Павлоград, Павлоградський район, Дніпропетровська область
Павлоград — місто обласного підпорядкування, центр однойменного району, розташований у межиріччі річок Самари й Вовчої, за 76 км від Дніпропетровська, у центрі нового вугільного басейну — Західного Донбасу. Через місто проходять залізниці Севастополь—Харків—Москва і Київ—Донецьк. Населення 65 600 чол. Павлоградській міській Раді підпорядковані місто Першотравенськ і селище міського типу Тернівка.
Мальовнича рівнина, на якій розташоване місто, у XVIII столітті належала до земель Запорізької Січі як частина Самарської паланки. Початок першому поселенню, що мало назву Матвіївни, поклав, за переказами, запорізький військовий старшина — власник розташованого тут зимівника — Матвій Хижняк. У 1779 році Матвіївну перейменовано в село Луганське в зв’язку з розміщенням тут штаб-квартири Луганського пікінерського полку царської армії. Незабаром сюди переселились запоріжці, що жили в Кальміуській паланці в районі Азовського моря. Наступного року поблизу Луганського на рівній піщаній місцевості побудоване укріплення, назване Павлоградом.
Але в 1784 році укріплення було назване Павлівською слободою, а село Луганське — Павлоградом, який став військовим поселенням і повітовим центром, місцем постійного перебування військових частин. З Павлівської слободи переселилась сюди і частина населення. На той час тут проживало 1242 мешканці. Займались вони землеробством, скотарством, зокрема конярством. На гербі міста, що був затверджений у 1811 році, і складався з щита, поділеного на дві половини, у верхній — зображено коня, що пасеться на волі. Це мало вказувати на велику кількість у цій місцевості кінських заводів.
Розвивались і кустарні промисли на місцевій сировині. З розкладом феодально-кріпосницького ладу в місті виникають невеликі промислові підприємства. До 1848 року тут було 4 салотопні заводи. В 1864 році працювало 5 салотопних, 2 шкіряні, олійний заводи, тютюнова фабрика та ін. підприємства, їхня продукція збувалась у Харкові, Ростові, Білгороді, частина її продавалась на місці.
Зростанню товарообороту і розширенню ринкових зв’язків міста сприяли ярмарки, на яких продавалось багато великої рогатої худоби. Сюди приїздили петербурзькі, московські, тульські, орловські, курські і навіть варшавські купці.
Зростало населення. Так, якщо в 1824 році в місті проживало 3943 чол., то в 1864 — 7130 жителів.
Тривалий час навіть після реформи 1861 року значна кількість мешканців займалася сільським господарством. Із загальної площі орних земель — 18,6 тис. десятин, що були в Павлоградському повіті, понад 15 тис. десятин належало поміщикам.
Наприкінці XIX століття в Павлограді зростає промислове виробництво. Місто стає значним центром торгівлі борошном і зерном, що транспортувались звідси по Дніпру, а також Лозово — Севастопольською залізницею до портів Чорного моря. У 1895 році в місті засновано акціонерне товариство борошномельного і круп’яного виробництва, підприємства якого переробляли за добу 3 тис. пудів пшениці і мали річний обіг до 1 млн. крб. Борошно збувалось не тільки на внутрішні ринки, але й експортувалось до Стамбула й Лондона. Про швидкий розвиток борошномельної промисловості в Павлограді свідчить і той факт, що в 1908 році при загальній сумі обігу в 5,8 млн. крб. на долю комерційного обороту від парових млинів припадало 2,5 млн. крб., або понад 43 проценти.
В 1911 році в місті працювало 60 дрібних підприємств, на яких було зайнято 645 робітників. Наприклад, у 7 слюсарно-механічних майстернях було лише 65 робітників. На ситце-вибійній фабриці і механічному заводі, які вважались найбільшими, працювало 50 чол. На окремих підприємствах у дуже малій кількості випускались сівалки, віялки, жатки, брички, вози, борони та інший сільськогосподарський інвентар. Значну частину населення міста становили ремісники та їх сім’ї.
Надзвичайно важкими були умови праці на підприємствах. На багатьох з них робочий день тривав понад 12 годин. Майже всі роботи виконувались вручну. Низькою була і заробітна плата. Одну копійку одержував вантажник за п’ятипудовий лантух, якого він повинен був знести з підводи на вагу, а далі підняти на гору по східцях на висоту до 20 ярусів. На шпалопросочувальному заводі умови праці були ще гіршими. Різкі зміни температури, шкідливі пари креозоту викликали часті захворювання робітників.
Вкрай низьким був освітній рівень населення. Лише в 1859 році тут були відкриті 3 початкові училища. В 1912 році в Павлограді було 3 гімназії і 8 початкових шкіл. Навчались у них переважно діти багатіїв. В одній з жіночих гімназій, як показує звіт 1904 року, навчалося 423 учениці, з них 19,4 проц.— діти дворян і чиновників, 11 — почесних громадян і купців 1 гільдії, 57,6 — міщан, купців 2 гільдії і ремісників, і лише 0,2 проц. селян. Дуже високою була плата за навчання: 50 крб. від учениці підготовчого та I, II, III класів, 60 крб.— IV, V, VI класів, від учениць VIII класу — 100 крб. на рік. У місті було 6 церков і 1 синагога та 27 харчевень і шинків, розташованих на людних місцях.
Боротьба трудящих Павлограда проти експлуататорів набула організованого характеру на початку XX століття, коли її почала спрямовувати революційна соціал-демократія. Велику роль у пробудженні свідомості робітників відігравала ленінська «Искра», яка почала надходити в Павлоград з кінця 1902 року. Про зв’язки павлоградських іскрівців з Катеринославським комітетом РСДРП в одному з своїх листів до Р. С. Землячки розповідала Н. К. Крупська.
Очолюваний С. Г. Могилевським соціал-демократичний гурток, що виник у 1903 році в місті, проводив агітаційно-масову роботу серед робітників, підтримував зв’язки не тільки з Катеринославським, але й з Київським, Воронезьким, Ростовським комітетами РСДРП, від яких він одержував літературу1. В середині березня 1903 року гурток поширив надруковану на гектографі першу листівку, яка закликала робітників до політичної боротьби 1 2. Друга відозва соціал-демократичної організації під назвою «До робітників Павлограда» була поширена в ковальських, слюсарних, колісних майстернях у жовтні місяці. Тоді ж повітовий справник повідомляв катеринославського губернатора, що поблизу військових казарм знайдено 60 прим, листівок— «Російська с.-д. партія», «До солдатів Керч-Єнікальського полку», «Пролетарі всіх країн, єднайтесь!» та інші.
Значно зріс вплив більшовиків на маси в роки першої російської революції 1905—1907 рр. На заводі Магазинера та інших підприємствах Павлограда відбулися страйки робітників, проводились багатолюдні мітинги під лозунгом — «Геть самодержавство!». Прокламації «Лист до товаришів», «Солдатська правда», «Правда про події 9 січня» та інші закликали пролетаріат «добиватися визволення від рабства капіталістичного ладу».
Одночасно більшовики звертали велику увагу на розгортання агітмасової роботи в Керч-Єнікальському полку, що перебував у місті. Було утворено спеціальну військову групу при комітеті соціал-демократичної організації. Політична робота в армії давала відчутні наслідки. Наприкінці травня 1905 року в гарнізоні відбувся мітинг, на якому було висловлено рішучий протест проти царського самодержавства. Учасники мітингу закликали «виступити всіма ротами на захист прав солдата». Після придушення виступу його організаторів У. І. Бугайова і Н. І. Пенцика засуджено військовим судом до розстрілу, пізніше цей вирок замінено довічною каторгою. Серед засуджених на строк від 4 до 12 років каторжних робіт були солдати Т. П. Єлістратенко, С. X. Тараканов, Ф. Д. Лисоканов, А. Д. Дохненко й інші.
Революційні виступи робітників і солдатів справляли великий вплив на селянство. Активну політичну роботу в селах Мавриному, Межерічі, Вербках проводили члени соціал-демократичної організації міста — О. Абрамов, О. Однопозов, М. Покрасов, Т. Санжеревський, Т. Теліщев та інші. В кінці 1905 — навесні 1906 року в Павлоградському повіті селяни розгромили понад 30 поміщицьких економій.
Павлоградські більшовики не припинили політичної боротьби і в роки столипінської реакції. Вже в серпні 1908 року соціал-демократична група відновила свою роботу в масах. Активними її членами були С. Прокопенко, А. Серебряников, О. Гурвич, А. Швед та інші.
Під більшовицькими лозунгами «Геть самодержавство!», «Пролетарі всіх країн, єднайтесь!» відбувся першотравневий мітинг у 1912 році. Його відкрив С. Прокопенко, який розповів про кривавий злочин царизму — ленський розстріл. А. С. Швед і М. Й. Тоцький закликали робітників «згуртуватися в єдину сім’ю і мускулястим пролетарським кулаком розбити ланцюги рабства». Всі учасники мітингу на закінчення проспівали «Марсельєзу». На маївці і мітингу було організовано збір коштів на більшовицьку газету «Правда». 20 робітників тут же її передплатили, з них троє вступили до більшовицької партії. Починаючи з 5 травня 1912 року, тобто з часу заснування газети «Правда», до міста щодня надходило її близько 300 примірників. За дорученням редакції сюди приїздив Д. Бєдний. В. І. Ленін високо оцінював матеріальну підтримку, яку подавали пролетаріат та бідніше селянство газеті. Він відмічав Павлоград в числі 49 міст і містечок Росії, де добре були організовані групові збори на «Правду» в 1912 році.
Велику роботу серед трудящих проводили більшовики в роки першої світової війни. Тільки в 1916 році під їх керівництвом відбулося 15 страйків на підприємствах міста. Війна до краю загострила класові суперечності в країні і прискорила повалення царизму. На багатолюдному мітингу, організованому 4 березня 1917 року більшовиками, населення міста палко вітало перемогу Лютневої революції. Його учасники з червоними прапорами в рядах йшли до казарм 289-го запасного полку. Солдати відразу перейшли на бік демонстрантів. У кінці дня робітничі загони почали роззброювати поліцію, звільняти заарештованих.
5 травня було створено Павлоградську Раду робітничих депутатів, з якою згодом об’єдналася Рада солдатських депутатів, обрана 10 березня 1917 року. Всі члени партії, а також співчуваючі їм, висунуті в депутати, були обрані до Рад. Серед них молода робітниця Г. Сиволоб, учасниця боїв 1905 року в Москві, член більшовицької партії — К. Воїнова. Солдати 229-го піхотного полку обрали до Ради П. М. Казь-міна, який пізніше працював заступником голови Павлоградської міськради, заступником повітового комісара народної освіти, а потім став народним артистом СРСР.
Але більшість депутатів складалась з представників угодовських партій. До виконкому Ради потрапили переважно меншовики й есери. Становище ускладнювалось ще й тим, що поряд з Радою в місті продовжувала діяти земська управа, а згодом утворилася і повітова українська Рада, що спиралась на гайдамаків, які стояли в місті, і на куркулів.
Програмою діяльності більшовиків у їх боротьбі за вплив на маси були рішення VII Всеросійської (Квітневої) конференції РСДРП, гостем якої від комуністів Павлограда був О. Гурвич. Понад 300 робітників, спочатку на зборах 4 травня 1917 року, а потім на багатолюдному мітингу, обговорюючи рішення конференції, висловили цілковите довір’я більшовикам. Тоді ж складена К. Воїновою і О. Гурвичем листівка з коротким змістом Квітневих тез В. І. Леніна була надрукована і поширена в місті. Листівка закінчувалася закликом — «Готуйтеся до боротьби, яка ще починається. За мир, за землю, за свободу, товариші робітники і солдати!».
Більшовицька організація Павлограда, що організаційно оформилась до червня 1917 року в складі 50 членів партії, її партійний комітет, куди входили Воїнова, Рубінов, Швед, Ривкін, Гурвич, роз’яснюючи масам буржуазну суть Тимчасового уряду, вели боротьбу за перехід влади до рук Рад
18 червня 1917 року, в день, коли Тимчасовий уряд організував наступ на фронті, за ініціативою більшовиків у Павлограді відбулися антивоєнна демонстрація і мітинг, в якому взяли участь кілька тисяч робітників, солдатів і близько 3000 селян, що прибули з навколишніх сіл. Одна з рот 229-го піхотного полку йшла на мітинг з червоним прапором, на якому було написано: «Геть війну! Вся влада Радам!».
Після розстрілу липневої демонстрації у Петрограді меншовицько-есерівський виконком Павлоградської Ради вимагав стратити всіх членів більшовицького комітету.
В боротьбі з корніловським заколотом значно зросла революційна активність мас, посилився авторитет партії більшовиків. В місті був створений червоногвардійський загін, яким командували більшовики В. Я. Кримкін і К. І. Кирилов. Одночасно виникли такі загони і в селах Богданівці, В’язівці, Вербках, Петропавлівці Павлоградського повіту. З Павлограда Катеринославській газеті «Звезда» повідомляли, що «корніловські події підняли революційний дух нашого міста, інтерес до нашої партії знову зріс». Меншовики в той час двічі намагались провести в місті збори трудящих, але на них ніхто не прийшов. Після розгрому корніловщини більшовицький комітет розгорнув підготовку до перевиборів Ради. До виконавчого комітету Ради було обрано більшовиків — К. Воїнову, А. Скирду, А. Шведа, Б. Ривкіна. Поступово вони залучали на свій бік солдатську і робітничу секції Ради. Але президія виконкому Ради, як і раніш, складалась з правоесерівських та меншовицьких депутатів.
На початку вересня 1917 року відбулися вибори до земської управи. Більшовики одержали з п’яти два депутатських мандати. Заступником голови управи було обрано К. Воїнову.
Після перемоги Жовтневого збройного повстання в Павлограді, як і по всій Україні, почалась вперта боротьба за владу Рад. Рада робітничих і солдатських депутатів міста на своєму засіданні з величезною увагою вислухала зачитані К. Воїно-вою декрети про мир і землю і одноголосно схвалила рішення про встановлення Радянської влади в місті й повіті. Головою виконкому Ради було обрано К. Будакова — машиніста станції Павлоград. Потім Рада затвердила запропонований більшовиками проект розподілу поміщицьких земель серед бідняків, постанову про восьмигодинний робочий день і робітничий контроль. Тут же було вирішено видавати щотижневу друковану газету «Известия» — орган повітового виконавчого комітету Павлоградської Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Вживалися заходи до зміцнення загонів Червоної гвардії, начальником штабу якої було обрано робітника В. Я. Кримкіна, що прибув з Москви, помічником начальника — К. Кирилова.
На початку грудня 1917 року в районі Лозова—Павлоград—Синельникове Центральна рада зосередила великі сили гайдамаків з метою об’єднання їх з білогвардійськими військами Каледіна. Для розгрому гайдамаків на станцію Лозова прибув 16 грудня з Харкова червоногвардійський загін, що складався з 400 солдатів 30-го бронепіхотного полку під командуванням М. О. Руднєва. Загін узяв під свій контроль залізничні магістралі, що вели на Дон. Зайнявши станцію Лозова, він переслідував гайдамаків до Павлограда. В той час павлоградські загони Червоної гвардії захопили станцію, телефон, банк та інші установи. Гайдамаки поспішно відступили на Синельникове.
Внаслідок перемоги над націоналістичними військами 19 грудня 1917 року в Павлограді було встановлено Радянську владу. Через два тижні під керівництвом більшовиків відбулися перевибори Ради. В місті було сформовано військово-революційний комітет, до складу якого увійшли К. Будаков, А. Скирда та інші. Головою комітету призначено К. Воїнову.
Військово-революційний комітет і виконком Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів вжили енергійних заходів, щоб налагодити роботу підприємств міста: були націоналізовані великі склади, встановлено контроль за діяльністю всіх підприємств, організовано раду народного господарства. Незважаючи на саботаж власників підприємств, пущено обозний, цегельний, маслоробний заводи, працювали млини. У 1918 році (до австро-німецької окупації) промислові підприємства міста дали державі близько 36,5 тис. крб. прибутку.
При виконкомі міськради було створено комісії — керівників підприємств і представників робітників, друкарська, аптечна, культурно-освітня, торговельна, земельна та інші. Діяв відділ соціальної допомоги безробітним, до фонду якого зібрано близько 3 тис. крб. Робітників переселяли у квартири багатіїв, населення забезпечувалося хлібом, роботою. Міськрада піклувалась про підвищення культурно-освітнього рівня народу.
У січні 1918 року партійна організація міста послала на І Всеукраїнську селянську конференцію більшовика К. Греся, обраного там до президії конференції. Виступаючи в дебатах по доповіді про владу, він рішуче заперечував проти скликання Українських Установчих зборів. «Якщо ми стоїмо за те, що праця повинна перемогти і що треба визволити всіх трудящих людей від гніту буржуазії,— сказав К. Гресь,— то ми повинні визнати, тільки Раду Народних Комісарів, тільки Радянську владу. Ось чому пропоную вітати Радянську владу і Центральний Виконавчий Комітет Рад на Україні».
Вірним помічником партійного комітету в боротьбі за зміцнення Радянської влади була молодь. 23 грудня 1917 року був створений ініціативний комітет, а в січні відбулися організаційні комсомольські збори. Першими комсомольцями міста були М. Близнюк, І. Морозов, І. Кизя, А. Різниченко, Б. Кузнецов, В. Кузнецова, Д. Ханутін, П. Загребельний та інші. Секретарем Комуністичної Спілки Молоді обрано П. Загребельного.
Окупація Павлограда 10 квітня 1918 року австро-німецькими загарбниками перервала мирне будівництво. Партійна організація, що пішла в підпілля, готувала трудящих міста та повіту до збройної боротьби з інтервентами. Керівниками її були — Ю. Миронов, Б. Кузнецов, В. Кузнецова, І. Ольшанський, Л. Ольшанська та інші. Встановлено були зв’язки з партійними осередками сіл Межеріча, Булахівки, Вербок, очолюваними Г. С. Кучеренком, М. М. Хвостенком, В. С. Будинським, Чаплигіним. Особливої сили набрала партизанська боротьба проти німецьких окупантів і гетьманців у жовтні 1918 року. В повідомленні інформаційного бюро Військово-революційного штабу в грудні 1918 року про хід повстанської боротьби говорилося, що Павлоград перебуває в оточенні повстанців. Більшовики міста та штаб ревкому вжили всіх заходів, щоб об’єднати розрізнені сили робітників і селян у батальйони і полки. Особливо відзначився в боротьбі з окупантами 9-й Павлоградський селянський полк.
Важливе значення в мобілізації революційних сил мала проведена в день річниці Жовтневої революції у селі Межерічі партійна конференція. Заслухавши інформацію про II з’їзд КП(б)У, вона обрала повітовий партійний комітет і ревком. Командиром усіх зведених повстанських загонів Павлоградщини було призначена Д. В. Бузюна. До Межеріча, де був штаб Павлоградського ревкому, для надання практичної допомоги в організації партійної роботи серед повстанців Катеринославський губком направив А. Дискантова і Л. Хлібного. Виконуючи рішення партконференції, ревком розробив план знищення німецького гарнізону, що складався з полку німецьких солдатів, одної батареї і загону гайдамаків (200 чол.).
Партизанські загони спочатку повели бої за села Булахівку, Карабинівку і Межеріч. Потім під виглядом селян, що прибули на базар, до міста пробралось близько 100 добре озброєних підпільників. Підтягнувши свої сили і оточивши Павлоград, повстанці вимагали від ворога капітуляції. Але інтервенти відхилили ультиматум. Тоді 12 грудня 1918 року, перейшовши в наступ, загони повстанців силою оволоділи містом.
Після відновлення Радянської влади був сформований Павлоградський революційний полк під командуванням В. С. Будинського, який, залишивши місто, разом з синельниківськими партизанами переслідував далі окупантів. Скориставшись такою обставиною, Павлоград захопили петлюрівці. Але їх незабаром вибили з міста партизанські загони під командуванням Чоботарьова, Кучеренка і Логвиненка. В той час об’єднані військові сили павлоградців, влившись до партизанського з’єднання під командуванням Г. О. Колоса, вели бої за визволення станції Лозова.
Наприкінці січня 1919 року до міста вступили частини регулярної Червоної Армії, що ними командував П. Ю. Дибенко.
Після вигнання німецьких окупантів та петлюрівців трудящі приступили до будівництва нового життя. Важливі рішення щодо відбудови господарства, дальшого зміцнення Червоної Армії і поліпшення роботи радянських органів прийняв 2—6 лютого 1919 року III Павлоградський повітовий з’їзд Рад, в якому взяло участь 317 делегатів від волостей.
Велику увагу роботі радянських установ приділив Павлоградський партійний комітет. 26 лютого при міській Раді утворено відділ управління, що мав сприяти всім іншим відділам у виконанні законів, декретів і розпоряджень Робітничо-селянського уряду України.
У складних умовах громадянської війни партійна організація не забувала про організацію політичної освіти комуністів та трудящих міста, центром якої став комуністичний клуб, відкритий у травні 1919 року. Надійним помічником партійної організації у проведенні політико-виховної роботи серед населення була Комуністична Спілка Молоді, яка організовувала лекції, проводила бесіди для молоді й населення, відкрила театр «Юний комуніст» і спортивний клуб, створила духовий і струнний оркестри. В місті працювала бібліотека для молоді, виходив журнал «Юний комуніст». У вільний час в Будинку спілки влаштовувалось читання газет та журналів, проводились спортивні змагання.
Робота в масах сприяла згуртуванню їх навколо більшовицької партії. Переважна більшість населення повністю підтримувала Радянську владу. У травні 1919 року комуністи й комсомольці, трудящі міста взяли активну участь у ліквідації заколоту отамана Григор’єва. 12 травня партійна організація оголосила мобілізацію 25 проц. складу членів партії, та бажаючих було значно більше. Незабаром було створено Павлоградський комуністичний загін, до складу якого ввійшла половина всіх членів партії, майже весь склад комсомольської організації, а також загін матросів, що був при продовольчому відділі міськвиконкому.
Організації збройної боротьби проти навали денікінців було присвячено повітову конференцію більшовиків. 29 травня 1919 року відбувся пленум ради профспілок. Пленум прийняв резолюцію, що закликала всіх робітників стати до зброї. «Ми сподіваємось,— говорилось в резолюції,— що робітники Павлограда, як частка всього робітничого класу, візьмуть на себе частину того тягаря, який випав на долю пролетаріату України і Росії… Ми віримо, що павлоградські робітники стануть разом пліч-о-пліч з українським і російським пролетаріатом».
У Павлограді формувалися 13-й, 14-й, 15-й радянські полки Червоної Армії, які відправлялись на денікінський фронт.
Наприкінці червня радянські частини змушені були залишити місто, а в липні 1919 року для організації партизансько-повстанського руху проти денікінців Катеринославський губком відрядив сюди А. Манусова і Н. Нікольського.
У серпні штаб Лозово-Синельниківського району проголосив повстання в Новомосковському і Павлоградському повітах. Командував повстанськими військами цього напрямку Г. О. Колос, начальником штабу був М. М. Макаров-Нікітін В результаті перших боїв партизани захопили всі пункти на залізничній магістралі Синельникове—Лозова, в т. ч. і Павлоград 4. Але денікінці стягнули сюди великі сили. З вересня до грудня тут точились вперті, кровопролитні бої з білогвардійцями. Лише наприкінці року Павлоград був остаточно визволений.
Партійна організація міста з перших днів після вигнання денікінців приділила велику увагу відбудові народного господарства. В липні 1920 року в її складі було 83 члени партії і 35 кандидатів.
З метою посилення політичної роботи у прифронтових районах Півдня 15 січня 1920 року за вказівкою В. І. Леніна ВЦВК прийняв рішення послати на Україну агітпоїзд «Жовтнева революція» на чолі з М. І. Калініним. 30 травня агітпоїзд прибув до Катеринослава, а 3 червня 1920 року Михайло Іванович виступав на зборах Павлоградської партійної організації з доповіддю про становище на Україні, зупинився на завданнях будівництва регулярної Червоної Армії, закликав трудящих міста поряд з відбудовою господарства зміцнювати її лави.
У травні 1920 року трудящі Павлограда тепло зустрічали Першу Кінну армію. Її проводам на фронт проти білополяків 4 червня присвячувалось урочисте засідання міської Ради, на якому були присутні командуючі Південно-Західним фронтом О. І. Єгоров і Першою Кінною армією С. М. Будьонний, а також член реввійськради армії К. Є. Ворошилов.
Багато уваги приділяли партійні та радянські органи міста роботі на селі. На середину червня 1920 року Павлоградський повітовий партійний комітет створив у селах повіту 24 партійних осередки. Для організації КНС створювались ударні групи, до яких входили відповідальні партійні і радянські працівники. Хоч хвиля махновського бандитизму, що прокотилася в повіті у липні 1920 року, дещо уповільнила темпи утворення КНС, проте на осінь в більшості сіл комнезами діяли.
Широко розгорнулася робота по налагодженню господарського і культурного життя в місті після закінчення громадянської війни. На VI з’їзді Рад Павлоградського повіту, що відбувся 13 липня 1921 року, вирішувались завдання господарського будівництва, поліпшення матеріального становища робітничого класу, піднесення сільського господарства, а також організації навчання молодого покоління.
Для піднесення ідеологічного рівня партійних і радянських кадрів, членів комнезаму у травні 1921 року в Павлограді відкрито партійну школу, що давала практичні знання в галузі партійного і радянського будівництва. Перший випуск її курсантів у кількості 75 чол. відбувся в липні того ж року.
З серпня 1921 року двічі на тиждень почала виходити газета «Плуг и молот» — орган міської партійної організації 3. Повітовий комітет Комуністичної Спілки Молоді України видавав газету «Клич красной молодежи».
Під час святкування річниці II конгресу Комінтерну 15 липня 1921 року відбулося урочисте засідання Павлоградської організації КП(б)У разом з комуністами армійських осередків, на якому були присутні 270 чол. На другий день пройшли мітинги в театрі та військових частинах, згодом проведено об’єднаний пленум міської ради та профспілок, який вирішив відрахувати частину заробітку робітників і службовців до фонду III Інтернаціоналу.
Восени комуністи міста зібрали багато цінних речей до фонду допомоги голодуючим Поволжя. Партійна організація виховувала почуття класової та інтернаціональної солідарності у трудящих. В лютому— березні 1921 року в Павлограді було проведено кампанію допомоги шахтарям — «Місяць Донбасу», а також «Тиждень червоної казарми» для поліпшення побуту червоноармійців.