Петропавлівка, Петропавлівський район, Дніпропетровська область
Петропавлівка — селище міського типу, районний центр. Розташована в північно-східній частині області, за 137 км від Дніпропетровська. Залізнична станція Брагинівка — на відстані 6 км. Селищній Раді підпорядковане смт Брагинівка. Населення — 10,4 тис. чоловік.
На початку XVIII століття у цій місцевості мешкали селяни-втікачі. За наказом азовського генерал-губернатора Черткова в 1775 році на річці Бик, при впадінні її в річку Самару, оселилася перша рота розформованого Луганського пікінерського полку з сім’ями. Так утворилася військова слобода, яку за іменами «святих» Петра і Павла назвали Петропавлівкою. В 1777 році тут налічувалося 133 двори з населенням 999 чол. Основним заняттям жителів слободи було хліборобство.
У 1846 році Петропавлівка стала містечком і центром волості. Більшість її населення становили державні селяни. Обкладені непосильними податками та повинностями, багато з них розорювались, перетворювались у наймитів, які працювали на місцевих поміщиків. Жителі Петропавлівки не раз виступали проти гноблення. 14 лютого 1858 року петропавлівські селяни почали рубати ліс поміщика Бразола, через кілька днів на порубку лісу вийшло понад 200 чол. Між селянами і охоронцями відбулася сутичка, в якій 13 охоронців було тяжко поранено, а одного вбито. Уряд жорстоко розправився з повсталими.
Вигідне географічне положення Петропавлівки (саме тут проходив найближчий шлях з Павлограда на Бахмут) сприяло розвитку в ній торгівлі і ремесел. В середині XIX століття тут було два цегельно-черепичних заводи, понад 50 крамниць із загальним річним товарооборотом близько півмільйона крб., 48 вітряків, 8 кузень, З постоялі двори. За переписом 1859 року, в Петропавлівці налічувалось близько 4,7 тис. жителів, частина їх займалася ремеслами, торгівлею.
Скасування кріпацтва в 1861 році не принесло селянам бажаного полегшення. Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві прискорив процес розшарування серед селян. З 18 тис. десятин землі, яка належала Петропавлівській сільській громаді, лише 8 тисяч належало бідняцьким господарствам. Розорена викупними платежами та численними податками, біднота не мала можливості купувати землю. Це було доступним лише невеликій купці сільських багатіїв.
Страждаючи від малоземелля та відсутності майна й худоби, багато селян шукали заробітку поза своїм господарством, а землю віддавали в оренду. Місцеві поміщики і куркулі скуповували за безцінь селянські наділи, засівали великі площі пшеницею, наймали наймитів для проведення польових робіт, вивозили хліб на продаж. Тільки поміщик Антонов зі своїм братом засівали пшеницею 460 десятин родючих чорноземів. Вони відкрили у Петропавлівці склад сільськогосподарських машин і здавали їх селянам в оренду на кабальних умовах.
Малоземелля та безземелля, тяжка праця на поміщиків і куркулів, політичне безправ’я — все це штовхало селян на боротьбу за краще життя. Революція 1905— 1907 рр. сколихнула селянську бідноту Петропавлівки. Селяни вимагали поліпшення умов оренди землі, справедливого її переділу. У відповідь на ці вимоги до Петропавлівки, як і до інших сіл повіту, було введено загони карателів.
Столипінська аграрна реформа, яка зруйнувала общинне землеволодіння, прискорила обезземелення бідняцької та середняцької частини селянства, зміцнила куркульство. Навколо Петропавлівки виникли хутори Дерезовий та Терновий. Напередодні першої світової війни в селі були 3 газогенераторні млини, 2 цегельні заводи, 4 склади лісу і сільськогосподарських машин, понад 50 вітряних млинів.
Вкрай незадовільним було медичне обслуговування населення Петропавлівки. В невеличкій лікарні на 16 ліжок працювало 2 фельдшери. Переважна більшість жителів була неписьменною. Дві початкові школи не охоплювали навчанням і 10 проц. дітей шкільного віку. (Зате в містечку було 11 шинків). За особливим статутом у Петропавлівці створили 2 земські спеціальні чоловічі профучилища.
Перша світова війна погіршила і без того тяжке становище селян Петропавлівки: скоротилися посівні площі, погіршився обробіток землі. Постійні реквізиції коней, худоби, возів, продовольства на воєнні потреби посилювали незадоволення селян. Тому звістку про повалення царизму в лютому 1917 року петропавлівці зустріли з радістю. З приводу цієї події відбувся мітинг.
У травні 1917 року в Петропавлівці створено волосний земельний комітет. Згодом тут виник партійний осередок. В своїх спогадах А. Швед, один з організаторів боротьби за владу Рад в Павлоградському повіті, відмічав, що більшовики Павлограда підтримували тісний зв’язок з Петропавлівкою, де був міцний більшовицький осередок. В січні 1918 року тут встановлено Радянську владу. Очолюваний більшовиком М. X. Масєвим, волосний ревком розгорнув роботу по розподілу поміщицьких земель, худоби та реманенту між сільською біднотою.
Та здійсненню цих перших заходів Радянської влади перешкодили австро-німецькі окупанти, які захопили Петропавлівку в квітні 1918 року. Разом з ними сюди повернулися й поміщики. Для боротьби з окупантами було створено підпільну організацію, до якої ввійшли І. П. Брагін, І. Д. Брагін, О. М. Лозовий та інші. Підпільники налагодили зв’язок з жителями навколишніх сіл. Членом підпільної організації був і мешканець села Малої Миколаївки В. С. Будинський. Вже на початку квітня 1918 року у В. С. Будинського відбулися перші збори підпільної організації К Керівництво боротьбою здійснював підпільний ревком на чолі з І. П. Брагіним. Ревком встановив зв’язок з Павлоградським повітовим підпільним більшовицьким комітетом, з ініціативи якого у Петропавлівці створено партизанський загін з 30 чол. Згодом загін увійшов до складу першого Павлоградського повстанського полку під командуванням В. С. Будинського, який брав участь у боях за Павлоград2. Після вигнання австро-німецьких окупантів у Петропавлівці в листопаді 1918 року відновлено Радянську владу. В тому ж місяці було відновлено партосередок, який очолив І. П. Брагін.
10 лютого 1919 року відбулися вибори Петропавлівської волосної Ради селянських і червоноармійських депутатів, до складу якої було обрано комуністів П. Бабенка, І. П. Брагіна, І. Д. Брагіна, П. Британа, О. Белименка (голова), П. Коржа, A. Панасенка й інших. Волосний виконком розгорнув активну діяльність по зміцненню Радянської влади: контролював виконання продрозверстки, вилучав лишки сільськогосподарських продуктів у куркулів, допомагав біднякам посівним матеріалом. 22 лютого 1919 року відбулося засідання волвиконкому, на якому О. Белименка обрали делегатом на III Всеукраїнський з’їзд Рад. Тут же було затверджено і оголошено наказ делегатові з’їзду: підтримувати політику робітничо-селянського уряду, допомагати Червоній Армії в боротьбі проти ворогів.
Влітку 1919 року Петропавлівку захопили білогвардійські частини Денікіна і знову боротьбу з ними очолили більшовики В. С. Будинський та І. П. Брагін. З наймитів та бідняків Петропавлівки утворився партизанський загін, до складу якого увійшло 120 чоловік 4. Петропавлівські партизани вчинили сміливий напад на білогвардійський штаб. Саморобною бомбою вони висадили в повітря штаб разом з дені-кінськими офіцерами і солдатами, які там були. В тому ж бою партизани захопили багато ворожої зброї. Розлючені денікінці направили в Петропавлівку каральний загін і вчинили жорстоку розправу над мирним населенням. На площі катували і старих, і малих, а радянських активістів С. Безрукавого та В. Британа стратили. Білогвардійці закатували у тюрмі М. Перехреста, І. Руденка, Ф. Шахрая, С. Грищенка, B. Панасенка та багатьох інших учасників боротьби за Радянську владу.
10 жовтня 1919 року Петропавлівку визволено від денікінців. В тому бою загинув комісар загону І. П. Брагін. Його ім’ям названо нове село і залізничну станцію. Після визволення відбулися вибори до Ради. 1 серпня 1920 року в першій волосній партійній конференції взяли участь 40 делегатів від комуністичних осередків волості. Конференція обрала волосний партійний комітет, який очолив Т. С. Вінніков, а також делегатів на повітову та губернську конференції. Волком партії провів заходи по боротьбі з спекулянтами, мобілізував на цю боротьбу не лише органи міліції, але й загони особливого призначення волпродкому.
У 1920 році під керівництвом партійної організації в Петропавлівці утворився комсомольський осередок, який очолила Н. Д. Сіра. Серед перших комсомольців села були Ф. П. Шевченко, С. М. Трав’янко, І. Д. Рубан, В. Р. Перехрест та інші. Комсомольці провадили широку масово-політичну роботу серед позаспілкової молоді, брали активну участь у боротьбі з бандитами.
Петропавлівська партійна організація розгортала також ідейно-виховну роботу серед населення. 24 жовтня 1921 року волком партії прийняв спеціальне рішення про організацію атеїстичної пропаганди і боротьби з релігійними пережитками. Було створено гуртки, в яких на заняттях роз’яснювались питання походження світу і людини, викривалась реакційна суть релігії.
Значну допомогу партійним і радянським органам у боротьбі з бандитизмом подавав комітет незаможних селян. У лютому 1921 року в Петропавлівському волосному комнезамі налічувалось 90 чоловік.
Активну участь в соціалістичних перетвореннях на селі брали жінки. 25 вересня 1921 року в Петропавлівці відбулася перша волосна конференція селянок, яка обговорила питання про міжнародне і внутрішнє становище Радянської республіки, продподаток, посівну кампанію та участь у ній жінок, про виховання дітей, боротьбу з неписьменністю, охорону материнства.
На зборах волкомосередку обговорювались питання про надання допомоги польським комуністам, проведення збору коштів на підтримку борців революції.
Вже тоді вживались заходи щодо електрифікації села. Намічалось забезпечити електроенергією радянські установи, сільбуд, театр та інше.
У 1923 році Петропавлівка стала районним центром. В грудні 1924 року районна партійна організація налічувала вже 31 комуніста, з них 20 чол. працювали в Петропавлівці г. Райком і райвиконком проводили велику роботу по соціалістичній перебудові села. Протягом 1929 року тут було створено 3 ТСОЗи. Проводилася також робота по ліквідації неписьменності серед дорослого населення, працювало кілька шкіл-лікнепів. За ініціативою райкому комсомолу було створено групу культармійців на чолі з учителем О. В. Феденком, яка допомогла 200 жителям позбутися неписьменності. Розгортали культурно-виховну роботу хати-читальні.
У 1929 році на базі ТСОЗів у селі виникла артіль «Країна Рад», її головою був П. І. Мартиненко. Шалений опір створенню колгоспів чинили куркулі. Вони поширювали всілякі наклепи, вдавалися до злочинів. У 1930 році куркулі вчинили ряд відкритих бандитських виступів, намагаючись розправитись з активістами Радянської влади. На боротьбу з куркульством було мобілізовано комуністів, комсомольців і найбідніших селян.
У 1930 році широким фронтом розгорнулась колективізація сільського господарства. На той час в селі було 3 колгоспи: «Більшовик» (голова О. Ф. Кузьмін), «Прогрес» (голова Ф. П. Шевченко), «Гігант» (голова Я. І. Лубенський), їхній земельний фонд становив 14 тис. га 2. Протягом першого року існування колгоспи одержали по 500—600 тис. крб. прибутку за рахунок продажу державі хліба.
Восени 1930 року в Петропавлівці утворилася машинно-тракторна станція, яку очолив старий комуніст В. І. Харченко. Створення МТС сприяло організаційному та економічному зміцненню колгоспів. Одночасно в селі розпочали роботу курси по підготовці трактористів. В березні 1931 року перші трактористи колгоспу М. О. Лисяк, М. О. Кияшко, Д. Ф. Верещага та ін. вийшли на колгоспні лани. Політ-відділ Петропавлівської МТС на чолі з колишнім військовим комісаром Г. Г. Дементьєвим, спираючись на партійну і комсомольську організації, багато зробив для налагодження господарства в колгоспах Петропавлівки. Пізніше Г. Г. Дементьев був обраний першим секретарем Петропавлівського райкому партії, працював головою Дніпропетровського облвиконкому, секретарем Дніпропетровського обкому партії. Вже в 1934 році колгосп «Прогрес» обслуговували 4 трактори, 2 комбайни Петропавлівської МТС. У господарстві артілі налічувалося 70 голів великої рогатої худоби, 500 голів овець і 100 голів свиней. Надої молока на кожну фуражну корову становили по 2500 кг.
За роки передвоєнних п’ятирічок колгоспи Петропавлівки значно зміцніли. Колгосп «Більшовик» став першим в районі колгоспом-мільйонером. В 1936—1941 рр. він незмінно тримав перехідний Червоний прапор району. В колгоспі «Прогрес» у 1938 році з одного га збирали по 30 цнт озимої пшениці, інших зернових — по 22 цнт. За надплановий продаж хліба державі колгосп одержав 2 вантажні автомашини. На той час він мав 300 голів великої рогатої худоби, 1000 овець, 300 свиней і понад 1000 штук птиці.
У 1938—1939 рр. Петропавлівську МТС, молочно-товарну та вівчарську ферми колгоспу «Більшовик» за досягнуті успіхи було занесено до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
З промислових підприємств в селі працювали коноплетіпальний та маслоробний заводи. На станції Брагинівка збудували елеватор.
Село було частково електрифіковане і повністю радіофіковане. Медичну допомогу населенню подавала лікарня та амбулаторія, де працювали кваліфіковані лікарі.
Культурні потреби трудящих Петропавлівки задовольняли Будинок культури, три колгоспних клуби, районна і колгоспні бібліотеки. В 1937 році в районному Будинку культури працювали духовий, хоровий, струнний, танцювальний та драматичний гуртки. Лекційне бюро, до складу якого входили вчителі, лікарі, партійні працівники, провадило пропагандистську роботу серед населення.
Коли мирне життя трудящих Петропавлівки, як і всієї країни, порушив напад фашистської Німеччини, багато чоловіків, здатних носити зброю, влилося до лав Червоної Армії. їх місця на виробництві, колгоспних ланах зайняли жінки, підлітки. Вони провели велику роботу по збиранню врожаю та забезпеченню армії продовольством. При наближенні фронту велику частину колгоспного майна було евакуйовано на Схід.
Для організації боротьби у ворожому тилу райком партії створив партизанський загін. Він складався з 52 чол., переважно партійно-радянського активу та бійців винищувального батальйону. 27 вересня 1941 року на засіданні бюро Петропавлівського райкому партії було затверджено командиром загону другого секретаря Д. О. Кривулю, комісаром — працівника райкому партії М. М. Тимофеева, начальником штабу — колишнього працівника обласного відділу НКВС О. І. Хівінцева. Загін складався з семи груп. Центральну групу очолював І. Т. Єрьомін. На території радгоспу «Дніпропетровський» партизанську групу очолював 3. І. Кияшко.. Політруком її був нині Герой Соціалістичної Праці Й. О. Лень. Загін мав 200 гвинтівок, 9 кулеметів, 330 гранат, 100 тис. патронів, вибухівку та інше військове озброєння. В загоні були радіоприймач та друкарська машинка.
13 жовтня 1941 року німецькі фашисти окупували Петропавлівку. 20 жовтня 1941 року поблизу села командування партизанського загону провело нараду з командирами груп, на якій було прийнято рішення про початок бойової діяльності проти фашистських загарбників та про розгортання агітаційно-масової роботи серед населення. В той же день група партизанів на чолі з Д. О. Кривулею замінувала та підірвала міст через річку Бик (біля села Самарського), затримавши просування німецько-фашистських військ на станцію Лозову. 2 лютого 1942 року до Петропавлівки підійшли частини Червоної Армії (57-ї армії). Партизани одночасно з регулярними частинами зробили напад на фашистський гарнізон Петропавлівки і протягом доби відбивали атаки німецьких розвідувальних підрозділів.
Під час відступу гітлерівці намагалися вивезти награбований хліб, худобу, пальне, але група патріотів радгоспу «Дніпропетровський» відбила обоз з майном і продовольством, переправивши його до розташування частин Червоної Армії. Вони передали командуванню 4 тонни борошна, 20 тонн зернового фуражу, 14 голів великої рогатої худоби.
Відірвавшись далеко від основних сил, передові частини Червоної Армії змушені були відійти до річки Самари і залишити Петропавлівку. В бою за Петропавлівку загинув партизан П. Л. Черненко. Відбиваючись від ворогів, П. Л. Черненко знищив 7 фашистських солдатів, але й сам у бою був тяжко поранений. Зібравши останні сили, він доповз до партизанської землянки в балці Крутий Яр і там помер.
Повернувшись до Петропавлівки, фашисти вчинили звірячу розправу над тими, хто допомагав бійцям Червоної Армії. Фашисти закатували партизанів С. І. Руденка, І. Є. Міщенка, В. М. Малєєва, Я. Б. Дерипалку, В. С. Чересла. За переховування партизанів і допомогу їм гітлерівці розстріляли жительок села Росішки М. С. Міщенко, А. Юрченко, комуністку Ф. Фролову, піонера Володю Білаша та ін.
В травні 1942 року командир партизанського загону Д. О. Кривуля дав завдання партизанам І. М. Дименку, І. М. Тупіці зв’язатися з підпільниками станції Межова, щоб домовитися про місце диверсії на залізниці. По дорозі на Межову гітлерівці оточили партизанів. І. М. Тупіка відстрілювався до останнього патрона, а останню кулю залишив для себе. І. М. Дименка фашисти захопили живим і піддали відважного патріота жорстоким тортурам: двічі рубали йому руки, але він не видав своїх товаришів.
В липні 1942 року фашисти послали проти петропавлівських партизанів каральний загін, до складу якого входило більше тисячі солдатів, жандармів і поліцаїв. Загін мав танки та артилерію. Але населення попередило партизанів про каральну експедицію, і вони тимчасово залишили територію району. Неподалік від села Олександрополя відбулася нарада партизанського командування, на якій було прийнято рішення продовжувати бойові дії проти окупантів в інших районах області. Фашистам вдалося захопити 16 партизанів загону Д. О. Кривулі. Всі вони були закатовані. Карателі спалили хати партизанів і вчинили дику розправу над мирними жителями Петропавлівки. В сусідньому селі Іванівці (тепер Самарське), поблизу якого були землянки партизанського загону, фашисти спалили 220 будинків колгоспників 2. Особливо ускладнилося становище партизанського загону восени 1942 року. Ворогу вдалося розгромити окремі партизанські бази. В листопаді 1942 року за наказом Д. О. Кривулі загін було розформовано, а окремі групи перейшли в інші райони і продовжували там боротьбу з ворогом. Решта партизанів розійшлися по селах, де проводила агітаційну роботу серед населення.
В жовтні 1942 року у Петропавлівці сформувався новий партизанський загін під назвою «Петропавлівський», до складу якого входило 143 чоловіка. Командиром загону був В. Г. Фесенко, начальником штабу — І. Д. Фурсов, комісаром — колишній директор Харківського історичного музею Ф. Сап’ян. При наближенні частин Червоної Армії в лютому 1943 року розвідувальний загін 41-ої стрілецької дивізії Червоної Армії при допомозі партизанів визволив Петропавлівку від окупантів. Німецьке командування кинуло в бій нові війська. Загін змушений був відійти на з’єднання з частинами радянських військ. Лінію фронту вдалося перейти 100 партизанам. 43 бійці були схоплені гітлерівцями і розстріляні. Вдершись до Петропавлівки, фашисти знову вчинили жорстоку розправу над мирними жителями. У відповідь на звірства окупантів партизани посилили бойові дії проти них. В листівці «З підпілля» вони писали:
«За рідну нашу країну спустошену,
За тисячу тисяч забитих жителів,
Ми помсту смертельну вам оголошуєм,
Ми знищим дощенту фашистських катів.
За кров, за знущання, нелюдськії муки
Дітей, матерів і сестер,
Ми вам обрубаєм брудні ваші руки,
Могилою стане для вас СРСР».
Ці полум’яні рядки листівки були написані колишньою актрисою Харківського театру Г. Г. Стругалевич — зв’язковою партизанського загону «Петропавловський». (У 1944 році Г. Г. Стругалевич загинула при виконанні бойового завдання)
Для підпільної роботи на території району обласний комітет партії залишив також колишнього вчителя, директора школи, потім завідуючого Петропавлівським відділом народної освіти Є. С. Березняка. У 1944 році Євгена Степановича перекинуто через лінію фронту на територію Польщі, де з групою товаришів він рятував місто Краків та його жителів від цілковитого знищення. Згодом уряд Польської Народної Республіки нагородив учасників краківської операції, а серед них і Є. С. Березняка, вищими нагородами республіки. Радянський уряд за цю операцію відзначив його орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. Є. С. Березняк став прообразом майора Вихора, героя відомого однойменного телевізійного фільму. Тепер Євген Степанович працює в Міністерстві освіти Української РСР.
10 вересня 1943 року 19-й танковий полк 2-ї гвардійської механізованої бригади визволив Петропавлівку від німецько-фашистських загарбників.
Руїни і згарища залишили фашисти, тікаючи з села. Вщент були зруйновані коноплетіпальний завод, млин, будівлі МТС, середня та семирічна школи, три колгоспні клуби. Збитки, завдані колгоспам Петропавлівки, становили 8,2 млн. крб. 4. Одразу ж після визволення від окупантів відновила роботу сільська Рада, яку очолив В. X. Кавун. Петропавлівський райком партії мобілізував сили трудящих на відбудову зруйнованого господарства. За короткий час відремонтовано дороги, відбудовано мости, що забезпечували просування радянських військ. Колгоспники розпочали осінні сільськогосподарські роботи: сівбу, скиртування, обмолот хліба та збирання пізніх культур. Для відновлення роботи тваринницьких ферм колгоспники і службовці законтрактували близько 3 тис. голів молодняка.
В усіх колгоспах району працювали агітпункти, які випускали стінні газети, бойові листки тощо. По-дійовому розгорнулося соціалістичне змагання між сільськими Радами. Трудівники селища водночас подавали допомогу фронтовикам, збираючи продовольство, кошти.
Високим патріотизмом був пройнятий лист петропавлівців до бійців і командирів військової частини підполковника Анохіна. «Виконуючи волю й бажання робітників, колгоспників та інтелігенції нашого району,— говорилося в листі,— бюро РК КП(б)У прохає прийняти наші скромні подарунки, зібрані трудящими району для вас на честь 26-х роковин Великої Жовтневої революції». В тому ж листі трудящі писали воїнам про успішне закінчення осінньо-польових робіт у колгоспах району.
Керовані партійною організацією, трудящі Петропавлівки докладали багато зусиль, щоб відбудувати зруйноване господарство. Доводилося переборювати великі труднощі. Не вистачало тягла. В МТС було всього 19 тракторів, 35 плугів, 21 сівалка, що обслуговували 18 колгоспів. Велику допомогу петропавлівцям подав братній російський народ. У 1944 році з Уралу до Петропавлівської МТС надійшло 10 тракторів, 7 тракторних вагончиків, 2 вантажні автомашини. На курсах трактористів підготовлено 62 жінки-трактористки. Натхненна праця радянських людей давала добрі наслідки. Вже в перший рік після визволення села вчасно було проведено весняну сівбу та збирання врожаю.
У 1947 році колгосп «Прогрес», який знову очолив Ф. П. Шевченко, мав у своєму господарстві 400 голів великої рогатої худоби, близько 1000 голів овець, 4 автомашини. Петропавлівська МТС виділила для артілі 4 комбайни і 6 тракторів.
У 1948 році колгосп досяг і перевершив довоєнний рівень виробництва. За зразкову роботу чимало трудівників удостоєно урядових нагород, серед них — М. П. Жмуренко, О. Н. Ульянченко, Я. О. Мартиненко та інші. За виконання зобов’язань по виробництву продуктів тваринництва у 1950 році колгосп «Прогрес» премійовано машиною «Победа» та мотоциклом «Москвич».
Позитивно позначилося на розвиткові господарства артілей їх укрупнення, що відбулось у 1957 році. Замість трьох артілей в селі стало дві: ім. Горького та «Більшовик». Кожна артіль мала по 2 вантажні автомашини, по 3—4 трактори.
Наприкінці семирічки в колгоспах Петропавлівки було збудовано понад 20 капітальних тваринницьких приміщень. Зріс рівень механізації і електрифікації виробничих процесів: в рільництві він досяг 100 проц., у тваринництві— 40 проц. Машинно-тракторний парк обох колгоспів має 51 трактор, 42 вантажних автомашини, 36 комбайнів, багато іншої сільськогосподарської техніки.
Збільшилось виробництво тваринницької продукції. В 1966 році на кожні 100 га сільськогосподарських угідь в колгоспі ім. Горького вироблено по 78 цнт м’яса, близько 300 цнт молока. Прибутки артілі тільки в 1966 році становили 1,5 млн. карбованців.
Виросли чудові кадри передовиків виробництва. 18 кращих трудівників було нагороджено орденами і медалями Союзу РСР, серед них знатну свинарку Г. М. Лубенську та садовода Г. Г. Черника з колгоспу ім. Горького нагороджено орденами Леніна. Ім’я Г. М. Лубенської широко відоме і за межами Петропавлівки. Десять років вона домагається великих приплодів поросят — по 30,6 на свиноматку. В 1966 році Г. М. Лубенська одержала 1200 поросят і здала державі 350 цнт м’яса.
За роки, що минули після Великої Вітчизняної війни, значно розвинулась і промисловість у селищі. Тут працює млин з найновішим технічним обладнанням, потужність його становить 60 тонн борошна на добу. На базі Петропавлівської МТС створено відділення «Сільгосптехніка», яке тримає перше місце по Україні щодо кількості раціоналізаторських пропозицій та впровадження їх у виробництво. Петропавлівський маслозавод виготовляє за одну зміну 2,2 тонни вершкового масла, 16 тонн кисломолочних продуктів, 0,7 тонн згущеного молока. Коноплетіпальний завод переробляє щороку по 8 тис. тонн сировини і дає 1,5 тис. тонн волокна. Великі будівельні роботи в колгоспах Петропавлівки і району проводить міжколгоспна будівельна організація. Щороку вона виробляє понад 100 кубометрів залізобетонних конструкцій, 80 тис. штук цегли, 170 тис. штук черепиці — на 30 тис. крб. і будує в середньому 12 капітальних тваринницьких приміщень.
Невпинно зростає і добробут трудящих, підвищується культурний рівень населення. За післявоєнні роки Петропавлівка перетворилась на красиве, впорядковане селище. Вулиці заасфальтовано, прокладено тротуари, введено в дію водопровід. Лише за три роки (1964—1966) в селищі за рахунок держави було збудовано 9 багатоповерхових будинків. Крім того, 55 будинків споруджено індивідуальними забудовниками. За той же час збудовано приміщення середньої школи, побутового комбінату, їдальні, двох магазинів та ін. В 1967 році зведено новий корпус районної лікарні.
Населення Петропавлівки обслуговує 50 торговельних установ, товарооборот яких у 1967 році становив понад 6,9 млн. крб., порівняно з 1955 роком він зріс у З рази.
Охорону здоров’я трудящих здійснюють районна лікарня, поліклініка, 6 медпунктів, аптека, в яких працює великий загін медичних працівників. Колектив районної лікарні під керівництвом головного лікаря О. П. Міхна здійснив науково-дослідницьку роботу в боротьбі проти стовбняка і досяг добрих наслідків. Це досягнення відзначено республіканською конференцією по профілактиці і лікуванню стовбняка, що відбулась у Львові в 1967 році.
У 1966 році в 2 восьмирічних та середній школах навчалося близько 2 тис. учнів, працювало 106 вчителів. Крім того, в селищі є середня вечірня школа робітничої і сільської молоді, музична школа-семирічка. Порівняно з 1945 роком витрати на народну освіту в бюджеті сільради у 1965 році зросли більш як у 20 разів. За той же період з числа випускників Петропавлівської середньої школи 152 чол. одержали вищу освіту, 211 чол.— середню спеціальну.
Центром культурного життя в Петропавлівці став районний Будинок культури, при якому працюють різні гуртки художньої самодіяльності. В селищі є широкоекранний кінотеатр, 2 районні бібліотеки з книжковим фондом близько 62 тис. томів. У колгоспах ім. Горького та «Більшовик», при райспоживспілці та лікарні працюють хорові колективи.
Хорові районної лікарні присвоєно звання самодіяльної хорової капели.
В колгоспі «Більшовик» на честь 50-річчя Жовтня збудовано Будинок культури на 450 місць. В селищі є також Будинок піонерів та Будинок юних техніків. Масово-політичну роботу проводять 156 лекторів товариства «Знання», понад 300 агітаторів.
Протягом 1965—1967 рр. на кожному підприємстві, в кожній організації, колгоспах і радгоспах, в учбових закладах, в будинках культури і бібліотеках діяли виставки, експозиції, фотомонтажі, які відображали досягнення трудящих в розвиткові економіки за радянський час. Так, наприклад, Петропавлівське виробниче управління організувало виставку передового досвіду і досягнень в народному господарстві району за 50 років. В усіх трьох школах селища було створено кімнати-музеї В. І. Леніна. На честь 50-річчя Радянської влади на Україні тут відкрився історико-краєзнавчий музей, організатором якого є колишній директор школи, нині пенсіонер А. І. Піскун. В колгоспах і установах проведені науково-теоретичні конференції на тему: «Досягнення радянського народу в будівництві комуністичного суспільства», «Ленінізм — вічно живе, всеперемагаюче вчення нашої епохи» та інші.
Силами комсомольців та молоді збудовано стадіон, насаджено 2 парки, проведено повне озеленення вулиць.
Думки і почуття петропавлівських трударів — будівників нового життя — яскраво відбиті в пісні «Петропавлівщино, рідний краю мій», написаній народною поетесою Фросиною Карпенко та її сином Іваном на честь 50-річчя Радянської влади:
В Присамарськім краї хай пісні лунають
Про людей хороших, руки золоті,
Що сил не шкодують, комунізм будують,
Що невтомно служать завітній меті.
Розквітає, хорошіє колгоспна Петропавлівка. Над селищем дзвенять вечорами і старі, і нові веселі пісні, відчувається радість і щастя культурного і заможного життя її трудівників.
І. Т. ДЕРЕВЕНЕЦЬ, Б. І. РУСАНЕНКО.