Знаменівка, Новомосковськіїй район, Дніпропетровська область
Знаменівка — село, центр сільської Ради, розташоване за 18 км на південний схід від районного центру. Залізнична станція — Орлівщина. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Веселе, Новотроїцьке, Підпільне. Населення — 5192 чоловіка.
Знаменівка була заснована у 1779 році. В 1781 році в слободі проживало 468 чоловік, в 1793 році кількість населення зросла до 896 чол., в т. ч. 502 чоловіки і 394 жінки. Основним заняттям їх було хліборобство. Значне місце у господарстві посідало тваринництво, були розвинуті такі промисли, як рибальство, мисливство, бджільництво. Після ліквідації Запорізької Січі мешканці Знаменівки перейшли на становище державних селян. Перед реформою 1861 року в селі проживало 2842 чоловіка. Згідно з положенням про поземельний устрій державних селян, вони одержали 1372 наділи — усього 7792 десятини землі.
Про глибоке класове розшарування села після реформи красномовно свідчить зменшення земельних наділів на початок XX століття. На цей час населення зросло, а кількість землі залишалася незмінною. Тому на душу населення у 1897 році припадало по 1,4 десятини. Насправді ж бідняки мали далеко менше, а куркулі — по кілька десятків десятин. На початку XX століття 17 тис. десятин кращої землі навколо Знаменівки і сусідніх сіл належало поміщикові Мизку. Поміщицькі землі з усіх боків оточували селянські наділи, закривали шляхи до вигонів, водопою, лісу. Біднота змушена була за високу ціну орендувати поміщицьку землю.
В рапорті начальника катеринославського губернського жандармського управління в департамент поліції від 18 жовтня 1883 року зазначалося, що більшість поміщиків «…вбачає для себе вигоду в тому, якщо селяни малоземельні, це дає їм можливість мати дешевих робітників, а деякі з поміщиків навіть законні володіння селян намагаються привласнити собі, що було недавно з тим же поміщиком Мизком».
Численні пережитки кріпосництва на селі все більше загострювали класові суперечності. Значні виступи проти поміщиків тут сталися в період революції 1905— 1907 рр. 27 жовтня 1905 року новомосковський повітовий справник писав у рапорті катеринославському губернатору, що «настрій селян… Знаменівки, Орлівщини та інших вкрай збуджений і тривожний; вельми можливо чекати серйозних ускладнень, чому сприяє близькість Новомосковського повіту до Катеринослава». У зв’язку з цим він просив допомогти «в разі потреби військовою силою». 18 листопада 1905 року губернатор направив у село козаків.
Під впливом заворушень, що відбувалися в Новомосковському повіті, бідняки Знаменівки вирішили добитися зниження орендної плати на землю. Поміщик довго не поступався і справа дійшла до суду, який відхилив вимоги селян. Тоді обурені селяни зібралися громадою і розгромили поміщицьку садибу. Активними учасниками цих подій були жителі Знаменівки Г. Ф. Тарасенко та Р. Д. Попов. Поліція вистежила і схопила їх у той час, коли вони агітували селян. Обох засудили до тюремного ув’язнення. Тільки в середині 1914 року вони повернулися в село.
Переважна більшість жителів села виступала проти столипінської реформи. На сільському сході було схвалено рішення зберегти общинну форму землекористування. Але в умовах розвитку капіталістичних відносин община вже не могла уціліти. Куркулі, що першими почали виходити з неї, скуповували за півціни землю у бідняків, які не мали змоги обробити свої ділянки і сплачувати податки. В ці роки у Знаменівці розорилося понад 100 господарств. Частина селян змушена була кинути рідні місця і вирушити в далекі краї. Так, за 1908—1911 рр. звідси до Акмолінської губернії виїхало до 40 сімей. Тим, що залишилися в селі, доводилося найматися до куркулів та в економії поміщика Мизка. Старожили згадують, що платив він по 20 коп. за день, годував дуже погано — шматок хліба, миска кандьору або галушок — от і вся їжа. Наймити навіть склали приказку: якщо щось було вже зовсім погане, то про це говорили: «як мизківська галушка».
Дуже убогим був до революції побут більшості населення Знаменівки. В приземкуватих, тісних хатах тулилися великі сім’ї, спали тут на долівці, постеливши повсть. Взимку в хаті до ранку замерзала вода.
Селянам практично не подавалася медична допомога, бо у Знаменівці не було лікарні. А Новомосковська медична дільниця охоплювала територію з населенням 32 109 чоловік. Її обслуговували 2 лікарі, 3 фельдшери, 2 акушерки і провізор. Тому селяни частіше зверталися до знахарів. Фельдшер, що був у Знаменівці, через відсутність приміщення приймав хворих у себе вдома.
Першу сільську школу відкрили в 1866 році 2. В 1914 році в селі було 2 земські сільські однокласні та 2 церковнопарафіальні трирічні школи, де працювали 4 вчителі. Таким чином, вчитель повинен був одночасно працювати з учнями першого, другого і третього років навчання. Бідняцькі діти, як правило, відвідували школу лише один рік, зрідка — 2 роки. Якщо в першому класі навчалося до 70 учнів, в другому — близько 40, то в третьому — всього 12—15 дітей. Основна маса населення Знаменівки залишалася неписьменною.
Коли почалась перша імперіалістична війна, чоловіків забрали на фронт, і сім’ям, що залишилися без годувальників, стало ще важче господарювати. Невдовзі в село почали надходити звістки про загиблих і покалічених. Не повернулися з війни брати Кирило, Матвій і Федір Засядьки, Г. Миршавка, Ф. Войт і багато інших. Інвалідами прийшли у свої домівки І. І. Скляр, Т. Є. Войт та інші. Серед знаменівців, що воювали, був і батрак О. Г. Молибога (Депаніоті). Завдяки агітаторам-більшовикам він зрозумів, кому вигідна війна, а згодом і сам став більшовиком.
Одержавши звістку про Лютневу буржуазно-демократичну революцію, селяни на мітингу і сходках ухвалили відібрати поміщицькі землі і розподілити їх між собою та жителями сусідніх сіл. У квітні 1917 року вони обрали земельний комітет, який всупереч перешкодам чиновників Тимчасового уряду і Центральної ради приступив до розподілу поміщицької землі, реманенту і худоби серед селян.
Радісно зустріли трудящі селяни Знаменівки перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В грудні 1917 року вони створили ревком на чолі з Д. К. Герасименком, а в лютому 1918 року обрали сільську Раду. Першим головою виконкому сільради був обраний комуніст М. К. Герасименко, секретарем виконкому — Ф. М. Савченко. Бідняки і середняки відібрали у поміщика Мизка землю, запаси зерна, сільськогосподарський реманент.
У квітні 1918 року в Знаменівку вдерся німецько-австрійський загін. Як згадують старожили, бідняк О. Ю. Савченко спитав німецького офіцера: «Чого ви до нас прийшли, ми вас не просили». Відповіддю офіцера була куля, від якої старий впав, як підкошений. Почалися масові арешти, катування селян, розстріли. Німці жорстоко розправилися з учасниками поділу поміщицької землі, з активістами, що боролися за встановлення Радянської влади, з сім’ями червоноармійців. Вони розстріляли голову Знаменівського земельного комітету П. Ю. Коверю. Незважаючи на репресії, знаменівці не припиняли боротьби. Вони спалили поміщицький маєток і на сході в червні 1918 року вирішили гетьманської влади не визнавати, а землю поміщикові Мизку не повертати.
Восени 1918 року в селі був створений партизанський загін на чолі з О. Г. Молибогою та Г. Логвиненком (Ковалем). В листопаді він вже налічував 250 бійців. З боями партизани вирушили на Павлоград. По дорозі до них приєдналися цілі партизанські загони з сусідніх сіл. В результаті навального наступу партизани зайняли Павлоград та залізничну станцію. Однак у цей час до Павлограда з боку Лозової підійшли петлюрівці з гарматами. Партизани відступили. У грудні знаменівський загін вирушив через Новомосковськ на Катеринослав і взяв участь у боях за його визволення.
З відновленням у Знаменівці Радянської влади розпочалися перервані німецькою окупацією революційні перетворення на селі. Земельна комісія, до якої ввійшло по З чол. від кожної дільниці села, брала на облік і розподіляла серед малоземельних і безземельних селян нетрудові землі. Вже в квітні 1919 року в колишньому поміщицькому маєтку найбідніші селяни заснували одну з перших сільськогосподарських комун на Україні — «Нове життя». Її організаторами були 3. Я. Лисенко, О. Д. Савченко і Л. Я. Назаренко. До комуни вступило 88 чол., з них 35 працездатних. Проіснувала вона лише до червня 1919 року, оскільки село зайняли денікінці. Більшість комунарів пішла до Червоної Армії.
Захопивши село, білогвардійці жорстоко розправлялися з селянами, грабували, палили хати. У відповідь на це знаменівці піднімалися на боротьбу. Коли через Знаменівку проходив денікінський загін у складі 50 чол., селяни розгромили і роззброїли його. Тоді до села було послано великий каральний загін з батареєю. Село обстріляли, але не наважилися вступити в нього, побоюючись партизанів.
За завданням штабу радянських повстанських військ Лозово-Синельниківського напрямку в Знаменівку для організації партизанського загону був направлений О. Г. Молибога. Велику роботу провів він у цій справі разом з місцевим жителем Ф. К. Герасименком, який пізніше став членом штабу Лозово-Синельниківського напрямку. Знаменівський загін одержав від штабу 300 гвинтівок, 4 ящики з бомбами, патрони, кулемет, продовольство.
Район операцій повстанських загонів простягся від Знаменівки до Петропавлівки Павлоградського повіту. Це був справжній партизанський край. Над штабом партизанського загону у Знаменівці гордо майорів червоний прапор. У звіті представника Зафронтбюро ЦК КП(б)У говорилося, що в листопаді 1919 року тут налічувалося близько 3 тис. партизанів.
Проти повстанських загонів білогвардійці кинули цілі з’єднання — т. зв. «дику дивізію» кавалерійського корпусу генерала Шкуро та 2-у Донську дивізію. В останні дні жовтня особливо запеклі двотижневі бої відбулися поблизу Знаменівки, а згодом і в самому селі — сюди був спрямований головний удар білогвардійців. Але проти білих разом з партизанами боролося все населення села. Знаменівка кілька разів переходила з рук у руки, і лише тоді, коли у партизанів кінчилися боєприпаси і вони відступили, денікінці захопили село. Шалені від люті, вони спалили понад 350 хат, вбили кількасот жителів, серед яких були старі, жінки, діти. Рятуючись від ворога, селяни тікали до Самарського лісу, де вступали до партизанських загонів.
В Самарському лісі зібралося понад 5 тис. чоловік. Перегруповані сили партизанів перейшли в контрнаступ і визволили Знаменівку. Денікінці ще не раз намагалися знищити повстале село, та партизани відбили атаки ворога. 19 грудня 1919 року білогвардійці почали новий наступ. Оточені знаменівці стійко трималися до підходу регулярних радянських військ, які й визволили село. Все населення з червоними прапорами вийшло зустрічати Червону Армію. Чимало уродженців Знаменівки влилося в її ряди.
Наприкінці 1919 року на селі утворився ревком на чолі з Ф. К. Герасименком, а на початку 1920 року відбулися вибори до Ради. Головою виконкому сільради знову був обраний М. К. Герасименко, а секретарем Ф. М. Савченко. В липні 1920 року бідняки та середняки села утворили КНС.
Перехід до мирного будівництва здійснювався в умовах величезних труднощів. Сільське господарство було розорене. Посівна площа скоротилась майже вдвоє, знизилась урожайність сільськогосподарських культур. У 1920 році в середньому з десятини збирали озимої пшениці — 13,3 пуда, ярої пшениці — 27,4, ячменю — 30,2, вівса— 31 пуд. Різко зменшилось також поголів’я худоби.
Організуючу роль у відбудові сільського господарства відіграли комуністи. Наприкінці 1922 року у селі оформився партійний осередок, до складу якого увійшли М. Галибін, І. Шинко, В. Юматов. У тому ж році виникла ініціативна група для створення сільської комсомольської організації. До неї входили П. М. Балковий та інші.
Завдяки наполегливій роботі партійної організації та сільської Ради були досягнуті значні успіхи у відбудові та розвитку господарства. Внаслідок здійснення аграрних законів Радянської влади селяни додатково одержали 3 тис. десятин поміщицьких і церковних земель.
Взимку 1920—1921 рр. в умовах лютих морозів, голоду і безперервних нальотів озброєних банд трудящі села брали участь у будівництві залізничної колії Павлоград—Новомосковськ. Вона йшла через Знаменівку і мала зв’язати Катеринослав з найбільшим в районі лісовим масивом, щоб дати місту паливо. Ще закінчувалися роботи по спорудженню залізниці, а по ній вже було доставлено 750 тис. пудів дров. Внаслідок цього зменшилась гостра паливна криза в містах і на залізниці, держава одержала 15 млн. крб. заощаджених коштів. Багато сільської бідноти та молоді із Знаменівки героїчно билися з бандитами в Особливому комуністичному загоні Новомосковськом повіту.
З переходом до нової економічної політики господарське життя помітно пожвавилося. Знизилися ціни на хліб та промислові товари. В 1923 році було створено кредитну і споживчу кооперації, які постачали селянам кредити, сільськогосподарські машини, товари широкого вжитку. 1420 господарств, 2 механічні млини, 3 масло-бойні, 9 кузень і 30 вітряків налічувалося у Знаменівці в 1925 році.
Широко розгорнулася робота по ліквідації неписьменності. Навчання проводилося в хатах-читальнях. Уже у 1925 році в селі працювали 3 школи, бібліотека. Добрим словом згадують знаменівці учителів Д. П. Литвиненка, О. Т. Тупала, Ф. Т. Литвиненка, які доклали багато зусиль, щоб налагодити культурно-освітню роботу серед селян.
У 1923 році в Знаменівці почав діяти сільбуд, у якому працювали драматичний, хоровий, сільськогосподарський та інші гуртки. При сільбуді були створені секції жінвідділу і юнацтва1. Населення села обслуговували лікарня та амбулаторія.
Ще в 1923 році селяни Знаменівки створили сільськогосподарську артіль. Навесні 1926 року з ініціативи членів комнезаму в селі було організовано колгосп «Жовтень». Він об’єднав 238 господарств, що мали 1280 га землі. Головою артілі обрали І. П. Карапиша, колишнього червоногвардійця, керівника сільськогосподарської кооперації. У 1930 році в Знаменівці було вже 10 колгоспів: «Спартак», «Червона діброва», «Запорожець», «Жовтень», «Бойова дружина», «Нова діброва», «Декабрист», «Веселий гай», «Вільна нива» і «Займанський».
Перехід до соціалістичного землеробства супроводився гострою класовою боротьбою. Всім заходам Радянської влади куркульство чинило запеклий опір. В ніч на 15 березня 1931 року бандити сокирами зарубали 20 чол. з артілі «Спартак». Серед загиблих були активісти села та члени їх сімей 1 2. П’ять тисяч колгоспників Знаменівки і сусідніх сіл на похороні дали урочисту клятву довести до кінця справу соціалістичного будівництва.
На 1932 рік було завершено колективізацію села і ліквідацію куркульських господарств. Велику роботу по зміцненню колгоспів проводили комуністи. У створених артілях основним виробничим осередком колгоспного виробництва стала бригада, до складу якої входило 25—30 чоловік. За нею закріплялися сільськогосподарські машини, реманент, тягло.
З весни 1935 року всі колгоспи села вже обслуговувала Знаменівська МТС. При машинно-тракторній станції були створені курси механізаторів. Серед дівчат першими трактористками і комбайнерами стали уродженки Знаменівки Ф. Мала і Г. Лежень.
У передвоєнні роки у Знаменівці було 9 багатогалузевих колгоспів. «Запорожець» і «Займанський» злилися в один — ім. Будьонного. Були перейменовані деякі інші артілі: «Червона нива» — на колгосп ім. Красіна, «Веселий гай» — ім. Енгельса, артіль «Вільна нива» — ім. Куйбишева. За успіхи, досягнуті в розвитку сільського господарства, колгосп «Спартак», який одержував сталі врожаї зернових культур, і колгосп ім. Будьонного, свиноферма якого виростила по 15,9 поросяти від кожної свиноматки, в 1939 році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У Почесну книгу виставки у 1939—1940 рр. занесено імена свинарок колгоспу ім. Будьонного М. М. Каптели, Г. Я. Тищенко, члена колгоспу «Спартак» П. Г. Попова.
За досягнення високих урожаїв і сумлінну працю на колгоспних ланах бригадири тракторних бригад І. М. Войт, Г. Н. Пронько, комбайнер Ф. Ф. Чернов, комбайнер Л. М. Васецький, бригадир рільничої бригади О. М. Лихацький та голова Знаменівської сільради Ф. Ю. Печений були удостоєні урядових нагород.
В сім’ї колгоспників прийшов достаток. Вони будували просторі, криті залізом будинки, в яких з’явились електрика, радіо. Вулиці було озеленено.
Медичну допомогу жителям Знаменівки подавали лікар, фельдшери, акушерка.
За роки соціалістичного будівництва відбулися докорінні зміни і в розвитку культури. Була ліквідована неписьменність серед дорослого населення, здійснено закон про обов’язкове чотирирічне, а потім і семирічне навчання. В 1935 році знаменівська школа стала десятирічкою. Хоровий, драматичний та музичний гуртки, створені комсомольцями школи, регулярно виступали в сільському клубі. Тут же ставилися спектаклі. Комсомольці випускали листівки-блискавки під час сівби та жнив, проводили рейди «легкої кавалерії» по перевірці якості польових робіт та догляду за худобою. Вони були ініціаторами оборонно-спортивної роботи серед молоді Знаменівки.
Віроломний напад фашистських агресорів на нашу Батьківщину перервав мирну працю, приніс горе в кожну сім’ю. В перший же день війни трудящі села заявили на мітингу про свою готовність боротися до переможного кінця з ненависним ворогом. У колгоспі замість чоловіків, що пішли на фронт, трудилися жінки, підлітки, літні селяни. Працювали напружено, щоб допомогти фронту. Частина жителів села ввійшла до складу винищувальних загонів, створених для боротьби з авіадесантними групами ворога, багато людей брало участь у будівництві оборонних споруд.
28 вересня 1941 року Знаменівка була окупована гітлерівцями. Тяжкі випробування випали на її долю. За період окупації гітлерівці по-звірячому вбили і закатували 159 чол. мирного населення села, серед яких були діти, насильно вивезли 120 юнаків і дівчат до Німеччини, грабували, палили оселі, нищили ліс. В’язницею стала дерев’яна церква, на площі села. Есесівці заганяли туди полонених бійців, місцевих жителів. Люди гинули від голоду, холоду і хвороб. Не було дня, щоб із церкви не вивозили мертвих, а часто разом з ними й живих: це були хворі або поранені, яких добивали прикладами, потім укладали штабелями, обливали гасом і спалювали. Під час допитів гестапівці всіляко знущалися з радянських людей — водили їх босими по снігу, палили розпеченим залізом, жінкам відрізали груди, відрубували руки й ноги. Так загинула дружина керівника партизанського загону О. Д. Запарія — І. Запарій. Самого ж командира вбили, а потім повісили на телеграфному стовпі.
Незважаючи на жорстокий терор, окупанти ні вдень, ні вночі не мали спокою. Активно діяла знаменівська партизанська група, командиром якої був уродженець села Вільного Ф. Є. Титов. Секретарем парторганізації групи був Л. Г. Шульгін — колишній голова знаменівського колгоспу «Бойова дружина». Ця група у кількості 27 чол. входила до складу з’єднання партизанських загонів Новомосковського району і діяла в районі Знаменівки та на шляху Дніпропетровськ—Павлоград. Вона систематично псувала телефонно-телеграфний зв’язок, нападала на автоколони ворога.
Напередодні XXIV річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції зв’язківець Н. П. Білий повідомив, що в селі розташувалися значні сили гітлерівців. Штаб партизанських загонів розробив план операції. В ніч з 6 на 7 листопада 1941 року партизанська група напала на ворожий гарнізон у Знаменівці, в результаті було знищено 60 німецьких солдатів і офіцерів. У бою 22 листопада партизани вбили понад 30 гітлерівців і визволили 300 радянських бійців і офіцерів.
Після цього окупанти посилили переслідування партизанського загону, що дислокувався в Новомосковському районі. Вони заарештували сім’ї партизанів із Знаменівки, щодня обстрілювали Знаменівський ліс, де перебувала основна база загону. Крім того, гітлерівці організували нагляд за населенням сусідніх сіл. 24 грудня 1941 року оточені партизани вступили в нерівний бій з переважаючими силами окупантів. У цьому бою загинуло 99 партизанів, врятувалося тільки п’ятеро, серед них — командир загону П. Я. Жученко.
Цілі родини брали участь у боротьбі з ненависним ворогом. До війни добре знали в Знаменівці сім’ю Герасименків. С. А. Герасименко, комуніст з 1930 року, був головою колгоспу «Спартак». Коли село окупували фашисти, Герасименко взяв участь в організації місцевого партизанського загону. Гітлерівцям вдалося натрапити на слід партизанів, але народні месники вчасно змінили місце свого розташування. Не спіймавши жодного партизана, фашисти страчували або забирали до в’язниці членів їх сімей. Вони відвезли до Дніпропетровська і кинули до в’язниці дружину й дочку С. А. Герасименка, повісили біля входу в колишню контору колгоспу його сина комуніста Андрія. Жертвами фашистського свавілля стали також його друга дочка невістка і маленька онучка Віра. Гітлерівці відвели їх у ліс і розстріляли. Вночі Сава Антонович з групою партизанів випадково натрапив на мертві тіла своєї дочки, невістки і онучки. Ще дужче запалало ненавистю до ворогів серце народного месника. В усіх діях знаменівського загону Герасименко був попереду. В січні 1942 року окупантам вдалося його спіймати. Кілька днів його катували — в самій білизні ганяли по снігу, били, допитували. Але відважний комуніст не зрадив Батьківщини, своїх товаришів по боротьбі. Колгоспник Ю. П. Карапиш пізніше розповідав, що перед стратою фашисти примушували Саву Антоновича каятися.
— Не каяття, а помсти чекайте, гади!— відповів комуніст-партизан.
Член КПРС, активний учасник громадянської війни, колишній голова знаменівського колгоспу ім. Енгельса Ф.К. Герасименко був бійцем-розвідником у партизанському загоні М. М. Макарова-Нікітіна, що діяв на території Дніпропетровського району. Це він з групою партизанів підірвав на Павлоградській дорозі 3 автомашини з фашистами. Коли під час перестрілки Герасименка тяжко поранили і в нього закінчилися боєприпаси, він застрелився останньою кулею.
Багато знаменівців, не шкодуючи життя, боролися з ворогами на фронтах війни. Син С. А. Герасименка Іван Герасименко в роки війни став комуністом, брав участь у боях під Ленінградом. У тому ж місяці й році, коли стратили його батька, сержант Герасименко разом з рядовими Красиловим і Черемновим, щоб врятувати своїх товаришів, в запеклому бою в районі Новгорода закрили своїми тілами три амбразури дзотів. Трьом воїнам-комуністам посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Відомий радянський поет Микола Тихонов оспівав їх подвиг у поетичному творі «Баллада о трех коммунистах». Вшановуючи пам’ять героїв, жителі Новгорода на березі Волхова встановили обеліск. У травні 1966 року в Новокузнецьку, де на металургійному комбінаті до війни працював І. С. Герасименко, закладено пам’ятник героям. В Новгороді і Новокузнецьку є вулиці, названі їх іменами.
Під містами-героями Одесою і Севастополем відзначився знаменівець С. А. Царьов. За мужність і відвагу під час висадки десанту під Одесою і прорив у відкрите море крізь завісу вогню контрадмірал С. Г. Горшков вручив йому орден Червоного Прапора. Царьов брав участь у врятуванні розібраної і упакованої в скрині Севастопольської панорами. Її вивезли до Новоросійська на кораблі «Ташкент», де С. Царьов був командиром машинного відділення; він також захищав Керч і Феодосію, воював на «Малій землі».
Мужніми й відважними патріотами виявили себе в роки Великої Вітчизняної війни багато інших знаменівців, серед них І. М. Дерев’янко, І. М. Скана (обидва — колишні голови колгоспів), І. С. Таранець (слюсар МТС), брати Михайло і Захар Устименки та інші.
Свято бережуть трудящі села пам’ять про тих, хто віддав своє життя за Батьківщину. В центрі Знаменівки на братській могилі встановлено пам’ятник полеглим у боях героям.
21 вересня 1943 року війська Червоної Армії визволили Знаменівку від фашистських окупантів. В боях за село відзначилися 604-й стрілецький та 475-й артилерійський полки 195-ї стрілецької гвардійської дивізії.
Німецько-фашистські загарбники зруйнували і спалили колгоспні будівлі, приміщення МТС, 1022 хати колгоспників, школу, амбулаторію. Після визволення Знаменівки в колгоспах залишилося всього 8 робочих коней, зовсім не було корів, свиней, овець. Збитки, заподіяні окупантами селу, обчислювалися сумою в 41 069 747 карбованців.
Багато зусиль треба було докласти трудівникам Знаменівки, партійним і радянським органам, щоб за таких умов відбудувати господарство. 27 вересня 1943 року відновила свою роботу сільська Рада. Її головою обрали Ф. О. Олійника (тепер пенсіонер, живе у Знаменівці). В жовтні 1943 року знову почала діяти партійна організація, секретарем якої обрали М. А. Шутова.
Переборюючи труднощі, колгоспники відновили всі 9 артілей, які були в Знаменівці до війни. Держава допомогла їм придбати худобу, сільськогосподарські машини. До першої весняної сівби МТС мали вже 19 тракторів і нову вантажну автомашину. Будівельні роботи проводили спеціальні бригади.
Вже в перший рік після визволення колгоспники села без достатньої кількості машин і тягла успішно провели всі сільськогосподарські роботи і виростили добрий урожай. Колгоспи «Спартак», «Декабрист», ім. Красіна, «Жовтень» та ім. Куйбишева Знаменівської сільради були занесені на районну Дошку пошани. Відроджуючи громадське господарство, трудівники села одночасно допомагали робітникам Криворізького басейну. Так, члени артілі «Спартак» у 1944 році взяли шефство над шахтою «За оволодіння технікою» і налагодили постачання продовольства шахтарям.
В авангарді боротьби за відбудову зруйнованого господарства йшли комуністи і комсомольці. Знаменівська територіальна парторганізація в січні 1945 року налічувала 9 комуністів і 4 кандидати в члени партії. Дев’ять комсомольських організацій мали у своєму складі 71 чоловіка. Разом з сільською Радою вони мобілізували трудящих на виконання післявоєнних завдань. Вже у 1946 році Знаменівська сільрада вийшла переможцем у соціалістичному змаганні. їй вручили перехідний Червоний прапор виконкому райради і райкому КП(б)У.
Парторганізація колгоспу «Спартак» організувала серед ланок змагання за одержання високих урожаїв. Трудівники артілі на спеціальних заняттях вивчали досвід Героя Соціалістичної Праці М. О. Озерного.
За роки четвертої п’ятирічки було повністю відбудовано господарство, зруйноване війною. З 1950 року за рішенням загальних зборів колгоспників всі колгоспи села об’єдналися в одну сільськогосподарську артіль «40-річчя Жовтня», пізніше — «Рассвет». Це сприяло дальшому розвитку господарства. Підвищилась продуктивність праці у землеробстві і тваринництві. Завдяки наполегливій праці колгоспників, впровадженню передової техніки колгосп «Рассвет» став великим багатогалузевим господарством з добре розвинутим землеробством, тваринництвом, садівництвом, овочівництвом. У 1958 році на ланах колгоспу працювало 37 тракторів, 30 комбайнів, 24 автомашини та інша сільськогосподарська техніка.
Ще більше зросли технічна оснащеність артілі та її виробничі показники за роки семирічки (1959—1965). В 1965 році вона вже мала 57 тракторів, 39 комбайнів, 31 вантажну та 2 легкові автомашини, 108 інших сільськогосподарських машин, 119 електродвигунів. Урожай зернових в останньому році семирічки становив 93 763 цнт при середній врожайності 20,7 цнт з га. Добре розвинуте в колгоспі м’ясо-молочне тваринництво, вівчарство, свинарство, в 1965 році він мав 4880 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 1955 корів), 3820 овець, 3240 свиней. На кожні 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 50 цнт м’яса, 321 цнт молока. Від реалізації своєї продукції колгосп одержав 2191 341 крб. прибутку. В 1966 році із колгоспу «Рассвет» виділилася в окреме господарство артіль «Україна», де провідною галуззю є хліборобство, яке дало 62 проц. загального прибутку. Високих показників домоглися трудівники села в 1966 році.
В колгоспі «Рассвет» одержали по 23,5 цнт зернових з кожного гектара.
Комсомольська організація цього колгоспу стала ініціатором змагання за тритисячні надої молока. В 1965—67 рр. комсомольці провели велику роботу на фермах: застосували механізацію виробничих процесів, організували пости, що стежили за безперебійним використанням механізмів, створили червоні кутки і побутові кімнати.
Трудовими подвигами звеличують славу рідної землі делегат XXII з’їзду КП України ланкова колгоспу «Рассвет» X. П. Верещенко, учасниця Виставки досягнень народного господарства СРСР Н. А. Олійник. Орденом Леніна за високі врожаї цукрових буряків нагороджений комуніст колгоспу «Україна» Г. Л. Губаренко. Відзначені орденом Трудового Червоного Прапора бригадир комплексної бригади П. Я. Коверя та голова колгоспу «Рассвет» В. І. Пугач. Орденом «Знак Пошани» нагороджені механізатори П. А. Вернигора (колгосп «Україна»), М. С. Демченко (артіль «Рассвет»), секретар партійної організації колгоспу «Рассвет» Д. С. Мартинов та інші.
Велику роботу на селі ведуть комуністи. На початку 1968 року тут було 122 члени партії, переважна більшість їх працювала на полях колгоспів та на фермах. 20 років трудиться комбайнером в артілі «Рассвет» І. Є. Волошин. Передовиками сільськогосподарського виробництва є також комуністи — механізатор-машиніст Я. О. До-ненко, доярка Г. Г. Моходер, завідуючий молочною фермою М. А. Дінець і багато інших. У комуністичному вихованні трудівників значну роль відіграє багатотиражна газета «Ленінським шляхом», орган партійної організації та правління колгоспу «Рассвет».
У своїй роботі комуністи спираються на комсомольців Знаменівки, яких тут 245 чол., та на сільських активістів. З 65 депутатів сільради — 43 колгоспники. При сільраді діють також постійні комісії, до складу яких входять 100 жителів села.
Економічне зміцнення колгоспів дало можливість розгорнути велике житлове та громадське будівництво на селі. Тільки за 1964—1966 рр. побудовано понад 700 житлових будинків, восьмирічну школу, Будинок культури, 3 дитячих садки, 3 магазини, лазню, лікарню. Відкрито їдальню, комбінат побутового обслуговування.
На околиці села виросло ціле клінічне містечко — курорт «Солоний лиман», щороку тут лікується 1200 чоловік. В знаменівській лікарні на 50 ліжок та її амбулаторіях працюють 33 медичні працівники з вищою й середньою освітою.
Сучасна Знаменівка — село суцільної письменності. В 1967 році у двох середніх і восьмирічній школах навчалося 917 учнів і працювало 65 учителів. Серед кращих працівників народної освіти — Г. М. Рекуха, удостоєна ордена Трудового Червоного Прапора, М. К. Коверя, К. І. Турган нагороджені значком «Відмінник народної освіти».
До послуг трудівників Знаменівки — 3 клуби, Будинок культури на 500 місць. Лише за 1966 рік тут влаштовано 35 тематичних вечорів, 10 вечорів запитань і відповідей, дано 32 концерти. В селі є також сільська бібліотека з фондом 20 тис. книг, клубні і шкільні бібліотеки. Насічень 1967 року вони обслуговували 3 тис. читачів. Населення села передплачує 3 тис. газет і 1825 журналів.
Після роботи молоді колгоспники відвідують спортивні майданчики, які спорудили власними руками. В колгоспі «Рассвет» у 1966 році стала до ладу перша черга розрахованого на 5 тис. глядачів стадіону ім. Ленінського комсомолу. Тут є футбольне поле, бігові доріжки, майданчики. З 319 спортсменів 25 успішно виконали нормативи спортивних розрядів. У 1966 році колектив фізкультурників колгоспу «Рассвет» зайняв перше місце в районі, а на обласних змаганнях товариства «Колгоспник» з легкої атлетики — друге місце.
Натхненні рішеннями XXIII з’їзду КПРС, трудящі села продовжують боротьбу за збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, віддають сили, знання і вміння для побудови комунізму.
Г. А. КАРДАШОВ, А. 3. М’ЯЛО, В. Я. НАЙДЮН.