Щорськ, Криничанський район, Дніпропетровська область
Щорськ — селище міського типу, центр селищної Ради, якій підпорядковано населені пункти: Веселе, Вільне, Людмилівка, Надія, Олексіївка, Потоки, Скеліватка і Трудова. Розташований на автомагістралі Київ—Дніпропетровськ, за 36 км на схід від районного центру; залізнична станція — Божедарівка. Населення — 5,8 тис. чоловік.
У 1881 році почалося будівництво залізничної вітки Катеринослав — Казанка (пізніше Долинська), яке тривало три роки. Тоді ж була побудована і станція Божедарівка. Із збільшенням перевозок на лінії прискорювалось заселення пристанційного селища торговцями, які скуповували пшеницю, ячмінь, жито та іншу сільськогосподарську продукцію у седян і по залізниці відправляли до різних районів країни та за кордон. Рік у рік зростали також перевозки залізної руди. У Божедарівці та навколо неї з’являються хутори й економії, до яких наймалися безземельні божедарівці. Окремі ж землевласники мали по 3—4,5 тис. десятини.
На кінець XIX століття в Божедарівці побудовано складські приміщення, двоповерховий вальцьовий млин, олійницю.
Та частина населення, яка працювала на землях поміщиків, як і та, що трудилася на станції та підприємствах, зазнавали жорстокої експлуатації. Це зумовило активну участь їх у першій російській революції 1905—1907 рр. У жовтні 1905 року верхньодніпровський справник доповідав катеринославському губернаторові, що в ряді сіл, в т. ч. і в Божедарівці, передбачаються виступи і просив терміново прислати солдат для придушення заворушень селян та робітників.
Великий вплив на трудящих Божедарівки мали агітатори, послані в грудні 1905 року Катеринославським комітетом РСДРП для агітаційної роботи у Верхньодніпровський повіт. «По дорозі,— згадував один з них, робітник Брянського заводу І. Меренков,— ми виступали на станціях, а в Божедарівці провели великий мітинг… Божедарівки нас селяни на підводах повезли по волостях, де, як тільки ми з’являлися, зразу ж збігалося все населення, проводились мітинги, а потім бесіди про експлуатацію поміщиками селян та про різні види селянської кабали». Невдовзі агітатори були заарештовані і відправлені до Катеринослава.
На початку XX століття в Божедарівці стали до ладу два парових млини, побудовано два лісові склади. Зріс вантажообіг станції. Влітку і восени звідси щоденно відправлялось 50—60 вагонів пшениці. Напередодні першої світової війни вантажообіг становив 2190 тис. пудів.
У 1913 році в селі проживало 508 чоловік. Школи тут не було, абсолютна більшість трудящих села була неписьменною. Єдиним медичним закладом — аптекою— користувалися в основному багатії.
З початком першої світової війни в липні — серпні 1914 року у Божедарівці було проведено мобілізацію до царської армії. Тяжко довелося тим сім’ям, які позбавилися чоловічих робочих рук. Скоротились посівні площі, зменшилась кількість худоби в селянських господарствах.
Не поліпшила становища трудящих і .Лютнева буржуазно-демократична революція. Створений в селі земельний комітет та староста перебували під впливом куркулів.
У січні 1918 року при підтримці робітників Катеринослава і Кривого Рога божедарівці встановили Радянську владу. Тимчасовий орган влади — ревком — очолив мешканець села бідняк П. Я. Єгоров. До складу його ввійшли також Г. Д. Шевченко, М. В. Сукач, А. Л. Волошин6. Ревком розподілив між біднішими селянами близько 800 десятин поміщицьких земель.
Навесні 1918 року селяни, які раніше не мали землі, вперше орали та засівали свої поля. Але наслідками своєї праці скористатися їм не вдалося. Наприкінці березня 1918 року Божедарівку окупували австро-німецькі війська. Загарбникам чинили опір робітничо-селянські загони. В бою під Володимирівною брали участь і жителі Божедарівки.
Захопивши село, окупанти зігнали мешканців і вчинили над ними жорстоку розправу. 10 селян, запідозрених у нападі на поміщицький маєток, німецькі солдати заарештували і відправили до Верхньодніпровська. Всіх, хто брав поміщицьку худобу і майно, було покарано різками.
Боротьбу проти окупантів очолив підпільний ревком, створений влітку 1918 року. Під його керівництвом організовано загони самооборони, які протидіяли частим нападам австро-німецьких мародерів. З тих загонів самооборони пізніше сформувався партизанський загін на чолі з О. Попругою. За допомогою місцевого населення партизани порушили телефонний та телеграфний зв’язок Божедарівки з іншими населеними пунктами, розібрали залізничний міст за 2 км від села, не раз виводили з ладу залізничну колію. На допомогу катеринославському пролетаріату божедарівський ревком організував збір хліба, зерна, одягу. У свою чергу катеринославські робітники надсилали до Божедарівки зброю та політичну літературу. При відступі австро-німецьких окупантів у грудні 1918 року населення роззброювало їхні загони, допомагало червоноармійцям організовувати залізничні перевозки.
У січні 1919 року на станцію вдерлися петлюрівці. Для боротьби з ними селяни створили загін під керівництвом Д. Ф. Петренка, І. П. Ситника та І. П. Одинокого який роззброїв петлюрівців і примусив їх залишити село. Багато бійців того загону пізніше пішли до Червоної Армії. Серед них був і П. Я. Єгоров, якого разом з іншими товаришами направлено до м. Калуги для навчання на курсах червоних командирів. Після закінчення навчання П. Я. Єгоров командував ескадроном у Верхньодніпровську, працював при губвоєнкоматі, а потім начальником оперчастини ЧК (тепер він — пенсіонер, проживає в Дніпропетровську).
Влітку 1919 року жителі Божедарівки вели запеклу боротьбу з денікінцями та різними бандами. При підході Червоної Армії до села партизани та підпільники створили революційний комітет під керівництвом П. Я. Єгорова. Ряди червоних партизанів поповнювались робітниками і селянами-бідняками. Одночасно ревком направив добровольців Я. Єгорова, М. Сукача, І. Одинокого, Т. Рикова та інших до лав Червоної Армії.
Наприкінці грудня 1919 року в селі остаточно відновлено Радянську владу. Про ставлення селян до влади Рад яскраво свідчить резолюція, ухвалена на мітингу: «Ми, селяни села Божедарівки, з глибокою радістю вітаємо Радянську владу, що встановилася на Україні, роздавивши чорну гідру реакції і розігнавши банди білогвардійців, які зазіхають на волю трудящих мас. Ми віримо, що влада Рад покладе край економічній розрусі і знищить докорінно спекуляцію та куркульство».
Боротьбу трудящих села за ліквідацію господарської розрухи очолив партійний осередок, створений в кінці грудня 1919 року. Комуністи роз’яснювали жителям програму і тактику Комуністичної партії, провадили велику організаторську роботу. З метою поліпшення партійно-політичної роботи сільських осередків у червні 1920 року повітовий партком створив 5 районів. Центром другого району стала Божедарівка. До складу цього району увійшли Семенівський, Степанівський, Червоноіванівський, Верхівцевський, Покровський, Володимирівський та Адамівський осередки. В Божедарівці двічі на місяць проводились районні збори парт-осередків.
Згуртуванню трудящого селянства навколо Комуністичної партії сприяв створений у липні 1920 року комітет незаможних селян, першим головою якого став колишній наймит К. Я. Єгоров. Організоване у комітет незаможне селянство подавало велику допомогу продовольчим органам. Завдяки активній діяльності КНС Божедарівка в 1920 році виконала продрозверстку, багато також було зроблено в справі викорінення куркульського бандитизму. Під керівництвом Верхньодніпровського парткому та місцевого партосередку КНС відстоював інтереси бідняків, видавав їм насіння для посіву, допомагав сільськогосподарським інвентарем та робочим тяглом. Проводилися тижні допомоги біднякам, сім’ям червоноармійців, пораненим і хворим червоноармійцям. З 17 по 24 жовтня 1920 року тривав тиждень набору добровольців до лав Робітничо-Селянської Червоної Армії під гаслом: «Незаможнику, на коня — проти Врангеля!» А у неврожайний 1921 рік партійний осередок Божедарівки, в якому наприкінці 1921 року налічувалось 9 членів партії, разом з КНС організували допомогу голодуючим. Комуністи і незаможники робили обшуки в куркулів, які ховали хліб, створювали безплатні їдальні для дітей, розподіляли зерно і хліб, надіслані державою для голодуючих на станцію Божедарівку. Разом з тим вони забезпечували збереження посівних фондів, проводили роз’яснювальну роботу по розширенню площ під озиму пшеницю.
У 1923 році у зв’язку з новим адміністративно-територіальним поділом республіки Божедарівка стає районним центром. Секретарем першого райкому партії обрано X. С. Галяна, головою райвиконкому мешканця села Теплівки І. В. Куцевола. Одночасно створено районний комітет ЛКСМУ. Катеринославський та Криворізький окружкоми комсомолу надіслали до Божедарівки здібних організаторів та агітаторів О. Земляного, Є. Мельниченко, М. Чижика та ін. Активними комсомольцями були О. Любас, М. Гузанов, О. Голуб, С. Гришанок та інші.
Комсомольці проводили велику агітаційно-масову роботу серед населення, особливо серед молоді. Напередодні релігійних свят комсомольці та молодь влаштовували демонстрації із смолоскипами та антирелігійними піснями.
Пожвавилося культурне життя в селі. Було відкрито навіть театр. У місцевому клубі часто влаштовувалися спектаклі та концерти. З 1924 року тут почали демонструвати перші німі кінофільми.
На 1925 рік населення Божедарівки становило 739 чол., головним чином селян. 176 селянських господарств обробляли 819 десятин землі. У селі працювали два парові млини, олійниця, шкіряний завод, крупорушка, три кузні.
Велику роль у піднесенні селянських господарств, у звільненні бідняків і наймитів від куркульської кабали відіграла споживча кооперація, яку було створено тут у 1924—1925 рр. У 1925 році невелика група селян об’єдналась в ТСОЗ. Через 2 роки, коли в Божедарівці створився колгосп «Червоний господар», члени цього товариства вступили до нього. Колгосп об’єднував близько 20 господарств. Першим головою його був місцевий житель І. П. Ситник. У 1930—1931 рр. на колгоспних ланах працювали тракторні бригади Кудашівської МТС. У 1927 році збудовано елеватор місткістю в 1600 тонн, що дозволило поліпшити зберігання та відправку зерна.
Значний вплив на економічний розвиток Божедарівки мало створення у січні 1934 року машинно-тракторної станції. МТС допомагала 26 навколишнім колгоспам обробляти поля. Велику роботу по організаційному і господарському зміцненню колгоспів та політичному вихованню колгоспників проводив політвідділ МТС. За його ініціативою та при допомозі місцевої парторганізації і райкому партії (з 1933 року Божедарївка входила до Кам’янського району) було проведено перший зліт колгоспників-ударників, які обмінялися досвідом роботи і прийняли рішення про шляхи дальшого розвитку колгоспного господарства.
Серед трудівників села — колгоспників, механізаторів, робітників залізничної станції — широко розгорнулось соціалістичне змагання і ударництво. Відомими у районі стали імена кращих трактористів та комбайнерів — бригадира тракторної бригади Я. П. Чуприни, який добився рекордного для того часу виробітку на тракторі «ХТЗ» — 923 га, комбайнера П. С. Башлика, який зібрав комбайном «Комунар» за 25 календарних днів урожай з 415 га площі. Цих та інших передовиків і новаторів виробництва в 1939 році занесено до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У 1936 році в Божедарівці вступає до ладу електростанція, а згодом— хлібопекарня, яка щороку випускала продукції на півмільйона крб. Значно розширили виробничі потужності також млин і олійниця.
Було побудовано нову лікарню, нові культурно-освітні та побутові заклади. Пожвавилося культурне життя. У 1940 році тут працювали початкова, семирічна та середня школи. На базі сільського клубу створено Будинок культури з бібліотекою в 5 тис. томів. Драматичний та інші самодіяльні колективи села славились в усьому районі.
У 1938 році Божедарівку віднесено до категорії селищ міського типу, вона знову стає районним центром. Наступного року селище назвали ім’ям легендарного героя громадянської війни М. О. Щорса. Значну роботу по впорядкуванню вулиць, озелененню, житловому будівництву провадила селищна Рада.
Соціально-економічний та культурний розвиток селища було перервано розбійницьким нападом фашистської Німеччини на СРСР. З великим напруженням працювали робітники та службовці залізничної станції, допомагаючи забезпечувати фронт необхідними матеріалами. З наближенням лінії фронту цінне устаткування станції і сільськогосподарську техніку колгоспів евакуйовано до глибокого тилу. Понад 200 жителів селища пішли на фронт з перших днів війни. Місце чоловіків на ланах та на залізничній станції заступили жінки, які працювали з потроєною енергією, намагаючись своєчасно зібрати урожай, підготувати оборонні рубежі.
16 серпня 1941 року фашистські війська окупували Щорськ. Жителі селища відчули на собі весь жах гітлерівського «нового порядку». Але ні розстріли, ні шибениці не залякали радянських людей. Так, О. І. Варламов, працюючи на Щорському зернопункті, виніс звідти шрифт друкарської машинки і пристосував його для друкування листівок, які поширював серед населення. Колишній інструктор Щорського райкому комсомолу К. І. Сульшенко склав радіоприймач і регулярно слухав зведення Радінформбюро, розповідаючи про них односельчанам. Він не раз виводив з ладу сільськогосподарську техніку під час збирання врожаю. 23-річний студент Дніпропетровського університету В. Н. Повод у грудні 1941 року подав допомогу пораненому радянському льотчику, літак якого був збитий над Щорськом, і переправив у безпечне місце. 13 березня 1943 року гестапівці розстріляли В. Н. Повода, братів Трохима, Кузьму, Миколу та Єгора Яковичів Єгорових, А. П. Любаса, які мали зв’язок з партизанами. Всього в селищі фашисти стратили 22 чоловіка, 70 юнаків та дівчат вони насильно вивезли до Німеччини.
Героїзм і мужність виявили багато жителів Щорська на фронтах Великої Вітчизняної війни. Так, у боях на правому березі Дніпра, біля села Бородаївки 5 жовтня 1943 року на вогневі позиції взводу, яким командував уродженець Щорська Б. М. Філоненко, рушили 4 ворожі танки. Зав’язався жорстокий бій, який успішно завершили артилеристи Філоненка. Ще до цього взвод з липня по вересень знищив 3 танки, З автомашини, 21 кулеметну точку та більше 150 гітлерівців. 26 жовтня 1943 року артилеристу Б. М. Філоненку було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.
У другій половині жовтня 1943 року радянські війська, форсувавши Дніпро, вступили на територію Щорського району. Фашисти обрушили на них зливу снарядів та мін. Та підрозділи артилерії, з’єднавшись з частинами, що наступали з П’ятихаток, відтіснили ворога. 30 жовтня 1943 року радянські війська вступили в селище. У боях за рідний Щорськ відзначився також капітан В. Д. Трощинський.
Після визволення селища відновлені в грудні 1943 року Рада депутатів трудящих та партійна організація очолили роботу по відбудові підприємств, шкіл, житлових будинків. Фашистські загарбники зруйнували елеватор, будинки райвиконкому, МТС, районної лікарні, Будинок культури, багато житлових будинків. Окупанти пограбували майно підприємств та установ, зерно, худобу. Лише жителям селища фашисти завдали збитків на суму 3 700 838 карбованців.
Навесні 1944 року на поля Щорського району вийшли перші відремонтовані трактори. До осені в Щорську МТС прибули з глибокого тилу 33 трактори, 37 комбайнів, 16 молотарок.
Механізатори виступили ініціаторами змагання за повне використання сільськогосподарської техніки. Трактористи бригади № 12, які завоювали перехідний Червоний прапор МТС, звернулися в червні 1946 року до всіх механізаторів району із закликом достроково виконати першу післявоєнну п’ятирічку, допомогти колгоспам підвищити врожаї сільськогосподарських культур. Це звернення дістало широкий відгук. Колектив механізаторів у 1950 році — останньому році четвертої п’ятирічки — перевиконав план посіву озимих і ярових культур на 109 проц. У 1950 році в МТС працювало 128 трактористів, 42 комбайнери і 220 інших робітників. Успішно оволодівали технікою жінки, вони становили четверту частину всіх працівників машинно-тракторної станції.
У 1945 році в селі відбудовано вальцьовий млин, олійницю. Розпочав роботу маслозавод. Значною трудовою перемогою трудящих Щорська була відбудова в 1947 році елеватора. На 1950 рік промислові підприємства селища по випуску продукції значно перевершують довоєнний рівень. Зріс обіг вантажів, а відповідно і народногосподарське значення станції. Швидкий економічний розвиток селища сприяв пожвавленню торгівлі, ще кращому задоволенню матеріальних потреб жителів.
За 1950—1958 рр. механізатори машинно-тракторної станції вдвічі збільшили щоденну норму обробітку площі. Так, члени тракторної бригади № 1 систематично виконували змінні завдання на 130—140 проц. Щорська MTС славилась своїми раціоналізаторами. Комбайнер Ю. К. Компанієць взимку 1954 року зробив зручний прилад до комбайна для збирання кукурудзи і потім удосконалив його спільно з інженерами заводу «Ростсільмаш». Це дозволило підвищити продуктивність праці, збільшити темпи посіву, обробітку і збору врожаю.
У 1950—1958 рр. проведено великі роботи по технічному переоснащенню підприємств Щорська. На елеваторі встановлено універсальні вагоновантажники «УВЗ», придбано автомобільні підйомники, зернові транспортери і механічні лопати. На кінець п’ятої п’ятирічки обіг вантажів елеватора становив 46,2 тис. тонн, тобто в 1,2 раза більше, ніж в 1948 році.
Бурхливо розвивається Щорськ — селище залізничників і будівельників — в роки семирічки і нової п’ятирічки (1966—1970 рр.). У 1960 році тут здано в експлуатацію калібрувальний завод, якого в 1965 році переобладнано на одну з перших на Україні насіннєочищувальну станцію. У Щорську побудовано тягову електропідстанцію, кукурудзо-калібрувальний завод, розширено завод продтоварів, механізовано пункт по прийому цукрового буряка, інкубаторну станцію.
Завдяки повній електрифікації залізничної вітки та заміні паровозів на електровози значно зросла швидкість руху поїздів, механізація вантажно-розвантажувальних робіт на станції Божедарівка. Розпочато роботу по прокладці колії до міжрайонної оптово-товарної бази. Колектив станції обслуговує 36 підприємств і організацій селища. Понад 30 років працюють на транспорті вантажник А. В. Скрипник, телеграфіст М. П. Нескоромний, С. Л. Нікітін, стрілочник О. О. Ягубець, шляховий робітник І. М. Проскурня. У жовтні 1965 року колектив станції Божедарівка зайняв перше місце у змаганні серед інших проміжних станцій, виконавши плани навантаження та розвантаження, знизивши простої вагонів. Станції було вручено перехідний Червоний прапор відділення залізниці та райспоживспілки залізничників. За високі показники в змаганні ювілейного року колективу станцій присуджено перехідний Червоний прапор Криворізького відділення залізниці.
Протягом 1959—1967 рр. технічно переоснащено і поповнено новими машинами маслозавод, олійницю й інші підприємства. Так, для найбільшої організації — міжколгоспбуду — протягом 1959—1965 рр. придбано 8 бетономішалок, автокран, шахтний підйомник, 4 транспортери, 2 пилорами тощо. Рік у рік зростає обсяг робіт міжколгоспбуду.
Великі успіхи в розвитку Щорська за останні роки є результатом натхненної праці трудящих, керованих партійними організаціями, яких у селищі 15. Усі вони активно проводять організаторську та масово-політичну роботу серед населення. За ініціативою комуністів елеватора та міжколгоспбуду серед трудівників Щорська розгорнулося змагання за гідну зустріч 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Працівники підприємств та організацій селища достроково виконали план ювілейного 1967 року.
Багато уваги приділяє селищна Рада благоустрою та побутовому будівництву. Протягом 1959—1965 рр. заасфальтовано 3260 кв. метрів тротуарів, проведено водопровід, посаджено парки і сквери ім. Олега Кошового, Перемоги, Юрія Гагаріна, а також піонерський парк площею 15,3 га. Селище прикрашається багатоповерховими будинками. До послуг жителів відкрилися радіотрансляційна станція, лазня, швейна майстерня, їдальні. Нові чотири магазини задовольняють потреби жителів у промислових та продовольчих товарах.
Піклування місцевих партійних і радянських органів про здоров’я трудящих виявляється і в розширенні мережі лікувальних установ, забезпеченні їх кваліфікованими кадрами. У селищі діє районна лікарня на 75 лікарняних ліжок, у якій працює 19 спеціалістів з вищою освітою та 56 з середньою. Багато сил і енергії віддають справі збереження здоров’я дітей депутат Криничанської районної Ради лікар С. М. Бревдо, депутат селищної Ради лікар-хірург Д. І. Шматок та інші.
Широкі дороги в життя відкриваються перед юними мешканцями. В селищі середня та восьмирічна школи, а також дитячий комбінат на 100 місць. Значних успіхів у навчально-виховній роботі добилися вчителі Г. Г. Дорогобід, П. І. Дяченко, Є. І. Старжик і багато інших. Понад 20 обдарованих дітей розвивають свої здібності в дитячій музичній школі, де навчаються гри на фортепіано та баяні. 1963 року в Щорську відкрилося професійне училище, яке щороку випускав 300 трактористів, комбайнерів та інших спеціалістів для колгоспів і радгоспів. У селищі працює понад 100 чол. з вищою освітою та 200 з середньою.
При селищному Будинку культури працює відомий в районі й області чоловічий вокальний ансамбль, який має в своєму репертуарі близько 50 класичних, народних і сучасних творів. На гастролі до Щорська приїжджали творчі колективи артистів з Ленінграда, Волгограда, Мінська, Севастополя. Дніпропетровська. У 1959 році тут відкрито літній театр.
До послуг мешканців Щорська 2 бібліотеки, фонди яких рік у рік збільшуються, зростає кількість читачів. На 1967 рік трудящі передплатили 1050 прим, журналів і 1828 газет.
Справжнім виразником інтересів трудящих є Щорська селищна Рада. З 70 її депутатів 30 членів КПРС, 42 робітники і 28 службовців, у т. ч. 29 жінок. При Раді створено і працюють 8 комісій: культурно-освітня, охорони здоров’я, шляхового будівництва і благоустрою, побутового обслуговування та інші. Залучення до їх роботи на громадських засадах широких мас трудящих сприяє більш кваліфікованому вирішенню господарських та культурно-побутових питань.
Радою розроблено п’ятирічний перспективний план, за яким передбачається дальший розвиток усіх підприємств селища, колгоспного господарства. Значно збільшиться виробництво комбікормів, млин щодоби даватиме 24 тонни борошна, олійниця — 4,5 тонни олії. Місячну продуктивність насіннєочищувальної станції буде доведено до 2,4 тис. тонн зерна. Завдяки дальшій механізації праці зростуть виробничі потужності елеватора, маслозаводу, заводу продтоварів. Заплановано також значне поліпшення благоустрою селища, побуту та культурного життя трудящих.
Всі ці заходи сприятимуть дальшому розквіту соціалістичного Щорська.
І. Т. ДОВЖЕНКО, Л. І. СІЛЬВЕСТРОВ, Д. С. ШЕЛЕСТ.