Веренчанка, Заставнівський район, Чернівецька область (продовження)
До ініціативної групи по утворенню колгоспу «8 Березня» спочатку було подано 32 заяви. У новоствореному колгоспі, головою якого був обраний Е. М. Козоріз, налічувалось 950 га орної землі. У 1950 році він мав уже 129 коней, 119 голів великої рогатої худоби, 115 свиней, 380 штук птиці.
У серпні 1948 року ініціативна група з 29 чоловік організувала другий колгосп — ім. І. Франка; його очолив І. Г. Захарійчук. На 12 вересня 1948 року тут налічувалося 117 осіб, які здали до артілі 28 коней, 27 возів, 26 борін, 23 плуги, молотарку тощо.
Протягом 1948 року виникають ще два колгоспи: ім. Тельмана та ім. Жовтня. В інтересах дальшого зміцнення економіки артілей, у січні 1950 року колгоспники на своїх загальних зборах вирішили об’єднати всі чотири артілі в одну — ім. «8 Березня». Першим головою об’єднаного колгоспу було обрано І. І. Новикова. Артіль мала 2846 га землі, у т. ч. орної — 2200 гектарів.
У зміцненні колгоспу велику роль відіграв політвідділ Веренчанської МТС, створений у 1945 році. Активну роботу вела і парторганізація спиртового заводу, створена у 1948 році, та партійна організація при Веренчанській залізничній станції, що виникла у 1949 році. Того ж року за рішенням Заставнівського РК КП (б)У у Веренчанці була створена територіальна партійна організація у складі 8 членів партії.
З 1947 року в селі діє комсомольська організація, на початок 1949 року вона налічувала вже 16 юнаків і дівчат.
Проведення соціалістичних перетворень зустріло запеклий опір куркулів, буржуазно-націоналістичних банд. У 1946 році націоналісти вбили директора Веренчанської МТС комуніста Р. Д. Шульгу, комсомольця Д. С. Дярика, активістів В. В. Кравця та Д. В. Костика.
У боротьбу з буржуазно-націоналістичними бандами включилися всі мешканці села, які створили під керівництвом комуністів загони самооборони. Розгром бандитів сприяв залученню до активного соціалістичного будівництва ще ширших трудящих мас. Артіль неухильно міцніла. За успіхи в розвиткові сільського господарства в 1952 і 1954 рр. колгосп завоював право участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві. За досягнення в розвиткові тваринництва артіль одержала премію — 2 вантажні автомобілі ГАЗ-51 та вітряну водокачку. На 1958 рік колгосп мав 9 автомашин, 18 тракторів, 16 сівалок, 6 плугів, 11 комбайнів тощо.
В артілі було споруджено нові ферми, на яких усі основні виробничі процеси було механізовано, проведено водопровід, створено кормоцехи. Збудовано новий чотирирядний корівник, де запроваджено електродоїння. Внаслідок механізації виробничих процесів значно зросла продуктивність праці у тваринництві. В 1953 році від фуражної корови було надоєно 2125 кг молока, в 1963 році — 2560 кг, одержано вовни з вівці відповідно 2 та 2,8 кг, яєць від курки-несучки в 1953 році — 37 штук, в 1963 році — 62 штуки. Кращі доярки колгоспу М. Г. Шевкеник та К. І. Олієвська у 1963 році одержали від кожної корови по 3060 кг молока.
Колгосп ім. «8 Березня» і далі розвивався швидкими темпами. Артіль стала високомеханізованим господарством, на 1968 рік вона мала 18 тракторів, 14 комбайнів, 15 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки, яку обслуговують 66 механізаторів.
Виробничий напрямок колгоспу — зерново-тваринницький. Завдяки наполегливій праці колгоспників збільшувались прибутки від усіх галузей артільного господарства — рослинництва, тваринництва, садівництва, рибальства, бджільництва.
Важливою галуззю розвитку сільськогосподарського виробництва є тваринництво. На 1967 рік у колгоспі було 1520 голів великої рогатої худоби, 1620 свиней, 970 овець. Рибне господарство — нова галузь у колгоспі. На 1967 рік площа ставків становила 26 га, того року колгосп одержав 104 цнт риби.
В артілі працюють висококваліфіковані фахівці — агроном, зоотехнік, 2 ветлікарі, інженери-механіки. Бригадири виробничих бригад мають вищу і середню спеціальну освіту. В 1967 році на підготовку кадрів для сільського господарства колгосп дав 1788 крб., на стипендії учням, які здобувають середню спеціальну освіту — 943 крб., 6790 крб. колгосп витратив на проведення культурно-освітньої роботи. Колгосп був удостоєний медалі ім. Т. Г. Шевченка за будівництво коштом артілі культурно-побутових об’єктів, зокрема дитячих ясел, їдальні, побуткомбінату, лазні, хлібного магазину, Будинку культури.
До Книги трудової слави занесено кращих виробничників артілі: К. Д. Гра-щука, Д. М. Козоріза, І. К. Зарова, І. К. Осипенка, В. М. Гурняка, В. Г. Дрегебка та інших. Загальну шану здобула доярка Е. М. Шведик, яка в 1967 році надоїла від корови по 3004 кг молока. На районну Дошку пошани занесено ім’я телятниці Г. Г. Кулик.
Всі відповідальні ділянки колгоспного виробництва очолюють комуністи. На початку 1968 року партійна організація налічувала 43 члени КПРС, 8 з них працюють на фермі, 9 — механізаторами, 14 — у рільничих бригадах. З ініціативи партійної організації артілі створено ударну молодіжну бригаду. Під час збирання врожаю комсомольці застосували цілодобове молотіння.
Під керівництвом партійної організації колгоспники добиваються все більших трудових успіхів. Ланка О. В. Чекановської зібрала з гектара по 616 цнт цукрових буряків, по 48 цнт кукурудзи, по 180 цнт картоплі. Ланки комуністок М. В. Кузнеченко, П. П. Хорюк, К. Г. Трущак завоювали високе звання колективів комуністичної праці. Згуртувавши колектив, К. Г. Смутяк доклала всіх сил, щоб правильно організувати працю, піднести її продуктивність.
Партійна організація постійно спрямовує роботу комсомольців колгоспу. Вона затвердила склад комсомольських ланок по збиранню цукрових буряків, запропонувала укомплектувати комсомольцями тракторні бригади. В різних галузях артільного господарства працює 60 членів ВЛКСМ. За звання ланок комуністичної праці боролись дві комсомольсько-молодіжні ланки. Ланка О. В. Чекановської перемогла в цьому змаганні; 1966 року за високі врожаї цукрових буряків ланкову нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
У березні 1968 року колгосп «8 Березня» був перетворений у радгосп Чернівецької науково-дослідної станції, яка займається вирощуванням високоврожайних зернових культур.
У відділенні «Сільгосптехніка», що діє в селі з 1960 року, працює 55 робітників різних спеціальностей: токарів, слюсарів, електрозварників, ковалів, столярів, бригада монтажників; увесь колектив бореться за високе звання колективу комуністичної праці.
На території Веренчанки розташовані харчокомбінат, млин, спиртозавод, кар’єр, залізнична станція.
На 1947 рік Веренчанський спиртозавод мав щодобову потужність 120 декалітрів спирту-сирцю, на заводі працювало 56 робітників. В 1965 році це підприємство було реконструйоване, його потужність-зросла до 400 декалітрів на добу, значно збільшилась кількість робітників. При заводі з 1967 року став діяти цех сухого крохмалю, потужністю 3-тонни продукції на добу.
Харчокомбінат Веренчанки, що діє з 1958 року, має цехи: консервний, соковий, напівфабрикатів, сушильний та бондарний. Підприємство випускає щорічно різної продукції 100 найменувань, зокрема фруктові та овочеві консерви, олію, всього на 1317 тис. карбованців.
Після реконструкції підвищилась продуктивність праці на Веренчанському млині, який до 1940 року належав поміщикові. Якщо в 1944 році тут працювало 12 робітників, які щодобово переробляли 2 тонни зерна, то в 1960 році 6 робітників переробляли вже 30 тонн зерна на добу.
Відбулись зміни і на залізничній станції. Залізничники запровадили нові засоби зв’язку для руху поїздів — релейно-путівке блокування з електричною централізацією стрілок і сигналів. За рахунок заміни старих рейок новими та введення тепловозної тяги збільшилась швидкість руху. Якщо до 1940 року на Веренчанській станції число пасажирів становило лише 40—50 чоловік на добу, оскільки більшість жителів села ходила до Чернівців пішки, то за роки Радянської влади кількість пасажирів зросла до 200 чол. щодоби. За сумлінну працю значком «Відмінник соціалістичного змагання» нагороджено 6 залізничників.
З виявленням у жовтні 1962 року на території села покладів високоякісного гіпсового каменю, було відкрито кар’єр; в 1967 році на ньому видобуто 165 тис. тонн каменю. Камінь відправляється у Київ, Одесу, а 30 тис. тонн переробляється на гіпс в с. Кострижівцях. Всі процеси роботи на кар’єрі механізовані, 35 робітників обслуговує 3 екскаватори та багато вантажних машин.
Веренчанка — село суцільної електрифікації, воно радіофіковане і телефонізоване. В селі є 9 магазинів, 3 їдальні, 4 лазні, швейна та взуттєва майстерні, 3 дитячих ясел та дитячий садок.
На належному рівні охорона здоров’я трудящих. Зразу ж після визволення від фашистських окупантів у селі став діяти фельдшерсько-акушерський пункт з двома медичними працівниками та медичний пункт при МТС. В селі відкрито 2 лікарні на 100 та 25 ліжок, аптекарський пункт, зуболікарський кабінет. На 1968 рік у лікарні працювало 3 лікарі, 10 медичних сестер, 2 акушерки та 4 фельдшери. Щорічно всі жителі села проходять рентген-перевірку, профілактичний огляд, роблять прищеплення проти захворювань. Проводиться профілактична робота з учнями.
Нова двоповерхова середня школа має різні навчальні кабінети, спортзал, майстерні. Тут набуває знань 800 учнів, яких навчає 40 учителів. За відмінну роботу вчительку К. Л. Тупицьку нагороджено орденом Леніна, Г. А. Руденко удостоєний значка «Відмінника народної освіти».
Молодь школи готується гідно зустріти 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. Діти збирають матеріали про життя і діяльність Володимира Ілліча — картини, статті, спогади, марки. Найціннішими є знахідки творів Леніна та газет з його портретом, що переховувалися жителями села за часів румунської окупації.
Велику культурно-масову роботу проводить сільська бібліотека.
Вона організовує на фермах і підприємствах тематичні вечори і читацькі конференції, веде серед населення пропаганду книги. Книжковий фонд бібліотеки на початок 1968 року налічував близько 10 тис. примірників. Тільки в 1967 році бібліотека придбала книжок на 300 карбованців. Майже кожна родина передплачує газети та журнали, у селі відкрито книжковий магазин.
При сільському клубі працюють драматичний, танцювальний, хоровий, музичний, вокальний та інші гуртки художньої самодіяльності. У клубі регулярно проводяться тематичні вечори, диспути. В лекціях розповідається про досягнення народного господарства країни, про виконання виробничих планів та: наслідки соціалістичного змагання трудівників Веренчанки. Лекції супроводжуються кінофільмами, виступами колективу агітбригади, чи сільського хору, що налічує 40 чоловік.
Доброю традицією стало у селі проведення комсомольських весіль, свят зустрічі весни, на яких вшановують передовиків сільського господарства, свята серпа і молота, проводів молоді до лав Радянської Армії.
Справжньою прикрасою села стали нові просторі житлові будинки; тільки протягом 1946—1968 рр. їх побудовано близько 900. Вони значно відрізняються від старих хат, яких у селі залишилось дуже мало. Жителі купують у крамницях меблі, килими, штори та інші речі промислового виробництва. Але це не означає, що з побуту трудівників Веренчанки зникли традиційні народні верені та килими домашнього ткацтва, якими славилось село ще у далеку давнину. Народне ткацтво, як і вишивання, розвивається і далі. Пишні квіти яскравими барвами розквітли на килимах, сорочках і хустках жінок та дівчат, прикрасили стіни хат. Квітковий орнамент полюбився не лише майстерницям Веренчанки, а й багатьом трудящим Заставнівського району.
На честь 50-річчя Великого Жовтня та встановлення Радянської влади на Україні закладено великий молодий парк, в центрі якого височить пам’ятник Невідомому солдатові.
Нові умови праці та широке запровадження техніки примножать виробничі успіхи трудящих Веренчанки, підвищать матеріальний і культурний рівень населення.
Т. І. БУШИНА, І. М. ТЕОДОРОВИЧ