Мар’янське, Апостолівський район, Дніпропетровська область
Мар’янське — село, центр однойменної сільської Ради, якій підпорядковане також село Новомихайлівка. Розташоване на правому березі Каховського водосховища за 25 км від районного центру. Відстань до найближчої залізничної станції Підстепна Придніпровської залізниці — 7 км. Через Мар’янське проходять автомагістралі на Кривий Ріг, Нікополь, Херсон, Миколаїв, Одесу. Населення — 5,5 тис. чоловік.
Археологічні дослідження курганів в околицях села свідчать про те, що люди в цих місцях з’явилися ще за часів раннього бронзового віку (III—II тисячоліття до н/е.). В окремих похованнях III—II століть до н. е., які належали сарматам, знайдено зброю, різноманітні прикраси з золота, скла, міді. Поблизу села досліджувалися також пам’ятки, які належали кочівникам (XIV—XV століття).
Засноване Мар’янське у XVIII столітті як запорізький зимівник біля річки Тернівки. Спочатку таку назву мало й село. За ревізією 1782 року в Тернівці налічувалось 108 дворів з населенням 672 чоловіка. Пізніше сюди переселилося кілька родин з Полтавщини та інших місцевостей, які осідали окремими групами і звалися: сажани, полтавчани, ганнівці та інші. Згодом вони об’єдналися разом з Тернівкою в одне село — Мар’янське. Згадка про нього зустрічається в документальних джерелах 1787 року. Жителі села ще з часу ліквідації Запорізької Січі були віднесені до розряду державних селян.
У 1859 році в Мар’янському проживало 2375 мешканців. За користування казенними землями вони платили подушне, оброчну подать, відбували рекрутську та інші повинності.
Згідно з законами 1866—1867 рр. мешканці села одержали наділи до 5 десятин на ревізьку душу, за які протягом 44 років повинні були вносити викупні платежі. Всього громаді села було відведено 11 266 десятин землі.
Капіталістичний розвиток села після реформи супроводився розоренням і зубожінням селянства, зростанням сільської буржуазії — куркульства, в руках якого опинилася значна частина земель. В середині громади розміри наділів різко зменшилися — спочатку до 3,5, потім до 2,2 десятини на ревізьку душу.
За даними 1906—1907 рр., в селі було 37 господарств, що мали від 20 до 25 десятин землі, 4 — від 25 до 50, 14 — понад 50 десятин. 129,8 десятини найкращої землі належало церкві. В той же час 245 господарств мали землі по 3,5 десятини. Нерівномірно розподілялась і робоча худоба. 91 господарство не мало тяглової сили, 159 селянських дворів — ніякої худоби. Все це призводило до низьких урожаїв. З однієї десятини збирали (в пудах): жита — 25, ярової пшениці — 30, ячменю — 307.
Шукаючи виходу, селяни Мар’янського змушені були орендувати поміщицьку землю за високу плату. Біднота продавала своє майно, йдучи у найми до поміщиків і місцевих куркулів. Лише невелика група сільських багатіїв зосереджувала у своїх руках матеріальні засоби. Ця група була і найбільш впливовою в селі.
З медичних установ тільки напередодні першої світової війни в селі була відкрита амбулаторія. До 1891 року на весь Херсонський повіт працював один лікар, зайнятий виконанням судово-медичних та медично-поліцейських обов’язків. В 1891 році за 12 км від Марийського, в селі Костромці, відкрито лікарську дільницю, яка обслуговувала три волості (в тому числі й Мар’янську) з населенням 21 500 чоловік. В ній працювали лікар і 2 фельдшери.
Перша школа з 3-річним строком навчання відкрита у Марийському в 1875 році. Утримувала її сільська громада, але лише невелика кількість дітей здобувала початкову освіту. В 1892 році учнів було — 81 хлопчик і 33 дівчинки, та закінчило третій клас лише 12 учнів (10 хлопчиків і 2 дівчинки). В 1896 році в двох школах села — земській та церковнопарафіальній — навчалось всього 124 учні.
Про перші революційні виступи в селі збереглося мало документів. Відомо, що в листопаді 1905 року селянська біднота, зібравшись на сходку, поставила вимогу перед місцевою владою збільшити земельні наділи, дозволити безплатно ловити рибу. Вимоги ці не були задоволені, а за антиурядовий виступ проти «існуючого порядку» на селян накладено} державний штраф.
Перша світова імперіалістична війна, яка ще більше розорила бідняцькі господарства, прискорила наростання революційних подій. Великий революціонізуючий вплив на населення справляли солдати, що поверталися з фронту після поранення. Колишні фронтовики К. Г. Овечко, І. Є. Марченко, В. І. Михно, І. Р. Заморій та інші поширювали серед односельчан ідеї більшовицької партії, збуджували прагнення кінчити війну, скинути царя і знищити капіталістичну та поміщицьку власність.
Після повалення царизму в лютому 1917 року селянська біднота рішуче виступала з вимогами відібрати землю у поміщиків і куркулів. На волосному сході було створено земельний комітет. Особливо розгорнулася діяльність комітету після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. Він керувався у своїй діяльності «Тимчасовими правилами врегулювання земельних відносин», схваленими 27—30 листопада 1917 року на 1-му Херсонському повноважному губернському з’їзді земельних комітетів. По-більшовицькому настроєні селяни вимагали розподілу землі у відповідності з Ленінським декретом.
23 лютого 1918 року Херсонський повітовий селянський з’їзд прийняв рішення про передачу всієї влади Радам, ухваливши скасувати повітові та волосні земства. Тоді ж у Мар’янському було обрано Раду селянських депутатів, до складу якої ввійшли С. І. Кальченко, В. І. Михно, А. В. Катран, М. С. Недренко, очолював її Г. І. Ткалич.
Наприкінці березня 1918 року, після окупації села німецько-австрійськими військами, багато сільських активістів — В. Н. Сьомка, І. Є. Тищенко, Т. І. Кальченко, П. І. Безпалий та інші вступили до партизанських загонів. У Криворізькому партизанському загоні проти ворогів Радянської влади боровся колишній мар’янський наймит К. Г. Овечко, який ще в жовтні 1917 року вступив до першого Московського загону особливого призначення.
Після краху австро-німецького окупаційного режиму трудящим села довелось боротись проти буржуазно-націоналістичних військ. На початку 1919 року Мар’янське визволили від петлюрівців частини Червоної Армії. В селі було відновлено органи Радянської влади, які почали здійснювати аграрні закони Радянського уряду. Активну роботу по наділенню селян-бідняків землею розпочала земельна комісія, очолювана 3. Є. Токарем. 8 березня 1919 року з’їзд Рад 13 волостей Херсонського повіту виділив Мар’янській волості додатково 7328 десятин колишніх поміщицьких земель у Михайлівській та Нововоронцовській волостях.
Робота по відбудові народного господарства відбувалася в умовах гострої боротьби з куркульськими бандами. В травні село захопили григор’євці. Багато мар’янців вступило до Першого Криворізького комуністичного полку, який у складі групи військ О. Я. Пархоменка громив заколотників.
В серпні радянське будівництво на сєлі було перерване дєнікінцями які «хазяйнували» тут до початку 1920 року. Після визволення села від білогвардійців було відновлено владу Рад. Проте і цей період мирного будівництва тривав недовго.
Восени 1920 року Мар’янське та навколишні населені пункти були місцем кровопролитних боїв Червоної Армії проти врангелівських військ. У жовтні 1920 року лінія фронту проходила поблизу села, і місцеве населення допомагало червоним військам підвозити зброю, боєприпаси пальне, виділяло з своїх, хоч і малих запасів, теплий одяг і продукти харчування. 14 жовтня в районі Мар’янського, Грушівки і станції Ток війська Південного фронту під командуванням М. В. Фрунзе розгромили три кавалерійські і дві піхотні дивізії ворога. В боях особливо відзначились частини 2-ї Кінної армії, на чолі якої був П. К. Миронов. Першим ввірвався в Мар’янське командир бригади Журавльов.
Після розгрому Врангеля трудящим села довелося відбудовувати вщент розорене господарство. Авангардну роль в цьому відігравали сільські комуністи, яких очолював М. С. Недренко. Велику допомогу партійній організації подавав комсомольський осередок, створений також у 1920 році. В числі перших комсомольців були П. І. Горб, В. Г. Журавель, Н. Л. Проскура, О. П. Прохорець, І. Д. Руденко, А. Г. Скрипник, В. П. Скрипник, П. П. Скрипник, П. І. Сосюра, О. 3. Стародубець, А. Й. Якименко. Молодь обрала своїм вожаком Петра Скрипника. Мар’янські комсомольці Василь Журавель і Петро Скрипник в 1921 році ввійшли до складу Криворізького повітового комітету комсомолу. Роботи в молоді було багато: роз’яснення політики партії й уряду, боротьба з бандитизмом, ліквідація неписьменності та інше.
Активно допомагав зміцнювати Радянську владу створений у 1920 році комітет незаможних селян.
Навесні 1921 року в Мар’янській волості було засіяно більше 6 тис. десятин землі. Радянська держава додатково виділила для мар’янців нові землі, за 15—20 км від села, куди переселилася частина сімей. Виникли нові села: Перше Травня, Зарево, Запорізьке. В 1922 році колишні наймити й бідняки села К. Г. Овечко, Г. Й. Овечко, Т. I. Губа створили тут сільськогосподарську комуну «Нове життя». Активним організатором її був А. В. Катран. Комуна одержала від держави реманент, фінансову допомогу, посівний матеріал, худобу, а згодом трактора. Першу борозну комунари доручили зробити В. І. Михну, який згодом став кваліфікованим трактористом.
Протягом 1923—1925 рр. в Марийському було створено ще 13 товариств спільного обробітку землі і вилову риби: «Червоний шлях», «Серп і молот», «Пролетарське», ім. Красіна, «Червоний прапор» та інші. Значну роботу на селі проводили члени сільськогосподарського кредитного товариства. Було відбудовано підприємство по переробці місцевої сировини, шкіряний завод.
Громадські організації села, дбаючи про відбудову господарства, значну увагу приділяли і ліквідації неписьменності серед населення. Ентузіастом у цій справі виступали вчителі — подружжя С. І. Стадник та Н. А. Стадник, О. П. Подольська, Г. В. Куватов і багато інших. Центрами культурно-виховної роботи серед селян стали 2 сільбуди — ім. В. І. Леніна та ім. Т. Г. Шевченка, відкриті в 1922 році Ч У них проводились бесіди, лекції про політику Комуністичної партії і Радянської влади. Комуністи і комсомольці, при активній участі молоді, організовували в сільбудах і хатах-читальнях концерти художньої самодіяльності, читання книг і газет.
Боротьбу з дитячою безпритульністю в селі проводив жіночий відділ, який кілька років очолювала комуністка Л. В. Чистякова, згодом секретар Марийського партійного осередку. До активного громадського життя залучалося все більше жінок-трудівниць. Серед активісток, які допомагали партійній організації у проведенні соціалістичних перетворень на селі, була і Є. В. Жадько (Барабаш). Коли пострілом у вікно куркулі вбили комуніста голову КНС Івана Заморія, його дружина У. О. Заморій очолила КНС 1 2. Згодом вона стала членом Комуністичної партії, брала активну участь у проведенні колективізації на селі. Перед Великою Вітчизняною війною У. О. Заморій працювала головою колгоспу «Червоний прапор».
Під час проведення суцільної колективізації у Марийському було організовано 7 сільськогосподарських артілей на базі комуни і товариств спільного обробітку землі. Партійна організація села головну увагу зосередила на організаційно-господарському зміцненні колгоспів, соціалістичній організації праці, впровадженні у виробництво досягнень агрономічної та зоотехнічної науки. Широку агітацію серед селян вели комсомольці: вони викривали куркулів, писали плакати й гасла, чергували у сільраді, випускали стіннівки.
Виробничу та організаційно-господарську допомогу колгоспам села подавав колектив Апостолівської машинно-тракторної станції. До середини 30-х років мар’янські колгоспи значно зміцніли. Так, колгосп «Червоний прапор», що спеціалізувався на вирощуванні зернових культур, почав сіяти рис і з кожного гектара в середньому одержувати по 37 цнт. За ці успіхи у 1939 році його було занесено до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки 4. Голова цього колгоспу Ф. М. Вчорашній один з перших у районі був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Колгосп ім. Жданова спеціалізувався на виробництві продуктів тваринництва. В 1938 році він мав великої рогатої худоби 250 голів, понад 1300 овець, 200 свиней. За 2 роки поголів’ я худоби в колгоспі подвоїлось. У 1939 році колгоспники одержали на трудодень по 3 крб. 20 коп. грішми і по 3 кг зерна.
Значні зміни відбулися в зовнішньому вигляді Марийського. Замість глиняних хат з солом’яними стріхами колгоспники споруджували нові будинки, криті залізом і черепицею. Чимала заслуга у впорядкуванні села належала сільській Раді, яку очолював Г. О. Назаренко.
Велика увага приділялась охороні здоров’я трудящих, народній освіті. Діти навчались в 5 школах. В селі працювало близько 20 спеціалістів сільського господарства.
Суворих випробувань зазнало населення в період тимчасової окупації села гітлерівцями — з 17 серпня 1941 року до 16 лютого 1944 року. Фашисти вивезли насильно до Німеччини 600 жителів села. Вони розстріляли колгоспних активістів — С. Кудренка, О. Заскалька, А. Шемет, Д. Супруна, В. Нестройного, В. Сердюка та інших. Незважаючи на жорстокий терор і переслідування, багато мар’янців ввійшло до Апостолівського партизанського загону, яким командував І. І. Карастоянов. Серед них був колгоспник артілі «День врожаю» А. Є. Потурай, його станковий кулемет не раз змушував тікати окупантів. Смертю героя загинув він в одному з гарячих боїв. У придніпровських плавнях проти фашистів боролося кілька загонів Південного фронту. Після жорстоких боїв у жовтні 1941 року поблизу Марийського та інших сіл фашисти кинули проти народних месників охоронну дивізію, окремий охоронний полк та загін поліції.
Чимало мешканців села героїчно боролися з ненависним фашизмом на фронтах війни. З боями дійшли до самого Берліна Ф. 3. Шкільний, С. П. Прохорець, А. О. Устименко та інші. Уродженця Марийського Д. П. Леуса за ратні подвиги нагороджено орденом Леніна.
Наприкінці вересня 1943 року Червона Армія підійшла до лівого берега Дніпра. 11 лютого 1944 року 179-й полк 59-ї стрілецької Краматорської ордена Суворова дивізії Третього Українського фронту наступав у напрямі Марийського, щоб перерізати шосейну дорогу на Ново-Воронцовку. В боях за визволення Марийського загинуло понад 70 радянських воїнів, в тому числі: гвардії майор В. І. Фокін, гвардії капітан А. К. Каменев, гвардії молодші лейтенанти М. І. Сафронов, А. Башкатов, сержанти А. Д. Бузенко, Н. П. Лукаш, рядові В. М. Калюжний, Т. М. Воробйов та інші. В центрі села — їх братська могила. Населення свято шанує пам’ять про загиблих воїнів.
За два з половиною роки окупації фашисти майже знищили село. Завдані збитки населенню і громадському господарству, за неповними даними, складали 8,5 млн. карбованців.
17 лютого 1944 року, наступного дня після визволення села від окупантів, відновила свою роботу сільська Рада, яку очолив комуніст А. С. Шмиголь. Велику організаторську допомогу по відродженню колгоспного господарства проводила територіальна партійна організація у складі 5 комуністів, відновлена в червні 1944 року.
-{Того року в колгоспах «Зоря» і «Нове життя» працювало 217 жінок і тільки 27 чоловіків. Не було тракторів, орали коровами, копали землю лопатами. Площа посіву не перевищувала 600 га, а це становило лише 50 проц. посівної площі довоєнного часу. В колгоспі ім. Жданова великої рогатої худоби було лише 47 голів, в тому числі 10 корів, зовсім не було свиней, птиці. Та на допомогу прийшли трудящі інших областей і республік країни. Від них було одержано значну кількість посівного матеріалу, худоби, знарядь праці.
Спираючись на допомогу держави і переборюючи труднощі, колгоспники працювали з великим піднесенням. У 1947 році вони здали державі хліба близько 34 тис. цнт. В наступному році були освоєні всі орні землі довоєнного часу. Колгоспи села достроково виконали державний план хлібозаготівель, здавши 36,5 тис. цнт зерна, 3,4 тис. цнт олійних культур. За роки четвертої п’ятирічки повністю відновлено зруйноване війною господарство колгоспів. У 1950 році 7 сільськогосподарських артілей Марийського об’єднались у дві — ім. Карла Маркса та ім. Жданова, що сприяло їх економічному зміцненню. В наступному році; наприклад, в колгоспі ім. Жданова валовий збір зернових збільшився на 43 тис. пудів проти 1950 року, грошовий прибуток — більше як на 0,5 млн. карбованців.
Протягом 1952 року колгоспи придбали 2 вантажні, 3 зерноочисні машини, пилораму, стругальний верстат, водонапірну установку для ферм, електромотори і багато різного обладнання та матеріалів. До неподільних фондів колгоспу було відраховано більше 610 тис. крб. (в 3 рази більше, ніж у 1951 році). Цим успіхам передувала копітка організаторська та масово-політична робота комуністів артілі.
Перед чотирма партійними організаціями села, які об’єднували 113 членів КПРС, постали особливо відповідальні завдання, коли почалося спорудження Каховського моря. Протягом 1954—1959 рр. частина Мар’янського була перенесена на нове місце. Колгоспники одержали від держави потрібні кошти на громадське і житлове будівництво. Було знесено і збудовано заново за типовими проектами близько 1 тис. будинків. Рівними стрічками простяглись від асфальтової магістралі 20 нових вулиць.
Тільки в 1965 і 1966 роках за допомогою держави в селі споруджено 39 новобудов. Для трудівників сільського господарства збудовано на колгоспні кошти 30 житлових двоповерхових будинків. Бетонний завод забезпечував потреби в будівельних матеріалах. В селі прокладено водопровід, почала працювати фільтрувальна станція потужністю 4,5 тис. куб. м води на добу.
Водночас трудящі села не послаблювали уваги до розвитку громадського господарства. В лютому 1965 року на базі колгоспу ім. Карла Маркса в селі створено радгосп молочно-зернового напрямку. На його полях працює 56 тракторів, 17 комбайнів, 32 автомашини. Всі трудові процеси механізовано. Радгоспні землі одержують вологу з каналу Дніпро—Кривий Ріг. На господарських успіхах радгоспу дуже позначилось зміцнення його кваліфікованими кадрами. На різних ділянках виробництва трудиться 22 спеціалісти, 120 механізаторів. Механізована ланка О. М. Назаренка, наприклад, кілька років підряд вирощує високі врожаї просапних культур з мінімальними затратами ручної праці.
Партія й уряд високо відзначають працю трудівників радгоспу. Чимало з них — телятницю К. О. Білу, ланкову П. Г. Сизоненко, трактористів І. М. Назаренка, G. П. Олексієнка, О. Г. Ленського, В. О. Мудрика та інших — нагороджено орденами і медалями.
Невпинно зміцнюється також економіка колгоспу ім. Жданова, в якому інтенсивно розвивається спеціалізоване тваринництво. Колгоспні ферми мають понад 13 тис. овець асканійської породи. На науково-технічній основі поставлено тут виробництво вовни, колгосп є головним її постачальником у районі. У спеціальних лабораторіях класифікується і визначається чистий вихід, а потужний прес укладає цінну сировину в тюки.
Стрижка овець проводиться виключно механізованим способом. З кожної вівці тут знімають майже по 3 кг високоякісної вовни.
За досягнуті успіхи у піднесенні продуктивності колгоспна свиноферма здобула високе звання колективу комуністичної праці, її завідуючого Ф. І. Шкабару нагороджено орденом «Знак Пошани».
У 1966 роді на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено в колгоспі 59,5 цнт м’яса. В наступному році тваринницька ферма одержала 1,3 тис. цнт свинини і від її реалізації — майже 59 тис. крб. прибутку Ч Значний вклад у цю трудову перемогу внесли Г. П. Гетало, О. С. Руденко, Г. Т. Проскура, Є. П. Пальоха, Ф. С. Пальоха. Урожайність зернових у колгоспі становила 22,5 цнт з га. Ланка комуніста Г. К. Грищенка одержала по 110 цнт овочів з га, знизивши їх собівартість на 50 процентів. Загальний річний прибуток артілі — близько 1,5 млн. карбованців. Велику пошану трудівників артілі здобув ветеран колгоспного руху, колишній голова артілі, учасник громадянської війни Т. І. Губа.
Мар’янське повністю електрифіковане і радіофіковане. До кожного будинку підведено воду, у багатьох жителів е холодильники і пральні машини, телевізори і радіоприймачі. Тільки в магазинах села мар’янці за 1966 рік придбали 72 телевізори, 31 радіоприймач, 34 мотоцикли, 7 холодильників, 30 швейних і 40 пральних машин.
У селі є лікарня, 3 медпункти, 2 аптеки, зуболікарський кабінет. Велику пошану серед населення завоював колишній фронтовик, учасник оборони Ленінграда, завідуючий медичним пунктом В. М. Бондаренко, нагороджений значком «Відмінник охорони здоров’я».
Успішно розвивається тут народна освіта, культура. У 4 школах — середній, восьмирічній та двох початкових — навчається близько 900 учнів, працює понад 30 вчителів, з них половина — вихідці з рідного села. Вчителя математики І. І. Ніщенка нагороджено значком «Відмінник народної освіти».
Близько 100 молодих колгоспників навчається в університетах, технікумах, інститутах.
Створено добрі умови для культурного дозвілля і відпочинку хліборобів. У клубі колгоспу ім. Жданова вечорами завжди людно. Проводяться свята вшанування кращих людей, передовиків виробництва, організовуються літературні вікторини, масові ігри, виступи гуртків художньої самодіяльності. Найбільшу популярність у селі мають виступи хорового колективу, яким керує О. К. Павленко.
Перед трудівниками села дуже часто виступають лектори товариства «Знання». За ініціативою вчительки Мар’янської середньої школи К. В. Пайової в селі створено народний університет педагогічних знань для батьків, радіожурнал «Для вас, жінки».
Клуби мають постійні кіноустановки, в тому числі і широкоекранну, дві бібліотеки. Близько 150 колгоспних родин мають особисті бібліотеки.
У спортивному колективі товариства «Колгоспник» працюють секції: легкої атлетики, плавання, футбольна, волейбольна та інші, які охоплюють 320 чол. Тільки у 1966 році в колгоспі ім. Жданова підготовлено 15 спортсменів-першорозрядників.
52 жителі села, в т. ч. 18 жінок — депутати сільської Ради. Серед народних обранців кращі виробничники, спеціалісти сільського господарства, вчителі, лікарі. Усі вони своєю сумлінною працею, постійною турботою про інтереси трудящих здобули велику повагу односельчан.
Минуло півстоліття Радянської влади. Це небагато порівняно з історією людського суспільства, з століттями окремих епох. Але воно дало багато для економічного розвитку Мар’янського. Осяяне немеркнучим світлом великого Жовтня, воно було також періодом невпинного духовного зростання трудівників радянського села.
К. О. КОЗУЛІНА, О. П. ПРОХОРЕЦЬ.