Магдалинівка, Магдалинівський район, Дніпропетровська область
Магдалинівка — селище міського типу, центр однойменного району. Розташована на річці Чаплинці, за 78 км на північний захід від Дніпропетровська та за 35 км від найближчої залізничної станції Губиниха. На такій же відстані від селища проходить і автомобільний шлях Москва—Сімферополь, до якого веде асфальтоване шосе. Населення — 6,2 тис. чоловік. Магдалинівській селищній Раді підпорядковані села Оленівка та Радянське.
Початок заснування Магдалинівки поклали наприкінці XVIII століття 4 родини переселенців з Полтавщини, які оселилися в степу на березі річки Чаплинки. В документах цей населений пункт вперше було згадано в зв’язку з розмежуванням земель у 1783 році.
У 1790 році землі понад річкою Чаплинкою разом з поселенцями Катерина II подарувала дочці полтавського поміщика Магденка, село дістало назву Магдалинівки, а селяни стали кріпаками нової поміщиці. За переписом 1857—1859 рр. в Магдалинівці налічувалось 85 дворів з 655 жителями. Поміщику належали також гуральня та 2 цегельних заводи, на яких від зорі до зорі працювали кріпаки.
Реформа 1861 року, звільнивши селян від кріпосної залежності, майже не поліпшила їх економічного становища. Власник села Магденко не виконав «Місцевого положення про земельний устрій», згідно з яким селяни повинні одержати но 4 десятини на ревізьку душу. При складанні уставної грамоти він примусив їх «добровільно» погодитись на дводесятинні наділи. З 697 жителів села ці земельні наділи дістали лише 240 душ чоловічої статі. До переходу на викуп селяни повинні були внести поміщикові оброк по 5 крб. 66 3/4 коп. з кожного подушного наділу, всього 1360 крб. В 1863 році вони перейшли на викуп, розмір якого становив 18133 крб. 33 коп. Малоземелля і тягар викупних платежів змушували їх йти в найми до поміщиків і сільських багатіїв.
У 1898 році в Магдалинівці — адміністративному центрі волості — налічувалося 148 дворів з 728 жителями. В зв’язку з швидким розвитком капіталістичних відносин у сільському господарстві дедалі поглиблювалась класова диференціація селянства. Зростала кількість малоземельних та безземельних господарств, багатіли куркулі.
Тяжкі умови життя і розгортання робітничого руху в країні сприяли пробудженню класової свідомості трудящих мас села, які піднімалися на боротьбу проти існуючого ладу. В 1905 році революційний рух захопив і Магдалинівку. В одному з донесень від 23 листопада 1905 року новомосковський справник доповідав катеринославському губернатору, що селяни Магдалинівки збираються на сходки, на яких загрожують знищити поміщицький маєток. 30 серпня 1906 року жандармами було виявлено в селі прокламації Катеринославського комітету РСДРП з закликом до боротьби проти буржуазно-поміщицького ладу.
З наступом політичної реакції після поразки першої російської революції становище селян Магдалинівки значно погіршилося. Столипінська аграрна реформа ще більше посилила класове розшарування села. 20 куркульських господарств, які виділилися з общини на хутори, зосередили в своїх руках по 40 і більше десятин землі. Вони скуповували також за безцінь земельні наділи бідноти, яка не мала худоби, реманенту і коштів, і тому не могла їх обробити. Крім того, куркулям належали паровий млин, більш як 10 вітряків, 3 кузні, 2 крамниці. Розорені селяни йшли у найми до сільських багатіїв або на заробітки в інші міста. Тільки за літо 1911 року Магдалинівський лікарсько-продовольчий пункт зареєстрував 816 чоловік, які наймалися в поміщицькі економії та куркульські господарства. Це були жителі Магдалинівки та інших сіл волості.
Поміщики і куркулі жорстоко визискували селян-бідняків. Заробіток чоловіків не перевищував 50 коп., а жінок, які працювали нарівні з чоловіками,— 30 коп. Робочий день тривав 16 годин на добу.
В червні 1913 року селяни Катеринославщини, серед них 38 з Магдалинівки, надіслали депутатові IV Державної думи більшовику Г. І. Петровському колективного листа-скаргу, в якому просили захистити їх інтереси.
Переважна більшість магдалинівців була неписьменною. У церковнопарафіальній та земській початковій школах навчалося лише по 30—40 учнів, здебільшого діти заможних селян.
В 1915 році до Магдалинівки приїхав більшовик С. М. Мелентьєв, який влаштувався працювати на паровий млин. Невдовзі він згуртував навколо себе революційно настроєних селян: Я. М. Литовченка, Я. І. Мироненка, Д. П. Машталіра, Г. Г. Яльченка, Ф. Ф. Шпичка, А. Л. Нащоку, О. А. Грома, А. П. Зозулю, Е. М. Ситника, І. Я. Тесленка та інших. На нелегальних зборах групи Мелентьєв проводив бесіди, в яких роз’яснював реакційну суть політики царизму і викривав антинародний характер імперіалістичної війни, закликав селян до боротьби з самодержавством.
Коли в село надійшла звістка про повалення самодержавства, тут відбулися мітинги і збори під лозунгами: «Геть війну!», «Землю — селянам!».
Про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції магдалинівці довідались у середині листопада 1917 року. Наприкінці місяця на зборах уповноважених від трудящих Магдалинівки та інших сіл волості обрали волосний ревком, до складу якого ввійшли Я. М. Литовченко (голова), Г. Г. Яльченко, Д. П. Машталір, І. Я. Мироненко, Ф. Ф. Пшичко, А. Л. Нащока, О. А. Гром, А. П. Зозуля, Е. М. Ситник, І. Я. Тесленко, Т. Т. Парасич, П. X. Сирота, С. П. Крячун та інші. При волревкомі було створено відділи: продовольчий, земельний, народної освіти, які приступили до проведення в життя декретів Радянської влади. Земельний відділ конфіскував землю поміщика Магденка і розподілив її серед селян. Продовольчий відділ організував постачання продовольчими товарами загонів Червоної гвардії та сімей червоногвардійців, забезпечив посівним матеріалом найбідніших селян.
У квітні 1918 року в Магдалинівку ввійшов загін німецьких окупантів. З його допомогою місцеві багатії жорстоко розправилися з тими, хто підтримував владу Рад і розподіляв поміщицькі й куркульські землі та майно. Озвірілі куркулі закатували 7 селян-бідняків, розстріляли Д. П. Машталіра, який очолював волревком з березня 1918 року, і його брата І. П. Машталіра, а садибу їхню спалили.
Після вигнання окупаційних військ, а потім і петлюрівців, у грудні 1918 року в селі було відновлено Радянську владу. Але розгортання мирної праці магдалинівців було зірвано влітку 1919 року наступом денікінців. Від рук білогвардійців та місцевих куркулів загинули Н. І. Довгополий, М. І. Сидоренко, П. П. Сидоренко та інші селяни-бідняки, що підтримували Радянську владу. 27 грудня 1919 року частини Червоної Армії очистили Магдалинівку від денікінців. З допомогою політвідділу 45-ї дивізії в селі було створено тимчасовий волосний революційний комітет на чолі з селянином-бідняком М. С. Нероденком. До його складу ввійшли також А. Л. Нащока і Г. І. Башмаков. Наприкінці січня 1920 року відбулися вибори до Магдалинівської волосної Ради, головою якої обрали селянина С. А. Логвинова, членами — селян В. Й. Урізка та А. П. Зозулю. Земельний відділ виконкому провів облік колишніх поміщицьких земель і майна білогвардійців, що втекли, а також лишків землі у куркулів.
Велику роль у зміцненні Радянської влади на селі відігравав комітет незаможних селян, організований у жовтні 1920 року, який об’єднував 70 чоловік. Очолював його комуніст А. Л. Нащока. Долаючи опір куркульства, комнезам восени 1920 року провів перерозподіл землі між селянами, дбав про виконання продрозверстки, а потім продподатку, організував загін самоохорони на чолі з Я. М. Литовченком. Цей загін брав участь у розгромі місцевих куркульських банд.
Всією роботою по відбудові господарства Магдалинівки керував партійний осередок на чолі з І. І. Ємцем. До його складу входили 12 чоловік, зокрема А. Л. Нащока, К. О. Мущій, П. Ф. Гром.
Партосередок проводив велику масово-політичну роботу серед селян по пропаганді ленінського кооперативного плану. Активними помічниками комуністів були комсомольці. В 1923 році на селі виникли сільськогосподарська кредитна кооперація та сільське споживче товариство, в 1924 році організувалася перша комуна «Нива трудова». Вони відіграли важливу роль у залученні трудового селянства Магдалинівки до колективного господарювання. Велику увагу кооперуванню селянства приділяли Магдалинівський райком партії на чолі з Дмитрієвим (з вересня 1925 року Магдалинівка стала районним центром), районний комітет комсомолу (секретар Стадниченко) та виконавчий комітет районної Ради депутатів трудящих.
В 1927—1928 рр. в селі були створені товариства спільного обробітку землі — «Червона нива» і «Промінь», які в 1929 році об’єдналися в колгосп «Червоний прапор». Головою артілі селяни обрали Д. Д. Машталіра. Першими вступили до колгоспу комуністи. Вони згуртували навколо себе бідноту, нещадно викривали підступні наміри куркулів. Багато зробили для організації і зміцнення першої сільськогосподарської артілі виконком сільської Ради (голова І. О. Носенко) та її депутати В. М. Ситник, Д. А. Зозуля, П. 3. Шмалько й інші . У січні 1930 року до складу колгоспу з 269 одноосібних господарств входило 259.
Створення в 1932 році Поливанівської машинно-тракторної станції, яка обслуговувала артіль «Червоний прапор», сприяло широкому впровадженню техніки в колгоспне виробництво. Вже в 1932 році колгосп набагато розширив посівні площі, зміцнив громадське тваринництво. Створювались бригади з постійним складом колгоспників, до керівництва якими залучались досвідчені кадри.
В 1936 році колгосп одержав від держави акт на вічне користування землею. За ним було закріплено 1366 га землі, в т. ч. орної — 1146 га, сіножатей — 60 га. Рік у рік колгосп зміцнював свою економічну базу. Якщо в 1934 році грошові прибутки артілі становили 158 тис. крб., то в 1939 році вони дорівнювали 315 тис. крб. На трудодень в 1939 році колгоспники одержали по 3 крб. 25 коп. грішми.
В 1937—1939 рр. колгосп «Червоний прапор» зібрав по 13,5 цнт соняшнику з кожного га посіву і по 17,5 цнт ячменю. Значних успіхів було досягнуто і в галузі тваринництва. Колгосп мав ферму великої рогатої худоби, вівце- і свиноферму. По 17 поросят від свиноматки — таким був середньорічний приріст на свинофермі артілі. За високі показники, досягнуті в галузі рільництва та тваринництва в 1939— 1940 рр., колгосп «Червоний прапор» був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві.
З промислових підприємств у селі працювали невеликий шкіряний завод, олійниця, крупорушка та цегельня.
За роки Радянської влади значно поліпшився добробут магдалинівців. З 1932 року медичне обслуговування населення забезпечувала районна лікарня з амбулаторією. Крім того, в селі відкрили жіночу та дитячу консультацію, будинок санітарної культури, дитячі ясла. З 1925 року в Магдалинівці працювала семирічна школа, з 1936 — середня школа. Навчанням було охоплено всіх дітей шкільного віку. Ще в 1925 році на селі почав діяти клуб, де влаштовувались масові вечори з концертами та виставами, працювали духовий оркестр, гуртки художньої самодіяльності. При клубі була бібліотека.
Всією господарською і культурною роботою в селах району керував районний комітет партії, секретарем якого з 1936 по 1938 рік був Л.Р. Корнієць, пізніше Голова Державного комітету заготівель Ради Міністрів СРСР, міністр СРСР.
З перших днів Великої Вітчизняної війни сотні жителів Магдалинівки пішли до лав Червоної Армії. Партійні та радянські органи організували евакуацію в тил сільськогосподарської техніки, колгоспної худоби, зерна. На Схід виїхала частина жителів села. З наближенням фронту для боротьби з ворожими десантниками тут був створений винищувальний загін. Після окупації Магдалинівки німецько-фашистськими військами (26 вересня 1941 року) його реорганізували на партизанський загін, який налічував 40 бійців. Фашистам вдалося натрапити на слід партизанів. Гестапо схопило комісара загону М. Н. Олефіренка — колишнього секретаря Магдалинівського райкому партії, Д. М. Гринька — колишнього секретаря райкому комсомолу. Частина патріотів, яка уникла арешту, створила новий загін під командуванням В. М. Ситника. До складу його входило 15 жителів села, серед них О. Н. Громак, М. Г. Сова, К. Г. Прокопенко та інші. Загін завдав відчутних ударів фашистським окупантам. Партизани обстрілювали німецькі автоколони, знищували гітлерівців, допомагали молоді уникнути відправки до фашистської Німеччини.
Відступаючи, фашистські загарбники зруйнували багато житлових будинків колгоспників, магазини, Будинок культури, приміщення середньої школи, установ райцентру, вирубили шкільний парк. Загальна сума збитків, завданих окупантами колгоспу «Червоний прапор», перевищувала 1 млн. крб. Фашисти розстріляли 108 чоловік, 128 жителів села відправили на каторгу до Німеччини.
23 вересня 1943 року частини 46-ї і 57-ї армій вигнали фашистів з Магдалинівки.
Жителі села виявили відвагу та героїзм на фронтах Великої Вітчизняної війни і в тилу у ворога. Близько 300 магдалинівців нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
З перших днів після визволення Магдалинівки розгорнули свою роботу райком партії на чолі з П. Є. Башкатовим, райвиконком (голова М. П. Удовиченко) та райком комсомолу (секретар Г. Ф. Добрицький). Під їх керівництвом магдалинівці спрямували всі свої зусилля на відбудову зруйнованого війною господарства. Величезну допомогу жителям села подала держава. Тільки на відбудову житла в Магдалинівці в 1943—1949 рр. було виділено 320 тис. крб. кредиту, 1460 куб. метрів будівельного лісу та інші матеріали. На піклування партії і уряду магдалинівці відповідали сумлінною працею: для потреб фронту було організовано червоні валки хліба, населення відправляло бійцям теплі речі, подарунки, збирало кошти у фонд перемоги над фашизмом.
Першу сівбу на визволеній землі колгосп «Червоний партизан» проводив без тракторів, в основному кіньми та коровами. Частину посівної площі було скопано лопатами. Працювали всі — і старі, і малі. Основний тягар ліг на плечі жінок. Сівбу проводили в стислі строки. В умовах тяжкого неврожайного 1946 року, а також в першій половині 1947 року колгосп під керівництвом партійної організації домігся освоєння 87,7 проц. довоєнних посівних площ. Було піднято 386 га чистих парів. Відновили роботу лікарні, школи, культурно-освітні установи.
Великого значення райком партії надавав масово-політичній роботі серед населення. У Магдалинівці працювала районна вечірня партійна школа, в МТС, радгоспі і колгоспі — 10 політшкіл і 7 політичних гуртків. Серед колгоспників проводили роботу 576 агітаторів. На засіданнях бюро райкому партії РК ЛКСМУ звітував про хід виховної роботи серед позаспілкової молоді, про участь комсомольців в народногосподарській роботі.
За роки першої післявоєнної п’ятирічки колгосп «Червоний прапор» майже повністю досяг довоєнного рівня виробництва сільськогосподарської продукції. З кожного га посіву колгоспники збирали по 18,4 цнт озимої пшениці. Надій молока від фуражної корови становив 1265 кілограмів.
В 1956 році в результаті об’єднання колгоспів «12-річчя Жовтня», «Червоний прапор», «Промінь», «За п’ятирічку» в селі було створено велику сільськогосподарську артіль «За мир», яка мала 7570 га земельних угідь, у т. ч. 6908 га орної землі.
Укрупнення колгоспів дало змогу краще використовувати сільськогосподарську техніку. Нове багатогалузеве господарство, зміцнене кваліфікованими кадрами, швидко зростало, розвивалось і незабаром зайняло провідне місце в районі за виробництвом сільськогосподарських продуктів. Під посіви зернових культур було відведено 4235 га (тобто 63 проц. усієї орної землі), зокрема під озиму пшеницю — 2280 га (43 проц.), кукурудзу — 900 га, ячмінь — 500 га. Середній урожай озимини в цьому ж році становив 18—20 цнт з га, кукурудзи — 24 цнт, ячменю — 25 цнт. За високі показники у виробництві молока і м’яса в 1956 році орденом Леніна було нагороджено голову артілі Ф. О. Дудку, а також доярку Г. А. Дудар, що надоїла по 4100 кг молока від кожної закріпленої за нею корови, вівчаря Л. І. Моню, який одержав по 156 ягнят від кожних 100 вівцематок. Доярок А. Ф. Нестерук, Г. А. Міщук,К. О. Фурманчук, які надоїли по 3900 кг молока від кожної з корів своєї групи, нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
З промислових підприємств на селі працювали маслозавод, механізований млин, холодильник, продовольчий комбінат. В 1958 році стала до ладу електропідстанція.
За перші 10 післявоєнних років Магдалинівка зросла більш, ніж удвоє. Трудящі побудували близько тисячі житлових будинків. У селі з’явилися нові, добре вимощені прямі вулиці — Комсомольська, ім. Островського, Нова, Польова та інші. Село було повністю електрифіковане та радіофіковане. 10 травня 1958 року Магдалинівку Указом Президії Верховної Ради УРСР віднесено до розряду селищ міського типу.
За роки семирічки колгосп «За мир» перетворився на міцне високопродуктивне господарство, оснащене передовою технікою, з добре розвинутим громадським тваринництвом. Щороку зростали економічні показники артілі. На кінець семирічки на фермах колгоспу утримувалось близько 3 тис. голів худоби, у т. ч. більш як тисяча дійних корів. На свинофермі колгоспу налічувалося понад 7 тис. свиней. З розрахунку на кожні 100 га сільськогосподарських угідь тут було вироблено по 341 цнт молока, одержано по 89 цнт м’яса. В колгоспі споруджено 23 капітальних господарських приміщення, закінчено будівництво свиновідгодівельного пункту на 15 тис. голів. Набагато розширились посіви технічних культур. Зокрема, під соняшник було відведено 900 га оранки, під цукрові буряки — 210 га. Площа колгоспного саду збільшилась до 170 гектарів.
Натхненні рішеннями XXIII з’їзду партії, трудівники Магдалинівки приступили до виконання завдань нової п’ятирічки. В 1967 році артіль «За мир» добилась нових успіхів у виробництві продуктів сільського господарства. Завдяки застосуванню передової агротехніки та агрохімії колгосп виростив високий урожай зернових культур. В середньому з кожного га посіву було зібрано по 37 цнт зернових, валовий збір зерна становив 142,3 тис. цнт. Озимої пшениці колгосп зібрав по 40,5 цнт з кожного га посіву. Такого високого врожаю ще ніколи не збирали в селі. Колгоспники виростили найвищий у районі врожай цукрових буряків — по 432 цнт з кожного га, а бригади К. Баранника, І. Мазура, ланки М. Олексієнка, С. Банник, Л. Бабко зібрали по 451—475 цнт буряків. На кожні 100 га сільськогосподарських угідь в 1967 році було вироблено по 387 цнт молока, по 104 цнт м’яса. Загальний прибуток колгоспу за 1967 рік становив 2,8 млн. карбованця.
Велике значення для зміцнення економіки господарства артілі мали механізація виробничих процесів, впровадження у виробництво досягнень науки і техніки. В листопаді 1967 року в колгоспі було 46 тракторів, тобто в 10 разів більше, ніж у ньому працювало від МТС у 1940 році. Порівняно з довоєнним часом кількість автомашин зросла з 4 до 24. Всі виробничі процеси в бригадах та на фермах колгоспу повністю було електрифіковано. В колгоспі працювало 120 спеціалістів та механізаторів сільського господарства, тоді як у довоєнний час кількість їх обчислювалася одиницями. Неподільні фонди артілі на початку 1967 року становили 2,5 млн. карбованців.
В колгоспі виросли кадри передовиків, справжніх маяків колгоспної праці, серед них тракторист П. М. Миколенко, якому в 1966 році за успіхи, досягнуті у вирощуванні високих врожаїв зерна, присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці, ланкова С. Ф. Банник, нагороджена в 1966 році орденом Леніна, та інші. За досягнення в розвитку сільськогосподарського виробництва Президія Верховної Ради СРСР у травні 1967 року нагородила колгосп «За мир» орденом Леніна. 24 передовики артілі були відзначені орденами і медалями Союзу РСР. Золотими, срібними
і бронзовими медалями Виставки досягнень народного господарства СРСР в 1966 році нагороджено 14 знатних буряководів.
Трудівники ордена Леніна колгоспу «За мир» повністю виконали соціалістичні зобов’язання, взяті на честь 50-річчя Великого Жовтня. За високі виробничі показники 1967 року колгоспу було вручено Червоний Прапор Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Старих більшовиків, які відзначились в боротьбі за встановлення і зміцнення Радянської влади, Президія Верховної Ради СРСР нагородила орденами Радянського Союзу. Серед них орденом Червоного Прапора — П. Є. Башкатова і С. І. Косенка, орденом Червоної Зірки — Д. Д. Машталіра, орденом «Знак Пошани» — X. І. Торяника.
В трудових успіхах колгоспників сільгоспартілі «За мир» велика заслуга партійної організації, яка налічує понад 70 комуністів. Її очолює зоотехнік, Герой Соціалістичної Праці, член Ревізійної комісії ЦК КП України Л. К. Ворона. Більшість комуністів працює безпосередньо у сфері сільськогосподарського виробництва. Під їх керівництвом у селищі розгорнулося соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих завдань. Змагаються трудівники артілі, бригада з бригадою, ферма з фермою. Колгосп змагається з сусідньою артіллю «Аврора» Магдалинівського району, а також з колгоспом ім. Щорса Новомосковського району. За підсумками соціалістичного змагання у 1967 році колгосп «За мир» було визнано переможцем по виробництву і продажу державі продукції рільництва. Він продовжував утримувати перехідний Червоний прапор обкому КП України та облвиконкому.
Партійний комітет проводить серед колгоспників велику організаторську та масово-політичну роботу. На фермах і бригадах створено червоні кутки, встановлено телевізори, радіоприймачі, працюють бібліотеки. Сюди надходять свіжі газети і журнали. В. кожній бригаді організовано агітколективи. Вчителі середньої школи регулярно виступають перед колгоспниками з лекціями та бесідами. При кабінеті політичної освіти працює бібліотека, книжковий фонд якої становить 2,5 тис. томів. В колгоспі виходить багатотиражна газета «Шляхом перемог», орган парткому і правління артілі. Всі бригади радіофіковано, колгоспний радіовузол використовується для пропаганди соціалістичного змагання, поширення досвіду новаторів.
В колгоспі є Книга пошани, до якої занесені імена всіх передовиків виробництва. Переможцям змагання представники парткому урочисто вручають перехідні червоні вимпели, почесні грамоти. Біля будинків ветеранів колгоспного виробництва встановлено щити з написами: «Тут мешкає заслужений колгоспник». Частими стали в колгоспі вечори трудової слави, вечори вшанування передовиків, орденоносців та ветеранів виробництва.
За роки семирічки Магдалинівка перетворилась на справжнє містечко з великою кількістю багатоповерхових будинків. За 1959—65 рр. в селищі було збудовано чотири магазини, чайну, готель, відділення «Союздруку», Будинок одруження, бібліотеку з двома читальними залами, широкоекранний кінотеатр на 300 місць, музичну школу, ветеринарну аптеку, книжковий магазин. В 1966—1967 рр. колгоспники спорудили 40 нових просторих житлових будинків і справили новосілля. Крім того, тут збудовано п’ять 16-квартирних та шість 8-квартирних будинків і 4 гуртожитки колгоспних механізаторів, дитячий комбінат на 140 місць, триповерховий адміністративний будинок. Завершено будівництво приміщень Палацу культури, Будинку піонерів і школярів, друкарні, олійниці, комплексу приміщень «Міжколгоспбуду», шляхово-експлуатаційного управління. За зразковий благоустрій селища виконком Дніпропетровської обласної Ради депутатів трудящих та президія облпрофради нагородили Магдалинівську селищну Раду перехідним Червоним прапором. На загальних зборах трудящі одностайно вирішили боротися за селище комуністичного побуту.
Завдяки постійному піклуванню селищної Ради про благоустрій та культурний побут жителів селища на багатьох вулицях прокладено водопровід, значна кількість квартир робітників, службовців та колгоспників забезпечується балонами з газом. В центрі Магдалинівки заасфальтовано 3,5 тис. кв. метрів шляхів і тротуарів. Значні роботи проведено по озелененню селища. Лише в 1966 році висаджено 15 тис. фруктових і декоративних дерев та кущів. Дедалі більшу роль у культурному обслуговуванні трудящих відіграють радіо і телебачення. Якщо в 1936 році в Магдалинівці радіовузол обслуговував 102 радіоточки, то в 1966 році в усіх будинках були радіотрансляційні точки, трудящі селища мали більше 400 телевізорів.
Тут працює 14 магазинів, товарооборот яких в 1967 році становив понад З млн. крб. Значно збільшився продаж одягу, взуття, тканин, зростає попит на товари культурно-побутового призначення. Збудовано двоповерхове приміщення побутового комбінату.
Дальшого розвитку в післявоєнні роки набула в Магдалинівці система охорони здоров’я. В 1963—1966 рр. тут було споруджено ціле лікарняне містечко з стаціонаром на 100 ліжок, з поліклінікою, пологовим будинком, жіночою консультацією. Медичну допомогу хворим подають 13 лікарів. Зросла мережа дошкільних і дитячих закладів. В 1966 році в дитячому садку та яслах Магдалинівки виховувалося понад 200 хлопчиків і дівчаток.
У селищі працюють 1 середня і 2 восьмирічні школи, в яких навчаються 958 учнів. В 1963 році було відкрито школу-інтернат на 135 чоловік. При середній школі є майстерня по обробці дерева та металу, трактор і автомобіль, на яких учні опановують професію механізатора. Дітей навчають і виховують 46 кваліфікованих вчителів, серед них відмінники народної освіти О. П. Панченко, О. Ф. Кулакова, О. Л. Мазур, П. Я. Каясова, О. М. Бугай та інші. Селище має музичну школу по класу фортепіано, баяна, в якій навчається 50 дітей колгоспників, робітників і службовців.
За роки Радянської влади понад 300 жителів селища здобули вищу освіту. Серед них заслужений лікар УРСР Н. М. Лях, генерал-полковник авіації Г. С. Скряга та інші.
Велику роботу по підвищенню культурного рівня трудящих проводить Магдалинівський районний будинок культури, де організуються тематичні і циклові лекції, недільні читання, проводяться дні новаторів, вечори трудової слави. При Будинку культури створено 10 гуртків художньої самодіяльності, в яких беруть участь 150 чоловік. Працюють духовий, струнний і естрадний оркестри. Драматичним гуртком протягом 40 років керує П. А. Зозуля. Ці колективи не раз завойовували перші місця на обласних оглядах і конкурсах, виступали по телебаченню. В їх репертуарі багато творів радянських композиторів, а також вітчизняна і зарубіжна класика.
В селищі працюють районна бібліотека для дорослих та районна бібліотека для дітей, книжковий фонд яких налічує близько 30 тис. томів.
Розквітає, хорошіє колгоспна Магдалинівка. Впевнено йдуть трудівники селища у свій завтрашній день, який несе їм ще краще, ще заможніше життя.
Д. Т. КУЛАКОВ, Б. Г. КУЛИКОВСЬКИЙ.