Троїцьке, Петропавлівський район, Дніпропетровська область
Троїцьке — село, центр сільської Ради. Розташоване на лівому березі річки Бик (притоки р. Самари), за 9 км від районного центру і за 170 км від Дніпропетровська. Відстань від залізничної станції Брагинівка 4 км. Населення — 2874 чоловіки.
Перша згадка про село датується 1775 роком. За наказом азовського губернатора Черткова частину пікінерів Луганського пікінерського полку переведено в ті місця для «заселення бахмутських та волководських степів і більш зручного зв’язку Бахмута з Бельовською фортецею».
Свою назву слобода дістала від Свято-Троїцької церкви, що була у фортеці «Маяк», звідки переселилися пікінери. У 1775 році тут було 75 дворів, у 1784 році їх кількість зросла до 150.
Наприкінці XVIII і на початку XIX століття населення Троїцького складалося переважно з державних селян. У 1863 році в Троїцькому налічувалося 634 двори і 4497 жителів. За указами 1866—67 рр. 2045 ревізьких душ одержали земельні наділи, яких треба було викуповувати у держави починаючи з 1887 року. Та й через 12 років через відсутність коштів жоден селянин не викупив свого наділу.
З кожним роком у селі зростала кількість безземельних та малоземельних селян. Багато з них залишали свої рідні місця і шукали роботу в поміщицьких маєтках, у куркулів, або йшли у міста на фабрики і заводи. В 1884 році 113 чол. з села пішли на заробітки на кілька місяців. До того ж селяни були позбавлені будь-яких політичних прав. Так, у 1884 році по троїцькій громаді з 7024 чол. населення тільки 860 (12,2 проц.) мали право голосу на сільській сходці. Та і це була найбільш заможна частина жителів Троїцького.
На початку XX століття в селі вже був шкіряний завод, з’явився десяток торговельних підприємств, товарообіг яких становив 80 тис. крб.. Зростала кількість населення. В 1901 році тут проживало 8052 мешканці, працювала початкова школа. Та становище трудящих було злиденним й дедалі погіршувалося. Безправ’я, жорстока експлуатація, тягар податків і боргів викликали гостре невдоволення селян. У 1905—1907 рр. вони відмовилися виконувати накази і розпорядження сільської адміністрації. За антиурядові виступи царський уряд засудив жителів села М. Щетину, А. Бедіна та інших до заслання в Сибір. У 1909 році в Троїцькому було 1461 господарство, 32 з них займалися промислами: шкіряним, кравецьким, бондарним, шевським, шорним, ткацьким, ковальським та цегляним. 12 господарств промислами займалися протягом усього року, решта — після закінчення землеробських робіт. За даними огляду кустарно-ремісницьких промислів Катеринославської губернії, троїцьким ремісникам постійно бракувало інструменту.
В 1913 році в селі утворилося сільськогосподарське товариство, в якому налічувалося 366 членів. Товариство заклало зразкову ділянку кормових рослин на площі до 4 десятин. Прокатна станція товариства мала трієри, кінні молотарки, кукурудзяні дробарки. Оскільки головна роль у тому товаристві належала куркулям, вони перетворили його в знаряддя експлуатації трудящих і всі вигоди використовували для себе.
Напередодні першої імперіалістичної війни Троїцьке було великим селом. В ньому налічувалося 1313 дворів і 9900 жителів7. Двічі на рік тут відбувалися ярмарки, на які приїздили селяни з навколишніх сіл, а також купці з Катеринослава й інших міст. Село на той час мало чотири парових млини.
Та на все Троїцьке у 1913 році був лише один фельдшер. Працювали чотири початкові школи (дві земські та дві церковнопарафіальні). З матеріалів Катеринославського наукового товариства по вивченню краю можна довідатися, що класні приміщення в школах тісні, низькі, погано освітлені, дуже часто холодні, сирі, бувають на долівках. Школярі хворіли на туберкульоз, трахому, викривлення хребтів.
В роки імперіалістичної війни посилилося розорення бідняцьких господарств. Коли в селі довідались про повалення самодержавства, тут відбулися стихійні виступи селянок-солдаток, невдоволених тяжкими умовами життя, дорожнечею, викликаною імперіалістичною війною. Вони громили крамниці місцевих багатіїв, розподіляли їхнє майно.
Після перемоги Великого Жовтня в селі у січні 1918 року було встановлено Радянську владу. Волосний ревком, що його очолив І. М. Сірий, з перших днів здійснював ленінський Декрет про землю. Поміщицьку землю та інвентар розподіляли між безземельними і малоземельними селянами. На перешкоді цим та іншим заходам Радянської влади стала австро-німецька окупація. В березні 1918 року в Троїцьке вдерлися кайзерівські війська. Окупанти відновили старі порядки, жорстоко розправлялися з селянами, які підтримували владу Рад.
Та селяни Троїцького зривали плани німецько-австрійського командування по вивезенню хліба й худоби, відмовлялися виконувати накази окупантів. Влітку 1918 року вони вбили поміщицю Переводокіну, яка, повернувшись з окупантами, вимагала від селян сплати грішми 40 тис. крб. за використання ними її землі та порубку лісу. Було створено повстанський загін, до якого увійшли Ю. М. Усиков, М. П. Скляров та інші. Командував загоном В. С. Будинський.
На початку грудня 1918 року після вигнання австро-німецьких окупантів у селі відновлено Радянську владу. 20 грудня селяни обрали волосну Раду селянських і червоноармійських депутатів, яку очолив комуніст Т. В. Пастарнак. 17 березня 1919 року відбулися вибори сільського виконавчого комітету, до якого увійшли селяни-бідняки Д. Ф. Зайцев, 3. Л. Москвітін й інші. В лютому 1919 оформився партійний осередок. До лав більшовицької партії вступила найбільш активна частина селян-бідняків, серед них — П. Д. Сірий, П. М. Гармаш, О. М. Усиков, Д. X. Матюхін та інші. Разом з волвиконкомом і сільвиконкомом він провадив активну боротьбу з бандитизмом, розгорнув масово-політичну роботу серед селян.
В роки громадянської війни населення Троїцького допомагало частинам Червоної Армії у боротьбі з білогвардійцями. 21 травня 1919 року на доповідь члена повітового виконкому Радіонова загальні збори трудящих села схвалили резолюцію, в якій говорилося: «Ми, громадяни села Троїцького.., заявляємо, що в ту хвилину, коли Радянська влада переживає тяжку кризу, коли Колчак, Денікін і Григор’єв прагнуть вирвати у робітничого класу його завоювання, ми всі згуртуємося для боротьби за владу трудящих і соціалізм. Висловлюємо повне довір’я Раді Народних Комісарів України і повітовому виконавчому комітетові».
Чимало селян Троїцького зі зброєю в руках самовіддано боролися проти ворогів Радянської влади в роки громадянської війни. Це — П. М. Гармаш, який загинув у 1920 році в боротьбі з бандами, В. А. Нестеренко, Т. Д. Лантух та багато інших. Не випадково в ті роки Троїцьку волость називали «червоною волостю».
Широко розгорталася робота по налагодженню господарського життя після розгрому денікінців. 5 лютого 1920 року в Троїцькому відновлено волосний партійний осередок. В партосередкові було 8 членів і 5 кандидатів у члени партії. Його головою став Д. X. Матюхін, заступником — П. М. Гармаш, секретарем — П. Д. Сірий. Про посилення впливу партійного осередку на трудящих свідчило зростання його рядів. Якщо в травні 1920 року в ньому було 23 члени і кандидати партії, то в серпні кількість їх становила 32 чоловіка. Осередок відзначався високою організованістю, бойовим і революційним настроєм.
У травні 1921 року Троїцький партійний осередок у складі 30 чоловік витримав протягом 3-х годин бій з бандою, яка мала 300 шабель. Як зазначалося в звіті Павлоградського повітового парткому, комуністи Троїцького виявили в тому бою винятковий героїзм і відвагу, мужньо відбивались від ворога і не відступили.
В червні 1920 року в селі утворився комітет незаможних селян, який очолив сільський активіст В. Л. Ковригін. Комнезам згуртував навколо себе бідняків і середняків, здійснював продрозверстку, вилучав лишки в куркулів. З членів комнезаму для боротьби з бандами організувався загін самоохорони, до якого входило 15 чоловік. Комнезам відрядив на врангелівський фронт 30 добровольців-кавалеристів.
З ініціативи партійного осередку в 1920 році в селі було створено Спілку Комуністичної Молодіяку очолював Ю. М. Усиков.
Велику увагу партійна організація приділяла роботі серед жінок. В народному будинку для них проводили читки газет і бесіди, працював політгурток, якого відвідувало 15 селянок. У роботі наради селянок Петропавлівської волості, що відбувалась у вересні 1921 року, брало участь 8 делегаток від Троїцького.
Спираючись на сільський актив, комуністи домоглися того, що тільки у вересні 1920 року було зібрано 10 тис. пудів зерна, засіяно житом 50 десятин на громадських землях. Враховуючи тяжке продовольче становище родин червоноармійців, комуністичний осередок вжив заходів для надання їм матеріальної допомоги. Було прийнято рішення зорати їхню землю, допомогти посівним матеріалом.
Подавалася також допомога і голодуючим районам Росії. 28 жовтня 1921 року президія Троїцького партосередку прийняла постанову: «Враховуючи тяжке становище Радянських республік і голодуючого Поволжя, взяти продподаток повністю, кинути на цю роботу всі сили комосередку та інших організацій».
Поряд з розв’язанням господарських завдань парторганізація приділяла велику увагу культурно-масовій роботі. Для населення читалися лекції і доповіді на важливі господарські і політичні теми. В 1920 році почали діяти загальноосвітня та ремісницька школи. Для ліквідації неписьменності і малописьменності серед дорослого населення створено школу лікнепу. При сільському клубі працювали хоровий і драматичний гуртки, бібліотека та сільський театр.
У 1923 році партосередок села брав активну участь у зборі коштів і продовольства для польських комуністів. За короткий строк в селі було зібрано понад 40 пудів хліба.
На 1 листопада 1924 року по Троїцькій сільраді, якій були підпорядковані хутори Бичок, Зелена Балка та село Новоселівка, налічувалося 5670 жителів. У користуванні селян було 10162 десятини орної землі, 1120 корів, 760 коней, 477 волів, 1980 овець, 410 свиней. Вони мали також 280 сівалок, 480 плугів, 460 букерів.
Троїцька парторганізація разом з волвиконкомом та комсомольським осередком розгорнула велику роботу по пропаганді ленінського кооперативного плану. Комуністи роз’яснювали селянам переваги колективного господарювання. Було створено школу підготовки сільського активу, де навчалося 40 чоловік.
У 1926 році в селі виникла сільськогосподарська кредитна кооперація. В наступному році створено першу сільськогосподарську артіль «Червона зірка», яка об’єднала 27 господарств. Радісним святом для жителів Троїцького була поява в селі першого трактора «Фордзон».
Великий натовп селян зібрався на полі, щоб подивитися на перші межі, зорані машиною.
На базі першої артілі селяни в 1929 році створили великий колгосп — «Червоний партизан», який об’єднав уже 700 бідняцьких і середняцьких господарств 1 2. Очолив його активіст-бідняк М. С. Бровко. Діяльну участь у колгоспному будівництві брала комуністка П. X. Пастарнак. Нелегкий життєвий шлях був у цієї жінки, дружини червоного комісара. Однією з перших вона вступила до колгоспу. В 1935 році її обрали секретарем партійного осередку. П. X. Пастарнак не раз обирали депутатом сільради, членом правління колгоспу. Тепер вона на пенсії.
Сільські активісти рішуче боролися проти куркульства, яке всіляко намагалося зірвати плани колгоспного будівництва. Колгосп впевнено набирав сил. На початок 1931 року серед колгоспників широко розгорнулося соціалістичне змагання по підготовці до сівби. Між колгоспами і сільрадами Петропавлівського району за допомогою районної газети «Зірка» було проведено перекличку та складено умови соціалістичного змагання. Петропавлівська сільрада викликала на змагання Троїцьку.
У 1933 році з колгоспу «Червоний партизан» виділилася артіль «Колгоспне село». За роки перших п’ятирічок трудівники цих артілей домоглися значних успіхів у розвиткові громадського господарства, підвищенні врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва. У 1937—1939 рр. колгосп «Червоний партизан» на площі 837 га одержав по 14,6 цнт зернових з га. Врожаї соняшнику досягли 13,3 цнт з га. На конярській фермі було вирощено по 86 лошат на 100 конематок. Надій молока на фуражну корову в артілі «Колгоспне село» становив 1804,8 кілограма.
Сільська парторганізація, яка значно зросла (тільки в ленінські дні до її лав було прийнято 13 чоловік), приділяла велику увагу розвиткові творчої ініціативи колгоспників, поширенню передових методів праці. З цією метою в артілі «Червоний партизан» було організовано стахановську школу.
Активним помічником парторганізації в розгортанні соціалістичного змагання за дальше піднесення сільського господарства виступали комсомольці. В напружений час жнив молодь з запалом трудилася вдень і вночі.
За сумлінну працю і високі показники обидві артілі в 1939—1940 рр. стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. Прізвища передовиків колгоспного будівництва села було занесено до Книги пошани виставки. Серед них Ф. Поліщука — завідуючого конефермою, П. Т. Сайгака — зоотехніка, В. М. Цибаня — бригадира МТС, В. М. Макогона — причіплювача, 3. М. Губанова — бригадира-садовода, рядового колгоспника О. А. Безноса та інших.
Підвищення економіки сприяло зростанню матеріального добробуту колгоспників, розвиткові культури і освіти. В 1941 році в селі вже був добре обладнаний медичний пункт, працювали 2 школи — неповна середня і початкова, 2 бібліотеки і сільський клуб.
Велика Вітчизняна війна перервала мирну працю радянських людей. Трудящі Троїцького, як і весь радянський народ, піднялися на боротьбу з ворогом. Здатні носити зброю влилися до лав Червоної Армії. Сотні юнаків і дівчат працювали на спорудженні воєнних об’єктів, рили протитанкові рови. Коли лінія фронту наблизилася до села, місцеві органи влади організували евакуацію населення і колгоспного майна до Сталінградської області.
В жовтні 1941 року село було окуповане фашистами.
Терором і насильствами окупанти намагалися зламати волю радянських людей. Але патріоти саботували розпорядження німецьких властей, допомагали воїнам Червоної Армії, які виходили з оточення, переховували поранених червоноармійців. Активну роботу серед населення проводив комуніст Г. І. Макогон, який до війни працював трактористом. Він поширював листівки і вів агітацію серед селян. В 1942 році його заарештували і після жорстоких катувань розстріляли.
За допомогу радянським бійцям фашисти довго катували жительку села П. П. Шумову, її водили босу і роздягнену по вулицях села, а потім розстріляли.
На території Петропавлівського району діяв партизанський загін, до складу якого входила група з села Троїцького, очолювана комсомольцем С. І. Руденком. В лютому 1942 року його схопили фашисти і після катувань розстріляли.
10 вересня 1943 року частини Червоної Армії визволили Троїцьке від фашистських загарбників. За час окупації до гітлерівської Німеччини було вивезено 388 чоловік. Загальна сума збитків, завдана ворогом селу, становила 4 млн. карбованців.
Із запалом взялися за відбудову зруйнованого господарства трудящі Троїцького. Готуючись до першої післявоєнної весни, колгоспники артілі «Червоний партизан» відремонтували двигун, 33 кінних плуги, 97 борін, 12 культиваторів, 19 сівалок, відбудували млин, кузню, зібрали зерно для посіву. Значну допомогу в цьому подала держава. В 1948 році артілі «Червоний партизан» і «Колгоспне село» завоювали першість у соціалістичному змаганні серед колгоспів району.
В обох колгоспах інтенсивно проводилося будівництво. Лише в 1949 році в артілі «Червоний партизан» було побудовано 8 тваринницьких приміщень. Члени артілі «Колгоспне село» у тому ж році своїми силами збудували нову школу на 250 місць.
У 1958 році колгоспи «Червоний партизан» і «Колгоспне село» об’єдналися в одне багатогалузеве господарство — сільськогосподарську артіль «Червоний партизан». У 1959 році в ній налічувалося 704 двори і 8354 га сільськогосподарських угідь. Колгосп мав 2469 голів великої рогатої худоби, 1078 свиней. Надій молока від фуражної корови досяг 2335 кг; на 100 га сільськогосподарських угідь вироблялося 30 цнт м’яса в живій вазі, 7119 штук яєць. В господарстві працювало 10 гусеничних та 18 колісних тракторів, 10 зернових комбайнів, 16 вантажних автомашин та багато іншої техніки. Прибуток артілі становив 6996 тис. карбованців.
Значних успіхів домоглися колгоспники села за роки семирічки. У 1965 році середній урожай зернових досяг 20,1 цнт з га. На фермах утримувалося 3168 голів великої рогатої худоби, 2265 свиней, збагатився також і машинно-тракторний парк. На колгоспних ланах працювало 34 трактори, 7 зернових комбайнів, 22 вантажних автомашини, екскаватор, тракторний навантажувач. 31964 року колгосп перейшов на грошову оплату праці. Вартість людино-дня становила 3 крб. 52 копійок.
Чималих успіхів у сільськогосподарському виробництві домоглися колгоспники в роки нової п’ятирічки. Валовий збір зерна у 1967 році становив 50 тис. 184 цнт. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 373,3 цнт молока, 51 цнт м’яса. Прибутки колгоспу досягли більше 1,6 млн. карбованців.
Багато трудівників артілі відзначено високими урядовими нагородами. За успіхи, досягнуті у збільшенні виробництва й заготівель зернових і технічних культур, П. С. Кибу та А. О. Іващука нагороджено орденом Леніна, механізатора С. П. Бабенка — орденом Трудового Червоного Прапора, ланкову В. В. Піхотіну — орденом «Знак пошани».
Широкого розмаху набуло в селі будівництво житла та виробничих і культурно-побутових приміщень. Протягом останніх років колгоспники збудували близько 400 нових будинків. В селі споруджено початкову школу, 3 дитячих ясел, 2 магазини, Будинок тваринника. Було також збудовано 6 корівників на 1450 гол., два телятники на 400 голів, свинарник, механізований кормовий цех та інше.
В 1967 році почалося будівництво двоповерхового будинку середньої школи на 560 учнів. В дні підготовки до святкування 50-річчя Радянської влади механізатори одержали чудовий подарунок — Будинок механізатора. В селі прокладено 5 км водопроводу з розбірними колонками. Троїцьке тепер повністю електрифіковане, увечері на його вулицях спалахують вогні ламп денного світла. Діє телефонний комутатор на 200 точок. До села пролягає стрічка асфальтованого шляху. Налагоджено постійний зв’язок з райцентром.
Добре організовано медичне обслуговування населення. Тут є пологовий будинок, 2 медпункти, обладнані потрібного апаратурою. Протягом двадцяти років піклуються про здоров’я трудящих фельдшери В. А. Москвінова і Г. П. Смілова та інші.
До революції більшість населення села була неписьменною. Тепер в одній лише середній школі навчається 410 учнів. 30 учителів проводять також масово-політичну та ідейно-виховну роботу серед колгоспників. В селі є 2 клуби, де працюють різні гуртки художньої самодіяльності. Колгосп має духовий оркестр. Сільська бібліотека налічує близько 7 тис. книжок. В центрі села — парк культури і відпочинку. В пам’ять про тих, хто боровся за щастя народу і загинув на полях битв в роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн, тут споруджено обеліск Вічної Слави.
З села вийшло чимало інженерів, лікарів, вчителів, працівників науки і мистецтва. Серед них — професор Дніпропетровського університету, доктор фізико-математичних наук Ф. І. Коломойцев, письменник П. Т. Журба (Скрипніков) та інші.
Заслужену повагу серед населення має голова колгоспу В. Є. Грицун, який після закінчення сільськогосподарського інституту вже 12 років очолює артіль. На честь 50-річчя Радянської влади правління колгоспу присвоїло звання Почесного колгоспника X. Д. Бабенкові, який працював в артілі з перших днів її утворення. Перебуваючи вже на заслуженому відпочинку, Бабенко не пориває і досі зв’язків з рідним колгоспом. Багато років життя віддав партійній і радянській роботі в цьому селі і І. М. Макогон.
Значно зросли у Троїцькому партійна та комсомольська організації. Якщо в 1961 році в партійній групі колгоспу було 24 чол., то на 1 січня 1968 року— 48 членів і кандидатів партії. Колгоспна комсомольська організація налічує 67 чоловік. Партійна і комсомольська організації спрямовують свої зусилля на підвищення трудової і громадської активності трудящих.
Дедалі активніше залучаються трудівники села до громадсько-політичного життя, до управління громадськими справами. В складі сільської Ради 30 жителів села. Депутатами Петропавлівської районної Ради депутатів трудящих є В. А. Москвінова, В. 3. Сумароков, Н. А. Данилик. Тут працюють на громадських засадах рада пенсіонерів, до якої входять активісти Ф. В. Соболь, М. М. Скирда, П. X. Пастарнак та інші; товариський суд, головою якого є В. С. Москвінов; жіноча рада, очолювана вчителькою М. К. Коваленко. Жіноча рада проводить значну виховну роботу серед жінок, розглядає господарські та побутові питання, здійснює контроль за роботою дитячих установ.
Невпізнанно змінилося село Троїцьке за роки Радянської влади. В заможному житті трудівників — господарів землі, розквітлій культурі, в усіх рисах побуту наочно виявляється впевнена хода радянських людей до комунізму.
В. Г. ЖУК, М. Ф. КАРПЕНКО.