Марганець, Дніпропетровська область (продовження)
У 1946 році стала до ладу остання з відбудованих шахт. В цьому ж році закінчено будівництво нових шахт — № 17 і № 18 — на руднику ім. Ворошилова. У лютому 1946 року рішенням ВЦРПС та Міністерства чорної металургії СРСР тресту «Нікопольмарганець» присуджено 2-е місце в країні за результатами соціалістичного змагання. Управління капітального будівництва тресту завоювало перше місце у всесоюзному змаганні металургів у червні 1946 року. За успішне виконання зобов’язань у соціалістичному змаганні металургів області колектив басейну було нагороджено перехідним Червоним прапором Дніпропетровської обласної Ради депутатів трудящих та обкому партії.
У змагання за дострокове виконання післявоєнної п’ятирічки за 4 роки включалися все нові і нові колективи трудящих. В березні 1947 року в ньому брало участь 83 проц. усіх працюючих у тресті «Нікопольмарганець», а на руднику ім. Максимова — всі робітники і службовці.
Зростало число передовиків і новаторів виробництва. У 1947 році на шахтах підприємств було 557 стахановців і 1654 ударники. На руднику ім. Ворошилова стахановці становили 73 проц. усіх працюючих. В їх числі були вибійник шахти № 16 С. Ф. Магльований, вибійник шахти № 23 С. Д. Симоненко і багато інших.
За високі показники в соціалістичному змаганні на честь 30-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції виконком Дніпропетровської обласної Ради депутатів трудящих та обласний комітет КП(б) України трест «Нікопольмарганець» в числі інших передових підприємств області занесли на обласну Дошку пошани.
Партійні і радянські органи, профспілкові організації міста і басейну вживали рішучих заходів до усунення продовольчих труднощів. 4 березня 1947 року на об’єднаному засіданні бюро Марганецького міськкому партії та міськвиконкому була створена надзвичайна комісія, яку очолював голова виконавчого комітету міськради депутатів трудящих. Комісія організувала для робітників провідних професій на підприємствах профілакторії за типом т. зв. нічних санаторіїв. В місті було відкрито 2 спеціальні їдальні на 600 чоловік. 207 гірників одержали путівки в санаторії. 1150 дітей шахтарів безплатно харчувалися в їдальнях відділів робітничого постачання рудоуправлінь. Для поліпшення продовольчого постачання трудящих міста і басейну міськвиконком створив велике підсобне господарство, на полях якого вирощувалися зернові і овочеві культури. На кінець 1948 року на тваринницьких фермах цього господарства було 370 голів великої рогатої худоби і 960 свиней. Всі ці заходи сприяли подоланню продовольчих труднощів того часу.
Протягом 1946—1950 рр. у марганцевому басейні було відбудовано і споруджено нових 24 шахти. Новозбудовані збагачувальні фабрики за своїми розмірами, технічним оснащенням і загальним виглядом нічого не мали спільного з довоєнними тісними, темними, непривабливими на вигляд «мойками». Було вдосконалено процес збагачення руди. Відбудова старих і будівництво нових шахт здійснювались на основі досягнень науки, сучасної техніки і передової технології. Підприємства оснащувались найновішою технікою вітчизняного виробництва: магнітними сепараторами, навантажувальними машинами, збагачувальними механізмами. На шахтах широко застосовувались електровозна відкатка руди, а також повітряна — на поверхні, транспортери, механічні штовхачі, врубово-навантажувальні машини у вибоях та інші види механізмів. Вже в 1948 році видобуток руди в шахтах було механізовано на 95 процентів.
Широке застосування скребкового конвейєра конструкції Дніпропетровського гірничого інституту значно підвищило продуктивність праці робітників по вибою на 28,9 проц., а по дільниці — на 23,5 проц. Разом з тим зріс змінний видобуток руди по вибою порівняно з 1947 роком на 46,3 процента 4. На рудниках було введено роздільну подачу руди у промивочні машини, встановлено 5 магнітних сепараторів для нерероблення відсівів тощо. В 1949 році тільки за рахунок впровадження магнітної сепарації трест додатково одержав 19 тис. тонн марганцевого концентрату. Впровадження нових видів гірничих машин і технології виробництва дало можливість у 1949 році підвищити продуктивність праці в марганцевому басейні порівняно з 1948 роком на 28 процентів.
Важливу роль у виготовленні високопродуктивних машин і техніки для підприємств марганцевої промисловості відіграли Центральні електромеханічні майстерні (ЦЕММ) тресту «Нікопольмарганець». Працівники ЦЕММ освоїли виробництво машин типу «Ексельсіор», які в довоєнні роки довозилися з-за кордону. В майстернях було налагоджено виготовлення устаткування для збагачувальних фабрик і шахт не тільки марганцевого басейну, але й для інших гірничих підприємств країни. В ЦЕММ виробляли класифікатори, насоси, транспортери, шахтні вагонетки тощо, які до війни також привозилися з інших промислових районів країни.
З глибокою вдячністю приймали українські гірники допомогу російського та інших братніх народів Радянського Союзу — могутні скреперні лебідки та підйомні машини з Уральського заводу важкого машинобудування, електровози найновіших конструкцій з Прокоп’євського і Ярославського електромеханічних заводів. Московські заводи забезпечували підприємства басейну ртутними випрямлювачами, високоякісною буровою сталлю. Потужні електромотори і електрообладнання для шахт надсилали заводи Свердловська.
2 листопада 1950 року гірники завершили п’ятирічку майже на два місяці раніше строку. Кожна шахта в 1950 році видавала на-гора на 1100 тонн руди в місяць більше, ніж в 1940 році. Колективи шахт, збагачувальних фабрик, цехів і відділів тресту «Нікопольмарганець» дали країні більш як 18 млн. крб. надпланового нагромадження.
У роки першої післявоєнної п’ятирічки значного розвитку набула місцева промисловість. Міськвиконком прийняв постанову про виробництво обпаленої цегли, завдяки чому було ліквідовано труднощі в розширенні будівництва житла, культосвітних установ тощо. Зріс випуск валової продукції місцевої промисловості, розширився її асортимент.
В ході боротьби за відбудову і розвиток народного господарства виросли чудові люди — передовики і новатори виробництва. Гак, в 1950 році на рудниках ім. Ворошилова та ім. Максимова працювало 608 стахановців і 1110 ударників, в будівельних організаціях міста і басейну — відповідно 161 і 251, в Центральних електромеханічних майстернях і транспортному відділі тресту «Нікопольмарганець» було 124 стахановці і 97 ударників. Багатьох новаторів виробництва виховали колективи підприємств місцевої промисловості. Майстер взуттєвої промартілі ім. Куйбишева І. К. Васильєв в 1950 році дав три річні норми виробітку. А бригада з цієї ж артілі, яку очолював Г. Н. Карпенко, виконуючи виробниче завдання на 235 проц., першою завоювала звання бригади відмінної якості. Формувальниця цегли-сирцю Г. М. Безпала (міськпромкомбінат) виробляла вручну по 1450 цеглин (160 проц. норми).
Справжніми ватажками і організаторами трудящих мас були комуністи. На кінець першої післявоєнної п’ятирічки на підприємствах тресту «Нікопольмарганець», у будівельних організаціях і на транспорті працювало 403 комуністи, або понад 57 проц. всього складу міської парторганізації; за станом на 17 серпня 1952 року число комуністів на підприємствах зросло до 67 проц. Таким чином, більшість комуністів працювала безпосередньо на виробництві, показуючи зразки сумлінного ставлення до праці, до своїх обов’язків. За роки четвертої п’ятирічки партійні організації міста і басейну значно зросли і зміцніли організаційно.
Активним помічником міської парторганізації у відбудові і розвитку міста та басейну була комсомольська організація, яка на кінець 1950 року налічувала у своїх лавах 1130 членів ВЛКСМ, серед них робітників, інженерів і техніків 624 чол., (що становило понад 50 проц. складу всієї організації). Дві третини комсомольців-виробничників (198 чол.) були стахановцями. За систематичне перевиконання своїх виробничих завдань і активну участь у соціалістичному змаганні в 1948—1950 рр. 30 комсомольців нагороджено Почесними грамотами ЦК ВЛКСМ, ЦК ЛКСМУ та обласного комітету комсомолу.
Партійні організації та органи Радянської влади постійно піклувалися також про будівництво житла і комунально-побутових підприємств у місті. Рік у рік Марганець ставав красивішим. Руками дбайливих господарів — жителів міста впорядковувались вулиці; було закладено 10 скверів і оранжерею, збудовані фонтани, причому значний обсяг цих робіт провадився методом народної будови.
Для успішного виконання плану розвитку народного господарства на 1951 — 1955 роки необхідно було знайти додаткові резерви, по-новому організувати працю на виробництві, мобілізувати і об’єднати зусилля всіх трудящих міста і басейну на перетворення цих накреслень в життя. У розв’язанні цих важливих проблем велике значення мала діяльність виконкому Марганецької міськради депутатів трудящих. До складу міськради входило тоді 75 кращих представників від робітників, інженерно-технічних працівників, інтелігенції, 33 проц. депутатів становили жінки, 60 проц.— комуністи, 6 комсомольців, один Герой Радянського Союзу, 47 нагороджених орденами та медалями Союзу РСР. Депутати Ради глибоко вникали у виробниче життя міста.
Рік у рік шахти басейну поповнювались значною кількістю нових машин і механізмів. У 1952 році шахти одержали перші 9 відбійно-навантажувальних машин, із застосуванням яких розпочався перехід від механізації окремих виробничих процесів до комплексної механізації відбивання і навантаження руди. У 1953 році, завдяки впровадженню більш ефективного методу видобутку руди — відкритим способом,— продуктивність праці зросла в 5 і більше разів порівняно з підземним видобутком.
З поліпшенням оснащення підприємств гірничою технікою зростала і продуктивність праці гірників. Наприкінці 4-ї п’ятирічки за робочий день на одного робітника шахти видобувалось 2,86 тонни, що перевищувало довоєнний рівень. В 1952 році цей показник дорівнював 2,92 тонни, а в 1955 році — 2,98 тонни.
На підприємствах міста і басейну в 1953 році було 1449 стахановців, або майже 20 проц. усіх працюючих, та 9575 ударників (34,8 проц.). Так, вибійник шахти № 26 рудника ім. Максимова Д. Панкєєв у третьому році п’ятирічки видобув майже 13 тис. тонн руди, що становило 164,2 проц. виробничого завдання, а І. Зимненко — вибійник шахти № 27 — 11,3 тис. тонни (153,3 процента). На шахтах, в цехах і на будовах
міста в 1953 році працювало 12 комсомольсько-молодіжних змін. По півтори норми на зміну давали вибійники Г. Білоножко (шахта № 26), П. Довгалюк і інші. Комсомольці виступили також ініціаторами оволодіння новою гірничою технікою.
Протягом 1953 року в басейні було підготовлено 325 робітників нових провідних професій: машиністів навантажувальних машин і комбайнів, машиністів електровоза, машиністів екскаваторів, машиністів підйомних машин.
У наступні роки промисловість Марганця набула ще більшого розвитку. Тільки в 1957 році були введені в дію такі нові додаткові потужності як шахта № 1 Грушівського рудоуправління, Мар’ївський та Новоселівський кар’єри тощо.
Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили працю гірників. В 1958 році велика група кращих виробничників була нагороджена високими урядовими нагородами. Почесне звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно керуючому трестом «Нікопольмарганець» К. С. Щербині і бригадиру-вибійникові І. В. Мельникову. Сім гірників нагороджені орденом В. І. Леніна. Серед них — комуністи С. Й. Скатов, С. Ф. Магльований та інші. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено 13 чол., орденом «Знак Пошани» — 20 і медалями — 7 чоловік. 71 гірнику було вручено нагрудний знак «Шахтарська слава».
Держава та промислові підприємства щороку виділяли великі кошти на будівництво житла і культурно-побутових закладів. У цілому по тресту «Нікопольмарганець» тільки за роки 5-ї п’ятирічки витрачено на житлове будівництво 33 млн. крб., здано в експлуатацію 26 307 кв. метрів житлової площі. Крім того, індивідуально жителями збудовано 851 будинок. На кінець п’ятирічки житловий фонд міста становив 183 890 кв. метрів, майже в два рази більше, ніж мав Марганець у 1950 році. Новобудовами того періоду були Будинок культури на 650 місць і школа на 960 місць, магазини в робітничих селищах — Гірничому і Жовтневому, школа в селищі ім. Ворошилова, гірничий технікум, міський стадіон на 3 тис. місць, лікарня на 85 ліжок та дитсадок на 100 місць.
Нову хвилю трудового піднесення серед гірників Марганця викликали рішення XXI з’їзду КПРС, який схвалив семирічний план розвитку народного господарства на 1959—1965 роки. Все нові і нові колективи та окремі робітники гірничорудних і інших підприємств міста і басейну включалися в змагання за почесне звання колективів і ударників комуністичної праці. У 1960 році це почесне звання присвоїли 37 бригадам басейну 1. Наступного року його вже завоювали колектив шахти № 24 рудника ім. 40-річчя Жовтня, 44 вибійні і 8 будівельних бригад. Навесні 1963 року звання колективу комуністичної праці були удостоєні 87 вибійних і будівельних бригад, 7 цехів і 9 змін. Серед передовиків цього руху були колективи шахт №№ 22, 24 Мар’ївського кар’єру і електровідділу рудника ім. 40-річчя Жовтня, їдальня № 2 і магазини № 16 відділу робітничого постачання тресту «Нікопольмарганець». Поступово цей рух став дійсно масовим. В 1964 році ним було охоплено понад 10 тис. трудящих.
Основні зусилля трудящих Марганця були спрямовані на значне підвищення продуктивності праці, яке відбувалось на основі механізації і автоматизації виробництва, впорядкування технічного нормування, поліпшення організації праці і системи зарплати, підвищення культурно-технічного рівня робітників. Уже в першому році семирічки на підприємствах тресту працювали десятки нових екскаваторів, у т. ч. агрегати-велетні з місткістю ковшів 14-15 і 25 кубометрів. В шахтах з’явились високопродуктивні відбійно-навантажувальні машини. Доставка руди здійснювалася з допомогою транспортерів і електровозів.
Неухильний прогрес виробництва дав змогу полегшити тяжку працю гірників. Відійшли в минуле такі професії, як бичовий, камеронщик, вентиляторник, зчіплювач вагонів, і виникли нові. Тепер на шахтах з’явились машиністи гірничих комбайнів, електровозів, навантажувальних машин, сепараторники та інші.
Напередодні нового 1960 року Центральний Комітет КПРС і Рада Міністрів Союзу РСР надіслали вітального листа трудящим басейну, тепло поздоровивши їх з достроковим виконанням плану 1959 року. З січня 1960 року на рудниках басейну відбулися багатолюдні мітинги, на яких гірники щиро дякували за увагу і піклування, виявлені до них рідною Комуністичною партією і Радянським урядом, і брали нові соціалістичні зобов’язання на 1960 рік.
Переможець, у змаганні — колектив тресту «Нікопольмарганець» двічі був занесений на обласну Дошку пошани. За заслуги в розвитку гірничорудної промисловості було присвоєно почесне звання заслуженого гірника Української РСР начальнику рудозбагачувальної фабрики рудника ім. Максимова К. К. Балашову та вибійникові шахти № 25 рудника ім. 40-річчя Жовтня І. С. Похиленку, бригадирам-вибійникам І. П. Мальованому (шахта № 6 Грушівського рудоуправління) та С. Ф. Патлаю (шахта № 23 рудоуправління ім. 40-річчя Жовтня).
У роки семирічки невпинно зростали виробничі потужності підприємств міста. Виник новий рудник Грушівський, на якому побудовано великі промислові підприємства. Сім потужних шахт видають уже руду. Розширюються і розвиваються Басанський, Мар’ївський та інші кар’єри. Безперервним потоком йде руда до Грушівської збагачувальної фабрики. Напередодні 46-х роковин Великого Жовтня на Грушівському руднику закінчено будівництво першого в країні великого цеху по збагаченню марганцевої руди методом флотації. Тільки за останні 3 роки семирічки були введені в дію нові потужності по видобутку марганцевої руди на 1 млн. 750 тис. тонн за рік.
Оновлення басейну відбувалося також за рахунок підвищення рівня механізації давно існуючих підприємств. Вибійники, прохідники, машиністи гірничих комбайнів і навантажувальних машин наполегливо впроваджували нову техніку, добивалися високопродуктивного використання механізмів. Так, на шахті № 28 рудника ім. Максимова машиніст О. Губко 25 квітня 1961 року встановив рекорд видобутку на комбайні «МБЛ-1». Працюючи в комплексі з стрічковими транспортерами, його агрегат за зміну видобув 88 тонн марганцевої руди. Готуючи гідну зустріч XXII з’їздові КПРС, бригада комуністичної праці, яку очолював О. Губко, наприкінці липня 1961 року встановила новий рекорд — за зміну видала на-гора 100 тонн руди. Широка механізація робіт в кар’єрах сприяла значному зростанню видобутку руди відкритим способом. У 1965 році на рудниках тресту «Нікопольмарганець» таким способом було видобуто більше половини (52,4 проц.) всієї руди.
Самовіддана праця гірників увінчалась визначною перемогою. Свою семирічку гірники тресту завершили достроково — 6 вересня 1965 року, а до кінця року металургійним заводам країни відвантажили 700 тис. тонн понадпланового марганцевого концентрату. В цілому за роки семирічки видобуток марганцевої руди збільшився в 1,8 раза, а виробництво марганцевого концентрату — в 1,6 раза. Особливо значний вклад в цю перемогу внесли трудящі рудників ім. Максимова та ім. 40-річчя Жовтня. Колектив рудника ім. Максимова виконав завдання семирічки по видобутку сирої руди та виробництву концентрату ще в 1964 році і з січня 1965 року працював в рахунок наступної п’ятирічки. Рудник ім. 40-річчя Жовтня свою виробничу програму завершив 16 червня 1965 року.
В числі передовиків семирічки були колективи шахти № 22 і Мар’ївського кар’єру рудника, ім. 40-річчя Жовтня, шахти № 28 рудника ім. Максимова, які ще у 1-й половині 1965 року рапортували Батьківщині про виконання семирічки. Добре трудились також працівники Грушівського рудника, рудоремонтного заводу, автопарку, управління залізничного транспорту тресту «Нікопольмарганець», станції Марганець, швейної фабрики та інші.
З великим натхненням працюють трудящі міста і басейну над здійсненням накреслень п’ятої п’ятирічки. Уже в першому році п’ятирічки гірники Марганця виробили понад план 98 тис. тонн марганцевого концентрату, в т. ч. майже половину — вищих сортів.
Партійні та профспілкові організації ще ширше розгорнули змагання за виконання і перевиконання виробничих завдань. У першому році п’ятирічки ним було охоплено 73,9 проц. усіх трудящих. Найвищих показників досягли передовики виробництва — бригадири-вибійники М. А. Руденко, Г. П. Комашко, І. В. Мельников, І. І. Мостовий та машиніст екскаватора О. А. Акатов. Серед колективів гірничих підприємств України колектив Грушівського рудника був першим в 1-му і 2-му кварталі 1966 року. Колектив рудника ім. 40-річчя Жовтня в 1-му кварталі зайняв 1-е місце по СРСР, у 2-му кварталі 3-є, а в 3-му — 1-е місце по Україні.
За успіхи, досягнуті в розвитку чорної металургії, велика група передовиків гірничорудної промисловості міста нагороджена орденами та медалями Союзу РСР, а бригадиру-вибійнику шахти № 22 рудоуправління ім. 40-річчя Жовтня І. І. Мостовому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Орденом Леніна нагороджені О. А. Акатов, М. А. Руденко та В. Н. Осадчий. Орденом «Знак Пошани» нагороджено 23 чол., медаллю «За трудову відзнаку» — 22 чоловіка.
Значних успіхів досягли колективи підприємств, підпорядковані міськвиконкому, які забезпечили дострокове виконання планів виробництва валової продукції за 1966 рік на 104 проц. Надпланової продукції було вироблено на 496 тис. карбованців.
Великим політичним і трудовим піднесенням зустріли трудящі шахтарського міста славне 50-річчя Великого Жовтня та встановлення Радянської влади на Україні. Масове змагання гірників і збагачувальників, металістів і будівельників сприяло тому, що 10-місячний виробничий план ювілейного року в цілому по місту виконано на 107,5 проц., випущено понад план на 2 млн. 150 тис. крб. продукції. Досягнуто економії державних коштів за рахунок зниження собівартості в сумі 558,7 тис. крб. Понад план було видано 106,3 тис. тонн марганцевого концентрату.
У переджовтневому соціалістичному змаганні переможцями вийшли Грушівське рудоуправління, рудоуправління ім. 40-річчя Жовтня і рудоремонтний завод, які завоювали пам’ятні знамена обкому і міськкому партії. Республіканським перехідним Черво-
ним прапором нагороджені колектив тресту «Нікопольмарганець», будівельне управління № 5, гірничорятувальний загін і бригада вибійників шахти № 2, яку очолює М. О. Махинько. Значно більше плану випустили продукції трудящі рудоуправління ім. Максимова, заводів: продтоварів, ремонтно-механічного, «Буд-деталь», хлібозаводу, швейної і меблевої фабрик та ін. підприємств.
Борючись за гідну зустріч ювілею Радянської влади, гірники добивались нових рекордів.
29 жовтня 1967 року на шахті №5 Грушівського рудника бригада вибійників П. П. Вітька видобула за зміну 137 тонн марганцевої руди, виконавши завдання на 324 проц., при цьому продуктивність праці на одного робітника вибійної групи становила 68,5 тонни руди. У 1968 році працівники гірничорудної промисловості міста виконали план на 108,7 проц., місцевої промисловості — на 106,1 процента.
Трудові успіхи, досягнуті колективами підприємств Марганця,— наслідок творчої праці робітників, службовців, інженерно-технічних працівників усіх ланок виробництва, результат великої організаторської та політичної роботи партійних, радянських, профспілкових і комсомольських організацій. На кінець 1968 року міська партійна організація налічувала в своїх рядах 2715 комуністів, які об’єднувались у 65 первинних, 56 цехових партійних організаціях та 97 партгрупах. Членів профспілок налічувалось 19 800 чоловік. Активним помічником партійних організацій у розв’язанні народно-господарських та громадсько-політичних завдань є міська комсомольська організація. На обліку в 48 первинних організаціях комсомолу в 1968 році було 3870 членів ВЛКСМ.
Рік у рік зростає і розвивається Марганець — адміністративний і культурний центр марганцевого краю. За роки семирічки житловий фонд міста збільшився майже на 150 тис. кв. метрів і на 1 січня 1968 року становив 569,5 тис. кв. метрів. При цьому середня вартість 1 кв. метра житлової площі, введена в Марганці в 1965 році, була найнижчою серед міст області.
Поліпшується впорядкування міста. Заасфальтовано багато нових вулиць і тротуарів. Тільки в 1965 році тут проклали 4 км тротуарів з твердим покриттям, провели понад 12 км ліній освітлення вулиць. На березі Каховського водосховища побудована пристань, впорядковано пляж, закладено парк на площі 26 гектарів. У місті є 59 магазинів та 18 їдалень. Для побутового обслуговування населення створено міськпобуткомбінат, який має 5 майстерень пошиву одягу, 5 — по ремонту і пошиву взуття, годинникову майстерню, фотоательє, цехи по ремонту меблів та металовиробів, художню майстерню і прокатний пункт. Значну увагу міськвиконком звертає на обслуговування трудящих в робітничих селищах, в місцях відпочинку і на підприємствах. Налагоджена торгівля на міському пляжі, в парках, відкрито нові кафе і павільйони. Побудовано чудовий готель. Місто має добре впорядкований стадіон. З ініціативи жінок у дні підготовки до 50-річчя Великого Жовтня розгорнувся рух за озеленення вулиць, територій підприємств і установ, за естетику і благоустрій міста. Тільки в 1967 році було висаджено 17 тис. дерев, 24 тис. чагарників, 11 тис. кущів троянд, а квітники й газони займають площу 10 гектарів.
Систематично поліпшується медичне обслуговування населення. На кінець семирічки в Марганці функціонувало 2 лікарні на 460 ліжок, тубдиспансер, санепідстанція, 4 жіночі і дитячі консультації, в яких працювало 199 лікарів і 500 чол. середнього медичного персоналу. При центральній міській лікарні відкрито молочну кухню, флюорографічну станцію. Для дошкільнят створено 19 дитячих садків і ясел-садків, у яких наприкінці 1968 року виховувалось понад 2,5 тис. дітей. У 1966 році побудовано дитячий комбінат на 140 місць і за рахунок спецфондів введено в експлуатацію ясла-садок на 280 дітей.
У Марганці створено всі умови для навчання і виховання підростаючого покоління. На початок 1967/68 навчального року тут було 6 середніх, 4 восьмирічні, 2 початкові школи, 3 школи-інтернати, музична, у яких працюють 523 педагоги. Загальний контингент учнів — 9 тис. чоловік. Глибоку шану завоювали вчителі Т. І. Шабарова, яка нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, М. І. Сапунова — голова депутатської комісії міськради, нагороджена орденом «Знак Пошани» та інші.
На честь 50-річчя Радянської влади в школах було відкрито 5 історико-революційних музеїв, 6 ленінських кімнат, 3 кабінети технічних засобів навчання. Тільки за 1965/66 навчальний рік більше як 2 тис. дітей побувало в краєзнавчих розвідках, на екскурсіях та в туристських походах но місцях бойової та революційної слави. У гірничому технікумі і філії Криворізького гірничорудного інституту готуються нові кадри для підприємств басейну.
В бібліотеках міста — понад 27 тис. читачів, до послуг яких в 1968 році було .396,5 тис. книг. У власному користуванні трудящих понад 4 тис. телевізорів та 8 тис. радіоприймачів. Населення передплачує 65 тис. прим, газет та журналів.
В клубах і Палаці культури гірників провадиться велика культурно-масова та виховна робота. Так, до 50-річчя Великого Жовтня в них відбулося 149 тематичних вечорів, диспутів і усних журналів, фестиваль «Дніпровська весна», звітні концерти колективів художньої самодіяльності. У місті працюють 32 гуртки народної творчості, які виступають з концертами і спектаклями перед трудящими в цехах, на шахтах, а також в підшефних колгоспах.
У культосвітніх установах міста систематично проводяться жовтневі та ленінські читання, вечори трудової слави, читацькі конференції, посвячення в робітники, літературні вечори, урочисте вручення паспортів юнакам і дівчатам.
Колективи підприємств Марганця подають шефську допомогу колгоспам Томаківського району. Вони спорудили в колгоспах зрошувальні системи на 505 га, взяли участь в здійсненні повної електрифікації району, побудували в колгоспах 2 клуби, кілька польових таборів, допомогли в механізації робіт на тваринницьких фермах.
Багатим, змістовним і цікавим життям живуть трудящі Марганця, по праву пишаючись своїм містом і підприємствами-новобудовами. Вони дбайливо збирають у роботі своїй усе передове, корисне, старанно вивчають і щедро діляться ним зі своїми друзями. А їх у гірників Марганця дуже багато. Особливо міцна дружба з гірниками братньої Грузії. Традиційне змагання гірників Марганця і Чіатурського басейну стало важливою рушійною силою на шляху технічного прогресу. Українські друзі змонтували для грузинських гірників установку, яка дозволила збагачувати бідні марганцеві руди. На Чіатурських рудниках успішно застосовується розроблений українськими шахтарями метод групового висадження гірничої маси. На рудниках Нікопольського марганцевого басейну широкого поширення набув механічний засіб вихвата кріплення, розроблений заслуженим винахідником Грузинської РСР Ш. Бахрашвілі.
На підприємствах Марганця відбували виробничу практику кубинські спеціалісти. Вони навчалися тут майстерності збагачення руди та ремонту складних агрегатів. У вересні 1962 року гірників Марганця відвідала делегація кубинських металургів і гірників. Гості оглянули шахти № 22 і № 24 рудника 40-річчя Жовтня і будівництво одного з кар’єрів Грушівського рудника. В Палаці культури відбувся мітинг дружби. Коли розгорнулось будівництво найбільшого в басейні Грушівського кар’єру, чеські гірники надіслали у Марганець механічний комплекс для розкривних робіт. Міцніє дружба українських трудящих міста з робітниками Прешова, Німбурга, Падебради Чехословацької Соціалістичної Республіки.
Добру славу заслужили своєю працею трудящі міста Марганця. Чудові перспективи його розвитку в недалекому майбутньому. В найближчі 15 років Марганець, стане містом нових підприємств гірничорудної, легкої і харчової промисловості. У південній частині вздовж Каховського водоймища будуть створені численні місця для відпочинку трудящих різних промислових центрів Придніпров’я. Значні зелені масиви поблизу Марганця передбачено використати для створення лісопарків і лугопарків. Величезну зону в радіусі 20—25 км від Каховського водоймища буде використано як зелене кільце навколо Марганця, який перетвориться в місто-сад.
І. С. ЧОРНОВОЇ