Кривий Ріг, Криворізький район, Дніпропетровська область (закінчення)
Ще більше зросли темпи промислового розвитку міста в п’ятій п’ятирічці. В останні роки п’ятирічки почали діяти 2 найбільші шахти басейну — «Жовтнева» (рудник ім. Комінтерну) та «Саксагань» (рудник ім. Дзержинського) з річною продуктивністю 3,5 млн. тонн руди кожна. Поряд з інтенсифікацією підземного видобутку руди було розпочато широке використання бідних руд. В 1953 році почалося будівництво первенця гірничозбагачувальної промисловості країни — Південного комбінату. Наприкінці 1955 року комбінат видав перші тонни металургійної сировини.
Значно посилило енергооснащеність басейну введення в експлуатацію високовольтної лінії електропередачі Каховка — Кривий Ріг. Зарегулювання вод ріки Саксагані дало змогу більш інтенсивно розробляти багаті поклади залізних руд в районі рудників ім. Дзержинського, ім. Кірова та інших.
В результаті збільшення виробничих потужностей, впровадження нових механізмів і масового трудового піднесення робітників на кінець п’ятої п’ятирічки Кривбас у 2,5 раза перевищив рівень видобутку руди 1940 року. За бездоганну роботу орденами і медалями СРСР було нагороджено понад 2300 трудівників.
Інтенсивне нарощування потужностей залізорудної, гірничозбагачувальної, металургійної промисловості продовжувалось і в наступні роки. Згідно з рішенням ЦК КП України розпочалося будівництво 3-х ударних комсомольських об’єктів. На заклик партії і комсомолу достроково ввести ці об’єкти до ладу діючих приїхали тисячі юнаків і дівчат з різних кінців країни.
Славну сторінку в трудовий літопис Кривбасу вписали молоді ентузіасти на спорудженні шахт «Дніпропетровська-Комсомольська» № 1 та «Дніпропетровська-Комсомольська» № 2. Обидві будови було здано в експлуатацію значно раніше строку.
У вересні 1958 року державна комісія прийняла й домну «Криворізька-Комсомольська», яку будували всього 8 місяців. Прискореними темпами йшло будівництво прокатного цеху металургійного заводу ім. В. І. Леніна. В 1956—1960 роках на підприємстві стало до ладу кілька прокатних станів.
На початку 1958 року розгорнувся рух за наслідування почину відомого донецького шахтаря М. Я. Мамая — змагання за щоденне перевиконання змінного завдання кожним робітником. Першими підхопили патріотичну ініціативу Миколи Мамая гірницькі бригади І. Буряка, П. Колосова, Ф. Ковальчука, В. Іванова, А. Любченка та інші. На початку 1958 року знатний вибійник Донбасу приїздив у Кривий Ріг для обміну досвідом.
Визначні успіхи трудівників міста високо оцінили Комуністична партія і Радянський уряд. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 липня 1958 року 224 працівники індустріального Кривбасу були нагороджені орденами і медалями. Бурильники І. М. Буряк, В. Г. Іванов, І. М. Виноградов, Я. М. Косогов, прохідники А. А. Денисенко, О. П. Ростальний, І. В. Кузнецов, металурги В. Л. Мурзак і І. Я. Биковський, будівельники Г. Ф. Армашова і О. І. Журавльов, диспетчер станції Довгинцеве В. П. Діденко, начальник дільниці В. М. Колпак, керуючий трестом «Ленінруда» А. П. Жмайло, директор Південного гірничозбагачувального комбінату І. І. Савицький, директор металургійного заводу Ф. Ф. Рязанов, головний інженер тресту «Кривбасгеологія» А. О. Пітаде були удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці.
На початку 1958 року розпочалось будівництво Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату, якому було присвоєно ім’я Ленінського комсомолу. Школою комуністичного виховання стала комсомольська будова для семитисячного загону будівельників. Чудові кадри виросли тут. Тільки в 1958 році будівельники подали понад 220 раціоналізаторських пропозицій з економічним ефектом 42 млн. 240 тис. карбованців.
19 березня 1959 року, обговоривши підсумки XXI з’їзду КПРС, молоді будівельники зобов’язалися здати в експлуатацію Новокриворізький гірничозбагачувальний комбінат до 42 роковин Великого Жовтня. І свого слова з честю дотримали.
Використавши набутий досвід, колектив тресту «Криворіжаглобуд» за рекордно короткий строк спорудив комбінат-велетень, потужність якого — 12 700 тис. тонн концентрату і агломерату. У 1959 році комбінат став до ладу.
В першому році семирічки почали діяти шахта «Нова» (колишній Рахманівський рудник) та інші гірничорудні об’єкти. Було реконструйовано Південний комбінат № 1. В цілому потужність гірничорудних підприємств Кривбасу за один рік семирічки збільшилась на 10 млн. тонн.
Трудові успіхи криворіжців у 1959 році дістали високу оцінку партії і уряду. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР у своєму привітанні поздоровили трудящих басейну з достроковим виконанням планів першого року семирічки і надплановим виробництвом 1 млн. тонн залізної руди та концентрату.
Ще вищими темпами споруджувався Південний гірничозбагачувальний комбінат № 2, теж оголошений ударною комсомольською будовою. Зводити його було дуже складно у зв’язку з удосконаленням технології збагачення руд, застосуванням нових машин і механізмів.
Величезні труднощі довелося подолати будівельникам. Тут особливо відзначилися найдосвідченіші бригади, очолювані Героєм Соціалістичної Праці О. Журавльовим та Д. Климцем. В 1960 році, за рік після початку будівництва, комбінат був введений в експлуатацію.
Другою великою будовою 1960 року в Кривбасі була доменна піч металургійного заводу, якому було присвоєно ім’я Леніна. На спорудженні надпотужної домни виявили справжню майстерність тисячі робітників та інженерів, бригади комуністичної праці А. Матвієнка, А. Суханова, І. Огурцова. Металургійний велетень було збудовано менш ніж за рік.
У 1960 році стали до ладу також перша черга шахти ім. Фрунзе, 2 мартенівські печі, коксова батарея, дротовий стан, перша черга цементного заводу.
Широкий розмах промислового будівництва вимагав повнішого забезпечення підприємств і населення водою, якої не вистачало. Особливого значення в зв’язку з цим набуло спорудження каналу Дніпро — Кривий Ріг. Будівельникам довелось виконати величезний обсяг робіт: викопати понад 18 млн. кубометрів землі, вкласти близько 140 тис. кубометрів бетону й залізобетону, десятки тисяч кубометрів цегли і каменю, змонтувати тисячу тонн металевих конструкцій. Всенародну шану здобув старший машиніст екскаватора тресту «Укрекскавація» комуніст Й. П. Галенко — заслужений будівельник республіки, член ЦК КП України, депутат Верховної Ради СРСР, який став ініціатором всесоюзного змагання екскаваторників за найвищу в світі продуктивність праці — тією ж кількістю машин переробляти вдвоє-втроє більше грунту. Вже в 1959 році його бригада виробила 150 тис. кубометрів грунту (більше як дві річні норми); у 1960 — 190 тис., у 1961 — 200 тис., а в 1962 — 210 тис. кубометрів. Ще в 1961 році вона завершила виконання особистої семирічки.
Третій рік семирічки був ознаменований дальшим зростанням капітального будівництва в Кривбасі. Готуючись гідно відзначити історичний XXII з’їзд КПРС, трудівники міста під керівництвом партійної організації, яку очолював В. С. Олейніков — тепер секретар Дніпропетровського обкому КП України, множили свої зусилля в боротьбі за дострокову здачу в експлуатацію нових промислових і соціально-культурних об’єктів, успішне виконання державних завдань. Першу продукцію видав Центральний гірничозбагачувальний комбінат, споруджений у північно-східній частині міста. Його потужність на початковому етапі освоєння становила 1721,3 тис. тонн. Коли стали до ладу 2-а і 3-я черги комбінату, виробництво концентрату зросло до 7100 тис. тонн. Тут було пущено першу в Радянському Союзі обпалювальну фабрику.
На металургійному заводі в цей час достроково стала до ладу ще одна надпотужна домна. Новий металургійний агрегат, який за механізацією та автоматизацією не мав собі рівних у світі, споруджено всього за 8 місяців — майже на 3 місяці швидше, ніж перша домна-гігант.
Центральний Комітет КПРС і Рада Міністрів СРСР надіслали вітального листа колективам трудящих, які спорудили домну, і робітникам Криворізького металургійного заводу ім. В. І. Леніна. «Ви зробили добрий подарунок XXII з’їздові КПРС,— говорилося в листі.— ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР висловлюють впевненість в тому, що металурги за короткі строки освоять проектну потужність нової доменної печі, а колективи будівельників широко використають досвід швидкісного будівництва для дострокового спорудження інших металургійних агрегатів Криворізького металургійного заводу ім. В. І. Леніна. Бажаємо вам, дорогі товариші, дальших трудових успіхів».
Серйозний екзамен склали будівельники і на спорудженні найпотужнішої в світі шахти «Гігант—
Глибока», яка збудована за новою технологією, з баштовим висотним надшахтним приміщенням. Справжній трудовий героїзм, високу виробничу культуру продемонстрував колектив управління № 8 тресту «Кривбасрудбуд». Душею ударної будови були комуністи. На армуванні і бетонуванні перекриття надшахтної споруди комплексна бригада Г. Ф. Бояра впровадила потоковий метод роботи, підвісне збирання бетону та інші нововведення, які прискорили будівництво.
Серед інших підприємств, що стали до ладу у третьому році семирічки,— З мартенівські печі, блюмінг, коксова батарея, дрібносортний і штрипсовий стани, заводи по ремонту гірничозбагачувального обладнання, перша черга шахти ім. Леніна, друга —шахти ім. Фрунзе.
Багато було зроблено для прискорення технічного прогресу в Кривбасі. Новим значним кроком в цьому було створення колективом Криворізького інституту «Діпрорудмаш» високопродуктивного верстата вогневого буріння. Вдосконалилась технологія і на металургійних підприємствах міста. На заводі ім. В. І. Леніна почали широко використовувати природний газ і кисень, на прокатних станах № 1 та № 3 впроваджено беззалишковий розкрій металу, що дало велику економію. Індустріалізовано виробничі процеси в промисловому і житловому будівництві. Стали до ладу домобудівні заводи загальною річною потужністю 175 тис. кв. метрів. На шахті «Гігант—Глибока» групою інженерно-технічних працівників і новаторів виробництва у співдружності з вченими Криворізького гірничорудного інституту було впроваджено нову, високоефективну систему видобування руди — буріння похилих глибоких свердловин по нашаруванню. Завдяки цьому значно скоротився обсяг нарізних робіт, прискорилась підготовка очисних забоїв, підвищилась якість руди, знизилась її собівартість, поліпшилися санітарно-гігієнічні умови роботи вибійної групи.
Все ширше розгортався рух бригад і ударників комуністичної праці. Спочатку в це почесне змагання включилася молодіжна комплексна бригада гірників шахти «Саксагань» рудника ім. Дзержинського, яку очолював молодий комуніст Герой Соціалістичної Праці І. М. Буряк. Ініціатива бригади І. М. Буряка була схвалена міськкомом КП України і рекомендована до широкого наслідування і підтримки.
Першими у Кривбасі звання колективу комуністичної праці завоювали бригади бурильників (бригадир І. М. Буряк), будівельників (бригадир В. М. Литвин)г токарів (бригадир Б. М. Шляховий). В грудні 1958 року з ініціативи міськкому КП України відбувся перший зліт колективів комуністичної праці Кривбасу.
У грудні 1958 року в змаганні за комуністичну працю брали участь 59 колективів, у яких працювало 850 робітників, а наприкінці 1965 року — 4295 бригад, дільниць, цехів, окремих підприємств (всього — 82 400 трудящих). Крім того, 50 655 чоловік боролися за звання ударника комуністичної праці. На 1 січня 1968 року звання комуністичних було присвоєно 1589 колективам, що об’єднували понад 40 114 трудящих. Ударниками комуністичної праці стали 48 279 криворіжців. Всього рухом за комуністичну працю на Криворіжжі охоплено понад 160 тис. чоловік — до 60 проц. усіх робітників і службовців.
Змагання за комуністичну працю відкрило небачені можливості піднесення її продуктивності. Так, гірники шахти «Більшовик» закликали трудящих усієї країни включитися в змагання за підвищення продуктивності праці в 2—2,5 раза на кінець семирічки. Невдовзі продуктивність праці за зміну на одного робітника на цій шахті зросла вдвоє. Почин шахти «Більшовик» підхопили на «Гіганті». Тут продуктивність праці одного робітника за зміну з січня 1959 року до червня 1960 року зросла від 12,4 тонни до 15,6 тонни. Таких показників на підземних гірничорудних роботах досягнуто вперше в світі.
Робота шахт «Більшовик» і «Гігант» була високо оцінена на липневому Пленумі ЦК КПРС у 1960 році. З метою вивчення цього досвіду в Кривому Розі скликали Всесоюзну нараду працівників підприємств гірничорудної і вугільної промисловості.
Серед 9 керівників колективів і ударників комуністичної праці республіки, які виступили з ініціативою — вивести кожне підприємство на рівень передових, було двоє криворіжців: Й. Галенко та І. Додукало. Цей почин схвалив Центральний Комітет КП України. Першими наслідували її члени бригади комуністичної праці Б. Г. Максака з шахти «Гігант». Вони вивели в число передових сусідню відстаючу бригаду Й. Ю. Кмеча, а Й. П. Галенко — екіпаж екскаваторників О. С. Машкова.
З ініціативи гірників шахти «Саксагань» рудника ім. Дзержинського «Луганська година» переросла в «Українську годину». Під прапор цього патріотичного руху стали колективи всіх підприємств басейну. «Трудом нагороджена «Українська година» — так називалося звернення колективу саксаганців до всіх працівників промисловості, транспорту і будівництва республіки, яке було надруковане в газеті «Правда Украины» від 5 грудня 1962 року і схвалено ЦК КП України.
В 1963 році гірники 18-ї дільниці шахти «Гігант-Глибока» за рахунок заощадженого часу видобули 60 тис. тонн надпланової руди. Високі зразки праці показали прохідницька бригада Героя Соціалістичної Праці О. П. Ростального, робітники шахти «Більшовик».
Широко розгорнувся серед робітників міста рух за підвищення норм виробітку. На заводі гірничорудного устаткування «Комуніст» ударник комуністичної праці токар О. В. Попов, зваживши реальні можливості, запропонував скоротити йому на 10—15 проц. норму часу при обробці деталей. З ініціативи О. В. Попова, схваленої бюро міськкому партії, на підприємстві створили перше громадське бюро товариської взаємодопомоги. Кращі виробничники почали навчати молодих робітників прогресивних методів праці.
В останні роки семирічки в місті продовжувалось велике промислове будівництво. Стали до ладу потужні шахти ім. Леніна, «Гвардійська», нова велетенська домна та інші об’єкти на металургійному заводі гірничорудного і збагачувального устаткування, електроламповий завод, завод по ремонту дизельних автомобілів, розширились судоремонтні заводи, завершилось будівництво Ново-Криворізького і Центрального гірничозбагачувального комбінатів, розпочалось будівництво перших черг Північного та Інгулецького комбінатів, шахт ім. Артема № 1 і «Зоря», Криворізької ДРЕС № 2. Всього за семирічку було побудовано понад 80 великих промислових об’єктів. Набагато зросли потужності залізорудної, збагачувальної та металургійної промисловості. З року в рік збільшувалось виробництво руди і металу.
Вже на початку червня 1965 року гірники і металурги міста значно перевиконали планові завдання семирічки і в 2-й половині року продовжували давати руду і метал понад план. За роки семирічки в Кривбасі було вироблено 440 млн. тонн руди і концентрату. При цьому видобули понад план близько 18 млн. тонн руди. За цей час металургійний завод дав країні 29 млн. тонн чавуну, в т. ч. 2,5 млн. тонн надпланового. Виробництво сталі на заводі зросло в 7,7 раза, прокату — в 4,8, коксу — 1,5 раза. Валова продукція заводу за 1959—1965 рр. збільшилась втроє. «Українська Магнітка» стала рентабельним підприємством і дала в 1965 році 52 млн. крб. прибутку.
За дострокове виконання семирічки 1160 передовиків і організаторів виробництва міста були нагороджені орденами і медалями Союзу РСР. Сім’ю Героїв Соціалістичної Праці на Криворіжжі поповнили бурильники О. С. Висоцький і Ф. М. Новиков, екскаваторники В. К. Мироненко та І. І. Стадниченко, сталевар В. Ф. Кисарєв, директор металургійного заводу М. С. Галатов, керуючий трестом «Дзержинськруда» Г. С. Зимальов, керуючий трестом «Криворіжаглобуд» О. П. Подлепа. Орденом Леніна нагороджений трест «Криворіжаглобуд», орденом Трудового Червоного Прапора — Південний гірничозбагачувальний комбінат та рудоуправління ім. Ф. Е. Дзержинського.
Кривбас відіграє велику роль у створенні матеріально-технічної бази комунізму. Тут виробляють половину металургійної сировини країни. Криворізька руда і агломерат плавляться в домнах Придніпров’я, йдуть на експорт в ^соціалістичні країни.
Розгорнувши змагання за гідну зустріч 50-річного ювілею Жовтня, криворіжці успішно виконали завдання двох років нової п’ятирічки. За цей час капіталовкладення у промислове, соціально-культурне і побутове будівництво міста досягли 569 млн. карбованців. Стали до ладу шахта «Зоря» рудоуправління ім. Комінтерну, одна з найбільших у басейні, надпотужна доменна піч, конвертор, 2 дрібносортних стани та інші об’єкти на металургійному заводі, перша черга фабрики окомкування Центрального гірничозбагачувального комбінату, на 9 млн. тонн збільшились потужності гірничозбагачувальної промисловості. В 1966—1967 рр. збудовано також 45 об’єктів соціального, культурного і побутового значення. Виробництво руди і концентрату в 1967 році досягло 84 371 тис. тонн, що становить понад 50 проц. загальносоюзного виробництва. Успішно виконавши соціалістичні зобов’язання, гірники і збагачувальники за 2 роки п’ятирічки дали країні понад план 4989 тис. тонн металургійної сировини. Продуктивність праці в Кривбасі в 1967 році в середньому становила 8,8 тонни на одного робітника за зміну, а на шахті «Гігант-Глибока» рудоуправління ім. Дзержинського — 19,11 тонни за зміну, що є найвищою в країні. У серпні 1967 року всесоюзний рекорд швидкісної прохідки — 445,7 погонних метрів гірничих виробок—поставила комплексна прохідницька бригада М. М. Яременка (рудоуправління ім. Комінтерну). У жовтні новий всесоюзний рекорд — 628 погонних метрів штреку встановила прохідницька бригада Героя Соціалістичної Праці О. П. Ростального. У 1967 році в місті розпочалося масове змагання за дострокове виконання п’ятирічки.
На честь 50-річчя Жовтня колективи трудящих Південного гірничозбагачувального комбінату, рудника ім. Кірова і тресту «Криворіжжитлобуд» нагороджені пам’ятними прапорами ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Колективи рудоуправління ім. К. Лібкнехта і тресту «Кривбасгеологія» нагороджені пам’ятними прапорами ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Української республіканської Ради профспілок. Пам’ятним Червоним прапором ЦК ВЛКСМ нагороджено комсомол Криворіжжя. Колективи 13 підприємств відзначені пам’ятними прапорами обкому і міськкому КП України, обласної і міської Рад депутатів трудящих.
Великих трудових успіхів було досягнуто в результаті організаційної та масово-політичної роботи міської партійної організації, яка об’єднує близько 35 тис. комуністів. Вони очолюють найважливіші ділянки гірничорудної, металургійної промисловості та інших галузей народного господарства. М. С. Пічужкіна, який тоді був першим секретарем міськкому партії, Героїв Соціалістичної Праці Й. П. Галенка та А. А. Денисенка на XXIII з’їзді Комуністичної партії України обрали до складу ЦК КП України.
Понад 1,6 тис. комуністів працює на Південному гірничозбагачувальному комбінаті. За роки семирічки комбінат збільшив виробництво металургійної сировини більше, ніж у 2,5 раза. Успішно завершив він і перший рік нової п’ятирічки. Понад річне завдання вироблено 254,2 тис. тонн сирої руди, 114,2 тис. тонн концентрату, 275,6 тис. тонн агломерату. Кількість чавуну з концентрату і агломерату, що виробляє комбінат, становить 10 проц. загальносоюзної. Це конкретні наслідки вмілого поєднання господарської і партійно-політичної роботи.
Надійним помічником партійної організації є комсомольська організація міста, в якій об’єднано 55 тис. юнаків і дівчат. Загартовані на ударних будовах перших п’ятирічок, комсомольці йдуть в авангарді боротьби за створення матеріально-технічної бази комунізму. Велетні-шахти, гірничозбагачувальні комбінати і домни — це справа їх рук і розуму. Вихованці міської комсомольської організації є серед новаторів виробництва, Героїв Соціалістичної Праці, партійних, радянських і господарських працівників. Недарма Батьківщина нагородила у 1966 році цю організацію орденом Трудового Червоного Прапора.
Справжньою школою комунізму є профспілки міста, які налічують 225 тис. робітників і службовців. Тут діють 8 галузевих комітетів професійних спілок. 159 300 металургів і гірників об’єднує тільки міський комітет працівників металургійної промисловості. Профспілки беруть активну участь у плануванні економіки, мобілізації трудящих на виконання господарських планів, допомагають поліпшувати виробничу діяльність підприємств. Підвищуючи роль постійно діючих виробничих нарад і зборів трудящих, влаштовуючи конкурси і огляди роботи підприємств, масові перевірки виконання колективних договорів, вони забезпечують піднесення трудової активності колективів, здійснюють контроль за роботою адміністрації підприємств. Найголовніше в їх діяльності — організація соціалістичного змагання за дострокове виконання народногосподарських планів.
Трудящі міста беруть активну участь у громадсько-політичному житті. На виборах 1967 року до Рад депутатів трудящих обрано 2046 чоловік. За професією, партійністю, віком, освітою, національністю вони представляють найрізноманітніші верстви населення. У міській, районних і селищних, Інгулецькій і Тернівській Радах працюють 113 постійних комісій і 18 відділів на громадських засадах. Створено 42 депутатські групи, 293 квартальні і 158 вуличних комітетів, які об’єднують понад 3,5 тис. активістів. Спираючись на широкий актив, Ради депутатів трудящих постійно займаються питанням розвитку господарства міста, дбають про поліпшення його благоустрою, піднесення добробуту і культури населення.
Більшість депутатів Рад активно працює в постійних комісіях і депутатських групах. Вони систематично зустрічаються з виборцями, домагаються виконання їх наказів. Особливу повагу виборців заслужили депутати Верховної Ради УРСР О. Г. Білоконь, Ф. М. Новиков і О. П. Подлепа, депутат Верховної Ради СРСР Й. П. Галенко.
Колективи промислових підприємств міста постійно обмінюються передовим досвідом з робітниками споріднених підприємств країн соціалістичного табору. На початку 1961 року на «Криворіжсталі» працювали дві великі групи чеських металургів, які вивчали тут досвід роботи на прокатних станах.
«Ми цінуємо вашу працю, товариші криворіжці, цінуємо працю всіх радянських людей,— писали гірникам міста трудящі чехословацького народного підприємства «Єновіце», з якими нас зв’язує непорушна братерська дружба.— Пишаємося вашими успіхами, так само як і своїми. Кожна тонна вашої руди, кожна тонна вашого агломерату служать економічному зміцненню табору соціалізму».
Давня дружба зв’язує криворізьких рудокопів з гірниками німецького міста Мансфельда. Зародилася вона ще в 20-і роки, коли німецькі гірники вели жорстокі класові бої проти капіталістів. На знак солідарності з страйкарями мансфельдського рудника шахтарі з рудника ім. Дзержинського надіслали їм у 1929 році свій червоний прапор. Не раз ходили з цим прапором німецькі гірники на демонстрації, відбиваючи шалені напади поліцейських. Коли ж до влади в Німеччині прийшли фашисти, шахтар Отто Брозовський надійно заховав подарунок криворіжців. З прапором криворізьких гірників сім’я Брозовських зустріла радянські війська у 1945 році. Тепер одна з вулиць у Кривому Розі названа іменем німецького комуніста Отто Брозовського. Звання почесної громадянки Кривого Рога присвоєно дружині Брозовського — Мінні Брозовській, яка разом з чоловіком зберігала прапор. Багато криворіжців побували на шахті в Мансфельді, де працюють сини Брозовського — Отто та Вальтер. А в 1964 році робітнича делегація рудника ім. Дзержинського їздила до Мансфельда на святкування 35-х роковин криворізького прапора. Не раз приїздили до Кривого Рога й друзі з Мансфельда. Новим виявом цієї дружби був випуск у НДР художнього фільму «Прапор Кривого Рога».
Борючись за розвиток промисловості, трудящі міста подавали всебічну допомогу селу в піднесенні громадського господарства. Підприємства та організації взяли шефство над 62 колгоспами і 26 радгоспами, розташованими в Криворізькому, Софіївському, П’ятихатському, Апостолівському та Широківському районах Дніпропетровської області. Тільки за 1964 і 1965 роки в підшефних колгоспах і радгоспах збудовано і обладнано понад 50 насосних станцій, 30 водозливів, гребель, водонапірних башт, резервуарів та інших гідротехнічних споруд, що дало можливість зросити більш як 8 тис. га землі. Загальна вартість робіт по зрошенню перевищила 3 млн. крб. Крім того, в останні роки семирічки у підшефних господарствах побудовано 23 тваринницькі ферми, 77 кормоцехів і кормокухонь, 25 агрохімічних лабораторій, кілька клубів та інші виробничі і культурно-побутові об’єкти. Шефи допомагали в проведенні капітального і поточного ремонту машин, в механізації та електрифікації багатьох виробничих і побутових приміщень у радгоспах і колгоспах.
Щороку в колгоспах і радгоспах лектори з Кривого Рога читають сотні лекцій, колективи художньої самодіяльності організовують концерти.
Добре організували культурне шефство над селом партійні організації і колективи металургійного заводу ім. Леніна, тресту «Криворіжшляхобуд», рудників ім. Кірова та ім. Дзержинського.
Неухильний розвиток виробництва супроводиться піднесенням добробуту населення. За семирічку середня заробітна плата робітників міста зросла в машинобудуванні на 9 проц., в металургійному виробництві — на 11 проц., у гірничорудній промисловості на 24 проц. Рік у рік зростає купівельна спроможність трудящих. Якщо в 1958 році міський товарооборот становив 156,7 млн. крб., то в 1965 році — 303,4 млн. крб., тобто подвоївся. В 1958 році в Кривбасі було 504 магазини, а на кінець 1967 року — 868 магазинів. Кількість підприємств громадського харчування за цей час збільшилася з 269 до 676.
Лише в 1967 році населенню міста продано 450 легкових автомобілів, понад 2 тис. мотоциклів, 20 тис. телевізорів, 10 тис. холодильників, 24 тис. пральних машин, 1600 радіоприймачів та радіол.
На кінець 1967 року в місті працювало 384 майстерні та павільйони побутового обслуговування.
Нині Кривий Ріг — велике сучасне місто з просторими асфальтованими вулицями і площами, красивими багатоповерховими будинками, цілими архітектурними ансамблями. Тільки за семирічку тут збудовано близько 2 млн. кв. метрів житлової площі. Зараз житловий фонд міста становить понад 5 млн. кв. метрів, що в З рази перевищує житловий фонд 1940 року. Великі масиви виросли в Соцмісті — сучасному центрі Кривого Рога, в районах гірничозбагачувальних комбінатів, водоймища KPEG, селищ Рибасового і Соколівки.
Територія міста значно розширилася.
У 1966 році в його межі ввійшло місто Інгулець, утворився четвертий міський район — Інгулецький. У зв’язку з розгортанням будівництва Північного гірничо-збагачувального комбінату Криворізькій міській Раді було підпорядковано також місто Терни.
У Кривому Розі є 22 парки, 145 скверів. Площа зелених насаджень перевищує 3380 гектарів. В районах міста, на площах і в парках встановлено пам’ятники В. І. Леніну, М. В. Фрунзе, Г. К. Орджонікідзе, М. І. Калініну, С. М. Кірову, Ф. А. Сергееву (Артему). Багато вулиць міста названо іменами видатних діячів Комуністичної партії, криворіжців — Героїв Радянського Союзу, активних борців за владу Рад.
В роки семирічки почалася газифікація міста. Зараз голубим паливом забезпечено 78 314 квартир трудящих.
Міські транспортні зв’язки забезпечуються трамвайними, тролейбусними і автобусними лініями. Довжина трамвайної лінії — 60,4 км, втроє більша, ніж в 1940 році. У місті 560 автобусів. В перші роки семирічки відкрито тролейбусне сполучення. На тролейбусних лініях, довжина яких перевищує 175 км, курсує 163 машини.
В місті прокладено в 1966—1967 рр. понад 700 тис. кв. метрів асфальтово-бетонних шляхів і тротуарів.
Кривий Ріг зв’язаний різними видами транспорту з багатьма містами України. Він є вузлом залізниць, що ведуть до Дніпропетровська, П’ятихаток, Запоріжжя, Долинської. В 1960 році залізничний вузол було повністю електрифіковано. Зараз Криворізьке відділення Придніпровської залізниці обслуговує територію, яка майже дорівнює території Бельгії: до нього входить 59 станцій, розташованих на території Дніпропетровської, Херсонської, Миколаївської і Кіровоградської областей.
Щодня десятки автобусів курсують між Кривим Рогом і Києвом, Дніпропетровськом, Запоріжжям, Харковом та ще 18 містами республіки. Місто має 2 автовокзали. До послуг трудящих комфортабельні швидкісні літаки.
У користуванні мешканців міста 180000 радіоприймачів. У жовтні 1960 року став до ладу телевізійний ретранслятор, що дало можливість приймати телепрограми з Москви, Києва і Дніпропетровська. їх нині дивляться не тільки криворіжці, а й жителі навколишніх міст і сіл. Лише у Кривому Розі блакитні екрани світяться в 150 тис. квартирах.
За післявоєнні роки Кривий Ріг поповнився багатьма медико-санітарними закладами. На кінець 1967 року в місті було 27 лікарень на 6355 місць, 7 пологових будинків на 670 місць, 7 профілакторіїв, 7 диспансерів, 6 санітарно-епідеміологічних станцій, 173 медпункти на підприємствах, 41 аптека. У лікувальних закладах міста працює 16,6 тис. чол., у тому числі понад 1600 лікарів, серед них заслужені лікарі УРСР А. О. Чебан, 3. І. Бородіна, Н. М. Радченко та інші.
Повсякденне піклування виявляють у місті про дітей. В 264 дитячих садках і комбінатах виховується 37 660 дошкільнят. Під час літніх канікул тисячі школярів відпочивають у 25 піонерських таборах. Дитячі здравниці в Криму, Керчі, Скадовську і Бердянську мають 5 великих підприємств басейну. Тільки в 1967 році в місті було збудовано 139 дитячих майданчиків, 94 дитячих плавальних басейнів, 27 спортивних майданчиків у житлових масивах.
Добровільні спортивні товариства «Спартак», «Авангард», «Буревісник», «Динамо», «Локомотив» і «Трудові резерви» об’єднують понад 180 тис. спортсменів міста. За семирічку тут підготовлено більш як 50 майстрів спорту. Добровільне товариство ДТСААФ налічує 160 тис. членів, а товариство «Червоного Хреста і Півмісяця» — понад 200 тисяч.
Кривий Ріг — значний культурний і науковий центр республіки. В 144 школах, у т. ч. 27 вечірніх, 1 заочній і 9 інтернатах, у 1967/68 році навчалося 112800 учнів (що у 3,5 раза більше, ніж у довоєнному, 1940 році). Працюють тут 5030 вчителів. Серед них — справжні майстри педагогічної справи, заслужені вчителі школи УРСР Г. Н. Слабоспицький, Ф. Я. Січкар, О. О. Буцька, В. С. Леоненко та інші. За останні роки понад 100 кращих учителів міста нагороджені значком «Відмінник народної освіти УРСР». Широка сітка середніх спеціальних навчальних закладів включає 18 технікумів, з яких 10 відкрито в роки семирічки. В 1967/68 р., у технікумах навчалось 21 252 чоловік.
В місті є 4 вищі учбові заклади. В 1967/68 р. у них навчалось 13 129 студентів, у т. ч. 9360 — на заочному та вечірньому відділах. У вузах працювало 547 викладачів, серед них 7 докторів і 186 кандидатів наук. Серед вищих учбових закладів провідне місце належить гірничорудному інституту, який очолює лауреат Державної премії, дійсний член АН УРСР, професор Г. М. Малахов. Випускники інституту працюють на багатьох підприємствах Радянського Союзу. Педагогічний інститут готує викладачів фізики, математики, біології, хімії, музики та співів. Відкрито філіали Дніпропетровського металургійного інституту та Донецького інституту радянської торгівлі. В 1966 році збудовані нові навчальні корпуси гірничорудного та педагогічного інститутів, 3-х технікумів, 2-х профтехучилищ.
У місті 9 науково-дослідних і проектних інститутів, зокрема Державний інститут по проектуванню підприємств залізорудної промисловості — «Кривбаспроект», науково-дослідний гірничорудний інститут, державний науково-дослідний інститут по проектуванню і конструюванню машин для гірничорудної промисловості — «Діпрорудмаш», інститут «Механобрчормет», інститут гігієни праці і профзахворювань та інші. Відкрито єдиний у країні інститут по боротьбі з промисловим пилом — «Рудвентиляція». В цих закладах працює понад 2200 спеціалістів, серед них 4 доктори і 59 кандидатів наук.
Науковці, вчителі, лікарі, інженери, партійні і радянські працівники беруть активну участь в громадському житті міста. В роботі міського відділу товариства «Знання» 6350 членів, які в 1967 році прочитали 40 тис. лекцій. В місті працює 17 народних університетів та 12 університетів технічного прогресу. В них навчається 11 тис. чол. Партійні організації створили широку сітку політичної освіти, покликану задовольняти зростаючий інтерес трудящих до оволодіння марксистсько-ленінською теорією.
З 1945 року в місті діє організація науково-технічного товариства, яка зараз налічує 22 тис. членів. У 1958 році створена організація Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів, яка об’єднує 22,5 тис. чол. В 1967 році виникла організація Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури, яка налічує 124 тис. членів.
У Кривому Розі працює 328 бібліотек з книжковим фондом в 5444 тис. томів. 30 чол. налічує Криворізьке літоб’єднання.
Трудящі міста користуються всіма надбаннями соціалістичної культури.
Успішно проходять вистави міського російського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. До послуг населення 17 палаців культури, 29 клубів, один широкоформатний і 13 широкоекранних кінотеатрів на 10 169 місць. У палацах культури і клубах працює 500 колективів художньої самодіяльності, що об’єднують 22 тис. чоловік. Український народний хор заводу «Комуніст» — переможець багатьох обласних і республіканських оглядів, дипломант конкурсів. Самодіяльний драматичний колектив Палацу культури Південного гірничозбагачувального комбінату здобув право називатись народним театром. Широкий успіх мають виступи хореографічного колективу «Кривбас», ансамблю «Медсестричка».
Крім міської газети «Червоний гірник», видаються 25 багатотиражок на великих підприємствах. Разовий тираж міської преси — 90 тис. примірників.Трудящі міста передплачували в 1968 році 797 тис. прим, газет і журналів.
День у день трудівники індустріального Криворіжжя — цієї перлини радянської гірничорудної промисловості та металургії — натхненні історичними рішеннями Комуністичної партії, під керівництвом міської партійної організації, вносять дедалі вагоміший вклад у справу побудови комунізму в нашій країні.
П. Л. ВАРГАТЮК, В. Д. ГОРЯНИЙ, Д. І. КАЯ, Г. М. МАЛАХОВ, Г. С. ОСАДЧУК.