Дніпропетровськ у роки Великої Вітчизняної війни
Після віроломного нападу фашистської Німеччини на нашу країну в червні 1941 року за закликом Комуністичної партії і Радянського уряду вони зі зброєю в руках стали на захист своєї Вітчизни. До військових комісаріатів щодня надходили сотні заяв від трудящих з проханням відправити на фронт. В перших рядах добровольців були комуністи і комсомольці. Розгорнувся патріотичний рух по створенню народного ополчення. Велику роботу по мобілізації сил на відсіч ворогові розгорнула міська Рада депутатів трудящих, виконавчий комітет якої очолював М. О. Щолоков — нині міністр внутрішніх справ СРСР.
Рішенням Дніпропетровського міськкому КП(б)У командиром корпусу народного ополчення було призначено директора педагогічного інституту П. П. Богданова, військовим комісаром — завідуючого відділом агітації і пропаганди міськкому КП(б)У М. О. Демидова.
З перших же днів війни промисловість міста почала випускати продукцію для фронту. На багатьох заводах створювались спеціальні пересувні бригади, які ремонтували танки та іншу військову техніку для армії. Заводи Дніпропетровська виготовляли мостові ферми й опорні частини до них, понтони та інші конструкції для будівництва мостів і переправ.
На підприємства замість чоловіків, які пішли на фронт, прийшли жінки, підлітки. Так, на заводі ім. Леніна з 23 червня розпочався масовий вступ на роботу домогосподарок, які стали на робочі місця своїх чоловіків, братів. Під керівництвом партійних організацій широко розгорнулось соціалістичне змагання за виконання планів воєнного часу. Любов до Батьківщини народжувала масовий трудовий героїзм. Самовіддано працювали вихованці Ленінського комсомолу. Наукові працівники Дніпропетровського металургійного інституту В. М. Свечников, О. П. Чекмарьов і П. Т. Ємельяненко проводили в своїх колективах успішну роботу по механізації і підвищенню продуктивності сортопрокатних і трубопрокатних станів.
Трудящі міста передавали до фонду оборони країни грошові заощадження, облігації державних позик, коштовні речі, вносили частину заробітку. Весь заробіток на потреби фонду передала третя бригада механічного цеху заводу ім. В. І. Леніна, яка працювала у вихідний день. Трудівники Дніпропетровської міської залізничної дільниці постановили відрахувати до фонду оборони свій денний заробіток. Багатьох послідовників мав почин винахідників заводу ім. Леніна, які віддали до фонду оборони премії за впровадження у виробництво їх винаходів.
З ініціативи партійних організацій встановлювались тісні шефські зв’язки колективів трудящих підприємств з частинами і з’єднаннями, сформованими з дніпропетровців. Великі підприємства міста — заводи ім. Леніна, ім. Петровського, ім. К. Лібкнехта та інші взяли шефство над полками 230-ї стрілецької дивізії, сформованої головним чином з дніпропетровців.
В ніч на 10 липня 1941 року фашистські літаки вперше бомбили місто: було зруйновано десятки житлових будинків, пошкоджено кілька будинків підприємств і установ, 18 чол. вбито і 24 поранено. Нальоти ворожих бомбардувальників далі повторювались. Незважаючи на це, на заводах, фабриках, в установах тривала напружена робота. Згідно з рішенням бюро обкому КП(б)У та виконкому обласної Ради депутатів трудящих від 12 липня 1941 року було створено аварійно-відбудовчі загони місцевої протиповітряної оборони. В кожному районі міста частини МППО налічували по 400—500 чоловік. Тисячі мешканців подавали велику допомогу постам МППО в ліквідації пожеж та інших наслідків нападів ворожої авіації.
Партійні організації міста, керуючись директивою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 29 червня 1941 року, провели велику роботу по евакуації населення, промислових підприємств, матеріальних та культурних цінностей. 8 серпня 1941 року припинив роботу металургійний завод ім. Петровського. Кожного дня кілька ешелонів, навантажених заводським майном, відправляли до місця призначення. Евакуацію заводу було закінчено 24 серпня 1941 року. В Магнітогорську на базі устаткування заводу ім. Петровського протягом 30 діб пущено новотокарний цех. Для устаткування і пуску подібного цеху в звичайних, мирних, умовах, потрібно було не менше п’яти місяців. 8 серпня 1941 року зі станції Горяїново відправили в тил країни перший ешелон (68 вагонів) з устаткуванням заводу ім. Леніна. Одночасно демонтувалися і відправлялися на схід інші заводи міста. Основні матеріальні цінності і кадри робітників було врятовано.
На початок серпня 1941 року на фронті склалася дуже важка обстановка. Для оборони Дніпропетровська і прикриття підступів до Донбасу за рішенням Ставки формувалися нові військові з’єднання. Велику допомогу в цьому подавав Дніпропетровський обком КП(б)У та його секретарі Л. І. Брежнєв, С. Б. Задіонченко, К. С. Грушовий, М. М. Кучмій, а також районні партійні і радянські органи.
В другій половині серпня 1941 року на підступах до міста розгорнулися великі бої. На 20 серпня фашистські війська зосередили свої сили на південному заході міста, щоб захопити селища Сухачівку, Діївку, форсувати Дніпро і вийти в тил нашим військам.
Тягар боїв винесли на своїх плечах 255-а, 275-а стрілецькі та 12-а танкова дивізії 12-ї армії. Радянські танкісти під командуванням полковника Ю. Г. Пушкіна розгромили фашистську мотоколону з 50 танків і 200 автомашин з піхотою. Командир дивізії Ю. Г. Пушкін особистим прикладом запалював бійців на подвиги. За оборону Дніпропетровська в 1941 році він був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.
В дні оборони міста було створено 6 бойових дільниць. На одній з них оборону тримало Дніпропетровське артилерійське училище, створене в кінці липня 1941 року і укомплектоване в основному студентами дніпропетровських вузів. 2 серпня 1941 року артучилище зайняло бойову дільницю на південних околицях міста, а 20 серпня курсанти прийняли перший бій. Запеклі бої за місто тривали до 25 серпня 1941 року. Після того радянські війська змушені були відійти й зайняти лінію оборони на лівому березі Дніпра. До кінця вересня точилися бої на лівобережжі Дніпра — Нижньодніпровську. Прагнучи розширити плацдарм, ворог зосередив тут 3 танкові і 2 піхотні дивізії.
Нечувані подвиги в ті дні звершували воїни Червоної Армії, які обороняли Нижньодніпровськ та прилеглі до нього селища. За виключні мужність і відвагу, виявлені при обороні Дніпропетровська, орденом Червоного Прапора нагороджене артучилище, а 16 його вихованцям присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Золотими літерами в історію Великої Вітчизняної війни вписані безсмертні подвиги 4 льотчиків-комсомольців 81-го авіаційного полку, які повторили подвиг капітана М. Гастелло. Фашистські саперні частини в районі Нових Кайдаків почали спішно споруджувати переправу через Дніпро. Ескадрильї радянських бомбардувальників було наказано розбити наведений міст. Першим до переправи підлетів бомбардувальник молодшого лейтенанта І. Т. Вдовенка. Штурман літака М. В. Гомоненко влучно скинутими бомбами вивів з ладу 5 зенітних установок. Ворог відкрив сильний артилерійський вогонь по нашому літаку. Літак спалахнув. Тоді відважний екіпаж спрямував палаючу машину на понтонний міст ворога. Міст було зруйновано. Хоробрі воїни посмертно удостоєні високих урядових нагород. Льотчику І. Т. Вдовенку і штурману М. В. Гомоненку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Радист В. П. Карпов і повітряний стрілок Мірза Пулатов нагороджені орденами Союзу РСР.
З перших же днів окупації міста фашистські загарбники встановили кривавий, грабіжницький режим. В місті з’явились представники різних німецьких фірм, які намагалися прибрати до своїх рук радянські підприємства. Населення зобов’язане було проходити реєстрацію на фашистській біржі праці. Тому, хто працював, видавався мізерний пайок сурогатного хліба і кілограм проса на місяць. Не було ніякого медичного обслуговування, всі школи закрили.
В кращій частині міста окупанти створили спеціальні квартали для німців. З будинків у грудні 1942 року в люті морози було виселено понад 13 тис. чол. населення. Пустир біля колишнього монастиря був перетворений на кладовище закатованих радянських громадян. Тут же фашисти влаштували концтабір радянських військовополонених, яких морили голодом, катували, розстрілювали. Гітлерівці знищили в Дніпропетровську 35 тис. мирних жителів і 25 тис. військовополонених бійців та командирів Червоної Армії, насильно вигнали в рабство до Німеччини близько 75 тис. чоловік.
Та ні розстріли, ні шибениці, ні страшні катування не зупинили радянських патріотів, які піднялися на боротьбу з ворогом. Не злякали їх численні репресії радянських громадян і навіть арешт більшості членів залишеного в місті підпільного міськкому партії. Велике піднесення народної боротьби проти окупантів викликала перемога Червоної Армії під Москвою. Під керівництвом обласного підпільного комітету партії зв’язки з партійними і антифашистськими групами міста були відновлені. В травні 1942 року відновив свою діяльність і підпільний міськком КП(б)У, який очолив комуніст Г. П. Савченко, що втік з фашистського полону. На той час міська підпільна організація налічувала в своїх рядах 200 чоловік.
Підпільний міськком партії розгорнув широку масово-політичну роботу серед населення, викриваючи брехливу фашистську пропаганду, розповідаючи про становище на фронті, про героїчні подвиги радянських воїнів, закликаючи жителів міста до партизанської боротьби. В січні 1942 року на Лагерній вулиці під керівництвом підпільного міськкому зірвано ворожий склад боєприпасів, а в квітні 1942 року на Нижньодніпровському залізничному вузлі підірвано склад з нафтопродуктами. На заводі ім. Петровського підпільники знищили привезений з Німеччини електрокабель, зняли й закопали в землю частину електростанції та інше. Диверсійні акти здійснювались і на заводі ім. Артема, на паровозоремонтному заводі, в паровозному депо станції Дніпропетровськ. Гітлерівські власті і численні представники німецьких монополій, як не намагалися, не могли ввести в дію металургійні і машинобудівні заводи.
Під керівництвом підпільного міськкому КП(б)У працювала антифашистська комсомольсько-молодіжна організація Амур-Нижньодніпровського району, до складу якої входило близько 50 чоловік. Очолював цю групу кандидат у члени ВКП(б) І. П. Іванов. Члени організації тільки з вересня 1941 року по грудень 1942 року надрукували і поширили серед населення до 3 тис. листівок з повідомленнями Рад-інформбюро і відозви, в яких закликали населення організовувати саботаж на підприємствах, молодь — не виїздити в німецьке рабство. Крім агітаційної роботи, вони проводили диверсії на підприємствах і залізниці. Так, у січні 1942 року в районі Ігрень—Іларіонове було розібрано колію, в результаті чого військовий ешелон пішов під укіс. Наприкінці 1942 року на вагоноремонтному заводі спалено ворожий склад з обмундируванням. В листопаді 1942 року на станції Ііижньодніпровськ-Вузол молоді патріоти знищили цистерни з пальним.
У жовтні 1942 року гітлерівці заарештували і розстріляли членів підпільного міськкому партії Г. П. Савченка, Є. І. Кулакову, В. І. Кулакова, Б. А. Сондак, Я. А. Самарського. І все ж підпільна діяльність в місті не припинялася. Активно діяла партійна група, очолювана старшим політруком Червоної Армії В. М. Павлєєвим. До неї входили Л. І. Шабаш, П. І. Карпенко, Г. П. Журавльов та інші.
Учасники групи розповсюджували серед населення листівки, зведення Радінформбюро і радянські газети, частину яких одержували від підпільників Синельникового.
Дніпропетровські підпільники передавали Синельниківській організації зброю та розвідувальні дані про розташування й пересування фашистських частин. Крім того, проводилась робота по забезпеченню продуктами партизан, які діяли в Новомосковському районі, а також радянських військовополонених. У серпні 1943 року група була викрита, її члени — В. М. Павлєєв, Л. І. Шабаш, П. І. Карпенко й Є. Дятленко — розстріляні.
У грудні 1941 року в Дніпропетровську (в районі Нових Кайдаків) почала діяти підпільна комсомольська група, яку очолив А. Г. Тимошенко. Невдовзі до складу групи були залучені В. В. Протасевич, В. Д. Рожков, В. А. Мороз та ін., які вели роз’яснювальну роботу серед населення і військовополонених. Спочатку від руки, а потім на друкарській машинці вони писали й друкували антифашистські листівки і розповсюджували їх. Особливо пожвавилась робота підпільників, коли до їх складу в листопаді 1942 року влилася нова група з 12 чоловік, очолювана М. І. Козловим. Виконуючи вказівки ЦК КП(б)У, підпільники області зробили все можливе, щоб зірвати гітлерівську тактику «випаленої землі» і врятувати важливі економічні об’єкти від руйнування ворога.
У вересні 1943 року війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала армії Р. Я. Малиновського після жорстоких боїв захопили плацдарм на правому березі Дніпра в районі Сошинівки, Аулів, Сухачівки, переправи біля сіл Чаплі, Військового. 27 вересня 1-а гвардійська армія визволила Амур-Нижньодніпровський район і лівобережну частину міста. В боях за це місто загинув командир 152-ї стрілецької дивізії генерал-майор В. П. Каруна.
Почалися бої за визволення Дніпропетровська. Частини 195-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника О. М. Сучкова на світанку 25 жовтня вступили в Дніпродзержинськ. Частини 152-ї стрілецької дивізії вранці 24 жовтня оволоділи Сухачівкою, 1-ю і ІІ-ю Діївкою. В той час бійці 120-го стрілецького полку 39-ї гвардійської Барвінківської дивізії під командуванням підполковника Ю. М. Мазного форсували Дніпро в районі села Чаплі. Під безперервним жорстоким вогнем ворога відважні воїни проводили переправу. В цьому бою смертю хоробрих поліг гвардії капітан І. А. Рудниченко, уродженець села Вільні Хутори Верхньодніпровського району. Йому посмертно присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Цього ж звання була удостоєна і санінструктор В. Е. Кащеєва, яка під вогнем перев’язувала бійців.
Вранці 25 жовтня 1943 року 152-а стрілецька дивізія оволоділа населеними пунктами Краснопіллям і Кайданами, а 39-а гвардійська стрілецька дивізія — Лоцманською Кам’янкою. До 12-ї години того ж дня Дніпропетровськ повністю визволено від гітлерівських окупантів. За успішне форсування Дніпра і визволення Дніпропетровська 152-у стрілецьку дивізію нагороджено орденом Червоного Прапора, їй присвоєно найменування Дніпропетровської.
Трудящі міста пишаються багатьма своїми земляками, які в роки Великої Вітчизняної війни в жорстоких боях з ворогом проявили виключний героїзм, відвагу, самовідданість. Двоє з Них — О. Ф. Федоров та А. Я. Брандис удостоєні звання двічі Героя Радянського Союзу, звання Героя Радянського Союзу присвоєно 26 чоловікам. Всі радянські люди шанують пам’ять уродженця Дніпропетровська Героя Радянського Союзу Олександра Матросова.