Орджонікідзе, Дніпропетровська область
Орджонікідзе — місто обласного підпорядкування. Розташоване за 215 км на південний захід від Дніпропетровська і за 5 км від залізничної станції Чортомлик. Населення 39,6 тис. чоловік.
Археологічні розкопки на території міста дають підставу твердити про давне заселення цієї місцевості. В районі Богданівської збагачувальної фабрики Шевченківського кар’єру та екскаваторного парку в 1964 році археологи дослідили курганні поховання скіфів (IV—III ст. до н. е.), у яких знайдено коштовні речі: серги із зображенням богині Афіни, намисто, пояс із золотими бляшками, сагайдак на 180 стріл, а також частину дерев’яного візка, залізну сокиру, спис, бронзовий казан та інші речі.
У 40-х рр. XVII століття землі, де тепер виросло Орджонікідзе, входили до складу Чортомлицької Січі. В 1775 році, після її ліквідації, на цьому ж місці виникло село Покровське. Згодом землі Чортомлицької Січі разом з селом Катерина II віддала князю Вяземському. У 1802 році він продав їх барону Штігліцу. У 1861 році у Покровському було створено економію, власником якої став великий князь М. Романов.
Дальша історія Покровської економії нерозривно пов’язана з розвитком гірничодобувної промисловості на Півдні України. Ще в 80-х рр. XIX століття на схилах берегів річки Солоної, що протікала по цій місцевості, геолог Г. Федосеев виявив на поверхні грунту поклади марганцевої руди. Влітку 1883 року експедиція Геологічного комітету, яку очолив гірничий інженер В. О. Домгер, вивчила їх більш докладно. Після додаткових досліджень, проведених геологами А. Михальським та М. Коцовським, тут було розпочато промислову розробку марганцевих руд і в 1886 році засновано Покровські копальні. В перший рік їх експлуатації було видобуто 4,4 тис. тонн марганцевої руди.
За період з 1886 по 1908 рік у балці річки Солоної на схід від Покровських копалень виникли нові рудники, зокрема у 1892 році — рудник Брянського товариства, в 1893 році — рудник Львова. В квітні 1896 року Покровські копальні орендувало акціонерне «Нікополь-Маріупольське гірничо-металургійне товариство», засноване американськими та німецькими капіталістами. В 1901 році видобуток руди тут становив 2,1 млн. пудів.
Технічний рівень виробництва на марганцевих рудниках був дуже низьким. Роботи на рудничних шахтах проводились кустарним способом. Лопата і обушок були основним знаряддям праці шахтаря. Користуючись зубожінням селян, капіталісти наймали за низьку плату бідняків і примушували їх працювати у вкрай тяжких умовах. Ніякої охорони праці на рудниках не додержувалися. Рудокопи понад 12 годин на добу перебували в задушливій атмосфері, насиченій вологою. Середня денна норма видобутку на одного робітника становила 300—325 пудів марганцю. Мізерного заробітку, який одержували шахтарі, не вистачало навіть на прогодування сім’ї. Капіталісти грабували трудящих, стягуючи також з них штрафи і встановлюючи високі ціни на продукти харчування, житло тощо. Гірничі селища тулилися біля рудників. Мешкали рудокопи в темних і низьких бараках та сирих землянках по кілька родин разом.
Жорстока експлуатація, політичне безправ’я і тяжкі умови життя — все це викликало обурення трудящих.
З особливою силою розгорнулась боротьба покровських робітників під час першої російської революції 1905—1907 рр. 16 травня 1905 року на копальнях почався страйк гірників, який очолили машиністи І. Черадіонов та П. Цуканов. Активну участь у революційному виступі робітників взяли помічник машиніста Н. Тунник та шахтар М. Міненко. У своїй промові на мітингу, що відбувся біля контори рудника, І. Черадіонов закликав усіх присутніх не припиняти страйку і боротися за скорочення робочого дня, збільшення заробітної плати та поліпшення умов життя. Три дні гірники не виходили на роботу. Але вимоги їх не були задоволені. Для придушення страйку керуючий рудником викликав козаків.
Жандарми посилено шукали організаторів страйку. Але І. Черадіонову та П. Цуканову вдалося уникнути арешту. Лише в лютому 1906 року вони повернулися на Покровські копальні, де продовжували революційну роботу серед гірників.
Наприкінці серпня 1905 року на рудниках було поширено листівку з текстом резолюції зборів робітників і селян Нікополя від 27 серпня 1905 року, яка закликала шахтарів до збройного повстання проти царизму. Під керівництвом більшовиків, що приїхали з Нікополя, на Покровських копальнях було створено збройний загін, який розігнав місцеву поліцію і дав відсіч чорносотенцям.
11 грудня 1905 року селяни, що працювали в Покровській економії, з участю шахтарів розгромили економію князя Романова, розібрали худобу, спалили господарські будови. Очолили цей виступ С. Жарко, Л. Карнаух, Г. Забутний та інші. Управитель маєтку викликав для розправи з повсталими загін козаків. Кількох повстанців було вбито і поранено, 78 — заарештовано і засуджено на різні строки тюремного ув’язнення. Катеринославський окружний суд позбавив волі на чотири місяці навіть неповнолітніх учасників виступу В. Мишастого, І. Лисенка та А. Сову.
13—14 грудня 1905 року шахтарі Покровських копалень у складі Нікопольського збройного загону брали участь у повстанні, що відбулося в Олександрівську (тепер Запоріжжя).
Після поразки першої російської революції у гірничих селищах було розміщено козацькі загони.
Спираючись на військову силу, капіталісти посилили наступ на трудящих. Вони збільшували робочий день, знижували заробітну плату, запроваджували різноманітні штрафи. Проте, досвід революційних боїв 1905 року не минув марно і був використаний гірниками в 1917 році.
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції робітники Покровських марганцевих копалень встановили тісний контакт з Нікопольською Радою робітничих депутатів. У березні 1917 року на Покровський рудник приїхали з Нікополя члени Ради — більшовики В. Г. Антипов і А. Гладков. Вони провели мітинг шахтарів і жителів навколишніх селищ. З їх допомогою було роззброєно урядника та городових і створено рудничний робітничий комітет.
З перших днів свого існування робітничий комітет зажадав від керуючого рудником підвищити заробітну плату шахтарям, а також поліпшити умови їх праці. Оскільки ці вимоги не були задоволені, гірники на знак протесту оголосили
страйк. Було створено страйковий комітет у складі І. А. Андріашина, Я. І. Шаповала та інших. Страйк тривав близько 2-х тижнів і закінчився перемогою гірників. Робітники добилися встановлення 8-годинного робочого дня і підвищення заробітної плати на 35 процентів.
Про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді шахтарі Покровських копалень довідались 26 жовтня, і вже на початку листопада влада перейшла до ревкому у складі І. А. Андріашина (голова), Я. І. Шаповала та П. Т. Кулика. Ревком реквізував запаси продовольчих, товарів у підприємців і розподілив їх серед трудового населення. Крім того, він узяв на облік все устаткування та обладнання шахт.
В цьому ж місяці на Покровських копальнях створили збройний загін, з участю якого в Нікополі роззброїли 3 козачих ешелони, що прямували на Дон, до генерала Каледіна. Частину зброї Нікопольський ревком передав шахтарям Покровського рудника.
У першій половині грудня 1917 року в Нікополі, як і в багатьох містах Росії та України, сформувався червоногвардійський загін, ядром якого стали шахтарі Покровських копалень. Начальником його штабу було призначено І. А. Андріашина. Загін нещадно боровся проти куркульсько-націоналістичних банд. В липні 1918 року в районі Царицина він цілком влився в регулярні частини Червоної Армії.
На початку квітня 1918 року Покровські копальні були захоплені австро-німецькими військами. Ні на хвилину не припинялася боротьба трудящих проти окупантів та їх спільників. Шахтарі копалень входили до складу партизанських загонів Кулика, Рижикова, Загребельного, створених Нікопольською Радою для боротьби з загарбниками. На Покровському руднику діяла підпільна організація, яку очолив машиніст паровоза більшовик К. С. Кулик. Вона підтримувала зв’язок з Нікопольським підпільним ревкомом. Гірники К. С. Кулик, Т. Білий, І. Ляшенко, М. С. Міненко, К. Тананайський та інші, щоб зберегти шахти, перекрили стовбури і штреки завалами, зняли сходи.
Після вигнання австро-німецьких окупантів і розгрому гайдамацьких загонів на Покровських копальнях було відновлено Радянську владу. Відбулись вибори Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, першим головою якої став М. С. Міненко.
В серпні 1919 року Покровські копальні захопили денікінці. Денікінська контррозвідка 19 серпня заарештувала членів підпільної організації більшовика К. С. Кулика, голову Ради М. С. Міненка, гірників І. Ляшенка, Т. Білого, І. Кулика, К. Та-нанайського. їх вивезли в Нікополь і кілька тижнів катували. К. Тананайського та К. С. Кулика денікінці розстріляли, а інших гірників — підпільників з баржі смерті на Дніпрі визволили частини 2-ї Кінармії.
У вересні—грудні 1919 року тут безчинствували банди Махна. В серпні 1920 року ця місцевість була захоплена кінним корпусом врангелівського генерала Бадієва, якого в жовтні вщент розбили частини Червоної Армії.
На фронтах громадянської війни героїчно боролися з ворогами шахтарі з Покровських марганцевих копалень. З грудня 1917 по 1920 рік у лавах Червоної Армії перебував шахтар Я. І. Шаповал, член Комуністичної партії з 1918 року. З липня 1918 по грудень 1920 року на багатьох фронтах воював І. А. Андріашин, член Комуністичної партії з 1919 року. У 1918 році вступив до лав Червоної Армії покровський гірник М. Л. Сокур. Він служив у дивізії, якою командував П. Ю. Дибенко. У Таращанському полку легендарної дивізії М. Щорса воював гірник І. Ю. Боженко. В боях за Радянську владу загинули шахтарі С. Бурмак, І. Милошечкін, брати Лука та Федір Трембачі, Д. Гура та багато інших.
Після розгрому врангелівців шахтарі Покровських копалень приступили до відбудови рудників. Ще в 1920 році В. І. Ленін через М. В. Фрунзе надіслав Нікопольському ревкому телеграму про те, що для відродження промисловості країни вкрай необхідний марганець. Для налагодження роботи марганцевих рудників Нікопольський райком партії направив туди обізнаних з гірничою справою комуністів І. А. Андріашина, Л. Бочарова, Я. І. Шаповала. На початку 1921 року у Покровському руднику водночас із відбудовою шахт проводилися роботи по збагаченню видобутої раніше руди.
У 1922 році тут розпочався видобуток марганцевої руди. За рішенням уряду, в 1924 році створюється спеціальне управління Нікопольськими марганцевими рудниками. Покровські копальні було перейменовано на Олександрівську дільницю Максимівського рудника, яка дістала цю назву від розташованого поблизу села Олександрівни. Але розробка родовищ західного крила басейну ще не провадилась у широкому масштабі. Це пояснювалось відсутністю коштів і зруйнованістю рудників.
У роки індустріалізації країни, у зв’язку з тим, що потреба в марганцевій руді ще більше зросла, роботи розгорнулися і на Олександрівській дільниці.
В 1925 році тут був організований партосередок, до складу якого входили С. Д. Шангін, П. А. Сулімов, С. П. Волощук, І. П. Чернета, Я. І. Шаповал, Т. М. Чепинський, І. І. Михайлов, Шолгун, Педенко, Негалюк — всього 11 чоловік. Першим секретарем партосередку став Мороз, якого рекомендував сюди Нікопольський райком партії.
Комуністи провадили активну масово-політичну роботу серед шахтарів дільниці, брали участь у пропаганді і поширенні облігацій Державної позики «П’ятирічку—за чотири роки». Невтомними пропагандистами і агітаторами кінця 20-х і на початку 30-х рр. на руднику були члени партії С. Шангін, П. Сулімов, Ф. Постельняк, Я. Чернета, М. Яроцький та інші.
Активну допомогу комуністам у налагодженні господарства подавали комсомольці. Комсомольці залучали молодь до роботи в політгуртках, гуртках художньої самодіяльності, ставили п’єси. Вони виїжджали в сусідні села, де провадили бесіди, доповіді, організовували концерти.
В період першої п’ятирічки серед гірників Олександрівської дільниці під керівництвом партійної організації широкого розмаху набрало соціалістичне змагання. Почали організовуватись перші ударні бригади. Кращі зразки праці показали комуністи Д. Бондаренко, А. Корабльов, К. Приціл, М. Яроцький, М. Сокур, С. Вороній та інші. Серед робітників розгорнувся рух за механізацію виробничих процесів: багато раціоналізаторських пропозицій надходило безпосередньо від шахтарів. Завдяки творчим зусиллям усіх трудівників Олександрівської дільниці план першої п’ятирічки було виконано достроково: В 1928—1932 рр. видобуток сирої руди на шахтах дільниці становив близько 134 тис. тонн. З 2-ї половини 1933 року Олександрійську дільницю було виділено в самостійне рудоуправління 2, яке в 1934 році перейменовано на рудник ім. Орджонікідзе.
Успішному розвиткові марганцевої промисловості сприяло також впровадження у виробництво нової техніки і механізації трудомістких процесів. На шахтах було ліквідовано ручну і кінну відкатки, кайло і тачку замінили скреперні лебідки та відбійні молотки; всі шахти електрифікували, механізували водовідлив. Вперше у Нікопольському марганцевому басейні, на шахті № 1 рудника ім. Орджонікідзе, запроваджено метод видобутку марганцевої руди з допомогою пневматичних молотків, ініціаторами якого виступили бригадири-вибійники комуніст Д. Бондаренко та П. Івлєв.
У 1934 році було затверджено генеральний план будівництва на руднику нових промислових підприємств, а в наступному ропі здали в експлуатацію рудозбагачувальну фабрику та шахти №1,2, 3, 4, проклали залізничну колію, що з’єднувала фабрику з станцією Чортомлик.
У роки другої п’ятирічки на шахтах рудника ім. Орджонікідзе широко розгорнувся стахановський рух. На весь басейн прославилися своєю працею вибійники І. Кодрін, І. Ступка, Д. Бондаренко, К. Кравченко, І. Кудлай, В. Торик, Н. Глущенко, прохідник І. Боженко та інші шахтарі, які систематично перевиконували норми виробітку. Колективи робітників рудника оголошували стахановські п’ятиденки, декади. В перший день першої стахановської п’ятиденки шахтоуправління ім. Орджонікідзе виконало план на 118 проц. Поширенню соціалістичного змагання сприяв зліт стахановців Нікопольського марганцевого басейну, який відбувся 8 травня 1936 року. Напередодні Великої Вітчизняної війни рудник ім. Орджонікідзе давав близько 30 проц. сирої руди всього басейну.
Поряд з розширенням виробництва зростали і гірничі селища — ім. Орджонікідзе, Червоний Гірник. Напередодні війни розпочалося будівництво соціалістичного шахтарського містечка ім. Калініна. На місці напіврозвалених бараків, халуп і землянок було споруджено великі корпуси багатоповерхових світлих будинків для шахтарів. Лише в 1940—41 рр. здали в експлуатацію 10,8 тис. кв. м житла для гірників.
Медичне обслуговування шахтарів забезпечувала нова лікарня; на всіх шахтах було створено медичні пункти.
Зріс і культурно-освітній рівень населення. Неписьменність було повністю ліквідовано. У 1941 році тут діяли 2 школи, 2 клуби, бібліотека. У школах працювало 28 вчителів. На шахти рудника прийшли нові кваліфіковані кадри радянських інженерів і техніків.
Коли гітлерівська Німеччина віроломно напала на нашу країну, шахтарі рудника ім. Орджонікідзе всі свої сили спрямували на відсіч ворогу. Вони самовіддано трудилися, щоб дати фронту більше продукції. Гірники шахти № 2 запропонували працювати без вихідних днів і видавали сотні тонн надпланової руди. Коли шахту «№ 16 на одну добу зупинили на ремонт, гірники швидко перебудували свою роботу, щоб видобуток марганцю в окремих проходках не припинявся. За цей день шахта значно перевиконала план.
У липні 1941 року за рішенням Нікопольського райкому партії на руднику ім. Орджонікідзе було сформовано винищувальний батальйон, який очолив командир загону гірничорятувальної служби Ю. Н. Новицький. Батальйон узяв участь в організації евакуації обладнання шахт до радянського тилу, а коли надійшов наказ про відступ, спалив усі надшахтні будови і з боями залишив рудник. Згодом він влився в 130-й окремий мотострілковий батальйон 12-ї армії.
18 серпня 1941 року рудник захопили німецько-фашистські війська. Загарбники вживали всіх заходів, щоб налагодити видобуток марганцю, але гірники саботували їх розпорядження. 12 січня 1942 року рейхскомісар України Еріх Кох видав спеціальну постанову, за якою гірникам, що ухилялися від роботи на окупантів, загрожувала в’язниця.
Проте ні погрози, ні розстріли не зламали волю радянських шахтарів. Спеціально створеній фашистами фірмі «Ерцбергбау» не вдалося закінчити будівництво збагачувальних фабрик. Гірники виводили з ладу механізми, електромотори, влаштовували аварії, псували освітлення.
Багато гірників рудника ім. Орджонікідзе боролися проти ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни. Так, відділення під командуванням колишнього вибійника шахти І. Т. Малки в одному з боїв знищило 20 фашистів і взяло в полон 40 німецьких солдатів і офіцерів. За мужність і відвагу, виявлені в боях, а також за вміле керівництво старший сержант І. Т. Малка був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Хоробрий воїн загинув на полі бою в 1944 році. В пам’ять про І. Т. Малку одну з центральних вулиць Орджонікідзе назвали його ім’ям.
Слюсар Орджонікідзевського автопарку Б. Кулемін відважно воював з фашистами у Польщі. В бою танк Б. Кулеміна, прорвавшись у тил ворога, розгромив обоз гітлерівців, знищив ворожу автоколону. Всі члени танкового екіпажу удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Бригадир вибійників Д. Я. Бондаренко брав участь в обороні Москви, у прориві блокади Ленінграда, громив фашистів на території Пруссії та Сілезії. Його нагороджено двома орденами Великої Вітчизняної війни, орденом Червоної Зірки.
Слюсар-інструментальник Орджонікідзевського рудоремонтного заводу В. Я. Пащенко за завданням розвідвідділу 10-ї армії очолив партизанську групу, яка діяла на Кіровоградщині, у Клітнянських, Смоленських та Могилівських лісах. Він був одним із організаторів Рославської та Сещенської груп розвідників, про дії яких написано сценарій телевізійного фільму «Викликаємо вогонь на себе».
4 лютого 1944 року частини Червоної Армії визволили рудник ім. Орджонікідзе і селище від німецько-фашистських загарбників. У цих боях особливо відзначилася 79-а гвардійська стрілецька дивізія 8-ї гвардійської армії. Свято шанують гірники ім’я молодшого лейтенанта І. Г. Шатохіна, якому за мужність в бою посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Відступаючи під ударами радянських військ, німецько-фашистські загарбники зруйнували та затопили шахти рудника. Все цінне устаткування було вивезено до Німеччини або знищено. Фашисти завдали руднику збитків на суму 33,2 млн. карбованців.
Одразу ж після вигнання фашистів трудящі приступили до відбудови шахтного господарства. Партійна організація рудника очолила змагання гірників за найшвидше відродження промислових об’єктів. Велику допомогу також подавав братній російський народ. З Уралу на рудник йшли ліс, машини, устаткування, сучасна техніка і все необхідне для того, щоб відбудувати марганцеву промисловість.
Значну роль у відбудові рудника відіграло шефство працівників сільського господарства, яке розгорнулося з ініціативи колгоспників сільськогосподарської артілі «Путь Ленина» Одеської області. Над рудником ім. Орджонікідзе взяли шефство колгоспники Чкаловського району (так називався тоді Нікопольський район). Вони допомогли робочою силою, необхідною для завершення відбудовних робіт.
У 1944 році орджонікідзевці повністю відбудували 4 шахти (№3, 5, 6,16), закінчили спорудження нової шахти, ввели в дію збагачувальну фабрику, відремонтували 4 електровози, 3 мотовози, 150 вагонеток, побудували і відремонтували понад 4 тис. кв. метрів житлового фонду. Протягом року було видобуто понад 60 тис. тонн марганцевої руди.
В післявоєнні роки на шахтах № 1, 2, 3, 4 вперше в басейні замість ручної і канатної було впроваджено підземну електровозну відкатку. Ініціаторами цієї справи стали Ф. С. Дем’яненко, Г. М. Сінокосов та інші. Великий вклад у відбудову і розвиток рудника внесли передовики виробництва, комуністи — механік шахти Л. О. Воробйов, начальники шахт С. В. Вороній, К. Г. Гогун, вибійники І. Г. Петров, Д. В. Малий, В. С. Галайда. За досягнуті успіхи всі вони були відзначені вищою урядовою нагородою — орденом Леніна.
Вже на кінець першої післявоєнної п’ятирічки рудник ім. Орджонікідзе набагато перевищив довоєнний рівень. Шахти цього рудника було реконструйовано і обладнано новою технікою. Замість низьких дерев’яних копрів і естакад виросли просторі і світлі будови, простяглися повітряні канатні дороги, почали застосовуватися нові комбайни, потужні вантажні машини-самоскиди, стрічкові і скребкові транспортери. В освоєнні нової техніки і запровадженні передової технології авангардну роль відіграли комуністи. Бригадир-вибійник шахти № 15 комуніст В. С. Волошин першим на руднику оволодів комбайном і домігся високої продуктивності праці. Цей почин наслідували бригади В. Шепотька, В. Цикіна та інші.
В 1952 році на Богданівському кар’єрі рудника ім. Орджонікідзе було застосовано метод видобутку марганцевої руди відкритим способом, ініціатором якого став Ф. С. Дем’яненко. Працюючи на шахтах з дитячих років, він пройшов трудовий шлях од відкатника до керуючого рудником. Вже в 1953 році відкритим способом було видобуто більше 81 тис. тонн руди — майже десята частина загального видобутку. За впровадження нових методів, які дали змогу підвищити продуктивність праці на 22,5 проц., а собівартість видобутої руди знизити на 33,2 проц., Ф. С. Дем’яненка нагороджено орденами Леніна, Червоної Зірки та «Знак Пошани». В 1954 році відкритий спосіб видобутку руди було поширено на Шевченківський, пізніше — на Олександрівський і Східний кар’єри. За період з 1953 по 1963 рік питома вага відкритих робіт збільшилась до 58 проц. Відповідно зріс і парк машин та механізмів рудника. В 1963 році він налічував 74 екскаватори, в т. ч. 15 крокуючих.
З серпня 1956 року на посаду керуючого рудником ім. Орджонікідзе було призначено гірничого інженера Г. Л. Середу, який з допомогою партійної і профспілкової організацій за порівняно короткий строк вивів його в число передових підприємств не лише по області, а й по республіці. За успіхи, досягнуті у видобутку марганцевої руди, напередодні Дня металурга в липні 1958 року керуючому рудником Г. Л. Середі було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
Більше 15 років очолював зміну шахти гірничий майстер Г. І. Тиква. Його зміна рік у рік набагато перевищувала виробничі програми по видобутку руди. Він не раз переходив у відстаючу зміну і підтягував її до рівня передової. За трудові успіхи в 1958 році гірничий майстер Г. І. Тиква також був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.
Нових трудових успіхів досягли орджонікідзевці за семирічку (1959—1965 рр.). Партійна організація рудника спрямувала свою діяльність на підвищення ролі первинних партійних організацій і кожного комуніста в боротьбі за дострокове виконання семирічного плану. Всіляку підтримку подавала вона поширенню досвіду новаторів виробництва. Наслідуючи почин Валентини Гаганової, гірничий майстер В. П. Прохорець перейшов працювати у відстаючу зміну. Колектив зміни за короткий строк погасив заборгованість державі і видобув 700 тонн руди понад план. На відстаючу дільницю перейшов також бригадир В. Волошин.
Партійна організація рудника активно підтримала рух за комуністичну працю, що розгорнувся по всій країні напередодні XXI з’їзду КПРС. Почесне звання колективу комуністичної праці однією з перших завоювала бригада вибійників шахти № 14, яку очолював С. Сулиценко.
Історичні рішення XXII з’їзду КПРС, нова Програма партії запалили шахтарів на нові трудові подвиги. Право називатися колективом комуністичної праці добилися рудозбагачувальна фабрика, Олександрівський кар’єр, комсомольсько-молодіжна зміна гірничого майстра А. Назаренка з шахти № 22, зміна залізничного цеху 3. Ульянової. На кінець 1962 року 20 проц. гірників включилось у змагання за комуністичну працю.
Майстрами високої кваліфікації виявили себе машиніст екскаватора Богданівського рудоуправління А. А. Горностаев, бригадир-вибійник Олександрівського рудоуправління П. С. Кашараєв, вибійник Г. Лисенко, які були удостоєні звання заслуженого гірника УРСР. Далеко за межами республіки відомо про славні трудові діла бригади, очолюваної І. Д. Ганчевим — заслуженим будівельником УРСР, яка запропонувала метод високопанельного монтажу житлових будинків. Застосування цього методу набагато скоротило трудові затрати по житловому будівництву. Досвід бригади в березні 1965 року широко популяризувала газета «Труд». З метою масового поширення методу І. Д. Ганчева вона провела Всесоюзну нараду, в якій взяло участь понад 400 робітників, інженерно-технічних працівників з 10 республік Радянського Союзу.
В 1964 році на базі рудника ім. Орджонікідзе створили трест «Орджонікідзе-марганець». В місті було організовано будівельний трест «Марганецьрудбуд», введено в дію завод «Буддеталь», рудоремонтний завод, створено велике автогосподарство, а наприкінці 1964 року здано в експлуатацію першу чергу Чкаловського гірничозбагачувального комбінату.
Встановлений семирічним планом рівень видобутку руди на шахтах і кар’єрах тресту «Орджонікідземарганець» був досягнутий достроково. Понад план гірники видобули десятки тисяч тонн сирої руди, виробили 227 тис. тонн марганцевих концентратів, у т. ч. вищих сортів — 34 тис. тонн.
Колектив рудозбагачувальної фабрики Олександрівського рудника виконав завдання семирічки вже наприкінці 1963 року. На 10 місяців раніше строку рапортував про виконання семирічного плану колектив комуністичної праці Олександрівського кар’єру.
Стали до ладу такі великі виробничі об’єкти, як Богданівська збагачувальна фабрика потужністю понад мільйон тонн концентрату на рік, агломераційна фабрика, Богданівський, Східний, Шевченківський, Олександрівський, Малочкаловський кар’єри, шахта № 21, підстанція, депо.
Вагомий вклад у дострокове виконання семирічного плану вніс колектив будівельного управління № 2 тресту «Марганецьрудбуд». План житлового будівництва було виконано на 103 проц. Понад план за семирічку здано в експлуатацію 4,1 тис. кв. метрів житлової площі.
За успіхи, досягнуті у виконанні завдань семирічки, машиністові екскаватора Богданівського рудоуправління А. А. Горностаєву, бригадиру монтажників буд-управління № 2 тресту «Марганецьрудбуд» І. Д. Ганчеву присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, велику групу гірників нагороджено орденами та медалями Союзу РСР, значками «Шахтарська слава».
В роки нової п’ятирічки було проведено значну роботу по удосконаленню процесу збагачення руди на Богданівській та Чкаловській збагачувальних фабриках. Внаслідок творчих пошуків вперше було розроблено метод роздільного збагачення марганцевих руд за типами, що дозволило у другому році п’ятирічки ліквідувати випуск третіх сортів і значно збільшити випуск першого сорту.
Шахти і кар’єри рудників поповнилися новою технікою. Тут тепер працюють потужні екскаватори з місткістю ковша 15—25 кубометрів. В Шевченківському кар’єрі почали діяти виготовлені на Новокраматорському заводі два перших в Радянському Союзі гігантські роторні комплекси продуктивністю 3 тис. кубометрів на годину кожний.
Підприємства міста виконали достроково план другого року п’ятої п’ятирічки.
Порівняно з 1966 роком продуктивність праці зросла на 4,6 проц., а обсяг виробництва валової продукції — на 5,5 проц. Трудівники промисловості добилися також зниження собівартості товарної продукції і заощадили 665 тис. карбованців.
Колектив Богданівського рудоуправління виробничу програму другого року п’ятирічки виконав 12 грудня 1967 р. і видав понад план 95 тис. тонн марганцевої продукції, на 7,3 проц. перевершив завдання по випуску мартенівського агломерату. Завдяки зниженню собівартості продукції тут було зекономлено більше 200 тис. карбованців.
Напередодні ювілею — п’ятдесятиріччя Радянської влади — найбільшому колективу рудника — Богданівській збагачувальній фабриці було присвоєно високе звання колективу комуністичної праці. Звання колективів ім. 50-річчя Великого Жовтня завоювали Богданівська агломераційна фабрика, бригада крокуючих екскаваторів під керівництвом інженера Г. Р. Чорнокура, молодіжний екіпаж ЕКГ-4 № 50 (бригадир В. Яблонський).
Дванадцять бригад бореться за високе звання колективів комуністичної праці, 8 з них уже здобули це почесне звання, 1362 учасники змагання удостоєні звання ударника комуністичної праці.
В січні 1968 року колективу тресту «Орджонікідземарганець» за високі виробничі показники у всесоюзному соціалістичному змаганні за IV квартал 1967 року було присуджено 1-е місце з врученням Червоного прапора Міністерства чорної металургії СРСР і ЦК профспілки робітників металургійної промисловості.
Колективу Чкаловського гірничозбагачувального комбінату, який достроково виконав план ювілейного року за всіма показниками, було вручено Пам’ятний ювілейний прапор Центрального Комітету КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів Української РСР і Республіканської Ради профспілок.
На підприємствах міста створено 30 комсомольсько-молодіжних колективів.
9 з них завоювали звання бригад ім. 50-річчя Великого Жовтня. Це бригада вибійників шахти № 15 Олександрівського рудоуправління (бригадир А. Пупченко), екіпаж екскаватора на чолі з В. Яблонським, комсомольсько-молодіжний колектив роторного комплексу ЕРГ-1600, керований Ю. Гайдуком, бригада автомобілістів (бригадир А. Шерстюк) та інші. Комсомольсько-молодіжні бригади теслярів, бетонників, обробників, очолювані комсомольцями В. Сковородниковим, В. Калюжним, А. Назарчуком, відзначилися на будівництві Чкаловського гірничозбагачувального комбінату.
Серед комсомольців розгорнулося змагання під девізом: «Від ювілею Вітчизни — до ювілею комсомолу». Гірники-комсомольці взяли зобов’язання видобути додатково 90 100 тонн сирої руди, виробити 39 300 тонн марганцевого концентрату і 10 000 тонн мартенівського агломерату, за рахунок впровадження 72 раціоналізаторських пропозицій заощадити 30 тис. карбованців. Комсомольці кар’єро-дорожнього цеху занесли в список робітників колишнього вибійника Героя Радянського Союзу І. Малку, а комсомольсько-молодіжна зміна Чкаловської фабрики, очолювана П. Пендичуком,— Героя Радянського Союзу І. Шатохіна. Щомісячна зарплата Героїв відраховується до ювілейного фонду комсомолу.
У досягненні високих виробничих показників велику роль відіграє соціалістичне змагання гірників тресту з шахтарями інших міст і республік.
Міцні узи братньої дружби зв’язують українських і грузинських гірників. Колектив міста Орджонікідзе підтримує дружні зв’язки і змагається з гірниками Чіатурського марганцевого басейну. Широко практикується обмін делегаціями для перевірки ходу змагання та обміну виробничим досвідом. Бригада почесного гірника УРСР В. Цикіна з шахти № 15 Олександрійського рудника змагається з бригадою бурильників тресту «Чіатурмарганець» , яку очолює депутат Верховної Ради СРСР Г. Бакрадзе; колектив Богданівського рудника — з гірниками рудника ім. Димитрова.
В гостях на шахтах тресту «Орджонікідзе-марганець» побували також шахтарі з Чехословаччини, Угорщини, Німецької Демократичної Республіки, з Куби. В грудні 1962 року на рудник ім. Орджонікідзе приїздили гості з далекої Індонезії. У свою чергу група гірників Орджонікідзе їздила до Німецької Демократичної Республіки, Індії та Індонезії.
Успіхи, досягнуті у виконанні народногосподарських планів підприємствами міста — це наслідок самовідданої роботи великого колективу гірників, напруженої організаторської і політико-виховної роботи партійної організації. Головною турботою комуністів є вдосконалення керівництва господарським і культурним будівництвом.
Міський комітет партії та міськком комсомолу організували шефство підприємств міста над колгоспами Нікопольського і Томаківського районів. Шахтарі допомагають колгоспам у спорудженні зрошувальних систем, обладнують кормоцехи, монтують нагнітальні установки, беруть участь у будівництві птахофабрики, в завершенні електрифікації колгоспних виробничих ділянок у Томаківському районі.
В 1956 році в результаті об’єднання робітничих селищ (Калініна, Гірницького та ін.) та села Олександрівки виникло місто Орджонікідзе. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 року Орджонікідзе віднесено до категорії міст обласного підпорядкування. За короткий час навколо виробничих об’єктів виросли квартали багатоповерхових будинків. Місто будується і розширюється. Одна примітна деталь впадає в очі тим, хто приїздить сюди,— потужні баштові крани працюють тут удень і вночі. У східній частині, де зовсім недавно був степ, виростають нові ансамблі багатоповерхових споруд — житлові будинки, магазини, дитячий комбінат, Палац культури, комбінат
побутового обслуговування. Тільки за семирічку в місті побудували близько 150 тис. кв. метрів житлової площі із загальної площі— 256 747 кв. метрів. На початку 1968 року місто одержало природний газ.
Здалеку Орджонікідзе здається садом-оази-сом серед безмежного степу. Світлі, просторі будинки височать у зелені дерев. Особливо гарна центральна вулиця ім. Калініна — вона схожа на алею великого саду. На місці пустиря школярі, комсомольці і молодь заклали міський парк культури і відпочинку.
Розширюється торговельна мережа. У 1967 році тут працювало 47 магазинів, 22 кіоски, 17 їдалень, 24 буфети, 2 кафе-ресторани, 2 домові кухні. Було побудовано нові спеціалізовані магазини «Взуття», «Дитячий світ», «Меблі», «Книги». Споруджено комбінат побутового обслуговування на 45 робочих місць, відкрито ательє по пошиву дитячого одягу, граверну майстерню, прокатний пункт тощо. Товарооборот у 1967 році порівняно з 1966 роком зріс на 1,8 млн. крб. і становив 20,2 млн. крб. Тільки в 1967 році населенню міста було продано 1158 телевізорів, сотні мотоциклів, 1794 пральні машини, 1856 радіоприймачів та багато інших культурно-побутових товарів. Трудящі міста мають понад 6 тис. телевізорів і 400 легкових автомашин, у кожній сім’ї є радіоприймач. На 1968 рік жителі міста передплатили 22 тис. прим, газет та 32 тис. прим, журналів.
Добре налагоджено і медичне обслуговування населення. В місті працює лікарня з терапевтичним, хірургічним, інфекційним, дитячим відділеннями. Поліклініка обладнана найновішим устаткуванням. Крім цього, на шахтах і кар’єрах у робітничих селищах є 24 медичних пункти. Тут працюють 74 лікарі і 668 чол. середнього і молодшого медперсоналу.
Рік у рік зростає в місті мережа дитячих установ. У 16 яслах та садках виховуються 2700 дітей. В 1967 році завершено будівництво дитячого комбінату на 300 місць.
Близько 12,5 тис. трудящих займається спортом. У 1967 році 1329 членів спортивних колективів одержали значки ГПО 1-го ступеня, 500 — БГПО, 436 — «Турист СРСР». Спортивно-масову роботу проводять 317 громадських інструкторів-тренерів. На честь 50-річчя Великого Жовтня в місті проведено спартакіаду «За труд і довголіття», в якій взяло участь 2700 чоловік. В 1967 році в місті створено дитячу спортивну школу.
В 1967/68 навчальному році в 4 середніх, 6 восьмирічних, 3 початкових школах та 2 вечірніх середніх школах робітничої молоді навчалося 8 тис. учнів, працювало близько 400 вчителів. Багато жителів міста навчається у філіалі гірничого технікуму, технічному училищі, школі-інтернаті, музичній школі. За довгорічну сумлінну роботу на ниві народної освіти відзначено орденами і медалями СРСР вчителів М. М. Головатого, О. І. Бредихіну, а вчительці П. І. Дяченко присвоєно почесне звання заслуженого вчителя школи УРСР.
Велику культурно-освітню роботу серед трудящих проводять Палац культури, 8 клубів, широкоекранний кінотеатр на 600 місць, 10 бібліотек з книжковим фондом в 140 тис. томів. При клубах створено колективи художньої самодіяльності. Особливу популярність завоював самодіяльний колектив Палацу культури гірників, який не один раз брав участь в обласних оглядах і фестивалях.
В місті працює центральний лекторій, який у 1967 році відвідав кожен десятий житель, постійно діють народні університети здоров’я, педагогічний та правових знань. Міське відділення товариства «Знання» об’єднує 400 лекторів. Тільки в 1967 році трудящі прослухали 3358 лекцій на суспільно-політичні, природничо-наукові, технічні, медичні, мистецькі та інші теми.
Великий інтерес викликає у жителів міста відкритий у 1967 році історико-краєзнавчий музей. Експозиції його відображають історію виникнення і розвитку гірницького міста.
Бойовим органом партійного і комсомольського комітетів, рудкому, профспілки і правління Богданівського рудника тресту «Орджонікідземарганець» є газета «За марганець», яка видається з 1955 року.
Про активну участь трудящих міста у громадсько-політичному житті свідчить невпинне зростання рядів партійної та громадських організацій. 2029 членів Комуністичної партії об’єднані в 36 первинних парторганізацій. 15 січня 1965 року відбулася І міська партійна конференція, на якій обрано міський комітет КП України. Партійні комітети створені на Чкаловському гірничозбагачувальному комбінаті, в Богданівському, Олександрівському рудоуправліннях та ін. підприємствах.
Велику роботу проводить міська партійна організація по марксистсько-ленінській освіті комуністів і всіх трудящих. У системі політичної освіти в 1967/68 навчальному році працювало 48 шкіл основ марксизму-ленінізму, 6 початкових політичних шкіл, 17 теоретичних семінарів. Всіма формами політичної освіти було охоплено 2030 чоловік.
У місті 37 профспілкових організацій, які об’єднують 20 500 членів профспілки.
На підприємствах, будовах, учбових закладах міста діє 38 первинних комсомольських організацій, які налічують в своїх рядах 3573 члени ВЛКСМ. За високі виробничі показники в ювілейному році та активну участь у громадському житті комсомольські бригади Є. Співакіна, А. Шерстюка, О. Васильчука нагороджено Почесними грамотами ЦК ВЛКСМ, а бригаду В. Морозова — Грамотою ЦК ЛКСМУ. 940 комсомольців і молодих гірників навчаються в школах робітничої молоді, вузах і технікумах. Щороку комсомольці проводять естафети на честь Героїв Радянського Союзу І. Т. Малки та І. Г. Шатохіна.
До складу міської Ради трудящі міста обрали 122 депутатів, серед них комуністи, комсомольці, передовики виробництва. Створені і працюють 11 постійно діючих комісій, в роботі яких беруть участь 112 депутатів. На сесіях міської Ради регулярно обговорюються питання господарського і культурно-побутового будівництва, виконання наказів виборців тощо. Активно працюють депутати міської Ради — бригадири-вибійники М. М. Товмас, І. О. Мартовщук, вибійник А. П. Чесноков, робітниця А. В. Балихіна і багато інших. Одним з найактивніших депутатів міської Ради є заступник керуючого Богданівським рудоуправлінням Г. Г. Шевченко. Десять років беззмінно обирають його трудящі Орджонікідзе своїм депутатом.
У молодого міста гірників великі перспективи. Успішно трудяться його жителі, щоб внести вагомий вклад у справу створення матеріально-технічної бази комунізму.
Л. Н. БЕРЕГОВСЬКИЙ, М. А. ЗАБУДЬКО.