Підгородне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область
Підгородне — селище міського типу, центр селищної Ради, якій підпорядковане село Куроїдівка. Розташоване по обох берегах річки Кільчені — правої притоки Самари (басейн Дніпра), за 14 км на північ від Дніпропетровська. Населення — 16,7 тис. чоловік.
Перші поселення на території сучасного Підгородного та його околиць виникли ще на початку XVII століття. Спершу тут були зимівники (хутори) козаків та військової старшини із запорізького містечка Старої Самари. Кількість зимівників почала збільшуватись після спорудження тут у 1688 році Богородицької (Усть-Самарської) фортеці для захисту від татарських нападів. Частина запорожців залишила тоді Стару Самару і остаточно осіла по річці Кільчені, Після ліквідації Запорізької Січі козацькі зимівники були об’єднані в 1778 році у слободу Підгородну. Походження цієї назви пов’язане з тим, що слобода була розташована поблизу губернського міста Катеринослава (під городом). У 1782 році в Підгородному жило 896 чоловік.
Козацьке населення слободи у 1787 році було приписане царським урядом до новоутвореного Катеринославського козачого війська, виборні козаки відбували військову службу в Полтавському кінному полку. Після ліквідації в 1796 році Катеринославського війська частину населення Підгородного переселено на Кубань, а тих, що залишились, перевели на становище державних селян. Вони одержали земельні наділи, які не могли залишати без дозволу властей. За користування землею селяни сплачували в казну грошові і натуральні податки та виконували різні повинності.
За переписом 1826 року в Підгородному налічувалося 180 дворів з населенням 1044 чоловіка. Тут було 8 вітряків та кілька водяних млинів. Жили селяни із землеробства та скотарства. Вони мали 6155 десятин землі, в т. ч. 3894 десятини орної, 2150 — луків. Землі оброблялись важким плугом — сабаном, у який запрягали по 5 пар волів. Мало хто мав змогу тримати таку кількість робочої худоби, отже доводилося звертатись до супряг або за відробіток брати тягло у заможних селян. В урожайні роки селяни мали змогу сплатити частину недоїмок і дещо продати. Але такі роки траплялися не часто. Більшість жителів села жила у злиднях. Важким тягарем на їх плечі лягали повинності на користь держави. Особливо важкою була шляхова і підводна повинності. Населення Підгородного мусило працювати на впорядкуванні великого Московського тракту, що проходив через село в напрямку до Катеринослава, і забезпечувати його гужовим транспортом.
Часті неврожаї, відстала техніка землеробства погіршували становище селян. «В разі убогого врожаю,— писав катеринославський губернатор у своєму звіті за 1829 рік,— жителі заробляють на харчі ремеслами, працюючи у заможних обивателів».
Посилювалася класова диференціація селян. Багатії села, господарства яких зміцнювалися за рахунок розореної бідноти, брали участь у виставці сільськогосподарських виробів, організованій у вересні 1845 року в Катеринославі. Чотири з них одержали нагороду від 4 до 7 крб. за розведення породистих іспанських овець та вирощування пшениці арнаутки.
В 1866 році вийшов царський указ про поземельний устрій державних селян. По селах Підгородненської та Знаменівської волостей поповзли тривожні чутки про те, нібито за цим указом зменшать земельні наділи державним селянам. У Підгороднє навіть приїздила з губернського центру спеціальна комісія, щоб втихомирити селян.
Викуп державної землі у Підгородному відбувся тільки в січні 1887 року. Загалом громада села одержала 5985 десятин на 1234 ревізькі душі. Розмір одного наділу не перевищував 5 десятин. Земля мала залишитися в общинному користуванні. Розорена непосильними податками і неврожаями, переважна більшість жителів села неспроможна була викупити одразу земельні наділи і щороку вносила в казну платежі з процентами.
В роки першої російської революції під впливом героїчної боротьби катеринославських робітників селянська біднота почала підніматися на боротьбу з своїми гнобителями. В рапорті новомосковського повітового справника катеринославському губернатору від 28 жовтня 1905 року повідомлялось, що «селяни з сіл Підгородного і Куроїдівки найближчим часом мають намір розгромити економію поміщика Мизка. Настрій селян як цих сіл, так і інших надто піднесений і тривожний. Можливі серйозні ускладнення».
Рішуче виступили селяни Підгородного проти пограбування їх під час здійснення столипінської аграрної реформи. Вони вигнали з села земського начальника. Лише після того, коли поліція заарештувала трьох найбільш активних призвідників цього виступу і покарала їх в «адміністративному порядку», селяни примушені були скоритися.
На формування класової свідомості сільської бідноти дедалі більший вплив справляли катеринославські робітники. Особливо позначилось це в роки нового революційного піднесення. Про це красномовно свідчить лист селян губернії депутату IV Державної думи Г. І. Петровському. Селяни заявили, що «доручають захист своїх інтересів, боротьбу проти національного пригноблення представникам селян і робітників», тобто більшовицькій фракції в IV Державній думі. Листа підписали 1727 селян Новомосковського і Катеринославського повітів, у т. ч. 142 чоловіка з села Підгородного.
Напередодні першої світової війни в Підгородному налічувалось 1170 дворів і 7831 чоловік. Земельний фонд села залишився без змін. В середньому на одного чоловіка припадало по ¾ десятини землі. Фактично більшість селян стала малоземельною та безземельною. Біднота села, позбавлена землі, йшла в найми до панських економій та куркульні або на заводи та майстерні Амур-Нижньодніпровська і Катеринослава.
Про рівень медичного обслуговування жителів села свідчить той факт, що в 1914 році на всю Підгородненську волость був лише один фельдшер.
Навіть на початок XX століття більшість населення Підгородного залишалась неписьменною. В селі було 3 земські школи, в яких у 1914 році навчалося 315 дітей, а закінчило лише 15 учнів. Здебільшого дітям доводилося кидати школу і йти працювати.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції більшовицькі організації катеринославських заводів — Брянського, пічного, естампажного — направили своїх агітаторів у села Новомосковського та Павлоградського повітів. Завдяки їх роз’яснювальній роботі селяни все більше переконувалися в контрреволюційній суті Тимчасового уряду. Вже 23 травня 1917 року трудящі Підгородного на своїй сходці висловили протест проти захоплення в країні влади капіталістами та поміщиками і виявили недовір’я губернському з’їздові українських націоналістів-«самостійників».
Восени 1917 року жителі Підгородненської волості почали рубати ліс поміщика Мизка. Катеринославський «Союз земельних власників» звернувся до Тимчасового уряду з проханням негайно надіслати в Підгородне «військову силу» для захисту власності поміщика.
Довідавшись про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді та створення Ради Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним, селяни Підгородного зібрались на багатолюдний мітинг. З палкою промовою на ньому виступив О. П. Надрега, солдат-фронтовик, що повернувся додому. Він закликав односельчан приступити до запровадження в життя ленінських декретів. У січні 1918 року в Підгородному створено революційний комітет, головою якого обрали Н. Д. Дуба, теж солдата-фронтовика. Ревком приступив до експропріації земельних угідь, сільськогосподарського реманенту, худоби та іншого майна у поміщика Мизка.
Але на початку квітня 1918 року село захопили німецько-австрійські війська та їхні прихвосні — українські буржуазні націоналісти. Трудящі Підгородного під проводом більшовиків вели боротьбу з інтервентами. Було створено підпільний повстанський комітет, до складу якого увійшли М. М. Макаров-Нікітін, П. Є. Кулеба (Варнак), М. М. Язиковський, О. О. Язиковський, П. Д. Шевченко, М. П. Драган, Л. Обора, Д. М. Бут, С. І. Середняк, Н. Д. Дуб, Д. К. Дуб, П. П. Надрега та інші. Влітку 1918 року в Підгородному утворено нелегальний партійний осередок, до якого входили всі члени повстанкому.
Під час однієї з облав загонові варти вдалося захопити партизана П. К. Кроленка. Незважаючи на нелюдські тортури, мужній партизан не виказав своїх товаришів по зброї. Гетьманці зігнали все населення на сільську площу, погрозами вимагаючи назвати імена спільників Кроленка. Селяни мовчали. Тоді гетьманці відібрали 15 чоловік заложників. П. К. Кроленка і затриманого члена повстанкому М. М. Язиковського вони розстріляли перед натовпом, а заложників жорстоко покарали.
Хоч як лютували окупанти та гетьманці, багато жителів Підгородного вступали до партизанських загонів. За короткий час повстанкому вдалося сформувати в селі загін чисельністю близько 100 чоловік, який разом з іншими партизанськими загонами Новомосковського повіту почав рішучу боротьбу проти німецько-австрійських загарбників та гетьманців. Однією із заслуг підгородненських партизан у той час, згадує М. М. Макаров-Нікітін, було те, що вони взяли участь у захопленні 30 вагонів зброї біля станції Нижньодніпровськ-Вузловий, а також у с. Кам’янці на Дніпрі (нині село Фрунзе). Завдяки цьому були озброєні численні партизанські загони не лише Новомосковського і Павлоградського, але й партизани Кобеляцького та Костянтиноградського повітів сусідньої Полтавської губернії.
В середині листопада 1918 року партизани вигнали з Підгородного гетьманську варту і разом з повстанцями сусідніх сіл (Спаського, Голубівки та інших) взяли участь у визволенні від окупантів Новомосковська. В січні 1919 року на заклик Новомосковського ревкому та штабу 2-ї Української радянської дивізії у Підгородному сформовано партизанські загони чисельністю близько 800 чоловік, які брали участь у визволенні від петлюрівців Катеринослава.
Після відновлення Радянської влади у Підгородному створено ревком під головуванням Д. К. Мухи. Велику роль у боротьбі проти куркульства, у заготівлі продовольства відіграв комітет бідноти, організований у селі в другій половині січня 1919 року. До комітету ввійшли майже всі члени повстанкому та члени партійного осередку.
Активно боролися трудівники села проти денікінців, які захопили село в червні 1919 року. В загоні Й. Я. Лантуха, що діяв у Новомосковському повіті, було багато жителів Підгородного. В боях з денікінцями загинули партизани Л. Обора, П. Д. Шевченко, М. П. Драган та інші.
31-го грудня 1919 року частини регулярної Червоної Армії, яким допомагали партизани, визволили Підгородне від денікінських банд. Партизани частково влилися до складу червонопрапорної 30-ї Іркутської дивізії, 1-ї Кінної армії та інших червоноармійських частин.
В селі було відновлено орган Радянської влади — волосний ревком, який очолив С. М. Сутула. Велику увагу приділяв волревком здійсненню закону Всеукраїнського ревкому про землю. Організатором і керівником трудящих у відбудові народного господарства став комуністичний осередок, що відновив свою діяльність на початку 1920 року. Було проведено вибори до Ради робітничих, червоноармійських та селянських депутатів, головою якої став А. І. Сосна. В резолюції мітингу, який відбувся у березні 1920 року, жителі села записали, що «лише Радянська влада є єдиною захисницею інтересів безземельного та малоземельного селянства і що політика, яку вона проводить у земельному питанні на Україні, є найправильнішим і найкращим кроком до забезпечення селян землею і піднесення сільськогосподарського виробництва». Вітаючи героїчну Червону Армію, учасники мітингу послали також братерський привіт керівникам III Інтернаціоналу, зазначаючи, що «тільки тісне єднання і братерський союз робітників і селян є запорукою визволення пригноблених всього світу і встановлення на землі світлого царства комунізму».
У серпні 1920 року в Підгородному та інших населених пунктах волості (Олександрівці, Куроїдівці) створено комітети незаможних селян (КНС), які стали міцною опорою Радянської влади на селі. Головою волосного комітету незаможники обрали активного учасника партизанського руху комуніста Н. Д. Дуба. Завдяки активній діяльності сільських комуністів та членів КНС біднота села вже в середині
1920 року одержала 5492 десятини поміщицької, церковної та куркульської землі.
В 1920 році в селі створено комсомольську організацію. До неї першими вступили В. П. Білий, М. Г. Булах, П. С. Грицай, Л. П. Драган, М. І. Кроленко-Іванова, Ф. С. Курочка, І. Г.Санжаровський, О. М. Скубченко, П.П. Курінний, О.М. Шенклян. Комсомольці були активними помічниками партійного осередку в боротьбі за здійснення соціалістичних перетворень. Вони проводили політичну і культурно-освітню роботу серед молоді. У 1924 році комсомольці відкрили сільбуд (завідуючим його став В. П. Білий), сільську бібліотеку, заклали парк.
Активну участь у громадському житті села брали жінки — Г. П. Обора, К. І. Кругляк. Г. П. Обора, яка зберегла під час денікінської окупації 58 гвинтівок та 130 ящиків патронів і передала їх потім Червоній Армії, була делегатом 1-го Всеукраїнського з’їзду робітниць, селянок і козачок, що відбувся в листопаді 1920 року у Харкові. Жінки організовували школи лікнепу і навчалися в них, докладали величезних зусиль, щоб організувати допомогу голодуючим. На зборах жінок 6 березня 1922 року зроблено доповідь про Міжнародне жіноче свято, обрано двох селянок до волосного комітету допомоги голодуючим.
На 1 січня 1925 року в Підгородному, що входило тоді до Карло-Марксівського району Катеринославського округу, проживало 8261 чол., налічувалось 1562 господарства, в користуванні яких була 10 991 десятина землі. В середньому на кожний двір припадало по 6 десятин землі.
У травні 1926 року у Підгородному відбулися загальні збори, на яких були присутні понад тисяча селян і селянок. З великою увагою слухали вони повідомлення депутата сільради про загальний страйк гірників у Англії. Він закликав селян подати допомогу англійським робітникам. «Нехай знає світова буржуазія,— сказав один із учасників мітингу,— що не тільки робітники, але й ми, селяни, ненавидимо буржуазію. Ми співчуваємо боротьбі англійського робітничого класу і поспішаємо йому на допомогу. Селянство тепер добре розуміє і знає, що світова буржуазія є спільним ворогом робітничого класу та селянства, і її перемогти можливо лише спільними зусиллями робітників і селян». Виконуючи свій інтернаціональний обов’язок, жителі села зібрали у фонд допомоги англійським робітникам понад 100 пудів хліба.
Ще на початку відбудовного періоду в селі виникли перші кооперативні об’єднання — товариства споживчої та сільськогосподарської кредитної кооперації. У 1923 році кілька родин незаможників організували машинно-тракторне товариство, яке відіграло важливу роль у залученні трудівників села до колективного способу господарювання. Члени товариства мали трактор «Фордзон», яким користувалися й інші жителі Підгородного. У серпні 1928 року на базі машинно-тракторного товариства організовано товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ). Спочатку в ньому об’єдналося близько 50 бідняцьких господарств. В 1929 році організовано ще 2 такі товариства — «Зоря» та «Промінь». Згодом на основі першого ТСОЗ’у утворено комуну ім. Ульянова, першим головою якої працював комуніст А. І. Кошіль, пізніше — П. О. Кудим.
Навесні 1929 року 12 активісток села утворили жіночу сільськогосподарську артіль «Комунарка», що спеціалізувалася на овочівництві. Головою артілі була П. Т. Кошіль, активними членами — М. І. Кроленко-Іванова, Ф. Шенклян, Ф. Донцова, В. Чорнорот, П. Лапа та ін. В 1929 році на 10 га землі вони виростили та здали державі близько 3 тис. цнт капусти, томатів, перцю, моркви, картоплі.
1930 року артіль об’єдналася з комуною ім. Ульянова.
На 1 жовтня 1930 року в комуні було 61 господарство, а на 15 червня 1931 року — 190 господарств. У 1931 році однією з перших в районі вона закінчила сівбу і послала трактори на допомогу в колгоспи «Перемога» і «Червоний партизан». Молочно-товарна ферма комуни налічувала тоді 132 корови, свиноферма — 132 свині, птахоферма 3 тис. голів птиці. Комуна мала пасіку на 50 вуликів, отару овець (150 голів). За 1929—1931 рр. комунари побудували електростанцію, корівник, телятник, свинарник, силосну башту на 300 тонн, зерносховище, гараж, печі цегельного заводу. На 1 січня 1931 року комуна мала 3 трактори, 4 двигуни. Партійна організація комуни, що об’єднувала 22 комуністи, й комсомольський осередок, у якому налічувалося 28 юнаків і дівчат, проводили велику організаторську та культурно-виховну роботу серед комунарів.
Комуна стала шефом ескадреного міноносця «Незаможник». Один з комунарів — Д. П. Шевченко — брав участь в урочистих зборах колективу міноносця, присвячених XIII річниці РСЧА. На тих зборах укладено договір на соціалістичне змагання між міноносцем і комуною.
Комуна ім. Ульянова відіграла велику роль у проведенні суцільної колективізації не тільки в Підгородному, айв інших селах Дніпропетровського району. Для організації масової роботи серед селян-одноосібників сільська Рада Підгородного виділила 3 бригади по 9 чоловік. У цій роботі брав участь увесь актив комуни. На 1 жовтня 1930 року у Підгородному об’єднались у колективи 254 господарства (13 проц. від усієї їх кількості), на 1 січня 1931 року — близько 573 господарств (31 проц.). Під час проведення другої більшовицької весни в Підгородному було колективізовано 1309 господарств, що становило 67 проц. усіх господарств села. Комунари організували та відрядили дві бригади до села Сурсько-Литовського, щоб його жителям передати досвід колгоспного будівництва.
Колективізація сільського господарства відбувалася в умовах гострої класової боротьби. Куркулі чинили шалений опір колгоспному руху, вдавалися до різних провокацій, щоб відвернути середняцькі маси від колгоспів. Від їх рук загинули колгоспники-активісти Т. Олійник, В. Дуб та інші.
Опорою партійної організації та сільради в справі колективізації були комітет незаможних селян і комсомольці. На квітень 1930 року комсомольська організація Підгородного об’єднувала 55 чоловік. Комуністи, члени КНС та комсомольці згуртували навколо себе бідняцько-середняцькі маси села і переконали їх у перевазі колгоспного ладу. Значну допомогу в організації колгоспів подала їм виїзна редакція обласної газети «Зоря», яка побувала у Підгородному восени 1931 року Крім комуни ім. Ульянова, селяни створили ще 4 колгоспи: «Червоний лан», «Червоний Жовтень», «Червоний партизан», «13-річчя Жовтня». Суцільну колективізацію села в основному завершено у 1932 році.
Ще 19 лютого 1931 року виробнича сільськогосподарська комісія Підгородненської сільради на пропозицію членів комуни ім. Ульянова ухвалила радіофікувати всі колгоспи села. У травні 1934 року в Підгородному закінчено будівництво електропідстанції, яку підключили до Дніпрогесу.
Всі підгородненські колгоспи були міцними багатогалузевими господарствами. В результаті застосування машинного обробітку грунту, підвищення загальної культури землеробства невпинно зростали продуктивність праці і врожайність сільськогосподарських культур. Так, у 1940 році урожай зернових у колгоспах селища в середньому становив 19 цнт з га. Тимчасом навіть у найбільш урожайні роки збір зернових в одноосібних господарствах не перевищував 8—10 центнерів.
На берегах Кільчені зарясніли колгоспні сади. Колгоспники самої лише артілі «Червоний партизан» висадили плодові і декоративні дерева на площі 60 га. Багато уваги садівництву приділяв ветеран колгоспного руху, нині пенсіонер Г. М. Булах.
Рік у рік зростав матеріальний достаток і культурний рівень колгоспників. Було ліквідовано ганебну спадщину минулого — неписьменність. Всі діти шкільного віку навчались у семирічній та середній школах. Багато з них після закінчення школи продовжували навчання в вузах і технікумах Дніпропетровська та інших міст.
Ще до 10-ї річниці Радянської влади в Підгородному з допомогою шефів — дніпропетровських металістів збудовано клуб. Тут працювали бібліотека, гуртки художньої самодіяльності, влаштовувались вечори молоді, лекції і бесіди, демонструвались кінофільми. Частими гостями селища були артисти з Дніпропетровська, Києва, Харкова, Москви. Жителі селища до цього часу згадують про виступ на сцені клубу у 1928 році видатного українського радянського митця І. С. Паторжинського.
В роки Великої Вітчизняної війни тисячі жителів селища Підгородного пішли захищати свою соціалістичну Батьківщину. Вже в перші дні війни на західному кордоні смертю хоробрих загинули воїни-танкісти — лейтенант І. М. Штипель і сержант М. Д. Литвиненко, а на кордоні з Фінляндією — лейтенант прикордонної застави А. С. Вусик, ім’ям якого названа тепер одна з гірських висот в Карельській АРСР. Наприкінці літа 1941 року фронт наблизився до Підгородного. 25 серпня німецько-фашистські загарбники захопили Дніпропетровськ і утворили плацдарм на лівому березі Дніпра. Того ж дня ворожа авіація бомбила Підгородне. 9 артилерійських батарей, розташованих у різних кутках селища, вели безперервний вогонь по наступаючих гітлерівських військах. 25 серпня наші війська, виконуючи наказ командування, відійшли на нові позиції. Стійкий опір ворогові чинили окремі підрозділи Червоної Армії, що потрапляли в оточення. Так, 28 серпня в Підгородному 25 червоноармійців, оточені фашистами, вступили в рукопашний бій. До останньої краплі крові захищались й інші групи бійців, з числа яких 34 загинули в нерівному бою, а 9-х тяжко поранених червоноармійців розлючені фашисти спалили.
Вже восени 1941 року в Підгородному почав діяти партизанський загін. Командував ним М. М. Макаров-Нікітін — активний учасник громадянської війни. Його заступник П. Є. Кулеба теж брав участь у боротьбі за владу Рад, а комісар загону Ф. Н. Тимченко відзначився в боях з японською вояччиною біля озера Хасан.
Партизани поширювали серед населення відозви і листівки, виготовляли вибухівку, яку використовували для диверсій на залізниці, на заводі ім. К. Лібкнехта (м. Дніпропетровськ). На дільниці Новомосковськ—Дніпропетровськ партизани знищили десятки гітлерівців, які охороняли залізницю. В грудні 1941 року партизани напали на фашистський аеродром у Підгородному, знищили кілька літаків, цистерни з пальним та гуртожиток льотчиків. В цій операції брали участь М. М. Макаров-Нікітін, його син Г. М. Макаров, П. Д. Шевченко, П. В. Кулеба, В. Є. Савельєв-Сучков, М. І. Дубина-Висич.
Велику мужність і відвагу виявили під час війни жителі Підгородного в лавах Червоної Армії. 465 воїнів з Підгородного нагороджено орденами і медалями. Кавалером трьох орденів Слави став комуніст І. Я. Кошіль, який брав участь в обороні міст-героїв — Одеси, Севастополя, Сталінграда та у штурмі Берліна. Двох орденів Слави, ордена Червоної Зірки і медалі «За відвагу» удостоєний Ф. І. Олійник.
Орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня та трьома орденами Червоної Зірки нагороджено льотчика 1-го класу комуніста Г. В. Булаха.
26 вересня 1943 року частини Червоної Армії, розгортаючи наступ на Дніпропетровському напрямку, прорвали оборону гітлерівців на річці Кільчені і визволили Підгородне.
Окупанти завдали селищу величезної шкоди. Було пограбовано і зруйновано 5 колгоспів, спалено школи, амбулаторію, клуб, 2400 житлових будинків колгоспників та робітників, вивезено до Німеччини 5600 голів великої рогатої худоби. За час окупації фашисти закатували десятки жителів, відправили на каторгу 240 юнаків і дівчат. Серед радянських патріотів, які стали жертвами гітлерівських катів, були й активні учасники громадянської війни: П. Є. Кулеба, П. П. Надрега, Д. К. Дуб, М. П. Драган та інші.
Після визволення селища трудящі під керівництвом партійних і радянських органів приступили до відбудови господарства. Працювати довелось у винятково важких умовах. Не вистачало тягла і робочої сили. Весь тягар господарювання падав на плечі стариків, жінок і підлітків. Велику допомогу трудящим селища подавала держава, яка виділила значні кошти для відбудови господарських і житлових приміщень, надала насіннєву позичку. Дружними зусиллями трудящих було швидко ліквідовано наслідки фашистської окупації.
Позитивно позначилося на розвитку сільськогосподарського виробництва укрупнення колгоспів селища, проведене в 1950 році. На базі артілей «Червоний лан», ім. ХІП-річчя Жовтня та ім. Тельмана Самарівської сільради створено колгосп «Перемога», а до артілі ім. Ульянова приєдналися колгоспи «Червоний партизан» та «Колос» (село Куроїдівка).
В 1954—1955 рр. Дніпропетровська обласна партійна організація, вживаючи заходів до піднесення сільського господарства, зміцнила колгоспи та радгоспи області спеціалістами і керівними партійними працівниками. Так, у Підгородне був направлений С. І. Переяславський, який очолив артіль «Червоний Жовтень». У 1958 році йому присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
9 листопада 1959 року артілі ім. Ульянова та «Червоний Жовтень» об’єдналися вродин колгосп під назвою «Родина», до якого в 1963 році приєднано артіль ім. Леніна (село Кулебівка). Уже в 1963 році господарство колгоспу «Родина» налічувало 38 тракторів, 24 автомашини, 20 комбайнів, 5 дощувальних машин, бульдозер, 15 електромоторів, 2 електродоїльні установки та автопоїлки на фермах. На 100 га сільськогосподарських угідь тут було надоєно по 418 цнт молока, вироблено по 62,6 цнт м’яса. По грошовій оплаті праці колгосп вийшов на перше місце в районі.
Значне місце в колгоспі займало овочівництво. В 1964 році колгоспники завезли з Київської та Чернігівської областей картоплю високоврожайних сортів «Бородянську» та «Приєнкульську ранню» і посадили її на площі 230 га (з них 40 проц. на поливних землях). Доглядали за всіма правилами агротехнічної науки. Боронували до сходів і два рази після сходів, вручну пропололи. Вродило по 78 цнт з кожного га. Колгосп одержав 102 тис. крб. чистого доходу. Відтоді господарство почало спеціалізуватися на вирощуванні ранньої картоплі.
В лютому 1965 року колгосп «Родина» реорганізовано в радгосп «Підгородний». Радгосп став не лише великою фабрикою овочів та картоплі, але й зерна, молока та м’яса. Вже в 1965 році він продав державі 2860 цнт картоплі і одержав 267 тис. крб. чистого прибутку. А наступного року на площі 450 га зібрали по 98 цнт з га. Того ж року врожай зернових у радгоспі становив 26 тис. цнт, в перерахунку на 100 га сільськогосподарських угідь було надоєно 693 цнт молока і вироблено по 62.8 цнт м’яса. За високі показники у сільськогосподарському виробництві 14 працівників радгоспу нагороджено орденами й медалями, в т. ч. орденом Леніна — бригадира молочно-тваринницької ферми М. П. Сосика та доярок К. М. Польову і М. А. Плоху.
Трудівники колгоспу «Перемога» теж досягли значних успіхів у піднесенні громадського господарства. У січні 1967 року цей колгосп приєднано як ІІІ-й відділок до сусіднього радгоспу «Нижньодніпровський» Підгородненської селищної Ради. Це велике спеціалізоване господарство має понад 5 тис. га ріллі, в його розпорядженні 96 тракторів, 90 автомашин, 12 дощувальних агрегатів, багато іншої техніки. Основною продукцією радгоспу є овочі, якими постачають обласний центр.
З ранньої весни до пізньої осені овочі завозяться до магазинів Дніпропетровська з радгоспних ланів, а взимку свіжі капуста, буряк, цибуля, морква надходять з радгоспного овочесховища. Взимку в радгоспних теплицях вирощують: цибулю, петрушку, помідори, огірки. У 1966 році працівники радгоспу зібрали близько 28 тис. цнт зернових, на 100 га угідь виробляли по 663 цнт молока та 42.9 цнт м’яса. 27 передовиків радгоспу відзначено урядовими нагородами, серед них директор радгоспу І. Я. Сергієнко та ланкова городньої бригади М. І. Левченко удостоєні ордена Леніна.
Велику допомогу трудівникам селища подають підприємства Дніпропетровська. За їх участю було створено навколо міста овочеву зону, до якої увійшли радгоспи «Нижньодніпровський» та «Підгородний». В першому з них шефи — робітники Дніпропетровського заводу гірничо-шахтного устаткування провели зрошення кількох десятків гектарів землі. А над спорудженням складної зрошувальної системи на площі 1000 га землі працював увесь колектив тресту «Дніпротяжбуд». Його будівники споруджують в радгоспі тепличний комбінат на 52 тис. кв. м. Великий економічний ефект дасть Фрунзенська зрошувальна система. Вона зрошуватиме 40 тис. га землі, понад половина площі матиме воду вже в цій п’ятирічці.
Провідну роль у виробничому й громадському житті селища відіграють партійні та комсомольські організації. В Підгородному 5 партійних організацій, які об’єднують 180 комуністів. Тільки в радгоспі «Підгородний» на різних ділянках працюють 105 членів КПРС. 8 організацій ЛКСМУ налічують 439 комсомольців. Багато комуністів та комсомольців працюють агітаторами, є учасниками бригад комуністичної праці в радгоспах, беруть участь у роботі добровільних народних дружин, груп сприяння народному контролю та комісій селищної Ради.
Удосконалюючи організаційно-партійну роботу, суворо дотримуючись ленінських норм партійного життя, парткоми радгоспів приділяють велику увагу навчанню і вихованню кадрів. Так, у радгоспі «Нижньодніпровському» створено чотири початкові політшколи, школу основ марксизму-ленінізму і економічну школу. У 1966 році тут навчалося 200 чоловік. Багато уваги приділяється розстановці кадрів на вирішальних ділянках радгоспного будівництва. З п’яти головних спеціалістів радгоспу «Підгородного» — чотири з вищою освітою. Спеціальну освіту мають усі керуючі відділками, майже всі бригадири — також фахівці або вчаться у вузах.
Добру школу господарювання проходять молоді спеціалісти. Р. І. Драган, наприклад, після закінчення сільськогосподарського інституту працювала бригадиром, агрономом-насіннєводом, а тепер вона головний агроном радгоспу. Г. П. Булах після закінчення середньої школи очолила ланку і одночасно вчилась, а нині працює агрономом-насіннєводом. В 1966 році з інститутів повернулось до радгоспу «Підгородного» 2 чол., в 1967 — ще 2, а в 1968 році сільськогосподарські інститути закінчило 3 чоловіка.
Для вивчення передового досвіду працівники радгоспу їздили до радгоспів Київської і Харківської областей, часто бувають в радгоспі «Вільнянському» Новомосковського району, де впроваджено двозмінну роботу тваринників.
Глибоко вникає у виробничу діяльність радгоспів Підгородненська селищна Рада, яка багато уваги приділяє будівництву культурно-побутових закладів, благоустрою селища. Тільки в 1966 році збудовано 150 індивідуальних і комунальних будинків робітників радгоспів. Багато вулиць тепер забруковано. Тільки протягом 1966 року прокладено близько 10 км шосейних шляхів та 6 км нових тротуарів. Селище електрифіковане і радіофіковане. В Підгородному є 18 магазинів, їдальня, чайна, електромлин, крупорушка, 2 олійниці, радіотелевізійне ательє, електромеханічна, взуттєва, швацька майстерні. Трудящі селища мають десятки власних легкових автомобілів, сотні мотоциклів, моторолерів, холодильників.
Значних успіхів досягнуто в охороні здоров’я трудящих. У Підгородному є лікарня на 70 ліжок з акушерсько-гінекологічним, стоматологічним відділеннями, рентгенкабінетом, пунктом швидкої допомоги. Там працюють 20 лікарів. Селище має 2 фельдшерсько-акушерських пункти, аптеку, 8 ясел та дитячих садків. Споруджено стадіон.
Близько 3 тис. чоловік навчається в середній, двох восьмирічних та вечірній школі робітничої молоді, де працюють 96 вчителів. 67 випускників підгородненських середніх шкіл здобули вищу освіту. 5 уродженців селища стали професорами та науковими працівниками. Якщо за часів царизму на все село тільки двоє жителів мали середню освіту, то тепер цілі сім’ї здобувають вищу освіту. Так, Г. М. Булах до революції закінчив три класи початкової школи. За роки Радянської влади його син став інженером-технологом, дочка — вчителькою біології, інженерами-механіками працюють обидва його внуки.
Дедалі вагомішою стає участь великого загону місцевої інтелігенції — інженерів, агрономів, лікарів, вчителів у громадському і культурному житті селища.
В Будинку культури радгоспу «Підгородного» працюють гуртки художньої самодіяльості, читаються лекції, проводяться вечори відпочинку. Все це забезпечує трудящим змістовне і культурне дозвілля. Особливо популярні тут виступи ансамблю бандуристів, яким керує О. С. Коваль. Ансамбль не раз брав участь в олімпіадах і одержував нагороди.
У 1965 році в Підгородному побудовано широкоекранний кінотеатр. За бажанням громадськості селища, на відзнаку 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка він названий його іменем. На площі перед кінотеатром за проектом місцевого художника-скульптора В. М. Петренка споруджено пам’ятник Великому Кобзарю. Крім центрального Будинку культури та кінотеатру, в Підгородному працюють два клуби, при яких діють стаціонарні кіноустановки, гуртки художньої самодіяльності та читальні. Велику освітню роботу серед населення проводить селищна бібліотека з книжковим фондом 25 тис. примірників. Всі жителі села передплачують газети та журнали.
5 листопада 1967 року на честь 50-річчя Великого Жовтня в селищі відкрито народний історичний музей. Активну участь у його створенні взяв ветеран Великої Вітчизняної війни член КПРС О. С. Коваль. Матеріали, які експонуються в музеї, яскраво розповідають про революційне минуле, про героїку мирної праці трудящих Підгородного на шляху побудови комуністичного суспільства.
Г. Д. БОРИСЕНКО, Н. М. ДРІНЬ, І. Я. ТРАЛО.