Миколаївка, Новомосковськіїй район, Дніпропетровська область
Миколаївка — село, центр сільської Ради. Розташована між річками Самарою і Кільченню, за 18 км на північний захід від районного центру і за 10 км від залізничної станції Губиниха. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Дніпрельстан, Королівка, Нове. Населення — 4065 чоловік.
Перші поселення на території нинішньої Миколаївки виникли в другій половині XVIII століття. Заселення почалося спочатку на балці Губинисі. Сюди переселяли селян з дрібних хуторів і навіть із сусіднього Павлоградського повіту. Добрі природні та кліматичні умови сприяли досить швидкому зростанню села: в 1859 році у Миколаївці налічувалося понад 3010 мешканців. В основному це були державні селяни. Після реформи 1861 року 1513 ревізьких душ одержали 8199 десятин землі. Розмір кожного наділу становив 5,4 десятини.
Крім базарів, тут щорічно збиралися два великі ярмарки, на яких торгували хлібом, худобою, кустарними виробами. У зв’язку з розвитком торгівлі було збудовано 3 крамниці. На початок 90-х років XIX століття в селі проживало 5108, а в 1897 році— 6937 мешканців. Кількість землі лишилася такою ж, як і перед реформою. При переділі землі в общині у 1902 році вона вже розподілялася не на 1513 ревізьких душ, а на 3877. Розмір наділу зменшився до 2,15 десятини. Якщо ж сім’я мала, наприклад, 7 ревізьких душ, то четверо з них ставали безземельними, бо наділи мали право одержати тільки 3 члени сім’ї. Малоземельних і безземельних селян у Миколаївці була більшість. Купити землю вони не могли, бо ціни на неї весь час підвищувалися. Якщо в 1860 році десятина землі коштувала 18 крб., то в 1907 році — 235 карбованців.
Збіднілі мешканці села йшли наймитувати до поміщиків та куркулів, наймалися на сільськогосподарські роботи на робітничому ринку в Перещепиному. Частина їх шукала роботи на заводах Катеринослава, Кам’янського, на шахтах Донбасу. Тій бідноті, що залишалася працювати на своїх клаптиках землі, було не легше. Середній врожай з десятини за 1904—1906 рр. становив: озимого жита — 48,5 пуда, ярої пшениці — 48,3 пуда, ячменю — 52 пуди 1 2. Цього часто не вистачало, щоб після сплати податей та поборів дожити до нового врожаю.
Розвиток капіталізму викликав дедалі більше класове розшарування населення. Тяжкі умови праці, експлуатація з боку поміщиків і місцевих багатіїв штовхали трудящих на боротьбу, яка особливо посилилася в період революції 1905 року. В грудні 1905 року селяни Миколаївки захоплювали ліс та складене в степу поміщицьке сіно 3. Коли поміщик Урусов збільшив орендну плату на землю, жителі села відмовилися від тієї оренди.
В ході революції зростала політична свідомість селянства. У доповіді новомосковського повітового справника катеринославському губернатору говорилося, що 25 грудня 1905 року кілька жителів Миколаївки «займалися агітацією серед селян», вимагали скликання Установчих зборів і повалення існуючого державного ладу. Для цього вони збирали сільські сходки та з’їзди виборних з усього повіту. За революційну діяльність 6 жителів Миколаївки було заарештовано і відправлено до ново-московської в’язниці, звідки деяких з них заслали до Вологодської губернії.
На час столипінської аграрної реформи в общинному користуванні мешканців села було 8199 десятин землі. Більшість селян виступала проти виходу з общин, але з 1910 року їх примусили це зробити. Продавши за безцінь землю, бідняки йшли у найми до поміщиків Компанійців, Урусових або шукали роботу на стороні.
На всю Миколаївську волость до Жовтневої революції був лише один фельдшер.
Першу школу початкової грамоти в селі створено у 1862 році. Містилася вона в тісній, низькій кімнаті. Парт не було, діти сиділи на ослонах, один учитель навчав 43 хлопчиків і 3 дівчаток. Звичайно, ні про які доцільні педагогічні методи навчання чи якісь наочні приладдя не могло бути й мови. Зате добре була розроблена система покарань: затріщини, смикання за вуха, виривання волосся, діти по кілька годин коліньми стояли на мішку з сіллю. У 1875 році почало діяти однокласне земське училище. Приміщення училища не ремонтувалось, і місцевий учитель так доповідав про нього у 1896 році комітету грамотності: «В школі тіснота, сиро…, погане приміщення, старі вікна і двері тут сильно прогнили… доводять як учнів, так і вчителів до простудних захворювань. Школа потребує ремонту або нового приміщення, але сільська громада не звертає на це уваги». Крім 4-х однокласних земських шкіл та церковнопарафіальної школи, в Миколаївці у 1913 році було ще двокласне т. зв. міністерське училище. Однак 70 проц. населення дореволюційного села було неписьменним. Не всі діти бідноти могли потрапити до школи. Не всіх бажаючих приймали вчитися, та й крім того з малих літ вони змушені були допомагати батькам у господарстві. Багатьох з них віддавали в найми. Тільки невеликій частині бідноти вдавалося здобути освіту. Допомагали їм у цьому прогресивно настроєні вчителі села Д. Н. Пищулка, А. Д. Маляров та інші.
Ще більше погіршало життя трудящих під час першої світової війни. Село залишилося без робочих рук. Реквізиція коней позбавила тягла багато господарств. Викликана війною дорожнеча життя по-різному відбилася на становищі окремих соціальних груп селянства. Якщо біднота, сільськогосподарські робітники терпіли нестатки, то поміщики і куркулі наживалися, продаючи сільськогосподарські продукти за нечуваними на той час цінами. Це не могло не впливати на загострення боротьби селянства проти поміщиків і куркульства.
Звістка про Лютневу революцію надійшла у Миколаївку на початку березня. На майдані біля волосної управи відбувся мітинг. Було заарештовано представників місцевої влади. Вже в квітні відбулися вибори до волосної Ради. Однак обраними виявилися, головним чином, представники заможних верств населення, які захищали свої класові інтереси.
В грудні 1917 року в село приїхав безпосередній учасник Жовтневого збройного повстання в Петрограді матрос Балтійського флоту Й. Коцюба. Він розповідав односельчанам про штурм Зимового палацу, про Леніна. На початку січня 1918 року миколаївці переобрали волосну Раду селянських депутатів. Почався розподіл поміщицької землі, інвентаря, худоби. Активну допомогу органам Радянської влади подавали революційно настроєні вчителі села П. Н. Пищулка і його брат Д. Н. Пищулка.
Ця робота була перервана австро-німецькою окупацією. В Новомосковському повіті лютували два «експедиційні» загони, які відбирали у селян худобу, зерно і повертали їх поміщикам. Вони розстрілювали і вішали активістів, сікли селян різками.
Влітку 1918 року під керівництвом більшовицьких організацій у повіті почали формуватися партизанські загони. Миколаївський загін очолили селяни-бідняки М. К. Хижняк та Д. І. Бутенко Ч Партизани переховувалися в Самарському лісі. Селяни приходили сюди із зброєю, що збереглась у них ще з часів імперіалістичної війни. Частину зброї привезли з Павлограда, частину відбили у гетьманців.
Повстання проти німецько-австрійських окупантів почалося 26 жовтня 1918 року. Озброєні люди поспішали до приміщення волосної управи, на даху якого майорів червоний прапор. Від імені революційного комітету в той день у селі було проголошено відновлення Радянської влади. Волревком скасував усі розпорядження гетьманських властей, приступив до розподілу землі між селянами. Вчителі записували дітей до школи, яка 28 жовтня повинна була розпочати навчання. В селі налагодили патрульну службу, її несли партизани. Вони відбили спроби карального загону Чернова захопити Миколаївку.
Наприкінці листопада 1918 року було обрано волосну Раду селянських депутатів. У повідомленні від 4 грудня 1918 року про хід повстанської боротьби проти гетьманців і петлюрівців у повітах Катеринославської губернії зазначалося, що «… в найбільш революційних червоних ядрах в селах Василівці, Афанасівці і Миколаївці уже діють Ради. Економії взяті на облік». В селі відбувся мітинг, на якому прийняли резолюцію про допомогу катеринославцям у вигнанні петлюрівців. У січні 1919 року бійці Миколаївського повстанського загону брали участь у боях за визволення Новомосковська і Катеринослава.
Героїчно боролося населення і проти денікінців. Влітку та восени 1919 року Миколаївський підпільний ревком зірвав мобілізацію, яку проводили представники денікінської влади. Уповноважені ревкому зустрічали на околиці Миколаївки новобранців з ін. волостей і завертали додому. Багато звільнених таким чином селян вступили до партизанських загонів. У загоні миколаївців, який налічував понад 100 чол., були Є. Г. Яланський, Т. Я. Готвянський, Л. М. Дуб та інші. Обороняючи Новомосковськ від денікінців, загинув організатор революційної молоді в Миколаївці командир комуністичного взводу Новомосковського гарнізону Й. Коцюба.
Наприкінці грудня 1919 року в Миколаївці відновилась Радянська влада. Головою волревкому призначили М. К. Хижняка, а після переводу його до повітового військкомату з лютого 1920 року ревком очолював Г. Стоян.
Навесні 1920 року утворився партійний осередок у складі 7 комуністів, серед них були Г. Стоян, С. Хорішко, К. Хорішко, В. Лисогоря, А. Щербина та інші. У вересні того ж року організовано комсомольський осередок, до якого входило 8 чоловік. Кістяком осередку були молоді комуністи і комсомольці А. Щербина, К. Хорішко та інші.
Активну участь у боротьбі за зміцнення Радянської влади на селі брав комітет незаможних селян, створений у травні 1920 року, на чолі з Д. Л. Дерев’янком. До складу комітету входило 2 комуністи. Діяльність комнезаму нерозривно зв’язана з втіленням у життя ленінської аграрної політики. За рахунок земель, конфіскованих у князя Урусова та церкви, площа селянського землекористування збільшилася на 4822 десятини і становила 13 021 десятину. Комітет незаможних селян організував перевибори правління сільськогосподарської кооперації, куди проникли куркульські елементи. До правління було обрано представників від незаможного селянства і парторганізації.
Багато комуністів, комсомольців та комнезамівців села мужньо боролися проти бандитизму на Новомосковщині. Так, комісаром комуністичного підрозділу, а пізніше — Новомосковського комуністичного загону був житель села П. К. Хижняк. В тому ж загоні командирами взводів були О. Скакун, М. Бродянко, Н. Карноза, К. Хорішко та інші. Бойові подвиги миколаївців були гідно відзначені урядом, зокрема, П. Хижняка та К. Хорішка нагороджено орденами Червоного Прапора.
Ще в перші роки відбудовного періоду в селі створено колективне об’єднання, яке займалося садівництвом та насінництвом. До його складу увійшли всі члени Миколаївського комнезаму.
Восени 1927 року комнезамівці організували ТСОЗ «Незаможник», першим головою його обрали М. Ф. Яланського, а у 1928 році — Ю. А. Гирича. Товариство об’єднувало 60 господарств. На базі ТСОЗ’у в 1929 році виникла перша артіль. Організаторами її були Ю. А. Гирич, М. І. Бродянко, В. І. Бродянко, І. В. Куций, М. Ф. Яланський.
В степу поблизу Миколаївки на колишніх поміщицьких землях у 1928 році було засновано артіль «Дніпрельстан», головою її обрали О. Р. Щербину 9. В тому ж році артіль одержала від Новомосковського райвиконкому трактор «Фордзон». Першим трактористом став член артілі А. О. Карноза.
Уже у 1930 році в Миколаївці було 6 сільськогосподарських артілей, до яких вступили майже всі бідняцькі та середняцькі господарства. Багато уваги зміцненню колгоспів приділяв партійний осередок села. За період з 1 січня 1929 року по 1 квітня 1930 року до нього вступило 16 чоловік.
У тому ж році на станції Кільчень було створено МТС. Невдовзі на околиці села для обслуговування місцевих колгоспів утворилася тракторна бригада на чолі з М. Деркачем. У 1932—1933 рр. в селі організували тримісячну школу трактористів. Цією професією оволоділи місцеві жителі С. Й. Зеленський, Т. А. Бичівник та інші.
Партійна організація села і сільська Рада спрямовували свою увагу на розвиток сільськогосподарського виробництва. Проводилися заняття з ланковими і бригадирами по підвищенню агротехнічних знань та семінари по обміну досвідом роботи. Серед колгоспників широко розгорнулося соціалістичне змагання за підвищення врожайності зернових та продуктивності тваринництва. В колгоспі «Оборона» H. І. Мосьпан у 1936 році одержала від кожної свиноматки по 20 ділових поросят. За цей успіх її нагороджено орденом Леніна. Високе довір’я виявили трудящі, обравши її депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання. Колгоспи «Оборона» і «Новий побут» брали участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. У 1939 році її учасниками були 5 колгоспників, наступного року — 19.
З кожним роком заможнішим і культурнішим ставало життя селян. На вулицях, у школах і клубі з’явилося електричне освітлення. Медичну допомогу жителям подавала амбулаторія.
В Миколаївці було 2 початкові, 2 семирічні та середня школа, яка до війни зробила 4 випуски. Якщо до революції початковим навчанням було охоплено 200 дітей, то в 1939—1940 рр.— близько 2 тисяч. Після закінчення вищих навчальних закладів повернулися до рідного села і стали працювати вчителями О. Скакун, А. Щербина, О. Саєнко та інші. Вже до 1939 року 240 жителів Миколаївки здобули вищу освіту, 7 з них стали лікарями, 8 — агрономами, 4 — інженерами, 88 — учителями. Уродженець Миколаївки, льотчик-винищувач П. А. Антонець брав участь у боях за республіканську Іспанію і відзначений урядовими нагородами.
З перших днів Великої Вітчизняної війни в Миколаївці створено винищувальний загін, командиром якого призначили секретаря партійної організації колгоспу «Новий побут» І. В. Пихаленка. З наближенням фронту партійні та радянські органи почали евакуацію населення, колгоспного майна та худоби до Ростовської області.
27 вересня 1941 року гітлерівці окупували село. Від їх рук у перші дні окупації загинули полевод колгоспу ім. Чкалова О. М. Литвиненко, трактористка комсомолка М. Ф. Зел енська, секретар комсомольської організації С. І. Хиря. Фашисти примусили їх вирити собі могилу і розстріляли на очах жителів села.
Партизанська група Миколаївки, яку очолив директор Житомирського сільськогосподарського інституту комуніст С. С. Філоненко, вже в перші дні окупації підірвала біля сільської Ради німецький танк, згодом висадила в повітря 2 мости на залізничній лінії Губиниха—Новомосковськ. Партизани знищували німецькі склади, не давали вивозити молодь до Німеччини. Вони також напали на німецький штаб у селі Мар’янівці й обстріляли колону німецьких автомашин.
12 лютого 1942 року гітлерівці заарештували і розстріляли 10 партизанів, у т. ч. й С. С. Філоненка. Разом з ними були розстріляні і колгоспники — комуністи І. Г. Кривошия, П. С. Кривошия та інші.
25 лютого 1943 року радянські війська визволили Миколаївку. Але через три дні фашисти знову захопили село. В ці дні вони розстріляли К. С. Потапенка, колишнього голову колгоспу «Новий побут» П. Н. Зубаненка, вчителів А. Г. Потапенка і Валентину Німець, спалили майже третину села. За період фашистської окупації загинуло 134 жителі села, близько тисячі гітлерівці насильно вивезли до Німеччини.
У партизанському загоні Новомосковськом району, яким командував П. Я. Жученко, боролися миколаївці — бригадир тракторної бригади комуніст О. Д. Лікоть, голова колгоспу «Воля» М. Т. Литвиненко та інші. За подання допомоги партизанам був розстріляний колгоспник артілі «Оборона» Л. А. Шкуронат.
Багато миколаївців відзначилися на фронтах Великої Вітчизняної війни. В серпні 1941 року в жорстоких боях на території Дніпропетровської області брали участь і жителі Миколаївки, серед них — учасник громадянської війни О. Н. Скакун. Пізніше за завданням Державного Комітету Оборони він брав участь у формуванні Другої польської армії, за що польський уряд нагородив його Грюнвальдським орденом хреста і грамотою. Вихованець сільської комсомольської організації льотчик-винищувач Ю. А. Кривошеев захищав Батьківщину в Заполяр’ї.
За три місяці війни він здійснив 120 бойових вильотів, брав участь у 25 повітряних боях і в кожному з них виходив переможцем. 9 вересня 1942 року гвардії лейтенант Юхим Кривошеев, рятуючи товариша, який під час бою потрапив у скрутне становище, пішов на таран ворожого літака. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1943 року відважному льотчику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його іменем названо одну з вулиць Миколаївки, його ім’я носить також піонерська дружина Миколаївської середньої школи.
Багато уродженців Миколаївки відзначилося в роки війни на трудовому фронті. В період блокади Ленінграда за завданням Державного Комітету Оборони М. І. Недужко керував прокладанням бензопроводу по дну Ладозького озера. За це його було нагороджено орденом Червоного Прапора. Після війни, 26 червня 1946 року, Рада Міністрів СРСР присудила йому Державну премію за удосконалення методів проведення будівельних робіт.
22 вересня 1943 року Миколаївка була визволена від німецько-фашистських загарбників. За період тимчасової окупації ворог завдав селу величезних збитків. Спалено приміщення середньої і початкової шкіл, лікарні, всі колгоспні ферми, зерносховища, молочарню, вивезено худобу, попсовано сільськогосподарський інвентар. Загалом колгоспам, що були розміщені на території, підпорядкованій сільській Раді, завдано збитків на суму 111 325 тис. карбованців.
Велику роль у відбудові і розвитку села відіграли сільські комуністи. В березні 1944 року їх було всього 5 чол., на кінець 1944 року — уже 9 членів і 3 кандидати партії. В їх числі були голова колгоспу ім. Чкалова партизан громадянської війни О. Р. Щербина, завідуюча молочно-товарною фермою колгоспу «Оборона» Н. І. Мосьпан, голова сільради І. П. Касьяненко. Секретарем територіальної партійної організації працював тоді Г. М. Деркач. На початок 1945 року в селі було 144 комсомольці.
З перших днів після визволення трудівники села почали відновлювати зруйноване ворогом господарство. Весною 1944 року літні колгоспники і молодь артілі ім. Чкалова за п’ять робочих днів скопали лопатами 74 га під посів ярої пшениці. Багато жінок виконували норми па 130—150 проц. Миколаївські колгоспи ім. Чкалова та «Оборона» зайняли того ж року відповідно перше і друге місця в Новомосковському районі за розвитком громадського тваринництва. На збиранні врожаю особливо відзначилися колгоспниці О. Л. Гора та Я. І. Бутенко.
Протягом літа 1944 року в колгоспі «Дніпрельстан» з 96 хат, знищених фашистами, було відбудовано 84. Комсомольці і молодь колгоспу «Оборона» за короткий час збудували корівник на 200 голів худоби.
Вже у 1945. році в колгоспі ім. Чкалова було освоєно довоєнні посівні площі. За підсумками соціалістичного змагання 1945 року колгосп став переможцем в області і республіці. Йому присудили перехідні червоні прапори Дніпропетровського обкому партії та облвиконкому, а також Раднаркому УРСР.
Ланки М. Плохої, Н. Кухар та М. Куцої з колгоспу ім. Чкалова збирали по 70 і більше цнт кукурудзи з гектара. За рахунок передових колгоспників зросли ряди партійної організації села. На початку 1947 року з територіальної організації виділяються, як самостійні, парторганізації колгоспів «Нове село», «Оборона» і «Новий шлях». Ще раніше було створено партійну організацію в колгоспі ім. Чкалова. Організаторами відбудови господарства і культури села були комуністи. Партійні організації широко розповсюджували досвід роботи чкаловців, організовували соціалістичне змагання. Для навчання бригадирів і ланкових в артілі ім. Чкалова у 1948 році було створено колгоспний університет. Заняття проводили тут працівники інститутів Дніпропетровська і спеціалісти сільського господарства району. Широко застосувавши передову агротехніку, чкаловці у тому ж році на площі 1023 га зібрали урожай зернових культур в середньому по 23,5 цнт з га, в т. ч. озимої пшениці на площі 420 га по 24,5 цнт, кукурудзи на площі 98 га — по 30,4 цнт з та 2. Ці досягнення колгоспників дістали високу оцінку на XVI з’їзді Комуністичної партії України у звітній доповіді ЦК КП(б)У.
Указом Президії Верховної Ради СРСР за досягнення високих урожаїв у 1948 році 15 колгоспникам артілі ім. Чкалова присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, 11 колгоспників нагороджено орденом Леніна, 37 — орденом Трудового Червоного Прапора, 54 — медаллю «За трудову відзнаку». Звання Героя Соціалістичної Праці були удостоєні голова колгоспу лауреат Державної премії О. Р. Щербина, бригадир рільничої бригади М. ІО. Бродянко, бригадир тракторної бригади І. Ф. Гунько, тракторист Д. Т. Лисогоря, ланковім. І. Плоха, Н. С. Зубаненко, Г. А. Дерев’янко, Н. Г. Зеленська, Г. С. Карноза, Н. М. Кухар, М. І. Куца, Г. Г. Лисогоря, Г. Г. Сухіна, Г. П. Хорішко і О. В. Щербина. Всього з колгоспу урядовими нагородами відзначили тоді 117 чол., серед них — 9 комуністів і 13 комсомольців. У 1948 році в ряди передових по виробництву зерна в районі виходять артілі «Нове село», «Оборона», «Степ». За трудові досягнення у тому ж році нагороджено 51 колгоспника з артілі «Оборона».
В наступному році трудівники колгоспу ім. Чкалова досягли нових успіхів. Ланкових Героїв Соціалістичної Праці Н. С. Зубаненко, М. І. Куцу, М. І. Плоху нагородили другим орденом Леніна, а ланковим-орденоносцям М. Є. Карнозї та Г. Г. Неділько присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Всього в 1949 році уряд нагородив орденами і медалями 54 передовики артілі. Урядові нагороди трудівникам села вручав перший секретар Дніпропетровського обкому партії Л. І. Брежнєв.
Слава про миколаївських хліборобів облетіла всю країну. В село для ознайомлення з життям і роботою колгоспників приїздили працівники сільського господарства, представники партійних і радянських органів інших районів. Перед колгоспниками виступали письменники О. Гончар і М. Стельмах. Колективи артистів MXАТу і республіканських театрів показували колгоспникам фрагменти з вистав.
Великих успіхів досягли трудящі села в наступні роки. У 1958 році за нові досягнення в розвиткові сільського господарства нагороджено групу передовиків, у т. ч. орденом і Леніна — 3, орденом Трудового Червоного Прапора — 4, орденом «Знак Пошани» — 5 чоловік. Того ж року колгоспи ім. Калініна та ім. Чкалова об’єдналися в одну артіль — ім. Калініна. Наступного року ця артіль злилася з колгоспом ім. Горького. За укрупненим багатогалузевим господарством зберегли назву ім. Калініна. Колгосп мав 10 077 га земельних угідь. За роки семирічки помітно зміцніла його матеріально-технічна база. Якщо у 1958 році тут був 41 трактор, то в 1965 році — 57, відповідно збільшилась і кількість комбайнів з 26 до 41, автомашин — з 27 до 41. Виробництво молока за той період зросло з 251 цнт до 392 цнт, а м’яса — з 35,6 цнт до 53 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь. Якщо у 1958 році грошовий прибуток господарства становив 1390 тис. крб., то в 1965 році — 2490 тис. карбованців.
У 1964 році Рада Міністрів УРСР визначила колгосп ім. Калініна як опорно-показове господарство щодо використання мінеральних добрив. Чітке додержання вимог агротехніки, висока культура землеробства дають можливість колгоспові рік у рік добиватись підвищення врожайності. Так, у 1965 році озимої пшениці зібрали тут по 28,8 цнт з га, кукурудзи — по 42 цнт, ячменю — по 27,7, соняшнику — по 20,5, цукрових буряків — по 275 цнт з гектара. Збільшуючи виробництво сільськогосподарської продукції, артіль одночасно добилася зниження її собівартості. Якщо центнер зерна озимої пшениці у 1964 році коштував 3 крб. 24 коп., то в 1965 — 1 крб. 73 копійки.
Колгосп не раз був учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР і нагороджений золотими медалями. Джерело успіхів колгоспної Миколаївки — в умілому поєднанні досвіду роботи старих досвідчених майстрів землеробства і тваринництва, Героїв Соціалістичної Праці (в селі їх проживає 12 чоловік) з досягненнями молодих трудівників артілі.
Виконуючи рішення березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС, з метою впровадження передового досвіду і комплексної механізації в артілі ім. Калініна створено 5 механізованих ланок по вирощуванню сільськогосподарських культур без затрат ручної праці. За допомогою вчених Дніпропетровського сільськогосподарського інституту широко застосовується науково обгрунтована система внесення мінеральних добрив під різні культури. Для вивчення передових методів праці тваринників проводяться семінари працівників ферм, організовуються виступи спеціалістів по радіо і на сторінках колгоспної багатотиражної газети «За комунізм». 75 чоловік — бригадири, ланкові, обліковці — в 1966 році закінчили дворічну школу агрохімічних знань і одержали посвідчення майстрів сільського господарства.
У зв’язку із зростанням обсягу виробництва з колгоспу ім. Калініна в 1966 році було виділено артіль ім. Горького. На ланах обох артілей в 1968 році працювало 73 трактори, 20 зернових, 14 кукурудзозбиральних, 6 бурякозбиральних і 6 силосозбиральних комбайнів. На тваринницькі ферми, токи, в ремонтні майстерні проведено електричний струм.
Значну допомогу колгоспам у впровадженні механізації подають шефи — листопрокатний і трубний цехи Новомосковського металургійного заводу. В 1966 році вони завершили спорудження зрошувальної системи на площі 150 га. Електрозварювальним зварили стальну трасу трубопроводу довжиною 5 кілометрів. Наступного року шефи збудували тракторно-польовий стан, механічну майстерню, електричну лінію високої напруги довжиною 6 км, критий тік.
У 1967 році калінінці виростили по 36,2 цнт зернових на кожному га посіву. Понад план вони продали майже півтори тисячі тонн пшениці. На 100 га сільськогосподарських угідь тут вироблено молока 414 цнт, м’яса — 54 центнери.
Успішно розвивається господарство колгоспу ім. Горького. На всіх тваринницьких фермах тут запроваджено механізацію кормороздачі, поїння тварин та очистки приміщень. На молочно-товарних фермах впроваджено автодоїння корів. У 1967 році врожайність зернових становила 35,5 цнт з га; на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено молока — 427 цнт, м’яса — 52,3 центнера.
У 1966 році 21 трудівника (обох артілей) було нагороджено орденами і медалями, серед них орденом Леніна бригадира комплексної бригади Г. І. Бутенка, бригадирів тракторних бригад П. Г. Литвиненка та Г. 3. Мосьпана, бригадира комплексної бригади Ф. Д. Бондаря. Тепер у Миколаївці понад 500 орденоносців. За успіхи, досягнуті в сільськогосподарському виробництві, в 1966 році Головний комітет ВДНГ нагородив артіль ім. Горького Дипломом 1-го, а колгосп ім. Калініна — Дипломом 2-го ступеня. Дипломом Пошани нагороджено бригадира комплексної бригади артілі ім. Калініна Г. І. Бутенка, золотою медаллю і грошовою премією— голову колгоспу ім. Горького І. О. Пархоменка, а срібною медаллю і грошовою премією — бригадира комплексної бригади артілі ім. Калініна І. С. Жарка.
В авангарді боротьби за дальше зміцнення і піднесення колгоспного господарства, за підвищення матеріального і культурного рівня колгоспників йдуть комуністи і комсомольці села. В січні 1968 року в Миколаївці налічувалось 125. комуністів (в колгоспі ім. Калініна — 63, колгоспі ім. Горького — 43 і 19 чол. у миколаївській територіальній парторганізації). Більшість з них працюють безпосередньо на виробництві: в рільництві — 45, у тваринництві — 28 та на ін. ділянках сільського господарства — 27 чоловік. Всі комуністи навчаються в гуртках і школах партійної освіти. Тут діють 3 політшколи, гурток по вивченню конкретної економіки. В комсомольських організаціях налічується 228 комсомольців, які є надійними помічниками комуністів.
З кожним роком поліпшується життя трудівників Миколаївки. Один з перших колгоспів села називався «Незаможник». Як дивно звучить це слово тепер, коли в 1967 році дві миколаївські артілі одержали прибутку 3 млн. 133 тис. крб., коли в особистому користуванні колгоспників — понад десять легкових автомашин, близько 400 мотоциклів, понад 1000 радіоприймачів, до 500 телевізорів.
Велику увагу благоустрою села приділяє Миколаївська сільська Рада. До її складу входить 56 депутатів, 18 з них трудяться в рільництві, 14 — в тваринництві, 6 — механізаторами, 18 — службовців. При сільраді працюють 5 комісій: сільськогосподарська, соціалістичної законності, шляхобудівельна і благоустрою, культурно-побутова, фінансово-бюджетна. До складу активу Ради входить 110 чоловік.
Лише у 1966 році в Миколаївці побудовано 39 будинків колгоспників і службовців загальною площею 2240 кв. метрів. Вулиці села зелені, в центрі його красиві споруди — Будинок культури, магазини, їдальня. За участю депутатів і активу села до 50-річчя Радянської влади на території колгоспу ім. Горького збудовано побутовий комбінат, дитячий комбінат на 70 місць, новий магазин. В артілі ім. Калініна відкрито колгоспний клуб на 432 місця.
У середній та двох восьмирічних школах 55 учителів навчають 680 учнів. Сотні миколаївців стали інженерами, лікарями, вчителями, комбайнерами, трактористами. Тільки за останні 12 років здобули вищу та середню освіту понад 530 жителів села. У 1968 році в Миколаївці працювало близько 100 чол. інтелігенції.
Кожного вечора у вільний від роботи час трудівники села можуть подивитися кінофільм або виставу, послухати концерт. Будинок культури має зал для глядачів на 700 місць. Тут проводяться тематичні вечори, дні новатора, вечори трудової слави, читаються лекції. Тільки за 1967 рік членами товариства «Знання» прочитано 398 лекцій. Сюди часто приїжджають артисти дніпропетровських обласних театрів. До по-слуг жителів села — центральна сільська бібліотека. Є бібліотеки в школах, колгоспах, у бригадах і польових станах організовано пересувки.
Так за роки Радянської влади змінилося село. Зірки, запалені Великим Жовтнем, золотом сяють на грудях хліборобів, світяться у безлічі електричних вогнів.
К. М. ВАЩИНСЬКИЙ, В П. НАЙДІОН, О. А. СТЕПАНЕНКО, К. П. ТОРШИН.