Економічний і політичний стан Дніпропетровська на початку XX століття
Важливі зміни в економічному і культурному розвитку міста відбулися після скасування кріпосного права. Особливо переломними в його історії стали 80-і роки XIX століття.
18 травня 1884 року було відкрито для експлуатації двоярусний залізничний міст через Дніпро, збудований за проектом видатного російського інженера М. А. Белелюбського. Через місто пройшла новозбудована Катерининська (тепер Придніпровська) залізниця, яка зв’язала вугільний Донбас з залізорудним Кривим Рогом.
Катеринослав почав перетворюватися на значний центр чорної металургії. Одним з перших металургійних підприємств міста був Олександрівський Південно-Російський завод Брянського акціонерного товариства, який став до ладу 10 травня 1887 року. Того ж року на ньому вироблено 316 075 пудів чавуну, в 1890 році виплавлено З 105 843 пуди заліза і 850 839 пудів сталі. У 1889—1892 рр. змішане франко-бельгійське акціонерне товариство російських трубопрокатних заводів Шодуар збудувало в Катеринославі трубопрокатний завод «Шодуар А».
Протягом кількох наступних років стали до ладу такі великі промислові підприємства, як трубопрокатний «Шодуар Б», завод Гантке, залізоробний і сталеливарний завод Езау і К° та інші.
Наприкінці XIX століття (1899 рік) на 175 підприємствах Катеринослава працювало 13 793 робітники, з них на Брянському заводі — 7362 чоловіка. Більшість з них прибула з Орловської, Калузької, Смоленської, Тверської й Вітебської губерній. У 1897 році на Брянському заводі працювало 67 проц. росіян, 30 проц. українців, інших національностей — 3 проценти.
Нещадна капіталістична експлуатація, що доповнювалася політичним безправ’ям і національним гнітом, викликала гнівний протест робітників. Начальник катеринославського губернського жандармського управління в огляді за 1892 рік повідомляв департамент поліції, що на Брянському заводі, «в зв’язку з посиленими роботами, робітники кілька разів вимагали підвищення плати, але заворушення припинено на початку їх виникнення…». Це був один з перших виступів катеринославських робітників проти свавілля адміністрації підприємств.
У 80-х роках минулого століття в місті діяли окремі народовольські групи — залишки організації «Народна воля». Одну з них очолював солдат місцевого гарнізону Я. С. Сегеда. Група встановила зв’язки з народовольцями Таганрога, які мали конспіративну друкарню. При розгромі цієї групи в Таганрозі і Катеринославі та ліквідації друкарні на початку 1886 року жандарми вилучили 14 пудів шрифту і значну кількість літератури. Іншу групу народовольців у Катеринославі очолював колишній таганрозький робітник А. Л. Карпенко, член «Народної волі» з 1883 року. Протягом 1884—1886 років Карпенко відвідував Катеринослав, а згодом влаштувався на роботу до головних залізничних майстерень. На відміну від інших місцевих народовольців, очолювана ним група намагалася налагодити зв’язок з робітниками Брянського заводу.
Наприкінці 80-х — на початку 90-х років XIX століття в Катеринославі виникли перші марксистські гуртки. Велику роль в озброєнні робітників революційними ідеями відіграв гурток, організований у 1894 році на Брянському заводі. Був створений гурток і в залізничних майстернях. На лісопильному заводі, в ремісничих майстернях виникли робітничі групи. Активними організаторами марксистських гуртків у місті були професіонали-революціонери П. В. Точиський, Л. М. Сталь (Заславська), Г. Д. Лейтейзен, О. М. Винокуров, К. А. Дубовець-Дубовик та інші. Незабаром для керівництва цими гуртками був створений центр, що налагоджував зв’язки з марксистськими організаціями інших міст.
В останні роки XIX і на початку XX століття в Катеринославі розгорнули активну діяльність заслані сюди в різний час царським урядом видатні революціонери, учні В. І. Леніна — І. В. Бабушкін, I. X. Лалаянц, О. М. Винокуров, М. Г. Цхакая. Завдяки їм передові робітники міста познайомилися з ідеями В. І. Леніна. Згодом з середовища місцевих робітників вийшли такі визначні пролетарські революціонери, як Г. І. Петровський, П. І. Воєводін, Ю. І. Матлахов, А. Я. Булигін та інші. В Катеринославі починали революційну діяльність О. М. Калмикова, М. М. Ессен, С. І. Гопнер та інші відомі революціонери.
Широку діяльність серед робітників міста розгорнув катеринославський «Союз боротьби за визволення робітничого класу». Тільки в лютому 1898 року він випустив 7 різних листівок-відозв до робітників Брянського, Цвяхового, Естампажного, Дніпровського заводів, заводу Езау, залізничних і паровозних майстерень тиражем понад 2000 примірників.
У травні 1898 року на Брянському заводі вибухнув стихійний страйк з приводу злочинного вбивства одного з робітників підприємства. На придушення цього виступу були мобілізовані поліція і військові підрозділи, розташовані в Катеринославі. Зразу ж після жорстокої розправи місцевих властей з брянцями «Союз боротьби» випустив відозву до робітників підприємства з закликом продовжувати організовану боротьбу проти самодержавства і капіталізму. Поряд з петербурзьким та київським «Союзами боротьби» катеринославський «Союз» вніс значний вклад у справу створення пролетарської партії в Росії.
Після першого з’їзду РСДРП, на якому був присутній представник катеринославського «Союзу боротьби» К. А. Петрусевич, в місті у січні 1899 року створено комітет РСДРП, до складу якого увійшли І. В. Бабушкін, М. Г. Цхакая, М. М. Лавринович, С. К. Волошкевич та ін., пізніше Г. І. Петровський, I. X. Лалаянц, П. А. Морозов. Комітет розгорнув масову політичну агітацію серед робітників міста. В його листівках постійними стали заклики до боротьби проти експлуатації, царизму, за завоювання політичної свободи.
Так, першотравнева листівка 1899 року закликала робітників підприємств приєднатися до РСДРП і гартувати «… таку силу, яка б могла зломити впертість наших капіталістів і уряду…». У другій листівці, виданій в листопаді 1899 року під назвою «До всіх катеринославських робітників», комітет закликав вимагати політичної свободи.
15 і 16 грудня 1901 року вулиці Катеринослава стали свідками першої політичної демонстрації робітників, яка пройшла під керівництвом місцевого комітету РСДРП. З приводу цієї демонстрації ленінська «Искра» писала, що «катеринославські робітники в особі демонстрантів заявили про свою політичну зрілість, свою політичну свідомість». Масовими були страйки та демонстрації в місті у 1902 році. 17 лютого групи демонстрантів пройшли по вулицях з червоними прапорами і лозунгами «Геть самодержавство!».
Кількасот робітників взяли участь у першотравневій демонстрації у тому ж році. Ще за два тижні до робітничого свята жандарми заарештували 50 робітників, після того в місті тривали безперервні обшуки, на вулицях патрулювали посилені наряди поліції, у дворах вздовж Катерининського проспекту та на інших вулицях були розташовані війська. Та все ж демонстрація відбулася.
Під впливом ленінських ідей катеринославські соціал-демократи посилювали свої зв’язки з широкими масами трудящих. У другій половині квітня 1903 року комітет надіслав до «Искры» рішення про цілковиту солідарність з нею в усіх питаннях програми і організації.
Після II з’їзду РСДРП, в роботі якого взяли участь делегати від Катеринославської організації РСДРП Л. С. Віленський і Л. Д. Махлін, комітет РСДРП, що стояв на ленінських позиціях, добився дальших успіхів у справі організації пролетаріату. Про це свідчить активна участь катеринославських робітників у страйку влітку 1903 року, який охопив весь південь Росії. Самовідданою боротьбою страйкарів керував іскрівський комітет, до складу якого входили більшовики-ленінці В. П. Ногін, Н. Є. Вілонов. В. І. Ленін підкреслював, що в організації страйку 1903 року робітники Півдня показали «дійсно високі й активні форми боротьби».
Катеринославська більшовицька організація підтримувала тісні зв’язки з В. І. Леніним, Н. К. Крупською, з Південним бюро ЦК РСДРП, утвореним у лютому 1904 року. Влітку цього року міський комітет об’єднував три районні організації і десятки фабрично-заводських гуртків. Даючи рішучу відсіч меншовикам, комітет брав активну участь у підготовці до III з’їзду партії. Напередодні першої російської буржуазно-демократичної революції за вказівками В. І. Леніна Бюро комітетів більшості відрядило до Катеринослава видатних партійних працівників, революціонерів-професіоналів І. І. Шварца, П. М. Лепешинського, І. К. Михайлова та ін. За їх допомогою катеринославські більшовики в березні 1905 року оформили самостійну більшовицьку організацію, яка керувала революційною боротьбою катеринославського пролетаріату в умовах назрівання першої російської революції.
Після «Кривавої неділі» на заклик комітету РСДРП 17 січня 1905 року в Катеринославі почався страйк робітників, який поширився на весь гірничопромисловий район губернії. З 20 по 28 червня 1905 року в місті відбулися політичні страйки і демонстрації солідарності з повсталими матросами броненосця «Потьомкін». Вже 20 червня страйкувало понад 10 тис. робітників.
Наприкінці червня 1905 року Катеринославський комітет більшості РСДРП звернувся до робітників з листівкою «Готуйтесь до збройного повстання!». Керуючись настановами В. І. Леніна, не обмежуючись агітацією, більшовики закликали до збору коштів на озброєння робітників, а пізніше створили збройні загони самооборони і розпочали революційну роботу серед солдатів. В липні катеринославські більшовики вжили заходів, щоб мобілізувати революційні сили для організації збройної відсічі чорносотенцям, які при прямій підтримці властей готували погром.
Аналізуючи досвід катеринославських більшовиків по практичній підготовці збройного повстання, В. І. Ленін писав у серпні 1905 року: «За прикладом катеринославських і борисоглєбських товаришів повинні піти і підуть в дедалі більш широких розмірах товариші соціал-демократи по всій Росії».
Восени 1905 року наростання революційного руху вилилось у грандіозний всеросійський жовтневий політичний страйк. За закликом більшовиків 10 жовтня в Катеринославі зупинились підприємства. В місті проходили багатотисячні демонстрації і мітинги. Губернські власті намагалися силою зброї придушити страйк. Війська стріляли в робітників, козаки били їх нагаями, рубали шаблями. Вулиці Катеринослава вкрилися барикадами — робітники чинили опір. 13 жовтня робітники влаштували похорон жертв царської сваволі, який перетворився у нову політичну демонстрацію. У зв’язку з цим В. І. Ленін писав: «В Катеринославі будуються барикади і ллється кров».
У дні загальноросійського політичного страйку в Катеринославі, як і в інших великих містах Росії, з ініціативи більшовиків Брянського заводу 17 жовтня виникає Рада робітничих депутатів — нова політична організація робітничого класу. Ядро Ради склали обрані на заводах депутати — брянці, трубники, залізничники. Секретарем Ради було обрано Г. І. Петровського. В грудні 1905 року Рада робітничих депутатів і створений при ній 3 грудня Бойовий страйковий комітет взяли владу до своїх рук. Протягом 18 днів (з 10 до 28 грудня) над робітничими околицями міста—Чечелівкою і Амур-Нижньодніпровськом гордо майорів червоний прапор революції. Та 28 грудня 1905 року вулиці Катеринослава зайняли царські війська, почалася жорстока розправа над робітниками.
Керуючись ленінськими настановами, Катеринославський комітет РСДРП посилював роботу по організації широких мас робітників. Наприкінці 1906 року в Катеринославі налічувалося 24 профспілки, які перебували під впливом соціал-демократів. В організації революційної роботи серед робітників і солдатів велику допомогу більшовикам Катеринослава подавав О. М. Ярославський, який перебував у місті влітку 1906 року. При активній участі більшовиків Катеринослава продовжувала активно діяти військова організація Катеринославського комітету РСДРП, працювала також молодіжна організація, яку очолював більшовик І. С. Гаєвський.
З початку 1907 року знову посилились репресії проти соціал-демократичної організації. Катеринославський комітет РСДРП зазнав тяжких втрат. Зважаючи на гостру потребу в партійних кадрах, до Катеринослава були направлені Л. М. Сталь, одна з перших катеринославських соціал-демократок, і Д. І. Лещенко — працівник легальних більшовицьких газет у Петербурзі. На V з’їзді РСДРП, який підбив підсумки першої російської революції, делегатом від катеринославських більшовиків був Д. І. Лещенко, який повністю підтримав лінію В. І. Леніна, лінію більшовицької партії.
Після поразки революції більшовики міста, як і вся партія, вміло поєднували нелегальну роботу з легальною, зміцнювали свої зв’язки з масами, хоча умови для революційної роботи були дуже тяжкими: Катеринослав, його робітничі околиці весь час перебували в стані надзвичайної або посиленої жандармської охорони. Лише в губернській тюрмі перебувало 1600 політичних в’язнів. Сотні робітників було відправлено на каторгу, профспілки були заборонені.
В умовах терору та поліцейських переслідувань активісти партії вели за собою робітників, рішуче боролися з місцевими ліквідаторами і одзовістами. Вистоявши у жорстокій боротьбі з політичною реакцією та опортунізмом, катеринославські більшовики у всеозброєнні зустріли новий період боротьби, зв’язаний з масовим революційним піднесенням 1910—1914 років.
Бурхливий розвиток промисловості Катеринослава в останнє десятиліття XIX та на початку XX століття зумовив швидке зростання його населення. Якщо в 1887 році воно становило 48 100 чол., то в 1897 році — 121 216, а в 1912 році — 218 578 чоловік. За кількістю жителів Катеринослав став четвертим містом на Україні після Одеси, Києва і Харкова.
На економічному розвитку міста дуже позначилось промислове піднесення 1910—1914 рр. За даними звітів катеринославського губернатора у 1910—1913 рр. кількість фабрично-заводських підприємств міста збільшилась з 255 до 358, вартість промислової продукції цих підприємств — з 41,2 до 74,5 млн. крб. Найбільше зросло в ті роки виробництво чавуну і сталі. Металургійне та металообробне виробництва давали дві третини промислової продукції міста. Значного розвитку набула борошномельна промисловість. Великі парові млини переробляли на рік до 10 млн. пудів зерна. На промислових підприємствах працювало понад 50 тис. робітників. Катеринослав став також великим торговельним центром. Вже в 1910 році товарообіг 1659 торговельних підприємств міста становив 41 млн. крб., вантажообіг залізничної станції — 26 млн. пудів, дніпровської пристані — 13 млн. пудів. Звідси відвантажувалося багато металу і металевих виробів, будівельних матеріалів, борошна. В місто довозилося вугілля, зерно, цукор, текстильні товари та ін.
З метою залучення нових капіталовкладень у промисловість та сільське господарство півдня країни, царський уряд влітку 1910 року влаштував у Катеринославі Південно-російську промислову, сільськогосподарську і кустарну виставку. Вона діяла з 1 липня по 10 жовтня і мала 14 відділів: машинобудування, сільське господарство, металургія, залізничний транспорт та інші. На виставці було представлено різноманітну продукцію катеринославських підприємств, а також інших міст країни.
Найважливіші галузі промисловості в Катеринославі були в руках головним чином французьких, бельгійських та німецьких капіталістів. Найбільші трубопрокатні підприємства належали франко-бельгійському акціонерному товариству російських трубопрокатних заводів — братам Шодуар (три підприємства), один трубопрокатний завод — німцю Б. Гантке, засновнику акціонерного товариства металургійних заводів, трубо-залізопрокатний завод — німцю Ланге, сталеливарний завод — Езау і К°. Іноземні капіталісти особливо нещадно експлуатували робітників, одержуючи дуже великі прибутки. За 1910—1913 рр. на 4 найбільших заводах Катеринослава та губернії — Брянському, Нижньодніпровському і 2 катеринославських трубопрокатних — чистий прибуток заводовласників зріс у 2,5—3 рази.
Жорстока капіталістична експлуатація доповнювалась політичним безправ’ям і національним гнітом трудящих.
Представники великої буржуазії, які завжди мали абсолютну більшість в міському самоврядуванні — фабриканти, землевласники, купці, домовласники — майже не дбали про благоустрій міста. Всіма господарськими питаннями, що стосувалися благоустрою, міських ринків і торгівлі, промисловості та ін., відала управа, яка була виконавчим органом катеринославської думи. Вона підлягала губернаторові і міністрові внутрішніх справ. Незважаючи на швидку забудову міста, розширення його території, навіть у своїй центральній частині воно не було впорядковано. Забруковано було менше половини вулиць і площ. Зовсім невпорядкованими були фабричні селища — Чечелівка, Кайдаки, Амур-Нижньодніпровськ, що виникли на околицях Катеринослава.
Влітку 1897 року в місті було здано в експлуатацію першу трамвайну лінію (то був другий трамвай в Росії після київського), збудовану бельгійським товариством. Пізніше нові трамвайні лінії споруджувались на кошти міської управи. Всі маршрути прокладались осторонь робітничих районів. Тільки центральні квартали міста обслуговувались водопровідною сіткою. Каналізації зовсім не було, її почали будувати 1914 року. В місті було 846 електричних ліхтарів, які освітлювали в основному центральні райони.
У 1913 році на 220 тис. населення в місті було лише 11 лікарень на 827 місць, 23 приймальні покої, 28 аптек. Лікарів працювало 196, акушерок і повивальних бабок — 120, фельдшерів—163. Широку популярність серед трудящих мав молодий армійський лікар І. В. Лешко-Попель (1860—1903 рр.)» який по-справжньому розумів свій громадський обов’язок перед народом, жив його турботами, намагаючись полегшити тяжке становище бідняків.
Самодержавство робило все можливе, щоб затримати розвиток освіти та культури народних мас і зокрема населення національних окраїн. Всіляко урізувались витрати на народну освіту. У 1897 році, за даними першого загального перепису Російської імперії, лише 54,8 проц. населення міста було письменним. На початок XX століття тут було 65 початкових та 30 середніх шкіл.
Викликана бурхливим розвитком гірничорудної, металургійної і металообробної промисловості потреба у висококваліфікованих кадрах спричинила відкриття 30 вересня (12 жовтня) 1899 року в Катеринославі Вищого гірничого училища. Для занять студентів міська управа спочатку надала приміщення колишнього Потьомкінського палацу, пізніше (в 1903 році) за проектом відомого архітектора О. М. Бекетова побудовано постійне приміщення. В перший рік навчання до училища прийняли 77 чоловік.
У 1912 році Вище гірниче училище перетворене на гірничий інститут, який став не лише провідною кузнею кадрів інженерів-металургів та гірників на півдні країни, а й центром науково-технічної думки, справжньою виробничою школою у цій галузі. Тут викладали відомі вчені О. М. Терпигорєв, М. М. Протодьяконов, Л. Д. Шевяков, М. М. Федоров, М. Й. Лебедев, О. М. Динник, М. О. Павлов, Л. М. Фортунато, Л. В. Писаржевський, В. М. Маковський та інші видатні представники вітчизняної науки.
Цей найстаріший у місті вищий учбовий заклад в дожовтневі часи був також центром передової громадської думки. Студенти-гірники, серед яких були і представники трудової інтелігенції, очолювали місцеву революційну молодь, йшли в перших рядах учасників демонстрацій, страйків протесту, що відбувались під проводом більшовиків. Один з них А. А. Костюшко-Валюжиніч у 1900—1901 рр. входив до складу Катеринославського комітету РСДРП (пізніше розстріляний царськими жандармами у Сибіру).
В революційних подіях брала участь і найбільш передова частина викладачів. Один з визначних вчених, що працював в інституті, В. М. Маковський у 1905 році був членом Катеринославського комітету РСДРП, а професор О. М. Терпигорєв під час грудневих подій першої російської революції активно допомагав у роботі Бойового страйкового комітету — виконавчого органу першої Катеринославської Ради робітничих депутатів.
З Катеринославом пов’язане життя і творчість талановитого українського поета, публіциста й етнографа І. І. Манжури (1851—1893 рр.). Тут написана більша частина його творчого доробку.
На матеріалах, зібраних у місті, створив свої романи «Збіглі в Новоросії» та «Збіглі повернулись» Г. П. Данилевський, який перебував тут у 60-х роках XIX століття.
У 1911 році в місті відкрито Зимовий театр, в якому влаштовувались вистави приїжджих труп. З величезним успіхом завжди виступали тут українські театральні колективи, керовані корифеями сцени М. Л. Кропивницьким, П. К. Саксаганським, І. К. Карпенком-Карим (Тобілевичем). Значним культурним святом для катеринославців були приїзди і участь в спектаклях славнозвісних російських митців М. Г. Савіної, Г. М. Федотової, В. Ф. Коміссаржевської, Ф. І. Шаляпіна, Л. В. Собі-нова, композитора і піаніста А. Е. Аренського та інших.
До початку першої світової війни в Катеринославі виникло кілька кінематографів. Найстарішим серед них був «Вулкан» (тепер кінотеатр ім. Петровського). Згодом замість маленьких, розрахованих на невелику кількість глядачів «біоскопів» або «ілюзіонів» було відкрито просторі, добре обладнані кінематографи на 800— 1000 місць — «Гігант» (тепер кінотеатр «Родина»), «Колізей» (кінотеатр «Победа»), «Модерн» та інші.
У 1911 році в місті почалося виробництво художніх і хронікальних кінокартин. Першим оператором і постановщиком українських фільмів був талановитий режисер й оператор Д. Сахненко. Серед кращих художніх фільмів, створених ним, були «Наймичка» за участю М. Садовського і Л. Ліницької, «Наталка Полтавка» за участю М. Заньковецької, М. Садовського, Ф. Левицького, І. Мар’яненка, Г. Борисоглібської, «Богдан Хмельницький», «Запорізька Січ» та інші.
В середині минулого століття в одній з кімнат колишнього Потьомкінського палацу було відкрито Катеринославський історико-краєзнавчий музей. Завдяки енергійній діяльності видатного українського вченого — історика, етнографа і філолога Д. І. Яворницького музей згодом перетворився на один з найвизначніших музейних закладів півдня Росії.
У 1901 році передові вчені Катеринослава організували наукове товариство, при якому створили художню комісію. Навколо неї групувалися місцеві художники Н. О. Моргунов, М. І. Сапожников та інші. За їх ініціативою в 1901 році на громадські кошти споруджено пам’ятник О. С. Пушкіну. Майже за 15 років своєї діяльності художня комісія організувала 8 виставок при безпосередній участі видатних російських митців В. М. Васнецова, В. Д. Поленова, І. Ю. Рєпіна, І. І. Шишкіна, В. О. Серова, К. Ф. Юона та інших. У 1914 році, завдяки допомозі членів комісії, в Катеринославі відкрито художній музей.
З містом була також пов’язана діяльність відомих архітекторів О. М. Бекетова, О. Ф. Достоєвського, О. Л. Красносельського й інших.
Місцева преса тривалий час була представлена газетою «Екатеринославские губернские ведомости» та журналом «Екатеринославские епархиальные ведомости». У 80-х роках з’явилось кілька періодичних видань ліберально-буржуазного напряму, в т. ч. «Екатеринославский листок», що пізніше змінив свою назву на «Днепр», газети «Степь», «Днепровская молва», які швидко припинили своє існування. У 1898 році була заснована щоденна газета «Приднепровский край», розрахована на буржуазного читача. Водночас тут виходило чимало офіціальних статистичних, оглядових, наукових праць, у підготовці та виданні яких брала участь місцева інтелігенція.