Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область (продовження)
1 лютого 1936 року за бажанням трудящих місто Кам’янське перейменоване на Дніпродзержинськ. Напередодні Великої Вітчизняної війни Дніпродзержинськ був великим індустріальним центром республіки. В ньому проживало 140 тис. чол. населення. Значну частину його становили робітники, які вносили помітний вклад у зміцнення економічної могутності країни.
В першому півріччі 1941 року випуск чавуну на заводі ім. Дзержинського досяг 386 проц., виплавка сталі — 388, виробництво прокату — 456 проц. у порівнянні з 1913 роком. Колектив заводу вийшов переможцем у всесоюзному соціалістичному змаганні металургів на часть 1 Травня. Йому тоді було присвоєно звання «Кращий металургійний завод Радянського Союзу» та присуджено Червоний прапор Наркомчормету і ЦК профспілки металургів.
Високих показників домоглися і робітники коксохімічного заводу, які в 1940 році завоювали першість у всесоюзному змаганні коксохіміків, довівши випалення коксу до 1120 тис. тонн на рік.
Швидке зростання важкої індустрії супроводжувалося значними успіхами в будівництві і реконструкції підприємств легкої та харчової промисловості. Було споруджено швейну фабрику, два хлібозаводи.
Розгорталося велике житлове будівництво. Житлові будинки споруджувались на захід від теперішньої Інститутської вулиці аж до залізничної станції Тритузної, на вільних ділянках Верхньої колонії, на Спортивній вулиці; зводились корпуси житлових масивів Соцміста на південь від станції Баглій. Житловий фонд міста збільшився проти 1913 року майже в 4 рази.
У 1935 році пущено перший трамвай, а напередодні війни довжина трамвайних ліній становила 24 км. Було прокладено 45 км водогінних магістралей, 25 км каналізації, 99 км ліній електромережі; заасфальтовано 418,6 тис. кв. метрів вулиць і тротуарів.
В 1939 році працювали десятки магазинів, їдалень та буфетів.
Медичну допомогу населенню подавали 166 лікарів та 540 працівників З середньою медичною освітою, які працювали в багатьох медпунктах, профілакторіях, 3 лікарнях і 5 поліклініках.
В 31 загальноосвітній школі навчалося майже 23 тис. учнів. У 45 дитячих садках та яслах виховувалось 3225 дітей. Школи ФЗН готували кадри для промислових підприємств. За короткий час з цих шкіл пішли на заводи і фабрики понад 9 тис. робітників. Для підвищення кваліфікації металургів ще в 1920 році відкрилися курси, перетворені невдовзі на вечірній технікум; у 1929 році на його базі створено вечірній металургійний інститут. Сотні техніків та інженерів закінчили цей навчальний заклад і стали кваліфікованими спеціалістами, вченими, командирами виробництва не тільки на заводі ім. Дзержинського, але й на інших металургійних підприємствах країни. В числі вихованців Дніпро-дзержинського вечірнього металургійного інституту ім. М. І. Арсенічева були відомі вчені-металурги — академік АН УРСР І. М. Федорченко, професор Г. Г. Орєшкін, Г. Т. Новиков — нині заступник Голови Ради Міністрів СРСР.
Тут, у 1906 році в сім’ї робітника-металурга народився і провів багато років трудового життя видатний діяч Комуністичної партії, Радянської держави, міжнародного комуністичного та робітничого руху, Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Ілліч Брежнєв.
Л. І. Брежнєв належить до того покоління керівних кадрів партії, яке виросло і загартувалось в історичну епоху самовідданої боротьби радянського народу за зміцнення завоювань Великого Жовтня, побудову соціалізму в СРСР, за честь, свободу і незалежність радянської Батьківщини в роки Великої Вітчизняної війни. Уже з кінця 20-х років Л. І. Брежнєв — на керівній роботі на найважливіших ділянках соціалістичного будівництва. На Уралі він веде активну роботу по практичному здійсненню курсу партії на колективізацію села. Після закінчення в 1935 році металургійного інституту в Дніпродзержинську всю свою енергію він віддає розвиткові радянської металургії. З 1937 року Л. І. Брежнєв — заступник голови Дніпродзержинського міськвиконкому, а потім — завідуючий відділом, секретар Дніпропетровського обласного комітету партії.
З перших днів Великої Вітчизняної війни Л. І. Брежнєв перебуває у лавах діючої армії як заступник начальника політичного управління Південного фронту, начальник політвідділу 18-ї армії, начальник політичного управління 4-го Українського фронту. Він бере участь у битвах Червоної Армії за оборону Кавказу, за визволення Чорномор’я, Криму, України, братніх європейських народів.
Після переможного завершення Великої Вітчизняної війни Л. І. Брежнєва обирають першим секретарем Запорізького, наприкінці 1947 року — Дніпропетровського обласних комітетів Комуністичної партії України. У 1950 році комуністи Молдавії обрали його першим секретарем ЦК Комуністичної партії Молдавії.
У жовтні 1952 року на XIX з’їзді партії Л. І. Брежнєва було обрано членом Центрального Комітету КПРС, а на Пленумі ЦК — кандидатом у члени Президії і секретарем Центрального Комітету КПРС. У лютому 1954 року партія посилає Л. І. Брежнєва у Казахстан. Тут він працює другим, а потім першим секретарем ЦК КП Казахстану.
У березні 1956 року на XX з’їзді КПРС Л. І. Брежнєва знову обирають секретарем Центрального Комітету КПРС і кандидатом у члени Президії ЦК, а в червні 1957 року — членом Президії ЦК. З 1960 року Л. І. Брежнєв — Голова Президії Верховної Ради GPCP, а з червня 1963 року — також секретар ЦК КПРС. На жовтневому (1964 р.)
Пленумі ЦК КПРС Л. І. Брежнєва обрано Першим секретарем Центрального Комітету КПРС, а на XXIII з’їзді КПРС — Генеральним секретарем Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу.
Всі свої знання, досвід, енергію Леонід Ілліч Брежнєв віддає справі нашої партії і радянського народу, інтересам зміцнення і розвитку світової системи соціалізму, міжнародного комуністичного і робітничого руху.
Л. І. Брежнєв — депутат Верховної Ради СРСР 3—7-го скликань, депутат Верховної Ради РРФСР. Його не раз обирали депутатом Верховних Рад Української РСР, Молдавської РСР і Казахської РСР.
За видатні заслуги на фронтах Великої Вітчизняної війни і в роки мирного соціалістичного будівництва Л. І. Брежнєва удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу та Героя Соціалістичної Праці. Його нагороджено чотирма орденами Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденами Богдана Хмельницького, Вітчизняної війни, Червоної Зірки, медалями СРСР, а також орденами і медалями ЧССР, ПНР та інших держав.
Вже у передвоєнні роки незрівнянно зріс культурно-освітній рівень трудівників міста. 15 березня 1931 року відбулось урочисте відкриття Палацу культури металургів. Велику роботу серед населення проводили працівники вечірнього комуністичного університету, Музею революції та Музею історії культури. 8 жовтня 1935 року відкрився драматичний театр. З ініціативи робітників виникли самодіяльні театральні колективи та «ТРОМ» (театр робітничої молоді).
З 1928 року почала виходити газета «Дзержинець» — орган міськкому КП(б)У та міської Ради депутатів трудящих. Крім неї, видавалося ще 7 друкованих заводських газет тиражем понад 15 тис. примірників.
Перед Великою Вітчизняною війною в місті працювало 77 бібліотек з книжковим фондом, що перевищував 300 тис. томів.
У грізні роки війни трудящі міста внесли гідний вклад у справу боротьби з німецьким фашизмом. Єдністю і згуртованістю відповіли вони на заклик партії — стати на захист Батьківщини. Тисячі дніпродзержинців пішли на фронт добровольцями. А ті, що лишилися вдома, працювали з подвоєною енергією. В усіх цехах Дніпровського заводу відбулися багатолюдні мітинги, на яких металурги брали нові підвищені зобов’язання. Сталевар передового в країні мартенівського цеху № 3 Синиця в перший же день війни зварив плавку за 9 год, 5 хв. при нормі 10 год. 30 хв. Ще більшого успіху домігся сталевар Степанченко, який видав повновагову плавку за 8 год. 45 хв., знявши з одного квадратного метра поду печі 11 тонн сталі. Планомірно проводилися роботи по підготовці міста до оборони — тисячі людей вдень і вночі споруджували польові оборонні рубежі. Робітники добровільно записувалися в частини народного ополчення; з бойового складу міліції та працівників НКВС був сформований винищувальний батальйон.
Для підпільної роботи в тилу окупантів за рішенням міськкому партії була залишена група комуністів, ще 14 серпня створено керівний центр — підпільний міськком, до якого ввійшли К. Ф. Ляудіс (секретар), Ф. Ф. Бендер та І. М. Тюрін.
Внаслідок енергійних заходів, вжитих колективами підприємств Дніпродзержинська, вчасно було евакуйовано в східні райони країни устаткування. Керувала цими роботами оперативна група міськкому партії, яку очолював А. Ю. Сидорин.
23 серпня 1941 року німецько-фашистські загарбники захопили Дніпродзержинськ. Почались арешти та переслідування. В перші дні окупанти розстріляли 200 чол. Але замість очікуваної покори, ворог зустрів організований опір патріотів.
Протягом вересня міськком організовував розвідку, встановлював зв’язки з товаришами, залишеними для підпільної роботи, перевіряв явочні квартири. Збиралися сили й згуртовувалася організація, куди входили комуністи й комсомольці, робітники, учні і домогосподарки. 6 вересня була створена підпільна комсомольська організація. На перших зборах комсомольці обрали комітет у складі Л. Лук’янової (секретар), В. Страшнова, П. Капліна, В. Жирового.
Головними об’єктами, на яких зосереджувалась увага підпільників, були промислові підприємства, які фашисти намагалися відбудувати для забезпечення потреб фронту. На металургійному заводі ім. Дзержинського окупанти спробували пустити мартенівський цех. Через інженера І. К. Шиманського, бригадира слюсарів В. Я. Станового підпільний міськком партії затягнув відбудову цеху до 1943 року, тобто майже до визволення Дніпродзержинська Червоною Армією. Активно боролись проти окупантів, зриваючи їх плани, старший каталь цього заводу С. В. Александров, майстри листопрокатного цеху С. П. Буц та Л.Д. Карнецький, робітники транспортного цеху Д. Т. Бирюков і Й. Ф. Ляудіс та інші. В листопрокатному цеху електромеханік Дадишко також за спеціальним завданням зволікав ремонт і установку моторів до березня 1943 року. Повсюди патріоти виводили з ладу механізми, залізничні колії, їх діяльність була настільки ефективною, що за весь час окупації фашисти не задули жодної домни.
З великими труднощами окупантам вдалося налагодити роботу цементного заводу, але підприємство давало лише десяту частину своєї довоєнної продукції. Якість цементу була дуже низькою. Тут діяв спеціаліст-цементник, член заводської підпільної групи І. В. Лигачов. Він навмисне ставив на відповідальні ділянки малокваліфікованих робітників, організовував аварії на агрегатах електростанції.
В грудні 1941 року гестапо заарештувало І. М. Тюріна та С. Я. Щербину — членів міського підпільного комітету партії. Але боротьба проти гітлерівців тривала. У 1942 році до складу підпільного комітету був введений комуніст І. А. Гавеля. Йому доручили керувати групами робітників на заводах ім. Дзержинського та азотнотуковому. А в травні—червні 1942 року до роботи були залучені комуністи І. Й. Матина та комсомолець П. М. Полторацький, комсомолець-лейтенант А. М. Грушевський, які втекли з полону, робітники П. Г. Кирієнко та П. М. Огурцов.
За завданням підпільного міськкому діяли значні партизанські групи. Близько сотні народних месників розміщувалось в селах Аулах, Романковому, Криничках, Орлику, Царичанці, які проводили збирання зброї, боєприпасів та готувались до виступу в момент підходу до міста частин Червоної Армії.
Велику роботу проводило комуністичне підпілля по врятуванню молоді, яку гітлерівці вивозили для примусової праці до Німеччини. Коли окупанти навесні 1942 року почали бронювати через біржу праці робітників для роботи на місцевих заводах і видавати їм відповідні довідки, патріоти скористалися з цієї обставини. М. Л. Карнецький, який працював на біржі праці, передавав підпільному міськкомові чисті бланки. Бланки перепусток для переправи через Дніпро, а також інші документи діставала підпільникам Т. У. Дуракова. Разом з нею на пристані працювали О. І. Виноградов, Д. Я. Олійник та Ю. В. Ольшевський. Вони переправили на лівий берег Дніпра багатьох радянських воїнів, які втекли з фашистського полону.
Комуніст П. Г. Кирієнко і комсомольці П. Піддубний, Г. Карбагіров та Є. О. Жицька влітку 1942 року брали участь разом з долинськими товаришами у знищенні ворожого ешелону, що направлявся на фронт.
Взимку 1942 року підпільники міста зірвали заходи фашистських властей по збиранню теплих речей для гітлерівської армії. Вони поширювали листівки із зведенням Радянського інформбюро. За час окупації було розповсюджено більше як 4500 листівок.
Натрапивши на слід підпільної організації, гестапівці заарештували Ф. Ф. Бендера, І. Й. Матину, Л. Р. Ромашковського, П. Г. Кирієнка, П. К. Светальську, Є. О. Жицьку, А. М. Грушевського, Т. У. Дуракову, Й. Ф. Ляудіса, П. Д. Піддубного, Ліду, Віру та Василя Лук’янових, Л. Тарасову; К. Горбенко, В. Шаповал, Г. Карбагірова та інших. Багатьох окупанти розстріляли, інших вивезли в табори смерті Бухенвальд та Освенцім.
Борючись проти ненависного ворога, дніпродзержинці залишались вірними Вітчизні й тоді, коли потрапляли до концтаборів. Велику роботу по згуртуванню в’язнів табору Оранієнбург проводила молода лікарка з Дніпродзержинська Г. Романова. Вона створила підпільну юнацьку організацію «Інтернаціональну спілку», до якої ввійшла молодь різних національностей. Загинувши від рук катів, Галя жодним словом не видала своїх спільників.
За героїчну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників 90 підпільників міста згодом одержали урядові нагороди.
Самовіддано боролися проти ненависного ворога дніпродзержинці в лавах Червоної Армії. За відвагу і героїзм високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні О. О. Ліпілін, Й. К. Сачко, А. Ф. Худякова, О. О. Позняков, М. М. Білоножко, П. К. Мурахтов.
Наприкінці вересня 1943 року частини Червоної Армії, що наступали на Дніпродзержинському напрямку, зосередилися на лівому березі Дніпра. В результаті запеклих боїв у районі села Аулів війська 3-го Українського фронту — 353-я стрілецька дивізія, 437-й винищувально-протитанковий полк, 109-й гвардійський гарматно-артилерійський полк, 51-а інженерно-саперна бригада і 52-й окремий танковий полк — розтрощили противника і 25 жовтня 1943 року визволили Дніпродзержинськ від гітлерівських окупантів. На честь цієї події столиця нашої Батьківщини Москва салютувала 20 артилерійськими залпами.
За час війни населення Дніпродзержинська зменшилось до 41 461 чол. Фашистські недолюдки силоміць вивезли до Німеччини 2994 чол., розстріляли і замордували в катівнях гестапо 1069 дніпродзержинців. Промислові підприємства були зруйновані. Тільки на заводі ім. Дзержинського вийшло з ладу 16 цехів. Великих руйнувань зазнали ДРЕС, вагонобудівний, цементний, азотнотуковий заводи, а також житловий фонд.
Славні сторінки вписали дніпродзержинці в літопис рідного міста після визволення. Роботи по відбудові очолила партійна організація, яка тоді налічувала всього 16 комуністів. Головним завданням партійних і радянських організацій, усіх трудящих стала відбудова промисловості. Мало не щодня з Москви, Поволжя, Уралу, Сибіру, Середньої Азії прибували ешелони з верстатами, інструментом, будівельними матеріалами, різним устаткуванням, з одягом, взуттям, продовольством.
Великим святом для колективу заводу ім. Дзержинського стало 21 листопада 1943 року, коли сталевари Ф. Й. Маклес і Г. А. Панкратенко дали свою першу плавку. Зливок цієї сталі і тепер зберігається на підприємстві як пам’ятник трудового подвигу металургів у дні Великої Вітчизняної війни.
На 49-й день після визволення міста прокатники виготовили перші тонни листового заліза. День і ніч не припинялася робота по підготовці до пуску двох доменних і шести мартенівських печей та уцілілих прокатних станів. У 1944 році було закінчено відбудову цементного заводу. Того ж року став до ладу перший агрегат на Дніпродзержинській ДРЕС, почав давати першу продукцію вагонобудівний завод ім. газети «Правда».
Велику організаторську роботу по відбудові міського господарства проводила Дніпродзержинська Рада депутатів трудящих, головою виконавчого комітету якої працював тоді О. І. Гриша.
Місто заліковувало рани, завдані війною. З руїн підняли робітники монумент «Прометей». В листопаді 1941 року фашисти скинули скульптуру з 20-метрової висоти на землю. Однак чавунний Прометей залишився майже непошкодженим. Гітлерівці наказали розпиляти його і вивезти на завод для переплавки. Та робітники міського трамвайного управління — І. Д. Головко, І. Г. Халимонов, В. Ю. Іванов, Д. Л. Корнєєв — врятували скульптуру. До свята Першого травня 1944 року дніпродзержинці відновили пам’ятник. Біля його підніжжя у братській могилі поховані підпільники та воїни Червоної Армії, які віддали своє життя за визволення міста від німецько-фашистських загарбників.
За роки першої післявоєнної п’ятирічки промисловість міста була повністю відбудована. Став до ладу азотнотуковий завод, на повну потужність почали працювати коксохімічний, металургійний, вагонобудівний, котельно-допоміжного устаткування заводи. Були відновлені роботи по спорудженню другого велетня коксохімії — Баглійського заводу, у 1952 році дала продукцію перша коксова батарея. Проектного завдання по виробітку електроенергії досягла ДРЕС. Були також відбудовані всі підприємства легкої та харчової промисловості.
Вже з 1951 року в Дніпродзержинську почало розгортатися нове велике будівництво. Створюються два потужні будівельні трести: «Дзержинськбуд» і «Дніпрохімбуд», а згодом сюди після завершення робіт на спорудженні Каховської ГЕС перебазовується орденоносний трест «Дніпробуд». Однією з найбільш грандіозних новобудов міста є Дніпродзержинська ГЕС, будівництво якої розгорнулось у 1956 році. Перший її агрегат став до ладу в грудні 1963 року. Введення гідроелектростанції на повну потужність у листопаді 1965 року розв’язало водночас і великий комплекс народногосподарських завдань, зв’язаних з перспективою дальшого розвитку міста.
В роки другої післявоєнної п’ятирічки промисловий комплекс Дніпродзержинська поповнився новими підприємствами: заводами чавуноливарним і «Буддеталь», хлібозаводом, кількома допоміжними підприємствами будівельної індустрії. Металургійний, коксохімічний, вагонобудівний та цементний заводи набагато збільшили свої потужності в роки п’ятирічки за рахунок введення в дію нових цехів і агрегатів та впровадження прогресивної технології. В ці роки собівартість чавуну на заводі ім. Дзержинського була найнижчою в республіці. Багато сил і енергії справі розвитку заводу віддав Г. Е. Цуканов (нині член Центральної Ревізійної Комісії КПРС, депутат Верховної Ради СРСР), який у післявоєнні роки працював начальником мартенівського і новопрокатного цехів, головним інженером підприємства.
За роки семирічки докорінно реконструйовано підприємство будівельної індустрії — комбінат виробничих підприємств. Тут з жовтня 1962 року пущений цех по виробництву високоякісної продукції з хімпродуктів — поліхлорвінілових ПЛИТОК. В липні 1965 року комбінат освоїв випуск також іншого цінного матеріалу для настилання підлоги — багатошарового лінолеуму.
Промисловість Дніпродзержинська відіграє важливу роль в республіці щодо виробництва продукції важкої індустрії. Чорна металургія займала 65,6 проц. в загальному обсязі валової продукції міста на початок 1968 року. Вона представлена сучасними доменними і мартенівськими печами, бесемерівськими конверторами, блюмінгом та потужними прокатними станами заводу ім. Дзержинського. На одному тільки металургійному заводі Дніпродзержинська тепер виробляється більше чавуну, ніж давали всі заводи дореволюційної Росії.
Понад 80 видів різної продукції — кокс, бензол, смоли, азотні добрива, кислоти тощо — виробляють підприємства хімічної промисловості. Безперервно збільшує випуск аміаку, мінеральних добрив, азотної кислоти, аміачної селітри, етилбензолу, сірчаної кислоти та інших продуктів Дніпродзержинський хімічний комбінат. Він стає одним з найбільших постачальників сировини для виробництва пластмас, хімічностійких лаків, емалей, захисних плівок тощо. В цехах цього заводу у великих масштабах організоване виробництво різних хімічних засобів захисту сільськогосподарських рослин та боротьби з шкідниками полів.
За ритмічну й рентабельну роботу не раз був представлений на Всесоюзній та республіканських виставках народного господарства Дніпродзержинський коксохімічний завод ім. Орджонікідзе. До 1965 року завод одержав 3 дипломи 1-го, 2-го і 3-го ступенів, а також бронзові медалі за озеленення території заводу. Золотими медалями нагороджені директор заводу А. В. Бубликов та бригадир коксових печей В. В. Шкуропата; 9 срібними та 28 бронзовими медалями — кращі передовики виробництва заводу.
Дніпродзержинський коксохімічний завод — перше підприємство комуністичної праці в республіці. Це звання йому присвоєно в 1960 році. Крім нього, це високе звання носять Баглійський коксохімічний завод, хімічний комбінат, ДРЕС, молочний завод, швейна фабрика та автобаза № 3.
Величезним унікальним підприємством є Баглійський коксохімічний завод. Нинішній обсяг виробництва коксу на заводі перевищує обсяг виробництва всіх коксохімічних заводів дореволюційної Росії. Кокс, що виробляється на заводі, надходить майже на всі металургійні підприємства Придніпровського району, а також у соціалістичні країни.
На шлакових відходах металургійного заводу розвивається будівельна індустрія. Провідне місце серед підприємств цього типу належить найбільшому в Придніпров’ї цементному заводові.
Первістком машинобудування в місті був вагонобудівний завод ім. газети «Правда». За післявоєнний період тут освоєно 25 нових типів вагонів, але головна його продукція — спеціальні вагони з перекидним пристроєм (думпкари). Другим значним підприємством металообробної промисловості є завод котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів, який за роки семирічки подвоїв випуск продукції. Зростаючі масштаби провідних галузей промисловості зумовлюють міцні економічні зв’язки міста з багатьма промисловими центрами країни. Продукцію дніпродзержинських підприємств одержують усі союзні республіки. Експортують її також у Польщу, Болгарію, Чехословаччину, Кубу.
Про успішне виконання виробничих завдань колективами підприємств свідчить неухильний приріст валової продукції за роки семирічки — у металургійній промисловості на 26,3 проц.; машинобудуванні та металообробці — 72,2; промисловості будматеріалів — 40,7; легкій та харчовій промисловості — 85,5; виробництві електроенергії — 60,5; деревообробній — 98,1; хімічній — 69,3 процента.
Успішно виконані завдання першого року нової п’ятирічки. Понад план у 1966 році держава одержала 130 тис. тонн агломерату, 13 тис. тонн коксу, 56 тис. тонн мінеральних добрив, 107 млн. квт. год. електроенергії та багато іншої продукції на загальну суму 11 млн. крб. План по продуктивності праці виконаний на 103 проценти. Достроково, 26 грудня 1967 року, трудящі міста завершили виконання плану другого року нової п’ятирічки.
Багато дніпродзержинців за досягнуті успіхи відзначені високими урядовими нагородами. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєні інженер-металург професор Г. Г. Орєшкін, інженер А. К. Рудков, сталевар В. В. Канарейкін, оператор М. П. Іванін, майстри доменних печей В. Ф. Пільтяй, І. А. Чернецький, старший горновий С. Ф. Гладкий, начальник цеху хімкомбінату Г. П. Кочетова, майстер цеху хімкомбінату М. Г. Моргун, бригадир тресту «Дзержинськбуд» М. С. Чайка, машиністи-крановщики тресту «Дніпробуд» А. К. Маслак і цементного заводу Є. П. Пархоменко, бригадир тресту «Дніпрохімбуд» К. М. Кирилішин, начальник цеху швейної фабрики Р. А. Левченко.
Заслуженим авторитетом серед трудящих Дніпродзержинська користуються майстри коксохімічного заводу ім. Орджонікідзе — П. Г. Хоменко, М. М. Гуліда, Г. Л. Мойсеєнко, майстер електростанції Є. О. Кльомін та інші.
За успішне виконання завдань семирічного плану в 1966 році нагороджено орденом Леніна завод ім. Дзержинського. Урядовими нагородами була відзначена велика група робітників та інженерно-технічних працівників заводу, зокрема орденом Леніна — 13 чол., орденом Трудового Червоного Прапора — 39, орденом «Знак Пошани» — 77 та медалями — 117 чоловік. Тоді одержали урядові нагороди і працівники Дніпродзержинського хімічного комбінату: орден Леніна — 5 чол., орден Трудового Червоного Прапора—12, орден «Знак Пошани»— 31, медалі — 34 чоловіки.
Всього орденами і медалями Радянського Союзу нагороджений 361 дніпродзержинець.
У соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції та встановлення Радянської влади на Україні найкращих виробничих успіхів досягли колективи заводів коксохімічного ім. Орджонікідзе, ім. Дзержинського і тресту «Дзержинськбуд», яким вручено на вічне зберігання Пам’ятні прапори ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів CPGP і ВЦРПС. Пам’ятним прапором ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і республіканської Ради профспілок нагороджений колектив хімічного комбінату.
Авангардну роль у цих трудових перемогах відіграє 15-тисячний колектив комуністів, об’єднаних в 241 первинну партійну організацію. Важливим, насамперед, є те, що з цього числа понад 10 тис. чол. працюють у промисловості, а всього зайнято в сфері матеріального виробництва майже 12 тис. членів партії. Зусилля цього великого загону комуністів на розв’язання важливих господарських та політичних завдань спрямовує міський комітет КП України.
Дбаючи про послідовне втілення в життя промислових підприємств рішень Пленумів ЦК КПРС і ЦК КП України про нову систему планування та економічного стимулювання, партійні організації стали ініціаторами економічного навчання кадрів. На Баглійському коксохімічному заводі слухачами економічних шкіл є начальники цехів і відділів, майстри, головні спеціалісти заводу — всього 66 чол. Партком широко використовує і такі форми підвищення кваліфікації, як популяризація роботи школи комуністичної праці, проведення «днів економічної науки», техніко-економічних конференцій та інше. На цементному заводі діє університет технічного прогресу, де навчаються секретарі партійних організацій, інженерно-технічні працівники і робітники провідних професій. Група раціоналізаторів цеху випалу цього підприємства внесла пропозиції по реконструкції сировинного відділу, що дало економічну вигоду заводу більше як на 48 тис. карбованців.
Профспілкова організація міста спрямовує соціалістичне змагання на максимальне використання потужностей механізмів та економію виробництва.
Значну роль у виявленні і використанні резервів, піднесенні ефективності виробництва відіграли постійно діючі наради, робота громадського бюро економічного аналізу, технічного нормування і організації праці, групи народного контролю і пости комсомольського прожектора.
В центрі особливої уваги партійних і профспілкових організацій підприємств міста є наукова організація праці. Заводською радою НОП на Дніпродзержинському коксохімічному заводі керує головний інженер В. О. Буряк. На цементному заводі є спеціальне бюро у складі 19 чол., куди входять інженери, начальники цехів, відділів, майстри і робітники. Створені такі бюро і в цехах. У пропаганді цих нових заходів беруть участь все більше й більше виробничників.
242 профспілкові організації Дніпродзержинська активно впливають на виробниче, громадське життя колективів підприємств, будов, установ, навчальних закладів. Це наочно видно хоч би на прикладі найбільшого підприємства міста — заводу ім. Дзержинського. Під керівництвом заводського партійного комітету профспілкова організація широко розгорнула соціалістичне змагання на честь 50-річчя Комуністичної партії України та 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Профспілкові збори в цехах, відділах, лабораторіях заводу обговорюють не лише виробничі, але й питання культури та побуту трудящих. Багато значного, корисного в цій галузі завком разом з дирекцією заводу вже здійснив. Тепер чимало цехів Дзержинки мають власні, добре обладнані туристичні бази на лівому березі Дніпра. В 1968 році здано в експлуатацію санаторний корпус у Моршині, збудований заводом разом з іншими підприємствами. Споруджується корпус будинку відпочинку в Одесі. Для дітей дошкільного віку будується на мальовничому березі Орелі перша черга дачі на 250 місць.
Велику роботу серед молоді проводить міська комсомольська організація, яка об’єднує 184 первинні організації на підприємствах, в установах, школах, технікумах та ін. Кількість комсомольців в них — майже 23 тис. чоловік. Різноманітні форми цієї роботи: шефство над ударними будовами, політичне навчання, діяльність «Комсомольського прожектора», вечори-зустрічі з ветеранами революції, героями громадянської та Великої Вітчизняної воєн і інше.
Група комсомольців хімічного комбінату пройшла маршрутом легендарного рейду танка Т-34, командиром якого був колишній робітник цього підприємства Герой Радянського Союзу С. X. Горобець, що віддав життя за Батьківщину в суворі воєнні роки.
Все більше трудівників міста залучаються до активного громадського життя. 350 депутатів міськради, що входять в 12 постійно діючих комісій, працюють в різних галузях народного господарства. До роботи комісій залучено тисячі робітників і робітниць міста.
Дніпродзержинці з вдячністю згадують С. С. Смирнова, який тривалий час очолював міську Раду депутатів трудящих.
Програмою діяльності депутатів на виборчих округах є накази виборців. При їх сприянні закінчено будівництво навчально-лабораторного корпусу індустріального технікуму, піонерського і спортивного майданчиків в районі хімкомбінату, тунелю, що з’єднує місто з селищем металургів, та аптеки. Проведена значна робота по поліпшенню обслуговування населення міським транспортом та інше.
З метою систематичного контролю за ходом спорудження житлових будинків та культурно-побутових установ створені депутатські пости. Виконком регулярно проводить семінари депутатів для піднесення їх правових знань, ознайомлення з рішеннями партійних і радянських органів. Досвід цієї роботи систематично висвітлюється в газеті «Дзержинець».
Не відходять від громадських справ ветерани революційного руху в місті, активні учасники Великої Вітчизняної війни. Виконком міської Ради депутатів трудящих з нагоди 20-річчя перемоги над фашистською Німеччиною прийняв постанову про встановлення звання «Почесний громадянин міста Дніпродзержинська», яке присвоюється активним учасникам партійного підпілля, партизанського руху та боїв за визволення міста від німецько-фашистських загарбників.
Перші дипломи про присвоєння цього почесного звання були вручені К. Ф. Ляудісу, І. А. Гавелі, Б. В. Толмачову, Т. У. Дураковій, В. А. Воловській, С. П. Шпаковському, X. А. Годельшину, І. В. Васильєву, С. С. Смирнову, А. В. Бубликову, М. М. Фоменко, А. І. Трофимову, П. М. Бойку, Г. П. Молчанову, М. П. Аношкину, К. Н. Горбенко, Л. 3. Клименку, П. С. Кочеткову, І. М. Шепетову, М. І. Начальному, П. Л. Міняйлу, Я. С. Фомкіну за їх великі заслуги та довголітню плідну роботу в місті.
Дніпродзержинці — активні учасники боротьби за мир у всьому світі. У квітні 1959 року за вклад у справу зміцнення миру і дружби між народами колектив Дніпродзержинського металургійного заводу нагороджено медаллю Всесвітньої Ради Миру і дипломом.
Розвиток економіки Дніпродзержинська супроводжується невпинним підвищенням добробуту трудящих. В місті розгортається велике житлове і культурно-побутове будівництво. Тільки трест «Дзержинськбуд» за період з 1946 по 1958 рік збудував понад 300 тис. кв. метрів нового житла. На 1 січня 1967 року житловий фонд міста становив понад 1,5 млн. кв. метрів. Споруджено новий корпус індустріального інституту, приміщення музичного училища, каток з штучним льодом та інше. З’явилась нова площа, на якій встановлено пам’ятник Ф. Е. Дзержинському. Поліпшилось архітектурне планування міста. Багатоповерхові благоустроєні будинки зведено не тільки на кварталах центрального масиву, але й у нових районах південно-західної частини міста, в селищі гідробудівників та ін. Вирівнюються вузькі, криві вулиці, створюються широкі бульвари. Довжина вулиць з твердим покриттям досягла 230 кілометрів. Відзначається хорошим плануванням, впорядкованістю та озелененням Соцмісто, розташоване на південь від станції Баглій. Тут переважають 2—3-поверхові будівлі з прямими кварталами, асфальтованими вулицями.
Створюються зелені масиви — парки, сквери, бульвари в усіх районах міста. Зелені насадження та фруктові сади є також у межах заводських територій. Заводом-садом по праву називають Дніпродзержинський коксохімічний завод.
Заводський район — серце міста, його адміністративний та культурний центр — найбільш опоряджена і пожвавлена його частина. Головною магістраллю, архітектурною і транспортною віссю Дніпродзержинська є проспект ім. В. І. Леніна. В центрі проспекту — широка площа, на якій споруджено в листопаді 1958 року пам’ятник вождеві й організаторові Радянської держави В. І. Леніну.
Органи Радянської влади постійно піклуються про дальше поліпшення обслуговування населення — удосконалення міської сітки водогону, каналізації, газифікації тощо. У розпорядженні міського автомобільного парку — 220 автобусів, трамвайного —135 вагонів.
За роки семирічки товарооборот збільшився на 24,2 млн. крб., а в 1965 році дорівнював вже 102,2 млн. карбованців.
Рік у рік поліпшується медичне обслуговування населення. Мережа охорони здоров’я міста налічує 42 лікувальні та санітарні заклади, серед них — 8 лікарень на 2300 ліжок, 3 диспансери, 12 поліклінік. Функціонують дитяча лікарня, диспансери, водолікарня, зубопротезна поліклініка, швидка та невідкладна медична допомога. У медичних установах працюють 557 лікарів і майже 2 тис. чол. середнього медичного персоналу. Кадри з середньою медичною освітою готує медичне училище.
В місті 41 загальноосвітня школа, 13 шкіл робітничої молоді, 4 школи-інтернати, в яких навчається понад 43 тис. учнів.
Більше 12 тис. дітей виховується у дошкільних закладах. Серед великого педагогічного колективу Дніпродзержинська — заслужені вчителі школи УРСР Г. Г. Панишева, М. Д. Шрам, І. А. Гавеля, Ф. М. Карайбіда, В. І. Конькова, Т. Г. Цисецька, Ф. П. Андрієвський, В. Г. Картамишева.
Значна увага приділяється підготовці висококваліфікованих інженерно-технічних кадрів. З цією метою вечірній металургійний інститут був реорганізований у 1960 році на перший у республіці завод-втуз ім. М. І. Арсенічева. У 1967 році він перетворений на індустріальний інститут, в якому навчається близько 3200 студентів.
З середніх спеціальних навчальних закладів у місті є металургійний, індустріальний, економічний, торговельний, заочний хіміко-технологічний, промислового транспорту і енергетичний технікуми, в яких навчається 9 тис. учнів.
Тільки за два останні роки навчальними закладами міста було підготовлено для народного господарства 17,5 тис. спеціалістів.
Кваліфікованих робітників для металургійної та інших галузей промисловості готують також 7 профтехучилищ, де навчається більше 3000 чоловік.
Значну навчальну і політико-виховну роботу проводять Будинок політичної освіти міськкому КП України та міська організація товариства «Знання».
Творчо працює міське літературне об’єднання, в яке входить більше 40 літераторів. Перу письменника-дніпродзержинця О. В. Коваленка належить поетичний переклад українською мовою староруської літературної пам’ятки «Слово о полку
Ігоревім», що дістав високе визнання літературної громадськості в нашій країні та за рубежем. Великого розвитку в місті набула бібліотечна справа: тут 10 міських бібліотек та 126 бібліотек різних відомств і організацій, книжковий фонд яких перевищує 2 млн. томів.
До послуг трудящих широка мережа культурно-освітніх установ. При Палаці культури металургів працюють народний драматичний театр, хореографічний, хоровий, художнього слова та інші гуртки, заслужена капела бандуристів Української РСР. Танцювальний колектив «Дніпро» — лауреат VI Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Москві. Він відзначений двома золотими медалями та Дипломом І ступеня Міжнародного конкурсу. «Дніпро» також удостоєний почесного звання заслуженого танцювального колективу Української РСР. Його виступи високо оцінені не тільки радянськими, а й зарубіжними глядачами в Чехословаччині, Болгарії, Фінляндії, Японії.
Значну роботу по організації відпочинку трудящих проводять палаци культури ім. Горького, будівельників і вагонобудівників. В місті 14 клубів, 5 кінотеатрів та 15 кіноустановок. Для позашкільної роботи з учнями відкрито міський Палац піонерів та школярів ім. Олега Кошового.
Рік у рік зростає значення Музею історії міста, створеного в 1957 році за ініціативою старих більшовиків — учасників революційних подій, який весь час поповнюється новими експонатами. 16 картин першої серії «З іскри — полум’я» подарував музею колишній робітник Дніпровського заводу український радянський художник В. Ф. Овчинников.
Велика увага приділяється розвиткові фізичної культури та спорту. Споруджено стадіон «Перемога» на 16 тисяч місць, 2 палаци спорту та десятки різних спортивних майданчиків, спортивних залів, водних станцій, тирів для стрільби тощо. Серед фізкультурників міста 8 майстрів спорту, 177 першорозрядників та 6,5 тис. спортсменів II і III розрядів.
Трудящі міста під керівництвом партійних організацій докладають все більших зусиль до впорядкування і дальшого розвитку господарства і культури Дніпродзержинська, вносять вагомий вклад у будівництво комунізму.
Я. М. ГИБАЛО, Т. Т. КОЦЮБИНСЬКИЙ, В. Є. МАЛЮК, Я. С. ФОМКІН