Марганець, Дніпропетровська область
Mарганець — місто обласного підпорядкування, міській Раді якого підпорядковане смт Мар’ївка. Розташований на степовій рівнині півдня Дніпропетровської області, за 125 км від обласного центру, поблизу Каховського водосховища. Населення — 44,5 тис. чоловік.
На території сучасного міста ще за дореволюційних часів археологами було розкопано величезний скіфський курган (IV—III ст. до н. е.), у якому виявлено багате поховання вождя із золотими прикрасами, зброєю тощо, а також кілька курганів зрубної культури доби бронзи (II—І тисячоліття до н. е.) та пізніх кочовиків (XIV— XV ст. ст.).
Заснування міста пов’язано з бурхливим розвитком металургійної промисловості на півдні України в роки перших п’ятирічок. Проте передісторія його почалася ще наприкінці XIX століття з виникненням на цій території першого селища гірників.
Промислова розробка марганцевих руд Нікопольського басейну провадилася у дореволюційній Росії з 1886 року. Коли в 1904 році через басейн було прокладено залізницю, що зв’язала Кривий Ріг з Олександрівськом і Донбасом, марганцева промисловість східної частини басейну почала розвиватися порівняно швидкими темпами. Тоді ж на території Городищенського рудника була побудована залізнична станція Марганець.
Тривалий час на марганцевих рудниках добувалася незначна кількість руди. Так, у 1909 році, тобто через 19 років з початку освоєння марганцевих покладів, видобуток її становив 4 млн. 51 тис. пудів. Після 1909 року, у зв’язку з швидким розвитком чорної металургії в країні і збільшенням попиту на цінну марганцево-рудну сировину, видобуток марганцевої руди значно зріс. Уже в 1910 році її було видобуто близько 11 млн. пудів, у 1913 році в 4 рази більше порівняно з 1909 роком. Таке швидке зростання видобутку марганцю супроводилося посиленням експлуатації гірників. Грабіжництво і сваволя хазяїв-капіталістів, жорстокі переслідування з боку царського уряду за найменший прояв незадоволення існуючими порядками, жахливі житлові умови — все це викликало гнів і ненависть рудокопів до царизму, до буржуїв і поміщиків.
З радістю зустріли вони звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції і встановлення влади робітників і селян. Багато гірників зі зброєю в руках боролися за владу Рад, мужньо захищали її в роки громадянської війни. 14 листопада 1917 року в Нікополі було сформовано 3 червоногвардійські загони, до яких увійшло багато робітників марганцевих рудників. Коли війська кайзерівської Німеччини вторглись на Україну, гірники створили ще 2 червоногвардійські загони. Вони вступили в бій з німецькими загарбниками в районі Чортомлицького мосту і деякий час стримували наступ ворога. Ці загони згодом влилися в 5-у армію. Загони гірників допомагали частинам Олександра Пархоменка громити банди отамана Григор’єва в районі Довгинцеве-Апостолове у травні 1919 року, а через місяць брали участь у ліквідації куркульського заколоту поблизу міста Нікополя.
2 червня 1919 року Рада народного господарства України ухвалила постанову «Про націоналізацію рудної і марганцевої промисловості». Згідно з цією постановою марганцеві рудники — Городищенський, Новомиколаївський та інші — були підпорядковані Нікопольській Раді народного господарства. Для допомоги місцевим органам влади і організації управління рудниками прибула особлива комісія в складі більшовиків С. Я. Алілуєва, В. М. Викова, В. М. Морозова, Г. О. Шляпіна.
Гірники, що стали повноправними господарями на рудниках, разом з усім українським народом активно боролися проти махновців, денікінців, врангелівців— всіх, хто намагався відновити старі порядки.
18 жовтня 1920 року марганцеві рудники були визволені військами Другої Кінної Армії під командуванням П. К. Миронова від врангелівців. На цей час у басейні не працювала жодна шахта. За далеко не повними даними, збитки від затоплення і обвалення шахт становили 925 тис. золотих карбованців.
Тільки в першому півріччі 1921 року розпочались роботи по видобутку і збагаченню руди. З метою забезпечення рудами металургійної промисловості та створення експортного рудного фонду Президія Вищої Ради народного господарства РРФСР прийняла постанову 1 серпня 1921 року «Про заходи по відбудові рудної промисловості в Криворізькому і Нікопольському гірничих районах». Нею керувались партійні, радянські, профспілкові і господарські організації, мобілізуючи трудящих на відбудову промислових підприємств басейну. На Городищенському руднику (згодом рудник ім. Комінтерну) була закінчена відкачка води з шахти № 16, а в червні—липні видобуто перші 8040 пудів сирої марганцевої руди. Робітники відремонтували і пустили першу чергу електростанції. Стали до ладу механічна і чавуноливарна майстерні, рудничний млин. На кінець 1921 року рудник дав 5 тис. тонн руди. У наступному році відновились роботи на руднику ім. Максимова, названому на честь визначного господарського працівника того періоду, голови Ради народного господарства України К. Г. Максимова.
До травня 1926 року в басейні діяло 5 збагачувальних фабрик (замість 4 до революції), які у 1926—1927 рр. виробили 470 тис. тонн збагаченої руди всіх сортів, що вдвоє перевищувало дореволюційне виробництво марганцевої руди.
На підприємствах було механізовано трудомісткі процеси, запроваджено механічну відкатку та інші удосконалення. У 1925—1926 році на руднику ім. Комінтерну стала до ладу нова районна електростанція, яка рішенням Катеринославського губернського з’їзду профспілки гірників була названа іменем В. Я. Чубаря. На той час вона повністю забезпечувала механізацію рудничних робіт. У 1925—1926 рр. рудник ім. Комінтерну дав 54,9 проц. всього видобутку по басейну.
Багато уваги приділяли керівництво рудників та профспілкові організації охороні праці: на шахтах обладнали вентиляцію, своєчасно лагодились підземні шляхи. У т. зв. рудничних школах готувалися кваліфіковані гірники.
Активну участь у відбудові марганцевих рудників брала шахтарська молодь. У 1921 році Нікопольський повітовий комітет партії направив на роботу на рудник ім. Комінтерну двох комсомольців — Л. Епштейна і Л. Любанського. Молоді робітники незабаром організували комсомольський осередок, першим секретарем якого було обрано Л. Любанського. Разом з парторганізацією комсомольці рудника виступали ініціаторами багатьох важливих справ. Так, у важкий час, коли не вистачало харчів, вони активно працювали в підсобному господарстві рудника, вирощували пшеницю, заготовляли сіно для коней. З їх участю було прокладено бруковану дорогу від вокзалу до центру, налагоджено водопостачання. Силами комсомольців і молоді часто проводилися комуністичні суботники по впорядкуванню робітничого селища. Комсомольці і молодь збудували клуб ім. Артема, де часто читалися лекції, проводилися вечори тощо, а в 1926 році заклали в селищі парк культури і відпочинку.
Невпинно зростала роль жінок у виробництві та громадському житті селища. Щомісяця на рудниках проводилися збори жінок, на яких обговорювались питання безпеки праці, охорони здоров’я, ліквідації неписьменності, поліпшення побуту. Багато уваги цим питанням приділяв повітовий жінвідділ. Так, на засіданні його колегії 17 листопада 1922 року повідомлялось про те, що на Городищенському руднику відбулася конференція жінок, яка порушила перед губздороввідділом клопотання про відкриття дитячих ясел, консультації та будинку матері. На засіданні колегії 2 лютого 1923 року розглядалось питання про підвищення зарплати робітницям, що працювали на промиванні і навантаженні руди.
З розвитком важкої промисловості, особливо машинобудування, в країні швидко зростала потреба в марганцевій руді. Комуністична партія і Радянський уряд з кожним роком збільшували асигнування на гірничорудну промисловість. Так, у 1926/1927 році капіталовкладення в розвиток марганцевого басейну становили 1108 тис. крб., а в 1932 році вони зросли до 4189 тис. крб. Ці кошти були використані на будівництво нових шахт, збагачувальних фабрик, житла і культосвітніх установ, на благоустрій селищ. У цей період виникають селища гірників — на рудниках ім. Ворошилова (з 1958 року — ім. 40-річчя Жовтня) та ім. Максимова.
Вирішальне значення для дальшого розвитку марганцевого басейну мало спорудження Дніпрогесу. Використання електроенергії, яку постачала рудникам гідроелектростанція ім. В. І. Леніна, сприяло впровадженню в гірничорудну промисловість нової техніки, механізації різних процесів виробництва марганцевого концентрату і видобутку сирої руди.
На рудниках Марганця було створено велике компресорне господарство, що дало можливість застосувати відбійні молотки. В шахтах і на поверхні почали працювати механізми, які замінили ручну і кінну відкатку. Навантаження руди провадилось з допомогою екскаваторів і скреперних лебідок, які замінили лопату і тачку, було механізовано водовідлив, електрифіковано шахти. На 20 діючих в той час шахтах басейну і 4 збагачувальних фабриках працювало 737 електромоторів загальною потужністю 13 743 кіловати. Великі роботи велись на збагачувальних фабриках по дальшому поліпшенню технології збагачення марганцевих руд. Фабрики оснащувались новою технікою, що давало можливість значно збільшити вихід концентрату.
Успішне здійснення великих накреслень п’ятирічок у соціалістичному будівництві стало можливим завдяки творчому ентузіазму гірників басейну. В авангарді стахановського руху завжди були комуністи. Так, забійники А. В. Напалюк та К. М. Кашлецький, ставши на стахановську вахту в 1935 році, при нормі 30 тонн на зміну видобували по 102,5—107,5 тонни, виконання змінного завдання у них завжди було не нижче 130 процентів. 2 листопада 1935 року вибійник шахти № 30 комуніст О. Рябоволенко нарубав 100 тонн марганцевої руди при змінній нормі 35 тонн.
Приклад комуністів наслідувало багато трудящих. Кількість стахановців на шахтах невпинно зростала і на 1 січня 1936 року становила майже 30 проц. усіх робітників.
Велике значення для дальшого розширення руху новаторів виробництва мав зліт стахановців марганцевого басейну, який відбувся 8 травня 1936 року. Зліт підбив підсумки стахановського руху на шахтах і звернувся з закликом до всіх трудящих басейну ще ширше розгорнути соціалістичне змагання за дострокове виконання державного плану.
Організатором боротьби трудящих басейну за виконання п’ятирічних планів були партійні організації рудників і шахт. Організаційно вони входили до складу Нікопольської міської парторганізації. У 1931 році в партосередках басейну налічувалось 316 членів і 478 кандидатів у члени партії. Основну масу комуністів становили робітники шахт. Через рік ряди членів партії майже подвоїлись (626 чол.), а кандидатів у члени партії було вже 750 чол. Кількість жінок в партосередках збільшилась за рік з 93 до 226, що свідчить про зростання політичної свідомості і активності жінок в громадсько-політичному житті.
Після розукрупнення Марганцевського рудоуправління в січні 1932 року на два рудоуправління — Комінтернівське і Максимівське — було створено і два рудпарткоми. Рудпартком Комінтернівського рудника об’єднував 23 осередки, а рудпартком Максимівського рудника — 10 осередків.
На початок 1936 року в марганцевому басейні налічувалось 40 первинних партійних організацій. Зважаючи назначения і роль цих парторганізацій, ЦК ВКП(б) своїм рішенням від 16 лютого 1936 року затвердив оформлення на марганцевих рудниках райкому партії. Перша районна партійна конференція відбулася 1 березня 1936 року. На ній було обрано Марганецький районний партійний комітет, підпорядкований Нікопольському міськкому партії.
Наближення керівництва партійними організаціями безпосередньо до. підприємств басейну сприяло значному поліпшенню їх організаторської та ідейно-виховної роботи серед робітників і посиленню авангардної ролі комуністів на. виробництві. В кінці 1936 року марганецька районна партійна організація об’єднувала 529 комуністів, більшість яких була зайнята безпосередньо на виробництві.
Завдяки керівній ролі партійних організацій та самовідданій праці гірників другий п’ятирічний план по видобутку сирої руди і марганцевого концентрату було виконано ще в листопаді 1936 року. На кожній шахті басейну були створені стахановські школи, в яких робітники підвищували свою кваліфікацію. Нові методи праці, ставали надбанням великих колективів. Багато гірників наслідували приклад знатного вибійника Кривбасу О. І. Семиволоса. Так, у травні 1941 року за методом Семи-волоса працювали 80 чол., в басейні було близько 700 чол. стахановців, а ударників— 1400. За перше півріччя 1941 року план видобутку марганцевої руди був виконаний на 108,4 проц. На цей час Нікопольський марганцевий басейн давав 33 проц. загальносоюзного видобутку руди.
За роки довоєнних п’ятирічок багато було зроблено по будівництву і благоустрою робітничих селищ, в яких мешкало близько 7500 кадрових робітників. Шосейні шляхи і тротуари, зелені сади і парки, кінотеатри, дитячі садки і ясла, бібліотеки і радіовузли, школи і затишні квартири — все це було створено для трудівників шахт басейну за роки Радянської влади.
З розвитком підприємств басейну зросло населення селищ. У 1938 році воно становило 20,8 тис. чоловік. Городище, Закаменка, Новоселівка, Миколаївка і багато інших, що виросли біля рудників, Указом Президії Верховної Ради УРСР від 22 жовтня 1938 року були об’єднані у нове шахтарське місто Марганець, яке стало центром марганцевої промисловості України.
Багато уваги приділяли партійні і радянські органи добробуту гірників. Так, на житлове будівництво щороку асигнувалось близько 600 тис. крб. З кожним роком розширювалася торговельна мережа.
У 1941 році місто мало 3 лікарні, дитячу поліклініку, протитуберкульозний пункт, санепідстанцію, пологовий будинок. Крім того, на промислових підприємствах ще було 5 фельдшерських і 2 лікарські (на руднику ім. Ворошилова і в селищі Мар’ївці) пункти охорони здоров’я.
Було досягнуто значних успіхів у культурному будівництві. На території рудників діяли 2 середні школи, школа ФЗН. При рудниках відкрилися клуби, книжкові магазини. Випускалися дві багатотиражні газети.
З перших днів Великої Вітчизняної війни тисячі трудівників міста стали на захист своєї соціалістичної Вітчизни. Міська партійна організація, яка на початку Великої Вітчизняної війни налічувала в своїх рядах 602 комуністи, уже в перші дні війни відправила на фронт 222 комуністи, або 37 проц. свого складу.
Робота партійних, радянських, господарських і громадських організацій була перебудована на воєнний лад. Ще краще, ще наполегливіше працювали в дні війни трудящі шахтарського міста, щоб дати країні, фронту якнайбільше цінної сировини. Так, колектив рудоуправління ім. Ворошилова виконував план за всіма видами гірничих робіт. Усі шахти перевиконували план видобутку руди. Вибійники стали на вахту оборони. Багато з них — Войтов, Наконечний, Вовченко — видавали десятки тонн руди понад норму, працювали за двох і трьох вибійників.
Коли в липні 1941 року німецько-фашистські загарбники почали наближатися до Дніпра, всі жителі Марганця будували захисні споруди навколо свого міста та біля Дніпропетровська.
На початку серпня 1941 року виконком міської Ради депутатів трудящих організував евакуацію населення і найважливішого обладнання підприємств басейну. Понад 500 гірників із сім’ями було відправлено на схід. Трудящі самовіддано працювали на Уралі для фронту, перемоги. Так, комуніст К. М. Кашлецький, кращий вибійник Марганця, виконував виробниче завдання на 180—200 процентів.
17 серпня 1941 року Марганець захопили гітлерівські війська. Для жителів, що залишились у місті, настав час тяжких страждань і найсуворіших випробувань. Німецько-фашистські окупанти за всяку ціну намагались швидше розпочати видобуток руди і якнайбільше вивезти її до Німеччини. Вони зігнали для роботи на рудниках людей з Донбасу, Кривого Рога, Дніпропетровська, силою і залякуванням примушуючи їх працювати на шахтах, створили тут великі табори військовополонених. Незважаючи на жорстокий окупаційний режим, робітники саботували розпорядження гітлерівців, зриваючи їх плани по видобутку руди. Радянські люди виводили з ладу механізми, псували освітлення, чинили аварії на шахтах, затоплювали розробки тощо. Фашисти замучили і розстріляли в Марганці понад 500 чол., а відступаючи всіх кваліфікованих робітників, які не встигли евакуюватися в східні райони країни, вивезли до Німеччини.
Організатором і керівником антифашистської боротьби стала міська партійна організація. Для партизанської діяльності в тилу ворога Марганецький міськком КП(б) України залишив 59 чол., серед яких було 38 комуністів і 4 комсомольці. До цієї групи входили перший секретар міськкому КП(б)У М. К. Клочко, секретар по кадрах міськкому партії О. Г. Гількевич, завідуючий гірничорудним відділом міськкому М. Т. Заскалько та інші. Командиром партизанського загону було призначено М. К. Клочка, комісаром — майстра збагачувальної фабрики рудоуправління ім. Ворошилова П. І. Бережного.
17 серпня 1941 року марганецький партизанський загін передислокувався на лівий берег Дніпра, в село Іванівну Кам’янського району Запорізької області, звідки він відходив разом з червоноармійськими частинами до Ворошиловградської області. До листопада 1941 року загін діяв разом з частинами Червоної Армії. Невелика група партизанів на чолі з командиром А. С. Люлькою була залишена у Марганці для розвідки і диверсійної роботи в тилу ворога. Виконуючи завдання командування Червоної Армії, вони провадили розвідку у ворожому тилу, доставляли «язиків», здійснювали напади на окремі групи німецько-фашистських загарбників. Так, біля села Грушівки під час перестрілки вони вбили 12 фашистів і двох взяли в полон. На березі річки Бугаю загін знищив 30 ворожих десантників та 18 поліцаїв. Бійці Марганецького партизанського загону брали участь у захисті Зуївської електростанції. Партизанський загін М. К. Клочка мав зв’язок з Нікопольським загоном П. Н. Куцевола і часто спільно діяв з ним. У листопаді 1941 року, за вказівкою Військової Ради Південного фронту, політвідділ 18-ї Армії реорганізував партизанський загін і в складі 38 бійців відправив для бойових дій до Марганця. Але шлях до рідного міста був тяжким. Загинув у бою з фашистами командир загону М. К. Клочко. Рідшали ряди народних месників. Після переправи на правий берег Дніпра їх було уже 16. Одразу ж після того, як партизани прибули до Марганця, вони потрапили до пазурів гестапо і були розстріляні.
Мученицькою смертю загинув і керівник диверсійної групи А. G. Люлька. Шпигуни гестапо вистежили його у вересні 1941 року. Страшні катування не зломили волю комуніста. Патріот не зрадив своїх бойових товаришів. Гестапівці зацькували його вівчарками. Розшматований труп партизана прив’язали до сідла коня і на очах у населення міста відтягли в шурф шахти № 5.
Загибель кращих синів партії і народу не злякала радянських людей — навпаки, вона збільшила у населення ненависть до ворогів. Незважаючи на суворі репресії, все більше трудящих міста вставало до активної боротьби проти німецько-фашистських загарбників.
В травні 1942 року було створено підпільний комітет під керівництвом М. І. Іванова. Комітет зривав плани і заходи німецько-фашистських властей. Підпільники звільнили з фашистських таборів кілька груп військовополонених (загалом близько 500 чол.) і переправили їх за лінію фронту.
У серпні 1943 року підпільний комітет створив партизанський загін, командиром якого було затверджено Г, А. Шконду, Сцочатку в ньому був 81 чол. Загін весь час . поповнювався за рахунок жителів Марганця і військовополонених, які тікали» з фашистських таборів. Розташувалися партизани у плавнях, на лівому березі Дніпра, на схід від міста Нікополя. Загін здійснив багато, сміливих операцій, захоплював фашистські обози та склади з боєприпасами, псував зв’язок між населеними пунктами, окупованими фашистами. За завданням армійської розвідки група партизанів на острові Комуна взяла в полон фашистського офіцера з денщиком, які були передані до одного з штабів нашої армії. 13 жовтня 1943 року загін Г. А. Шконди в складі 145 чол. влився в одну з частин Червоної Армії.
Тимчасом Марганецький підпільний комітет добирав людей для нового партизанського загону. На кінець жовтня 1943 року загін на чолі з Я. В. Охромковим уже налічував до 100 бійців. Та 20 грудня 1943 року фашисти напали на загін. Відбувся запеклий бій, в якому ворог застосував навіть авіацію. Незважаючи на це, партизани завдали фашистам нищівного удару. Було вбито понад 60 гітлерівців. А 23 грудня і цей загін у складі 93 чол. перейшов лінію фронту.
Два з половиною роки гірники Марганця вели непримиренну боротьбу з ворогом. А в ніч з 5 на 6 лютого 1944 року війська 3-го Українського фронту визволили місто від гітлерівців.
Ще гриміли бої біля Нікополя і Кривого Рога, ще палала вогнем понівечена війною українська земля, а Марганець починав відроджуватись. Уже на другий день після визволення відновили свою роботу міськком партії і міська Рада депутатів трудящих, які стали організаторами відбудови зруйнованого господарства.
Відступаючи, німецько-фашистські варвари перетворили місто на попелище, на купи руїн. Вони підірвали і спалили всі найважливіші промислові об’єкти і більшість будинків. Було зруйновано рудопромивальні фабрики рудників ім. Ворошилова та ім. Максимова, 19 шахт, 4 електропідстанції, 48 км під’їзних залізничних шляхів, 3 залізничні мости, залізничну станцію, 2 водонапірні башти. І не тільки це. Гітлерівці перетворили на руїни понад 23 тис. кв. метрів житлової площі, службові установи, лікарню, поліклініку, дитячі садки і ясла, кінотеатр, клуби, школи та інші культурно-освітні установи. Значних пошкоджень зазнали центральні електромеханічні майстерні. Все цінне устаткування, яке не встигли евакуювати — механізми і машини,— були знищені або вивезені до Німеччини. За підрахунками спеціальної державної комісії, загальні збитки, завдані басейнові, дорівнювали 109,6 млн. карбованців 2.
Величезну роботу по відбудові зруйнованого народного господарства очолили партійні організації. їх ряди день у день зростали за рахунок кваліфікованих спеціалістів — бурильників, вибійників, прохідників, кріпильників, скреперистів, а також інженерно-технічних працівників, які поверталися з евакуації з східних районів країни, демобілізованих з рядів Червоної Армії. У листопаді 1946 року в складі міської парторганізації було вже понад 500 чоловік. Вся діяльність місцевих партійних органів і первинних парторганізацій була спрямована на підвищення політичної і трудової активності трудящих, на дострокове завершення планів відбудови і розвитку народного господарства країни.
Серед трудящих проводилася велика масово-політична робота. В басейні часто організовувались мітинги, на яких гірники брали зобов’язання якнайшвидше відбудувати народне господарство. Для населення читались лекції, доповіді. Виходила міська газета «Шахтар Марганця», було оформлено 70 газетних вітрин.
При Марганецькому міськкомі партії 3 серпня 1944 року почала працювати школа для керівних партійних та радянських працівників. Були відкриті тримісячні вечірні школи агітаторів без відриву від виробництва.
Удосконалюючи методи і форми організаторської та виховної роботи, партійні організації стали на чолі великого патріотичного руху серед гірників за якнайшвидшу відбудову і дальший розвиток рідного міста і промислових підприємств. Комуністи були не тільки натхненниками, але і бойовими організаторами мас на подолання багатьох труднощів, викликаних важкими наслідками війни.
В період відбудови, наприклад, не вистачало будівельних матеріалів, електроенергії. У березні 1945 року в Марганці була проведена партійно-технічна конференція, яка докладно обговорила і накреслила заходи по економії лісоматеріалів. Конференція пропонувала на кріпильних роботах заміняти товстомірний ліс (діаметром 30—50 см) тонкомірним (діаметром 15—17 см). В результаті такої заміни було заощаджено багато лісоматеріалів.
На зборах партактиву басейну в червні 1945 року було розглянуто питання про забезпечення підприємств електроенергією. Комуністи басейну вирішили включитися у всесоюзний конкурс по економії електроенергії. У III кварталі 1945 року на підприємствах тресту «Нікопольмарганець» було заощаджено 1 млн. 195 тис. кіловат-годин електроенергії.
Протягом 1944 —1945 рр. робітники і службовці міста щоденно після роботи на підприємствах працювали по кілька годин на розбиранні руїн і розчищенні майданчиків для нового будівництва. Кожного дня на відбудовні роботи виходило понад 1500 чол., які з лютого до серпня 1944 року виробили 250 тис. людино-годин.
Велику організаторську роботу в цей час провадив виконком міської Ради депутатів трудящих. З його ініціативи кращих людей, що відзначались на відбудові міста та підприємств, заносили до «Книги трудової слави марганчан». Серед перших, хто удостоївся цієї честі, були медсестра О. М. Слюсаренко, робітниця Н. Г. Акимова, домогосподарка М. І. Бєлєнцова, учні міських шкіл Г. В. Тарасенко, Г. К. Руссін та багато інших. У листопаді 1944 року в Марганці було проведено місячник допомоги сім’ям військовослужбовців, інвалідам Вітчизняної війни і дітям фронтовиків. У ньому взяли участь широкі кола громадськості міста. Було відремонтовано багато квартир, заготовлено паливо, полагоджено і пошито багато верхнього одягу і взуття.
Особливо велику активність у відбудові рудників виявила молодь міста, комсомольці. Тільки в 1944 році комсомольці відпрацювали 76 135 людино-годин, зібрали для металургійної промисловості країни 1100 тонн металобрухту.
Уже в жовтні 1944 року в Марганцевому басейні працювали 4 шахти, які задовольняли потреби в марганцевій руді всієї металургійної промисловості Придніпров’я і Донбасу.
Самовіддану працю трудівників міста високо оцінив нарком чорної металургії СРСР І. Ф. Тевосян у привітанні з нагоди перших роковин з дня визволення Дніпропетровської області від німецько-фашистських загарбників.