Шолохове, Нікопольський район, Дніпропетровська область
Шолохове — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані також населені пункти Миронівка і Улянівка. Розташоване у межиріччі Базавлука і Солоної (притоки Дніпра), за 35 км від районного центру. Населення — 4569 чоловік.
Поблизу Шолохового виявлено поселення та могильник доби бронзи (III—І тисячоліття до н. е.), стоянку скіфо-сарматського часу (IV—II ст. до н. е.)1 2 та рештки поселення черняхівської культури (IV ст. н. е.).
За часів Запорізької Січі на цій території засновується козацьке займище. З 1740 року тут, на зимівниках і хуторах, постійно проживають родини, челядь і наймити січової верхівки.
Після ліквідації Січі розпорядженням Новоросійської губернської канцелярії Шолохове було перетворене на державну військову слободу, в якій у 1782 році зареєстровано 215 постійних жителів, що мали 4520 десятин надільної землі.
У 1797 році військові поселенці Шолохового мали в користуванні 4120 десятив ріллі, 275 десятин сінокосів, 5 — лісу і сплачували поземельну, подвірну, сорока-алтинну та інші податі.
Кількість населення збільшувалася за рахунок втікачів з Правобережжя, Лівобережжя, з російських губерній. У 1802 році в Шолоховому налічувалось 150 дворів і 550 жителів, а через п’ятдесят років — 273 двори і 1702 жителі.
Становище державних селян Шолохового мало чим відрізнялось від кріпацького. Вони не мали права залишати землю без дозволу властей, були обкладені тяжкими грошовими податками і натуральними повинностями. Тому, незважаючи на достатню кількість землі, часто за жителями села лічилася недоїмка, частина якої виплачувалася тільки в особливо врожайні роки.
Згідно царських указів 1866—1867 рр. про поземельний устрій державних селян на Україні сільська громада Шолохового зберігала у повному розмірі всі колишні землі і угіддя. При розподілі землі наділ на ревізьку душу становив 6,9 десятини.
З розвитком капіталізму в землеробстві та із збільшенням населення — у 1886 році в Шолоховому проживало 2748 чол.— поглиблювався процес розшарування селянства. Куркулі різними засобами захоплювали наділи економічно слабких селянських господарств, збільшували оренду землі у сусідніх поміщиків.
У 1889 році сільській громаді належало 4361,8 десятини надільної землі. При цьому в 242 господарствах наділ не перебільшував 5 десятин, зате в 196 господарствах він становив 15—20 десятин, а в 27 — понад 20 десятин. Нерівномірно розподілялася і оренда землі: 563 хазяї не мали її зовсім, 92 — орендували від 5 до 10 десятин, 76 — більше 10—15 десятин .
Про диференціацію селянства наприкінці XIX століття, коли в селі налічувалось 5274 чол., свідчить також і те, що з 875 господарств села 214 були безкінні, а 160 — мали по 4 і більше коней або ж волів, 113 — не мали корів, зате 65 куркульських господарств мали по 3 і більше корів. У 183 дворах не було ніякого реманенту, 412 — мали дрібний, а у 290 дворах були і плуги і букери.
Селяни-бідняки із свого мізерного поля не мали можливості сплачувати державних податей і не забезпечували собі навіть напівголодного існування. Тому вони здавали куркулям наділи за безцінь, а самі наймалися на роботу в поміщицькі економії і куркульські господарства. З початком розробок покладів марганцевої руди поблизу річки Солоної на землях М. Романова багато бідняків села поповнили ряди промислового пролетаріату.
Переважна більшість жителів села не вміла читати й писати: в 1898 році в 551 господарстві не було ні письменних, ні тих, хто навчався. В решті 324 дворах налічувалось 444 письменних чоловіків, тобто 16 проц.загальної кількості чоловічого населення, і 17 проц. жінок. В цьому ж році в церковнопарафіяльній, відкритій 1896 року, та в міністерській, заснованій у 1882 році, школах навчалося 50 хлопчиків і 2 дівчинки. Решта 449 хлопчиків віком від 7 до 14 років і 353 дівчинки від 7 до 12 років лишалися поза школою.
Газет селяни не передплачували. На початку XX століття два рази на тиждень надходив до волосного правління єдиний примірник газети «Русская правда». Зате в корчмах не було недостатку — в селі було 2 казенні винні лавки і 5 шинків.
Пригноблені експлуатацією, малоземеллям і політичним безправ’ям, селяни піднімаються на боротьбу за волю і землю. 8 квітня 1905 року земський начальник Фрей доповідав катеринославському губернатору, що між жителями точаться обурливі розмови про те, щоб відібрати землі у сусідніх власників.
В середині травня селяни Н. Глущенко, В. Білий та ін. почали самовільно пасти худобу на землі поміщика Гіржева. А коли прикажчик почав зганяти худобу, селяни погрожували розгромити економію. Наляканий поміщик втік з маєтку. До села негайно прибули земський начальник, справник та пристав і залякували жителів всілякими карами на випадок «безчинств». Та це не зупинило селян. Восени 1905 року вони спалили садибу Гіржева, у збройній сутичці вбили його сина. Для придушення заколоту і охорони поміщицької власності царський уряд послав до Шолохового каральний загін козаків, які жорстоко розправилися з учасниками виступу.
Столипінська аграрна реформа значно погіршила становище малоземельного селянства. Селянська біднота, якій відводили найгіршу і найбільш віддалену від села землю, неохоче відокремлювалася на відруби, тому що це означало цілковите розорення. За 1907—1910 рр. виділилося 72 господарства, яким закріпили в особисту власність близько 10 проц. землі.
З дальшим розвитком капіталізму в сільському господарстві процент виходу селян з общини значно збільшується. Так, уже в 1911 році на відруби відійшли 268 господарств.
Куркульські хутірські господарства, що мали можливість придбати кращий сільськогосподарський реманент, розширялися і багатіли за рахунок розорення селянської бідноти та експлуатації найманої батрацької праці.
Царизм сподівався притупити невдоволення селян з допомогою переселення. Так, з Шолохового до Сибіру виїхали 33 сім’ї. Зазнавши великих бідувань у дорозі, поселенці на нових місцях опинилися в надзвичайно тяжкому становищі: земля не була підготовлена, ніде було жити, нічого їсти. Багато з них повернулися в село розореними, з підірваним здоров’ям.
Перша світова імперіалістична війна призвела до ще більшого зубожіння селян. Земельний наділ на одного чоловіка не перебільшував 2 десятин.
Сім’ї незаможних селян голодували. Почастішали захворювання, епідемії. Тільки в 1915 році в Шолоховому сталося 40 випадків захворювання холерою та 420—сипним тифом. Причому епідемія сипного тифу, як це вимушений був визнати і донести уряду катеринославський губернатор, розвинулась через недоїдання. Шолохівський фельдшерський пункт був розташований у напіврозваленому будинку. Кімната, де чекали хворі прийому, вона ж і аптека, не опалювалась. Тільки в 1913 році була відкрита лікарська дільниця, 2 лікарі і 4 медичні сестри якої обслуговували населення 4 волостей — Шолохівської, Новософіївської, Олексіївської, Покровської.
Тяжке економічне становище жителів доповнювалось жахливими побутовими умовами. У 1912 році в селі було 2460 будинків. З них 7 кам’яних, 2142 — глинобитних, 311 — плотових, майже усі з земляною підлогою. Тільки 40 будинків були вкриті залізом, черепицею та деревом, решта — соломою.
Напередодні Лютневої революції селяни Шолохового і навколишніх сіл відмовилися здавати хліб царським властям для армії. Вони заявили, що в них забирають останній хліб у той час, як у поміщиків і куркулів комори тріщать від урожаїв минулих років.
Звістка про повалення самодержавства дійшла до села на початку березня 1917 року, а в середині травня в Шолоховому був створений комітет есерівської «Селянської спілки». Сподіваючись швидкого вирішення питання про землю, до нього за короткий час записалося 300 чоловік. Та діяльність «Спілки» обмежилась постановою організувати систематичні курси з питань поточної політики. Есери і не збирались, як обіцяли раніше, боротись за передачу поміщицької землі селянам. Трудящі поступово звільнялися від есерівського впливу.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції до села повертаються революційно настроєні солдати Ф. С. Волков, Г. А. Кліценко, К. М. Куторай, які очолили боротьбу за Радянську владу. У лютому 1918 року відбулися вибори до Ради селянських депутатів. Рада приступила до здійснення Ленінського декрету прo землю. Одержавши землю, худобу і реманент поміщицьких економій, селяни готувались вперше засіяти поміщицькі землі. Але на початку квітня 1918 року в село вдерлися німецькі окупанти, які грабували трудящих, спалили господарства сільських активістів, повернули землю і майно поміщикам.
Після поразки австро-німецьких окупантів намагалися привернути селянство на свій бік петлюрівці. Вони провадили в селі шалену націоналістичну агітацію. Коли до Шолохового прибули представники Директорії з метою схилити жителів до підтримки уряду Винниченка—Петлюри, селяни зустріли їх заклики про відокремлення України від Радянської Росії з обуренням. Так, брати Іван та Дмитро Святки, Д. Переп’ятенко та ін. в своїх промовах рішуче засудили політику буржуазних націоналістів. Ці виступи дружно підтримали односельчани. Під свист і улюлюкання петлюрівці покинули мітинг.
На початку 1919 року в селі було відновлено Радянську владу. 12 березня відбулися вибори до Ради робітничих і селянських депутатів. Відкритим голосуванням, в якому взяло участь 405 чол., було обрано 30 членів Ради. До виконкому ввійшли 4 чоловіка. При виконкомі організували відділи: управління і військової справи (завідуючий С. П. Тиква), фінансовий відділ (завідуючий Г. А. Кліценко), земельний (завідуючий О. Є. Волошин).
В складних умовах здійснювала свої перші кроки Рада. На весну залишалось 4205,5 десятини незасіяної землі. Не вистачало не тільки посівних матеріалів, а й тяглової худоби, реманенту. На допомогу прийшов Нікопольський районний земельний відділ, який разом з уповноваженим політвідділу Задніпровської дивізії Червоної Армії направив у Шолохівську волость два загони по 10 бійців, які брали участь у посівній кампанії на селі.
Діяльність Ради по налагодженню економічного і політичного життя села тривала недовго. З 10 по 20 травня 1919 року на Нікопольщині безчинствували банди Григор’єва. 8 червня спалахнув контрреволюційний заколот Чайковського. На початку серпня село захопили денікінці, азі вересня по 25 грудня 1919 року тут «господарювали» махновці. Білогвардійці та різні банди грабували селян, вчиняли масові екзекуції, вбивали радянських активістів. Від рук білобандитів загинув житель села комуніст М. Пушкар (іменем його згодом був названий клуб, а пізніше и один з колгоспів села).
Сповнений воєнними подіями був і 1920 рік. Запеклі бої точилися з 9 по 16 жовтня на території Шолохівської волості під час розгрому Врангеля. Захопивши Шолохове, ворог відрізав одну від одної дві групи наших військ. Створилося важке становище. Командуючий 2-ю Кінною армією П. К. Миронов на чолі 21-ї кавалерійської дивізії та окремої кавалерійської бригади проривається на з’єднання з 2-ю та 16-ю кавдивізіями. Рішуча кінна атака внесла паніку в ряди ворога, який відступив, залишивши полонених, гармати, кулемети і обози.
В бою за Шолохове особливо відзначилась 2-а кавалерійська дивізія ім. Блинова, яка діяла з південного сходу від села. Розгромивши Астраханський і Корніловський полки та Кубанську кавалерійську дивізію білих, блиновці зайняли Шолохове. В перших лавах атакуючих був В. Я. Качалов, який тимчасово виконував обов’язки командира бригади 2-ї кавдивізії. За мужність і відвагу в бою за село В. Я. Качалов був нагороджений орденом Червоного Прапора.
На честь перемоги над врангелівськими військами і в пам’ять тих, хто загинув в бою, жителі села насипали курган Вічної Слави і встановили на ньому меморіальну дошку, а одну з кращих вулиць села назвали іменем 2-ї Кінної армії.
З розгромом врангелівщини для селян Шолохового, як і всієї Нікопольщини, боротьба з ворогами не закінчилась. З листопада 1920 року по березень 1921 року в районі села діяли куркульсько-анархістські банди, заважаючи відбудові зруйнованого господарства. Трудящі переживали величезні труднощі, почався голод. На 3-му Нікопольському районному з’їзді Рад відзначалось, що в Шолоховому на початок 1921 року заняття в школах ідуть мляво, бо учні голодні, босі й роздягнені. Для допомоги голодуючим в селі була відкрита дитяча їдальня на 100 чол., що утримувалась коштами Червоного Хреста.
Роботу по відбудові господарства очолив виконком Ради робітничих та селянських депутатів, до складу якого входили Є. Ю. Таран, Б. С. Баранник, С. П. Тиква, М. С. Самара, Г. А. Кліценко. Міцною опорою Радянської влади на селі виступав комітет незаможних селян, створений 2 березня 1921 року. Незаможні селяни, згуртовані в комітет, яким керували М. Нагорний, М. П. Таран та Г. М. Грищенко, давали відсіч бандам, боролися з куркулями, забезпечували виконання продподатку, провадили політико-виховну роботу на селі. У квітні 1921 року комнезам організував збір та відправив робітникам і армії понад 400 пудів хліба і фуражу, 13 голів худоби, 13 960 штук яєць.
Велику допомогу органам Радянської влади у розв’язанні невідкладних завдань соціалістичного будівництва надавав комсомольський осередок, який був створений за ініціативою і при допомозі політпрацівників 2-ї Кінної армії в жовтні 1920 року, а в квітні 1921 року уже налічував 16 членів.
Комсомольці на чолі з своїми ватажками М. Великим і П. Гаврюком стали ініціаторами створення в селі клубу, школи грамоти, бібліотеки для молоді, упорядкування майданчика для проведення мітингів і політбесід. Вони разом з сільською молоддю організовували супряги для обробітку земель вдів і незаможних селян, давали вистави, грошовий збір від яких йшов у фонд допомоги голодуючим дітям, проводили антирелігійну пропаганду.
Поступово жителі села долали розруху. На початок 1925 року 3461 чол. населення мали у фактичному користуванні 9334 десятини землі. Розширювалися посівні площі. Збільшувався валовий збір зерна. В селі працювали 3 школи, лікарня та амбулаторія.
Провідником політики Комуністичної партії і Радянської влади, спрямованої на відбудову і розвиток народного господарства, була партійна організація села, створена 10 березня 1923 року, яка у травні того ж року налічувала 11 членів і 2 кандидати в члени КП(б)У. Про невпинне зростання її авторитету свідчить те, що тільки за 1924 рік понад 200 селян подали заяви про вступ до партії. Під час перевиборів у сільську Раду кандидати з числа комуністів приймались без будь-яких зауважень. Партійні збори завжди проходили в присутності 250—300 селян, які брали жваву участь в обговоренні всіх питань.
Комуністи переконували селян в необхідності переходу до колективного господарювання. В результаті цієї роботи 25 серпня 1926 року в селі був створений перший колгосп «Ленінський шлях», який мав 500 га землі, 24 коней, одну молотарку. Загальні збори колгоспу одностайно обрали головою Й. І. Кліценка. У 1929 році артіль, до якої входило вже 80 господарств, з допомогою держави придбала перший трактор.
У 1929 році у Шолоховому було засновано ще 3 артілі. В створенні цих колективів активними помічниками партійної організації виступали комсомольці. Вони влаштовували бесіди з молоддю, залучали її до участі в колгоспному будівництві, вели непримиренну боротьбу з куркульством.
Велику допомогу колгоспам надавали робітники міста Кривого Рога та марганцевих рудників. Партійні і профспілкові організації міста й рудників посилали у Шолохове бригади по ремонту сільськогосподарського реманенту, досвідчених робітників для керівництва молодими господарствами. Так, у 1930 році створені колгоспи очолили робітники-двадцятитисячники М. Близнецов, Г. Лукаш, П. Кухтій.
Велику роль в організаційному зміцненні колгоспів, піднесенні трудової активності селян відіграло рішення про розподіл наслідків господарювання не по їдцях, а виключно за кількістю і якістю праці, а також розгортання соціалістичного змагання, зльоти сільського партійного, комсомольського, радянського і колгоспного активу, які проводилися за рішенням Нікопольського райкому КП(б)У в листопаді 1932 року. Тільки по Шолохівському кущу на зльоті виступило 15 чоловік. Ці заходи, а також ліквідація куркульських господарств прискорили подолання труднощів організаційного періоду.
Завдяки великій організаторській та ідеологічній роботі партійної і комсомольської організацій, селищної Ради, допомозі держави, самовідданій праці трудівників села господарства чотирьох колгоспів Шолохового (ім. М. Пушкаря, «Ленінський шлях», «Сталінський шлях», «Передовик») швидко міцніли. Уже в 1938—1939 рр. вони одержували сталі врожаї зернових, повністю виконали державний план розвитку тваринництва. На 1 січня 1941 року колгоспні ферми села мали 178 голів корів, 398 свиней, 957 овець, 2497 шт. птиці.
У передвоєнні п’ятирічки партійні організації та правління шолохівських колгоспів приділяли багато уваги підготовці спеціалістів масових професій для сільського господарства. Десятки колгоспників здобули кваліфікацію механізаторів, трактористів, шоферів, майже всі трударі були охоплені агрозоотехнічним навчанням.
Значно зросла трудова активність колгоспного селянства. Багато передовиків соціалістичного змагання колгоспів і МТС були занесені в 1939 і 1940 рр. до Почесної книги Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. Серед них бригадир артілі «Передовик» І. Г. Волошин, який у 1938 році виростив 19 цнт проса з га на площі 11 га, тракторист Шолохівської МТС М. І. Гурський, що виробив на тракторі ХТЗ 524 га; Р. А. Монастирський, який зібрав по 62,7 цнт винограду на площі 3 га. В гуртках і школах села було організовано вивчення досвіду учасників Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
В результаті досягнутих успіхів у колгоспному виробництві зросла продуктивність праці, а на цій основі — доходи шолохівських артілей, підвищився добробут населення.
Завдяки зусиллям партійної і комсомольської організацій, активній роботі учителів школи в селі були ліквідовані неписьменність і малописьменність серед дорослих, здійснено обов’язкове загальне навчання. В справі ліквідації неписьменності на селі особливо відзначилися комуніст В. Волков, комсомольці-культармійці Д. Швець та В. Войтанник, вчителі М. Є. Буянов та В. С. Громоклицький. Всі діти шкільного віку мали можливість здобувати освіту в неповній середній та середній школах. Зріс загін місцевої інтелігенції. В колгоспах, школах та лікарні працювали спеціалісти, які здобули освіту за роки Радянської влади.
Велику роль в піднесенні культури трудящих села і вихованні їх у комуністичному дусі відігравали 2 сільські клуби, при яких були відкриті бібліотеки. Працівники культурно-освітніх установ з допомогою учителів та комсомольців влаштовували лекції, диспути, концерти та вистави гуртківців художньої самодіяльності.
Дальшому зростанню колективних господарств, розвитку культури та підвищенню добробуту жителів Шолохового перешкодив віроломний напад фашистської Німеччини на СРСР. 17 серпня 1941 року Шолохове було окуповане фашистськими військами. Гітлерівці розграбували колгоспне майно, зруйнували 15 господарських приміщень, 2 магазини, 2 школи, всі дитячі установи, вивезли до Німеччини 340 юнаків і дівчат. Окупанти жорстоко розправлялися з населенням, яке саботувало їх розпорядження.
Але ніякі звірства не могли зупинити опору окупантам. Так, комсомолець Ф. С. Кліценко викрадав зброю у ворога, псував військову техніку, мешканець села В. В. Гаврюк постачав партизанам продукти харчування, вів роз’яснювальну роботу серед населення; лікар шолохівської лікарні Ф. Ф. Палієнко врятовував юнаків і дівчат від вигнання до Німеччини, видаючи їм фіктивні довідки про поганий стан здоров’я. Я. І. Кліценко збирав відомості про німецькі війська на території Нікопольського району і передавав їх в Марганцевський партизанський загін; сім’ї С. П. Марченка, П. П. Тютюнника, Я. П. Тютюнника з села Миронівки Шолохівської сільради переховували військовополонених солдатів і офіцерів Червоної Армії, що тікали з таборів.
Коли радянські частини наближалися до Шолохового, жителі села А. П. Бородай та І. К. Венгер створили два загони, які тримали оборону і цим самим допомогли радянським військам вигнати фашистських загарбників 1 2. В ході розгрому Нікопольського угруповання ворога частини 8-ї гвардійської армії 2 лютого 1944 року визволили Шолохове.
Жителі села свято шанують пам’ять воїнів, що полягли смертю хоробрих у боях за нього. В центрі села на площі ім. двічі Героя Радянського Союзу Павла Тарана, де захоронені 117 солдатів і офіцерів Радянської Армії, встановлено пам’ятник загиблим. 9 травня 1967 року в урочистій обстановці сюди перенесено і захоронено прах Невідомого Солдата.
В справу перемоги внесли свою частку й 300 жителів Шолохового, що билися з ворогом в рядах Червоної Армії. Багато з них полягли смертю хоробрих за свободу й незалежність Вітчизни. Багато удостоєні високих нагород уряду. Серед них: Я. І. Алілуєнко, П. П. Білий, М. С. Савенко, І. А. Котій, В. Л. Терентійов, Т. Ф. Курочкін, Я. X. Дощенко та інші. Всі вони трудяться в рідному колгоспі або на виробництві, деякі пішли на заслужений відпочинок.
На всю країну полинула слава про подвиги двічі Героя Радянського Союзу безстрашного льотчика П. А. Тарана. Народився П. А. Таран у 1916 році у Шолоховому. Після закінчення школи ФЗН працював електриком на Нікопольському Південно-трубному заводі і навчався на курсах пілотів при місцевому аероклубі. У 1937 році був прийнятий до Качинської школи льотчиків.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, П. А. Таран командував авіаланкою. Його екіпаж брав участь у боях на Україні, у Криму, в Білорусії, Прибалтиці, робив рейди у глибокий тил ворога, аж до Берліна. На кінець 1943 року він здійснив понад 300 нічних бойових вильотів, збивши 23 ворожі літаки, знищив багато техніки й живої сили ворога, понад 10 складів, мостів і переправ.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 червня 1942 року П. А. Тарану було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 13 березня 1944 року Уряд нагородив його другою медаллю «Золота зірка».
Після війни П. А. Таран успішно закінчив Військово-Повітряну Академію Генерального Штабу. Нині — він генерал-майор Радянської Армії.
Після визволення села партійна, комсомольська організації, сільська Рада Шолохового мобілізували всі сили на відродження колгоспного виробництва. Навесні 1944 року в 4 колгоспах села працювало усього 142 чоловіки віком від 16 до 60 років. Загальна сума збитків, заподіяних ворогом тільки колгоспам села, дорівнювала 35 млн. крб. Трудівники села допомогли відбудувати міст через р. Чортомлик, зірваний фашистами при відступі. Протягом місяця катали колгоспники вручну вагони з лісом на відстані 12 км від рудника ім. Орджонікідзе до моста.
Активними учасниками відбудови рідного села й колгоспів були Я. X. Дощенко (тепер бригадир тваринницької ферми), секретар партійної організації М. С. Савенко (згодом голова колгоспу), агроном М. М. Макаренко (нині пенсіонер), А. Ф. Ігнатенко (тепер бригадир), тракторист М. С. Баранник (нині працює бригадиром тракторної бригади), П. Ф. Савенко, що сховав від окупантів 2 мотори і всі дефіцитні деталі, перший відремонтував комбайн, за робочий тиждень збирав по 170 га хліба врожаю 1944 року. Секретар комсомольської організації колгоспу «Передовик» Г. І. Тиква згодом по путівці комсомолу пішов працювати на марганцевий рудник, у 1958 році за сумлінну працю удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.
На кінець 1944 року колгоспи села повністю виконали державне завдання хлібоздачі 1 2. На фермах було вже 39 корів, 37 свиней, 35 овець та 625 штук птиці. В селі працювали школи, лікарні, бібліотеки.
Після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС колгоспи, розташовані на території Шолохового, об’єдналися в один — ім. Богдана Хмельницького. У 1955 році до нього були приєднані сусідні артілі ім. Жданова та «Зоря комунізму». Укрупнена артіль вже в 1958 році одержала урожай зернових по 18,3 цнт з га. На 100 га сільгоспугідь було вироблено 172 цнт молока та 50 цнт м’яса, перевиконано планову врожайність овочів.
У 1959 році до колгоспу ім. Богдана Хмельницького приєднуються артілі «Комунар» і частина колгоспу «Комуніст».
Господарство, за яким закріплено 12157 га сільськогосподарських угідь, спеціалізується у вирощуванні зерна, мясомолочному тваринництві. Із зміцненням матеріальної бази артілі тут в 1961 році були впроваджені грошова оплата праці, внутрігосподарський розрахунок в бригадах.
Колгосп дістав можливість відчисляти до неподільних фондів значні суми, розширити капітальне будівництво, зміцнити господарство технікою, а також збільшити кошти на культурно-побутове будівництво. Так, у 1965 році на поповнення неподільних фондів артілі було виділено 141 732 крб., в культфонд — 48 810 крб., на пенсійне забезпечення — 79 031 крб. (у союзний фонд), для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності і по одноразовій допомозі — 23 278 карбованців. Значно підвищилась оплата праці колгоспників. За рахунок підвищення продуктивності праці та зниження її собівартості колгосп у 1967 році одержав чистого прибутку 1 млн. 191 тис. крб. На фермах колгоспу — 5174 голови великої рогатої худоби та 2349 голів свиней.
Ставши на трудову вахту на честь 50-річчя Великого Жовтня, рільники виростили по 22,6 цнт зернових та бобових з га і продали державі 6 тис. тонн зерна при плані 4250 тонн.
Самовіддано працюють тваринники колгоспу, які в 1967 році продали державі 3154 цнт м’яса, 28110 цнт молока, також перевиконавши річний план. За підсумками змагання на честь 50-річчя Жовтня партійний комітет та правління колгоспу нагородили почесними грамотами та преміями 200 передовиків, 50 колгоспників — дипломами трудової слави, багато ветеранів та новаторів праці занесені в колгоспну Книгу трудової слави. Урядових нагород удостоєні Н. Д. Гаврюк, В. М. Демидов, Л. А. Козиненко та ін. В артілі працюють 154 спеціалісти.
У господарстві розроблено перспективний план продажу державі продукції на 1965—1970 рр. Колгосп планує продати державі в 1970 році: зерна — 4250 тонн, м’яса (у живій вазі) — 427 тонн, молока — 3550 тонн.
Важливу роль у досягнутих успіхах відіграє партійна організація колгоспу, яка налічує понад 80 комуністів. Всі вони працюють на вирішальних ділянках виробництва.
Активними помічниками партійної організації колгоспу виступають понад 100 комсомольців села. Багато з них ведуть перед в соціалістичному змаганні. Так, на комсомольсько-молодіжній фермі працюють доярками чотири сестри — Галина, Любов, Віра та Катерина Федоренки, які одержують високі надої молока та беруть участь в громадському житті колгоспу.
Комсомольські організації колгоспу та Шолохівської середньої школи провадять значну роботу по вихованню молоді на бойових і трудових традиціях старшого покоління. Юнаки і дівчата організували виставки, фотовітрини в клубах, бібліотеках, червоних кутках, які розповідають про історію села за 50 років Радянської влади, встановили меморіальні дошки на місцях боїв в роки громадянської та Великої Вітчизняної воєн, провели «Тиждень загиблих героїв» та два походи по місцях боїв 2-ї Кінної і 8-ї гвардійської армій. Комсомольці влаштували зустрічі молоді села з своїми земляками двічі Героєм Радянського Союзу П. А. Тараном та Героєм Соціалістичної Праці Г. І. Тиквою.
За роки Радянської влади село невпізнанно змінилося. Більшість його жителів мають впорядковані будинки, вкриті шифером або залізом. В селі є водопровід.
Діє кілька спеціалізованих магазинів, комбінат побутового обслуговування тощо.
Багато зроблено в справі охорони здоров’я трудящих. Є дільнична лікарня на 50 ліжок, рентгенкабінет, три фельдшерські пункти, пологовий будинок, дитячі ясла й садки. В медичних установах працює 7 лікарів і 28 чол. середнього медичного персоналу.
Понад 250 жителів села у радянський час здобули вищу і середню спеціальну освіту. Більшість випускників середньої школи продовжують навчання у вузах і технікумах. У 4 загальноосвітніх школах—середній, восьмирічній і двох початкових — працює 49 учителів і навчаються понад 750 дітей. В зв’язку із зростаючим потягом до знань трудівників ланів і ферм в селі відкрито школу сільської молоді. Працює консультативний пункт заочної середньої школи, в якій навчається 50 чоловік.
Усі жителі передплачують газети і журнали. В селі працює клуб, чудова бібліотека з книжковим фондом у 8889 книг і журналів. У 1967 році вона мала понад 899 постійних читачів. У гарячу пору весняної сівби і збирання врожаю на лани до хліборобів виїжджають агітбригади в складі працівника бібліотеки з бібліотечкою-пересувкою, лекторів і учасників художньої самодіяльності.
Поліпшенню побутового, медичного та культурного обслуговування жителів села велику увагу приділяють сільська Рада та територіальна партійна організація, яка налічує 32 члени і кандидати у члени КПРС.
З метою посилення зв’язків з трудящими парторганізація села разом з виконкомом сільської Ради практикують скликання т. зв. сільських сходок, на яких депутати сільської Ради і члени виконавчого комітету звітують про свою роботу.
Значну допомогу сільській Раді та партійним організаціям села у розв’язанні невідкладних господарських завдань надають шефи — робітники Нікопольського машинобудівного заводу ім. В. І. Леніна. їх можна бачити на колгоспних новобудовах, у полі, на фермах, де вони пліч-о-пліч з колгоспниками працюють в гарячу пору, і в клубах, де вони читають лекції, провадять бесіди, дають концерти, і за святковим столом традиційного Свята врожаю.
Багато зробили вже трудівники села для виконання п’ятирічного плану розвитку господарства. Запорукою їх дальших успіхів є економічна міць та технічна оснащеність господарства, боєздатність колгоспної партійної організації та великий трудовий ентузіазм і прагнення виконати взяті зобов’язання з честю.
Г. С. ДЕМ’ЯНОВ, А. В. КРАВЧЕНКО, Г. Г. ШЕСТОПАЛОВ.