Дніпропетровська область у роки Великої Вітчизняної війни
З перших днів Великої Вітчизняної війни трудящі Дніпропетровської області, як і всієї країни, стали на захист соціалістичних завоювань. 22 і 23 червня на всіх підприємствах, залізничному транспорті, в радгоспах і колгоспах, в учбових закладах і установах відбувалися масові збори і мітинги, на яких робітники, колгоспники, широкі кола трудової інтелігенції області заявляли про свою готовність негайно замінити знаряддя праці на зброю.
На 10 липня 1941 року до військкоматів області надійшли 6373 заяви від чоловіків і 3802 від жінок з проханням зачислити їх до Червоної Армії К В перші дні війни на фронт пішли понад 14 тис. членів партії. Комсомол Дніпропетровщини віддав Червоній Армії дві третини свого 120-тисячного складу. Тих, що пішли на фронт, заміняли жінки. Вже на 2 липня 6173 жінки-домогосподарки працювали на місці чоловіків. Протягом перших днів війни в області 1369 жінок стали трактористками, 328 — комбайнерами.
Під керівництвом партійних організацій на основі директиви РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 року робота всіх установ, промислових підприємств, транспорту, колгоспів і радгоспів, масових організацій була переведена на воєнний лад. Самовіддано виконували трудящі Дніпропетровщини свій священний обов’язок перед Вітчизною. Колектив заводу ім. Ф. Е. Дзержинського за три дні освоїв нові профілі прокату; завод ім. В. І. Леніна почав випускати труби для виготовлення боєприпасів; завод ім. Г. І. Петровського збільшив виробництво цінного прокату і поковок.
Працюючи часто під обстрілом і бомбардуванням ворога, робітничий клас області дав Батьківщині тисячі тонн руди, чавуну, сталі, прокату, труб, дроту, металевих виробів. Відгукнувшись на заклик колгоспників артілі «Днепрострой» (Чкаловського району), від сходу до заходу сонця працювали на збиранні врожаю колгоспники, робітники і службовці радгоспів, вчителі і учні, щоб завершити цю роботу не за 18, а за 10—12 днів.
У перші ж дні війни на території області з участю секретарів обкому КП (б) У Л. І. Брежнєва, С. Б. Задіонченка, К. С. Грушового, М. М. Кучмія, голови облвиконкому П. А. Найдьонова було сформовано 5 дивізій, зведених у корпус, у якому налічувалось 50 тис. бійців. За постановою бюро обкому партії «Про боротьбу з парашутними десантами і диверсантами ворога у прифронтовій смузі» у всіх містах і районах області створювалися винищувальні батальйони по 100—200 бійців в кожному із складу партійного, радянського та комсомольського активу. Понад 100 тис. чоловік влилося в загони народного ополчення. На 4 липня 1941 року в області було створено 40 винищувальних батальйонів, які налічували 6641 чол., і 2681 група сприяння цим батальйонам з 29 104 чоловік.
Партійна організація області провела велику роботу по організації навчання загонів народного ополчення і винищувальних батальйонів. На будівництві оборонних споруд працювало понад 40 000 трудящих.
Загроза окупації області поставила перед радянськими і партійними органами завдання організувати евакуацію обладнання, цілих промислових підприємств, майна MTC, колгоспів і радгоспів, наукових і учбових закладів, культурних цінностей, а також спеціалістів, робітників у східні райони Радянського Союзу.
Протягом кількох тижнів в умовах безперервного бомбардування і артилерійського обстрілу проводився демонтаж обладнання. Всього було евакуйовано залізничним транспортом 99 тис. вагонів, з них 20 тис.— з обладнанням, 4,5 тис. з металом, 17 тис. із зерном.
Заздалегідь проводилася підготовка до підпільної боротьби: створювалися підпільні парторганізації, партизанські загони і бойові диверсійні групи. Крім обласного підпільного комітету КП(б)У, було залишено 7 міських і 29 районних підпільних комітетів партії. В підпільних партійних організаціях і партизанських загонах налічувалося 2902 чол., в т. ч. 784 комуністи. Вони проходили підготовку в спеціальних школах.
Внаслідок тяжких втрат 6-ї і 12-ї радянських армій в районі Умані напрямок Умань—Дніпропетровськ виявився відкритим для гітлерівців. Сюди й рушили з’єднання 1-ї танкової групи ворога. До 16 серпня на Дніпропетровський плацдарм відійшли частини резервної армії. 17 серпня бої вже точилися на околицях Дніпропетровська. В цих боях доблесть і мужність виявили солдати і командири 255-ї, 275-ї, 278-ї, 253-ї, 15-ї дивізій, особовий склад Дніпропетровського артилерійського училища, танкісти танкової бригади під командуванням полковника Ю. Г. Пушкіна, бійці винищувальних батальйонів. У повітряних боях над Дніпропетровськом уславився 81-й авіаційний полк, яким командував О. М. Омельченко (комісар В. П. Казаринов).
Після запеклих боїв у другій половині жовтня 1941 року ворогові вдалося окупувати всю територію Дніпропетровської області. Небачені страждання випали на долю радянських громадян.
Більшовицьке підпілля Дніпропетровської області очолив підпільний обком КП(б)У у складі М. І. Сташкова, Д. Г. Садовниченка і Д. С. Ситника. Обком містився в Павлограді. Явочні квартири обкому були також у Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Синельниковому та інших містах. Члени обкому через зв’язківців ЦККП(б)У — В. Я. Портянка, Н. І. Гурову, Е. Ф. Коваленко, Н. О. Сарану та ін. одержували відповідні вказівки. Був налагоджений також зв’язок з 6 міськкомами і 13 підпільними райкомами. Для роботи серед молоді деяких районів був створений об’єднаний підпільний райком ЛКСМУ на чолі з комуністом К. В. Бєляєвим.
Вже в 1941 році Дніпропетровська область стала вогнищем народної боротьби. В листопаді 1941 року підпільний обком провів збори партизанів у новомосковському лісі. Долаючи неймовірні труднощі, підпільні партійні організації повідомляли народ про становище на фронтах, викривали справжнє обличчя фашистів, таврували зрадників. Організації, що не мали засобів для випуску друкованих прокламацій, поширювали листівки, написані від руки. В багатьох районах області були створені групи, які збирали скинуті радянськими літаками зведення Радінформбюро та радянські газети і поширювали їх серед населення.
Великий патріотизм проявили лікарі, медсестри, санітарки, які рятували військовополонених від смерті, а молодь — від вигнання до фашистської Німеччини. Тільки в Дніпропетровську група медичних працівників на чолі з лікарем Е. Г. Попковою, ризикуючи власним життям, визволила з таборів близько 800 військовополонених.
Під керівництвом підпільних партійних організацій самовіддано боролися з ворогом підпільні комсомольські і комсомольсько-молодіжні організації та групи. На території області діяло 8 підпільних комсомольських і комсомольсько-молодіжних організацій та 8 груп. Активно боролися також 67 антифашистських патріотичних бойових і диверсійних організацій та груп, які очолювали комуністи.
Важливою була роль підпільних партійних організацій в розгортанні партизанського руху. На території області діяли 25 партизанських загонів і 6 партизанських груп, в яких налічувалось 1437 чоловік.
У вересні 1941 року в дніпровських плавнях, в районі Нікополя, розгорнуло боротьбу перше велике партизанське з’єднання на Україні, яке склалося з партизанських загонів Нікопольського, Криворізького і Апостолівського районів, а також Запорізької, Харківської, Миколаївської, Сталінської і Херсонської областей. З’єднання налічувало в своїх рядах 700 чоловік. Раду командирів з’єднання очолювали Ф. Т. Рижиков і А. Г. Резниченко.
Партизанські загони Новомосковського, Нікопольського, Апостолівського, Солонянського, Томаківського і Юр’ївського районів вже в 1941 році брали участь в оборонних боях Червоної Армії. Активні дії партизанів змусили німецьке командування відтягти значні сили з фронту. У грудні 1941 року проти розташованих в новомосковському лісі об’єднаних партизанських загонів під командуванням П. Я. Жученка, С. Д. Масалигіна, В. О. Шахновича було кинуто два полки дивізії CC і сотні поліцаїв.
Ще більш активно діяли підпільники і партизани в 1942—1943 рр. Цьому сприяли наступальні операції Червоної Армії. На початку 1942 року під час її зимового наступу ареною воєнних дій стали сусідні з областю райони Лівобережної України, а 18—19 лютого передові частини радянських військ досягли Дніпропетровська й Запоріжжяг. Партизани та підпільники Павлоградського, Котовського й інших прифронтових районів подавали тоді значну допомогу частинам 6-ї армії. У січні 1942 року підпільний обком партії скликав у Павлограді обласну нараду керівників підпільних партійних організацій, яка звернула особливу увагу на здійснення настанов ЦК КП(б)У про посилення боротьби з ворогом. Підпільний обком закликав трудящих області спрямувати «всі сили на допомогу Червоній Армії, яка несе визволення від гітлерівського поневолення». Однією з яскравих сторінок в історії боротьби українського народу проти фашистських загарбників було кероване комуністами повстання трудящих Павлограда в лютому 1943 року.
За неповними даними тільки партизанськими загонами і диверсійними групами було знищено та взято в полон 3200 ворожих солдатів і офіцерів, жандармів і зрадників, пущено під укіс 22 залізничних ешелони, виведено з ладу 72 паровози, зруйновано 30 залізничних і шосейних мостів, 3 склади з порохом і боєприпасами, знищено 236 одиниць бойової техніки і автомашин, в багатьох місцях підірвано залізничне полотно, зруйновано телефонний зв’язок. Партизани звільнили з німецьких таборів 3415 солдатів і офіцерів Червоної Армії, врятували від фашистського рабства більше 5000 радянських громадян, захопили багато зброї.
В умовах жорстокого терору підпільники області ні на один день не припиняли своєї діяльності. Через підлу зраду тільки в Дніпропетровську було заарештовано понад 85 підпільників. З них 43, в т. ч. секретар підпільного обкому партії М. І. Сташков, розстріляні. Серед тих, хто загинув від рук окупантів, були Г. П. Савченко, Є. І. Кулакова, В. І. Кулаков, Б. А. Сондак, Я. А. Самарський, 3. Є. Дем’янченко, Л. А. Берестов, І. П. Дементьев, П. І. Новичук, М. X. Калинкін, Ф. М. Гафурова, В. І. Хитько та багато інших. Батьківщина високо оцінила подвиг героїв підпілля. 1113 з них нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Високе звання Героя Радянського Союзу посмертно присвоєно М. І. Сташкову.
За відвагу і мужність, виявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, десятки тисяч громадян Дніпропетровщини нагороджено орденами і медалями. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 138, з них 6 чоловік удостоєні цього звання двічі. Це А. Я. Брандис, Д. Б. Глинка, В. І. Михлик, Г. П. Кравченко, П. А. Таран, О. Ф. Федоров.
Визволення Дніпропетровської області пов’язано з великим літнім наступом Червоної Армії в 1943 році, з історичною битвою за Дніпро і Правобережну Україну. У вересні 1943 року на територію Дніпропетровщини вступили війська Степового та Південно-Західного фронтів. 18 вересня були визволені Юр’ївка і Павлоград, 21 — Котовка, Перещепине, Синельникове, 22 — Новомосковськ, 27 — Нижньодніпровськ.
Вигнаний з Лівобережної України, ворог розраховував, прикриваючись лінією Дніпра, зберегти за собою металургію Правобережної України, Криворізький і Нікопольський басейни. Ці розрахунки були зірвані Червоною Армією. Форсувавши Дніпро поблизу Дніпропетровська і Дніпродзержинська (села Аули, Військове, Діївка, Лоцманська Кам’янка), війська 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Р. Я. Малиновського 25 жовтня 1943 року штурмом оволоділи Дніпропетровськом і Дніпродзержинськом. Цю звістку з радістю зустріла вся наша країна. Трудівники області, які працювали на підприємствах і в сільському господарстві Уралу, писали: «Ми не знаємо тебе, товаришу, перший червоноармієць, який ступив на землю нашого Дніпропетровська в диму пожеж, ми не знаємо того, хто підняв радянський прапор над багатостраждальним містом металу. Але ти — брат наш, і ми міцно тиснемо тобі руку, яка не здригнулася в бою, руку, яка не знала втоми в битві, і серця наші салютують тобі, червоноармійцю».
В боях за. Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ відзначилися 152-а і 236-а стрілецькі дивізії, 3-й і 11-й гвардійські авіадивізіони, 58-й гвардійський мінометний полк, 4-а і 5-а понтонно-мостові бригади, 8-й механізований понтонно-мостовий полк, 518-й і 1114-й артполки, 353-я стрілецька дивізія, 437-й винищувальний протитанковий артполк, 10-й гвардійський гарматний полк, 51-а інженерно-саперна бригада, 52-й окремий танковий полк. Цим військовим з’єднанням і частинам присвоєно звання «Дніпропетровських» і «Дніпродзержинських»; 195-а Новомосковська і 6-а Орловська стрілецькі дивізії нагороджені орденом Червоного Прапора. За форсування Дніпра біля Дніпропетровська 12 солдатам і офіцерам — нашим землякам — присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Серед них — О. І. Шульгін, І. А. Рудниченко (посмертно), О. В. Постний, В. І. Демченко, Ф. І. Гаркуша, А. В. Матюк 4 та інші.
Після визволення Дніпропетровська та Дніпродзержинська протягом 4-х місяців ще тривали жорстокі бої на території правобережних районів області. В лютому 1944 року війська 3-го Українського фронту з допомогою військ 4-го Українського фронту ліквідували Нікопольський плацдарм ворога і визволили Апостолове, Марганець, Нікополь, а напередодні 26-ї річниці Червоної Армії штурмом оволоділи Кривим Рогом і районом криворізьких рудників.