Юр’ївка, Павлоградський район, Дніпропетровська область
Юр’ївка (до 1777 року Мала Тернівка) — селище міського типу, центр селищної Ради, якій підпорядковані також населені пункти Бразолове, Жемчужне, Івано-Межеріцьке, Новогригорівка. Розташована на лівому березі річки Малої Тернівки за 25 км від Павлограда та за 5 км від залізничної станції Варварівка. Населення — 3743 чоловіки.
Через селище проходить залізнична магістраль Москва—Севастополь. Юр’ївка також сполучена шосейними шляхами з Павлоградом, Новомосковськом, Дніпропетровськом і навколишніми селами.
На місці, де тепер розташована Юр’ївка, близько 1700 року запорізькі козаки заснували село Малу Тернівку. Перші мешканці села займалися хліборобством, скотарством, рибальством та бджільництвом. Крім козаків, тут оселялися кріпосні селяни, які тікали з центральних районів Росії та України.
У 1777 році Катерина II подарувала 30 тис. десятин землі вздовж річки Малої Тернівки разом з жителями надвірному радникові Г. Г. Герсеванову, який перейменував село Малу Тернівку на Юр’ївку. Більшість населення села стала закріпаченою. У 1782 році тут проживало 300 жителів.
Тяжко жилося селянам-кріпакам. Вони терпіли гніт поміщика, виконували різні державні повинності. Напередодні війни з Наполеоном Юр’ївка стала одним з пунктів підготовки ратників та ополченців. Всі витрати на утримання солдатів лягли на плечі селян. Кожен двір обкладався спеціальним військовим податком. В селі також формувались козацькі загони, які брали участь у Вітчизняній війні 1812 року.
У 1860 в Юр’ївці на 167 господарств лише 2 мали коней, 24 господарства — волів, інші не мали ніякого тягла.
Панувало дике свавілля поміщиків. На південно-східній околиці села — Жолобку, стояла панська гуральня. Від зорі до зорі кріпосні селяни проштовхували відходи виробництва дерев’яними лопатами по жолобу за два кілометри до панських свинарників. Деякі кріпаки потай від пана харчувалися ними. Дізнавшись про це, пан наказав засікти до смерті робітницю У. Наумиху.
Оголошення царського маніфесту про скасування кріпосного права поміщик всіляко відтягував. Лише через деякий час селяни довідались про нього на ярмарку. Згідно з уставною грамотою селяни Юр’ївки одержали наділ по 2 десятини на одну ревізьку душу, всього — 838 десятин. Поміщикові залишилось 5730 десятин родючого чорнозему, який прилягав до річки. Селянські наділи були витягнуті довгою стрічкою майже на 7 км від села і не мали ні лісів, ні лугів. За ці клаптики землі селяни сплачували поміщикові оброк від кожної душі по 5 крб. 66 коп. В його економії чоловіки повинні були працювати 24 літніх і 16 зимових днів, жінки — 18 днів.
У пореформений період в селі зміцніли окремі куркульські господарства, які перетворювались на господарства капіталістичного типу. Куркуль Винниченко, крім 100 десятин землі, мав цегельний та обозний заводи, паровий млин, олійницю. До поміщицької економії та господарств куркулів змушена була йти на заробітки сільська біднота.
Щодалі більше загострювалися в селі класові суперечності. Серед селян Юр’ївки революційну пропаганду в 1904—1905 рр. вели вчителі брати Павло та Петро Забеліни. Вони читали їм нелегальну революційну літературу, закликали до боротьби з поміщиками. Активними учасниками революційного гуртка, до якого входило 20 чол., були селяни — Ю. Чунихівський, А. Джерелій, І. Минченко, В. Громадський та інші. Гуртківці були організаторами революційних виступів селян.
Під час революції 1905—1907 рр. під впливом рішучих дій катеринославських робітників селяни спалили кілька приміщень поміщицької садиби, ожереди соломи та сіна. В листопаді 1905 року в Юр’ївці відбулися загальні збори селян, на яких брати Забеліни, Ю. Чунихівський та інші промовці закликали присутніх боротися проти поміщиків. Поліція заарештувала промовців, рішенням павлоградського повітового суду їх було засуджено до 25 років каторжних робіт. Дальша доля Забеліних невідома, а Ю. Чунихівський після перемоги Жовтневої соціалістичної революції повернувся до села і брав активну участь у його громадському житті.
Зміцнюючи свою соціальну опору на селі, царизм під час столипінської реформи надавав кредити куркулям, які за півціни скуповували землі у бідняків. Внаслідок цього у 1909—1912 рр. поблизу Юр’ївки виник куркульський хутір.
Нещадно експлуатуючи трудове селянство, панівні класи не турбувались про охорону здоров’я, освіту. Лише напередодні першої світової війни земство відкрило в селі лікарню на 13 ліжок. На той час тут було 2 школи — початкова церковнопарафіяльна та двокласна земська. В них навчались переважно діти заможних селян. Так, у 1917 році з 12 учнів четвертого класу церковнопарафіяльної школи лише двоє були дітьми бідняків.
Імперіалістична війна ускладнила й поглибила класові суперечності на селі, лягла новим тягарем на плечі трудового селянства. Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції в селі створено Раду селянських депутатів, але більшість у ній належала заможним селянам, які дотримувались есерівських поглядів.
Ненависть трудового селянства Юр’ївки до царського самодержавства та його місцевих органів влади яскраво проявилась у ставленні до волосного урядника та стражників. На своїх зборах жителі села прийняли рішення вислати їх на фронт. Проводжати їх до залізничної станції Варварівки вийшло майже все село. В руках селян були старі відра, залізні коробки, якими вони супроводжували царських посіпак.
Лютнева революція, як відомо, не розв’язала корінних питань — війна тривала, земля залишалась у поміщиків. Незадоволення селян політикою Тимчасового уряду дедалі більше зростало. Тільки Велика Жовтнева соціалістична революція принесла трудящим Юр’ївки, як і всьому народові, жадану свободу. 22 грудня 1917 року 8 селі встановлено Радянську владу. Головою ревкому було обрано П. Є. Захарченка, членами — П. П. Полив’яного, В. О. Громадського, Г. В. Заброду та П. І. Лебедя: Волосний ревком негайно приступив до організації червоногвардійського загону, до якого ввійшли селяни-бідняки Юр’ївки та навколишніх сіл — В. О. Громадський, С. Д. Киян, М. І. Сисун, М. Г. Великий з сином Максимом, М. М. Пазич, С. К. Самарський та ін. Загін став опорою ревкому в боротьбі за зміцнення Радянської влади та проведення в життя ленінського Декрету про землю. Здійснилась заповітна мрія селян Юр’ївки — вони одержали безплатно 2500 десятин поміщицької, куркульської та церковної землі, було розподілено між ними худобу і сільськогосподарський реманент.
Владу Рад трудівники села відстоювали в жорстокій боротьбі з іноземними імперіалістами та внутрішньою контрреволюцією. 11 квітня 1918 року Юр’ївку окупували австро-німецькі загарбники. Повернувся поміщик. Окупанти та їх прислужники — гетьманці заарештували і кинули до в’язниці членів ревкому. Австро-німецькі загарбники відбирали у селян худобу, хліб, сіно та інше. З непокірними жорстоко розправлялися.
Селяни створили партизанський загін, який очолив В. О. Громадський. У травні 1918 року вони знищили близько 30 кайзерівських солдат і гетьманців, звільнили заарештованих селян. У серпні вони вдруге розгромили гетьманську варту в селі і розстріляли поміщицького прислужника Лисицького. В середині грудня партизани зупинили в Юр’ївці поїзд інтервентів, де була зброя, спорядження та продукти харчування. Знищивши охорону, партизани при активній допомозі селян розвантажили ешелон, а потім всю зброю, спорядження та продукти вивезли до лісу, де була їхня база.
16 грудня 1918 року, розігнавши петлюрівців, партизани оголосили про відновлення в Юр’ївці Радянської влади. На загальних зборах в селі прийнято постанову, в якій говорилось: «Ми довіряємо тільки Радам і ні в якому разі не допустимо встановлення влади колишніх членів Центральної ради, які закликали на Україну австро-німецьких інтервентів, а тепер заграють до англо-французів. Геть угодовців поміщиків — Петлюру і Винниченка. Хай живе влада Рад на Україні!».
Юр’ївські партизани боролись не тільки з німецькими окупантами, а й з військами куркульсько-націоналістичної Директорії. 24 грудня 1918 року вони, розгромивши в селі місцеву петлюрівську охорону, пішли на підтримку військам Червоної Армії, яка вела бої за визволення вузлової станції Лозова 3. В боротьбі з німецькими загарбниками та націоналістичними бандами відзначились партизани С. Д. Киян, П. П. Полив’яний, М. М. Пазич, А. К. В’язовський, С. К. Самарський, С. С. Зінченко, В. Т. Котенко і багато інших.
Наприкінці січня 1919 року в Юр’ївці створено органи Радянської влади. Вони велику увагу приділяли розподілові поміщицької землі серед селян, залученню їх до соціалістичного будівництва. Та в середині червня 1919 року село захопили денікінці, які натягли нове ярмо на селян. Як згадує начальник партизанського штабу М. М. Макаров-Нікітін, «в селі Юр’ївці денікінці групами заарештовували селян, грабували їх, а потім розстрілювали на очах у населення». Багато жителів села пішло до партизан.
Одного разу каральний загін денікінців, що прибув до Юр’ївки, заарештував 60 селян та поранених партизанів, які тут лікувались. Коли про це дізнались партизани загону, вони напали на село, знищили денікінців і врятували заарештованих.
В тому бою смертельно поранено командира загону В. О. Громадського. У грудні 1919 року 7-й полк 46-ї червонокозачої кавалерійської дивізії визволив село від білогвардійців.
З відновленням Радянської влади головою волосного ревкому обрано С. С. Зінченка. Пізніше, у вересні 1920 року, створено волосний комітет незаможних селян. Першим його головою працював М. Т. Котенко. У другій половині того ж місяця в обох громадах Юр’ївки обрано сільські комітети незаможних селян. У першій головою був Л. П. Крицький, у другій — С. І. Киян. КНС брали активну участь у розподілі землі, у виконанні продрозверстки, в боротьбі з куркульськими бандами.
Влітку 1921 року в Юр’ївці створюється волосний партійний осередок, який налічував 10 членів і 5 кандидатів партії. Першими комуністами села були Т. Б. Іва-ненко, С. І. Киян, С. Д. Киян, М. М. Пазич, М. І. Сисун, С. С. Зінченко, М. Г. Шевченко та інші.
Під керівництвом партійного осередку, волревком і комітет незаможних селян розгорнули роботу по відбудові села, організації допомоги голодуючим. Боротьба з куркульськими бандами на той час була одним з першочергових завдань органів Радянської влади. За пропозицією партосередку з селян-незаможників було створено загін самооборони чисельністю близько 30 чол., його командиром був С. С. Зінченко, заступником — С. Д. Киян.
Після закінчення громадянської війни під керівництвом партійного осередку в селі розгорнулася велика робота по відбудові зруйнованого господарства. З 1923 року Юр’ївка стала районним центром. Головою райвиконкому обрано комуніста С. С. Зінченка, секретарем районного партійного комітету — Г. Н. Руденського.
Районні партійні та радянські органи подавали значну допомогу трудящим у відбудові села. Відновлювались посівні площі. Ще в 1921 році тут було створено споживче товариство, а через два роки — сільськогосподарську кооперацію. Тоді ж почали працювати у селі 2 парових млини, олійниця, 4 кузні, прокатний пункт сільськогосподарських машин тощо.
Активну участь у відбудові села брав комсомольський осередок, організований у 1923 році на чолі з О. Є. Шулікою. Першими комсомольцями села були: К. О. Виниченко, А. Й. Воробйов, К. А. Войцехович, Н. А. Гудзенко, Ю. Джерелій, О. С. Йосипенко, А. Г. Земляний, І. М. Левченко, І. П. Самохат, С. А. Сисун, А. Р. та Ю. Д. Чунихівські й інші.
Значна увага приділялась проведенню культурної революції на селі. Було відкрито початкову і семирічну школи, Будинок культури. Працювали школи і гуртки по ліквідації неписьменності серед населення. Сільські вчителі допомагали численній армії культармійців, серед яких було багато комсомольців, брали активну участь у створенні гуртків художньої самодіяльності. Особливу популярність серед молоді мав гурток «Синя блуза».
Допомога селянам з боку держави грошовими кредитами і машинами, широке кооперування населення сприяли розвиткові села, його економіки і культури. У 1925 році в Юр’ївці було 512 дворів, в яких проживало 2305 чоловік.
Партійні і радянські організації разом з комітетом незаможних селян проводили значну роботу по соціалістичній перебудові сільського господарства. У 1926 році в селі створюється 2 машинно-тракторних товариства: «Селянин», яке об’єднувало 15 і «Вільне село»,— 13 бідняцьких господарств. Головою першого працював І.М. Мартієнко, другого — Т. Б. Іваненко. Активними засновниками товариств були М. І. Левченко, Ю. Д. Чунихівський (він же став першим трактористом), М. Л. Бандура, Г. П. Буряк, Н. А. Гудзенко, С. Д. Киян, С. І. Киян, Ф. Є. Смага та інші.
Машинно-тракторні товариства стали першими кроками виробничого кооперування села. У 1928 році вони були перетворені на ТСОЗ’и. Тоді ж організовано першу в селі сільськогосподарську комуну «Новий побут», активними членами якої були: Д. С. Ситник, М. І. Полтавський, А. М. та С. Ф. Чунихівські, Ф. Є. Смага,, П. Є. Гудзенко й інші. Головою комуни працював комуніст Д. С. Ситник.
На прикладі цих перших паростків соціалізму селяни переконувались у перевазі колективного ведення господарства. Вони стали базою для партійної організації села у проведенні суцільної колективізації.
У 1929 році, коли до колгоспів пішли і середняки, в Юр’ївці організовується три сільськогосподарські артілі. На статут сільськогосподарської артілі перейшла, зокрема, комуна «Новий побут». На базі ТСОЗів «Вільне село» і «Селянин» було створено артілі «Новий степ» (пізніше «Політвідділ») та «Прогрес». Першими вступили до колгоспів комуністи села Ф. Біда, Г. Крицька, Т. Б. Іваненко, М. Г. Шевченко, М. Л. Бандура, комсомольці — І. М. Левченко, Ю. Д. Чунихівський та інші.
З комуністів, комсомольців та безпартійних бідняків у колгоспах створювали наймитсько-бідняцькі групи, які були міцним активом Радянської влади. Спираючись на ці групи, парторганізація села повела непримиренну боротьбу з куркулями, що намагались перешкодити колгоспному будівництву. Комсомольці, наприклад, створили молодіжний загін «легкої кінноти»; він випускав сатиричні листівки, в яких викривались брехливі вигадки куркулів. Найбільш небезпечних з багатіїв за рішенням місцевих органів влади виселяли з села.
Головну увагу сільська парторганізація приділяла питанням організаційного і господарського зміцнення колгоспів, розгортанню соціалістичного змагання серед трудівників артілі. У 1938 році в змаганні за високий урожай зернових переможцем вийшов ланковий колгоспу «Новий побут» В. Ю. Бабенко. Він виростив урожай кукурудзи в качанах по 48,5 цнт, а в наступному році — зібрав’ урожай ячменю по 24,5 цнт з га, за що був занесений до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У змаганні серед тваринників почесне місце завоювали у колгоспі «Заповіт Леніна» — зоотехнік С. П. Біловол, телятниця К. І. Шишка, у колгоспі «Прогрес» — М. І. Іваненко і свинарка Г. П. Сисун. Цієї високої пошани заслужили чабани юр’ївських колгоспів А. П. Панченко, Р. К. Сищенко, які виростили по 130 ягнят від кожної сотні вівцематок. До Книги пошани ВСГВ було занесено також бухгалтера колгоспу «Прогрес» С. С. Шаповала. Протягом останніх трьох довоєнних років колгоспи Юр’ївки були учасниками виставки.
Перемога колгоспного ладу створила умови для широкого розвитку культури й освіти. Напередодні війни в селі працювали лікарня, аптека, дитяча та жіноча консультації, протитуберкульозний пункт, малярійна станція, молочна кухня, дитячі ясла та садки.
До революції тут був лише один чоловік (лікар) з вищою освітою, а напередодні війни працювало близько 60 чол. з вищою і середньою освітою. Діти селян навчалися в середній школі. Культурні потреби трудящих задовольняли сільбуд, де працювали різні гуртки художньої самодіяльності, бібліотека, що мала близько 15 тис. книжок.
З перших днів Великої Вітчизняної війни трудящі села одностайно виступили на захист здобутків Жовтня. До лав Червоної Армії пішла більшість працездатних чоловіків. За проявлену мужність і відвагу в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників високе звання Героя Радянського Союзу присвоєно Д. П. Запорожченкові. Від Волги і до Берліна пройшов А. П. Марченко, якого за уміле командування підрозділом нагороджено кількома урядовими нагородами. Під Сталінградом воювали К. Н. Легкоступ, Д. П. Фоменко, ]. М. Великий — колишній секретар Київського райкому партії.
З 10 жовтня 1941 року майже 2 роки гітлерівці грабували село, знущалися над мирними жителями. В катівнях гестапо загинуло 189 радянських патріотів.
Боротьбу проти окупантів очолив у районі Юр’ївський підпільний райком КП України, секретарем якого був Д. С. Ситник, член Дніпропетровського підпільного обкому КП України. Під керівництвом райкому партії створювались підпільні групи, партизанський загін, ядром якого стали комуністи Г. П. Тесленко, М. М. Чумак, М. В. Михайлов, Г. Ю. Друзь, М. Я. Маловик. Партизанський загін підтримував зв’язок через радянських патріотів О. М. Чернову і С. Я. Вербовську з Дніпропетровським підпільним обкомом КП України.
До складу підпільної групи села Юр’ївки, якою керував І. Л. Джежела, крім комуністів, входила й молодь, переважно комсомольці, учні старших класів середньої школи. Активними підпільниками були В. М. Сисун, його брат Геннадій, який загинув в бою з фашистами у лютому 1943 року, М. А. Мартиненко, І. П. Науменко, І. Ф. Шаповал, В. В. Єненко й інші.
Підпільники громили фашистські комендатури, проводили диверсії на залізничних коліях. Диверсійна група в складі братів Віктора та Геннадія Сисунів, І. Мірошниченка й М. Мартиненка пустила під укіс ворожий ешелон із зброєю поблизу села Вербуватівки, підпалила комендатуру в селі Юр’ївці, знищила 16 фашистів та двох зрадників.
Жителі Юр’ївки та сусідніх сіл всіляко допомагали підпільникам і партизанам. З великою радістю зустріли вони звістку про наближення Червоної Армії. Підпільники докладали багато зусиль, щоб допомогти їй у визволенні села від фашистських окупантів, що сталося 14 лютого 1943 року. У Юр’ївці одразу почали діяти органи Радянської влади, налагоджувалось мирне життя. 25 лютого фашисти знову захопили село. Гестапівцям вдалося викрити Юр’ївський підпільний райком партії і молодіжну групу. Майже всі патріоти, в тому числі й Д. С. Ситник, були заарештовані і після страшних катувань розстріляні. В останній день свого перебування в селі гестапівці розстріляли близько 70 чоловік мирного населення. Відступаючи, гітлерівці забирали і виганяли до Німеччини худобу, а що не встигали вивезти, знищували на місці. Вони зруйновували громадські приміщення колгоспів, школи, лікарні, Будинок культури, театр, приміщення районних установ, млини і майже всі хати колгоспників.
За роки фашистської окупації у Юр’ївці знищено близько 1600 голів великої рогатої худоби, 1500 свиней, десятки тисяч штук птиці, 2600 бджолосімей, велику кількість сільськогосподарської техніки. Загальні збитки, завдані фашистами селу, становили близько 5,8 млн. карбованців.
Великі труднощі довелося подолати трудящим, відбудовуючи зруйноване господарство. Більшість колгоспників жила в землянках, не вистачало робочої худоби, машин, посівного матеріалу. На всі колгоспи залишилось лише три пари коней, дві пари волів, 9 корів. Основними працівниками на полях були жінки, підлітки і старики. У всіх колгоспах в 1944 році працювало лише 26 працездатних чоловіків. На допомогу трудящим прийшов Радянський уряд, народи братніх республік. Юр’ївські колгоспи одержали від держави грошовий кредит, а також машини, будівельний матеріал, насіння, худобу.
Уже в 1944 році трудівники сільськогосподарських артілей «Заповіт Леніна» та ім. Д. Ситника значно перевиконали план посіву і виростили високий урожай озимини, досягли довоєнного рівня посівні площі колгоспів. Витрати на капітальне будівництво становили 180 тис. крб. Зросло поголів’я великої рогатої худоби, свиней, овець.
Підтримуючи патріотичний почин свого земляка, колгоспника артілі ім. Петровського X. К. Лободи, який вніс з своїх заощаджень 35 тис. крб. на будівництво танкової колони «Радянська Україна», трудящі Юр’ївки зібрали значні кошти на будівництво колони «Визволена Дніпропетровщина».
Партійна організація села спрямовувала трудові зусилля колгоспників на впровадження агротехніки, використання передового досвіду, розгортання соціалістичного змагання. В 1951 році в колективних господарствах села працювало 14 тракторів, 14 комбайнів та багато іншої сільськогосподарської техніки.
Протягом 1950—1951 років артілі села укрупнено — виникло одне багатогалузеве господарство — колгосп «Заповіт Леніна», яке об’єднувало 405 господарств і мало 6159 га землі. У 1958 році в новому колгоспі працювало 18 тракторів, 8 комбайнів, 10 автомашин. Через десять років колгосп мав 60 тракторів, 20 різних комбайнів, 20 автомашин, 39 культиваторів та багато іншої сільськогосподарської техніки.
Виконуючи рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС, партійна організація колгоспу приділяла велику увагу питанню розстановки кадрів на вирішальних ділянках виробництва. Із 48 комуністів 12 працювало у рільничих бригадах, 8 — на тваринницьких фермах, 14 — механізаторами. Г. А. Добровольський очолив комплексну бригаду, К. О. Суліман — тваринницьку ферму. Партійна організація керувала масово-політичною роботою серед колгоспників, розгортанням соціалістичного змагання.
Кращих виробничих показників домоглися колгоспники А. І. Мартиненко, А. І. Троценко, А. М. Смага, А. М. Шинкарук, В. Н. Павлов. Вони систематично виконували виробничі плани на 100—120 процентів. Сумлінна праця колгоспників Юр’ївки — запорука дальшого піднесення врожайності, збільшення продуктивності громадського тваринництва. Значних успіхів рік у рік досягає колгосп. На тваринницьких фермах у 1958 році було близько 1400 голів великої рогатої худоби, понад тисячу голів свиней, 1300 овець, десятки тисяч штук птиці. Загальний прибуток колгоспу перевищував 5,2 млн. крб. Майже в 10 разів збільшились витрати на капітальне будівництво, порівнюючи з 1948 роком.
У 1965 році в колгоспі на 100 га земельних угідь вироблено 320 цнт молока та 37,6 цнт м’яса. В наступному році на 7 добре обладнаних тваринницьких фермах було понад 2600 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 1000 корів. До 2 тис. голів зросло вівчарське стадо.
Комуністична партія, Радянський уряд високо оцінили трудові зусилля колгоспників Юр’ївки. За високі показники по вирощуванню високих урожаїв зернових культур, цукрових буряків, у розвиткові тваринництва в 1966 році нагороджено тут 11 працівників сільського господарства: орденом Леніна — завідуючу фермою великої рогатої худоби К. О. Сулиман, орденом Трудового Червоного Прапора — голову колгоспу М. К. Луценка та інших.
У дні підготовки до 50-х роковин Великого Жовтня колгоспники артілі «Заповіт Леніна» достроково виконали план продажу державі молока на 105,5 проц., м’яса — 103, яєць — на 114 проц. Кращих показників по надою молока досягла С. М. Семенко, яка надоїла 3000 кг від кожної фуражної корови. Перевиконали норми виробітку трактористи й комбайнери І. І. Мартиненко, П. Б. Мірошниченко, М. М. Воробйов, ланка комуніста Ф. І. Гавриленка.
За післявоєнні роки у Юр’ївці збудовано паровий млин, олійний цех, електропідстанцію, яка забезпечує електроенергією промислові підприємства, колгоспи і культурно-побутові установи. Працює комбінат комунальних підприємств, побутовий комбінат, що його очолює Герой Соціалістичної Праці В. Т. Мірошниченко.
У 1967 році грошові прибутки колгоспу досягли понад 1 млн. крб. Зріс добробут трудівників села. Ще в 1964 році колгосп перейшов до щомісячної гарантованої оплати праці. Середньомісячна оплата тракториста становить тепер 134 крб., доярки — 149 крб. Сім’я ланкової колгоспу М. Т. Павленко одержала у 1965 році 1888 крб. грішми та 1800 кг зерна. Крім того, в рахунок додаткової оплати за високий врожай цукрових буряків — 700 кг цукру. Сім’я механізатора колгоспу Ф. І. Родонця заробила 2384 крб. грішми та 3800 кг зерна. Два члени родини колгоспника Д. П. Поляцького заробили 1844 крб. грішми та 2310 кг зерна.
Багато жителів переселилося у нові, світлі будинки, яких за останні 7—8 років тут збудовано понад 450, виникло 16 нових вулиць — ім. В. І. Леніна, Чапаева, Щорса, Радянська та інші. З державного бюджету щорічно на благоустрій витрачаються значні суми. З 1957 року Юр’ївку віднесено до категорії селищ міського типу. Далі зростає і купівельна спроможність населення. У 1967 році в 12 магазинах Юр’ївського ССТ продано товарів у 2,7 раза більше, ніж у 1956 році. Одним з прикладів зростання добробуту жителів є збільшення у 2,2 раза суми вкладів в ощадній касі.
Поліпшилось медичне обслуговування населення. Селищна лікарня розрахована на лікування в стаціонарних умовах 75 хворих. Тут працюють 119 медичних працівників, у т. ч. 17 лікарів. Є дитячі садки та ясла на 210 місць.
У середній школі навчається 595 дітей села. Працюючі здобувають освіту у вечірній середній школі. Навчально-виховну роботу провадить 39 учителів. Особливу повагу населення мають заслужений вчитель школи УРСР О. П. Палеха, вчителі О. Д. Ситник, делегат XXI з’їзду КП України, Ф. П. Громадський, Й. П. Мельник та інші.
Партійні, профспілкові, комсомольські організації селища багато уваги приділяють культурно-освітній роботі. При селищній Раді працює культурно-освітня комісія. Разом з товариством «Знання» вона бере активну участь у розгортанні лекційної пропаганди, в проведенні вечорів запитань і відповідей, трудової слави тощо. В селищі є жіноча рада, рада пенсіонерів, вуличні комітети. Будинок культури має зал для глядачів на 440 місць, кінозал, кімнати для роботи гуртків художньої самодіяльності, бібліотеку, яка налічує понад 26 тис. прим, книжок. У 1968 році мешканці передплатили 2,5 тис. прим, газет і журналів, тобто в середньому по 3 примірники на двір.
Натхненно працюють, здійснюючи широку програму Комуністичної партії і Радянського уряду у створенні матеріального достатку, в розвиткові освіти і культури, трудівники селища Юр’ївки.
О. Ф. ГЕРАСИМЕНКО, Ф. П. ГРОМАДСЬКИЙ, Н. А. ГУДЗЕНКО, П. П. ПЕТРАШОВА.