Новомосковськ, Новомосковськіїй район, Дніпропетровська область
Новомосковськ — місто обласного підпорядкування, районний центр. Розташований на правому березі Самари, лівої притоки Дніпра, за 27 км на північний схід від Дніпропетровська. Зв’язаний залізницею з Дніпропетровськом, Харковом, Дніпродзержинськом, Павлоградом. Через місто проходять автомагістралі Москва—Сімферополь і Київ — Донецьк. Населення — 59 300 чоловік.
Перші поселення на території сучасного Новомосковська належать до III тисячоліття до н. е. При розкопках курганів ямної культури бронзової доби археологи виявили поховання, в яких знайшли зброю, крем’яні знаряддя праці, глиняні ліпні горщики. У 1932 році, під час будівництва Новомосковського жерстекатального заводу, розкопано та досліджено кілька курганів катакомбної і зрубної культур (II—І тисячоліття до н. е.).
У XVII столітті на околицях та поблизу сучасного Новомосковська запорізькі козаки заснували кілька хуторів-зимівників. Уже в 1672 році в Орловському Куті був Самарський Пустинно-Миколаївський монастир.
В 1687 році на т. зв. виборній раді, де в присутності князя В. В. Голіцина було обрано нового гетьмана, Переяславські статті Богдана Хмельницького доповнювалися 22 статтями, більшість яких стверджувала привілеї козацької старшини. В одній з них було зазначено, що для захисту російських кордонів від татарських набігів треба побудувати укріплені міста-фортеці на Дніпрі проти Кодака, на ріках Самарі, Орелі та в гирлах Берестової і Орчика.
Будівництво найважливішого з цих міст-фортець на березі Самари було розпочато в березні, а закінчено 1 серпня 1688 року. На спорудженні фортеці працювали козаки 6-ти полків — усього 20 тис. чоловік. Після закінчення будівництва гетьман, згідно царського указу, запросив сюди поселенців — українців та росіян.
Місце для поселення було відведено за кріпосним валом. Новозбудовану фортецю назвали Ново-Богородськом. Так було покладено початок місту Стара Самара. Сама фортеця проіснувала до 1711 року, тобто до того часу, коли за Прутським договором кордони Російської держави відсунулися на північ до річки Орелі. Опустіли запорізькі хутори-зимівники. У 1736 році фортеця Ново-Богородськ була відновлена під назвою Самарського ретраншемента.
Згодом на землях між Старою Самарою і Самарським Пустинно-Миколаївським монастирем почали оселятися запорожці, що поверталися з вигнання. Вони заснували тут слободу Самарчик, або Новоселицю. Значну частину населення становили також переселенці з розташованого поблизу міста Старої Самари. Новоселиця стала центром Самарської паланки. Тут у першій половині XVIII століття було побудовано сторожове укріплення для захисту слободи від татарських нападів. Неподалік від слободи проходив Кримський шлях, по якому татари поверталися із здобиччю. Козаки часто відбивали в них полонених.
На початку другої половини XVIII століття в Новоселиці проживало 9227 чоловік. Розвинуте було землеробство, з часом дістала значне поширення і торгівля.
З розвитком феодально-кріпосницьких відносин посилюється класова боротьба козацьких низів проти феодального гніту. Біднота Новоселиці брала активну участь у Коліївщині. У Самарському монастирі розповсюджувалися листи одного з ватажків повстання — Максима Залізняка, в яких він закликав до боротьби проти феодалів. Значна частина козацької бідноти приєдналася до загонів Залізняка. Під час селянської війни 1773—1775 рр. посланці О. Пугачова закликали населення слободи до повстання. У серпні 1774 року в Старій Самарі з’явився один з тих посланців — Василь Злий, або Журба.
Після ліквідації Запорізької Січі Новоселиця ввійшла спочатку до складу Азовської губернії. У 1784 році було утворено Катеринославське намісництво. У зв’язку з тим, що Катеринослав І заснували в низині, яку часто затоплювало підчас повені, це місто перенесли на високий правий берег Дніпра, а на його місці утворили повітове місто Новомосковськ. З тієї ж причини, що і Катеринослав, проіснувало воно тут недовго і було перенесене вниз по Самарі до Богородицького ретраншемента. З 26 вересня 1794 року Новоселиця стала повітовим центром, який з того часу почав називатися Новомосковськом.
Зручне розташування міста на річці Самарі, родючі землі значно сприяли його зростанню.
29 липня 1811 року затверджено герб Новомосковська. У верхній частині герба на блакитному небі було зображено висхідну зорю, що символізувала благоденство краю; внизу на малиновому фоні — зломлену шаблю, як знак ліквідації Запорізької Січі.
На початку XIX століття Новомосковськ був невеликим повітовим містом, в якому проживало лише 7919 чоловік населення. Місто мало 1095 дерев’яних будинків. Тричі на рік тут відбувалися ярмарки. Сюди приїжджали купці з різних міст Росії, які потім збували куплене тут сало у Варшаву, Одесу, Бердянськ; дьоготь і смолу — у Таврійську і Харківську губернії; цілими стадами відправляли звідси худобу до Москви та Петербурга.
Велике патріотичне піднесення серед населення міста викликала Вітчизняна війна 1812 року. Представники різних верств виявили бажання йти добровольцями до армії. У заяві дрібного чиновника Д. Кострубо-Корецького, зокрема говорилося: «Не можу стерпіти байдуже, що вороги розорюють дорогу Вітчизну нашу…, що брати наші вмирають на полі брані, що синів російських пригноблюють вороги, а я сиджу тут марно, маючи сили душевні і м’язи міцні… Відправте мене на оборону улюбленого міста Москви чи до армії. Не пошкодую ні сил, ні життя свого для захисту дорогої Вітчизни».
Напередодні реформи 1861 року в Новомосковську проживало 9786 чоловік, в т. ч. міщан і державних селян — 6635, дворян — 343, духівництва — 66, купців — 230. У 1858 році місту належало 5023 десятини землі. Міським господарством, громадськими і судовими справами відали ратуша, словесний суд при ній та квартирна комісія.
Розвиток ремесла і торгівлі, збільшення населення вимагали від місцевих властей більше уваги приділяти благоустрою і будівництву міста. Ще у 1823 році було розроблено план перебудови Новомосковська, який передбачав його поділ на 70 кварталів. Окремо виділялися площі для ринку, ярмарку, постоялого двору, передбачалося також будівництво 746 цегляних і дерев’яних будинків. Але коштів бракувало, і місто будувалося повільно та безпланово.
В економіці міста, як і раніше, значну роль відігравало сільськогосподарське виробництво. Промислові підприємства були надто дрібні, кустарного типу. У 1861 році тут діяло 9 салотопних, воскобойних і шкіряних заводів, де налічувалося всього 32 робітники. Після реформи 1861 року економічний розвиток міста дещо пожвавився. Розширюється шкіряне виробництво, збільшується кількість швейних майстерень, з’являються нові підприємства. У 1864 році їх було вже 12. Вироблялося тут продукції на 130 тис. крб. Крім того, місцевій буржуазії належало 12 маслобоєнь, 22 вітряки, 5 крупорушок, на цих підприємствах працювало 228 ремісників. У 1882 році на шкіряному, костопальному, цегляному заводах та двох парових млинах було зайнято 38 робітників.
Все більшого розвитку набувала торгівля. У 1879 році тут налічувалося 160 крамниць з річним оборотом до 900 тис. крб. На ярмарки в 1887 році було завезено різних товарів на суму 128 тис. карбованців.
Населення міста за переписом 1897 року становило 12 900 чоловік. З них дворян — 406, духівництва — 85, купців — 267, міщан —4274, селян — 7756 чоловік.
Пережитки феодально-кріпосницького ладу гальмували не тільки розвиток економіки, а й поклали відбиток на культуру та побут населення Новомосковська. Тут у 1824 році була одна школа. У 1861 році в повітовому, парафіальному, казенному, єврейському училищах та приватній жіночій школі навчався 141 учень і працювало 15 учителів. Прагнучи поширити знання серед трудівників міста, член Харківського таємного революційного товариства Г. А. Залюбовський у 1861 році створив при повітовому училищі і утримував на свої кошти недільну школу.
У 1885 році відкрито чотирирічне земське ремісниче училище. У ньому викладали ковальсько-слюсарну і колесо-біло-теслярську справи, ливарне по міді ремесло. Крім того, тут давали знання по технології дерева, металів, а також по кресленню, технічному малюванню, ковці коней. До училища приймали хлопчиків 14-и років, які закінчили народну школу.
Це були здебільшого діти селян Новомосковського повіту.
У 1904 році в училищі налічувалося 52 учні. У чоловічій та жіночій гімназіях навчалися переважно діти дворян, духівництва, купців. Початкові ж школи слабо фінансувалися, життєвий рівень учителів був низьким. Земство встановило для викладачів таку малу заробітну плату, що вони залишали школи і виїжджали з міста.
Неймовірно тяжке матеріальне становище переважної більшості населення міста, політичне безправ’я, утиски в питаннях освіти і культури, і водночас невтомна масово-політична робота соціал-демократів — все це сприяло пробудженню політичної свідомості трудящих.
5 березня 1903 року на місцевій пошті в неоплачених листах з Одеси поліція виявила прокламації РСДРП, серед них «Рабочее слово» за грудень 1902 року, «Суд над селянами» та інші. В ніч на 13 серпня 1903 року на вулицях Новомосковська та на його околицях розкидано листівки із закликом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Поліції вдалося знайти 22 листівки, пізніше вона натрапила на прокламації «Промова сормовського робітника Заломова», «Промова столяра Михайлова», «Промови обвинувачуваних за участь у демонстраціях 1—5 травня, проголошені в суді Московської судової палати 28—31 жовтня 1902 року». 23 вересня 1903 року знову з’явилися листівки, які містили звернення до катеринославських робітників і новобранців.
Активну участь трудящі міста взяли у першій російській буржуазно-демократичній революції. На підтримку всеросійського жовтневого політичного страйку у 1905 році виступили студенти вчительської семінарії Новомосковська. У середині жовтня 1905 року припинили роботу робітники підприємств, працівники пошти, телеграфу, земської управи. На вулицях відбувалися мітинги.
Підпільну роботу в Новомосковську на той час вели професіональні революціонери — миколаївський робітник І. А. Чигрин та висланий з Петербурга за революційну діяльність І. М. Загурський. У донесеннях жандармського відділення не раз повідомлялося про агітаторів, які мали вплив на робітників, селян і учнів Новомосковська.
25 жовтня 1905 року відбулися перші сутички трудящих міста з поліцією, під час яких було вбито 2 і поранено 2 чоловіків. Місцеві власті просили катеринославського губернатора терміново подати військову допомогу. Надвечір прибула рота солдатів. У місті було оголошено військовий стан. Шляхом жорстоких репресій на деякий час вдалося придушити революційні виступи трудящих. 2 листопада 1905 року до Новомосковська прибула ще сотня козаків, 20 листопада — рота солдатів, а до січня 1906 року — загін козаків.
Навіть в умовах спаду революції більшовики організовували трудящих на боротьбу. У 1906 році в місті оформилася перша соціал-демократична група. Ведучи агітаційну роботу в масах, вона розповсюджувала революційні листівки, в т. ч. прокламацію «До всіх робітників і селян», у якій розповідалося про тяжке становище народу. Соціал-демократи вказували на головних ворогів свободи — капіталістів і царя. «Наша сила,— підкреслювалося в листівці,— в єдності. Тільки спільно можна перемогти ворога».
‘ Про авторитет соціал-демократичної групи серед населення свідчило кількісне її зростання. Зміцнювалася ця група й організаційно. Перед виборами до II Державної думи у Новомосковську діяв уже комітет РСДРП.
Проводячи передвиборну кампанію, комітет випустив прокламацію «До виборців», де викривалась політика монархістського «Союзу руського народу», який захищав інтереси царя і поміщиків. Соціал-демократи закликали населення не голосувати за чорносотенців Левченка, Власенка і Стрижевського, а віддати свої голоси РСДРП,— партії, яка дасть волю народу і землю селянам.
Протягом 1906 року Новомосковський комітет РСДРП випустив 6 листівок. Залежно від політичної обстановки в них висувалися відповідні лозунги, вимоги і заклики. Так, у «Зверненні з приводу розгону II Державної думи» викривалася антинародна політика царизму; в прокламаціях «Народові — народних представників» та «У нас в Росії йде боротьба» був заклик до робітників і селян не давати грошей до державної скарбниці. У «Зверненні до наглядача Новомосковського ремісничого училища» засуджувалися жандармські методи виховання молоді. У січні 1907 року Новомосковський комітет РСДРП випустив листівку, в якій відмежовувався від анархістів. Комітет заявив, що програма і тактика РСДРП своєю метою має організацію мас, а не хаос і безладдя, до чого прагнули анархісти.
Жорстоким репресіям піддав царизм учасників революційного руху. Лише в лютому 1907 року в Новомосковську було скасовано воєнне становище. Після поразки революції 15 жителів міста, активних учасників революційних виступів, заслано до Наримського краю. Серед них М. Андреева, Є. Козаченка, А. Рутнера та інших.
Напередодні першої світової війни дещо пожвавилося економічне життя міста. Цьому сприяло будівництво 2-х залізничних колій: однієї в напрямку від Харкова до Херсона, другої — в напрямку на Павлоград. Проживало тут понад 28,6 тис. чоловік населення. Крім підприємств по переробці сільськогосподарської сировини та деревообробних майстерень, діяли ще 5 цегелень, мідно-ливарна майстерня і 2 друкарні. На 58 невеликих підприємствах і майстернях було зайнято близько 3,3 тис. робітників. Основну масу жителів міста становили селяни, серед яких досить значним був прошарок куркульства, а також торговці, службовці. Збільшувалася тут кількість крамниць і лавок. Щорічно відбувалося 3 ярмарки. Грошові операції здійснювалися через 3, банки.
Хазяї міста — поміщики, банкіри, фабриканти, купці — майже не дбали про його благоустрій. Провулки з убогими халупами, непролазна грязюка навесні і восени, пилюка влітку — так виглядав Новомосковськ того часу. З 3007 житлових будинків 404 було з цегли, глинобитних — 735, решта — з дерева. Більшість будинків була крита комишем, 700 — залізом; черепицею — 150, деревом — 200. Місто освітлювалося 49 гасовими ліхтарями.
Низький рівень медичного обслуговування населення призводив до того, що в місті та повіті часто спалахували епідемії. Одна земська лікарня на 55 ліжок не спроможна була забезпечити медичною допомогою більшість населення. Місто Новомосковськ і весь повіт обслуговувало 10 лікарів, 13 акушерок і фельдшерів.
Дізнавшись про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції, трудящі Новомосковська на початку березня 1917 року ліквідували царські органи влади, роззброїли поліцію і створили народну міліцію. До 18 березня 1917 року в місті було обрано Раду робітничих депутатів 1 2. Більшість місць у ній захопили представники дрібної буржуазії. Велику допомогу новомосковським більшовикам у ті дні подавали катеринославські більшовики, які послали до міста агітаторів і пропагандистів, а також більшовицьку літературу. 9—10 липня 1917 року в Катеринославі відбулася термінова нарада представників Рад робітничих і солдатських депутатів, в якій активну участь брав член Новомосковської Ради Орлов. Особливу увагу приділяли більшовики створенню Червоної гвардії. Перші червоногвардійські загони у Новомосковську виникли після липневих подій у Петрограді.
Тимчасом буржуазні кола повіту, скликавши 9 вересня 1917 року з’їзд земських службовців — колишніх царських чиновників, спільно з есеро-меншовицькою більшістю Ради створили Новомосковський виконавчий комітет, який фактично був представником і провідником політики Тимчасового уряду. З 27 серпня 1917 року двічі на тиждень виходила газета «Новомосковская жизнь», в якій публікувались матеріали, що вихваляли Тимчасовий уряд, підтримувалась антинародна політика есеро-буржуазного виконкому. І все ж на засіданні міської Ради, що відбулося разом з представниками профспілок під тиском трудящих 20 вересня 1917 року, було прийняте рішення про встановлення робітничого контролю над промисловими підприємствами. Але на перевибори органів влади меншовики й есери згоди не дали.
В обстановці зростаючої активності трудящих до міста надійшла радісна звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, про перехід влади до рук робітників. Та для встановлення Радянської влади необхідно було подолати опір значних сил місцевої контрреволюції. Крім того, представники української буржуазно-націоналістичної Центральної ради наприкінці жовтня 1917 року при допомозі есерів і меншовиків сформували у Новомосковську націоналістичні війська, так звані гайдамацькі курені (полки)6.
При активній допомозі катеринославських та павлоградських робітників, керованих більшовиками, з участю червоногвардійців міста опір гайдамаків було зламано. Наприкінці грудня в Новомосковську перемогла Радянська влада. На чолі створеного революційного комітету став уродженець села Всесвятського Новомосковського повіту, колишній матрос Балтійського флоту, більшовик О. Чумак. Багато уваги приділяв ревком господарським питанням. Для налагодження промислового виробництва створювались кооперативи. До органів управління, суду та інших установ пішли більшовики. Ці заходи здійснювалися в обстановці мобілізації сил на відсіч німецьким окупантам.
На початку квітня 1918 року Новомосковськ захопили австро-німецькі війська. З перших днів окупації більшовики розгорнули серед населення міста велику політичну роботу. Лише серед австро-німецьких військ у Новомосковську проводили агітацію 42 чоловіка. У червні створено Новомосковський підпільний військово-революційний комітет, який перебував у селі Кулебівці, за 2 км від міста, в будинку революціонера X. П. Волошина. Комітет очолював спочатку О. Чумак, а після відрядження його у вересні до Курська — М. М. Макаров-Нікітін. Членами комітету були уродженець села Миколаївки, член партії з 1915 року Ф. Жарко, уродженець села Вільного Д. Л. Завральський, двадцятирічний юнак з бідняцької селянської сім’ї Біленко-Білий.
г Відповідно до настанов ЦК КП(б)У партизанські загони готувались до широкого наступу. У проведеній на початку листопада оперативній нараді при штабі ревкому взяли участь 80 представників підпільних комітетів партії, командири партизанських загонів, що діяли в Новомосковському повіті. Учасники наради розробили план визволення Новомосковська та інших міст і сіл від окупаційних військ.
У ніч з 21 на 22 листопада 1918 року партизанські загони почали наступ на Новомосковськ, де зосередилися великі сили окупантів і гетьманців. Вранці 22 листопада зав’язався жорстокий бій, який тривав дві години. Партизани розгромили ворожий гарнізон і захопили велику кількість зброї, продовольства, обмундирування. 300 політв’язнів, визволених з міської тюрми, влилося до партизанських загонів, які після відновлення у Новомосковську Радянської влади виступили на допомогу катеринославським робітникам. 500 партизанів і 85 підвід із зброєю та спорядженням було направлено до Павлограда, кавалерійський загін, що мав 300 чоловік,— до Нижньодніпровська, 50 партизанів і 25 підвід із зброєю — до Полтавської губернії.
Новомосковський ревком на чолі з М. М. Макаровим-Нікітіним організував посилену охорону пошти, телеграфу, казни. Провадилася велика робота по наведенню революційного порядку в повіті. «Ніде немає такого порядку й тиші, як в цій більшовицькій республіці»,— писала газета «Звезда».
22 січня 1919 року до Новомосковська ввійшли частини Червоної Армії. У місті, відповідно до наказу начальника штабу Харківської групи радянських військ від 25 січня 1919 року, з партизанських загонів під керівництвом Г. О. Колоса формується 14-й піхотний Радянський український полк. Активну участь у створенні цього полку взяли уродженець села Андріївни Новомосковського повіту А. П. Матвієнко, колишній робітник з Катеринослава С. С. Філоненко, член партії Н. І. Мироненко, комсомолець з-під Новомосковська П. Хижняк та інші. До кінця січня 1919 року полк було повністю сформовано. Молодь Новомосковська на заклик військового комісаріату 29 січня 1919 року послала до лав Червоної Армії майже половину свого складу.
Влітку комуністи і комсомольці міста проводили велику роботу по мобілізації трудящих на боротьбу проти денікінців. 21 червня 1919 року у складі 57-ї стрілецької дивізії героїчно билися з білогвардійцями 500 жителів міста. Наприкінці червня 1919 року кінний корпус генерала Шкуро захопив місто. Без слідства і суду озвірілі білобандити розстрілювали робітників і селян. Звірячу розправу вчинили вони і над комендантом міста А. А. Луценком та більшовиком І. Кирпою.
Для організації підпільної роботи і партизанського руху в тилу Денікіна в липні 1919 року Зафронтбюро ЦК КП(б) України послало на Придніпров’я близько 40 відповідальних партійних працівників. До Новомосковська з Катеринослава прибуло три чоловіка. Командуючим партизансько-повстанських військ Лозово-Синельниківського району, куди входив і Новомосковськ, був призначений Г. О. Колос (Колосов). Начальником штабу став голова Новомосковського підпільного ревкому М. М. Макаров-Нікітін. Багато жителів міста у складі повстанської бригади билися проти денікінських військ.
Більшовики, що діяли в підпіллі, не припиняли викривати справжню суть дрібнобуржуазних партій, які намагалися захопити керівництво партизанським рухом до своїх рук. У вересні 1919 року боротьбисти створили у місті т. зв. «безпартійний ревком», який очолив А. Дикий. Він скликав з’їзд представників 39 ревкомів Новомосковського повіту. Ініціативна оперативна група більшовиків на чолі з М. М. Макаровим-Нікітіним, що взяла участь у роботі з’їзду, добилася прийняття на ньому більшовицької резолюції.
26 вересня 1919 року в місті таємно відбувся з’їзд представників партизанських загонів, на якому було обрано більшовицький військово-революційний комітет (ВРК) на чолі з Л. Сологубом, членом повітового повстанського комітету. До складу ВРК ввійшли уродженець села Губинихи, посланець Кайдацького підпільного більшовицького комітету М. Порхун, член партії з 1917 року І. П. Чалий і представник з Новомосковська більшовик А. Г. Архипов.
Скориставшись з відсутності у Новомосковську денікінських військ, військово-революційний комітет 22 жовтня оголосив про взяття влади до своїх рук. 1 листопада Перший Новомосковський революційний полк на чолі з О. Г. Молибогою вступив до міста, але через 10 днів під натиском переважаючих сил денікінців відступив.
29 грудня 1919 року 1 бригада 14-ї Армії визволила Новомосковськ від білогвардійців. У місті почав діяти як орган влади повітовий ревком на чолі з А. Г. Архиповим. 31 грудня відбулися збори комуністів, на яких було створено тимчасовий комітет партії, а 13 лютого 1920 року на повітовій партійній конференції комуністи обрали повітовий партійний комітет. Розгорталася робота в профспілках. Спочатку виникла комуністична фракція з 4 чол. у «Спілці друкарів» та з 5 чол.— у спілці «Соціалістична культура». В липні створено комуністичну фракцію (8 чол.) у спілці «Голка» та у спілці металістів (5 чол.). «Все керівництво у профспілковому русі перейшло до рук комуністів»,— доповідав губернському комітету партії секретар повітового партійного комітету.
Багато уваги приділяв партійний комітет організації роботи на селі. Повіт був поділений на 7 районів, до кожного з них призначалися організатори. Наприкінці 1920 року в селах повіту було створено 26 партійних осередків.
Значну допомогу радянським і партійним органам міста та повіту подавали Катеринославський губернський партійний комітет і Катеринославський губревком. У лютому 1920 року відбувся повітовий з’їзд ревкомів, у роботі якого брав участь представник від губкому Е. І. Квірінг. На засіданні губревкому він доповідав про радянське і партійне будівництво у Новомосковському повіті. Квірінг був і на земельному з’їзді в Новомосковську. В своїй інформації губревкомові він зазначав, що необхідно послати збройні загони для боротьби з бандитизмом по селах повіту.
Розгортаючи господарське будівництво в місті і повіті, партійні та громадські організації Новомосковська водночас проводили велику роботу по мобілізації трудящих на боротьбу проти білополяків і Врангеля. У зв’язку з загостренням становища на Південному фронті Новомосковський повітовий комітет партії 21 серпня 1920 року вирішив провести мобілізацію всіх комуністів міста і запровадити воєнне становище. Для боротьби з куркульськими бандами було створено спеціальні загони. На чолі них стали секретар Новомосковського комітету партії К. М. Волович, А. А. Свічкаренко, І. Л. Турченко, І. А. Чуб та інші. У січні 1921 року спеціальний загін під командуванням Новомосковського військового комісара І. Ф. Мироненка одержав від губкому завдання знищити банду А. Петраша. У селі Всесвятському відбувся перший запеклий бій з бандитами, в якому загинув І. Ф. Мироненко. Незабаром Новомосковський загін остаточно розгромив цю банду в селі Перещепиному.
За допомогою повітового партійного комітету на початку 1920 року було створено комсомольську організацію: спочатку організовано ініціативну групу з 3-х чол. (Волович, Стеблов, Ніколаєвський), навколо якої об’єдналося 25 чоловік.
На початку березня відбулися вибори комітету. За допомогою повітового комітету партії комуністичні спілки молоді були створені також у Петриківці, Котовці та інших селах повіту. У деяких селах діяли ініціативні групи 1 2. Найактивнішими членами комсомольських осередків були діти бідняків — Н. Бабушкін, П. Онищенко, М. 3. Ткаченко. Комсомольці Д. Блюс, Г. Овчаров, І. Кириенко, В. Чуб відкрили список добровольців загону для боротьби з бандитизмом. Значну допомогу в цьому подавав губком комсомолу.
Групи комсомольських агітаторів, керівниками яких були більшовики — члени штабу агітосвіти, проводили велику роботу і в повіті. Щотижня комсомольці організовували суботники на залізничній колії Новомосковськ—Катеринослав—Павлоград. У міському клубі вони влаштовували вечори, диспути, ставили п’єси на революційні теми. За самовіддану боротьбу з бандитизмом та велику виховну роботу серед населення у 1921 році комсомольці П. Хижняк, Ф. Кравець, К. Хорішко та П. Деркач одержали урядові нагороди.
Роки імперіалістичної та громадянської воєн тяжко відбилися на житті Новомосковська. Занепали промисловість, торгівля, комунальне господарство. Кустарні підприємства — 10 бондарних, 35 бричкарських і колесних майстерень та 24 кузні були дуже дрібними і майже не діяли через відсутність сировини. Більшість населення працювала у сільському господарстві.
11 квітня 1921 року в Новомосковську проїздом були командуючий збройними силами України М. В. Фрунзе, К. Є. Ворошилов і С. М. Будьонний. Виступаючи перед трудящими міста, М. В. Фрунзе роз’яснив суть внутрішньої і зовнішньої політики Радянського уряду, політики миру, яка відповідала інтересам робітників і селян. Він говорив, що перед трудящими відкриваються можливості приступити до мирної праці.
На відбудову народного господарства партійні та громадські організації мобілізовували всіх трудівників міста. З 21 квітня по 7 травня 1921 року в повіті проходив двотижневик зміцнення партії. Якщо в березні партійна організація налічувала 120 комуністів, то в середині травня їх кількість зросла до 828 чоловік. У червні в Новомосковську почала працювати школа партійної освіти, в якій навчалося 20 чоловік. Комсомольська організація, яка у 1921 році налічувала 71 чол., багато сил віддавала політосвітній роботі серед молоді.
Велика робота проводилася серед професійних спілок. Майже всі їхні правління мали у своєму складі комуністів. Профспілки об’єднували трудящих різних професій. У 1923 році діяли спілки будівельників, друкарів, харчовиків, робземліс та інші. Тільки в робземлісі налічувалося 185 робітників 7. Вони проводили велику роботу щодо піднесення політичної і виробничої активності трудящих, залучення їх до соціалістичного будівництва.
Важливу роль у вихованні трудящих в дусі комуністичного ставлення до праці відігравали недільники і суботники, в проведенні яких активну участь брали комуністи, комсомольці і члени профспілки. Ще 7 лютого 1920 року в місті було проведено перший суботник, в якому взяли участь 650 чоловік. 3 лютого по травень 1921 року на 8-ми недільниках по заготівлі палива працювали 1056 чол., у т. ч. 511 комуністів, 165 членів профспілок, а також 380 червоноармійців. У жовтні в недільнику по навантаженню 28 вагонів лісоматеріалами брали участь 51 комуніст і 129 безпартійних. Успішно пройшов місячник допомоги Донбасу.
У березні 1922 року в робітничому театрі відбулися загальноміські збори членів профспілок, які розглянули питання про допомогу голодуючим дітям. З 4 до 11 березня проходив «Тиждень голодуючої дитини». Велику допомогу продовольством одержали трудящі міста від держави. В їдальнях харчувалося 600 дітей та 800 чол. дорослих. Всього по Новомосковському повіту допомогою держави користувалося 62 тис. чоловік.
Все відчутніші наслідки мала наполеглива боротьба за відбудову народного господарства. Велику роботу по організації промисловості міста, складанню виробничих програм підприємств проводив економічний відділ повітового профбюро. Стали до ладу відбудовані підприємства — державний лісопильний, а також державний і приватновласницький шкіряні заводи. 1 липня 1924 року почав працювати лісозавод «Червоний профінтерн». Було відкрито автомобільне сполучення між Катеринославом і Новомосковськом. На сьомі роковини Великої Жовтневої соціалістичної революції міська електростанція дала перший струм. По місту було встановлено більш 1000 ламп у приміщеннях і 12 великих ліхтарів на вулицях і площах.
Новомосковська партійна організація приділяла повсякденну увагу розвиткові кооперації. Ще в квітні—травні 1921 року під керівництвом повітового профспілкового бюро в місті почали утворюватися кооперативи. Міська споживча кооперація об’єднувала близько 500 членів. У 1923 році у Новомосковську і районі діяли райсільгоспспілка, міська і сільська споживчі кооперації, промислова кооперація, робітничий банк.
Міська партійна організація дбала також про поліпшення ідеологічної роботи серед трудящих. Провадилася лекційна пропаганда, широка культмасова робота, влаштовувалися літературні вечори, концерти тощо. 11 березня 1922 року в приміщенні театру ім. Т. Г. Шевченка проведено об’єднані збори партійних, профспілкових і комсомольських організацій разом зі слухачами політгуртків і представниками військових частин. Учасники зборів заслухали реферат про революційні мотиви, у творчості Т. Г. Шевченка. Цікавий вечір, присвячений пам’яті великого Кобзаря, організували учні педагогічної школи у робітничо-гарнізонному клубі. Змістовні літературні ранки проводилися у школах і центральній бібліотеці. 17 березня 1922 року урочисто відзначено день Паризької Комуни. Відбулися міські партійні збори, присвячені цій даті. На підприємствах, в організаціях і установах, у військових частинах гарнізону читалися доповіді про Паризьку Комуну, а 18 березня в робітничому театрі проведено мітинг.
Дійовою зброєю комуністичного виховання трудящих була більшовицька преса. У червні—липні 1921 року в Новомосковську виходили газети «Голос незаможного» та «Юний комуніст». Того ж року трудящі міста передплатили 394 прим, центральних газет, 12 прим, журналу «Известия ЦК КП(б)У», придбали 32 брошури В. І. Леніна про продподаток. Значну агітаційну роботу серед населення проводили політпрацівники 264 полку 30-ї Верхньоуральської дивізії, який перебував у Новомосковську.