Заставна, Заставнівський район, Чернівецька область (закінчення)
Щоб гідно зустріти п’ятдесятиріччя Великого Жовтня, артіль успішно закінчила 1967 господарський рік. Було одержано по 360 цнт з га цукрових буряків; на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 662 цнт молока, по 127 цнт м’яса. Колгосп ім. Кірова — багаторазовий учасник ВДНГ; понад 200 колгоспників нагороджені золотими, срібними та бронзовими медалями ВДНГ. Серед них С. Л. Агатій, В. В. Гарае, П. Д. Буйновський та інші. За успіхи в розвитку всіх галузей господарства у 1967 році колгосп удостоєно диплома ВДНГ першого ступеня.
Ці успіхи досягнуто внаслідок самовідданої праці колгоспників, керованих партійною організацією. На початку 1968 року вона об’єднувала до 70 чоловік. Було створено партком, очолити який комуністи довірили кращому механізаторові П. П. Князю. На тваринницькій фермі, у механізаторів, рільничих та інших бригадах було створено партійні групи. В центрі уваги комуністів — виконання соціалістичних зобов’язань, обмін передовим досвідом, розстановка кадрів, поліпшення ідеологічної роботи тощо. В обговоренні цих питань брали участь і безпартійні.
Партійна організація постійно вдосконалює масово-політичну роботу. У колгоспі систематично читають лекції на наукові та політичні теми чернівецькі лектори.
Часті гості тут і кияни. Партійна організація виховує і своїх пропагандистів з кращих трудівників колгоспу. Серед них — Герой Соціалістичної Праці О. П. Зубик, ланкова М. І. Шелегон, бригадир механізаторів П. П. Князь та інші.
Поряд з партійною організацією зростала й комсомольська, що налічувала в 1968 році 50 юнаків та дівчат. За традицією, що склалася у колгоспі, молодь організувала молодіжно-комсомольську ланку в складі 16 комсомольців. Навіть у неврожайний 1967 рік ланка зібрала з гектара по 53 цнт кукурудзи, по 300 цнт цукрових буряків, по 140 цнт картоплі. Роботу члени ланки поєднують з навчанням.
Розвивається у Заставні і місцева промисловість. У 1958 році тут побудовано маслозавод, що виробляє тваринні жири, сир, бринзу тощо. У 1967 році завод реалізував готової продукції на 3054 тис. крб. У 1962 році стали діяти хлібоприймальний пункт та кукурудзокалібрувальний завод, з 1964 року працюють фабрика побутових товарів, побутовий комбінат. Крім того, у місті діє друкарня, млин, електростанція. На промислових підприємствах працює 467 чоловік.
Успішний розвиток господарства дав змогу підвищити добробут трудівників Заставни. Колгоспники кожного місяця одержують гарантовану грошову плату. Порівняно з 1960 роком у 1967 році вона зросла у 1,5—2 рази. Крім того, кожний колгоспник має підсобне господарство, худобу. Всього у членів артілі в особистій власності на 1967 рік було 586 голів великої рогатої худоби, 417 свиней, 164 вівці, багато птиці. Підвищився й життєвий рівень більшої частини населення, зайнятої у промисловості, торгівлі, зв’язку, комунальному господарстві, народній освіті, охороні здоров’я. Про заможність жителів Заставни свідчить, зокрема, той факт, що з 1948 по 1967 рік побудовано 957 житлових будинків.
Держава побудувала в Заставні лікарню. При ній діють пологовий будинок, поліклініка, рентгенкабінет, зуболікарський, зубопротезний кабінети, жіноча та дитяча консультації. На підприємствах працюють фельдшерські пункти. Медичні установи укомплектовані висококваліфікованими спеціалістами.
Зріс культурний рівень мешканців Заставни. Немає неписьменних. Понад 460 жителів мають вищу і спеціальну середню освіту. Вони працюють лікарями, вчителями, агрономами, інженерами, техніками, економістами, ветеринарами. Є три загальноосвітні школи: середня, восьмирічна та вечірня школа робітничої молоді; в них навчається до 1500 учнів. Крім того, є музична школа, а також професійно-технічна школа, що готує кадри механізаторів сільського господарства.
На місці колишнього приміщення жандармерії споруджено Будинок культури; тут демонструються фільми, відбуваються концерти, працюють гуртки художньої самодіяльності — хоровий, музичний, драматичний тощо. Духовий оркестр районного Будинку культури має звання народного. У місті є досвідчений драматичний колектив.
У побут заставнівців все більше входять сучасні обряди та звичаї. Утвердилися врочиста реєстрація шлюбу, наречения імені, проводи до лав Радянської Армії,
свято врожаю, новорічні щедрування, свято трудової слави, свято весни. Цікавим святом, зокрема, є зустріч трудової весни. В цей день люди з хлібом-сіллю зустрічають Весну-красну (вродливу дівчину в уквітчаній сукні, у вінку з живих квітів), яка в оточенні співучих веснянок іде, щоб вступити в свої права. Голова артілі рапортує Весні про успіхи колгоспу. Весна дякує, дає обіцянку допомагати людям у вирощенні високого врожаю, потім веде з дівчатами хоровод.
Успішно розвивається у місті прикладне народне мистецтво. Народні костюми, виготовлені майстерними руками місцевих вишивальниць, ткаль та кушнірів (Г. Дудчак, Т. Громко, М. Ковальська, М. Яворський), експонуються в музеях Москви, Ленінграда, Львова, а також за кордоном. У Заставні творив самобутній різьбяр Дмитро Юрчук (1901—1964). У Чернівецькому державному краєзнавчому музеї експонується більше десяти робіт митця, у музеї Т. Г. Шевченка в Києві — кілька доробків, присвячених життю і творчості Великого Кобзаря. Музею І. Я. Франка міста Вінніпега в Канаді різьбяр подарував рельєф «Великий Каменяр».
У Заставні є бібліотека для дорослих, дві шкільні бібліотеки та колгоспна, в яких понад 87 тис. книг. На 1967 рік мешканці міста передплачували близько 12 тис. примірників газет і журналів, тобто на кожну сім’ю припадало по 2—3 примірники. У Заставні видається районна газета «Прапор перемоги» тиражем 6750 примірників.
Велику роботу проводять районна та міська Ради. Депутати та 90 чол. активу регулярно обговорюють та вирішують питання сільського господарства, культури, народної освіти, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування тощо.
З бідного, з вузькими брудними вулицями села Заставна перетворилася в благоустроєне місто. За післявоєнний період тут виросли цілі вулиці нових будинків. Всі житлові будинки і квартири електрифіковані, частина з них газифіковані, прокладено водопровід, каналізацію. У місті є районний вузол зв’язку з поштою, телеграфом, телефоном. Вулиці Заставиш-озеленені, заасфальтовані, з електричними лампами денного світла. Тут працюють сучасні магазини, зокрема універсальний, спеціалізовані; розгорнена сітка громадського харчування — чайні, закусочні, їдальні, кафе; діє комбінат побутового обслуговування. На честь ювілею Великого Жовтня закладено новий міський парк, де, крім дерев, посаджено кілька тисяч кущів троянд.
Віками трудящі Заставки зазнавали тяжкого соціального і національного гноблення. Чужоземні загарбники душили їх таланти та здібності. Тільки за Радянської влади народ розправив свої плечі. Колишні бідняки та їх діти стали героями колгоспних ланів, висококваліфікованими спеціалістами. Першою звання Героя Соціалістичної Праці у Заставні була удостоєна в 1950 році дочка колишнього бідняка, ланкова комсомольсько-молодіжної ланки М. Д. Микитей, яка виростила високий урожай цукрових буряків. За роки Радянської влади вона здобула освіту, стала агрономом, а нині член КПРС М. Д. Микитей працює головою правління рідного колгоспу. Трудящі Буковини виявили їй велике довір’я — два рази обирали своїм депутатом Верховної Ради Української PСP. У 1968 році вона обрана членом Чернівецького обкому КП України. У складі радянських делегацій М. Д. Микитей була в Румунії, Чехословаччині, Югославії, НДР, Швейцарії. Влітку 1963 року вона брала участь у роботі Всесвітнього конгресу жінок.
За панування румунських поміщиків та капіталістів дочка бідняка М. М. Кошмарик рано зосталася сиротою. Була б вона наймичкою, за шматок хліба гнула б спину на куркулів та поміщиків. Радянська влада відкрила перед нею ясну дорогу. В 1950 році за трудові досягнення їй було надано почесне звання Героя Соціалістичної Праці. Багато років вона очолювала ланку й завжди добивалась високих урожаїв. Багатодітна мати, нагороджена орденом «Материнська слава» всіх ступенів^ М. М. Кошмарик нині — персональний пенсіонер.
По всьому краю відоме ім’я ланкової Ф. С. Василинчук. Рік у рік її ланка вирощує високі врожаї кукурудзи та цукрових буряків. Батьківщина високо оцінила її самовіддану працю, нагородила орденом Леніна, Трудового Червоного Прапора, медалями. Вихована комсомолом, ватажок колгоспної молоді, член Чернівецького обкому ЛКСМУ, неодноразовий делегат комсомольських конференцій, з’їздів, Ф. С. Василинчук нині — член КПРС. Комуністи виявили їй велике довір’я, обравши секретарем партійної організації рільничої бригади, членом парткому колгоспної парторганізації. Трудящі району обрали її членом районного комітету народного контролю. Сумлінний працівник і організатор, Ф. С. Василинчук є і завзятим агітатором та пропагандистом, проводить серед трудящих велику агітаційну роботу, словом і ділом закликає їх до нових трудових звершень. У неї багато послідовників, які вже сьогодні стали відомими передовиками, ударниками праці.
Відмінно працюють колгоспні механізатори. Активну участь у відбудові зруйнованого війною народного господарства брав бідняк Петро Князь. Він першим із молодих заставяівців оволодів професією шофера, а коли стало потрібно — сів за кермо трактора, проклав першу борозну на колгоспному лані. Вихованець комсомолу П. П. Князь став комуністом. І таких прикладів багато — в числі передових людей колгоспу і трудівниці К. Г. Сметанюк, К. Д. Хортюк, О. П. Зубик.
Діти колишніх нужденних злидарів, зацькованих румунськими жандармами, задурманених попами, здобувають тепер, за Радянської влади, вищу освіту, стають вчителями, лікарями, агрономами, інженерами. Одержавши дипломи лікарів, на роботу в своє місто повернулися І. В. Сливка, Ф. Д. Бурденюк, М. М. Одамко; з дипломом агронома став працювати Д. Д. Буйновський та багато інших, які дістали вищу освіту.
Уже не в молодому віці зустрів Радянську владу бідняк Г. І. Чередюк. Після возз’єднання Північної Буковини з Радянською Україною його призначено директором невеличкого маслоробного заводу, залишеного румунським капіталістом. Коли під час Великої Вітчизняної війни в село тимчасово повернулися румунські поміщики і капіталісти, вони кинули його до концтабору. Визволений радянськими воїнами, Г. І. Чередюк активно включився у відбудову та розвиток господарства рідного краю. Незважаючи на свій солідний вік, він почав учитися. Закінчив вечірню школу, потім будівельний технікум. Комуніст Г. І. Чередюк уже багато років очолює Заставнівський міжколгоспбуд і добився, що колектив по виробничих показниках посів перше місце в області.
Багато мешканців Заставни стали офіцерами Радянської Армії — вірними захисниками Батьківщини. Серед них — підполковник С. С. Кирчик, капітани В. І. Папелюк, В. В. Дейнега та інші. В місті є свої композитори, зокрема Ф. І. Звоздецький, який написав музику до «Пісні про Заставну», «Заставнівського рушника» та до інших віршів місцевих поетів.
У майбутньому намічено дальший розвиток Заставни. Буде збудовано хлібозавод, кінотеатр. Розшириться газифікація квартир. У центрі міста виростуть нові багатоповерхові будинки. День від дня все кращою стає нова радянська Заставна.
О. П. БОГОМОЛОВ