Покровське, Нікопольський район, Дніпропетровська область
Покровське — село, центр Покровської сільської Ради, якій підпорядковані також села Капулівка, Катеринівка, Красне, Набережне, Нагірне та Шахтар. Розташоване на березі Каховського моря за 30 км від Нікополя. Населення — 3603 чоловіка.
В селі Капулівці виявлено поселення та могильник ранньомідного віку (кінець IV — початок III тисячоліття до н. е.), 2 поселення доби бронзи (II — початок І тисячоліття до н. е.) з рештками бронзоливарного виробництва. Досліджено також поселення скіфського часу (III століття до н. е.) та черняхівської культури (IV— V століття н. е.). Скіфське поселення (IV—III століття до н. е.) з рештками жител та металургійного виробництва досліджено на території Покровського.
Заселення місцевості, на якій тепер розташоване село, припадає на 1734 рік, коли тут, через 25 років після зруйнування Січі, на острові Чортомлику оселилися запорожці і заснували т. зв. Нову Січ. Після ліквідації її у 1775 році на місці коша виникло село Покровське. Деякий час воно називалось навіть містом, тут були розташовані провінціальна канцелярія і духовне правління. Але вже в наступному році провінціальна канцелярія була переведена до Нікополя, а Покровське одержало статут містечка, з 1784 року воно стає слободою.
Незабаром після ліквідації Нової Січі Катерина II подарувала Покровське, в якому проживало 476 жителів — вихідців з різних сел України, разом з навколишніми селами, автору маніфеста про скасування Січі генерал-прокуророві князеві Вяземському. В 1802 році вдова Вяземського продала Покровське придворному барону Штигліцу.
Реалістичні картини життя селян, жорстокі кріпосницькі порядки змалював у своїй роботі «Поездка в Южную Россию» О. С. Афанасьєв-Чужбинський, коли у 1856 році він разом з іншими письменниками перебував у подорожі по вивченню прирічних і приморських областей Російської імперії. Під час поїздки по Дніпру Чужбинський зробив тривалу зупинку в Нікополі і в Покровському. В першій частині своєї книги — «Очерки Днепра» — він писав, що український селянин не перестає трудитися все своє життя. Вже у 8 років селянський хлопчик стає до праці: пасе худобу, поганяє волів, з роками виконує все більш складні і важкі роботи. Дівчатка 7—8 років навчаються прясти, ганяють худобу в поле, доглядають менших дітей, пораються на городі. Особливо гаряча і важка пора наступала для селян влітку. Під час жнив, писав Чужбинський, вдома залишалися тільки старезні діди та малі
діти, немовлят матері брали з собою на поле. Якось у Покровському, повертаючись до хати, де він мешкав, письменник почув голосний плач. Плакали дві дівчини. На запитання, яке горе сталося і чи не зможе він чим-небудь допомогти, одна з дівчат відповіла: «Е, ніхто не пособить!., завтра перший раз виганяють нас на панщину».
Рятуючись від панської сваволі, селяни втікали. Про факти втечі кріпаків барона Штигліца катеринославський губернатор вимушений був доповідати навіть цареві Олександрові II в рапорті від 8 червня 1856 року.
У 1861 році село Покровське, в якому за переписом 1859 року налічувалось 214 господарств і 1511 жителів, було продано Штигліцом великому князеві Михайлові Миколайовичу. В цьому ж році внаслідок скасування кріпосного права селяни стали юридично вільними, залишаючись у цілковитій економічній залежності від поміщика, бо більшість з них не мала ні достатньої кількості землі, ні знарядь для її обробітку.
Згідно викупного договору, підписаного 21 листопада 1862 року управителем маєтку та представниками сільської громади, тимчасово зобов’язані жителі Покровського одержали право на викуп 588 наділів. Наділ на ревізьку душу дорівнював 4 десятинам. За всю кількість надільної землі — 2232 десятини — селяни повинні були платити 5022 крб. оброку на рік. Загальна ж сума викупу становила 66 960 крб. Тобто кожна десятина надільної землі коштувала селянину 30 крб. Крім того, вони повинні були платити за водопій, за право ловити рибу в річці Підпільній, за прогон худоби і інше.
На кінець XIX століття в селі різко збільшилася кількість селян-батраків, які не мали ніяких засобів до існування. В 1886 році в чотирьох селах Покровської волості налічувалось 3311 жителів. На їх долю припадало 4543 десятини землі, тобто менше, ніж півтори десятини на душу населення. В той же час поміщик Романов мав у волості 34 418 десятин кращої землі.
Куркулі скуповували землі зубожілих односельчан. У 1898 році в Покровському налічувалось 456 господарств. 13 з них зовсім не мали землі, в 30 господарствах мали її не більше десятини, 40 — належало по 1—3 десятини, а 29 дворів мали по 10—20 десятин землі. В середньому на душу населення припадало менше десятини надільної землі.
Не маючи достатньої кількості землі, селяни вимушені були орендувати її у Романова за надто високу плату: 10 крб. за десятину орної степової землі і 24 крб. за оренду десятини плавнів. Орендувати землю за таку плату могли тільки куркульські господарства. Тому 181 господарство зовсім не орендувало землю, 128 — орендували від 1 до 3 десятин, а 29 куркульських господарств — по 10—15 і більше десятин.
Про розшарування селян свідчить також розподіл худоби і реманенту: 46 господарств не мали ніякої худоби, 94 — робочої, а 51 господарство мало 4 і більше коней та волів, 29 — Зі більше корів, 71 господарство не мало ніякого реманенту, 238 — плуга або букера, разом з тим 94 заможні господарства мали і те і друге.
Безземельні та малоземельні селяни батракували у куркулів і в економії Романова, йшли на заробітки на марганцеві рудники, де їх теж жорстоко експлуатували підприємці.
Безземелля, злидні, експлуатація доповнювались сваволею царських чиновників. Влітку 1905 року жителі Покровського А. Печений, П. Забутний та інші подали
прокуророві катеринославського окружного суду скаргу на земського начальника Фрея, який 14 травня не відпускав жителів з селянського сходу протягом 7 годин, поки вони не згодились скасувати раніше прийняте рішення про причисления села до 6-ї земської дільниці, брав хабарі. Скаргу катеринославське губернське присутствіє залишило «без наслідків»
Під впливом революційних подій в промисловпх центрах країни селяни Покровського піднімаються на боротьбу проти своїх гнобителів. Революційну пропаганду серед односельчан вели бідняки С. Жарко, В. Забутний, Н. Руденко, І. Дробот, Д. Огнений, учитель з сусіднього села Капулівки І. М. Чорний та інші. 20 листопада 1905 року жителі села зібралися на сход, на якому вимагали наділити всіх землею з романівської економії, встановити ціну за оренду десятини землі 5 крб., повернути їм гроші за раніше накладені штрафи та перебори за оренду землі 1 2. Селяни організовано відмовилися найматися до економії, а тих, хто вже працював там, примусили залишити роботу.
26 листопада 1905 року жителі села, зібравшись на сход, ухвалили, що їм «не потрібні більше земські начальники, станові і всі власті», а також висунули вимоги про загальнонародні, рівні, прямі і таємні вибори до Державної думи, про скасування непрямих податків на речі широкого вжитку тощо. В рішенні вимагалось звільнити політичних в’язнів і учасників аграрних виступів3. Налякана рішучими діями селян, адміністрація економії змушена була піти на деякі поступки, частково задовольнивши вимогу їх про повернення штрафних та орендних сум.
11 грудня 1905 року, обурені сваволею поміщицького лісничого, який захопив у плавнях селянську худобу і зігнав її на подвір’я економії, озброєні вилами, косами і сокирами, селяни розігнали охоронців, підпалили кошару, забрали свою худобу та гурт поміщицьких овець. У виступі брало участь 2 тис. жителів.
У той же день в село прибули козаки, але під натиском повсталих селян примушені були відступити. Наступного дня за розпорядженням катеринославського губернатора козакам прибуло підкріплення. Виступ селян Покровського та навколишніх сіл було жорстоко придушено. Активних учасників виступу В. Забутного, С. Жарка засудили до тривалого ув’язнення, причому Жарко внаслідок побоїв помер, а Н. Руденко та І. Дробот були оштрафовані на 300 крб. кожний і позбавлені прав членів громади.
Незважаючи на репресії, селяни продовжували брати участь у революційному русі, допомагали харчами та грішми нікопольським залізничникам під час їх страйку. Разом з залізничниками у грудні 1905 року вони затримали ешелон солдатів, який власті відправляли для придушення селянських повстань у Нікопольському повіті.
Напередодні першої світової війни у Покровському проживало 3226 чол., кількість надільної землі залишилась та ж — 2232 десятини 6. На поміщицьких землях постійно працювало за дуже низьку плату 275 дорослих чоловіків і жінок та 208 підлітків. У 1911 році чистий прибуток з однієї десятини рільництва в економії Романова становив 7 крб. 80 коп., а в 1913 — 21 карбованець.
З початком війни зросла кількість безпосівних і малопосівних господарств. Не вистачало робочих рук, худоби, реманенту, посівних матеріалів. Різко знизилась врожайність. Недоїдання, тяжкі побутові умови, виснажлива праця, відсутність кваліфікованої медичної допомоги приводили до масових захворювань та епідемій.
Тільки в 1914 році в Покровському було 28 випадків захворювання на черевний тиф, 14 — висипний, 56 — скарлатину.
Царський уряд, пануючі класи намагалися тримати трудящих в темряві і неуцтві. З 2630 жителів села в 1898 році тільки 397 були письменними, з них 73 жінки, тобто менше 6 проц. жіночого населення. Тільки 103 хлопчики і 19 дівчаток, переважно діти більш заможних селян, мали змогу ходити до школи, в той час як в селі налічувалось 488 дітей шкільного віку. Приміщення двох однокласних земських та церковнопарафіальної шкіл Покровського були мало пристосованими для навчального процесу.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції жителі Покровського з новою силою розгорнули боротьбу за землю. Наприкінці грудня 1917 року після І Всеукраїнського з’їзду Рад в селі було створено революційний комітет, до якого входили Р. Я. Вороненко, І. П. Сердюк та ін. На початку січня 1918 року загальні збори жителів обрали Раду селянських депутатів, до складу якої увійшли сільські активісти С. Н. Чернета, Г. Ю. Засядьвовк. Головою було обрано К. П. Сивоконя. Рада організувала розподіл сільськогосподарського реманенту та худоби з економії 1 2, почала брати на облік куркульські землі.
Центром всієї політичної роботи на селі став партійний осередок, створений 17 січня 1918 року. Першим секретарем його був Кіріянов. Комуністи (їх було 11 чол.) роз’яснювали селянам декрети Радянської влади, викривали підступну діяльність українських буржуазних націоналістів, зрадницьку політику Центральної ради. В одній із резолюцій, спрямованих проти Центральної ради, говорилось: «Ми визнаємо, що Радянська влада є єдиною владою трудящих…».
Жителі села брали активну участь у боротьбі з німецько-австрійськими окупантами, потім з петлюрівцями. В березні 1919 року після вигнання петлюрівців у Покровському обрали волосну Раду робітничих і селянських депутатів у складі 10 чол. та виконком з 5 чоловік. Рада мала земельний, продовольчий, шкільний та санітарно-медичний відділи. Головою волосної Ради було обрано Р. Я. Вороненка, завідуючими відділами: продовольчим — В. М. Копаницю, земельним — І. І. Бойка, шкільним — Ю. І. Носика.
Земельний відділ Ради розподілив серед селян волості 8371 десятину землі колишньої економії Романова і вжив заходів до того, щоб вся вона була своєчасно засіяна. Рада всіляко допомагала військовим частинам, що розміщалися в селі, продовольством та фуражем. Політвідділ Кримської дивізії і командування 1-ї Кубанської кавалерійської дивізії, в свою чергу, сприяли Раді в проведенні масово-політичної роботи серед жителів. Червоноармійці цих частин охоче брали участь у посівній кампанії навесні 1919 року. З їх допомогою були засіяні землі бідноти та червоноармійських сімей.
На повну силу розгорнулася ця робота після розгрому Врангеля та остаточного відновлення Радянської влади в селі. У середині жовтня 1920 року Покровське було визволене від врангелівців. В боях за село відзначилася 2-а кавалерійська дивізія ім. Блинова під командуванням І. А. Рожкова. На честь хороброго комдива вдячні покровчани встановили меморіальну дошку на одній із кращих вулиць, названій іменем І. А. Рожкова.
Після вигнання врангелівців у село приїздив М. І. Калінін, який перебував з агітпоїздом «Жовтнева революція» на Нікопольщині.
Багато жителів села зі зброєю в руках захищали Радянську владу на фронтах громадянської війни. Це — І. М. Дробот, А. П. Засядьвовк, Р. Я. Вороненко, О. М. Руденко, Г. Г. Печений, X. К. Дробот, Ф. Ф. Рядчик, Д. П. Сердюк, А. Ф. Філенко, М. X. Гаврилов, Т. М. Дудко та ін. Вшановують покровчани пам’ять своїх земляків А. О. Перепелки, Г. Ю. Бойка, С. А. Самардака, О. Є. Грушового, П. А. Дробота, Г. С. Філенка, які загинули в боях за владу Рад.
Організовуючи трудівників села на відбудову зруйнованого господарства після закінчення громадянської війни, сільські активісти водночас вели запеклу боротьбу з куркульськими бандами, які тероризували населення. Особливо знахабніло діяла одна з них, що налічувала близько 40 головорізів. У Покровському було створено загін на чолі з К. К. Матюшенком, який вистежив і розгромив банду.
У 1921 році покровчани пережили велику посуху. Посівні площі скоротилися, почався голод. За ініціативою партійного осередку, сільської Ради та комітету незаможних селян в селі був створений торговельно-постачальний кооператив, який істотно допомагав бідноті, організовано 116 супряг для обробітку землі. Весь тягар продовольчого податку був перекладений на куркульські господарства.
Активним помічником партійного осередку виступив створений в червні 1921 року комсомольський осередок. Під керівництвом партійної організації комсомольці П. Пилець, А. Гончаренко, В. Батиченко, І. Руденко та ін. брали участь у зборі зерна для посівної кампанії 1922 року та для бійців 1-го кінного корпусу, копали і допомагали засаджувати городи сім’ям червоноармійців та хворим. Молодь відремонтувала клуб і забезпечувала його паливом, виявляла батьківську турботу про вихованців колонії ім. Жовтневої революції, яка була переведена в квітні 1921 року з Нікополя до Покровського.
Поряд з відбудовою господарства партійна, комсомольська організації та сільська Рада проводили значну культурно-освітню роботу. З ініціативи шкільного відділу Ради, яким керував Ю. І. Носик, відкрили хату-читальню, де проводилися голосні читки газет та художніх творів. Тут же влаштовувалися концерти художньої самодіяльності, кошти від яких йшли на допомогу сиротам. При хаті-читальні було відкрито школу лікнепу. Активними борцями з неписьменністю на селі виступили учитель С. Я. Будник, згодом нагороджений за багаторічну самовіддану працю на ниві народної освіти орденом Леніна, культармійці С. М. Канула, Н. І. Федоров, Є. С. Швачко та інші.
Завдяки організаторській, політико-виховній роботі комуністів і комсомольців дедалі більше трудівників села залучалося до активного громадського життя. Так, у жовтні 1922 року під час перевиборів до сільської Ради намагання куркулів протягнути до її складу своїх представників закінчилися повною невдачею. В серпні 1923 року секретар Покровської партійної організації Шильгава доповідав пленуму Криворізького окрпарткому, що вплив духовенства серед населення різко впав. Молодь іде не до церкви, а в клуб, де ведеться значна політико-виховна і культурна робота.
Наприкінці 1926 року 18 сімей незаможників об’єдналися в товариство спільного обробітку землі. Ініціаторами створення товариства були Т. І. Шепотинник, О. Н. Руденко, Д. І. Безручко, В. Є. Ярош та ін. Навесні 1927 року до цього колективу приєдналося ще 16 господарств. Товариство прийняло статут артілі. Своє перше об’єднання, яке мало 220 га землі, 6 пар коней, молотарку та інший реманент, селяни назвали ім. Першого травня. Головою артілі одностайно обрали О. Н. Руденка.
Згодом у селі було створено 9 артілей, які наприкінці 1930 року при підтримці партійних і радянських органів, посланців робітничого класу двадцятип’ятитисячний І. Я. Кабаненка та М. В. Погорєлова об’єдналися в два колгоспи — ім. Косіора та ім. Котовського.
В 1932 році на полях артілей почали працювати тракторні бригади Шолохівської МТС. Того ж року покровські колгоспи відмовились від принципу розподілу результатів господарювання по їдцях, запровадивши відрядність, яка створювала умови для посилення заінтересованості колгоспників у результатах їх праці.
Значних успіхів у зміцненні громадського господарства досягли колгоспники села за роки довоєнних п’ятирічок. Так, бригада колгоспу ім. Котовського, яку очолював К. М. Губа, в 1937 році на площі 50 га зібрала по 60 цнт рису. К. М. Губа був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1938 року, одержав золоту медаль виставки. 1940 року за успіхи, досягнуті у вирощенні високих врожаїв проса, колгосп ім. Горького було занесено до Книги пошани виставки. До Книги пошани був занесений також бригадир цієї артілі В. Забутний, що виростив високий врожай люцерни та суданки. До 130 га був розширений колгоспний сад, закладений у 1931 році.
Напередодні Великої Вітчизняної війни колгоспи села Покровського — ім. Горького та ім. Котовського — мали на фермах і конюшнях 595 коней, 1112 голів великої рогатої худоби (з них 139 корів), 1000 овець, 1750 свиней, 3620 штук птиці. В 1937—1939 рр. було вирощено по 18,6 поросяти на свиноматку, за що артіль і її старший свинар А. Д. Перепелка також були відзначені у Книзі пошани ВСГВ.
На ланах і фермах колгоспів трудилися десятки спеціалістів масових професій: шоферів, мотористів, трактористів. Серед них кращими були Т. Шаповал, О. Забутний, Ф. Явтушенко, Н. Маляренко, М. Кротенко та інші.
Широкого розмаху набуло агротехнічне навчання колгоспників. В школах і гуртках проводили заняття перші агрономи покровських колгоспів С. М. Канула, П. Є. Засядьвовк. Учасники Всесоюзної сільськогосподарської виставки К. М. Губа, С. В. Забутний, С. С. Філенко передавали свій та досвід інших майстрів вирощування високих врожаїв, що були представлені на виставці, в школах передового досвіду. Колгосп ім. Горького першим на Нікопольщині став мільйонером. За високі показники в господарській діяльності Покровська сільська Рада тримала перехідний Червоний прапор Дніпропетровського обласного виконавчого комітету та обкому КП(б)У.
Великою подією в культурному житті села було відкриття середньої школи, яку до. війни закінчило близько 100 юнаків і дівчат. У суботу 21 червня 1941 року в прикрашеному і яскраво освітленому залі школи відбувся випускний вечір десятикласників. Пишалися батьки, раділи вчителі, гордістю сяяли обличчя випускників. До самого ранку на березі Дніпра лунали пісні юнаків та дівчат, які одержали путівку в життя. А о 12 годині 22 червня радіо донесло тяжку звістку: війна. З перших її днів партійна організація села організувала своєчасне збирання врожаю, забезпечивши виконання і перевиконання поставок державі хліба, м’яса, молока та інших продуктів. Жінки і підлітки замінили чоловіків, які пішли до армії. З наближенням фронту було евакуйовано в глибокий тил частину колгоспної техніки.
17 серпня 1941 року село захопили гітлерівці. За саботаж і підривну роботу проти нового порядку окупанти розстріляли комуністів А. С. Бомешка, П. Т. Тимофієва, колгоспних активістів М. О. Шаповала, Т. Г. Шаповала та інших. Жахливим місцем стали кручі річки Підпільної, де розстріляли 2146 радянських людей Покровського та інших сіл. Більше 100 чоловік молоді вивезли окупанти в рабство до Німеччини.
Багато жителів села пішли в партизанський загін, яким командував Ф. Т. Рижиков. Відважними бійцями виявили себе покровчани О. Желуденко, Г. Голуб, Є. Швець, П. Тимофієв, А. Руденко, І. Явтушенко.
Хоробро бились на фронтах Великої Вітчизняної війни Л. Я. Балихін, I. Я. Рябоконь, П. О. Перепелка, I. I. Канула, А. К. Коваль, О. М. Жлудь, С. Г. Хобта, П. 6. Тараненко, М. П. Дрожанова. За межами Батьківщини в далекому тилу ворога, в Словакії, бив фашистів покровчанин I. Т. Філенко, він один з найперших був нагороджений орденом ЧССР «Червона Зірка».
Знаменною датою в історії Покровського став день 9 лютого 1944 року. На світанку цього дня після короткого, але запеклого бою село було визволене частинами Червоної Армії. Свято шанують жителі Покровського пам’ять радянських воїнів і їх командира майора Пройдіна, які загинули у бою за село.
З перших днів визволення від німецької окупації колгоспники Покровського, керовані відновленою 19 травня 1944 року територіальною партійною організацією та сільською Радою, приступили до відбудови вщент розграбованого і зруйнованого господарства. Тільки колгоспові ім. Горького окупанти завдали збитків на суму 35 738 тис. карбованцівх.
Незважаючи на нестачу робочої сили, худоби, машин та реманенту, колгоспники у 1944 році засіяли 4045 га землі і зібрали добрий врожай. Збирали врожай косами та серпами. Майже по гектару в день накошував 80-річний П. А. Руденко. Не відставав від нього Г. Самійленко. Серед жінок перед на косовиці вели К. Шепотинник та В. Засядьвовк. На 200 проц. виконувала норми дівоча комсомольська бригада колгоспу ім. Горького в складі П. Засядьвовк (бригадир), Т. Желуденко, П. Жирко, О. Грищенко. Колгоспи села повністю розрахувалися з державою, здавши 98 828 пудів хліба, з них 20 тис. пудів у фонд Червоної Армії.
Відроджувалось тваринництво колгоспів. На кінець 1944 року на колгоспних фермах було 32 корови, 83 свині, 13 овець та 563 шт. птиці.
Значна робота була проведена по відбудові житла. Почали працювати школи та фельдшерський пункт. Колгоспники приступили до будівництва насосної станції для поливу городів.
Партійна організація та сільська Рада з допомогою комсомольців докладали багато зусиль, розгортаючи в селі політико-виховну роботу. Тільки під час збирання та обмолоту врожаю 1944 року в колгоспах було випущено 84 стінні газети та бойові листки, проведено десятки бесід. Силами комсомольців та молоді села дано 24 вистави в колгоспних клубах. У жовтні 1945 року відновлені партійні організації колгоспів ім. Горького та ім. Котовського.
Завдяки героїчній праці колгоспників, допомозі держави, великій організаторській роботі комуністів господарства Покровського були швидко відбудовані. На розвитку громадського господарства позитивно позначилося здійснене на початку 50-х років укрупнення колгоспів. За ініціативою партійних організацій та сільської Ради покровські колгоспи об’єдналися в один — ім. Горького, який мав 5078 га землі.
Завдяки новим принципам господарювання, вмілому керівництву правління (голова П. І. Овчаренко) та партійної організації (секретар С. П. Манойло), майстерності колгоспних агрономів А. О. Черкасова, І. Ф. Коваля, І. А. Кравченка та інших спеціалістів сільського господарства колгосп ім. Горького уже в 1955 році одержав прибутків 9702 тис. крб. і здав державі 19 215 цнт зерна. На трудодень колгоспникам було видано по 3,8 кг зерна, крім того, виплачено 5588 тис. карбованців.
За успіхи, досягнуті в розвитку колгоспного виробництва, близько 40 покровчан — серед них ланкові С. Доценко, І. Махинько, О. Руденко, Д. Рябокінь, М. Демниченко, Д. Дубко, Є. Чоп, доярки М. Сова і М. Нельга, пташниця М. Зеленська та ін. — були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в 1956 році.
У 1961 році колгосп ім. Горького об’єднався з колгоспом «Родина», розташованим у селі Капулівці, і частиною артілі «Комуніст». Укрупнений колгосп ім. Горького має 14 124 га землі. Поліпшилась культура землеробства, підвищилась продуктивність тваринництва. Так, незважаючи на несприятливі кліматичні умови 1965 року, господарство достроково виконало план продажу державі зерна, м’яса і яєць, одержавши чистих прибутків понад 1,5 млн. карбованців.
Перетворюючи в життя накреслення партії і уряду, партійна організація колгоспу, яка налічує 188 членів і кандидатів у члени КПРС, виступила ініціатором боротьби за економію у сільськогосподарському виробництві. У 1966 році колгосп зберіг 51 коп. на кожному цнт зерна, 49 коп. на цнт соняшника. Доярки підняли якість товарного молока, і колгоспові було зараховано додатково 90 тонн молока — удій трьох десятків корів. На кожний карбованець затрат колгосп одержав 79 коп. чистого прибутку, а всього чистий прибуток артілі в 1966 році становив 2464,4 тис. карбованців.
Значно зменшилися виробничі затрати, підвищилися продуктивність праці та рентабельність господарства. Урожай зернових у 1966 році досяг 24 цнт з га, на 100 га сільськогосподарських угідь одержано 400 цнт молока, 48,9 цнт м’яса.
Успіхи колгоспників артілі ім. Горького відзначені партією і урядом — 19 новаторів і передовиків виробництва нагороджено орденами і медалями Союзу РСР, а голова колгоспу М. Т. Галайда і телятниця К. Г. Зоріна удостоєні ордена Леніна.
Чимала заслуга у здобутках артілі спеціалістів сільського господарства, кількість яких дедалі зростає. У 1966 році тут працювало 4 агрономи, 11 зоотехніків та ветеринарних лікарів, 5 інженерів і механіків, 207 трактористів та комбайнерів, 57 шоферів, 11 електромонтерів, 6 токарів, 11 слюсарів і 16 ковалів. За участю колгоспників розроблено «План розвитку господарства на 1966—1970 роки», яким передбачено добитися сталих врожаїв зернових (не менше 23 цнт з га), провести великі іригаційно-меліоративні роботи і довести площу поливних земель до 2388 гектарів.
Вагомий внесок у виконання цього плану внесли трудівники артілі у 1966— 1967 рр. Ставши на трудову вахту на честь півстолітнього ювілею Радянської влади, колгоспники Покровського та ін. сіл, що входять до складу артілі, зібрали в середньому по 23,7 цнт озимої пшениці з га, 25,6 цнт кукурудзи (в зерні), 15,4 цнт соняшнику. Колгосп продав державі 7200 тонн зерна при плані 5300 тонн. Комплексно-механізована ланка першої бригади Покровської дільниці, очолювана В. Горловим, одержала понад план 96 цнт соняшнику і 946 цнт кукурудзи. Згідно з умовами додаткової оплати праці членам ланки було нараховано 1343 крб. З мінімальними затратами праці ланка другої бригади Покровської дільниці (ланковий — член КПРС І. Міщенко) виростила понад план 345 цнт соняшника, за що їй нараховано 1104 крб. додаткової оплати.
Тваринники колгоспу збільшили поголів’я та підвищили продуктивність тваринництва. Тепер на фермах господарства 5924 голови великої рогатої худоби, 3099 свиней, 17 537 шт. птиці. На колгоспну Дошку пошани занесено 43 переможці змагання на честь 50-річчя Жовтня.
Колгосп став великою лабораторією передового досвіду сільськогосподарського виробництва. З усіх кінців України їдуть до Покровського трударі колгоспних ланів вивчати і переймати кращі досягнення майстрів високих урожаїв. Приїздили сюди також вчитися господарювати землероби з Чехословаччини, Польщі та Болгарії.
Неухильно поліпшується добробут покровчан. В зв’язку з будівництвом Каховської ГЕС частина села збудована наново. З допомогою держави трудящі ставили просторі цегляні будинки, вкриті залізом та шифером. І тепер тільки в старій частині Покровського можна зустріти хату під солом’яною стріхою. З ініціативи партійної та комсомольської організації, сільської Ради було проведено велику роботу по озелененню села.
Село повністю електрифіковано і радіофіковано. В користуванні колгоспників 740 радіоприймачів та 240 телевізорів, майже в кожній родині є мотоцикли або велосипеди.
В Покровському працюють 32 медичні працівники з вищою та середньою освітою. Щороку десятки трударів відпочивають і лікуються за рахунок колгоспу в санаторіях та будинках відпочинку.
За пропозицією партійного комітету правління колгоспу в ювілейному році прийняло рішення про присвоєння звання «Почесний ветеран праці колгоспу ім. Горького» членам артілі, що досягли пенсійного віку і віддали все своє трудове життя громадському господарству. Особи, удостоєні цього звання, безплатно користуються транспортом колгоспу, електроенергією і водопостачанням, газобалонними установками. Крім того, почесним ветеранам призначається персональна пенсія в розмірі не менше 50 крб. та щороку видається путівка в санаторій чи будинок відпочинку. На їхніх будинках встановлюється меморіальна дошка з написом: «Тут проживає почесний ветеран праці колгоспу ім. М. Горького Нікопольського району Дніпропетровської області». Першими одержали це звання і пільги 20 ветеранів праці, серед яких О. В. Забутна, Т. М. Дубко, А. Н. Руденко, Т. І. Шепотинник, О. Т. Губа, А. Я. Лисенко.
В далеке минуле відійшли темрява, неписьменність селян. В середній школі Покровського навчається близько 700 учнів і викладають 35 учителів. Кожна сім’я передплачує газети та журнали. Артільна багатотиражка «Колгоспне життя» допомагає партійній організації та селищній Раді у поширенні серед трудящих політичних, агрономічних знань, передового досвіду, вихованні їх у комуністичному ДУСІ.
Справі піднесення культурного рівня колгоспників, задоволенню їх духовних запитів служить збудований на кошти артілі Палац культури на 500 місць, з бібліотекою при ньому, у якій налічується 10 360 книг і 1119 читачів.
При Палаці культури працюють драматичний, хоровий та танцювальний гуртки художньої самодіяльності. Особливою популярністю у мешканців села користується драматичний колектив — неодноразовий учасник районних і обласних фестивалів.
Село Покровське, відоме своєю мальовничістю, привітністю і гостинністю жителів, завжди привертало до себе увагу науковців, письменників, художників. Гостями Покровського були В. Зуєв, О. Стороженко, О. Афанасьєв-Чужбинський, І. Рєпін і В. Серов. Тут обдумував свою «Поему про море» видатний радянський письменник і кінорежисер О. П. Довженко. Побувавши на колгоспних зборах та засіданні правління, Олександр Довженко зробив такий запис: «Це збори колективу людей державного будівництва. Все робиться з почуттям повної відповідальності перед Державою за кожний вчинок… Дивлюсь на колгоспників. Розумні, добрі люди. Дисципліновані трудяки… Скільки праці положили вони в степах України, в які великі надзвичайні роки. І до чого культурний тон, до чого вся манера говорити, подавати репліки, вислуховувати… Позаздрити треба і багато чого повчитись би у них».
Так, багатство Покровського — люди, яким властиві висока соціалістична свідомість, колективізм, виробнича і громадська активність, постійно зростаючий культурний рівень.
Г. Г. ШЕСТОПАЛОВ, Т. М. ШУЛЬГА.