Кринички, Криничанський район, Дніпропетровська область
Кринички — селище міського типу (з 1958 року), центр Криничанської селищної Ради, районний центр. Розташовані на річці Мокрій Сурі, правій притоці Дніпра, за 48 км від Дніпропетровська. Криничанській селищній Раді підпорядковано такі населені пункти: Гримуче, Новопідгірне, Новопушкарівка, Одарівка, Суворовське, Червоний Яр, Чернече, Яблуневе. Населення — 6,8 тис. чоловік.
На території сучасного селища археологами досліджене сарматське курганне поховання (II століття до н. е.). Кургани епохи бронзи (III—II тисячоліття до н. е.) виявлено також поблизу села Одарівки.
Сучасне поселення засноване близько двох століть тому. В долині річки Мокрої Сури та її урвищах було безліч незамерзаючих джерел з доброю питною водою. Подорожні (тут проходив великий чумацький шлях), а також перші поселенці села копали щороку тимчасові невеликі криниці. Звідси походження назви села — Кринички. Тривалий час паралельно з цією, частіше в офіційних документах, вживалася назва — Криничуватка.
Основну масу мешканців села на початку XIX століття становили державні селяни. Низькі врожаї призводили до голодування і масового відпливу селян на південь, де вони сподівалися знайти роботу і порятунок від голодної смерті.
Цим пояснюються великі коливання чисельності населення Криничок. Так, у 1859 році тут мешкало 2587 жителів, в 1886 році —4363, а в 1898 році населення зменшилося до 2410 чол. 4, тобто майже в 2 рази.
Гальмувало соціально-економічний розвиток села також і те, що воно було розташоване осторонь від залізниці, не мало зручних шляхів і засобів сполучення з містами, розташованими порівняно недалеко.
Наприкінці XIX століття значна частина жителів села обробляла мізерні наділи, тоді як окремі власники мали сотні й тисячі десятин землі. Так, поміщикові Маламі належало більш як 3 тис. десятин. 179 селянських господарств не мали ніякого реманенту, 466 — були без плуга, 196 — не мали навіть робочої худоби. Всього на селі використовувалося 8 кінних граблів, 8 сортувалок, 68 жниварок. Але ця техніка була доступною тільки куркулям.
Тяжке матеріальне становище, цілковите політичне безправ’я викликало гострий протест жителів села. Під впливом боротьби робітників Катеринослава і Кам’янського серед селян поширюються революційні настрої. 24 липня 1905 року повітовий справник доповідав катеринославському губернатору, що 40 мешканців Криничок самовільно косили посіви на полі поміщика Малами і орендаря Григор’єва. Селяни відмовилися виконати наказ урядника про припинення покосу. Коли ж у них силою відібрали снопи, Похил, Довбня, Черненко, Микита та Іван Перекопські, Василенко та інші, озброєні вилами і кілками, відбили ці снопи. Активні учасники виступу були арештовані.
У жовтні 1905 року трудящі організовано відмовилися працювати в Одарівській економії, яку орендував катеринославський купець Григор’єв. Вони заявили, що відтепер земля належить їм і кожний, хто перечитиме цьому, буде покараний, а також погрожували вбити управителя економії і прикажчика.
У грудні 1905 року в селі створився селянський комітет, який об’єднував 100 чоловік. Активними членами його були вчитель Л. Базюк, фельдшер А. Метеленко і ін. Комітет закликав селян рішуче виступити за розподіл поміщицької землі між бідняками. Під впливом комітету селяни колективно відмовлялися сплачувати податки та виконувати повинності на користь держави. Та діяльність криничанського комітету була половинчатою: він обстоював мирне розв’язання питання про землю, основною формою боротьби визнавав бойкот.
Столипінська реформа поглибила класове розшарування селянства, відкривши великі можливості куркульству скуповувати наділи у бідноти. Навколо Криничок швидко зростають і міцніють куркульські господарства. Окремі з них мали по 130— 150 десятин землі. Малоземельні селяни, які виходили з общини, остаточно розорювалися, йшли в міста — Кам’янське, Катеринослав, поповнювали ряди робітничого класу. Близько 14 проц. сімей, сподіваючись на поліпшення свого становища, переселилось до Сибіру, Середньої Азії та Кавказу.
З розвитком капіталізму в сільському господарстві Кринички стали значним торговельним центром. Тут з’явилися крамниці, тричі на рік (в березні, травні і вересні) відбувались ярмарки. Чимала частина мешканців займалася промислами та торгівлею. Соціально-економічні зміни призводили до зростання населення. У 1908 році у селі налічувалось 10139 жителів. У 1909 році воно було одним із найбільших сіл на Катеринославщині. В ньому діяли телефон і пошта.
Відкриття перших медичних закладів у селі пов’язане з діяльністю земства. Так, у 1872 році була створена криничанська лікувальна дільниця, а незабаром — земська амбулаторія і невеличка лікарня. Однак усіх жителів дільниці — 70 640 чол. вони не могли обслужити.
У 1898 році з 1038 селянських родин у 668 зовсім не було письменних. Того ж року в Криничках заснували першу двокласну школу, а в 1902 році — церковнопарафіяльну.
Важким тягарем для трудящого населення Криничок була перша світова війна, яка ще більше загострила класові суперечності на селі. Внаслідок загальної мобілізації, реквізицій для потреб армії коней та продовольства на селі гостро відчувалась нестача робочих рук, тяглової сили. Значно скоротилися посівні площі. 750 десятин орної землі зовсім не оброблялось. У зв’язку з цим зростало число розорених господарств. Поміщики й куркулі тимчасом наживались на спекуляції сільськогосподарськими продуктами. Так, ціни на хліб в селі зросли порівняно з довоєнним часом у 5 разів.
Незадоволення селян імперіалістичною війною виявлялося в масовому дизертирстві з армії. Тільки в 1916 році залишили окопи на Румунському фронті і прибули додому 11 мешканців Криничок. Відразу після Лютневої буржуазно-демократичної революції під їх керівництвом криничани заарештували сільського старосту, усунули місцеві органи влади, захопили і розподілили між собою частину куркульських земель. Між трудящими села і місцевими глитаями точилася гостра боротьба.
Дізнавшись про перемогу Жовтневої революції, жителі села на мітингу висловили довір’я Радянській владі і політиці більшовицької партії. Наприкінці грудня 1917 року в Криничках владу взяв у свої руки революційний комітет, до якого входили передові солдати і селяни К. X. Грицай, А. Закаблук та ін. Ревком провадив велику роботу по роз’ясненню і пропаганді декретів II Всеросійського з’їзду Рад. Не припинялась боротьба і з куркульством. Частково був здійснений розподіл землі, реманенту, худоби.
У квітні 1918 року Кринички окупували австро-німецькі війська. Разом з австрійським ескадроном повернувся поміщик Малама. Він не тільки відібрав землю у селян, але й знущався з них. Загін 41-го австрійського полку, розташованого в Криничках, реквізував у селян хліб і відправив його до Німеччини, не залишивши зерна навіть на посів.
Жителі села чинили опір контрибуціям, реквізиціям, відмовлялись повертати поміщику реманент, зерно. Вони нападали на окупантів-мародерів, вбивали їх і повертали своє майно. В середині червня стався справжній бій жителів з окупантами, під час якого загинуло 2 тис. чол., а село згоріло.
Після розгрому іноземних інтервентів і вигнання військ контрреволюційної Директорії в січні 1919 року в Криничках обрали Раду селянських та солдатських депутатів, головою якої став робітник Дніпровського металургійного заводу І. Сабуров. Почали діяти й інші радянські органи, які очолили віддані справі революції люди. Волосним військкомом був Є. П. Сотник, начальником міліції — Н. Ваховський, а комісаром — І. Майборода.
Широко розгорнулося радянське та господарське будівництво на селі після остаточного встановлення тут Радянської влади: 31 грудня 1919 року частини Першої Кінної армії С. М. Будьонного вигнали звідси білогвардійські і буржуазно-націоналістичні війська. В січні 1920 року в Криничках було обрано сільську Раду. Волосний виконком очолив колишній робітник Дніпровського металургійного заводу демобілізований моряк комуніст Т. Г. Вербицький. З допомогою робітників Кам’янського криничани розгромили банду Литвиненка, що діяла в межах Криничанського району.
Для сприяння Раді у проведенні в життя радянських законів, для боротьбо з куркульством було створено комітет незаможних селян. Перше організаційне засідання комітету відбулося 15 серпня 1920 року. До його складу ввійшли А. Баранов, А. Марениченко, П. Єрмоленко та інші бідняки і середняки села. Разом в виконкомом вони розподіляли серед населення хліб, речі першої необхідності і сільськогосподарський реманент, відбирали хлібні лишки у куркулів. У середині серпня сільська Рада і КНС провели загальні збори громадян Криничок, які ухвалили виконати за тиждень продрозверстку та допомогти Червоній Армії фуражем.
В складних економічних і політичних умовах відбувалося господарське будівництво на селі після закінчення громадянської війни. Селяни мали мізерну матеріально-технічну базу: кількість плугів, молотарок, сіножаток обчислювалася одиницями. Внаслідок засухи 1921 року продовольче становище загострилося, почався голод. Поряд з відкритими збройними виступами куркулі та інші вороги Радянської влади вели підступну агітацію серед селян, закликаючи їх не виконувати постанов органів влади, руйнувати реманент. Вони вбивали радянських працівників, тероризували населення.
У 1921 році у Криничках утворився перший партійний осередок. Його секретарем став Ф. М. Черненко. При партійній організації була група співчуваючих, за рахунок якої вона зростала. На нараді секретарів комуністичних осередків Катеринославщини, що відбулася 2 вересня 1922 року, відзначалась активна партійна і господарська діяльність криничанських комуністів. У 1923 році, у зв’язку із створенням Криничанського району, в селі оформляється районний партійний осередок, а в 1925 — Криничанський райком партії, який спершу об’єднував 16 членів РКП(б) та 16 кандидатів у члени партії.
Під керівництвом партійної організації трудящі села досягли значних успіхів у відродженні і розвитку сільськогосподарського виробництва. Було розширено посівні площі озимої пшениці і технічних культур, підвищилась їх урожайність. Усього в селі оброблялось 10 757 десятин землі. Велику допомогу селянам подавали організовані тут сільськогосподарське і кредитне товариства.
Партійна організація села дбала про поширення досвіду перших кооперативних об’єднань та кращих господарств. З цією метою в Криничках в 1926 році створюється конкурсна комісія по преміюванню господарств і об’єднань за кращі досягнення в сільськогосподарському виробництві. В селі діяв райком профспілки «Всеробітземліс», який об’єднував насамперед батраків і захищав їх інтереси в боротьбі проти куркулів.
У 1925 році в селі працювали 2 парові млини, 33 вітряки, 6 олійниць, 8 крупорушок, 7 кузень. Став до ладу цегельний завод. Пожвавилася місцева торгівля: щороку відбувалося 2 ярмарки. Зросла кількість населення. На 1 січня 1925 року тут налічувалось 1442 двори, в яких проживав 6831 чоловік.
Активну участь у господарському і культурному будівництві брали комсомольці села, які в 1921 році утворили волосний комсомольський осередок на чолі з секретарем П. X. Черкасовим. У числі перших комсомольців були Г. Нетреба (згодом керуючий Дніпродзержинським відділенням Держбанку), М. Б. Шакал о (згодом директор Запорізького педінституту), Дмитро і Григорій Дерновські (тепер офіцери у відставці), Г. Криворучко (згодом завідуючий кабінетом політосвіти на Придніпровському хімзаводі), І. Минаков (нині персональний пенсіонер) та інші.
Комсомольці допомагали партійним та радянським органам боротися з ворогами нового ладу, виступали ініціаторами багатьох господарських справ, натхненно пропагували рішення Комуністичної партії і постанови Радянського уряду. В жовтні 1924 року Криничанський районний комсомольський осередок прийняв до лав комсомолу 125 юнаків і дівчат.
Про зміни, що сталися в Криничках за роки Радянської влади, про свої справи комсомольці розповіли у листі до Н. К. Крупської. Надія Костянтинівна відповіла молоді: «Ми захоплювались, читаючи ваш лист про ваші добрі справи, дорогі товариші. Уряд визнав можливим надіслати вам перший радянський кіноапарат… В Наркоматі освіти ми зібрали бібліотеку, чекайте її з Москви. Передайте селянам і їх сім’ям наш комуністичний привіт з побажанням великих успіхів у праці по зміцненню Радянської влади на селі. Не забувайте про заповіти Ілліча, боріться за світле майбутнє, за комунізм. Н. Крупська». Незабаром жителі Криничок одержали книги та кіноапарат.
Велика масово-політична робота, що її провадили серед трудових верств населення комуністи і комсомольці, сприяла зміцненню радянського апарату в селі. Особливо організовано пройшли вибори до сільської Ради в 1929 році, під час яких криничани обрали голову ВУЦВКу Г. І. Петровського почесним членом сільради. У листі-відповіді Г. І. Петровський подякував їм за довір’я, підкресливши роль селянства в соціалістичному будівництві, вагомість довір’я з боку селян Радянському урядові.
Для ліквідації тяжкої спадщини минулого — неписьменності — на селі було створено лікнеп. Учителі Н. С. Мельник, 3. А. Леонтьева, О. Ф. Сичов та ін. навчали літніх селян читати й писати. Вже в перші роки після закінчення громадянської війни у Криничках діяли 3 початкові школи. Центром політико-виховної роботи були хата-читальня і сільський клуб. Багато трудящих передплачували газети.
Величезні соціально-економічні зміни сталися в селі наприкінці 20-х років. У 1929 році комуністи і комсомольці заснували велику сільськогосподарську артіль «Червоний велетень», центр якої був у Криничках. Першим її головою селяни обрали комуніста К. Ю. Шрама (нині персональний пенсіонер).
Добре налагоджена робота, перші успіхи артілі переконували одноосібників у перевагах колективного господарювання. В колгоспі «Червоний велетень» вживали заходів до підвищення врожайності, створювали зерноочисні пункти та ремонтні майстерні. Держава допомагала колгоспу технікою, зерном. Так, 21 квітня 1930 року до Криничок прибуло 6 нових колісних тракторів. На заклик партії на постійну роботу в село перейшов двадцятип’ятитисячний П. М. Зайвий — колишній машиніст парових молотів металургійного заводу ім. Дзержинського.
Соціалістичні перетворення на селі супроводилися гострою класовою боротьбою. Куркулі вели злісну антирадянську агітацію, підпалювали колгоспні будівлі, отруювали худобу, нищили посіви, вчиняли диверсії. Завдяки великій агітаційній та організаторській роботі комуністів і комсомольців, які спирались на підтримку трудящого селянства, опір куркулів був зламаний.
У 1931 році колгосп «Червоний велетень» був розукрупнений. На його базі утворились артілі «Вперед до нового життя», «Гремучий», ім. Першого травня, «Червоний Яр», «Незаможник» та інші. На кінець 1933 року колективізацію в основному було завершено. Велику роботу по залученню селян до колгоспів проводив створений у селі Будинок колективіста.
В ході підготовки і здійснення суцільної колективізації трудящі села дедалі ширше й активніше включались у соціалістичне будівництво, зростала їх громадська активність. Навколо Ради був створений широкий позапартійний актив. До радянської роботи залучалися і жінки. Так, у 1933 році з 49 членів Криничанської сільради було 12 жінок. У своїй діяльності сільський виконком спирався на різні громадські комісії: культурно-освітню, в якій працювало 15 чол., санітарну — 12 чол., комісію по охороні праці — 21 чоловік.
Багато уваги налагодженню роботи шкіл, а також ліквідації неписьменності приділяла спеціальна комісія сприяння школі. На 1 березня 1930 року ще не була охоплено навчанням 119 дітей 8-річного і 137 — 9-річного віку. Крім того, треба було навчати грамоти 1200 чол. дорослого населення. З цією метою було створено 36 груп лікнепу, працювали 32 культармійці. Учнів повністю забезпечили олівцями та зошитами, їх обслуговували 3 невеличкі бібліотеки. З 10 вересня по 10 жовтня в селі і районі проводився місячник ліквідації неписьменності, ініціаторами якого були червоні читачі. Діяльність громадських та радянських установ дала позитивні результати. В 1933 році всі діти села навчались у школі, неписьменність серед дорослих була ліквідована.
Партійні, радянські та господарські організації села постійну увагу приділяли поліпшенню побуту населення. Переборюючи численні труднощі, трудящі рік у рік зміцнювали своє громадське господарство, створювали необхідну базу для заможного і культурного життя. Завдяки соціалістичній організації сільськогосподарського виробництва, потужній техніці і трудовому ентузіазму селян колгоспи Криничок у 1940 році виростили небачений до цього врожай озимих — по 18,9 цнт, кукурудзи— по 21,9 цнт з га. Зросла оплата трудодня колгоспника, у 1940 році вона становила від 5 до 7 кг лише зерном.
Криничанські артілі стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві. До Почесної книги були внесені колгоспи ім. Леніна, «Червоний борець» та інші. Досвід передовиків виробництва узагальнювався і пропагувався. Велику роботу проводила районна газета «Зоря комунізму».
В 1940 році в Криничках жило 4963 чоловіка. Зменшення кількості населення порівняно з 1925 роком пояснюється тим, що в період соціалістичної індустріалізації велика частина трудівників села пішла на роботу до Кам’янського та інших міст.
Коли влітку 1941 року над Батьківщиною нависла смертельна небезпека, партійна організація Криничок розгорнула мобілізацію всіх сил і засобів на боротьбу проти ворога. До лав Червоної Армії влилися сотні криничан. Було евакуйовано цінне обладнання, частину техніки тощо. Для роботи в нелегальних умовах добиралися випробувані комуністи, визначалися явочні квартири, виділялися необхідні кошти. Криничанський підпільний райком партії очолив В. С. Терещенко. Членами його були затверджені також директор Криничанської МТС Г. М. Бориков, голова райспоживспілки О. П. Сторожко, інструктор райкому партії І. І. Стельник та ін. При наближенні ворога до села на території Криничанського району діяв винищувальний загін О. Я. Тарасенка.
16 серпня 1941 року фашистські загарбники окупували село, встановили тут свій кривавий «новий порядок». На селян були накладені великі податки. Гітлерівці зразу ж закрили школу, знищили бібліотеку. У серпні 1943 року криничанська райуправа видала розпорядження про вилучення творів радянських письменників, зокрема М. Горького, М. Бажана, І. Еренбурга, Л. Дмитерка, П. Тичини, О. Корнійчука та інших.
Але не вдалося гітлерівцям похитнути віру радянських людей в перемогу. Підпільники нещадно розвінчували брехливу фашистську пропаганду, інформували населення про становище на фронтах, про героїчні подвиги Червоної Армії. Підпільний райком партії закликав трудящих Криничанського району своєю боротьбою наблизити день визволення. Кількість учасників опору німецько-фашистським загарбникам щоденно зростала. Вони поширювали серед населення антифашистські листівки, саботували розпорядження окупантів, викрадали зброю у фашистів. Так, П. Ф. Ткаченко поширював повідомлення Радінформбюро, колгоспниця О. М. Горбенко врятувала пораненого червоноармійця, колгоспник І. І. Бугор виводив з ладу сільськогосподарську техніку.
В околицях Криничок був створений партизанський загін з 32 чол., очолюваний О. Я. Тарасенком, до якого входили також мешканці села С. О. Жежерун, Г. О. Солоний, О. І. Куліш та багато ін. Перший бій народних месників з німецькими загарбниками відбувся на невеликому острові Дніпра, біля села Кабанового.
Надалі партизанський загін зріс, набув досвіду і систематично завдавав ворогові дошкульних ударів.
27 жовтня 1943 року з активною підтримкою місцевих партизанів 46-а радянська гвардійська дивізія визволила Кринички від фашистської окупації. За доблесні бойові дії по визволенню великої території, в т. ч. Криничок, стрілецька дивізія генерал-майора Колчука (нині пенсіонер, мешкає у Вінниці) була нагороджена орденом Червоного Прапора.
Відразу після визволення відновили свою роботу райком КП(б)У та районна Рада депутатів трудящих. На першому засіданні виконкому 28 листопада 1943 року було затверджено зобов’язання криничан повністю завершити план хлібоздачі державі до 15 грудня 1943 року. Партійна організація Криничок взяла під свій контроль трудовлаштування інвалідів Великої Вітчизняної війни, створення при колгоспах кас взаємодопомоги, організацію декадників по збору коштів для сімей, що потребували допомоги.
З руїн і попелу піднімали трудящі рідне село. Шляхові бригади ремонтували і будували шляхи, звели міст через річку Мокру Суру. В районі ще гриміли бої, а в Криничках почали діяти школа, лікарня, деякі комунальні заклади. В 1944 році відновили свою роботу 6 колгоспів. Разом з тим жителі села всіляко допомагали фронту, Червоній Армії.
З великою радістю зустріли трудящі звістку про повний розгром гітлерівської Німеччини. На мітингах та зборах вони брали зобов’язання в короткий строк відбудувати колгоспне господарство. На честь Дня Перемоги колгоспники зобов’язалися працювати по-стахановському, ударною працею зустріти фронтовиків.
Важливу роль у відродженні громадського господарства відіграло змагання колгоспників села з трудящими Щорського району за одержання високих врожаїв зернових культур та високу продуктивність громадського тваринництва. Свої зобов’язання вони успішно виконували. Так, у 1945 році план сівби був виконаний на 133 проц., збирання зернових — на 100, розведення рогатої худоби — на 102,7, свиней — на 110,7 процента. Підсумки змагання систематично підбивала спеціальна комісія.
Високу трудову активність виявляли фронтовики, що повернулися в рідне село після закінчення Великої Вітчизняної війни. Тракторна бригада Д. Дишлюка ще до війни своєю продуктивною працею була відома далеко за межами району. За мужність у боротьбі з ворогами Д. Дишлюк був нагороджений 5 медалями. Повернувшись у Криничанську МТС, він знову очолив бригаду і добився чудових виробничих успіхів. Так само ударно працювали в 1946 році рільнича бригада С. Титаренка, комсомольсько-молодіжна бригада Р. Литвиненко з колгоспу «Червоний борець», колгоспники артілі «Нове життя» на чолі з М. Бурмою. За працьовитість та сумлінне ставлення до громадських доручень глибоку пошану односельчан заслужив учасник оборони Одеси і Севастополя, Герой Радянського Союзу І. І. Богатир.
На кінець 1947 року [повністю було відбудовано всі 6 колгоспів села.
В 1949 році з ініціативи комуністів артілі ім. XVIII з’їзду ВКП(б) трудящі відбудували та розширили зруйнований під час війни цегельний завод.
Багато зусиль докладали комуністи села, щоб мобілізувати усе населення Криничок на відбудову і дальший розвиток сільського господарства. З метою організаційного зміцнення колгоспів у 1950 році було проведено їх укрупнення. У Криничках утворилося 3 колгоспи — ім. Суворова, «За мир», ім. Калініна. Завдяки укрупненню виникли сприятливі можливості для більш раціонального використання техніки. Протягом 1950 року Криничанська MTG одержала багато нових сільськогосподарських машин. На ланах колгоспів працювали самохідні комбайни, механічні кукурудзосаджалки, трактори «С-80», «ДТ-54». Механізатори МТС достроково завершили завдання 1950 року, заощаджене пальне використали для оранки додаткових 194 га землі. Одне з перших місць по зниженню собівартості тракторних робіт займала бригада П. Неклеси. До .жовтня 1950 року вона зорала тракторами понад річне завдання 1193 га землі і заощадила більш як 1300 кг пального.
Колгоспники села рік у рік добивались високих показників. У 1955 році урожай зернових становив 24,3 цнт з га — на 7,7 цнт більше ніж було передбачено планом. Надої молока від кожної фуражної корови збільшилися за рік на 382 кілограми. У 1958 році порівняно з 1953 роком урожай зернових зріс із 14,2 до 25,4 цнт з га. Значно поліпшилися справи у тваринництві. Якщо в 1953 році на 100 га сільськогосподарських угідь вироблялося по 18,3 цнт м’яса, то в 1958 році — 25,9 цнт; надої молока від одної фуражної корови за цей період зросли з 1468 кг до 2091 кг. Удвоє збільшились грошові доходи колгоспників. За роки семирічки в селі були розширені та оснащені новою технікою 2 промкомбінати, молокозавод, міжколгоспбуд, високовольтна електропідстанція, птахоінкубаторна станція.
Значно зросла технічна база колгоспів. У 1965 році на їх ланах працювало 13 зернозбиральних і 18 кукурудзозбиральних комбайнів, 36 тракторів та 43 вантажних автомобілі. Нова техніка не тільки полегшила працю колгоспників, а й підвищила рентабельність сільськогосподарського виробництва. У 1965 році доход колгоспів становив 815 тис. крб., зокрема в колгоспі ім. Суворова — 332 тис., ім. Калініна — 296 тис., «За мир» — 187 тис. крб. Продуктивність праці колгоспників в 1959 — 1966 роках зросла в 1,4 раза.
Багато криничан брали активну участь у русі за комуністичну працю, за гідну зустріч 50-річчя Великої Жовтневої революції. Ініціатором змагання виступила тракторна бригада колгоспу «Зоря комунізму» на чолі із знатним механізатором Героєм Соціалістичної Праці депутатом Верховної Ради УРСР Т. А. Шевченком. Її почин підтримали колективи працівників райспоживспілки, побуткомбінату, відділу будівництва та експлуатації шляхів — всього понад 300 чоловік.
Натхненна праця робітників та колгоспників Криничок дала змогу значно перевиконати план ювілейного року п’ятирічки. Хлібороби і тваринники перевиконали плани і зобов’язання по виробництву зерна, продуктів тваринництва і продажу їх державі. У 1967 році державі продано понад план 17,5 тис. тонн зерна.
В результаті інтенсивного розвитку виробництва сільськогосподарської продукції, зміцнення громадського господарства колгоспів поліпшився добробут жителів села. Реальна заробітна плата збільшилась за семирічку в 1,7 раза, отже підвищилась і купівельна спроможність населення. За 1959—1966 рр. товарообіг у селищі зріс більш ніж удвоє. За цей час жителі Криничок придбали 16 легкових автомобілів, 214 мотоциклів, 518 телевізорів та багато інших речей.
Піклування місцевих партійних та радянських органів про здоров’я трудящих виявляється в розширенні мережі лікувальних пунктів і забезпеченні їх висококваліфікованими кадрами. До послуг жителів Криничок — лікарня й поліклініка, спеціалізована швидка допомога. За 1950—1967 рр. число лікарів з вищою освітою збільшилося з 12 до 24, а медпрацівників з середньою освітою — з 38 до 76 чоловік.
За роки Радянської влади сталися значні зміни в культурному житті Криничок. У селі 3 загальноосвітні школи, де навчаються 1300 учнів. Значна частина робітників, колгоспників і службовців здобувають знання без відриву від виробництва у вечірній школі робітничої молоді. У 1966 році в криничанських школах працювало 49 вчителів з вищою і 24 з середньою освітою. В години дозвілля трудящі знайомляться з творчими звітами хорового, танцювального, духового, естрадного та драматичного гуртків Будинку культури. Незмінний успіх у глядачів мають виступи ветеранів самодіяльного мистецтва, мешканців селища П. А. Сагайдак і Г. О. Матвієвського. На сцені Будинку культури виступали колективи Дніпропетровського обласного російського драматичного театру ім. М. Горького, Свердловського театру опери та балету, Львівського театру опери та балету й інші професіональні колективи.
Про неухильне культурне зростання криничан свідчить також їх потяг до книги. Книжковий фонд кількох місцевих бібліотек становить 38 377 примірників. Число читачів у них зросло за семирічку з 1966 до 2975 чол. Кількість передплатників центральної і районної преси зростає рік у рік. У Криничках виходить районна газета «Нові рубежі».
Багато уваги приділяють партійні і радянські органи та громадські організації благоустрою. У 1966 році збудовано пішохідний міст до нової школи. Заасфальтовано 4793 кв. метри тротуару.
В похід за культуру і красу рідного селища включилися всі криничани. В 1967 році в Криничках провели 13,2 км водопроводу, проклали 19,1 км брукованих шляхів та 6 тис. кв. метрів тротуарів, посадили на 26 га дерев. Газифіковано 200 квартир, а 67 квартир райцентру підключено до газорозподільника. Колективи підприємств та організацій на громадських засадах впорядкували вулиці, подвір’я та споруди, посадили дерева.
Сьогоднішній краєвид Криничок — рівні, заасфальтовані вулиці, обабіч яких насаджено стрункі тополі; дво- і триповерхові будинки, підйомні крани новобудов на фоні буйної зелені, велике водоймище.
Широкого розмаху набрало будівництво. За роки семирічки споруджено будинок райпобуткомбінату, раймаг, їдальню, школу на 536 учнів, пошту, реконструйовано стадіон.
Відповідно до рішень XXIII з’їзду КПРС та XXIII з’їзду КП України розроблено перспективний план розвитку селища. Він передбачає будівництво хлібного
та молочного заводів, розширення міжколгоспбуду та інших підприємств, оснащення їх новою технікою. У Криничках зведено лікарню на 200 ліжок, дитячий комбінат на 130 місць, універмаг, літній кінотеатр, Будинок культури на 800 місць, Будинок піонерів, лазне-пральний комбінат, житлові будинки для робітників, колгоспників і сільської інтелігенції загальною площею в 3 тис. кв. метрів. Найближчим часом буде споруджено критий ринок, закладено дитячий парк.
Запорукою здійснення цих накреслень є самовіддана і творча праця трудівників селища.
С. А. НАДРИГАЙЛО, Д. С. ШЕЛЕСТ.