Троїцьке, Павлоградський район, Дніпропетровська область
Троїцьке — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані села Вербове, Левадки, Привовчанське і Малоолександрівка. Розташоване між річками Вовчою і Терсою за 15 км на південь від міста Павлограда. Населення — 1654 чоловіка.
На території села виявлено поселення ранньослов’янської черняхівської культури (II—V століття н. е.).
В письмових джерелах вперше згадується 1783 року. В той час воно належало князю О. О. Прозоровському. Заданими економічного опису Павлоградського повіту 1798—1806 рр., у Троїцькому разом з хуторами (Прусенківкою та Черниківкою) налічувалось 60 дворів, в яких жило 432 чоловіка. Вони були кріпаками княжни Є. О. Прозоровської, якій належало більш як 13 тис. десятин землі по обох берегах річок Вовчої та Терси.
Напередодні реформи 1861 року у Троїцькому було вже 146 дворів і 896 чоловік населення. Господарем маєтку був князь Воронцов-Дашков. На таку кількість мешканців, за уставною грамотою, було виділено всього 412 наділів — по десятині або менш як но півдесятини на душу. Велика кількість землі з лісами, сіножатями та водоймами лишилась власністю поміщика, в кабалу до якого мусили йти селяни.
Вже в червні 1862 року павлоградський земський справник доповідав катеринославському губернатору, що тимчасово зобов’язані селяни Богданівни та Троїцького не підкорилися поміщикові, відмовились від земельних наділів, заявивши, що не будуть працювати на поміщицьких ланах. Виступ був таким рішучим і набрав таких погрозливих розмірів, що для його придушення кинули військову команду в складі роти Брестського піхотного полку. В сутичці між селянами і військами було поранено понад 20 селян.
На кінець XIX століття кількість дворів у Троїцькому збільшилось до 243, населення зросло майже вдвоє проти 1859 року. Через гостру нестачу землі дедалі більше селян змушені були вдаватися до оренди. Поміщик збільшував орендну плату до таких розмірів, що селяни не могли її своєчасно сплачувати. Нерідко за недоїмки він позбавляв селян Троїцького можливості орендувати його землі, віддаючи їх в оренду іншим. Суперечки через це між жителями сусідніх сіл інколи доходили до кулачних боїв.
З початком революції 1905—1907 рр. селяни підпалили маєток Воронцова, згоріли також і всі господарські приміщення.
На початок XX століття в Троїцькому було 323 господарства з населенням понад 2 тис. чоловік. Щоб не померти з голоду, біднота села повинна була йти в найми до маєтку Воронцова або до сусіднього поміщика Батюшкова, який мав 600 десятин землі.
Нещадно експлуатували селян служителі церкви. Церква мала 125 десятин землі, від яких, за заниженими даними Катеринославської єпархії, одержувала 1200 Крб. доходу, зокрема — 800 карбованців від парафіян.
Село не мало ніякої медичної допомоги. Більшість селян була неписьменною. В 1913 році в Троїцькому діяли 2 однокласні земські школи х. Не маючи одягу і взуття, змушені працювати в наймах, діти бідняків не ходили до школи. Майже зовсім не вчились дівчата.
В умовах першої світової імперіалістичної війни економічне становище селян Троїцького ще більше погіршилось. Внаслідок військової мобілізації на селі лишалось дедалі менше дорослих чоловіків. Реквізиції коней і худоби для потреб війни підривали економіку бідняцьких господарств. Скорочувались посівні площі. Значно знизилась урожайність.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції становище селян не поліпшилось. Земля, як і раніше, — лишалась в руках поміщиків.
Наприкінці грудня 1917 року в Троїцькому було встановлено Радянську владу. Створений у селі ревком з 9 місцевих активістів негайно приступив до проведення революційних перетворень. До його складу ввійшли І. М. Голосний (голова ревкому), В. П. Висторопський—голова продовольчого і земельного, Г. Т. Дрозд — культосвітнього відділів, І. О. Васильєв, X. О. Круглий та інші. Секретарем продовольчого та земельного відділу був С. П. Крупський. Ревком провів конфіскацію поміщицької землі і почав її розподіл між біднотою. Деякі селяни одержували ділянки землі на значній віддалі від села, а тому тут виникли нові хутори Вербове і Шевченкове, які тепер підпорядковані Троїцькій сільраді.
Радянське будівництво в селі було зірване німецькими окупантами. Влітку 1918 року командир німецького загону наказав селянам негайно здати всіх коней і вози, а також продукти харчування. Але селяни, не підкорившись цьому розпорядженню, вивели коней за річку Вовчу, після чого розібрали місток. Поки окупанти полагодили його, прийшла допомога від павлоградських партизанів. Загін окупантів, який встиг переправитись через річку, під Богуславом був розгромлений. У цьому бою взяло участь багато жителів Троїцького — С. О. Лісниченко, К. С. Висторопський, І. М. Голосний, С. С. Лісниченко, С. П. Крупський, С. Борисов та інші. Радянську владу в селі відновили 17—20 січня 1919 року, коли частини під командуванням П. Ю. Дибенка, продовжуючи наступ з Харкова, очистили від петлюрівців залізничні станції Павлоград, Синельникове, Чаплине, Гришине.
В лютому 1919 року село Троїцьке стало центром Ново-Троїцької волості. В селі було створено волосний виконавчий комітет, головою якого обрали І. М. Голосного. До складу виконкому ввійшли також жителі села Г. Т. Дрозд — завідуючий відділом народної освіти, В. П. Висторопський (завідуючий земельним і продовольчим відділами), секретарем виконкому працював С. М. Ільченко, секретарем земельного і продовольчого відділів — С. П. Крупський.
Трудящі селяни обрали двох представників на III Всеукраїнський з’їзд Рад — Г. Т. Дрозда і Л. П. Матірного.
Коли делегати повернулись до Троїцького, 15 березня 1919 року були скликані збори волосної і сільської Рад. З великою увагою вислухали і одностайно схвалили вони доповідь Г. Т. Дрозда, який представляв у Харкові на з’їзді Рад інтереси трудящих Павлоградщини. Про рішення III Всеукраїнського з’їзду він розповідав і на; зборах інших сільських Рад.
Збори обговорили й прийняли ряд важливих рішень, спрямованих на дальший розвиток соціалістичної революції на селі: про землеустрій, обкладення підвищеними податками куркулів, багатіїв та спекулянтів; виявлення і облік землі та дальший її розподіл; виселення з колишніх нетрудових господарств усіх осіб, які не співчувають Радянській владі і т. д.
У лютому—березні 1919 року в селі створено волосний та сільський комітети бідноти. До складу Троїцького комбіду ввійшли Г. В. Толочок, Ф. Л. Крупський і О. К. Костенко. Комітети бідноти відібрали у куркулів хлібні лишки, які частково розподілили між біднотою. Вони розгорнули рішучу боротьбу з спекуляцією хлібом, передавали в користування бідняків і середняків відібраний у куркулів сільськогосподарський реманент і тяглову силу та ін. Все це підривало економічні позиції куркульства, сприяло розвитку соціалістичної революції та зміцненню Радянської влади на селі.
З особливою силою розгорнулося будівництво нового життя на селі після розгрому денікінщини. Наприкінці 1919 року в Троїцькому були відновлені органи Радянської влади. На початку липня 1920 року Павлоградський райком партії направив сюди організаторів, які допомогли створити у волості 5 комітетів незаможних селян. В Троїцькому КНС було спочатку 18 членів. Комнезам розподіляв поміщицьку та куркульську землю і сільськогосподарський реманент між безземельними та малоземельними селянами, брав участь у проведенні продрозверстки, організовував боротьбу з куркульськими бандами тощо.
Велику допомогу селянам-біднякам подавала Павлоградська кредитна кооперація, через яку вони могли придбати коней і сільськогосподарський реманент.
З 1920 року в Троїцькому і Єлизаветівці відкрилися школи соцвиху і лікнепу. Панський маєток було переобладнано під клуб, де молодь організувала художню самодіяльність.
Зростав авторитет більшовицької партії. Багато жителів Троїцького після смерті В. І. Леніна подавали заяви з проханням прийняти їх до лав комуністів. Павлоградський райком КП(б)У у березні 1924 року прийняв кандидатами в члени партії 5 комнезамівців із Троїцького — В. П. Висторопського, С. О. Дятлова, С. П. Крупського, Г. Т. Дрозда, І. Г. Бабкіна. Через рік до партії вступило ще 5 чоловік. Тоді ж у селі оформився партійний осередок, першим секретарем якого було обрано В. П. Висторопського. В 1927 році партійна організація села налічувала 12 комуністів.
Комуністи приділяли велику увагу роботі серед молоді. У січні 1924 року в Троїцькому створено комсомольський осередок. Першим секретарем його обрали І. І. Васильєва.
Комуністи з допомогою комсомольців та активу комнезаму проводили кооперування сільського господарства. В 1924 році була організована комуна «Квіти майбутнього», в яку спочатку вступили 5 господарств. Вона мала 58 десятин землі. Своїм головою комунари обрали М. П. Іванова. Тоді ж у Троїцькому утворилось сільське споживче товариство. На кінець року в ньому налічувалось 105, а у вересні 1926 року — 219 членів. 10 з них були комуністами, 32 — комнезамівцями.
Через два роки 4 бідняцькі господарства об’єднались і створили першу сільськогосподарську артіль. Згодом вона мала 38 десятин землі, 8 коней, косарку, 3 віялки та інший інвентар.
У підготовці до виробничого кооперування селян велике значення мав організований у 1926 році комітет взаємодопомоги, членами якого були майже всі жителі Троїцького. Він допомагав селянам-біднякам насінням, реманентом тощо.
Партійна і комсомольська організації села вели рішучу боротьбу проти куркульства, яке намагалося підпорядкувати своєму впливу комітет незаможних селян. Велику допомогу місцевому активу Троїцького подавав Павлоградський райком КП(б)У, направивши сюди в серпні 1924 року спеціальну комісію. В результаті вжитих заходів було зміцнено КНС. У серпні 1926 року в складі KHG налічувалось 47 членів, а в грудні Троїцька організація стала однією з найбільших в районі. Для піднесення ідеологічного рівня партійного, комсомольського та радянського активу була відкрита школа партійної освіти. Партійний і комсомольський осередки проводили масово-політичну та виховну роботу серед селянства, центром якої стали хати-читальні та сільбуди. Тут працювали гуртки політграмоти, безбожника, вивчення української мови, драматичний та ін. В гуртку політграмоти в січні 1925 року навчалося 25 чоловік. Найбільш масовим був гурток безбожника, в який входили 250 чоловік.
У проведенні масово-політичної та пропагандистської роботи серед населення, а також в роботі гуртків велику допомогу подавали шефи — працівники Павлоградського млинзаводу. Все село поділялося на десятихатки, де працювали культармійці. Найактивнішими з них були Г. А. Закревський, М. П. Іванов, І. І. Васильєв.
Партійна організація керувала проведенням суцільної колективізації та ліквідацією куркульства як класу. В 1930 році в селі було створено першу сільськогосподарську артіль «Червона Армія», в якій об’єдналися 104 господарства. Через рік артіль розукрупнили на 3 колгоспи. Найбільш міцними серед них був колгосп «Червона Армія», головою якого з 1935 року і до початку війни працював В. О. Палій. У 1939 році артіль була представлена на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві.
Мужньо відстоювали здобутки Великого Жовтня трудівники села в грізні роки Великої Вітчизняної війни. Під ураганним вогнем, у дощ і негоду доставляв на своїй машині боєприпаси радянським воїнам колишній шофер колгоспу Д. Логвиненко у дні героїчної Сталінградської битви. Славний бойовий шлях пройшов і П. М. Мань-ко. Він нагороджений орденом Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів та багатьма медалями Союзу РСР. Одержали також урядові нагороди за бойові подвиги жителі села М. Є. Чуприна, Ф. С. Водоп’ян, К. Д. Остробородько та інші. 150 мешканців Троїцького загинули смертю хоробрих на фронтах Вітчизняної війни.
Троїцьке було окуповане німецькими загарбниками 13 жовтня 1941 року. В цей час в селі утворилась партизанська група на чолі з П. 3. Васильєвим. До її складу ввійшли: В. О. Палій, Ф. І. Котівець, Є. М. Внуков та інші. Але гестапівцям вдалося напасти на слід партизанського підпілля. Всі патріоти були заарештовані і розстріляні. Загинув комсомолець В. І. Журавель — колгоспник артілі ім. Червоної Армії, який поширював зведення Радянського інформбюро серед населення. Гітлерівці стратили і вчителя Троїцької школи, комуніста І. П. Запорожченка, який проводив антифашистську агітацію в селі. Йому встановлено пам’ятник. Щороку 20 травня до Троїцького приїздять рідні, друзі і колишні учні І. П. Запорожченка. Його ім’я присвоєно сільській середній школі.
19 жовтня 1943 року частини Червоної Армії визволили Троїцьке від гітлерівських окупантів. В дуже складних умовах приступили трудящі села до відбудови зруйнованого господарства. За два роки окупації тут майже не залишилось молоді. В німецьке рабство було вигнано 153 чоловіка, страчено 18. Окупанти спалили багато колгоспних будівель і хат колгоспників. Загальні збитки, завдані фашистськими загарбниками, становили 1 895 200 карбованців. Вкрай були розорені колгоспи. В січні 1944 року вони мали всього 70 голів великої рогатої худоби, 18 свиней, 6 робочих коней. В селі лишилося 2 парові млини, один двигун, 2 молотарки, кілька плугів, культиваторів, жаток. Не було жодного трактора, жодної автомашини.
Велику допомогу жителям села подали колгоспники братніх республік,, які надіслали посівний матеріал, тяглову силу, племінних овець тощо.
За роки першої післявоєнної п’ятирічки троїцькі колгоспи були повністю відроджені. Наприкінці 1950 року вони перевищили довоєнний рівень виробництва. Того ж року колгоспи села злились в один, укрупнений колгосп ім. Кірова. Через рік до нього були приєднані ще дві сільськогосподарські артілі села Вербового та хутора Левадки. В цьому великому господарстві працюють нині члени 646 родин.
Вже навесні 1951 року в колгоспі засівали більше 3 тис. га зернових та бобових культур. На його фермах було 1,5 тис. голів великої рогатої худоби, більш як тисяча голів свиней, майже тисяча овець, 300 коней, понад 7 тис. штук птиці.
Укрупнення сприяло зростанню сільськогосподарського виробництва. Грошовий прибуток колгоспу в 1951 році становив 1,8 млн. крб., а в 1960 році — досяг майже 4 млн. карбованців.
Значно зросла технічна база виробництва. В 1960 році в колгоспі працювало 15 стаціонарних двигунів, 26 тракторів, 9 зернових комбайнів, 19 вантажних автомобілів та багато іншої сільськогосподарської техніки.
Колгосп має достатню кількість спеціалістів усіх профілів. Вищу спеціальну освіту здобули голова колгоспу, 2 інженери по техніці, агроном, ветеринарний лікар. Крім того, в артілі працюють 4 ветеринарні фельдшери, садівник, 2 городники, технік по зрошенню, 5 електромонтерів, 2 токарі, 2 електрозварники, 3 слюсарі, 6 ковалів, 37 шоферів, 74 механізатори та інші.
З 1960 року колгосп почав спеціалізуватися на відгодівлі свиней. На його фермах — понад 11,1 тис. свиней. У 1967 році тваринники виробили по 96 цнт свинини на 100 га сільськогосподарських угідь. Добре розвинуто тут і молочне тваринництво. Доїння і напування, підготовка й роздача кормів, прибирання тваринницьких приміщень — усі ці процеси механізовано.
Велика увага приділяється в колгоспі й зерновому господарству та городництву. У 1967 році, наприклад, валовий збір зерна досяг тут 53 631 центнер. Тракторна бригада на чолі з С. І. Шевченком виростила по 23,5 цнт озимої пшениці з га па площі 350 га. Бригадир рільницької бригади П. С. Круглий рік у рік збирав високі врожаї кукурудзи.
Ветеран Вітчизняної війни, удостоєний 6 урядових нагород, І. С. Голуб протягом багатьох років добивався високої врожайності городніх культур. Тепер він уже пенсіонер. Правління колгоспу присвоїло йому звання «Почесного колгоспника».
В результаті наполегливої праці колгоспників прибутки артілі невпинно зростають. В 1966 році вони збільшились у 1,5 раза проти 1960 року.
Разом з розширенням колгоспного виробництва поліпшується побут і підвищується культурний рівень селян. Майже 80 проц. колгоспних сімей за післявоєнні роки збудували нові будинки. При цьому темпи будівництва невпинно зростають. Якщо за семирічку звели 192 будинки, то тільки в 1966 році — 40, а в 1967 році — 50.
В побут колгоспників ввійшов газ. Дедалі більше жителів села користуються газовими плитками. До будинків почали підводити воду, вже прокладено 1,5 км водопостачальної сітки.
Тільки через Троїцьке сільське споживче товариство жителі села щороку купують необхідних товарів на суму понад 100 тис. карбованців, в т. ч. багато меблів, швейних та пральних машин, радіоприймачів і радіол, телевізорів, велосипедів, годинників, взуття, тканин. В 1967 році колгоспники мали 8 легкових автомашин, 450 телевізорів; радіоприймачі є в кожному будинку.
Ще в 1945 році у Троїцькому відкрито лікарню з фізкабінетом, лабораторією; терапевтичним відділом, в штаті якої 33 медпрацівники. Є дитячий комбінат на 150 місць.
Давно вже в селі немає неписьменних. Дедалі більше його жителів здобуває середню освіту. Тут працюють денна та вечірня середні школи, для яких у 1965 році колгосп побудував типове двоповерхове приміщення. А всього на території сільської Ради є середня, 8-річна, 2 початкові, 2 вечірні школи, в яких навчається 612 учнів.
Щороку на колгоспні кошти багато колгоспників навчається на курсах шоферів, в школах механізації, технікумах. Колгоспними стипендіатами є 5 чоловік, що вчаться в інститутах.
Висока механізація процесів виробництва, широке використання автотранспорту скоротили тривалість робочого дня. Більше залишається часу на культурний відпочинок. А де культурно провести його — справа смаку. Одні можуть піти до колгоспного клубу подивитись нову кінокартину чи послухати концерт художньої самодіяльності. У гуртках художньої самодіяльності проводять своє дозвілля більш як 100 чоловік. Змістовно проходять заняття драматичного, танцювального та інших гуртків. У клубі можна прослухати цікаву лекцію. Лекторська група села об’єднує 30 лекторів. Спортсмени, а їх у селі багато, йдуть на свої майданчики, на стадіон, футбольне поле.
В пошані у мешканців Троїцького друковане слово. В селі працює бібліотека, фонд якої налічує 7,5 тис. томів. Її послугами користуються 870 читачів.
Щодня біля кожного будинку спиняються листоноші. В їхніх сумках газети, журнали. В 1967 році жителі села передплатили 1293 прим, газет і 1075 прим, журналів — по 2—3 прим, на кожний колгоспний двір.
35 депутатів місцевої Ради, серед яких колгоспники, вчителі, лікарі — невпинно дбають про дальше поліпшення благоустрою села. Дніпропетровський філіал Державного проектного інституту Укрміськбудпроект Держбуду УРСР розробив проект його перебудови.
В селі передбачається побудувати центральну площу, яка продовжить головну вулицю. На ній має розміститись контора колгоспу, сільська Рада і відділення зв’язку, Палац культури. Над річкою заплановано закласти парк культури і відпочинку. Він об’єднає обидві частини села в одне ціле. Трудящі Троїцького докладають всіх зусиль, щоб здійснити величні плани комуністичного будівництва.
А. І. ГУРОВ, М. П. СТРИГА.