Кривий Ріг, Криворізький район, Дніпропетровська область (продовження)
Наприкінці квітня 1920 року Криворізька партійна організація об’єднувала 184 члени партії та 63 кандидати. Партійні, радянські органи та громадські організації міста й повіту спрямовували всі зусилля на відбудову господарства. Весною 1920 року в місті працювали сірникова фабрика, 7 парових млинів, 7 шкіряних заводів, 2 миловарні та інші дрібні підприємства. На базі механічного заводу «Пневматик», заводів Василевського і Кесельмана було створено майстерні для ремонту сільськогосподарського інвентаря. Ремонтувалися залізничні колії, паровози та вагони. Велику роль у цих відбудовних роботах відігравали комуністичні суботники.
Успішно пройшли «Тиждень допомоги фронту», «Тиждень добровольця», «Тиждень селянина», «Тиждень захисту дітей», «Тиждень родин червоноармійців» та інші політичні кампанії. В роз’ясненні трудящим політики Комуністичної партії та Радянської влади велику роль відіграв агітпоїзд ВУЦВКу на чолі з всеукраїнським старостою Г. І. Петровським, який 28—30 серпня побував на Криворіжжі.
Багато робітників міста влилось в червоноармійські частини, що формувались на території губернії, зокрема в Першу Кінну армію С. М. Будьонного, яка проходила через Криворіжжя на польський фронт. На боротьбу проти білополяків криворізькі комуністи послали половину свого складу, комсомольці — 20 проц. організації. У вересні та жовтні організовано пройшла мобілізація комуністів та комсомольців на Південний фронт.
4—7 вересня відбувалися вибори до міської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. З 150 депутатів, обраних до Ради, 50 були комуністами, інші — співчуваючими Комуністичній партії. Перше урочисте засідання міської Ради відкрилося 8 вересня. Тут же, на пропозицію більшовицької фракції, було схвалено резолюцію про мобілізацію на боротьбу проти врангелівців 10 проц. складу депутатів Ради г.
Після закінчення громадянської війни перед трудящими міста постали завдання мирного будівництва, які доводилося розв’язувати в дуже складних умовах. Гірничорудні підприємства були повністю зруйновані. У руїнах лежав Гданцівський металургійний завод. Не працювала більшість дрібних промислових і торговельних підприємств. Термінового ремонту потребував націоналізований житловий фонд. У 1920 році в Кривому Розі проживало 22,7 тис, чоловік. За роки громадянської війни населення міста зменшилось на 15 процентів. Кількість гірників скоротилась проти 1913 року в 24 рази і налічувала в цей час близько 1000 чоловік.
Велику турботу про відбудову і розвиток Кривбасу виявив Радянський уряд. План ГОЕЛРО, намічаючи спорудження Олександрівської (Запорізької) електростанції на Дніпрі, передбачав, що «… в сферу її дії входить насамперед увесь Криворізький рудничний район». Президія ВРНГ РРФСР прийняла в листопаді 1920 року рішення вважати «питанням першочергової державної ваги» відбудову 11 великих рудників Кривбасу. В 1921 році стан рудників вивчила урядова комісія. Для господарського керівництва басейном було створено Південнорудний трест. До Кривого Рога прибула 1-а Трудова армія, очолена С. К. Мацилевським.
Відбудовні роботи розпочалися 1921 року спершу на трьох, найменш зруйнованих рудниках — Артемівському (колишньому Галковському), ім. Карла Лібкнехта (колишньому Шмаковському) і Жовтневому (колишньому Ростковському). В листопаді цього ж року були видобуті перші тонни залізної руди. В 1922 році в басейні працювало 3 рудники, буровугільна шахта «Свобода», руднична електростанція, механічний цех Гданцівського заводу. Відбудовні роботи посилено проводились і на інших рудниках.
В зв’язку із зростанням рудничних партійних організацій в 1922 році було створено Залізорудний райком партії, підпорядкований Криворізькому повітовому комітетові. Водночас виник і Залізорудний райком комсомолу. Велику роботу в партійних, радянських і господарських органах міста
проводили А. П. Борисов, Г. О. Колос, П. Я. Мануйлов, Я. Д. Шмчинов, П. А. Семенов та інші комуністи.
Повітові партійні, радянські, комсомольські і профспілкові органи мобілізували трудящих на боротьбу з розрухою. Систематично проводились комуністичні суботники і недільники. На робітничих, селянських, молодіжних і жіночих конференціях обговорювались господарські питання.
Багато зусиль докладали робітничі колективи міста, щоб на основі нової економічної політики якнайшвидше відбудувати сільське господарство.
В останні роки відбудовного періоду (у 1924—1925 рр.) стали до ладу рудники ім. В. І. Леніна і «Пролетарський» (нині ім. Дзержинського). В 1925 році в басейні вже діяло 6 рудників і 3 рудничні електростанції. Ще 11 рудників готувалось до пуску. Однак видобуток руди в 1925—1926 роках становив лише близько 40 проц. довоєнного рівня. На початку 1925 року в Кривому Розі було 106 промислових підприємств, в тому числі заводи «Пневматик» і «Металіст», кілька парових млинів, олійниця тощо. На цих підприємствах працювало близько 1000 робітників і службовців. У цей час в місті було також 494 торговельні заклади.
Наприкінці відбудовного періоду в місті налічувалось до 300 комунальних будинків, більше ніж половину їх вдалося відбудувати і відремонтувати. Було забруковано 7 вулиць, на трьох центральних вулицях прокладені тротуари, розпочато роботи по озелененню міста.
В 1925 році в Кривому Розі діяло 2 поліклініки, 3 лікарні, 6 амбулаторій, кілька фельдшерських пунктів. В них працювало понад 100 медиків.
У 21 школі навчалося близько 7 тис. дітей трудящих, у три рази більше, ніж у школах дореволюційного Криворіжжя. Першими середніми спеціальними учбовими закладами, відкритими в цей час, були трирічні педагогічні курси (згодом — педагогічний технікум), вечірній гірничорудний технікум (на Жовтневому руднику) та робітничий факультет, де навчалося 540 чол. Близько 500 учнів навчалось в школах професійної освіти (фабрично-заводського навчання, торгово-промислових, гірничопромислових, ремісничих та ін.). Партійні і радянські кадри підвищували освітній рівень в трирічній радянсько-партійній школі.
З перших років Радянської влади розгорнулась боротьба за ліквідацію неписьменності серед дорослих. На початку 1925 року в місті і басейні діяло 10, а весною цього року — 28 шкіл ліквідації неписьменності. Комуністи і комсомольці поставили мету — до кінця року навчити грамоти робітників. Великий вклад у цю справу внесли вчителі-культармійці О. М. Рощин, А. Г. Бердиш, О. В. Кухаренко, А. М. Лап-кіна, Г. Г. Леонова, А. П. Хохол, В. Й. Бабенко, Л. П. Спасов та інші.
В 1925 році в місті та басейні трудящих обслуговували 8 клубів, театр, кінотеатр, 22 бібліотеки.
Керуючись рішеннями XIV і XV з’їздів ВКП(б), трудівники Криворіжжя посилили свою участь в соціалістичному будівництві. Відчутно зросли масштаби і поглибився зміст організаторської та політичної діяльності партійної організації, поповнились її ряди. У зв’язку з цим було створено ще один райком партії — Дзержинський. Протягом кількох років окружний комітет партії очолював М. Є. Чувирін, обраний на XI з’їзді КП(б)У членом Політбюро ЦК КП(б)У.
На початок першої п’ятирічки на Криворіжжі вже діяло 32 рудники, продуктивність яких набагато перевищувала рівень 1913 року. ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У, Союзний уряд і уряд УРСР подавали постійну допомогу в розвиткові басейну. У травні 1928 року місто відвідав секретар ЦК КП(б)У П. П. Постишев. Він виступив з доповіддю на XIV окружній конференції більшовиків Криворіжжя. Восени 1928 року для подання практичної допомоги Криворізькій окружній партійній організації в місто прибув С. В. Косіор, незадовго перед цим обраний Генеральним секретарем ЦК КП(б)У.
Рік у рік зростало фінансування Кривбасу, постачання йому обладнання і механізмів. Розпочалася механізація бурових, прибиральних і відкачувальних робіт. Для посилення енергооснащеності підприємств, на додаток до плану ГОЕЛРО, було вирішено побудувати Криворізьку районну електростанцію (КРЕС ім. Ілліча). Перший камінь у фундамент КРЕС у 1927 році поклав голова РНК УРСР В. Я. Чубар.
Робітничий клас міста відіграв значну роль і в проведенні соціалістичних перетворень у навколишніх селах. На заклик Комуністичної партії колективи промислових підприємств подавали шефську допомогу селянству. В 1929—1930 рр. Криворізький окружний комітет КП(б)У направив для проведення колективізації і постійної роботи на селі 176 комуністів і 241 комсомольця. Коли в округу почалася суцільна колективізація, робітники міста зібрали кошти і матеріали для створення 5 тракторних колон. З метою подання допомоги місцевим комуністам у колективізації сільського господарства Криворіжжя відвідували секретар ЦК КП(б)У Л. І. Картвелішвілі і голова ВУЦВКу Г. І. Петровський.
За роки першої п’ятирічки у Кривбасі було зведено багато промислових новобудов. Поряд з розширенням та реконструкцією гірничорудних підприємств створювались нові галузі промисловості. Наприкінці 1929 року КРЕС стала до ладу, а в 1930 році почали діяти Центральні механічні майстерні, на базі яких згодом виріс завод гірничорудного устаткування «Комуніст». У 1929—1932 рр. споруджено великі шахти «Капітальну», ім. Орджонікідзе, ім. Комінтерну, «Центральну» та інші. Було ліквідовано малопродуктивні кар’єри, повністю завершено перехід на підземні роботи, введено в дію першу в країні збагачувальну фабрику. Водночас із будівництвом нових шахт здійснювалася реконструкція старих, широко механізувалися виробничі процеси. Все це забезпечило нарощування потужностей у гірничорудній промисловості.
Важливе значення для дальшого піднесення економіки міста мала постанова ЦК ВКП(б) від 15 квітня 1930 року, яка викрила ворожу «теорію», т. зв. «затухання» Криворізького басейну.
Влітку 1931 року в степу, поблизу станції Червоне (тепер станція Кривий Ріг), розпочалося будівництво металургійного заводу, для чого було створено в басейні будівельний трест «Криворіжбуд». Спорудження домни «Комсомолка» оголосили ударною будовою. В 1932 році на ній працювало 17 тис. чол., в тому числі 1150 комуністів і 1500 комсомольців. Обладнання для печі постачали заводи Харкова, Ленінграда, Горького, Таганрога та інших міст. В період спорудження домни Кривий Ріг відвідували секретар ЦК КП(б)У П. П. Постишев та нарком важкої промисловості СРСР Г. К. Орджонікідзе.
На початку 1932 року на рудниках басейну та будівництві металургійного заводу було 1870 ударних бригад, в яких працювало понад 20 тис. робітників. На весь Кривбас прославились трудовими досягненнями гірники А. К. Любич, Ф. І. Лаштоба, М. К. Тинок, В. Чередниченко, будівельники М. Сутерман, Г. В. Горобець, І. Попик та інші. Гірники, будівельники, всі робітники Криворіжжя змагалися також з трудящими Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Ленінграда, Донбасу. Гаряче підтримали вони рух, що розгорнувся під гаслом «П’ятирічку — за чотири роки!». В результаті дострокового виконання планів першої п’ятирічки Кривбас за видобутком руди в 1,5 раза перевищив рівень 1913 року.
В липні 1933 року ЦК КП(б)У прийняв постанову про Криворізький рудний басейн, якою були намічені організаційно-технічні заходи дальшого піднесення залізорудного виробництва, в червні 1934 року — рішення про стан будівництва Криворізького металургійного заводу, яке спрямовувало увагу комуністів і комсомольців на прискорення робіт по будівництву домни «Комсомолка». Міськком партії організував трудящих на виконання цієї постанови. В серпні 1934 року «Комсомолка» видала перший метал. Пізніше на металургійному заводі стали до ладу ще дві домни, бесемер, почалося спорудження блюмінга.
В 1936 році введено в дію коксохімічний завод, який забезпечив металургів місцевим коксом.
Чудові плоди давало соціалістичне змагання. Напередодні XVII з’їзду ВКП(б) в басейні поширився патріотичний рух за збільшення добового видобутку руди. На кінець 1933 року щодоби видобувалось 30 тис. тонн, в квітні 1934 року — 35 тис. тонн, в травні — 61 тис. тонн. В місті систематично відбувалися зльоти ударників і стахановців, розгортався обмін досвідом з шахтарями Уралу і Донбасу.
До Кривбасу приїздив відомий донецький вибійник Микита Ізотов, який допоміг гірникам по-новому організувати роботу. На рудниках ім. Дзержинського, ім. Чубаря та інших з’явилось багато послідовників Олексія Стаханова.
На кінець 1935 року в Кривбасі було 4000 стахановців, з’явилися стахановські бригади, зміни, цехи. Того ж року стахановським став увесь комсомольський колектив заводу «Комуніст». Другу п’ятирічку гірники Кривбасу виконали теж достроково, за три роки — в грудні 1935 року.
Активну участь брали трудящі міста і в громадсько-політичному житті країни. З великим піднесенням пройшли тут вибори до Верховних Рад СРСР і УРСР та місцевих Рад депутатів трудящих, проведені на основі нової Конституції. До органів влади були обрані кращі люди міста — кандидати блоку комуністів і безпартійних. Депутатами Верховної Ради СРСР стали знатний бурильник Кривбасу Ф. І. Лаштоба і директор металургійного заводу Г. І. Івановський. До Верховної Ради УРСР був обраний зачинатель багатоверстатного буріння І. О. Митрофанов.
Велику увагу приділили партійні організації міста інтернаціональному вихованню трудящих. Через організацію МОДРу робітники Кривого Рога подавали матеріальну допомогу борцям проти капіталізму в інших країнах, листувались з ними. У 1934 році, наприклад, гірники міста надіслали через редакцію газети «Червоний гірник» іноземним робітникам 650 листів і одержали від них 500 відповідей. Про те, яке враження за кордоном справили успіхи радянського народу, красномовно свідчать листи французьких робітників криворізьким будівельникам з приводу пуску доменної печі «Комсомолка». «Кожен ваш крок вперед,— писали вони,— це наша пролетарська гордість, кожна ваша нова фабрика, шахта, доменна піч — могила капіталізму».
Чудові моральні риси криворіжців, їх висока трудова та політична активність були запорукою успішного господарського та культурного будівництва в місті. На початку третьої п’ятирічки комсомольці басейну звернулись до молоді всієї країни з закликом розпочати змагання на честь 20-річчя ВЛКСМ. Незабаром розгорнувся масовий рух за гідну зустріч XVIII з’їзду партії. Найкращих показників домоглися металурги. 26 березня 1939 року за стахановську роботу і дострокове виконання важливих державних завдань колектив металургійного заводу був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
27 липня 1940 року відомий бурильник рудника ім. Ілліча О. І. Семиволос виконав змінну норму на 1200 проц., а наступного дня — на 1625 процентів. Приклад новатора наслідували X. Г. Гудименко, І. О. Митрофанов, А. В. Рябковець, Л. Волков та інші.
Організатором соціалістичного змагання була міська партійна організація, яка в 1940 році об’єднувала 6177 комуністів. Її бойовими помічниками були комсомольці міста — 12 235 юнаків і дівчат.
1 вересня 1940 року міськком КП(б)У провів нараду стахановців-двосотників Кривбасу, яка звернулася до гірників Донбасу із закликом розпочати соціалістичне змагання двох басейнів. Перемогу в ньому здобули гірники Криворіжжя. Змагання було продовжено в наступному році.
За роки другої та третьої п’ятирічок криворіжці збудували 12 нових великих залізорудних шахт, завершили реконструкцію старих шахт; 8 нових і реконструйованих рудників давали понад 70 проц. усього видобутку руди в басейні.
Напередодні Великої Вітчизняної війни на Криворіжжі діяло всього 13 рудоуправлінь. Видобуток залізної руди за роки довоєнних п’ятирічок зріс у чотири рази — в 1940 році він становив 20,5 млн. тонн. В цьому році металургійний завод виплавив 928 тис. тонн чавуну, а коксохімічний дав 998 тис. тонн коксу. Справжнім арсеналом гірничорудного устаткування став завод «Комуніст». Крім того, в місті діяло до 160 інших промислових підприємств — авторемонтний, чавуноливарний, суриковий заводи, завод «Червоний металіст», фабрики меблів, одягу, взуття та ін. За роки довоєнних п’ятирічок було збудовано три хлібозаводи, дві олійниці, молокозавод, холодильник, м’ясо- і птахокомбінати, рибокоптильний завод. Валова продукція промисловості міста в 1940 році становила 356,7 млн. крб. В залізорудній, металургійній, коксохімічній, машинобудівній і місцевій промисловості працювало 43 400 робітників. В місті було також близько 10 тис. залізничників та будівельників. В 1940 році у Кривбасі кількість робітників подвоїлась порівняно з 1913 роком.
З розвитком промисловості швидко зростало населення, чисельність якого за переписом 1939 року досягла 197 621 чоловіка. На 1 січня 1941 року тут проживало 212 878 чоловік. З 1937 року в межі Кривого Рога фактично ввійшла майже вся територія басейну. Сільські ж місцевості, які раніше підпорядковувалися міській Раді, в 1939 році були виділені в Криворізький сільський район. Ще в 1936 році в місті було утворено три внутрішніх райони — Центрально-Міський, Дзержинський і Жовтневий. Навколо рудників виросли робітничі селища, які поступово злились з центром міста; було побудовано Соціалістичне місто металургів.
Лише за дві довоєнні п’ятирічки трудящі міста одержали 445 нових багатоповерхових будинків. У 1924 році тут було 3260 житлових будинків, в 1940 році 24 100. Житловий фонд налічував близько 750 тис. кв. метрів. Місто було електрифіковано і радіофіковано. У 1934 році стала до ладу перша черга трамвайної лінії довжиною 8 км. На кінець 1937 року вона була подовжена до 20 кмг. Десятки кілометрів міських вулиць були забруковані і заасфальтовані. Руками трудящих створювалися парки і зелені масиви. Ще в 1927—1928 роках на лівому березі Інгульця, біля його злиття з Саксаганню, було закладено парк ім. газети «Правда», а через кілька років на протилежному березі — Комсомольський парк.
На кінець 1940 року в місті було 947 гастрономічних, галантерейних, трикотажних та інших магазинів, 48 їдалень і ресторанів.
Значно поліпшилось медичне обслуговування трудящих: нa 1 січня 1941 року тут діяло 23 лікарні на 1597 ліжок та 28 фельдшерських пунктів.
В 1940/41 навчальному році в 56 школах Кривого Рога навчалось 32 тис. учнів та працювало 1120 вчителів. У 15 ремісничих школах та школах ФЗН 1680 юнаків і дівчат набували робітничих професій. Вже на початку першої п’ятирічки були створені вищі й середні спеціальні навчальні заклади — гірничорудний (в 1929 році) і педагогічний (в 1930 році) інститути, гірничорудний технікум (в 1929 році) і медучилище (в 1930 році). В 1940 році у вузах і технікумах навчалось понад 1500 студентів. В 1931—1935 роках в гірничорудному інституті працював завідуючим кафедрою геології визначний вчений, в майбутньому член-кореспондент АН УРСР С. П. Родіонов (1898-1961).
В місті діяв драматичний театр, кінотеатр, два палаци культури і 17 клубів на 7250 глядачів.
В 30-ті роки літературне об’єднання міста випускало журнал «Кривбас», редактором його працював М. У. Олійник (1910—1942), який згодом став відомим українським поетом. У міському літоб’єднанні розпочали творчу діяльність українські прозаїки О. І. Гуреєв, Д. В. Ткач, драматург Л. А. Юхвід, поет В. К. Шаблій (загинув під час Великої Вітчизняної війни).
Тиражем в 20 тис. примірників виходила газета «Червоний гірник», видавалось 15 багатотиражних газет, які відігравали важливу роль в соціалістичному вихованні трудящих.
Викувана партією висока ідейність трудівників міста, їх безмежна відданість справі соціалізму з особливою силою виявились у грізні роки Великої Вітчизняної війни.
З перших днів війни тисячі гірників, металургів, будівельників пішли до лав Червоної Армії. З криворіжців було сформовано три стрілецьких дивізії, полк протиповітряної оборони, автотранспортний батальйон та інші частини й підрозділи. На кожному руднику був створений батальйон народного ополчення. В них вступили близько 20 тис. чоловіків і жінок х. Частина їх пізніше ввійшла до складу регулярних військ. З великим піднесенням працювали гірники міста, продовжуючи давати країні руду і метал. «Руда — це танки, літаки, снаряди, гвинтівки, гармати,— заявив тоді знатний гірник О. І. Семиволос.— Досі я систематично виконував по 4 норми, тепер твердо вирішив давати не менше як 5 норм». Піврічний план видобутку руди гірники басейну виконали достроково — до 25 червня.
Коли фронт наблизився, жителі міста вийшли на будівництво оборонних споруд. Тільки в районі села Широкого з їх участю було створено 20 командних пунктів, встановлено 500 вогневих точок тощо.
Незабаром почалась евакуація устаткування заводів та рудників. В тил країни виїхало багато гірників і металургів. По-фронтовому працювали на Новотагільському металургійному комбінаті криворізькі доменщики і прокатники. У Новому Тагілі завод «Комуніст» став арсеналом гірничого устаткування для рудників Уралу і Сибіру. Тисячі криворізьких гірників допомагали кувати перемогу ударною працею на Високогірському, Бокальському і Благодатському рудниках Уралу. Кращі з них — І. О. Митрофанов, І. П. Завертайло, С. Єременко та інші — стали в один ряд з героями фронту, були нагороджені орденами і медалями, а О. І. Семиволос в квітні 1942 року став лауреатом Державної премії.
Не скорилося ворогові і населення, що лишилось на території, окупованій 14 серпня 1941 року німецько-фашистськими загарбниками. Для роботи в тилу Криворізький міськком КП(б)У залишив підпільний міський комітет у складі Н. Л. Омельченка, А. Е. Губенка, В. С. Сингирцова, С. Г. Помельникова. Встановивши зв’язок з підпільним Дніпропетровським обкомом партії, вони очолили масову боротьбу проти окупантів. В період тимчасової окупації в місті було створено 13 підпільних груп.
Вже 1 листопада 1941 року на одному з рудників, підготовлених фашистами до пуску, радянські патріоти вчинили диверсію. Кількома вибухами було знищено компресорну установку, підйомник та інші механізми, вбито й поранено багато гітлерівців. Партизанський загін, який підготував цю диверсію, вступив у бій з фашистським каральним загоном і завдав йому відчутних втрат. На початку 1942 року було зруйновано інший рудник, де фашисти намагались налагодити видобуток руди 6.
Гітлерівці сподівалися, що жорстоким терором їм вдасться придушити опір радянських людей. За неповними даними вони замучили, розстріляли, кинули в шурфи понад 7 тис. криворіжців, а кілька тисяч насильно вивезли до фашистської Німеччини та в концентраційні табори. Серед загиблих було понад 800 військовополонених та багато комуністів і комсомольців, залишених для підпільної роботи.
Репресії порушили зв’язок підпільного міськкому партії з керованими ним групами, з підпільним Дніпропетровським обкомом партії, командуванням Південного фронту.
В цих умовах член міськкому B. С. Сингирцов, не маючи зв’язку з центром, почав діяти самостійно.
З числа робітників рудника ім. Дзержинського він створив підпільну антифашистську групу, до якої ввійшли В. А. Потапенко, І. Г. Кравченко, І. Н. Левоненко, C. С. Плях, Ф. І. Квітка, А. Л. Циганков, П. А. Ільченко, П. Лаптев. Група розгорнула політичну роботу серед населення, закликаючи його до боротьби проти окупантів. Підпільники висадили в повітря залізничний міст та військовий ешелон, вивели з ладу 12 автомашин ворога, знищували його солдатів, рятували радянських людей від вивезення до фашистської Німеччини.
Виникла підпільна група також у радгоспі № 38 і селищі Мудрьона, створена комуністом П. А. Тарандушком, направленим на Криворіжжя наприкінці 1941 року політуправлінням Південного фронту. Групи Сингирцова і Тарандушка встановили між собою зв’язок і спільно провели кілька диверсій.
В листопаді 1941 року комуніст, учитель Ю. М. Козаченко організував у Соцмісті підпільний партійний комітет, до складу якого ввійшли І. Т. Москаленко, М. Є. Стадник, В. П. Шевченко. Комітет створив на станції Довгинцеве підпільну антифашистську групу під керівництвом Ю. П. Щербака і зв’язався з групою Ф. М. Тарана, що формувалась на той час у Соцмісті.
Підпільні організації Соцміста і Довгинцевого почали випускати і поширювати листівки та зведення Радянського інформбюро, які приймали по радіо. Вони здобували зброю, переховували червоноармійців, подавали їм допомогу при переході через лінію фронту, діставали шрифт для підпільної друкарні. В 1942 році 15 членів Довгинцевської групи та підпільного комітету були схоплені і замордовані у фашистських катівнях. Серед них Ю. Козаченко, Ю. Щербак, В. Носенко, М. Карачанський, І. Москаленко, С. Поляков, С. Никитенко, Г. Шевченко та інші.
Група Ф. М. Тарана продовжувала боротьбу. Вона провела кілька диверсій на залізниці, зокрема, в лютому і липні І. М. Гальченко та Ф. М. Таран в районі станцій Коломійцеве і Радушна пустили під укіс вантажний і пасажирський поїзди ворога. Пізніше їм вдалося визволити з концтабору в Соцмісті понад 200 юнаків і дівчат, яких фашисти збиралися відправити до Німеччини.
Активно діяла комсомольсько-молодіжна група, створена у вересні 1941 року М. Решетняком, А. Жовтухою, О. Щербаком, М. Ходичем і Г. Романовою. За два роки група випустила 46 листівок тиражем 3 тис. примірників. Восени 1942 року юні підпільники змонтували радіоприймач і почали поширювати зведення Радянського інформбюро. Потім, влаштувавшись на роботу до німецького армійського парку зв’язку, юні месники пошкодили 24 рації. Учасники молодіжної групи готувались до збройної боротьби, шукали зв’язку з партизанами, але їх схопили фашисти
і 17 вересня 1943 року розстріляли. Прах героїв покоїться в Комсомольському парку міста.
В лютому 1942 року розпочала підпільну діяльність комсомольсько-молодіжна група «Червоногвардієць» (на шахті «Червоногвардійська» рудника ім. Рози Люксембург). Її організатором був комсомолець М. П. Гриньов. Спочатку група складалася з 8 чол., потім збільшилась до 32. Серед її членів були І. І. Косигін, М. В. Бабенко, М. Д. Мазикін, І. Гудзь, Т. І. Буряченко. Восени 1943 року М. П. Гриньов сформував загін, до якого ввійшли всі члени підпільної групи. Загін встановив зв’язок з наступаючими частинами Червоної Армії.
В листопаді 1942 року була створена ще одна підпільна комсомольсько-молодіжна група — «Дзержинець» (на руднику ім. Дзержинського). До її складу ввійшли брати Іван Демиденко і Петро Демиденко, Павло Татаринцев, брати Микола Кожакін і Григорій Кожакін та інші. Підпільники мали радіоприймач, розповсюджували листівки, повідомлення Радянського інформбюро. З весни 1943 року група розпочала диверсії на залізниці, руднику ім. Кірова2.
Під керівництвом партійного підпілля трудящі Криворіжжя брали також активну участь в партизанській боротьбі проти окупантів. Ще в 1941 році частина криворіжців — бійців народного ополчення та винищувальних загонів — була залишена в дніпровських плавнях в районі Нікополя. Одним із загонів командував секретар партійної організації заводу «Комуніст» Б. Г. Шангін. У жовтні цей загін здійснив вдалий напад на станцію Чортомлик. Прорвавшись з оточення карателів, він здобув перемогу у двох боях в районі Кривого Рога, а потім пробився в Знам’янські ліси на Кіровоградщині. Пізніше він діяв на Житомирщині і Волині, встановив зв’язок з партизанським з’єднанням С. А. Ковпака і в його складі здійснив рейд по тилах ворога. Перебуваючи в Польщі, Б. Г. Шангін командував партизанським з’єднанням чисельністю в 1000 бійців. Повернувшись на Криворіжжя після закінчення війни, він перебував на партійній і радянській роботі, а зараз працює заступником директора інституту «Механобрчормет».
У вересні 1942 року з ініціативи робітника І. П. Бедянка був організований невеликий партизанський загін в Олександродарі. Пізніше він встановив зв’язок з підпільною групою «Дзержинець». У грудні 1942 року на базі створених ще в 1941 році груп в Широківському районі виник великий партизанський загін під командуванням колишнього вчителя школи ФЗН рудника «Інгулець» Г. М. Сєднєва. Командирами в загоні були криворіжці С. Д. Сєднєв, Д. К. Ходін, О. Н. Блинов та ін.
За час своєї бойової діяльності партизанський загін Г. М. Сєднєва знищив 429 німецько-фашистських загарбників і поліцаїв, висадив у повітря 2 залізничні мости, пустив під укіс 4 ешелони, знищив 40 автомашин ворога 3. Восени 1943 року він встановив зв’язок з наступаючими радянськими військами. В пам’ять про героїчного партизана, що загинув у бою, один з нових проспектів міста названо його іменем.
23 жовтня 1943 року на підступи до Кривого Рога вийшли радянські війська. Наступного дня танкісти 18-го танкового корпусу 5 гвардійської танкової армії з десантом піхоти прорвались у центр міста, але не змогли утриматись там і відійшли до станції Калачевська й рудників ім. Леніна та ім. Орджонікідзе. Прагнучи за всяку ціну утримати залізорудний басейн, німецько-фашистське командування зосередило в районі Нікополя і Кривого Рога спочатку 13, а пізніше 23 дивізії, в т. ч. 4 танкових і одну моторизовану, які чинили відчайдушний опір радянським військам 1 2. Бої на північній околиці міста затягнулись до початку 1944 року.
17 лютого 1944 року війська 37-ї і 46-ї армій, що входили до складу 3-го Українського фронту, відновили наступ на Криворізькому напрямі. 37-а армія обходила місто з північного сходу, а 46 — з південного сходу. В боях на південь від міста брали участь уцілілі групи з колишнього партизанського загону Сєднєва. Врятувати від зруйнування заміновану фашистами греблю водосховища КРЕС радянським воїнам допоміг загін групи «Червоногвардієць».
Прорвавши оборонні рубежі ворога, 28-а і 15-а гвардійські стрілецькі дивізії 21 лютого визволили станцію Довгинцеве. Наступного дня вони форсували річку Саксагань і вийшли на західну околицю Кривого Рога. В цей час інші з’єднання вибили ворога з південно-східного району міста. 22 лютого розгорнулись бої 10-ї гвардійської, 188-ї Нижньодніпровської та інших стрілецьких дивізій за очищення від окупантів північної частини міста. Наступ піхотних частин і з’єднань посилювався діями артилерії, танків і авіації. Протягом 22—23 лютого Кривий Ріг був повністю очищений від німецько-фашистських загарбників.
Масовий героїзм в боях за визволення міста проявили бійці та офіцери 10-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії. В ніч з 22 на 23 лютого під вогнем ворога в крижаній воді кілька разів вони форсували Саксагань і на ранок 23 лютого визволили селища рудників ім. Фрунзе і «Більшовик». 180 бійців загону під командуванням підполковника А. П. Шурупова в ніч на 22 лютого захопили греблю Криворізької електростанції. Перебуваючи в оточенні, вони безперервно відбивали атаки переважаючих сил гітлерівців і утримали зайняті позиції, доки не підійшли основні сили наступаючих військ. Греблю електростанції було врятовано. Відзначились також 20-а, 48-а і 92-а гвардійські стрілецькі дивізії, 462-й мінометний, 28-й окремий гвардійський танковий, 371-й нічний бомбардувальний полки та інші з’єднання і частини. Багатьом з них було присвоєно найменування «Криворізьких», інші були нагороджені орденами СРСР.
Шести солдатам і офіцерам за героїчні дії під час визволення міста було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Вшановуючи світлу пам’ять воїнів, що полягли в боях за визволення міста, трудящі встановили в селищах рудників ім. Р. Люксембург, ім. Орджонікідзе, ім. К. Лібкнехта, ім. Дзержинського, шахти «Більшовик» пам’ятники. В 1968 році до Дня Перемоги на розі вулиць Дніпропетровської і Нікопольської споруджено грандіозний 20-метровий монумент радянському воїну-переможцю.
За ратні подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни тисячі криворіжців були нагороджені орденами і медалями СРСР. Всій країні відомі імена двічі Героїв Радянського Союзу Д. Б. Глинки, який збив 50 ворожих літаків, і В. І. Михлика, що здійснив 188 бойових вильотів, знищивши 29 танків, 127 автомашин, 15 зенітних установок, 8 мінометних батарей ворога тощо. Бронзовий бюст Д. Б. Глинки встановлено в селищі Рахманівці, В. I. Михлика — в центрі міста. Звання Героя Радянського Союзу удостоєний В. М. Найденко, учасник боїв в Іспанії, командир авіаційного полка, який боровся з ворогом над Москвою і Сталінградом. Посмертно присвоєно це звання старшому лейтенантові І. В. Лавроненку, який зробив 167 бойових вильотів і в 37 повітряних боях збив 15 літаків ворога. Героями Радянського Союзу стали льотчики Б. Б. Глинка, В. М. Дудниченко, І. О. Кобилянський, А. І. Труд. За мужність і героїзм, виявлені в боях на Орловсько-Курській дузі, звання Героя Радянського Союзу присвоїли гвардії капітану, командирові стрілецького батальйону Г. О. Скляру (посмертно); за форсування Дніпра — сержанту-саперу Г. М. Байбаренку, старшому сержанту О. М. Алексєєнку, гвардії старшому лейтенанту, комсоргу полка Ю. М. Должанському, командирові стрілецького батальйону І. Т. Овчаренку (посмертно). 11 січня 1944 року уродженець міста І. П. Костенко в боях за визволення Криму повторив подвиг Олександра Матросова. Смертельно поранений 19-річний юнак Д. К. Шконда вогнем автомата і гранатами знищив 24 квітня 1945 року групу німецьких солдат, що засіли в підвалі одного будинку в Берліні. Всього протягом війни високого звання Героя Радянського Союзу були удостоєні 28 вихованців партійної і комсомольської організацій Криворіжжя.
Страшну картину являв собою Кривий Ріг після визволення від німецько-фашистських загарбників. Тікаючи з міста, окупанти зруйнували корпуси металургійного і коксохімічного заводів, заводу «Комуніст», районної електростанції, 54 шахтні стволи, приміщення інститутів, шкіл, лікарень, десятки житлових будинків. Матеріальних збитків промисловості та комунальному господарству міста було заподіяно на 1,2 млрд. карбованців.
Партійні, радянські, профспілкові організації міста, які почали діяти в перші дні після його визволення, спрямували всі зусилля насамперед на відбудову зруйнованого господарства. Через місяць руда з перших відбудованих шахт почала надходити на металургійні заводи. Піднімати з руїн Кривбас допомагала вся країна. З центральних областей Радянського Союзу надсилалися машини й обладнання. З Уралу і Сибіру повертались будівельники, гірники й металурги.
З ініціативи комуністів на всіх підприємствах міста розгорнулося змагання комсомольсько-молодіжних бригад за право називатись фронтовими. Багато бурильників працювали за методом багатозабійного буріння О. І. Семиволоса, виконуючи по 5 і більше норм за зміну. На руднику ім. Кірова комплексна бригада Н. Єгорової, застосовуючи взаємодопомогу і суміщення професій, завоювала перше місце у всесоюзному соціалістичному змаганні серед бригад залізорудної промисловості.
Героїчною працею криворіжців вже на кінець 1945 року було відбудовано 32 шахти. Відновились заняття в гірничорудному і педагогічному інститутах, в 48 школах навчалось 21 850 учнів. Було відкрито 13 клубів, кінотеатр і драматичний театр, 73 бібліотеки. В місті діяли 17 лікарень, 20 поліклінік та амбулаторій.
Не покладаючи рук, працювали трудящі Кривого Рога, щоб успішно виконати план четвертої п’ятирічки. Вже в 1946 році було відбудовано та споруджено 11 великих і середніх шахт. Згодом стали до ладу металургійний і коксохімічний заводи, завод «Комуніст», заводи по виробництву верстатів алмазного буріння, випуску залізобетонних стояків, цементний завод, збагачувальні і агломераційні фабрики.
У швидкому відродженні басейну величезну роль відіграло соціалістичне змагання. Воно набрало справді масового характеру. З кожним роком зростало число робітників, які достроково завершували п’ятирічний план. Якщо в 1947 році їх було 19, то в 1948 році вже 358, а в 1949 році — 1363 чоловіка.
Розгортався рух раціоналізаторів. За перші 2 роки п’ятирічки тільки гірники внесли 669 пропозицій, що дало 6 млн. 981 тис. крб. умовної економії. Значного поширення набули швидкісні методи праці. Бригада 0. Т. Колоскова з рудника ім. Карла Лібкнехта в окремі місяці проходила понад 100 погонних метрів виробок.
Бригада С. С. Чумака з рудника «Інгулець» за місяць пройшла 141 погонний метр спареної виробки, завоювавши у всесоюзному соціалістичному змаганні прохідників друге місце. Високих творчих досягнень добилися бурильники і прохідники М. П. Буцеровський, С. Г. Голубар, А. Ф. Зіньков, І. Макаренко.
Виконавши четвертий п’ятирічний план, гірники перевищили довоєнний рівень видобутку руди. 528 з них були нагороджені орденами і медалями, в т. ч. 43 — орденом Леніна, 53 — присвоєно звання почесного гірника УРСР, а бурильник А. Ф. Зіньков за впровадження нового прогресивного методу відбійки руди удостоєний звання лауреата Державної премії.
Тисячі новаторів праці вели активну громадську роботу в місті. О. І. Семиволос був обраний депутатом Верховної Ради СРСР, С. Г. Голубар — депутатом Верховної Ради УРСР. С. Г. Голубар обирався також членом ЦК КП України.