Післявоєнне відновлення Дніпропетровська
За роки тимчасової окупації Дніпропетровськ зазнав величезних втрат і руйнувань. Фашистські варвари спалили 657 комунальних будинків загальною площею 250 тис. кв. м, тисячі індивідуальних будинків (майже 40 проц. житлового фонду), десятки шкіл, 28 лікарень, поліклінік та інші заклади. Окупанти зруйнували найкрасивіші будинки міста: театр опери й балету, філармонію, Палац культури ім. Ілліча, колишній палац Потьомкіна (тепер — Палац культури студентів), готелі «Спартак» і «Червоний», художній музей, музей революції, університет, всі інститути, вокзали, залізничні мости та інші важливі споруди.
Більшість промислових підприємств міста, зокрема металургійні заводи ім. Леніна, ім. К. Лібкнехта, ім. Комінтерну, завод металургійного устаткування, було пограбовано і зруйновано. Виведено з ладу міський трамвай, водопровід. Німецько-фашистські загарбники завдали місту матеріальної шкоди на суму 3 млрд. карбованців.
Під керівництвом міської партійної організації дніпропетровці мобілізували всі сили, щоб якнайшвидше відродити промисловість та зруйноване міське господарство. На другий день після визволення міста, вранці 26 жовтня 1943 року, приступили до роботи Дніпропетровський міськком партії, міські райкоми партії, міська і районні Ради депутатів трудящих. На заводах, фабриках і в установах почали відновлюватись первинні партійні, комсомольські і профспілкові організації.
Міська партійна організація особливо піклувалася про найшвидше відродження підприємств чорної металургії, продукція яких мала важливе значення для забезпечення фронту зброєю і боєприпасами та для відродження всього народного господарства України. На третій день після визволення міста, 28 жовтня 1943 року, на металургійному заводі ім. Петровського було пущено теплову електростанцію, яка забезпечила місто електроенергією. До кінця 1944 року на цьому заводі відновили одну доменну і три мартенівські печі, два прокатних стани та багато допоміжних цехів. Металурги заводу дали країні 38 тис. тонн чавуну, понад 18 тис. тонн сталі і близько 8 тис. тонн прокату. В жовтні 1943 року почались відбудовні роботи на Дніпропетровському трубопрокатному заводі ім. Леніна. В середині 1944 року стали до ладу мартенівські печі, стани для виробництва газових труб, у 1945 році — листопрокатний цех і цех безшовних труб.
У місті широко розгорталось соціалістичне змагання за дострокову відбудову підприємств, транспорту, установ. На заводі ім. К. Лібкнехта в березні 1944 року 76 бригадам присвоєно почесне звання фронтових. На заводі ім. Леніна дві фронтові комсомольські бригади по ремонту устаткування та механізмів систематично виконували завдання на 220—250 проц. 4 лютого 1944 року їм було вручено перехідний прапор 152-ї Червонопрапорної Дніпропетровської дивізії.
Допомагаючи фронту і переборюючи величезні труднощі, пов’язані з відсутністю необхідних механізмів та устаткування, трудящі міста відбудовували підприємства. На 1 січня 1945 року з 170 великих підприємств, які працювали у місті в довоєнний час, відновили свою діяльність 1583.
У відродженні підприємств Дніпропетровська велику матеріально-технічну допомогу подавали всі народи нашої країни. Ще вирувала війна, а з Уралу і Сибіру до міста прибували ешелони з заводським устаткуванням, будівельними матеріалами. Підприємства східних районів країни надіслали на завод ім. Петровського турбогенератори, мостові крани і устаткування до них. Машинобудівники і приладобудівники Москви та Ленінграда відвантажували манометри, реєструючі прилади для нагрівальних печей, прокатних станів, пультів управління доменних і мартенівських печей. Над заводом ім. Леніна шефство взяв Першоуральський старотрубний завод, який подав необхідну допомогу у відновленні цехів і агрегатів.
Міська Рада депутатів трудящих і міськком партії приділяли велику увагу відродженню комунального господарства. Вже 6 листопада 1943 року почав працювати міський трамвай. Активно включилося у відбудову вулиць, площ, скверів, будинків все населення. Тільки у 1945 році в суботниках по відбудові міста взяло участь близько 560 тис. чоловік.
Відроджувалися і поновлювали роботу вищі учбові заклади, технікуми, школи, театри, бібліотеки, клуби. Взимку 1943 року відчинили двері державний університет, гірничий і медичний інститути. В школах навчалось тоді понад 12 тис. дітей. У 1944 році почали працювати український драматичний театр ім. Шевченка і російський драматичний театр ім. Горького.
Великі і важливі завдання відбудови промисловості, транспорту, культурно-побутових установ міста, що розв’язувалися в роки першої післявоєнної п’ятирічки, вимагали підвищення боєздатності первинних партійних організацій. Міськком і райкоми партії приділяли багато уваги організаційному зміцненню партійних організацій, зростанню їх кількісного складу за рахунок передовиків і новаторів виробництва. На 1 січня 1948 року в місті працювало 19 823 комуністи. На підприємствах створювалися нові партійні організації і партійні групи. За період з грудня 1946 року по січень 1950 року було створено 72 нові первинні партійні організації і 139 партійних груп. Це сприяло посиленню партійного впливу на виробничі колективи, кращій розстановці комуністів на вирішальних ділянках виробництва.
В 1949 році ЦК ВКП(б) прийняв постанову про роботу з кадрами на металургійному заводі ім. Петровського. Виконуючи цю постанову, обком і міськком партії, партійна організація заводу провели значну роботу щодо поліпшення розстановки та виховання кадрів на підприємстві. На керівні посади було висунуто понад 150 молодих спеціалістів, в т. ч. близько 100 комуністів. Поліпшилася організація навчання інженерно-технічних працівників. Проведені заходи позитивно вплинули на виробництво. В 1950 році завод подолав тривале відставання, а в 1951 році вийшов в число передових підприємств області.
Зросла творча ініціатива мас яскраво виявилася в широкому розгортанні соціалістичного змагання. Виконуючи соціалістичні зобов’язання, колектив заводу ім. Леніна достроково (за три з половиною роки) завершив виконання плану четвертої п’ятирічки по всьому виробничому циклу. В 1948 році завод досяг довоєнного рівня випуску валової продукції, а вже в 1950 році перевершив його.
На підприємствах міста народжувалося багато новаторських починань. Ініціатором швидкісного сталеваріння виступив досвідчений сталевар заводу ім. Петровського комуніст І. М. Невчас. За 9 місяців 1946 року він зварив 76 швидкісних плавок, достроково закінчивши річну виробничу програму. Його почин підтримали й інші сталевари заводу. І. М. Невчаса було нагороджено орденом Леніна.
Широкого розмаху набрав рух за впровадження прогресивної технології, використання внутрішніх резервів підприємств. Новатор заводу металоконструкцій ім. Бабушкіна комуніст Ф. К. Петриченко розробив новий метод розмітки конструкцій, який дав змогу значно підвищити продуктивність праці. За роки четвертої п’ятирічки він виконав 17 річних норм. Завдяки впровадженню швидкісних методів роботи, найновішої технології випуск продукції на заводі ім. Бабушкіна в 1950 році порівняно з 1940 роком зріс у 2,7 раза.
Бойовим помічником міської партійної організації в боротьбі за відбудову народного господарства була комсомольська організація, в якій налічувалось 45 605 юнаків і дівчат. В листопаді 1950 року понад 15 тис. молодих робітників і 1256 комсомольсько-молодіжних бригад виконали свої п’ятирічні плани.
Внаслідок героїчних зусиль трудящих завдання четвертого п’ятирічного плану були успішно виконані. Достроково завершили виконання п’ятирічки по випуску валової продукції колективи 22 промислових підприємств Дніпропетровська. В 1950 році на підприємствах міста випуск промислової продукції збільшився на 30 проц. порівняно з 1949 роком.
Великих успіхів домоглися колективи металургійних підприємств. В 1950 році на заводах чорної металургії Дніпропетровська виробництво чавуну зросло порівняно з 1949 роком на 16 проц., збільшилось також виробництво сталі та прокату. На підприємствах машинобудівної промисловості міста випуск валової продукції в 1950 році збільшився проти 1940 року в 4 рази.
До 1950 року в Дніпропетровську було відбудовано і створено 123 нові підприємства місцевої, легкої, кооперативної промисловості. Валова продукція цих галузей зросла в 1950 році порівняно з 1946 роком в 2,7 раза.
Велика увага приділялася житловому будівництву, розвитку міського комунального господарства. В місті було побудовано понад 700 тис. кв. м житлової площі. В січні 1951 року житловий фонд становив понад 2 млн. 250 тис. кв. м, (до війни — 2 млн. 144 тис. кв. м). До 1950 року було закінчено відбудову всіх трамвайних маршрутів, проведено роботи по нарощуванню потужності міського водопроводу.
Розширилася сітка магазинів і підприємств громадського харчування. У 1950 році товарообіг зріс порівняно з 1949 роком більше як на 65 млн. карбованців. На кінець 1950 року в місті налічувалося 609 магазинів і 404 підприємства громадського харчування.
Успішно виконавши четвертий п’ятирічний план, трудящі Дніпропетровська з неослабною енергією продовжували боротися за дальший розвиток народного господарства міста. Велику організаторську та масово-політичну роботу розгорнула партійна організація. В січні 1951 року в її лавах налічувалося 24030 комуністів, а на початку 1956 року — 31387 комуністів.
Партійні, профспілкові і комсомольські організації підприємств розвивали творчу активність та ініціативу трудящих, розгортали соціалістичне змагання. На металургійних заводах міста дальшого розмаху набуло змагання за впровадження швидкісного сталеваріння. Високих показників у роботі домігся сталевар мартенівського цеху заводу ім. Петровського В. К. Михлик. В 1953 році йому присвоєно звання кращого сталевара Радянського Союзу. Впроваджуючи передовий досвід, мартенівський цех заводу ім. Петровського в 1955 році на тих же виробничих потужностях збільшив виплавку сталі порівняно з 1950 роком у 1,5 раза. В соціалістичному змаганні колектив цеху по основних показниках зайняв перше місце серед мартенівських цехів Радянського Союзу.
В 1954 році за почином робітників Москви і Ленінграда розгорнулося змагання за краще використання техніки. На заводі ім. К. Лібкнехта вальцювальник трубопрокатного цеху комуніст О. І. Пачаджі виступив ініціатором боротьби за перевищення проектної потужності кожного агрегату. Впровадження досвіду О. І. Пачаджі сприяло зменшенню допоміжного часу на прокатці труб, збільшенню продуктивності праці в цеху на 7 проц., а це дало тисячі тонн понадпланової продукції.
Патріотична ініціатива бригади була підтримана колективами інших підприємств.
За роки п’ятої п’ятирічки випуск валової продукції всієї промисловості міста зріс майже на 90 процентів. В 1955 році виробництво чавуну збільшилось порівняно з 1950 роком у 2,1 раза, сталі і прокату — в 1,7, коксу — в 1,3 раза. Машинобудівна промисловість міста збільшила випуск продукції в 3 рази.
Значно збільшилось виробництво різних верстатів і устаткування, культиваторів, бурякокомбайнів, пилососів, холодильників «Дніпро». Нарощував випуск тракторів «Беларусь» Дніпропетровський південно-машинобудівний завод, директором якого працював тоді лауреат Ленінської премії Герой Соціалістичної Праці Л. В. Смирнов — нині заступник Голови Ради Міністрів СРСР. На підприємствах місцевої, легкої і кооперативної промисловості міста виробництво товарів широкого споживання за п’яту п’ятирічку зросло на 60 процентів.
Багато уваги приділялось будівництву житлових будинків, шкіл, лікувальних і дитячих закладів. В 1955 році закінчено відбудову театру при Палаці культури ім. Ілліча на 1400 місць, здано в експлуатацію 9 шкіл, корпуси транспортного і металургійного інститутів, 7 лікувальних і дитячих закладів, близько 50 тис. кв. м житлової площі.
Велику допомогу подавали колективи промислових підприємств селу. За рахунок використання внутрішніх резервів, на основі госпрозрахунку вони допомагали підшефним колгоспам, радгоспам і МТС у будівництві механічних майстерень, зрошувальних систем, виробничих приміщень для худоби, у проведенні робіт по водопостачанню, електрифікації тощо.
Металургійні підприємства Дніпропетровська направляли десятки тисяч тонн прокату і металоконструкцій для Волго-Донського каналу ім. Леніна, Каховської, Куйбишевської, Волзької ГЕС та інших великих будов країни. У 1958 році продукція промислових підприємств Дніпропетровська відправлялась в 36 країн світу.
У виробництво впроваджувалися нові досягнення науки й техніки. Зокрема, на заводі ім. Петровського було успішно завершено перехід доменних печей на роботу з підвищеним тиском газу під колошником і на дуття, збагачене киснем. Науковці металургійного інституту впровадили на заводі ім. Леніна нове калібрування валків на безперервному трубопрокатному стані. Це сприяло підвищенню якості труб і дало річну економію 5 млн. карбованців. У співдружності з вченими було освоєно наплавку валків прокатних станів твердими сплавами на заводах ім. Леніна, ім. Петровського, обробку деталей струмом високої частоти — на заводі металургійного устаткування, впроваджено механізацію і автоматизацію теплових процесів на доменних і мартенівських печах.
У 1956 році вперше в СРСР на заводі ім. Петровського освоєно виплавку сталі в конверторах з застосуванням кисню, внаслідок чого виробництво металу на тих же агрегатах зросло на 37 процентів. На цьому ж заводі в 1957 році вперше в країні почалося впровадження природного газу в доменне виробництво. Ініціаторами нової прогресивної технології були відомий доменщик, Герой Соціалістичної Праці, академік АН УРСР 3. І. Некрасов, кандидат технічних наук М. І. Красавцев, директор заводу ім. Петровського І. І. Коробов та інженер В. І. Суровов. За впровадження природного газу в доменному виробництві в 1960 році їм присуджено Ленінську премію. В місті споруджено багато промислових об’єктів, в тому числі велику доменну піч на заводі ім. Петровського, лакофарбовий завод, збудовано нові і реконструйовано старі цехи на заводах ім. Комінтерну, ім. К. Лібкнехта та інших підприємствах.
Проведено значні роботи по житловому та культурно-побутовому будівництву. За 1956—58 роки побудовано 550 тис. кв. метрів житлової площі, 9 шкіл, 36 дитячих садків, 9 лікувальних закладів, введено в дію телецентр, закінчено будівництво широкоекранного кінотеатру «Україна».
На центральній площі ім. Леніна 27 жовтня 1957 року в урочистій обстановці відкрито пам’ятник засновнику Комуністичної партії і Радянської держави В. І. Леніну.
У металургійній, металообробній промисловості і будівельних організаціях міста виросли чудові майстри високопродуктивної праці, новатори виробництва. Вони активно підтримали почин відомих донецьких шахтарів М. Я. Мамая і О. А. Кольчика про щозмінне перевиконання норм і зниження собівартості продукції. У це змагання включилася бригада сталевара заводу ім. Петровського комуніста П. С. Махоти, бригади доменного цеху цього ж заводу П. І. Єгорова, трубо-зварники заводу ім. Леніна та колективи інших підприємств. За досягнуті успіхи в промисловості й будівництві 238 металургів і будівельників Дніпропетровська в 1958 році нагороджено орденами і медалями GPCP, а 9 присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Високого звання Героя Соціалістичної Праці удостоєні майстер трубопрокатного цеху заводу ім. К. Лібкнехта А. Ф. Брюк, сталевар мартенівського цеху заводу ім. Петровського П. С. Махота, старший вальцювальник цеху безшовних труб заводу ім. Леніна В. П. Дєєв, машиніст пресу колесопрокатного цеху заводу ім. К. Лібкнехта Д. М. Заволокін, майстер доменного цеху заводу ім. Петровського П. І. Єгоров, старший вальцювальник сортопрокатного цеху заводу ім. Петровського М. Г. Щербина.
Бригада трубозварювального цеху заводу ім. Леніна заслуженого металурга УРСР Г. А. Ситала стала зачинателем руху за комуністичну працю на підприємствах міста. До дня відкриття XXI з’їзду КПРС вона виробила додатково до завдання понад 68 тис. метрів труб і зекономила більше 65 тис. карбованців. В змагання за звання бригади комуністичної праці включилось багато бригад промислових підприємств міста. Першим у місті підприємством комуністичної праці став завод «Світлофор». Цей справді всенародний рух охопив робітників, інженерів, техніків, наукових працівників.
Завдяки впровадженню нової техніки і прогресивної технології, зростанню творчої активності і ініціативи трудящих, випуск валової продукції промисловості Дніпропетровська тільки за 1956—1958 рр. зріс на 37,6 проц., а продуктивність праці збільшилась майже на 40 процентів.
Гідний вклад вносять трудівники міста у створення матеріально-технічної бази комунізму. У сфері матеріального виробництва зайнято більше половини населення. На 1 січня 1968 року на 163 промислових підприємствах тут працювало 478,5 тис. чоловік. Дніпропетровськ — місто металу, машин, енергетики, великої хімії. Поряд з цим тут виробляється різноманітна продукція легкої промисловості. Продукція підприємств міста у промисловому виробництві області складає понад 40 процентів. Машини і верстати, електроенергія, автомобільні покришки, будівельні матеріали, взуття і швейні вироби — здається, немає такої галузі важкої чи легкої промисловості, у яку трудівники Дніпропетровська не зробили б свого вагомого вкладу.
Вирішальна роль в промисловості міста належить чорній металургії. Всього в місті 8 підприємств чорної металургії, з них повний металургійний цикл має завод ім. Г. І. Петровського.
Великого розвитку набуло трубопрокатне виробництво. На трубопрокатних заводах освоєно виготовлення нових видів труб широкого сортаменту. Зокрема, завод ім. В. І. Леніна випускає тонкостінні труби, завод ім. К. Лібкнехта — товстостінні. У 1962 році на цьому заводі вступив у дію новий цех, що виробляє труби для шарико-підшипників. Завершено будівництво нового гігантського трубного цеху. В грудні 1966 року на заводі ім. Леніна став до ладу трубоволочильний цех, де виготовляються холоднокатані і холоднотягнуті труби.
Прискореними темпами розвивається в місті верстатобудування, сільськогосподарське машинобудування, збільшили свою потужність заводи по виробництву устаткування для хімічної промисловості. Провідними підприємствами машинобудування є ДЗМУ, заводи пресів, верстатобудівний, шахтної автоматики, комбайновий ім. Артема, Південно-машинобудівний. На заводі металургійного устаткування (ДЗМУ) — одному з найбільших підприємств країни випускається обладнання прокатних станів, устаткування для безперервної розливки сталі, шлаковози, тюбінги для метрополітенів, вагоноперекидачі роторного типу для розвантаження на-піввагонів вантажопідйомністю 60—93 тонни тощо. Найбільшим в республіці підприємством по виробництву металевих конструкцій і мостів є завод ім. Бабушкіна. На випуску важких гідравлічних і середніх механічних пресів спеціалізується завод пресів, споруджений у 1955 році. Завод сільськогосподарського машинобудування — єдине в країні підприємство, що виробляє бурякозбиральні комбайни.
Електротехнічне обладнання випускають заводи шахтної автоматики, електромеханічний і радіозавод. Зокрема, на заводі шахтної автоматики виготовляються прилади для дистанційного керування механізмами і прилади безпеки ведення робіт у вугільних шахтах. Завод ім. Артема спеціалізується на виробництві папероробного устаткування.
Транспортне машинобудування представлено такими великими підприємствами, як вагоноремонтний завод ім. Кірова, електровозобудівний (ДЕВЗ), завод «Світлофор», який оснащує засобами сигналізації гідротехнічні споруди, річковий і морський транспорт, забезпечує безпеку руху поїздів.
Значно зросла хімічна промисловість Дніпропетровська. Найбільшою будовою семирічки був шинний завод. Його будівництво рішенням ЦК ВЛКСМ від 1 січня 1959 року було оголошено ударною комсомольською будовою. В 1961 році завод став до ладу діючих підприємств. Це перший на Україні шинний завод за рівнем механізації — провідне підприємство країни. На кінець 1967 року завод освоїв випуск 14 типорозмірів шин. Тут вперше в практиці шинної промисловості впроваджено комплексне автоматичне дозування і транспортування сировини, грануляцію каучуку тощо. Крім цього заводу, хімію у Дніпропетровську представляють коксохімічний завод ім. Калініна, лакофарбовий завод, де на кінець семирічки освоєно випуск 174 видів лакофарбових виробів.
За роки семирічки значного розвитку набула легка промисловість. На швейній фабриці ім. Володарського виготовляється багато різноманітного одягу. Дніпропетровське взуттєве об’єднання щороку впроваджує 60—80 нових моделей, які експонуються на всесоюзних виставках, а 1963 року були відправлені на міжнародну виставку до Італії.