Межова, Межівський район, Дніпропетровська область
Межова — селище міського типу, центр Межівського району. Розташована за 168 км на схід від Дніпропетровська, з яким зв’язана залізничним та автобусним сполученням. Залізнична станція. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Веселе, Вільне, Вознесенське, Жукове, Запорізьке, Ленінське, Новолозуватівка, Славне, Українка. Населення — 7585 чоловік. Створено селище у грудні 1957 року шляхом об’єднання сіл Григорівки, Кам’янки та Новослов’янки.
Заселення цієї місцевості пов’язане з будівництвом залізниці Юзівка — Катеринослав, завершеним в 1884 році. Тоді ж була збудована і залізнична станція Межова, що дала назву сучасному селищу. В 90-х рр. XIX століття землі, розташовані на північний захід від станції, почали заселятись вихідцями з села Слов’янки. Так виник хутір Новослов’янка. На північ від Межової вихідці з села Підгородного заснували в той же час село Григорівку. На початку XX століття в цьому селі виникли промислові підприємства, здебільшого по переробці сільськогосподарської сировини, 2 парові млини, олійниця, ливарня, шкіряна майстерня та завод по ремонту сільськогосподарських машин.
Коли почалася перша російська буржуазно-демократична революція, робітники станції та підприємств Григорівки під впливом революційної агітації членів Катеринославського комітету РСДРП рішуче виступили проти самодержавства. З 8 по 24 грудня 1905 року тут тривав страйк. Робітники роззброїли жандармів, розігнали адміністрацію, встановили контроль за роботою станції. З метою підтримання революційного порядку утворився загін самоохорони.
Напередодні першої світової війни Григорівка та хутір Новослов’янка були досить людними. Зокрема, в 1913 році у Григорівці налічувалося 193 двори і 1191 мешканець, а на хуторі Новослов’янці у 72 дворах жило 412 чоловік. Медичну допомогу подавав населенню фельдшер, який тут був один на всю волость. Більшість населення не знала грамоти. У Григорівці в 1914 році працювали церковнопарафіальна та земська школи.
Велика Жовтнева соціалістична революція докорінно змінила долю робітників і селян. Радянська влада в обох селах була встановлена на початку січня 1918 року. Григорівський революційний комітет, до якого ввійшли активісти села В. Киричко, І. Грицай та інші, очолив селянин-бідняк Я. Г. Танчик. Ревком розгорнув роботу по здійсненню Ленінського декрету про землю; постачав найбіднішим та малоземельним селянам реманент. Селяни Григорівки і Новослов’янки одержали тоді до 2 тис. десятин поміщицької та куркульської землі.
В середині квітня 1918 року станція Межова, село Григорівка і хутір Новослов’янка були окуповані німецькими інтервентами. Почалися репресії. Від нелюдських катувань загинули члени ревкому, серед них і Я. Г. Танчик. Влітку 1918 року в Григорівці утворився партизанський загін, до складу якого ввійшли залізничники, робітники місцевих підприємств, селяни — М. І. Будай, М. Я. Гужвій, К. М. Давиденко, А. С. Коба, Г. Т. Медвідь, П. Т. Тимошенко, Н. 3. Шкуратко та ін. Командиром загону став григорівський селянин-бідняк Ю. 3. Будай, який пізніше загинув в одному з боїв. Партизани нападали на німецькі гарнізони, знищували комунікації ворога. Діяли вони не тільки на території волості, а й у Гуляйполі. Пізніше цей загін влився у 4-й Задніпровський полк регулярної Червоної Армії.
В січні 1919 року в Григорівці було відновлено Радянську владу. Революційні перетворення на селі проводив ревком, йому допомагав комітет бідноти, до складу якого ввійшли бідняки С. Бондик, Й. Гапон, П. Чередник та інші. Місцеві органи влади проводили велику роботу по мобілізації трудового селянства на захист завоювань соціалістичної революції, допомагали продзагонам, здійснювали контроль за роботою підприємств.
Але мирне будівництво незабаром знову було перерване. У червні 1919 року Гри-горівку захопили денікінці. Знову відновилися старі царські порядки і почалися жорстокі розправи над селянами. Білогвардійці заарештували членів комітету бідноти С. Бондика, Й. Гапона, П. Чередника і на очах односельчан порубали шаблями на майдані.
І знову, як і в 1918 році, селяни повстали на боротьбу з ненависним ворогом. У партизанський загін пішли І. Г. Танчик, Л. Д. Олексенко, О. І. Матвієнко, П. А. Мамонтов, К. Т. Хорошун та ін. З метою координації дій місцеві партизани наприкінці 1919 року об’єднуються з партизанськими загонами Слов’янки і Петропавлівки, що діяли під керівництвом Павлоградського повітового комітету КП(б)У.
На початку січня 1920 року білогвардійців вигнали з Григорівки. Революційний комітет очолив селянин М. Синиця. Влітку було створено комітет незаможних селян на чолі з бідняком О. І. Матвієнком. Навколо них згуртувався сільський актив. Ревком і KHС з допомогою активістів села вели рішучу боротьбу з куркульським бандитизмом.
Почалась відбудова зруйнованого господарства. В 1921 році землі, розташовані на південь від станції, стали заселятися вихідцями з села Підгородного. Вже на початку 1922 року тут налічувалось 14 господарств. Так було засновано село Кам’янку.
Організатором і керівником трудящого селянства Григорівки в господарському і культурному будівництві був комуністичний осередок, створений тут у грудні 1923 року. Очолював його тоді М. А. Якубович. На початку наступного року виник комсомольський осередок на чолі з О. І. Дорошем. Комсомольці допомагали партійній організації в боротьбі за здійснення соціалістичних перетворень на селі.
З 1925 року Григорівка стала центром Межівського району, що позитивно позначилося на її дальшому господарському і культурному розвиткові. На початку того ж року в трьох селах — Григорівці, Новослов’янці та Кам’янці — налічувалось 571 господарство і жило 2978 чоловік. Тут працювали 5 вітряних і 2 парові млини, олійниця, шкіряний завод.
Місцеві органи влади під керівництвом партійних організацій проводили велику роботу по ліквідації неписьменності серед селян. Так, у Григорівці відкрили початкову і семирічну школи, в Новослов’янці — початкову. Центром культурно-освітньої роботи в Григорівці був сільбуд, при якому працювали бібліотека, хоровий, танцювальний та драматичний гуртки, а також читалися лекції на політичні і наукові теми. В Кам’янці і хуторі Новослов’янці діяли хати-читальні.
Межівський райком КП(б)У та виконком районної Ради депутатів трудящих велику увагу приділяли кооперуванню бідняцько-серіедняцьких мас. У 1926 році під їх керівництвом було створено 3 товариства спільного обробітку землі. Восени 1929 року на базі ТСОЗів в Григорівці утворюється сільськогосподарська артіль ім. Фрунзе (першим головою якої працював комуніст П. Я. Танчик), у Кам’янці — артіль ім. Будьонного, а в Новослов’янці — колгосп «15-річчя РСЧА». Тоді ж було створено Григорівську MTС, яка відіграла велику роль у соціалістичній перебудові сільського господарства. Для підготовки кадрів механізаторів у 1935 році в райцентрі відкрили школу тракторних бригадирів, де навчалося 150 чоловік.
Колгоспники села і механізатори Межівської MTС напередодні Великої Вітчизняної війни добилися значних успіхів у розвитку громадського господарства, у підвищенні врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва.
Члени колгоспу ім. Фрунзе — А. Л. Кисла, О. А. Варюха, Ф. К. Остряніна — протягом 1938—1939 рр. виконували норми виробітку на 158 проц. Високих показників у роботі добилися механізатори МТС, зокрема тракторист А. С. Гвоздь, який у 1938— 1939 рр. виробляв на тракторі по 3 тис. га, а також трактористи Л. Ф. Гуж-вій, І. О. Дрегваль, В. Л. Дресь, комбайнери Ф. О. Віднан, Л. І. Калько та інші. Всі вони були занесені до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві.
Значних успіхів добилися також колективи станції Межова та григорівських парових млинів. Надаючи великої ваги роботі залізниці, Межівський райком КП(б)У в квітні 1935 року вжив заходів до поліпшення роботи станції і тієї частини залізниці, що проходила по території району.
Районна партійна організація докладала багато зусиль, щоб підвищити культурний рівень трудящих. Напередодні Великої Вітчизняної війни в Григорівці працювали середня і семирічна школи, в яких навчалося 1216 учнів. Багато уваги приділялося комуністичному вихованню підростаючого покоління. У 1935 році збудовано кінотеатр. У травні цього ж року тут відбувалась районна олімпіада художньої самодіяльності, на якій продемонстрували свою майстерність самодіяльні митці.
У райцентрі функціонували лікарня, жіноча та дитяча консультації. Для дошкільнят було відкрито 6 дитячих ясел і садків. Побутові потреби населення задовольняли майстерні пошиття і ремонту одягу, взуття, ремонту побутових приладів тощо.
Коли почалась Велика Вітчизняна війна, 983 жителі Григорівки, Новослов’янки і Кам’янки пішли захищати свою соціалістичну Батьківщину. З них 270 відзначені високими урядовими нагородами за зразкове виконання бойових завдань командування. З наближенням фронту Межівський райком КП(б)У організував евакуацію в глиб країни колгоспної худоби, майна і устаткування млинів, МТС, залізничної станції. Для боротьби з німецько-фашистськими загарбниками заздалегідь була створена підпільно-диверсійна група.
14 жовтня 1941 року Григорівку, Новослов’янку і Кам’янку захопили фашисти. Незабаром майже всіх членів підпільної групи гестапівці заарештували і після жорстоких катувань розстріляли. Мужньо зустріли смерть комуністи А. І. Кужільний, Ю. Д. Лобода, П. І. Репетило, М. Д. Мозговий, І. А. Чернишов, С. А. Шилько, Л. Ф. Філіп’єв та інші підпільники. Від нелюдських знущань загинув також старий колгоспник, партизан громадянської війни О. І. Матвієнко. 13 радянських патріотів гестапівці розстріляли в Кінській балці, на околиці Григорівки. Серед страчених були П. С. Шульга, К. І. Шишенко, М. М. Пашко, О. П. Таран, Г. Т. Резник, М. О. Прохватило та інші. За роки окупації з Григорівки, Новослов’янкй і Кам’янки окупанти насильно вивезли до Німеччини 298 чоловік.
Але радянські люди продовжували боротися. В авторемонтній майстерні села Григорівки на роботу влаштувався К. А. Скочко, який разом із своїми товаришами вивів з ладу 24 автомашини, 8 тракторних магнето, зіпсував електрозварювальну машину, динамомашину, засипав цукор у бензин, яким заправлялись автомашини.
10 вересня 1943 року частини 39-ї танкової бригади 23-го танкового корпусу Червоної Армії визволили Григорівку, Новослов’янку і Кам’янку від фашистських загарбників. В бою за села загинули 37 радянських бійців. Руїни і згарища залишив після себе ворог. Не стало млинів, олійниці, MTС, була зруйнована залізнична станція. Окупанти знищили всі культурно-побутові приміщення та районні установи, спалили 327 будинків колгоспників. Загальні матеріальні збитки, завдані лише колгоспам і колгоспникам цих трьох сіл, становили понад 37 млн. карбованців.
Багато зусиль треба було докласти трудящим, щоб відбудувати господарство, їх працю скеровувала районна партійна організація. На початку жовтня вступила в дію залізнична станція.. Вже весною 1944 року колгосп ім. Фрунзе засіяв зерновими і бобовими культурами 482,5 га. Незважаючи на труднощі, колгоспи в 1944 році відправили робітникам Донбасу картоплю, капусту та інші овочі.
Наприкінці 1945 року в Григорівці вже частково працювали млин № 6, олійниця, майстерні MTG. Відновили роботу середня і семирічна школи, лікарня. В 1946 році почалася реконструкція млина № 6. Тут була встановлена машина на 166 кінських сил, завезено 9 фальцьових верстатів, 3 центрифуги, відбудовано та розширено два склади для палива і мастильних матеріалів. На відбудові млина відзначилися механік О. Я. Сторожов, моторист П. І. Легкий, стругальники А. Євсюгов і Н. Супрунчук.
Відбудовувались і культурно-освітні установи. В 1946 році відновив роботу Будинок культури, культбригада якого під час весняної посівної кампанії виступала перед колгоспниками безпосередньо на полях. Районна бібліотека відновлювала книжковий фонд: на цей час її відвідувало 480 читачів. На кінець 1946 року в Григорівці, Новослов’янці і Кам’янці налічувалося 1500 дворів і 4998 мешканців.
Наполегливо боровся за здійснення завдань першої післявоєнної п’ятирічки колектив станції Межова. Розгорнувши соціалістичне змагання, залізничники виконали план 1949 року за 10 місяців. Важливу роль у дальшому піднесенні сільського господарства району відіграла Межівська MTС. На всю республіку прославилася тракторна бригада, очолювана комуністом Г. І. Сулимою, яка обслуговувала колгосп ім. Фрунзе. В 1949 році вона перевиконала виробничий план у 2,5 раза, заощадивши при цьому 3514 кг пального. На 20 листопада 1950 року, змагаючись з прославленим механізатором країни Героєм Соціалістичної Праці О. В. Гіталовим за високу культуру землеробства, ця бригада виробила на 15-сильний трактор по 1478 га умовної оранки, заощадивши 8700 кг пального.
В 1950 році колгоспи ім. Фрунзе, ім. Будьонного та «15-річчя РСЧА» об’єдналися в одну артіль — ім. Фрунзе, центральна садиба якої була розташована в Григорівці. Укрупнення колгоспів сприяло дальшому розвиткові сільськогосподарського виробництва, більш раціональному використанню коштів, піднесенню культури землеробства, зміцненню громадського тваринництва. Вже в 1952 році в колгоспі було одержано врожай зернових та бобових культурно 21 цнт з кожного гектара на площі 2351 га, кількість великої рогатої худоби становила майже 900 голів. Прибутки колгоспу порівняно з 1944 роком збільшилися у 2,7 раза. Міцніло громадське господарство колгоспу. В 1956 році, проти 1955, удій молока від кожної корови зріс на 863 кг. Доход артілі становив 4 млн. 398 тис. карбованців. На трудодень колгоспники в цьому ж році одержали по 8 крб. 60 коп. і до 3 кг натурою.
За роки семирічки завдяки вмілому керівництву партійної організації та самовідданій праці колгоспників артіль ім. Фрунзе перетворилась на багатогалузеве, високомеханізоване господарство. Вже в 1958 році її машинно-тракторний парк мав 16 тракторів, 13 електромоторів, 8 зернових комбайнів, 8 вантажних автомашин. Зросло громадське тваринництво; на фермах колгоспу було 1220 голів великої рогатої худоби, 1100 свиней, більше тисячі голів овець.
Значну допомогу колгоспові у зміцненні його економіки подавали шефи — колективи промислових підприємств та організацій Дніпропетровська. Завод «Металоштамп» та трест «Дніпросільенерго» взяли участь у будівництві 2 колгоспних птахоферм, 2 тваринницьких приміщень, встановили трансформаторну підстанцію потужністю в 180 квт. Вони побудували тут зрошувальну установку, проклали 5 км лінії електропередач, електрифікували хутір Вільний та інше.
Наполегливо працювали трудівники артілі, рік у рік добиваючись нових здобутків у зміцненні громадського господарства. В 1967 році на 100 га сільськогосподарських угідь вони виробили молока по 320 цнт, м’яса — по 57 цнт, яєць — по 17 тис. штук.
В боротьбі за високий урожай, повне використання техніки чудових успіхів добилися механізатори тракторної бригади, очолюваної заслуженим механізатором республіки комуністом Г. І. Сулимою. В 1967 році бригада одержала врожай озимої пшениці по 27,6 цнт з га, кукурудзи по 30 цнт з га. На обробітку соняшнику та буряків, на ремонті машин механізатори зекономили понад 15 тис. крб., а також заощадили пального і мастила на суму більше 10 тис. карбованців.
Велику увагу приділяла партійна організація колгоспу розстановці комуністів на вирішальних ділянках виробництва. З 48 комуністів 10 працювали на тваринницьких фермах, 11 — механізаторами, 13 — у рільничих бригадах. У 1967 році бригада № 2, очолювана членом КПРС Г. С. Забужним, виробила по 25,3 цнт зернових і по 33,3 цнт кукурудзи з га. Старша пташниця Р. С. Давиденко (делегат XXIII з’їзду КП України) одержала від кожної курки-несушки 136 штук яєць.
В результаті зміцнення громадського господарства зростає оплата праці колгоспників. Так, у 1967 році в середньому за місяць механізатори одержали 150 крб., тваринники — 97 карбованців.
Значного розвитку в післявоєнний період набула промисловість селища. На найбільшому підприємстві — комбінаті хлібопродуктів — працює понад 300 робітників і службовців. В 1967 році підприємство виробило понад 37 тис. тонн борошна, більше 94 тис. тонн комбікормів, загалом на суму 89 тис. крб. План но валовій продукції колектив виконав на 107,4 процента. 214 ударників комуністичної праці трудяться на цьому підприємстві. Напередодні 50-річчя Великого Жовтня за високі виробничі показники комбінату було вручено на довічне зберігання ювілейний прапор райкому КП України і районної Ради депутатів трудящих. Цей колектив нагородили також перехідним Червоним прапором Державного комітету Ради Міністрів УРСР за успіхи у виробництві хлібопродуктів і комбікорму.
За останні роки значно розширився завод продовольчих товарів. З 1960 року тут працюють консервний, маслобойний та цех безалкогольних напоїв. Валова продукція підприємства в 1967 році становила близько 2 млн. крб. Завод виробляє олію, кілька сортів борошна, 17 асортиментів овочевих консервів та іншу продукцію. Перед у соціалістичному змаганні ведуть комуністи В. Ф. Касьянов, В. А. Маловічко, I. Н. Мінін та інші.
В селищі працюють також сирзавод та лубзавод. Більш як 200 робітників і службовців трудяться в районному об’єднанні «Сільгосптехніка». У 1967 році тут вступила в дію нова майстерня по ремонту сільськогосподарських машин, трансформаторний пункт на 320 квт та центральна котельня.
Близько 300 робітників і службовців налічує Межівська міжколгоспна будівельна організація. В 1967 році, порівняно з 1957, її виробнича потужність зросла в 15 разів. За цей час виробництво цегли збільшилося в 3,1 раза, залізобетонних виробів — утроє, столярних — удвоє. Тільки в 1966 році в колгоспах району було збудовано 5 корівників, свиновідгодівельний пункт, 3 птахоферми, вівчарник, 2 зерносховища, 2 школи, 2 дитячих ясел, клуб та інші об’єкти.
На станції Межова збудовано електропідстанцію потужністю 4200 квт, яка забезпечує електроенергією колгоспи, радгоспи, промислові підприємства району. Значно розширилося складське господарство. 24 робітникам присвоєно звання ударника комуністичної праці. До Книги пошани занесені кращі залізничники — складач поїздів. П. К. Деревенець, черговий по станції В. В. Антоненко, стрілочниця О. Л. Іваніна та інші.
Тільки в 1966 році урядовими нагородами відзначено 29 трудівників селища. Комбайнер колгоспу В. А. Зоц був нагороджений орденом Леніна; бригадир тракторної бригади Г. І. Сулима, голова колгоспу ім. Фрунзе І. С. Дубина, тракторист І. В. Гужва, бригадир бригади міжколгоспбуду М. С. Кривонос, агроном колгоспу В. Л. Діброва — орденом Трудового Червоного Прапора.
З кожним роком поліпшується обслуговування трудящих. До їх послуг — новий побутовий комбінат, де виконують різні побутові замовлення — тут шиють і ремонтують одяг та взуття; є майстерня електроприладів, меблів. В 1967 році обсяг роботи комбінату становив 116,17 тис. крб. В селищі працює лазня, перукарні тощо.
Значного розвитку досягла торгівля. Тут працює 32 промтоварні та продуктові крамниці, 7 чайних та буфетів. У 1966 році магазини селища продали радіоприймачів у 5, а телевізорів у 18 разів більше, ніж у 1956 році. Вклади мешканців в ощадних касах за цей же час збільшилися майже в 4 рази.
В 1967 році пенсії одержували 929 чоловік, в т. ч. 304 колгоспники. Поліпшується медичне обслуговування трудящих. У Межовій є лікарня на 125 ліжок з хірургічним, терапевтичним, дитячим, пологовим, туберкульозним відділеннями, дитяча консультація, транспортна амбулаторія, аптека. В 1967 році в лікарні працювало 163 чоловіка, серед них 24 лікарі.
Велику роль відіграє районний комітет партії, який спрямовує діяльність 21 первинної партійної організації, що об’єднують 466 комуністів. 250 чоловік підвищують свій ідейно-теоретичний рівень у 15 політшколах, гуртках, в теоретичних семінарах системи партійної освіти. Змістовну культурно-освітню та пропагандистську роботу серед населення проводить університет культури, де цікаві лекції на політичні, атеїстичні, наукові теми читають 45 лекторів — членів товариства «Знання».
Партійні та комсомольські організації багато уваги приділяють вихованню молоді на революційних, бойових і трудових традиціях. Цікавими були зустрічі передовиків виробництва з уродженцями Межової — Героєм Радянського Союзу І. І. Надточієм і членом КПРС з 1917 року, персональним пенсіонером А. К. Татровим.
Центром культурно-масової роботи є Будинок культури — в роботі гуртків художньої самодіяльності беруть участь майже 350 чоловік. У 1965 і 1966 рр. перед трудівниками району 69 разів виступала з концертами агіткультбригада. В Межовій працює 6 бібліотек. На 1968 рік населення передплатило 11 тис. примірників газет і журналів.
У селищі ‘є 2 середні і початкова ніколи, де навчається 1430 учнів і трудяться 95 учителів. Є музична школа. Для того, щоб молодь могла здобувати знання без відриву від виробництва, тут створено вечірню і заочну середні школи. У технічних гуртках і гуртках художньої самодіяльності Будинку піонерів беруть участь до 200 дітей.
Багато уваги приділяє селищна Рада розвиткові Межової. 90 депутатів беруть активну участь у її роботі. Виконком розглядає питання виробничої діяльності колгоспів та промислових підприємств, накреслює заходи по благоустрою селища тощо. З кожним роком змінюється зовнішній вигляд Межової, на вулицях якої з’являється чимдалі більше сучасних будинків. В 1966—1967 рр. тут побудували гастроном, дитячий комбінат, автостанцію, літній кінотеатр на 400 місць, 3 житлові будинки по 16 квартир кожний. Виникли нові вулиці — ім. Карла Маркса, Дзержинського, Фрунзе, Гоголя та інші. Довжина всіх вулиць селища становить 50 км. Межова повністю електрифікована. Центральні вулиці освітлюються лампами денного світла. Влітку улюбленим місцем відпочинку трудящих є ставок з пляжем у мальовничому місці на околиці селища. В центрі селища розкинувся парк. Тут — братська могила воїнів Радянської Армії, що загинули в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, а також встановлена меморіальна дошка з прізвищами 306 жителів Межової, які віддали своє життя, захищаючи Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни.
Розквіт Межової, невпинне зростання добробуту і культурного рівня трудящих— яскраве свідчення торжества політики Комуністичної партії і Радянського уряду.
Я. А. ГУДЗЕНКО, М. Ф. КАРПЕНКО, Я. М. КОБА.