Дніпропетровська область в боротьбі з німецькою окупацією. Боротьба з військами Денікіна
З надзвичайним піднесенням зустріли широкі маси трудящих губернії звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Газета «3везда» 27 жовтня писала, що вісті з Петрограда викликали всюди мітинги, збори. 27 жовтня в Катеринославі відбулося пленарне засідання Ради робітничих та солдатських депутатів, на якому більшовики поставили питання про перехід усієї влади до Рад. Але угодовська більшість відхилила цю резолюцію.
На вимогу народних мас у листопаді були проведені перевибори Рад у Катеринославі, Павлограді, Кривому Розі, Кам’янському. Більшість мандатів перейшла до рук більшовиків. У перших числах грудня в Катеринославі відбувся губернський з’їзд Рад, який затаврував контрреволюційну Центральну раду і одностайно висловився за скликання Всеукраїнського з’їзду Рад. З великою силою на з’їзді виявилося прагнення трудящих України неухильно зміцнювати дружбу з російським народом, як одну з найважливіших передумов перемоги Радянської влади на Україні.
Дізнавшись про рішення І Всеукраїнського з’їзду Рад та створення Українського Радянського уряду, трудящі губернії, керовані більшовиками, почали підготовку до збройного повстання проти Центральної ради, значні збройні сили якої були зосереджені в Катеринославі (до 3-х полків), Павлограді, Синельниковому, Новомосковську, Кривому Розі та інших містах і повітах губернії. Швидко зросли ряди Червоної гвардії в Павлограді, Кам’янському, Кривому Розі. В Катеринославі в середині грудня налічувалось до 3000 червоногвардійців.
Вирішальні бої за владу Рад в губернії розгорнулися наприкінці грудня 1917 року та на початку січня 1918 року. Велику допомогу трудящим Катеринославщини подали червоногвардійці Москви та Петрограда. 19 грудня була встановлена Радянська влада в Павлограді, 23 — в Синельниковому і Новомосковську, 29 — в Катеринославі, 4 січня — у Верхньодніпровську, 9 січня — в Кривому Розі.
Здобувши перемогу над силами контрреволюції, трудящі Катеринославщини разом з усім українським народом активно включилися в господарське і культурне будівництво. 4 січня 1918 року відбувся пленум Катеринославської Ради, яка в ці дні фактично виконувала роль губернської Ради. В його роботі взяв участь представник ЦК партії і Ради Народних Комісарів РРФСР на Україні Г. К. Орджонікідзе. В рішеннях пленуму говорилося про необхідність негайно приступити до організації влади Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів у масштабі всієї губернії. Незабаром Рада призначила комісарів: громадської безпеки — М. І. Хавського, військових справ — М. І. Арсенічева, залізниць — С. Н. Власенка, вокзалу — Г. М. Баглія і т. д.
Успішно пройшов перший губернський з’їзд Рад селянських депутатів (28 січня 1918 року), який одностайно схвалив рішення III Всеросійського з’їзду Рад і прийняту ним «Декларацію прав трудящого і експлуатованого народу» та розглянув питання про владу на місцях, землю, постачання селянам знарядь виробництва, північним губерніям країни — хліба тощо.
На основі декрету Ради Народних Комісарів, підписаного В. І. Леніним, Катеринославська губернська Рада робітничих, солдатських та селянських депутатів націоналізувала великі промислові і торговельні підприємства, запровадила 8-годин-ний робочий день, робітничий контроль за виробництвом. Фабрично-заводські комітети брали в свої руки керівництво підприємствами. Продовольчі комітети налагоджували постачання містам та робітничим селищам продовольства. Відновлювалась робота лікарень, шкіл, культурно-освітніх установ, громадських їдалень. В містах були створені біржі праці, вживалися заходи до ліквідації безробіття. В селах волосні земельні комітети, перетворюючи в життя Ленінський декрет про землю, конфіскували і передавали трудящим селянам поміщицьку землю, худобу, хліб, сільськогосподарський реманент. Почався розподіл поміщицьких земель між безземельним та малоземельним селянством. Частина ж маєтків, за бажанням селян, перетворювалася на народні і колективні господарства.
Ради активно включились у роботу по створенню збройних сил молодої соціалістичної республіки.
Коли мирне радянське будівництво було зірване вторгненням австро-німецьких загарбників, які вже 1 березня 1918 року захопили Київ, Радянський уряд України переїхав до Катеринослава, де 17—19 березня відбувся II Всеукраїнський з’їзд Рад, який прийняв важливі рішення про зміцнення органів Радянської влади і мобілізацію сил на боротьбу з німецькими загарбниками.
25 березня загальні збори Катеринославської партійної організації ухвалили рішення організувати загони Червоної Армії, зобов’язавши комуністів вступити до її рядів. Створюється штаб оборони Катеринославського району, начальник якого 30 березня звернувся до робітників і селян губернії з закликом стати на захист соціалістичної Вітчизни.
По всій губернії формувалися загони для боротьби з окупантами. Мобілізаційний відділ штабу оборони Катеринославського району, куди вони прибували, працював цілу добу. До кінця березня в Катеринославі до Червоної Армії записалося 3000 чоловік. В районі Знам’янки і П’ятихаток, під Верхньодніпровськом і Кривим Рогом вони вступили в бої з переважаючими силами ворога.
4 квітня, після запеклих боїв, німецькі загарбники захопили Катеринослав, а згодом і всю губернію. В перший же день окупанти і гайдамаки розстріляли на вокзалі в Катеринославі 500 полонених червоноармійців, в одній із економій Солонянської волості селян жорстоко побили різками, багатьох розстріляли. Екзекуції над селянами при безпосередній участі поміщиків влаштовувались в селі Тритузному біля Кам’янського і в інших місцевостях.
Визвольну боротьбу трудящих губернії проти німецько-австрійських військ та куркульсько-націоналістичної контрреволюції очолив підпільний Катеринославський обласний комітет партії, створений у червні за рішенням організаційного бюро по підготовці І з’їзду КП(б)У. До його складу ввійшли І. К. Амосов, П. О. Воронцов, В. Ю. Клочко та ін. Всюди створювалися повстанські партизанські штаби, підпільні ревкоми, проводилась енергійна підготовка до вирішальних боїв за відновлення Радянської влади. Підпільна друкарня випускала відозви і звернення до трудящих, 17 квітня почала виходити газета «Молот».
29 членів Катеринославської більшовицької організації були делегатами І з’їзду КП(б)У. Повернувшись після з’їзду, вони розгорнули велику роботу серед трудящих губернії.
Значну роль у боротьбі за Радянську владу на Катеринославщині відіграла Катеринославська загальноміська конференція більшовиків, яка відбулась 1 грудня. В цей час створюється Катеринославський губернський революційний комітет.
Революційні комітети та штаби, створені також у Павлограді, Нікополі, Нижньодніпровську та інших містах губернії, відіграли велику роль і в організації рішучої відсічі військам Директорії, яка поширила було свою владу на частину Катеринославщини. 27 грудня повстанці повели наступ на місто, а 28 грудня губревком сповістив про відновлення Радянської влади в Катеринославі і губернії. У наказі № 1 повідомлялося, що «до організації влади Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів вся влада перебуває в руках губернського військово-революційного комітету».
Але на допомогу петлюрівцям з Верхньодніпровська прибуло підкріплення. Повстанці залишили місто, обравши своїм центром Павлоград. Вони тримали під своїм контролем значну територію Катеринославщини аж до приходу регулярних частин Червоної Армії, після чого влилися до її лав.
22 січня 1919 року група радянських військ Харківського напряму, якою командував П. Ю. Дибенко, зайняла Новомосковськ та Синельникове і разом з місцевими партизанськими загонами повела наступ на Катеринослав. 26 січня в Катеринославі відновлено Радянську владу. Наступного дня в Зимовому театрі (тепер театр ім. М. Горького) відбулося засідання Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, на якому обрали губвиконком у складі 115 комуністів і 5 представників інших партій.
На кінець лютого 1919 року в більшості повітів Катеринославщини були відновлені Ради. На початку березня відбувся губернський з’їзд Рад, на якому з 226 делегатів 169 були комуністами 6. З’їзд звернув особливу увагу на організацію та зміцнення регулярної Червоної Армії. Були розглянуті також питання відбудови промислових підприємств, підготовки до весняної сівби тощо. До складу губвиконкому Ради ввійшли: комуністи О. О. Кисельов, П. О. Воронцов, В. А. Валявко, А. К. Войцехович та інші.
В перші місяці після відновлення Радянської влади в губернії діяло 83 партійні організації, що об’єднували 5 тис. комуністів. Величезну роль у розгортанні соціалістичного будівництва в містах і селах Катеринославщини відіграла губернська партійна конференція, яка відбулася 16—18 квітня 1919 року. Вона схвалила рішення VIII з’їзду РКП(б) і III з’їзду КП(б) У та намітила конкретні заходи по їх здійсненню. Конференція приділила виняткову увагу зміцненню Рад, а також створенню комітетів бідноти., Щоб допомогти сільським активістам, було вирішено створити губернські інструкторські курси для радянських працівників села.
З активною участю трудящих здійснювалася націоналізація промислових підприємств, відбудовувалися рудники Криворізького та Нікопольського районів.
Велику роботу проводили партійні та радянські органи губернії по здійсненню аграрних законів Радянської влади. На середину червня, як зазначалося у звіті земельних відділів губернії, було обстежено і взято на облік 147 маєтків (загалом 336 235,5 десятини землі, з них орної — 247 614 десятин). 218 650 десятин землі роздали селянам. Але фактично селяни одержали значно більше землі, бо загальна кількість ліквідованих поміщицьких маєтків далеко перевищувала кількість обстежених. Поміщицьке землеволодіння (на 1910 рік) становило понад 1 млн. десятин. За приблизними підрахунками Наркомзему УРСР влітку 1919 року на одне селянське господарство в губернії припадало 12,66 десятини землі проти 7,8 десятини до 1917 року.
Разом з тим у практичному здійсненні ленінської аграрної політики на Катеринославщині, як і в ряді районів, були допущені помилки. Значні земельні площі не розподілялися між селянами. Влітку 1919 року в губернії створено 146 радянських господарств, яким відведено 297 тис. десятин землі. Великі земельні площі закріплювалися за винокурними, спиртовими заводами, в той час як земельний голод селян не був ще повністю задоволений, що, зрозуміло, викликало невдоволення частини селянства.
Переборюючи, за вказівками ЦК РКП(б) і В. І. Леніна, перекручення у проведенні земельної політики, партійні та радянські органи губернії вживали енергійних заходів, щоб забезпечити міцний союз робітничого класу з селянськими масами.
Виняткова увага зверталася на продовольче питання. Трудяще селянство Катеринославщини тільки з 10 лютого по 1 березня 1919 року зібрало і надіслало робітникам Росії 19 960 пудів хліба, 720 пудів картоплі, 52 пуди меду, 37 404 штуки яєць, 1237 голів рогатої худоби та ін. Під час проведення «Дня Півночі» навесні 1919 року в повітах губернії зібрали близько 80 вагонів хліба. У квітні Катеринославський губернський партійний комітет закликав трудящих селян взяти активну участь в проведенні продрозверстки та у боротьбі проти куркульства, яке приховувало хліб, як підкреслювалось у зверненні, «добутий потом і кров’ю сільської бідноти». Надійною опорою партійних організацій у справі виконання розверстки були продовольчі загони. Велику роботу по вилученню лишків хліба у куркульства проводили комітети бідноти. У квітні — травні 1919 року ЦК КП(б)У відрядив у губернію 21 партійного працівника для зміцнення партійного та радянського апарату на місцях.
Запеклий опір Радянській владі чинили куркульські банди, які особливо активізувалися навесні і влітку 1919 року. На боротьбу проти куркульського бандитизму направлялися значні військові сили. На початку травня 1919 року банди Григор’єва розгорнули наступ на Катеринослав і захопили його. У боротьбі із заколотниками відзначилися червоноармійські загони групи військ Катеринославського напрямку під командуванням О. Я. Пархоменка. Активно боролися з гри-гор’євцями та іншими куркульськими бандами комуністи, комсомольці, бойові загони трудящих губернії.
Влітку 1919 року, коли, спираючись на допомогу Антанти, наступ на Москву почав генерал Денікін на Катеринославщині створилося дуже складне становище. На її території в цей час безчинствували махновські банди, які грабували населення, тероризували радянські установи. Скориставшися з цього, білогвардійці посилили наступ на Катеринослав.
До міста за вказівкою Ради робітничо-селянської оборони України прибув А. С. Бубнов, щоб допомогти партійним та радянським органам губернії в мобілізації сил на відсіч ворогові. Члена Катеринославського губкому КП(б)У В. К. Аверіна було призначено уповноваженим Ради праці і оборони України і ЦК КП(б)У по боротьбі з денікінцями.
В. І. Ленін, який уважно стежив за подіями на фронті, в телеграмі В. К. Аверіну від 13 червня 1919 року вимагав сконцентрувати всі сили для вчасного проведення мобілізаційних робіт, доповідати йому про вжиті заходи. Партійні організації Катеринослава, Кам’янського, Кривого Рога та інших міст направили на фронт більш ніж половину комуністів. В ряди Червоної Армії влилось 1034 комсомольці Катеринославщини та близько 8 тис. робітників.
Разом з частинами 13-ї та 14-ї армій Південного фронту бойові робітничі загони витримали не одну атаку білогвардійців. 28 червня радянські війська змушені були залишити місто 14 липня контрударом 14-ї армії і кораблів Дніпровської військової флотилії білогвардійці були вибиті з Катеринослава. Але кількісна перевага ворога змусила частини Південного фронту відійти. В місті і губернії знову був встановлений режим насильства і терору.
Ще на початку липня 1919 року для керівництва партизанським рухом на Катеринославщині Зафронтбюро ЦК КП(б)У направило сюди партійних працівників: Г. О. Колоса — командуючим і М. М. Макарова-Нікітіна — начальником штабу повстанських військ Лозово-Синельниківського напрямку. Активну роботу розгорнув підпільний губпартком, до складу якого входили Макс (Резников), Т. М. Лукашенко, А. Б. Ушеренко, А. М. Колтун, М. Кривошеев, Володимир (Мирошевський). Був створений підпільний губревком у складі Й. Я. Лантуха, І. Гончарука і Володимира (Мирошевського). В липні — серпні штаб Лозово-Синельниківського напрямку, налагодивши міцний зв’язок з Катеринославським губревкомом та Зафронтбюро ЦК КП(б)У, провів велику роботу по організації підпільних осередків та ревкомів у Павлоградському і Новомосковському та в сусідніх повітах Полтавщини і Донбасу. Штаб містився в Самарських лісах. Спочатку ним було створено партизанський загін з 300 чоловік; незабаром кількість бійців зросла до 2000. Партизанські загони формувались і розташовувались в 34 селах і хуторах.
Восени 1919 року добре озброєні партизанські загони діяли в Новомосковському, Павлоградському повітах, у районі Нікополя, Чаплиного та інших місцях губернії. Загони, що діяли в Новомосковському та Павлоградському повітах, згодом були об’єднані в 1-у повстанську бригаду. В партизанському з’єднанні Лозово-Синельниківського напрямку налічувалося понад 35 тис. партизанів. У зведеннях Зафронтбюро ЦК КП(б)У вказувалося, що район Катеринослава — справжнє пекло для білогвардійців.
Чимало комуністів за завданням губкому та штабу Лозово-Синельниківського району направлялись у загони Махна для проведення партійно-політичної роботи серед чесних повстанців, засліплених анархістською демагогією. Велику популярність серед повстанців мав комуніст М. Л. Полонський, командир махновської т. зв. «залізної дивізії». Боячись комуністичного впливу на повстанців, Махно та його прибічники вчинили криваву розправу над комуністами-підпільниками.
Наприкінці 1919 року війська 14-ї армії Південного фронту визволили територію Катеринославщини від денікінців. Велику допомогу подали їм партизансько-повстанські сили в тилу ворога. Так, у складі 1-ї бригади Лозово-Синельниківського з’єднання рішуче діяв партизанський полк під командуванням М. Г. Молибоги. Ще до приходу радянських частин околиці Катеринослава та залізничний вокзал зайняли бойові загони робітників. 29 грудня влада в місті перейшла до революційного комітету. Наступного дня підрозділи 45-ї дивізії Червоної Армії, радісно зустрінуті трудящими, ввійшли до міста. До обрання губ-виконкому політичну та загальноадміністративну владу в межах Катеринославщини здійснював губревком.
Тимчасові органи влади — революційні комітети — створювалися і на місцях. 23—25 лютого 1920 року відбулась перша після вигнання денікінців губернська партійна конференція, делегати якої представляли понад 1000 комуністів. Розглянувши питання про радянське та господарське будівництво в губернії, вона підкреслила необхідність зміцнення єдності робітників і селян України та Росії, Червоної Армії, звернула серйозну увагу на розгортання рішучої боротьби з махновщиною.
Вірним і надійним помічником партійних організацій в мобілізації сил на розгром ворога та у розгортанні господарського будівництва був комсомол. 5 квітня 1920 року відбувся перший губернський з’їзд комсомолу, на якому була організаційно оформлена губернська комсомольська організація. На цей час вона об’єднувала 800 юнаків і дівчат. З’їзд намітив конкретні заходи в організації військового навчання комсомольців та участі їх у ліквідації господарської розрухи.
Протягом першої половини квітня 1920 року відбулися повітові конференції Рад у Катеринославі, Павлограді, Новомосковську, Верхньодніпровську, Кривому Розі тощо. 21—25 квітня відбувся губернський з’їзд Рад (на з’їзді було 228 делегатів), який заслухав повідомлення з місць, доповіді про роботу губревкому, про чергові завдання Радянської влади, про роботу відділів: земельного, продовольчого, народної освіти і охорони здоров’я. З’їзд обрав губвиконком, до складу президії якого увійшли С. К. Мінін (голова), Е. І. Квірінг, В. К. Аверін, П. П. Сиволап та інші.
Відділ по роботі на селі, створений при губпарткомі відразу ж після виходу з підпілля, підтримував зв’язок з повітами, посилав на село інструкторів, поширював літературу. Важливу роботу провів відділ по організації партійних осередків, а потім комітетів незаможних селян. До 15 липня 1920, року в Катеринославському повіті було створено 12 комнезамів, у Криворізькому — 16, у Верхньодніпровському— 25, у Павлоградському — 6, в Новомосковському — 4 комнезами. В кінці 1920 року на Катеринославщині вже діяло 670 КНС, які об’єднували 20 тис. селян-бідняків та середняків.
У відбудові народного господарства губернії та вихованні мас велику роль відіграли комуністичні суботники. За період з лютого по грудень 1920 року тільки на Катеринославській залізниці відбулося 215 суботників, в яких взяло участь 22 133 чоловіка. Вони відремонтували 31 паровоз і 80 вагонів, навантажили та розвантажили понад 1000 вагонів.
Вже весною 1920 року партійні та радянські органи Катеринославщини провели велику роботу по мобілізації трудящих на боротьбу проти білополяків. Чимало добровольців влилось до Першої Кінної під час її маршу на польський фронт. Серед них був і голова губвиконкому С. К. Мінін.
Широкий відгук серед трудящих губернії дістав ленінський заклик до незаможних селян України у зв’язку з наступом Врангеля. Катеринославська губернська партійна організація послала на Південний фронт понад 1200 комуністів. З 2 тис. комсомольців, які направлялись ЦК ЛКСМ України на боротьбу проти Врангеля, 400 чоловік було з Катеринославщини.
В другій половині вересня врангелівці захопили залізничний вузол Синельникове і наблизились до Катеринослава. Катеринославська губернія стала ареною воєнних дій. Партійні та громадські організації губернії організовували постачання армії хліба, взуття, одягу, зброї. Губком КП(б)У в складі В. К. Аверіна, Е. І. Квірінга, С. І. Гопнер, О. О. Кисельова та інших створив спеціальний обліково-мобілізаційний відділ, який направляв до політвідділів червоноармійських частин мобілізованих і добровольців — комуністів, комсомольців та безпартійних робітників. Більша частина мобілізованих увійшла до складу 46-ї дивізії, яка героїчно обороняла Катеринослав. Наприкінці вересня врангелівців відкинули від міста. За бойові заслуги наказом Реввійськради збройних сил України 46-у дивізію було названо «Катеринославською». На початок листопада 1920 року від врангелівців була очищена вся губернія.
Великих зусиль і жертв вимагала також боротьба з махновщиною. Вже в період, коли завершувався розгром Врангеля, радянськими військами та трудящими губернії були проведені значні операції по ліквідації махновських банд. В очищенні від білогвардійців та махновців території губернії брали також участь Окрема інтернаціональна кавбригада, 1-й Туркестанський інтернаціональний полк, Латиська дивізія, 52-а Західна польська стрілецька дивізія.