Лозуватка, Криворізький район, Дніпропетровська область
Лозуватка — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані села Базарове, Грузьке, Мар’янівка, Новоганнівка, Раєво-Олександрівка, Тернівка. Розташоване на берегах річки Інгульця, за 18 км від міста Кривого Рога. Населення — 6881 чоловік.
Засноване село в 1765 році за розпорядженням Новоросійської губернської канцелярії переселенцями з Чернігівської губернії. Після ліквідації Запорізької Січі його проголошено державною слободою. В 1788 році в селі було 83 двори з населенням 353 чол. Селяни займалися хліборобством, а також різними промислами. За користування казенними землями вони мали сплачувати подушні і оброчні податки, виконувати рекрутську та інші повинності.
В 1816 році Лозуватку було переведено на становище військового поселення. Казенною слободою вона знову стала в 1857 році. У 1859 році в селі було 510 дворів з населенням 3436 чоловік.
З розвитком капіталістичних відносин після реформи 1861 року посилювалось класове розшарування на селі. В останній чверті XIX — на початку XX століття тут склалась значна верства сільської буржуазії. Це були куркулі, власники вітряків, водяних і парових млинів, олійниць, цегельно-черепичного заводу, крамниць. На 1903 рік 20 проц. селянських господарств Лозуватки мали до 5 десятин землі, 45 проц. — від 5 до 10 десятин, 25 проц. — від 10 до 20 десятин, а 6 проц.— від 20 до 50 десятин.
На капіталістичних основах вели господарство навколишні поміщики — Тищенко, що володів 11 тис. десятин землі, Делекторський та Ващинський, які мали від 2,5 до 5 тис. десятин.
На початку XX століття в селі мешкало 7750 жителів. Розорені селяни й кустарі змушені були поневірятись у поміщиків, куркулів і торговців або шукати заробітку на рудниках Криворіжжя. На руднику Дубовій Балці (нині шахта «Більшовик», за 7 км від Лозуватки) з 1904 року діяла соціал-демократична організація, яку очолював більшовик В. А. Валявко. Під керівництвом представників цієї організації селянська біднота Лозуватки і навколишніх сіл при підтримці шахтарів громила в 1905—1906 рр. поміщицькі маєтки та чинила рішучий опір місцевій владі, включившись таким чином в активну революційну боротьбу. Населення Лозуватки допомагало страйкарям-шахтарям: надсилало їм продукти, забирало до себе їх сім’ї. Революційні заворушення в селі не припинялись.
В 1912 році в селі налічувалось 1516 господарств з населенням 9636 чол. У їх користуванні було 10 509 десятин землі. Переважна більшість кращих земель належала сільським багатіям — Крутому, Грановському, Головановському та іншим,— що мали по 500 і більше десятин. Це призводило до посилення класової боротьби в селі, яка нерідко набувала дуже гострих форм. Так, у 1911 році землевпорядники нарізали біля села відруб куркулеві Якову Сушку, а селянам, землі яких відходили куркулеві, пообіцяли відвести ділянки на гірших землях і далеко від села. Обурені бідняки прогнали землевпорядників. Урядник і волосний старшина, які приїхали на місце подій, викликали з Верхньодніпровська загін козаків. Вони розігнали селян, а організатора виступу М. Н. Кияшка заарештували і на шляху до повітового міста так побили, що він помер біля воріт в’язниці.
Лозуватка була розташована на досить вигідному для розвитку торгівлі місці — на т. зв. Криворізько-Єлизаветградському тракті. З давніх-давен вздовж цього тракту тулилися численні крамниці, двічі на тиждень в селі збиралися базари, тричі на рік — великі ярмарки. Річний обіг 25 торгових підприємств Лозуватки у 1910 році досягав 87 тис. крб. На базарах і ярмарках ішла жвава торгівля сільськогосподарськими продуктами і виробами місцевих кустарів: гончарів, чинбарів, сукнярів та інших.
Розвиток капіталістичних відносин на селі супроводився зростанням місцевої промисловості. В 1912 році в Лозуватці було 2 цегельних і 2 цегельно-черепичних заводи, 15 кузень, 3 бондарні майстерні.
Хоч населення сплачувало казні великі податки, місцеві власті нічого не робили для благоустрою села, поліпшення його санітарного стану. Тільки напередодні першої світової війни тут була відкрита земська фельдшерська амбулаторія.
Першу школу в Лозуватці відкрили у 1854 році на кошти самих селян. Школа не мала постійного приміщення і достатніх коштів. Тому через 3 роки її закрили. На прохання жителів села в 1862 році її було відновлено, а в 1866 році з тих же причин, що й раніше, знову закрито і, нарешті, в 1873 році земство заснувало однокласне училище, для якого в 1875 році збудувало спеціальне приміщення. В 1895 році в ньому навчалося 125 учнів 5. Пізніше були відкриті 3 школи грамоти, а напередодні першої імперіалістичної війни — земська школа. Всі вони ледве охоплювали шосту частину дітей шкільного віку.
Про повалення царизму в Лозуватці дізналися в перші дні березня 1917 року. В село приїздили з Кривого Рога досвідчені революціонери В. Валявко, В. Чередниченко, І. Юхневич, М. Верещинський. Вони роз’яснювали, яким шляхом слід іти селянам, щоб завоювання революції не дісталися експлуататорським класам. Влітку 1917 року шахтарі-більшовики створювали в селах Криворіжжя більшовицькі організації. В жовтні 1917 року в Лозуватці був партосередок, в якому об’єднувалося до 15 членів.
Після VI з’їзду РСДРП(б) місцеві більшовики головним своїм завданням вважали підготовку до збройного повстання. Вже в липні та серпні 1917 року в Лозуватці почав створюватися загін Червоної гвардії. Безпосередню участь в його організації брали керівники криворізьких більшовиків. Спочатку це була невеличка група з бідняків (10—15 чоловік), але вона швидко зросла за рахунок по-революційному настроєних солдат, що поверталися з фронту. В жовтні—листопаді лозуватський загін налічував 50 бійців. Його першим командиром став батрак X. Л. Ільченко. До загону входили А. Кандиба, О. Крикун, Г. Манько, Ф. Шрамко, Д. Філенко, А. Кучеренко, Н. Гончаренко, П. Фуртенко, брати Іван, Семен, Павло, Петро Орлови та інші жителі села.
На початку січня 1918 року, після встановлення Радянської влади в Кривому Розі, в Лозуватці було створено волосний ревком. Першим його головою став бідняк В. X. Москаленко.
Ще до одержання декретів II Всеросійського з’їзду Рад жителі села, при підтримці шахтарів, захоплювали поміщицькі, куркульські та церковні землі й інвентар худобу та інше майно. З встановленням Радянської влади процес революційних земельних перетворень набув організованого характеру. Все конфісковане майно надходило в розпорядження Лозуватського волосного ревкому і роздавалося бідноті та середнякам. Земля наділялася в першу чергу безземельним і малоземельним селянам по 2 і більше десятин на їдця.
В березні 1918 року, коли на Україну почали наступати австро-німецькі війська, багато жителів села взяло активну участь в організації відсічі окупантам. Загін лозуватців у складі 150 чоловік увійшов до об’єднаного загону під командуванням більшовика П. М. Кращенка. У складі військових частин Криворіжжя він з боями пройшов до Царицина, де брав участь в обороні міста, а потім влився в Першу Кінну армію.
Захопивши село, окупанти почали репресії проти населення. Понад 50 активних учасників Великої Жовтневої соціалістичної революції — С. Л. Фурт, Л. Д. Фурт, І. Г. Фурт, М. І. Малиш, С. С. Нежигай, Г. А. Манько та інші — вже в перші дні окупації були розстріляні.
У травні—червні 1918 року жителі села створили партизанський загін. В одному з донесень окупантів йшлося про те, що поблизу Лозуватки, на північ від Кривого Рога, діє партизанський загін з 60 вершників.
А у вересні—жовтні в селі почалося повстання. В листопаді партизанська боротьба розгорілася з новою силою, і наприкінці листопада 1918 року партизани вигнали з села німців та гетьманців. Та незабаром владу захопили петлюрівці, від яких село було очищене в лютому 1919 року. Сільську Раду, обрану після його визволення, очолив колишній червоногвардієць Л. М. Нежигай.
Наприкінці квітня в Лозуватці створено комітет бідноти, першим головою якого став П. П. Соколовський. Разом з сільською Радою комбід розподіляв серед бідноти землю, допомагав створювати перші колективні господарства в колишніх поміщицьких маєтках, вилучав лишки хліба у куркулів. Загін лозуватців у складі 18 чоловік на чолі з Ф. Л. Ільченком був посланий в село Мар’ївку Софіївського повіту на допомогу бідноті. Куркулі зненацька напали на бійців і порубали їх.
В липні радянське будівництво в Лозуватці знову було перерване — село захопили денікінці. їх каральний загін вчинив жорстоку розправу над мирним населенням. Першими жертвами денікінців стали селяни Прокіп Максимов, Іван Мартинов, Григорій Чумак, яких звинуватили в організації повстання. Проти білогвардійців і поміщиків, які повернулися разом з ними в свої маєтки, трудящі розгорнули партизанську війну. Організатором цієї боротьби був Криворізький підпільний комітет більшовиків, керований комуністом А. Воробйовим. Під керівництвом комітету в жовтні 1919 року в Лозуватці скликали конспіративну нараду, на якій вирішувалось питання про організацію збройної боротьби з денікінцями. На ній були присутні лозуватські активісти Ф. І. Шрамко, П. Ф. Соколовський, О. М. Чуплий, І. П. Солонко та інші. Нарада прийняла рішення про створення партизанського загону, який сформувався вже через 8—10 днів. У його складі було 80 бійців, озброєних захопленими у денікінців гвинтівками і гранатами. До грудня цей загін виріс до 600 багнетів. Командував ним М. П. Ганзін, мешканець Лозуватки, учасник першої світової війни; начальником штабу був Р. П. Чуплий, теж житель села, бідняк. Слідом за лозуватцями на шлях партизанської боротьби стали також селяни Ордо-Василівки, Довгинцевого, Веселих Тернів, Апостолового. В грудні 1919 року по всьому Криворіжжю спалахнули керовані більшовиками масові організовані повстання. Це була серйозна допомога Червоній Армії, яка наступала з півночі. В січні 1920 року тут відновили Радянську владу. Партизани влилися до складу регулярних радянських військ. За наказом командира 45-ї дивізії Й. Е. Якіра в Лозуватці формував свою кавалерійську бригаду Г. І. Котовський. В його бригаду і вступив весь загін Ганзіна. Як свідчить колишній начальник штабу бригади Котовського К. Ф. Юцевич, загін М. П. Ганзіна прославився бойовими подвигами. Серед лозуватців, що служили в бригаді Котовського, за героїзм і відвагу, виявлені в боях, орденом бойового Червоного Прапора були нагороджені А. О. Кучеренко і Н. П. Гончаренко.
В Лозуватку тоді приїхав з Катеринослава з групою комсомольців Микола Островський. Він мав видане штабом 45-ї дивізії посвідчення: «Пред’явники цього — комсомольці-добровольці побажали стати кіннотниками Котовського і направляються в бригаду, яка формується».
До лав Червоної Армії вступала і молодь Лозуватки. Майже у повному складі вирушив на фронт комсомольський осередок, створений у квітні 1920 року, разом з секретарем Олексієм Тимофієвим 3. В числі добровольців була і перша комсомолка Лозуватки Марія Маковецька (Бойко); їй було 18 років, коли вона стала бійцем Червоної Армії.
За допомогою штабу Г. І. Котовського в січні 1920 року був створений Лозуватський ревком на чолі з Л. М. Нежигаєм. Незабаром були проведені вибори до Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. З відновленням Радянської влади в селі знову розпочалися перервані денікінською навалою революційні перетворення. На колишніх поміщицьких землях біднота заснувала нові селища — Ново-Родіоновку, Інгулець, Ново-Іванівку, Зелений Яр, Веселий Кут, Ново-Українку, Ново-Ганнівку та ін. Здебільшого ці селища виникали, як колективні господарства — комуни. В колишньому маєтку поміщика Нама була створена комуна «Пролетарський колектив» (тепер це село Інгулець), організатором якої став один із керівників Лозуватського партизанського загону в 1919 році більшовик О. Чуплий. В маєтку поміщика Тищенка виникла комуна ім. Т. Г. Шевченка (нині село Базарове); в садибі генерала Харина — «Зоря соціалізму» (тепер село Ново-Петрикове); в маєтку поміщика Пащенка — комуна «Костянтинівське колективне господарство» (за ім’ям її організатора Костянтина Васильовича Юзова). У створенні цих колективів та організації роботи в них активну участь брав КНС села, головою якого був бідняк Ф. І. Шрамко.
У зв’язку з наступом військ Врангеля, які в кінці липня наближалися до Кривого Рога, Криворізький повітовий ревком 4 серпня 1920 року оголосив Лозуватку та інші волості на воєнному становищі. В цей час в село приїздив агітпоїзд ВУЦВКу на чолі з Г. І. Петровським.
Після переможного закінчення громадянської війни трудівники села активна включились у відбудову зруйнованого господарства. В січні 1921 року комуністи, що повернулися з фронту, відновили комосередок, який очолив радянське та господарське будівництво. В 1922 році в ньому було 8 комуністів.
2 січня 1921 року представники Лозуватської волості взяли участь у Криворізькому повітовому з’їзді КНС, який обговорив чергові питання відбудови сільського господарства. З великими труднощами подолали лозу ватці наслідки посухи 1921 року. При допомозі робітників криворізьких підприємств — заводів «Пневматик», «Комуніст», рудників ім. Дзержинського, ім. Артема та інших — на селі було створено ремонтну майстерню і прокатний пункт сільськогосподарського реманенту. Робітники допомогли сім’ям червоноармійців і біднякам під час сівби і жнив, проводили активну боротьбу з куркульськими бандами.
У 1922 році в селі було організовано споживче і кредитне товариства.
Вже в перші роки непу помітно поліпшилось матеріальне становище селян. Вони почали споруджувати нові будинки і господарські приміщення. Так, якщо в 1913 році в Лозуватці було 1516 дворів, то в 1925 році їх налічувалось вже 1661.
3 перших днів Радянської влади налагоджується культурне життя на селі. До 1925 року тут було 6 шкіл, дитячий будинок, сільбуд, театр, бібліотека. В кожному з 8 кварталів створили хату-читальню. В сільбуді та хатах-читальнях влаштовувались читки газет, журналів, заняття гуртків художньої самодіяльності. У школах, хатах-читальнях та на т. зв. десятихатках працювали лікнепи і школи малописьменних. У цій великій масовій роботі, що проводилась під лозунгами «Геть неписьменність!», «Кожний письменний мусить навчати десять неписьменних!»,— найактивнішу участь брали комуністи-вчителі: Анастасія Петрівна та Андрій Пимо-нович Хохол, Ф. С. Гайденко; медичні працівники Ф. А. Макуха, І. П. Макуха; культармійці — комуністка Т. Н. Сушко, комсомолець Я. Г. Тимофієв та багато інших.
Відповідальні і складні завдання постали перед активістами села в роки колективізації сільського господарства. Добрий грунт для переходу трудівників Лозуватки на шлях колективного господарювання підготувала комуна «Костянтинівське колективне господарство», яка навесні 1926 року була реорганізована на сільськогосподарську артіль «Червоний плуг». Криворізькі робітники подарували тоді їй перший трактор «Фордзон» з плугом, пофарбованим у червоний колір. Знайомитися з роботою цієї артілі приїздили мешканці багатьох сіл.
На початку 1929 року в селі створено ТСОЗ «Хвиля революції» (з 1930 року — колгосп «Шлях до соціалізму»). Його першими членами були Ф. І. Шрамко — учасник громадянської війни, М. Г. Шрамко — заступник голови сільради, Т. Н. Сушко — депутат сільради та інші. А через два роки тут вже було 10 колгоспів. Велику роль у проведенні масової колективізації відіграв комітет незаможних селян. Не випадково в 1930 році, на честь десятиріччя КНС, до урядових нагород було представлено 16 його членів — Ф. І. Шрамка, О. М. Чуплого, Д. А. Давиденка та інших.
Нове життя народжувалося в запеклій класовій боротьбі. Шалену антирадянську і антиколгоспну агітацію вели попи і куркулі. В артілі «Червоний плуг» бандити спалили хату вчителів-комуністів Хохол. В колгоспі «Шлях до соціалізму» 21 січня 1932 року куркульська банда вирізала всю сім’ю колгоспника С. Ю. Шкарупського.
Завершувати колективізацію і зміцнювати лозуватські колгоспи партійним та громадським організаціям села допомагали колективи створеної в 1929 році Ленінської машинно-тракторної станції та організованої в 1932 році Гейківської МТС.
Незабаром при Гейківській МТС відкрили курси трактористів. Вчилося тут 45 молодих колгоспників. Ентузіастами цієї справи були лозуватські комсомольці. Гаряче відгукнулися юнаки і дівчата на заклик «Молодь, на трактор!». Євдокія Нежигай, Яків Тимофіев, Дмитро Крицький, Григорій Дяченко — ось імена перших трактористів, які вийшли з лозуватських селян.
В 1934 році з допомогою МТС в Лозуватці споруджена електростанція, село було також радіофіковане. Ветерани колгоспного руху посилали своїх делегатів у Москву на всесоюзні з’їзди колгоспників-ударників. В роботі першого з’їзду брав участь голова колгоспу «Шлях до соціалізму» Ф. І. Шрамко, а в 1935 році делегатом II з’їзду була X. А. Шрамко, яка разом із своєю ланкою добилася високого врожаю кукурудзи — з 10 га зібрала по 50 центнерів.
Колгоспи і колгоспники села не раз брали участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Так, молочно-товарну ферму колгоспу «Шлях Леніна», яка одержала по 2217 кг молока на фуражну корову, у 1939 році було занесено до Почесної книги виставки. В 1940 році в цю книгу був занесений і колгосп «Шлях Леніна», який за 1937—1939 роки одержав урожай зернових по 13 цнт з га і до 1 січня 1940 року укомплектував три тваринницькі ферми. В Почесну книгу виставки занесено також багатьох лозуватських колгоспників і механізаторів Гейківської МТС.
В селі будувалися нові будинки для колгоспників, культурні заклади. Кваліфіковані лікарі працювали в лікарні і поліклініці, відкритих у 1931 році. Вже в 1925 році в селі працювала семирічна школа, яка в 1933 році стала десятирічкою. Напередодні Великої Вітчизняної війни в середній, семирічній і початковій школах навчалося 580 учнів. З 1925 по 1941 рік близько 500 вихованців лозуватських шкіл здобули середню загальноосвітню, середню спеціальну і вищу освіту.
В 1940 році в центрі села виріс чудовий Палац культури — це був подарунок держави колгоспникам за їх ударну працю. Крім того, всі 13 колгоспів мали свої клуби.
Німецько-фашистська навала перервала сповнене великого змісту життя колгоспників Лозуватки. Тяжкий час настав для них, коли 13 серпня 1941 року фашистські загарбники окупували село. Встановлення «нового порядку» гітлерівці розпочали з розстрілів і грабежів. За організацію опору проти окупантів були страчені комуністи М. П. Пінч-Люта, одна з перших членів колгоспу ім. Ворошилова, М. С. Сушко, Н. А. Ганзіна — активна учасниця колективізації, дружина колишнього командира партизанського загону часів громадянської війни М. П. Ганзіна, О. М. Чуплий — учасник громадянської війни, колективізації, секретар парторганізації колгоспу «Шлях Леніна», Л. Ф. Макуха — син активіста лікаря Ф. А. Макухи та інші. До Німеччини та концентраційних таборів було вивезено 207 мешканців села. І все ж населення саботувало накази окупантів, подавало допомогу військовополоненим, сприяло їх втечам з концентраційного табору, що був у селі, допомагало пораненим червоноармійцям, яких не встигли переправити через лінію фронту. Тільки колгоспниця А. Я. Омельчак, ризикуючи життям, врятувала і вилікувала 20 радянських бійців. Вона нагороджена орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.
23 жовтня 1943 року перша повітряно-десантна дивізія, якою командував генерал-майор О. Ф. Казанкін, вибила гітлерівців з села. Однак 30 жовтня, як розповів у своєму листі членам місцевого краєзнавчого гуртка маршал Радянського Союзу Р. Я. Малиновський, внаслідок контрудару гітлерівських військ наші частини змушені були відступити. Остаточно Лозуватку визволили 8 березня 1944 року війська 228-ї стрілецької дивізії, якою командував П. Г. Куликов. їй допомагала 95-а гвардійська стрілецька дивізія, що наступала з боку Кривого Рога. Командував нею генерал-майор А. І. Олійников. В одному з жовтневих боїв у районі Лозуватки загинув Герой Радянського Союзу льотчик І. Ф. Базаров, уродженець Сталінграда.
На фронтах Великої Вітчизняної війни за свободу Батьківщини воювали 777 лозуватців. Понад 500 учасників війни нагороджено орденами і медалями. Двом колишнім колгоспникам Лозуватки присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Обидва вони вихованці Лозуватської комсомольської організації. І. Л. Нежигай (син активного учасника громадянської війни Л. М. Нежигая), командир стрілецької роти, відзначився при форсуванні Вісли. Тепер він підполковник запасу, живе в Лозуватці. В 1943 році під час Курської битви командир артилерійського взводу О. Я. Дерев’янко мужньо відбивав атаки фашистських танків. Коли полягла в бою вся обслуга, О. Дерев’янко сам став до гармати і вступив в єдиноборство з 40 «тиграми». Прямою наводкою він знищив 3 танки. 10 січня 1944 року йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Величезних зусиль докладали жителі села, щоб відбудувати його після визволення від гітлерівських окупантів. Фашисти знищили 40 проц. усіх будинків, у т. ч. школу, лікарню, колгоспні споруди. Тільки по Лозуватській лікарні збитки, завдані окупантами, склали 1 362 432 карбованців. В колгоспах майже не залишилося ні реманенту, ні тягла.
Головою сільської Ради в перші післявоєнні роки працював комуніст І. Є. Вдовенко. Найактивнішими її депутатами були: завідуюча школою Н. М. Паргамонова, колгоспники М. А. Стрибайло, Н. В. Жир, П. О. Нежигай. В 1944 році була створена територіальна первинна партійна організація. До її складу входили працівники сільради, шкіл, лікарні, колгоспів та МТС. Першим її секретарем був фронтовик А. А. Жидачевський.
У травні того ж року з 6 комуністів організована первинна парторганізація при Гейківській МТС. Її секретарем комуністи обрали А. А. Горбенка. Після закінчення війни, коли повернулись комуністи-фронтовики, почали утворюватись колгоспні парторганізації.
Першу після визволення посівну весняну кампанію трудівники села починали майже без техніки. В Гейківській МТС, яка мала обслуговувати 65 колгоспів, було лише 38 тракторів та кілька комбайнів. А всі 7 лозуватських колгоспів на 1 січня 1945 року мали 90 коней, 120 голів великої рогатої худоби, 13 свиней, 79 овець та 256 курей.
Не вистачало також робочих рук. У 1944 році в колгоспах села працювало 1877 чол., з яких тільки 157 працездатних чоловіків, решта — жінки, старі та підлітки. Ріллю волочили граблями, ручними візками возили на поле посівний матеріал. І все ж колгоспники в 1944 році посіяли, обробили і вчасно зібрали врожай з 4409 га зернових, з 317 га— соняшнику, з 138 га —картоплі та з 114 га — овочів. Тільки зернових було зібрано 45 758 центнерів.
Лозуватська територіальна партійна організація та парторганізація при Гейківській МТС проводили серед населення велику політмасову і організаторську роботу. Тільки в МТС постійно працювали 14 агітаторів. В польових бригадах регулярно організовувалися читки газет, проводились бесіди.
Зразу ж після визволення села почали працювати школи, колгоспні червоні кутки, клуб, бібліотека, гуртки художньої самодіяльності. З клубних, бібліотечних та шкільних працівників була створена агіткультбригада, яка обслуговувала колгоспників безпосередньо на польових станах. Активними організаторами цієї справи були депутати сільської Ради, комуністи.
Значну допомогу у відбудові колгоспів та організації політмасової роботи серед населення подавали колективи промислових підприємств Кривбасу. Так, на Криворізькому заводі «Комуніст» виготовлялися запасні частини для тракторів та комбайнів Гейківської МТС. Не раз трудящі міста брали участь у проведенні польових робіт.
Протягом кількох років, у зв’язку з труднощами післявоєнного часу, які ускладнилися великою посухою 1946 року, економіка лозуватських колгоспів зміцнювалася повільно. В 1944 році колгоспники зібрали в середньому з гектара по 10,4 цнт зернових і по 4,9 цнт соняшнику, а в 1949 році — по 11,4 цнт вівса, 15 цнт кукурудзи і 10,6 цнт соняшнику 3. Ще повільніше відроджувалося тваринництво. В колгоспі «Шлях Леніна», наприклад, на кінець 1947 року було всього 40 голів великої рогатої худоби та 12 голів коней.
В 1950—1951 роках з 7 дрібних колгоспів було створено 2 — «Україна» та ім. К. С. Ворошилова. Вже в 1951 році колгоспи одержали кращий урожай зернових та технічних культур, ніж у попередні роки. Наступного року середня врожайність зернових досягла 21,5 цнт з гектара. До початку серпня обидві артілі виконали план поставки зерна державі. Повністю було виконано також план розвитку і держпоставок по тваринництву. Того ж року прибутки колгоспів зросли проти 1951 року на 145 процентів. На трудодень колгоспники одержали по 3 кг хліба і більш як по 6 крб. грішми.
Підсумовуючи в березні 1953 року результати соціалістичного змагання сільрад і колгоспів, Криворізький райком КП України і районна Рада депутатів трудящих визнали переможцем Лозуватську сільраду (очолював її тоді О. І. Ткаченко). Були відзначені також трудівники обох лозуватських колгоспів.
Важливе значення для піднесення економіки колгоспів мали рішення вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС та особливо XX з’їзду КПРС. Керуючись ними комуністи Лозуватки спрямували політичну і трудову активність колгоспників, усіх працівників села на успішне виконання завдань, поставлених перед сільським господарством. Більше уваги приділялося матеріальному стимулюванню колгоспників та впровадженню в сільськогосподарське виробництво досягнень науки і передового досвіду. Відчутну допомогу, як і в перші післявоєнні роки, подавали колгоспам промислові підприємства Кривбасу.
Вже в 1955 році прибутки обох колгоспів досягли 10 млн. крб. З цієї суми понад 1 млн. кожне господарство відрахувало в неподільні фонди. В колгоспі ім. К. Є. Ворошилова на трудодень того року видали по 6 крб. грішми та по 3 кг зерном. Такою ж була вартість трудодня і у колгоспі «Україна».
Широко розгорталося на селі соціалістичне змагання, заспівувачами якого були комуністи та комсомольці. Так, у 1955 році рільнича бригада колгоспу «Україна», яку очолював комуніст, учасник оборони Ленінграда І. А. Дяченко, виростила по 35 цнт колоскових культур з кожного гектара на площі 1300 га, зайнявши перше місце в районі. Ланкова городньої ланки член партії О. Т. Чорна виростила на 4 га по 387 цнт помідорів.
Сільські комуністи очолили боротьбу колгоспників і за піднесення тваринництва. Так, у колгоспі «Шлях Леніна» (таку назву дістав у 1957 році колгосп ім. К. 6. Ворошилова) на кінець листопада 1957 року було надоєно по 2200 кг молока від фуражної корови. Особливо високих показників досягла бригада, очолювана М. В. Сергієнком,— по 2363 кг та бригада, якою керував Г. Є. Шевченко,— по 2263 кілограми. Доярка Н. І. Путря надоїла по 3000 кг, Л. В. Кузнецова — по 2988 кг. Колгосп одержав по 11 поросят від основної свиноматки. Всього було вироблено по 22 цнт м’яса на 100 га ріллі. За 1957 рік колгосп «Шлях Леніна» здав державі 20 тис. цнт зерна, 600 цнт м’яса, 910 цнт молока.
Зростало колгоспне господарство і в наступні роки. В 1958 році урожай зернових у колгоспі «Шлях Леніна» становив по 18 цнт з гектара, кукурудзи — по 23 цнт. Всього зібрано зерна 76 886 цнт, або на 5 тис. цнт більше, ніж у 1957 році; овочів — на 2476 цнт більше, надоєно молока на 1 млн. 700 тис. кг більше, ніж в 1957 році.
В колгоспі «Україна» у 1958 році на 100 га сільськогосподарських угідь виробили по 148 цнт молока і по 20,7 цнт м’яса. Від кожної фуражної корови надоїли по 1727 кг молока.
Праця колгоспників була високо оцінена Батьківщиною. Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 лютого 1958 року за досягнення у виробництві і заготівлі м’яса, молока та інших продуктів тваринництва було нагороджено орденами і медалями 18 чоловік.
Наприкінці 1958 року колгосп «Україна» було приєднано до колгоспу «Шлях Леніна». Після реорганізації Гейківської МТС колгосп придбав майже всі її сільськогосподарські машини — 90 тракторів, 15 комбайнів, 35 автомашин. За цією технікою доглядали 200 механізаторів.
У квітні 1960 року колгосп «Шлях Леніна» реорганізовано на радгосп «Інгу-лецький». В 1964 році робітники радгоспу виробили 2220 цнт м’яса, 16 481 цнт молока і 105 000 яєць. В 1965 році з радгоспу «Інгулецький» виділилась Лозуватська птахофабрика. Щороку обидва господарства дають країні тисячі тонн тваринницької продукції — у 1966 році в радгоспі і на птахофабриці було 6322 голови великої рогатої худоби, 1706 свиней, 20 342 курей. За 1965 рік вони виробили 5107,2 тонни молока, 660,9 тонни м’яса і 556,0 тис. яєць. За 1966 рік — 5430 тонн молока або 397 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь, 514 тонн м’яса, 1394 тис. яєць.
За успіхи, досягнуті в розвитку тваринництва, збільшенні виробництва та заготівель усіх сільськогосподарських продуктів, у 1966 році нагороджено 30 працівників птахофабрики та радгоспу, в т. ч. орденом «Знак Пошани» — пташницю Лозу-ватської птахофабрики С. М. Приймак, директора птахофабрики А. М. Ганнича та ланкових радгоспу «Інгулецький» М. Ф. Железняк, О. Г. Кривошею, О. Т. Чорну, бригадира радгоспу «Інгулецький» І. А. Дяченка, тракториста радгоспу «Інгулецький» А. Л. Соколовського, керуючого Криворізьким районним об’єднанням «Сільгосптехніка» Ф. Д. Трофименко, орденом Трудового Червоного Прапора — ланкового радгоспу М. М. Проня, машиніста екскаватора Криворізького районного об’єднання «Сільгосптехніка» А. М. Шрамка та інших.
На кінець 1967 року радгосп та птахофабрика мали 6854 голови великої рогатої худоби, в т. ч. 30Ю корів, 950 голів свиней, 19 011 курей. Вони виробили 527 тонн м’яса, 2273 тис. яєць. Значних успіхів було досягнуто також в розвитку зернового господарства. Зокрема у 1966 році зібрано 10591 тонну зерна, в середньому по 22,2 цнт з гектара.
Щороку випускає півтора мільйона штук цегли і два мільйони штук черепиці Лозуватський керамічний завод. Продукція заводу йде в основному на потреби села, де розгорнулося велике житлове та господарське будівництво. Тільки в 1964 році радгосп «Інгулецький» на капітальне будівництво витратив 1 млн. карбованців. Споруджено механізовані майстерні для ремонту сільськогосподарської техніки, типовий корівник, молокопункт, 2 водокачки та ін. Майже всі ці споруди збудовані з допомогою шефів. Криворізькі гірники та металурги допомогли колгоспникам спорудити зрошувальну систему на 1608 га, майстерні, ферми, польові стани, мости через річку Інгулець, школи, клуби. Лозуватські господарства одержали від промислових підприємств міста чимало металу, труб, цегли, цементу, лісоматеріалів, металорізальних верстатів, пилорам, електродвигунів. Так, тільки в 1967 році шефи радгоспу «Інгулецький» гірники рудника ім. Дзержинського своїми силами і матеріалами збудували електролінію до польового стану довжиною 3,7 кілометра. Вони ж допомагали будувати зрошувальну систему та асфальтовані пішохідні доріжки. Криворізький «Сільенерго» реконструював електромережу на зрошувальній системі. Працівники районного відділення «Сільгосптехніка» відремонтували виробничі приміщення радгоспу «Інгулецький», проклали два кілометри асфальтованих доріжок, брали діяльну участь у будівництві нової лінії.
Будівельники тресту «Криворіжсільбуд» споруджують для птахофабрики пташник та акліматизатор.
Зразу ж після Великої Вітчизняної війни була відбудована електростанція і село одержало електроенергію. Її мережа щороку розширюється.
Майже всі жителі села живуть у затишних цегельних та шлакоблочних будинках типу котеджів, критих черепицею або шифером. Після війни в селі збудовано 956 нових споруд. Радгосп та птахоферма за останні 2— З роки звели 10 двоповерхових багатоквартирних будинків і гуртожиток на 200 чоловік. Зараз будуються двоповерхове приміщення сільради, гаражі та майстерні для районної автоколони і стадіон. В селі вже є 17,5 км магістрального водопроводу з відводами у велику кількість дворів, майже 5 км асфальтованих тротуарів та пішохідних доріжок, два парки, багато скверів. З’явилися перші 100 газових плит. В кожному будинку є радіоточка, електроосвітлення.
Про поліпшення добробуту жителів села яскраво свідчать і їх заощадження. На 1 січня 1967 року 2102 чол. внесли в ощадну касу 575 948 крб.; на 1 січня 1968 року було 2500 вкладників і 870 тис. крб. вкладів. Зростає купівельна спроможність населення. Так, наприклад, самих меблів через робкооп «Інгулецький» продано в 1962 році на 32,5 тис. крб., а в 1966 році — на 65,4 тис. крб.
Тільки в 1967 році мешканці села придбали 678 годинників, 27 холодильників, 94 пральні машини, 29 мотоциклів, 74 радіоприймачі, 160 телевізорів, 5 піаніно. В 1967 році в особистому користуванні жителів села було 34 легкові автомашини, 840 мотоциклів, понад 650 телевізорів.
В селі працює дільнична лікарня на 75 ліжок. При ній є клінічна лабораторія, операційна, рентгенівський, стоматологічний і зубопротезний кабінети. На території, підпорядкованій Лозуватській сільраді, є також 2 фельдшерських пункти, колгоспний пологовий будинок. Більшість трудящих села мають семирічну і восьмирічну освіту, а кожний десятий — десятирічну. У початковій, 2 восьмирічних та середніх школах з вечірнім відділенням навчається більш як 2 тис. чоловік. А якщо врахувати різні курси і систему заочного навчання, то нині в селі здобуває освіту кожний третій чоловік. За роки Радянської влади село дало країні понад тисячу спеціалістів різних галузей народного господарства і культури.
Дедалі вагомішою стає роль у виробничому та культурному житті села великого загону місцевої інтелігенції. Тут працює понад 100 вчителів, 10 агрономів, 40 медичних працівників, 4 зоотехніки, 6 ветеринарних лікарів, 4 інженери і багато техніків різних спеціальностей.
Книги, газети, журнали міцно ввійшли в побут лозуватців. Тільки в 1967 році вони передплачували 10 307 прим, газет та журналів. В селі є 2 масові бібліотеки — дитяча та для дорослих, 3 профспілкові і 4 шкільні. Книжковий фонд цих бібліотек на 1 січня 1968 року становив 45 582 примірники. Ними користується 4513 читачів — більш ніж половина мешканців села.
Ще в 1956 році колгосп ім. Ворошилова спорудив у центрі села Палац культури з залом для глядачів на 500 місць і просторими кімнатами для роботи гуртків художньої самодіяльності. В 1957 році виріс другий такий же Палац культури, який побудував колгосп «Україна». В палацах працюють естрадний ансамбль, духовий оркестр, ансамбль баяністів, кінофотостудія, різні гуртки.
Невпізнанно змінилась доля селян Лозуватки за роки Радянської влади. Бідував колись у великій сім’ї Г. Д. Дятченко. Навіть хліба не завжди вистачало. В 1932 році він закінчив курси механізаторів при Гейківській МТС, там же працював трактористом, потім завідуючим ремонтною майстернею, зараз очолює робкооп «Інгулецький». За сумлінну роботу його нагороджено в 1958 році орденом Трудового Червоного Прапора. Григорій Данилович має п’ятеро дітей: Василь — кандидат технічних наук, викладач Харківського політехнічного інституту, Віктор — інженер-механік цілинного радгоспу, Євгенія — фельдшер, Раїса — студентка медучилища, Таїсія вчиться в школі.
А от доля трьох сестер — Марії, Одарки та Клавдії Бесараб, які змалку лишились без батьків. Всі вони виховувались у дитячому будинку. Вчитися допомагав їм колгосп. Марія закінчила медшколу і працює в Лозуватській лікарні, а Одарка та Клавдія — Криворізький педінститут, обидві працюють у школах.
Про зрослу громадсько-політичну активність жителів села свідчить невпинне зростання рядів сільських партійних організацій. Зараз в селі живуть і працюють
228 комуністів. Це представники старшого покоління — учасники громадянської війни: котовці, будьоннівці — А. О. Кучеренко, О. П. Крикун, активні учасники колективізації П. П. Плічко, Т. Н. Сушко, Я. Г. Тимофієв, передовики виробництва О. Т. Чорна, О. С. Портнова, І. А. Дяченко, М. В. Сергієнко, О. Г. Ткаченко, Д. Л. Дикий, лікар Р. О. Толчинська, заслужена вчителька школи УРСР Н. М. Паргамонова та інші.
Переважна більшість комуністів працює безпосередньо в рільничих бригадах, на тваринницьких фермах, в механічних майстернях, механізаторами. Наочним доказом їх авангардної ролі у всіх галузях сільського життя є те, що серед нагороджених у різні роки орденами та медалями Радянського Союзу вони становлять значну більшість. У комуністів Лозуватки гідна зміна — 303 комсомольці. 75 з них працюють в радгоспах, 40 — в Лозуватському відділенні «Сільгосптехніка», 132 — навчається в середній та восьмирічних школах.
У складі Лозуватської сільської Ради 82 депутати, які представляють всі верстви населення. Серед них робітниці радгоспу «Інгулецький» К. В. Саюк, Л. І. Потебня, М. П. Дяченко, службовці-комуністи О. І. Ткаченко та Г. Е. Шевченко, екскаваторник райвідділення «Сільгосптехніка» А. М. Шрамко, вчителька М. А. Стрибайло, лікар-комуніст О. В. Фільчаков, голова правління робкоопу комуніст Г. Д. Дятченко, бригадир овочівницької бригади радгоспу «Інгулецький» і секретар парторганізації другого відділку радгоспу В. Ф. Остапенко.
Рада постійно займається питаннями сільського господарства, піклується про підвищення добробуту і культури трудящих, багато уваги приділяє впорядкуванню села, його благоустрою. За зразкову організаційно-масову роботу та успіхи в розвитку всіх галузей колгоспного виробництва в 1956 році сільській Раді вручено похвальну Грамоту облвиконкому і обкому профспілок державних установ. Високих урядових нагород удостоєно багато депутатів Лозуватської Ради. Серед них: Г. Д. Дятченко, І. А. Дяченко, О. І. Ткаченко, Д. Г. Крицький, К. М. Кіяшко та інші.
Два століття тому виникло село. Багато буремних подій пережило воно, але тільки після Великого Жовтня щастя прийшло до його мешканців.
Є. І. КАЦУРА, А. В. КУЧМА.