Боротьба дніпропетровців проти німецької інтервенції і військ Врангеля
4 квітня 1918 року німецько-австрійські війська захопили Катеринослав. Багато трудівників міста загинуло від рук окупантів та їх буржуазно-націоналістичних прислужників. Лютували військово-польові суди. Внаслідок згортання роботи підприємств зростала кількість безробітних. У травні їх налічувалося до 50 тис. чол. Тільки на Брянському заводі з 15 175 робітників залишилося 3000 чол. Грубо зневажаючи культуру українського народу, австро-німецькі загарбники влаштували стайню в головному корпусі гірничого інституту.
Керівниками й організаторами боротьби трудящих міста проти окупаційного режиму та гетьманщини були більшовики, які залишились у тилу ворога. Наприкінці квітня створено міський партійний комітет у складі І. К. Амосова, Г. С. Биченка, Н. Й. Варлена, А. М. Колтуна та інших. У підпіллі працювала і Рада робітничих депутатів. 6 квітня 1918 року вийшов перший номер підпільної більшовицької газети «Молот». Перше травня 1918 року трудящі Катеринослава відзначили масовою демонстрацією.
Керуючись рішенням І з’їзду КП(б)У, в роботі якого від Катеринославської партійної організації взяли участь 29 делегатів, більшовики створили в місті, крім губернського, районні ревкоми — Нижньодніпровський, Кайдацький, Фабрично-Чечелівський. Було встановлено зв’язки з повітами.
Могутнього удару окупантам та гетьманщині завдав всеукраїнський страйк залізничників, до якого робітники Катеринославського залізничного вузла включилися 19 липня 1918 року. 12 листопада страйкували робітники всіх великих заводів міста — Брянського, трубопрокатного, «Шодуар», Гантке, «Сіріус» та ін. Страйк став загальним. Не працювали електростанція, водопровід, трамвай.
Наприкінці листопада та на початку грудня робітники, керовані більшовиками, контролювали майже всі промислові райони міста. В цей час тут створилася своєрідна обстановка. Робітничі райони — Чечелівка, Кайдаки, Амур-Нижньодніпровськ, станція Горяїново —- перебували під контролем Ради робітничих депутатів. Інші райони міста ще утримували в своїх руках німецькі загарбники, українські націоналісти та інші. Вони поділили між собою «сфери впливу»: від вокзалу до вул. Садової (тепер ім. Серова) бешкетували петлюрівці (вони мали 4 броньовики, 6—8 гармат та іншу зброю), від Садової до Управської (тепер Виконкомівська) хазяйнували німецькі окупанти, а владу тут здійснювала міська дума. У нагірній частині міста закріпилися частини колишнього 8-го армійського корпусу, яким командували царські офіцери.
26 січня 1919 року війська Червоної Армії під командуванням П. Ю. Дибенка, яких підтримали повстанці, очистили місто від окупантів та українських буржуазних націоналістів. Наступного дня відбулося пленарне засідання міської Ради. До виконавчого комітету Ради обрали І. К. Амосова, Г. С. Биченка, П. О. Воронцова, А. К. Войцеховича та інших. При Раді було створено відділи освіти, праці, охорони здоров’я та інші. Пленум схвалив рішення про організацію дружини для охорони міста, мобілізував для цього всіх членів Ради та інших організацій трудящих.
Вже в перших числах січня почав працювати губернський раднаргосп, головними завданнями якого було проведення обліку підприємств і виявлення коштів для їх відбудови. Вживалися рішучі заходи для налагодження торгівлі і постачання трудящих продовольством. Партійна організація міста організувала відрядження робітників на село, направивши в продовольчі та продовольчо-агітаційні загони кращих своїх представників.
Велику роботу серед молоді розгорнула комсомольська організація, створена на початку 1919 року на базі соціалістичної спілки робітничої молоді. На початку травня 1919 року в місті проведено мобілізацію комуністів, комсомольців і членів профспілок на боротьбу проти григор’євщини. Голова Катеринославського губкому КП(б)У Я. А. Яковлев, повідомляючи про боротьбу з григор’євськими бандами, підкреслював «особливо доблесну поведінку Катеринославської партійної школи, героїзмом і стійкістю якої тримався фронт підчас одного з найгостріших моментів».
11 травня 1919 року григор’євці увірвалися в Катеринослав. Тільки в районі Брянського заводу вони розстріляли 70 чол., на залізничній вітці — 20 чол., біля Олександрівської лікарні по-звірячому замучили близько 100 червоноармійців. Але вже 14 травня радянські війська під командуванням О. Я. Пархоменка вибили бандитів з міста.
На початку червня, коли ускладнилось становище на Південному фронті, в місті з наказу Реввійськради республіки було створено Реввійськраду Катеринославського укріпленого району. Незабаром всю міську партійну організацію було переведено на військове становище. Для захисту міста було мобілізовано 8 тис. чоловік. Представник ЦК КП(б)У в Катеринославі А. С. Бубнов 21 червня на засіданні ВУЦВКу доповідав, що в місті повсюдно зустрічаються плакати, листівки з закликом «Йди на фронт», настрій робітників бойовий, навколо міста споруджено укріплення. В тому районі денікінські частини стримували 14-а армія під командуванням К. Є. Ворошилова і члена військової ради В. І. Межлаука та Дніпровська воєнна флотилія. Штаб армії перебував у Катеринославі.
Бої за місто були дуже вперті. Та 28 червня денікінським військам генерала Шкуро вдалося оволодіти ним. На соборному майдані буржуазія відправила молебень на честь «своїх визволителів». В англійському клубі під дзенькіт бокалів їх прославляли не тільки місцеві промисловці, а й меншовики. В місті почалися грабунки і насильства.
Частина більшовиків пішла в підпілля. Відходячи з міста, партійна організація залишила тут бюро по керівництву підпіллям у складі І. Ольшевського (Макарова), Л. Гурінштейна та ін. Пізніше оформився партійний комітет, до якого входили більшовики А. Колтун, А. Ушеренко, А. Четолін та інші. Комітет підтримував тісний зв’язок з Зафронтбюро ЦК КП(б)У і ЦК РКП(б). Велику роботу в місті проводив партком Фабрично-Чечелівського району. Тут були створені об’єднаний ревком під керівництвом М. Кривошеєва та бойовий загін, на чолі якого став П. Андреев. Активну участь у створенні бойових дружин, поширенні більшовицьких листівок, газет тощо брали катеринославські комсомольці.
27 жовтня внаслідок глибокого рейду в тил денікінців Катеринослав зайняли махновці, які залишили його лише 8 грудня. Багато страждань зазнали від них трудящі міста.
29 грудня 1919 року при наближенні радянських військ губпартком і утворений ним військово-революційний комітет вийшли з підпілля. Організовані ними бойові дружини робітників, ламаючи опір залишків денікінських частин, зайняли вокзал. 30 грудня населення Катеринослава палко вітало частини Червоної Армії, які вступили до міста.
На початку 1920 року в Катеринославі було 709 комуністів, які об’єднувалися в 5 партійних організаціях (міській, Кайдацькій, Фабрично-Чечелівській, Залізничній та Амур-Нижньодніпровській. Під керівництвом міської партійної організації почалася відбудова міста, його господарства, культурно-освітніх закладів.
Значну роль у налагодженні народного господарства відіграли комуністичні суботники. На першому суботнику в Катеринославі, проведеному 7 лютого 1920 року за рішенням губкому партії, трудящі розчищали завали та відбудовували залізничний міст через Дніпро. На суботник вийшли сотні комуністів і комсомольців Брянки, заводів «Шодуар», Рузького та інших підприємств міста. То був перший «великий почин» робітників Катеринослава, який став початком справді масового і трудового героїзму. Тільки на відбудові залізничного моста працювало 800 чоловік. За самовіддану працю по відбудові моста через Дніпро ВУЦВК нагородив орденом Трудового Червоного Прапора УРСР Катерининську залізницю та мостовий цех Брянського заводу.
Швидкими темпами трудящі відбудовували водопровід, електростанцію, міський транспорт, ремонтували житлові приміщення, лікарні. Самовіддано працювали робітники мостового цеху Брянського заводу, який виготовляв продукцію, необхідну для відбудови моста через Дніпро, зруйнованого махновцями.
Вишукувалися кошти і матеріальні засоби, щоб прогодувати і обігріти людей. На Брянському заводі спеціальні бригади робили з старого заліза запальнички, відра, підкови, чавуни та інші речі домашнього вжитку. Цю нехитру продукцію обмінювали на селі на хліб, борошно, м’ясо, овочі; продовольство ретельно брали на облік і розподіляли серед працюючих. На підприємствах виникали допоміжні господарства, їдальні.
Активну участь у відбудові міста брала молодь. В 1920 році з Червоної Армії повернувся В. І. Каменський, який очолив Кайдацький райком комсомолу. Ініціативним організатором молоді в цьому районі була К. А. Курочкіна — учасниця підпільної боротьби проти денікінців. В лютому 1920 року створено Фабрично-Чечелівський, а в березні Амур-Нижньодніпровський райкоми комсомолу.
Восени Катеринослав знову опинився під загрозою захоплення ворогом: з Криму наступали врангелівці. З жовтня в Зимовому театрі відбулася конференція робітників та червоноармійців міста, яка закликала всіх, здатних носити зброю, йти добровольцями у війська 46-ї дивізії, що стримувала натиск врангелівських банд на цій ділянці фронту. «Всі трудящі, як один,— говорилося в резолюції конференції,— повинні взяти широку й всебічну участь в захисті укріпленого Катеринославського району і ні в якому разі не допустити врангелівські банди до міста». Ще 18 вересня 1920 року трудящі Катеринослава проводжали на врангелівський фронт перший загін комсомольців. На мітингу, що відбувся на вокзалі, комсомольці поклялися не складати зброї доти, поки ворог не буде остаточно розбитий. В жовтні почався «Тиждень допомоги фронту». Жителі міста передали Червоній Армії велику кількість білизни, рушників, мануфактури, взуття та інше.
Після розгрому Врангеля на Катеринославщині було розміщено частини Першої Кінної армії. Політичний відділ армії подавав партійній організації міста значну допомогу у проведенні роботи серед населення.