Сурсько-Литовське, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область
Сурсько-Литовське — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані також населені пункти Зелений Гай, Новомиколаївка, Сурсько-Клевцеве. Розташоване Сурсько-Литовське по обох берегах річки Мокрої Сури (притока Дніпра), за 7 км на південний захід від Дніпропетровська. Населення — 4330 чоловік.
Виникло село в ті часи, коли після перемоги російських військ у російсько-турецькій війні 1787—1791 рр. почалось інтенсивне заселення земель південної України і Криму.
30 травня 1793 року, згідно царського указу, селяни казенної суконної мануфактури з містечка Дубровного Могилівської губернії переводились до Катеринослава. В липні 1794 року для роботи на фабриках прибуло 285 сімей, всього 1792 чоловіка, їх розмістили по навколишніх казенних селах. Протягом зими переселенці терпіли великі труднощі: посіяні для них озимі не вродили, на кожну сім’ю припало по півтори копиці необмолоченого жита. Частина коней від нестачі кормів загинула, іншу селяни змушені були продати за безцінь.
Весною 1795 року вони переїхали в побудовані по двох берегах річки Мокрої Сури для них хати. Але й на новому місці обробляти землю мали змогу лише ті сім’ї, у яких збереглися коні. У перший рік земля нічого не вродила. До осені становище селян стало катастрофічним. Не вистачало продуктів харчування, не було криниць. Доводилось вживати річкову воду, від чого почались інфекційні захворювання. Голод і хвороби так виснажили поселенців, що вони не могли працювати на будівництві суконної мануфактури. Через 4 роки після переселення кількість населення зменшилась на 599 чоловік
В перші роки заснування поселення не мало офіційної назви, але вже в 1798 році в одному з документів воно згадується як казенне село Дубровинське, в іншому — як слобода Сурська. На початку XIX століття за селом закріпилась назва фабричної слободи Сурсько-Литовської.
На початку XIX століття тут збудували прядильню і ткальню з чотирма верстатами, які були філією Катеринославської фабрики казенного відомства. Проте майстерні ці проіснували недовго, виробництво виявилось малоефективним.
Основним заняттям жителів села було й далі землеробство, в їх. користуванні було 6890 десятин землі. Але на прибутки від свого господарства селяни прожити не могли, тому багато з них наймалися на роботу до Катеринославської суконної і панчішної фабрик.
За десятою ревізією в 1858 році в селі налічувалось 1417 жителів. Село не мало ні школи, ні лікарні.
Після скасування кріпосного права царські укази про поземельний устрій державних селян на Україні вийшли в 1866—1867 рр. А перехід до викупу землі в Сурсько-Литовському розпочався лише з січня 1887 року. Жителям села виділили 774 наділи. Розмір одного наділу становив 7,9 десятини. Не дивлячись на обіцянку зберегти за державними селянами їхні землі, все ж частину землі у них відібрали. Якщо в 1857 році населення Сурсько-Литовського користувалося 7561 десятиною землі, то в 1887 році в нього залишилася 6051 десятина. Долі мешканців Сурсько-Литовського повною мірою стосувалася оцінка реформи 1861 року В. І. Леніним, який писав, «що пресловуте «визволення» було найбезсовіснішим грабежем селян, було рядом насильств і цілковитою наругою над ними».
Скасування кріпацтва сприяло розвиткові капіталізму як в промисловості, так і в сільському господарстві. У зв’язку з перетворенням Катеринослава на великий промисловий центр півдня Росії зростає попит на робочі руки і продукти сільського господарства. В селах, особливо в тих, що були близько розташовані від промислових міст, відбувався процес переходу від натурального селянського господарства до товарного виробництва і підпорядкування його ринку.
На 1 січня 1883 року в Сурсько-Литовському налічувалось 429 господарств, яким належало 6111 десятин землі, 339 волів, 612 коней, 395 корів. Із загальної кількості господарств 108 (25 проц.) не мали робочої худоби, 145 (34 проц.) — не мали корів, а в 50 (12 проц.) не було ніякої худоби.
На 24 травня 1884 року в 2442 селян, приписаних до сільської общини в Сурсько-Литовському, 54 чол. вже не мешкали в селі, а 90 ходили на тривалі заробітки. В селі також було 54 чол., не приписаних до общини. Серед них — 19 чол. міщан, 15 чол. духовенства і 20 чол. іншого стану, з яких 8 займалися різними ремеслами, а 12 — хліборобством. З 1884 по 1897 рік населення Сурсько-Литовського, яке було волосним центром Катеринославського повіту, збільшилось на 1214 жителів і налічувало 3656 чоловік.
Внаслідок посилення процесу диференціації селянства їхні господарства дедалі більше дробилися. Так, наприклад, якщо в 1858 році в селі було 235 дворів, в 1883— 429, то у 1898 році їх стало 573, а землі в селі не збільшилось. Багато господарств були бідняцькими. В 1898 році 122 двори мали по 5 десятин, 143 — від 5 до 10 десятин, 221 — від 10 до 15 десятин і тільки 83 господарства — більше як по 15 десятин землі.
Більшість господарств не мали для обробітку землі необхідного робочого тягла і реманенту. Так, у селі в 1898 році налічувалось 107 господарств без будь-якого реманенту, 217 — без плуга і букера, 116 — без робочої худоби.
У 1897 році в Сурсько-Литовському працював паровий млин, який обслуговувало 5 робітників.
Постійне спілкування з робітниками Катеринослава сприяло посиленню революційних настроїв на селі. Це особливо позначилося під час першої буржуазно-демократичної революції в Росії. Відомості про революційні виступи 1905 року в країні і особливо в Катеринославі швидко доходили до села. Частина селян щоденно бувала в місті, де жваво цікавилася подіями. Щоб зрозуміти те, що відбувалося, селяни часто зверталися за поясненнями до місцевого вчителя, влаштовували сходки. На одну із сходок прибув організатор революційного виступу в селі Солоному В. О. Строменко, який у своїй промові закликав селян об’єднатися з населенням навколишніх сіл для боротьби за землю. Селяни обрали волосний комітет селянської спілки на чолі з вчителем С. А. Абрамчиком. Наприкінці грудня 1905 року жителі Сурсько-Литовського виступили на підтримку селян села Солоного, де тоді
відбувалось заворушення. Коли через село проїжджав до Солоного стражник, вдарив набатний дзвін. Збіглась уся громада з рушницями, і стражника не пропустили в Солоне. Іншим разом, дізнавшись, що через Сурсько-Литовське пройде каральний загін в напрямку Солоного, селяни направили туди зв’язківців, щоб попередити про це. Царським військам удалось придушити силою селянське повстання в Солоному та в інших селах. Членів волосного комітету селянської спілки в Сурсько-Литовському теж було заарештовано.
Становище основної маси селян дуже погіршало в результаті проведення столипінської аграрної реформи. За рахунок бідноти збільшували свої наділи куркулі. Тривало і роздроблення селянських господарств. Так, наприклад, якщо в 1898 році тут було 573 господарства, а у 1905 році — 636, то в 1914 році їх налічувалось уже 7722.
Злидні і темрява панували в селі. Хоч тут і працювали однокласна церковно-парафіальна школа і міністерське двокласне училище, та письменних було дуже мало. В 1898 році у 261 сім’ї не було жодного письменного. Школу відвідували далеко не всі діти. А ті, що вчилися, не завжди закінчували її. Так, у грудні 1914 року в училищі навчалися 204 учні, а весною 1915 року закінчили навчання лише 6 чоловік. Через відсутність приміщення восени відмовлено в прийомі 142 дітям.
Тільки перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції докорінно змінила життя селян. Делегати повітового селянського з’їзду, який проходив у Катеринославі, повернувшись до села, очолили бідноту на боротьбу за Радянську владу. Вони розпустили волосне земство, створили волосний революційний комітет та земельну комісію. Земельна комісія приступила до розподілу поміщицьких земель, вилучення лишків землі у куркулів. Біднота Сурсько-Литовського одержала близько 2 тис. десятин землі.
В квітні 1918 року село окупували німецько-австрійські загарбники, в обозі яких повернулася на Україну контрреволюційна Центральна рада. Окупанти встановили режим насильства, грабежу і терору. Каральний загін розстріляв у Сурсько-Литовському 55 селян і багатьох побив шомполами.
Найбідніше селянство Сурсько-Литовського стало на захист Радянської влади. В роки громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції багато трудівників села пішло в повстансько-партизанські загони, в регулярні частини Червоної Армії.
Велика робота по налагодженню господарського та культурного життя розгорнулась у Сурсько-Литовському після остаточного відновлення тут у грудні 1919 року Радянської влади. Створений у серпні 1920 року комітет незаможних селян став міцною опорою Радянської влади в селі. Волосна Рада та КНС вживали рішучих заходів, щоб якнайшвидше здійснити перші аграрні закони Радянської влади. Вони реквізували також лишки посівного матеріалу та господарський реманент у куркулів і розподілили все це серед бідноти і сімей червоноармійців. Трудящі Сурсько-Литовського взяли активну участь в проведенні «Тижня допомоги фронту». Для потреб Червоної Армії вони зібрали велику кількість хліба, картоплі, одягу.
Керуючись рішеннями X з’їзду партії, Катеринославська повітова організація вжила важливих заходів до зміцнення Радянської влади на селі. 24 березня 1921 року вона послала в Сурсько-Литовське та інші села повіту групу політпрацівників, які допомогли очистити Ради і КНС від куркулів та спекулятивних елементів. На початку липня в КНС було 37 членів, кількість їх збільшувалась за рахунок найбіднішого селянства. При КНС для боротьби з бандитизмом було створено бойову дружину, яка в червні 1921 року налічувала 29 чоловік.
У березні 1922 року в Сурсько-Литовському створено партійний осередок, його секретарем став Д. Ю. Цимбалов. Головою волвиконкому селяни обрали комуніста П. Я. Косенка, головою КНС — комуніста І. Т. Сердюка. Члени партії брали участь у проведенні посівної кампанії, в організації допомоги голодуючим, у створенні сільського комітету взаємодопомоги.
Під керівництвом партійного осередку активно працювала комсомольська організація, яка була оформлена ще в 1921 році. Першим ватажком сурсько-литовських комсомольців став Т. М. Кузьменко. Комсомольці А. С. Горовий, А. Лісунов, А. С. Ор’їв та ін. брали активну участь в проведенні культурно-освітніх заходів. У селі почала працювати семирічна і початкова школи, хата-читальня, гуртки по ліквідації неписьменності, відкрито амбулаторію.
Завдяки великій агітаційній роботі комуністів трудяще селянство Сурсько-Литовського поступово ставало на соціалістичний шлях господарювання. Ще задовго до масової колективізації в селі виникли різні форми сільськогосподарської кооперації. А на початку 1930 року з ініціативи партійної організації, яка налічувала в той час 14 комуністів, створено товариство спільного обробітку землі.
На початку 30-х років бідняки та середняки села об’єдналися в 6 колгоспів: «Сталінець», «Більшовик», «Червоногвардієць», ім. Будьонного, ім. Ворошилова, ім. 30-ї Іркутської дивізії. Організаторами і першими керівниками колгоспів були Ф. П. Карпов, Д. Я. Кужельний, Н. В. Кужельний, І. Н. Минов та інші. Переборюючи труднощі, колгоспи поступово зміцнювались. Зросло громадське господарство, підвищився матеріальний і культурний рівень життя колгоспників Сурсько-Литовського. За 1937—1939 рр. тваринники колгоспу ім. Будьонного виростили по 19 і більше поросят від кожної з 16 свиноматок. У 1939—1940 рр. колектив занесли до Почесної книги Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Зростав добробут колгоспників, підвищувалась культура села, яке було повністю електрифіковано та радіофіковано. В клубі регулярно демонструвались кінофільми. Велику культурну і освітню роботу в селі проводив учительський колектив середньої школи. Загальну повагу населення здобули учителі Г. А. Кавура, Г. Ф. Орлов. В школі працювала бойова комсомольська організація.
Суворі випробування випали на долю жителів Сурсько-Литовського в роки Великої Вітчизняної війни. 18 серпня 1941 року село окупували фашистські загарбники. Вони розстріляли комуністів I. X. Кужельного, П. П. Карнауха, X. А. Дибріна та інших патріотів, на каторгу до Німеччини насильно відправили 152 мешканці села. Окупанти пограбували колгоспне майно, вивезли 820 голів рогатої худоби.
23 жовтня 1943 року війська Червоної Армії визволили Сурсько-Литовське від німецько-фашистських загарбників. У боях за село брали участь воїни 12-ї танкової дивізії, якою командував Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант Ю. Г. Пушкін.
З перших днів визволення села сільська Рада організувала колгоспників на відбудову зруйнованого господарства. 1 квітня 1944 року в Сурсько-Литовському відновлено партійну організацію. Комуністи створили великий актив з числа безпартійних, які брали участь у відродженні рідного села, збирали кошти на танкову колону, подарунки воїнам Червоної Армії, проводили передплату 3-ї державної воєнної позики тощо. У грудні 1944 року відновлено й комсомольські організації колгоспу ім. Ворошилова, МТС та школи. Відбудовувати народне господарство доводилося в неймовірно тяжких умовах. Основною силою в колгоспі була жінки, старики і підлітки. Не вистачало тяглової сили та необхідного сільськогосподарського реманенту. На 1 січня 1944 року колгосп ім. Будьонного мав усього 6 корів і 8 свиноматок, колгосп ім. Ворошилова — 2 корови, а колгосп ім. 30-ї Іркутської дивізії — жодної. В розпорядженні всіх шести колгоспів села було 115 кінних плугів, 8 жаток-самоскидок, 51 лобогрійка, 1 молотарка, 33 віялки, 5 триєрів зернових, 5 соломорізок, 4 двигуни різних систем, 142 робочих коней і 2 пари волів. Завдяки допомозі, поданій державою і колгоспами різних районів країни, а також в результаті самовідданої праці трудівників села в 1944 та 1945 рр. колгоспи змогли виробити значну кількість сільськогосподарських продуктів і лишки здати у державні засіки.
Дальшому зміцненню колгоспів сприяло їх укрупнення. Влітку 1950 року на базі 6 колгоспів створено 2 артілі, які в 1959 році об’єднались в одну — ім. Дзержинського, її виробнича потужність рік у рік зростала. Колгосп став багатогалузевим господарством, в його розпорядженні 6388 га землі, в т. ч. 5154 га — орної. Всі трудомісткі процеси по обробітку землі, праця на фермах механізовані й автоматизовані. Артіль має 38 тракторів, 22 комбайни, 31 автомашину і багато іншої техніки. Середня врожайність зернових з кожного га посіву в 1966 році досягла тут 26,3 цнт. На кожні 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 39 цнт м’яса, надоєно по 460 цнт молока. Поголів’я худоби збільшилось до 3330 голів. Грошовий доход колгоспу порівняно з 1955 роком збільшився в 9,5 раза і становив 1 465 705 крб.
Всі ці досягнення — результат сумлінної праці трудівників села. За самовіддану працю в післявоєнний період колгоспники О. Д. Парфенов і П. А. Бойченко удостоєні високого звання Героя Соціалістичної Праці. О. Д. Дибрін нагороджений орденом Леніна. Тільки в 1966 році орденами і медалями було нагороджено 9 колгоспників, в т. ч. орденом Леніна — голову колгоспу А. П. Перетятька і тракториста В. Ф. Скляренка. Комплексну бригаду колгоспу в передтравневому змаганні 1966 року занесено на обласну Дошку пошани, а її бригадира Р. Ф. Рєзцова нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Велику роботу проводять на селі комуністи. В Сурсько-Литовському є 5 партійних організацій, які охоплюють 110 комуністів. 122 комсомольці працюють теж на всіх важливих ділянках колгоспного виробництва.
Партійна організація артілі ім. Дзержинського неухильно дбає про зміцнення колгоспу кваліфікованими кадрами. На 1 січня 1967 року тут працювали 4 спеціалісти з вищою освітою та 9 — з середньою спеціальною, 5 колгоспників заочно навчалося в технікумах. У зимовий період регулярно проводиться агрозоотехнавчання колгоспників. В 1966—67 рр. в колгоспі працювали курси шоферів.
Важливу роль у житті села відіграє шефство колективу заводу ім. Петровського. Значну допомогу подали шефи в будівництві приміщень правління колгоспу, сільської Ради, вузла зв’язку, приміщень тваринницьких ферм. Глибоко вникаючи в сільськогосподарське виробництво, інженерно-технічні працівники заводу шукають нових шляхів полегшення праці тваринників, механізаторів, значного піднесення продуктивності їх праці. Щороку представники заводу беруть участь у звітно-виборних зборах колгоспу. За участю членів парткому та завкому, колективу художньої самодіяльності проводяться в селі свята «День врожаю», «День серпа і молота» та інші. Колгоспники артілі — часті гості на заводі ім. Петровського.
За роки Радянської влади докорінно змінився соціальний склад населення Сурсько-Литовського. В селі проживає 2666 колгоспників і 1670 робітників та службовців. Частина жителів працює на залізничній станції Сурське, лісовому складі, млині, олійниці, хлібоприймальному пункті. 70 робітників і службовців трудяться у відділенні «Сільгосптехніка», яке розміщене в селі, працюють на підприємствах Дніпропетровська.
Заможно і культурно живуть трудівники села. Завдяки повсякденному піклуванню Комуністичної партії і Радянської держави про добробут трудящих прийшов достаток у сім’ї робітників та колгоспників Сурсько-Литовського.
В 1966 році колгоспники одержали 781 175 крб., на культурно-побутові потреби витрачено 17 436 крб.
Тільки на виплату пенсій та подання одноразової допомоги у 1966 році артіль витратила 53,5 тис. карбованців.
Будинки в селі здебільшого нові, світлі й просторі, криті залізом та шифером. Тільки в 1965—66 рр. було споруджено 26 цегляних будинків. У 32 мешканців села — власні легкові автомашини, у 97 мотоцикли, а велосипеди — в кожній сім’ї.
Велику роботу по благоустрою села і поліпшенню культурно-побутового обслуговування трудящих здійснює сільська Рада. В селі 9 магазинів і буфетів, їдальня; швейна та телевізійна майстерні. За останній час збудовано 1 км доріг з твердим покриттям, 1,5 — тротуарів, 2 — водопроводу. Наймолодші жителі села отримали двоповерхову споруду — дитячий комбінат.
У Сурсько-Литовському є дільнична лікарня на 35 місць, пологовий будинок, фельдшерсько-акушерський пункт, аптека. Серед 35 медичних працівників 4 мають вищу і 16 середню спеціальну освіту. За зразкове медичне обслуговування населення завідуючий лікарнею Г. В. Москаленко нагороджений в 1966 році медаллю «За трудову відзнаку».
Широко увійшли в побут трудівників села книги, газети, журнали, кіно, радіо. Центр села прикрашає Будинок культури на 450 місць. В бібліотеках налічується понад 15 тис. книг, у 1968 році мешканці передплатили 2029 примірників газет і 1176 журналів.
В селі є середня з вечірнім відділенням і початкова школи, в яких працюють 36 вчителів. За роки Радянської влади середню освіту в селі здобули 600 чол., велика кількість мешканців села закінчила вищі і середні спеціальні учбові заклади в Дніпропетровську та інших містах країни.
Народним художником РРФСР, дійсним членом Академії мистецтв СРСР став уродженець Сурсько-Литовського Ф. П. Решетников. Його пензлю належать картини «Прибув на канікули», «Знову двійка» та інші. Ф. П. Решетников підтримує тісні зв’язки з громадськістю села, листується з школярами. Влітку 1966 року в середній школі створено куток, де експонуються картини художника. Ф. П. Решетников побував у рідному селі і потім згадував: «Те, що я побачив, перевершило мої сподівання. Замість затрапезного села з покритими соломою хатами, яке лишилося в моїй пам’яті, побудовано нове, сучасне. Будинки великі, світлі, є школа, клуб. Всюди радіо, телевізори. Багато велосипедів, мотоциклів. Мені хочеться знову поїхати туди, щоб створити картини з життя сучасного села, показати нову людину».
О. М. ФІЛІППОВ