Економічний і політичний стан Дніпропетровської області на початку XX століття
У пореформений період Катеринославська губернія швидко перетворювалась на центр промисловості Півдня країни. Так, якщо в 1861—1870 рр. тут було засновано 4 нових промислових підприємства, то в 1871—1880 рр.— 30, у 1881 —1890 рр. -57, у 1891—1900 рр.— 1644. Розвивалася головним чином добувна і обробна промисловість. Сприяло цьому розпочате в 70-х рр. будівництво залізниць, а особливо введення в експлуатацію в 1884 році Катерининської (нині Придніпровської) залізниці, яка з’єднала Донецький кам’яновугільний і Криворізький гірничорудний басейни. Швидко зростав видобуток марганцевої руди. Пуском 10 травня 1887 року першої домни Брянського заводу було покладено початок металургійній промисловості Придніпров’ я.
Зростала кількість населення. Так, якщо в 1884 році в губернії жило 1400 тис. чол., то в 1901 році — 2800 тисяч. За період з 1858 по 1897 рік міське населення губернії збільшилось з 59,3 тис. чол. до 220,6 тис., тобто в 3,7 раза.
У 1900 році тут було 100 988 промислових робітників. Крім того, на кустарних та ремісничих підприємствах працювало 107 875 чоловік. Постійні кадри робітничого класу формувались головним чином за рахунок селянства як місцевого, так і вихідців з інших українських та російських губерній. Найбільшими пролетарськими центрами придніпровської частини губернії до кінця XIX століття були Катеринослав, Кривий Ріг, Кам’янське.
Становище робітничого класу губернії, як і всієї країни, було дуже тяжким. Робочий день тривав 14—16 годин на добу. Тягар жорстокої експлуатації посилювався знущанням з боку хазяїв і адміністрації, повним політичним безправ’ям, важкими житловими умовами. Робітники не мирилися з таким становищем і піднімалися на боротьбу за свої права.
Катеринославська губернія незабаром стає центром страйкового руху робітничого класу України. З 408 страйків і заворушень, які сталися протягом 1866—-1899 років в дев’яти губерніях України, на Катеринославську губернію припадало 180 (більш як 44 проц. загальної їх кількості). Особливо посилився страйковий рух в губернії наприкінці XIX століття. Так, тільки з 1895 по 1899 рік тут відбулося 118 страйків, якими було охоплено 93 516 робітників.
На грунті масової боротьби робітників і поширення марксизму розвивався соціал-демократичний рух. Велику роль у цьому відіграли професіональні революціонери, які або були вислані властями до Катеринослава під нагляд поліції, або приїжджали сюди за вказівкою В. І. Леніна.
Протягом 1896—1897 рр. в Катеринославі та інших промислових центрах губернії була створена мережа революційних гуртків і груп. У грудні 1897 року І. В. Бабушкін, I. X. Лалаянц та інші, за прикладом петербурзького «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», об’єднали їх в «Союз боротьби за визволення робітничого класу», який підтримував зв’язки з революційними організаціями Петербурга, Москви, Києва, Мінська. Роль катеринославського «Союзу боротьби» в соціал-демократичному русі країни ставала чимдалі помітнішою.
Наприкінці XIX — на початку XX століття капіталізм у царській Росії переріс в імперіалізм, однією з найхарактерніших рис якого була концентрація виробництва і капіталу. Катеринославська губернія займала перше місце на Україні щодо концентрації промисловості. На 1 січня 1900 року тут діяло 8 металургійних заводів-велетнів, на яких працювало понад 35,5 тис. робітників. Зростала прірва між працею і капіталом. Обстановка в країні особливо загострилась у зв’язку з кризою 1900—1903 рр.
Велику роль в організації робітничого класу і його ідейному вихованні відіграла ленінська «Искра». Влітку 1901 року з допомогою «Искры» та її агентів — В. А. Шелгунова та Є. М. Адамович — був сформований марксистський склад Катеринославського комітету. Зростали ряди соціал-демократичних організацій: у 1902 році оформились організації в Кривому Розі, на Дніпровському заводі в Кам’янському, в 1903 році — в Павлограді, на станції Довгинцеве.
В. І. Ленін, піклуючись про перемогу революційного напряму в місцевих організаціях РСДРП, в листі до членів ЦК восени 1903 року писав, що «треба звернути особливу увагу на Харків, Катеринослав і Ростов».
Після II з’їзду РСДРП катеринославська організація стала більшовицькою. Під її проводом робітники Катеринославщини вписали яскраву сторінку в історію революції 1905—1907 років. Масові робітничі страйки відбулися в губернії вже в січні—лютому 1905 року. В Катеринославі 10 жовтня почався страйк залізничників, до яких приєдналися робітники промислових підприємств, а потім службовці, студенти Вищого гірничого училища, учні середніх учбових закладів. Незабаром загальний страйк охопив усю губернію. В ході жовтневого страйку в губернії, як і в усій країні, виникли Ради робітничих депутатів, перетворені більшовиками на органи збройного повстання проти самодержавства.
Під час грудневого повстання 1905 року, сигнал до якого подав пролетаріат Москви, Катеринославщина стала одним з основних вогнищ збройної боротьби на Україні. Вранці 8 грудня в Катеринославі почався загальний політичний страйк, для керівництва яким з ініціативи більшовиків був створений «Бойовий страйковий комітет міста Катеринослава і Катеринославської губернії» (БСК). Рада робітничих депутатів і БСК стали фактичними господарями міста і діяли як революційні органи влади. Свої постанови і повідомлення БСК друкував у спеціальних «Бюлетенях».
Влада Катеринославської Ради почала поширюватись на всю губернію. Збройне повстання відбулося на Катерининській залізниці, яка протягом двох тижнів перебувала в руках робітників.
Сталися також заворушення в катеринославському гарнізоні. В листопаді 1905 року козача півсотня Донського полку відмовилась їхати в Новомосковськ для «підтримання порядку», а «нижчі чини» Бердянського полку — у Верхньодніпровськ. У Феодосійському і Бердянському полках відбувалися безперервні мітинги, солдати ухвалили резолюцію: «Не піднімати зброї проти своїх товаришів — робітників, які оголосили страйк».
За розмахом страйкової боротьби Катеринославська губернія в 1905—1907 рр. посідала перше місце на Україні. Тільки на підприємствах, підпорядкованих нагляду фабричної інспекції, в губернії в 1905 році відбулося 288 страйків, у яких взяло участь 20884 робітники, а в 1906 році — 78 страйків, учасниками яких були 7254 чол., у 1907 році —77 страйків (5796 чоловік)1 2. Посилюється селянський рух. Навесні 1905 року селянські заворушення охопили два повіти, влітку — чотири, а восени — всі вісім повітів. У Верхньодніпровському повіті в листопаді—грудні 1905 року було розгромлено 80 маєтків, десятки їх спалено в Новомосковському, Олександрівському і Катеринославському повітах. Загострилася боротьба селян-бідняків проти куркулів. У 1906 році в губернії було розгромлено 60 економій і понад 70 куркульських господарств. У 1907 році відбулося 40 селянських виступів.
Після поразки революції щороку до судової відповідальності в губернії притягалося близько 12 тис. чоловік. Протягом 1906—1912 рр. тільки в Катеринославі було винесено 225 смертних вироків. Особливих репресій зазнавали більшовики. В 1907—1910 рр. склад катеринославського комітету через арешти змінювався багато разів, кількість членів партії зменшилась до 100 чоловік. Але і в цих умовах більшовики, поєднуючи різні форми роботи, готували робітників до нової революції.
Щоб відвернути увагу селянства від революції і створити собі надійну опору в особі куркульства, царський уряд почав запроваджувати аграрні закони, за якими ліквідувалося общинне землеволодіння. Це призводило до збагачення куркулів і посилення розорення основної маси селян. У Катеринославській губернії в 1905 році налічувалось близько 270 тис. селянських господарств. У 1907—1914 рр. вийшли з общини понад 140 тис. господарств, з яких близько 12 проц. господарств розорилися. Все це ще більше загострювало класову боротьбу на селі.
В роки промислового піднесення в губернії тривав характерний для імперіалізму процес концентрації виробництва і монополізації провідних галузей промисловості. В 1910—1913 рр. кількість робітників зросла з 181,3 тис. до 248,5 тис. чоловік. В самому Катеринославі було понад 50 тис. робітників. На підприємствах з кількістю робітників понад 500 в 1910 році працювало 67 проц. загальної кількості робітників губернії, а в 1913 році — 79 процентів. Дедалі більшу роль у виробництві відігравали синдикати «Продамет», «Продаруд», «Продуголь». Швидко зростало міське населення. На початок 1916 року в містах жило близько 32 проц. усього населення Катеринославщини проти 11,4 проц. у 1897 році.
На більшості підприємств Катеринославщини робочий день був фактично не нормованим, зарплата дуже мізерна. Широко застосовувалась праця жінок та дітей.
Багато дітей працювало сортувальниками породи, заробляючи від 7 до 30 копійок за день. «Вигляд у дітей пригнічений, жахливий, обличчя посмуговані зморшками від непосильної праці, форми тіла спотворені…»,— говорив Г. І. Петровський в одній з своїх промов у Державній думі. Фабрично-заводська інспекція зареєструвала в 1913 році в губернії 3787 випадків травматизму. Переважним типом робітничого житла залишалася казарма з двоповерховими нарами, на яких спали позмінно. За таких умов різні епідемії повторювалися щороку. Медична допомога майже не подавалася, бо на всю губернію з населенням більш як 3,5 млн. чоловік у 1912 році було всього 536 лікарів, 184 амбулаторії та лікарні на 5029 ліжок.
Нестерпно тяжкі умови праці і побуту трудящих доповнювались і посилювались їх повним політичним безправ’ям та національним гнобленням. Навчатися рідною мовою заборонялося. Недарма робітники Катеринославщини дали наказ своєму депутатові відстоювати в IV Державній думі соціальні і національні права українського народу. Відкриті листи Г. І. Петровському підписали також 1790 селян Катеринославського та 1727 селян Новомосковського повітів. Вони доручили йому захищати інтереси трудящих селян, цілком підтримували виступи більшовиків з національного питання, рішуче протестували проти шовіністичних промов чорносотенних депутатів. З задоволенням зустріли трудящі Катеринославщини опублікований на сторінках «Правды» ленінський проект думського закону про національну рівноправність.
На всю Катеринославську губернію в 1912 році було 58 середніх учбових закладів. їх двері були фактично закриті для дітей робітників і селян. Діти трудящих не завжди мали змогу закінчити навіть початкові школи, яких в той час налічувалось 2455. В губернії було лише 120 бібліотек.
З учбових закладів було відкрите тільки Вище гірниче училище, яке в 1912 році перетворили на гірничий інститут. В ньому працювали в ті роки видатні вчені: в галузі гірничих наук О. М. Терпигорєв, М. М. Протодьяконов, Л. Д. Шевяков, М. М. Федоров, геолог М. Й. Лебедев, механік О. М. Динник, металурги М. О. Павлов, Л. М. Фортунато, хімік Л. В. Писаржевський, математик Д. М. Синцов та ін. На заводах Криворіжжя і Катеринослава працювали талановиті металурги та інженери: М. К. Курако, С. I. Тельний, Ю. М. і О. М. Горяїнови.
Значний слід у розвитку української науки і культури цього періоду залишив Д. І. Яворницький. Він збагатив своїми працями історію, археологію, етнографію, мовознавство і літературу. Йому належать особливо цінні дослідження з історії Запорізької Січі, якій вчений присвятив більшість своїх наукових праць. Дуже багато зробив Д. І. Яворницький для розвитку Катеринославського історико-археологічного музею, де була створена унікальна колекція матеріальних пам’яток Запоріжжя.
В 1901 році передові вчені створили Катеринославське наукове товариство, яке ставило собі за мету «стежити за успіхами науки і сприяти поширенню в народі знань». При товаристві працювала художня комісія, навколо якої групувалися місцеві художники. В умовах занепаду буржуазного мистецтва і поширення формалістичних течій передова громадськість Катеринославщини підтримувала прогресивні ідеї свого часу. Насамперед це стосується творчості місцевих літераторів та художників: В. О. Кандаурова, М. Л. Кузьменка, Г. І. Богрова, М. Ф. Комарова.
Наприкінці XIX та на початку XX століття в губернії працювали талановиті митці образотворчого мистецтва, які послідовно обстоювали прогресивні погляди: в Катеринославі — О. Лукашевич, П. Окулов, В. Коренєв; у Павлограді — М. Сапожников, Б. Смирнов; у Нікополі — М. Таран, Д. Педенко. Вони організували кілька виставок творів місцевих художників та видатних діячів російського реалістичного мистецтва — А. Архипова, К. Богаєвського, В. Васнецова, І. Грабаря, М. Касаткіна, В. Серова, К. Юона та ін. З Катеринославщиною пов’язана діяльність визначних архітекторів — О. М. Бекетова, О. Л. Красносельського, Л. В. Руднєва, П. П. Фетисова та ін.
До 1917 року в губернії не було постійних театральних колективів. Однак сюди приїздили театральні трупи та прославлені митці сцени — В. Ф. Коміссаржевська, О. І. Южин, М. К. Заньковецька, М. Л. Кропивницький, М. К. Садовський, співаки Ф. І. ІПаляпін, Л. В. Собінов, композитор і піаніст А. С. Аренський та інші. Свою артистичну діяльність починали тут і видатні українські радянські актори Г. В. Маринич, Д. О. Дударев, К. П. Кошевський, які народилися на Катеринославщині.
Все більше збагачувалась революційними ідеями народна творчість. Багато листівок з текстами революційних пісень було видано Катеринославським комітетом РСДРП. Робітнича пісня «Прочь с дороги, мир отживший» була вміщена катеринославськими більшовиками в «Летучем листке» у вересні 1902 року. Її не раз співали на демонстраціях робітники Катеринославщини. Більшовицькі ідеї несла в маси і робітнича поезія. Дальшого розвитку набуло народне образотворче мистецтво. Настінним розписом особливо славилися села Петриківка, Царичанка, Мишурин Ріг. На території майже всієї Катеринославщини було поширене вишивання. В Магдалинівській волості розвивалося килимарство; майстерним різьбленням по дереву славилися села Петриківка, Бабайківка, Волоське, Гупалівка, Мишурин Ріг. В селах губернії були поширені також художня обробка металу, ювелірне карбування (Богуслав, Вербки, Василівка, В’язівка та ін.), гончарство (Таромське, Рудька, Васильківка, Любимівка, Чаплі) тощо.
Досягнення в розвитку культури, діяльність прогресивної інтелігенції, яка дедалі активніше включалася в політичне життя, значною мірою сприяли становленню революційної свідомості трудящих.
Величезну роль у робітничому русі в губернії відіграла більшовицька газета «Правда». За 1912—1914 рр. в ній було надруковано більше 250 кореспонденцій з губернії. В 1914 році на Катеринославщині налічувалося 795 передплатників «Правды» (за їх кількістю губернія займала перше місце на Україні).
В роки нового революційного піднесення в губернії сталися значні виступи робітничого класу. Вже у 1910 році страйкували робітники Дніпровського заводу в Кам’янському, механічного й ливарного заводів у Павлограді, гірники рудника «Карнаватка». В 1912 році у страйках брали участь 1,2 тис. робітників заводу Гантке та інших підприємств Катеринослава. Посилені репресії та арешти зірвали загальний політичний страйк, який готували більшовики міста у відповідь на Ленський розстріл. Активну участь брали трудящі губернії у виборах робітничого депутата до IV Державної думи.
Перша світова імперіалістична війна, відірвавши від продуктивної праці тисячі людей, вкрай розорила господарство губернії. Катастрофічно падала продуктивність металургійних заводів. Так, у Катеринославі і Кам’янському на кінець 1916 року більшість підприємств працювала на 50 проц. своєї потужності. На місце кваліфікованих робітників, мобілізованих до армії, на підприємства прийшли жінки, підлітки, військовополонені. На кінець 1916 року вони становили на Дніпровському заводі 49 проц., а на Брянському — 48 проц. загальної кількості робітників. Робітники змушені були працювати по 13—16 годин на добу без вихідних днів, їх реальна зарплата знизилась у 3—4 рази. За рахунок трудящих збагачувалася буржуазія. Так, власники Дніпровського заводу за два роки війни одержали більш як 20 млн. карбованців чистих прибутків при основному капіталі 15 мільйонів.
Розруха поширилась і на сільське господарство. З 1916 року уряд почав вдаватися до реквізицій хліба у селян, що не могло не приводити до посилення антивоєнних настроїв.
В липні 1914 року на Катеринославщині під керівництвом більшовиків відбулися перші антивоєнні виступи робітників. Успішно була проведена кампанія бойкоту військово-промислових комітетів. Розгортався страйковий рух. У 1915 році в страйках брало участь близько 30 тис., а наступного року до 100 тис. робітників губернії.
Дедалі активніше в революційну боротьбу почало включатись селянство.
З перших днів війни в умовах найжорстокішого терору більшовицькі організації губернії на основі ленінських настанов з питань війни, миру і революції розгорнули широку революційну діяльність серед трудящих. Г. І. Петровський привіз до Катеринослава ленінські тези про війну, з якими невдовзі були ознайомлені більшовики всієї Катеринославщини. Резолюції про війну, прийняті ними, цілком збігалися з ленінськими тезами. Протягом 1915—1916 рр. катеринославські більшовики випустили більше 10 листівок та один номер газети «Южная правда», в яких закликали трудящих до революції. Вони викривали загарбницький характер війни, ганьбили за зрадництво меншовиків. Наприкінці 1916 року в Катеринославі налічувалося понад 400 більшовиків, у Кривому Розі — 50, в Кам’янському — 35. З ініціативи більшовиків Брянського заводу в листопаді 1916 року поблизу Катеринослава було проведено нелегальну конференцію більшовиків Кривого Рога, Кам’янського і Катеринослава, яка відіграла значну роль в об’єднанні більшовиків губернії в єдину організацію.
2 березня 1917 року, як тільки стало відомо про повалення самодержавства, повсюди на Катеринославщині пройшли мітинги, збори, демонстрації. В ході революційних виступів робітники, широкі трудящі маси, як і під час революції 1905 року, створили Ради робітничих, солдатських, а потім і селянських депутатів. Уже 4 березня відбулося перше пленарне засідання Катеринославської Ради робітничих депутатів. Однак у Радах Катеринослава, як і в губернії, більшість становили представники угодовських партій, які визнали місцеві буржуазні органи влади — т. зв. громадські комітети, міські думи та інші.
5 березня 1917 року відбулася перша легальна конференція більшовиків міста, яка фактично була і губернською конференцією. Вона прийняла важливі резолюції — про роботу в Радах, організацію профспілок, робітничих дружин тощо. В документах конференції підкреслювалося, що революція ще не закінчилася і що метою більшовиків та робітників має бути соціальна революція.
В місті і губернії кипіла велика революційна робота. Створювалися профспілки, фабрично-заводські комітети, загони Червоної гвардії. Робітники, керовані більшовиками, боролися за зміцнення союзу з селянством.
9—11 липня в Катеринославі відбулася конференція Рад робітничих і солдатських депутатів, у якій взяли участь представники Новомосковська, Верхньодніпровська, Нікополя, Синельникового, Кам’янського, Павлограда та інших міст. Конференція прийняла рішення про організацію при Радах бюро сільськогосподарських робітників та створення Ради селянських депутатів.
Велику роботу проводили більшовики, щоб викрити антиреволюційну суть дрібнобуржуазних і націоналістичних партій та ізолювати їх від робітничих і селянських мас. На І з’їзді селянської спілки, який відбувся в Катеринославі 28 — 31 травня, всупереч прагненням есерів та українських буржуазних націоналістів, було схвалено резолюцію, в якій говорилося, що «вимоги трудового народу в повній мірі можуть бути здійснені тільки тоді, коли робітники і селяни підуть пліч-о-пліч».
Про посилення впливу більшовиків на трудящих губернії яскраво свідчить зростання їхніх рядів. За період від лютого до жовтня лави більшовиків Катеринослава збільшились з 350 членів партії до 4000. Великим впливом користувалися більшовики серед залізничників, якими керували Г. М. Баглій, М. П. Булат, П. О. Воронцов, С. Н. Власенко, В. Ю. Клочко, М. П. Левченко та інші. Зміцніли партійні організації і в повітах. Всього на кінець жовтня губернська організація (з Донбасом) мала в своєму складі 22 тис. членів. Великою подією в житті трудящих була губернська партійна конференція, яка відбулася 1 жовтня 1917 року. На ній було розглянуто питання про II Всеросійський з’їзд Рад, за скликання якого в цей час розгорнули боротьбу більшовики.