Великомихайлівка, Покровський район, Дніпропетровська область
Великомихайлівка — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти: Грушеве, Дубове, Лісне, Маліївка, Новоселівка, Орестопіль, Підгаврилівка, Январське. Розташована на правому березі річки Вовчої на відстані 27 км від районного центру і за 18 км від залізничної станції Просяна. Населення — 2506 чоловік.
До села прилягає великий Дібрівський ліс, який є ніби заповідником серед безкраїх степів південної України. Археологічні дослідження курганів, які височать на півдні і півночі від села, свідчать, що у цій місцевості вже в II тисячолітті до нашої ери жили люди.
У другій половині XVIII століття в цій місцевості виникли поселення, які згодом злилися в одне. До 1760 року тут було село Діброва, згодом його мешканці переселилися за 4 км на захід у зв’язку з частими піщаними бурями. На старому місці посадили хвойний ліс, а за ним виникло село, назване Великомихайлівкою.
В 1782 році у ній мешкало 1103 чол., до 1812 року кількість населення подвоїлась. Займалось воно хліборобством, скотарством, різними ремеслами.
За указами 1866—1867 рр. сільській общині було виділено 13 368 десятин землі на 1796 ревізьких душ. Як далеко зайшла класова диференціація на селі у пореформений період, свідчать дані земських переписів. На початку XX століття земля, що належала Великомихайлівській общині, розподілялась вкрай нерівномірно — бідняки мали не більше як по 2—3 десятини і ніякого тягла та реманенту. Це змушувало багатьох з них здавати землю в оренду і йти на заробітки у Донбас, на заводи Катеринослава. Інші день і ніч гнули спину на поміщиків або на сільських куркулів, що мали по 20—30 десятин землі.
Все це ще дужче загострювало класові відносини, готувало грунт для революційних виступів селянства. Звістка про революційні події 1905 року в Петербурзі знайшла відгук і підтримку в селі. Її принесли сюди солдати — Д. Павлюк та ін., що повернулися з столиці. Безпосередніми організаторами революційної пропаганди серед селян були вчитель В. М. Зайцев і студент Радолинський, який на початку революції прибув сюди з Києва. Вони створили підпільний гурток, до якого входили селяни А. С. Романко, К. Є. Кравчута, Д. С. Павлюк, С. М. Шелест та інші. Під впливом революційної пропаганди жителі села виступали за переділ поміщицької землі.
Поліція, дізнавшись про діяльність великомихайлівського гуртка, заарештувала активних його учасників, усього 30 чол. Тільки через 2 роки повернулись до села A. С. Романко, К. Є. Кравчута, Р. Король та інші, але й після цього вони перебували під наглядом поліції.
- М. Зайцева звільнила з ув’язнення лише Жовтнева революція.
У зв’язку з столипінською реформою наприкінці 1912 року з Великомихайлівської общини вийшли і одержали землю у приватну власність 229 господарів. Заможні селяни, що мали по 20—30 десятин, виділились на відруби й хутори. Понад половина кращих земель села стала власністю куркулів, яким належали також 3 парові млини, 2 парові олійниці, цегельня. Біднота Великомихайлівки відкрито протестувала проти насадження хуторів. У 1912 році велика група жінок під керівництвом О. Шекаловської вийшла в поле, зруйнувала межі, які відокремлювали відруби куркулів. Одна з жінок взяла палицю, прив’язала до неї червону хустину, і, немов з прапором, йшла попереду. Волосні власті викликали козаків, які нагаями розігнали демонстрантів. Кількох з них було заарештовано.
Тільки напередодні першої світової війни в селі відкрили медпункт, якого обслуговували лікар, 2 фельдшери, акушерка. На той час у 4 земських і церковнопарафіальній школах села навчалося 468 учнів, але мало хто з них закінчував їх. Переважна більшість населення була неписьменною.
Тяжким лихом для великомихайлівців була імперіалістична війна, під час якої чоловіче населення мобілізували до царської армії. Зросли податки, різко скоротилися посівні площі, у селян забрали худобу. Назрівав протест проти царизму, проти війни. У селі радо вітали повідомлення про повалення самодержавства.
Звістку про Жовтневу революцію приніс у село В. М. Зайцев. Трохи пізніше сюди прибув з повітового міста Олександрівська (тепер Запоріжжя) комуніст Большаков. За його участю в селі організовано групу співчуваючих партії більшовиків, до якої ввійшли: М. П. Опришко, А. С. Саран, І. А. Сосницький, П. С. Омельченко. Вони допомагали волосному ревкому, створеному в січні 1918 року на чолі з М. І. Романцем, здійснити конфіскацію поміщицьких маєтків, майна, хліба, худоби, реманенту, посівного матеріалу, розподіляли їх між біднотою.
Та будівництво нового життя було перервано навалою німецько-австрійських інтервентів, які в квітні окупували Великомихайлівку. Разом з ними прибули поміщики. Каральні загони відбирали у селян землю, худобу, інвентар, зерно. Лютували місцеві багатії. З їх участю окупанти зганяли людей на подвір’я волосного управління, цілими днями морили голодом. Замкнувши ворота і розставивши навколо кулемети, вони стріляли над їх головами, вимагаючи видати більшовиків.
У цих складних умовах волосний ревком, що пішов у підпілля, організував партизанський загін, який перебував у Дібрівському лісі. Першою значною операцією партизан був розгром у вересні 1918 року німецького загону, що зосереджувався в селі. Зібравши значні військові сили, окупанти після двогодинного артилерійського обстрілу 9 жовтня знову захопили село і знищили його. З 1250 селянських господарств половина була зруйнована, 200 хат — повністю спалено. Загальні збитки, завдані населенню, обчислювались 4,6 млн. карбованців.
У листопаді 1918 року в селі відновлено владу Рад. Волревком та члени осередку співчуваючих більшовикам, переборюючи опір куркульства, проводили в життя політику Радянської влади. Та в червні 1919 року Великомихайлівку захопили денікінці, які знову встановили білий терор. Село від них визволено 2 січня 1920 року частинами 46-ї дивізії Червоної Армії. Тимчасовий орган Радянської влади — волосний ревком очолив А. С. Романко. Місцеві та прибулі до села комуністи — Рибалка, В. Чечель, Іванов, які допомагали зміцнювати органи Радянської влади, працювали в умовах безперервних нападів куркульства і махновських банд. У вересні 1920 року бандити напали на село, схопили В. Чечеля, Іванова та І. Рижого і вчинили над ними звірячу розправу.
В серпні 1921 року у Великомихайлівці обрано постійний орган влади — сільську Раду з 37 депутатів. Головою Ради був Ф. Т. Крейц, секретарем — колишній секретар ревкому М. В. Карпусь. Для залучення трудящих до соціалістичного будівництва велике значення мали перші кроки Радянської влади щодо здійснення закону Всеукрревкому про землю від 5 лютого 1920 року. На основі закону сільрада розподілила землю та реманент між безземельними і малоземельними селянами.
У 1921 році вони одержали від держави 5141 десятину землі з розрахунку 2,34 десятини на кожного члена сім’ї. Середній наділ на двір становив 7,75 десятини. У селі не стало безземелля. Рік у рік зростало поголів’я худоби в селян. Кількість тих, які її не мали, зменшилась у 1923—1925 рр. з третини до четвертої частини господарств. В той же час число дворів, у яких було 2—3 голови худоби, зросло до 60 процентів.
Значну допомогу у відбудові господарства подавало селянам кредитне товариство, створене в 1923 році. Через 2 роки на його кошти та з допомогою робітників Катеринослава в селі споруджено невелику електростанцію. Вперше в історії Великомихайлівки засвітилося 100 лампочок Ілліча.
Керівною силою в проведенні революційних перетворень на селі стала сільська партійна організація, створена наприкінці травня 1924 року в складі 3 членів і 4 кандидатів у члени партії. Авторитет її з кожним днем зростав. Через рік вона об’єднувала 23 чол. Комуністи очолили роботу сільського комітету незаможних селян, який утворився ще у вересні 1920 року на чолі з С. Павленком. Членами КНС були 115 бідняків та середняків села.
Комнезамівці боролись з бандитизмом, активно працювали в комісіях сільради, в кооперативних організаціях. Через 5 років з часу заснування КНС — з 207 членів сільського комнезаму 118 чол. працювали у системі споживчої кооперації, 110 — в сільськогосподарському кредитному товаристві, 10 — в культосвітній, 10 — у сільськогосподарській комісіях сільради.
Сільська партійна організація виховувала у трудящих почуття пролетарського інтернаціоналізму. У Великомихайлівці було проведено широку кампанію по створенню фонду допомоги страйкарям Руру, під час якої селяни зібрали 50 пудів зерна. Активну участь в цьому брали члени КНС. У травні 1926 року трудящі села висловили інтернаціональну солідарність з англійськими страйкарями.
Комнезам проводив велику роботу серед жителів села, переконуючи їх у перевагах колективного обробітку землі. Серед тих пропагандистів були колишні наймити — Н. Левченко, П. Омельченко, М. Турчина, П. Шовкоус, Т. Василенко. В 1926 році з ініціативи комнезаму, при підтримці партійної організації в селі утворилося товариство спільного обробітку землі «Наймит». До нього вступили всі комнезамівці. Товариство мало 750 десятин землі, 45 волів, 20 плугів, 5 борін, 3 сівалки, 5 жниварок. Від держави воно одержало трактор, молотарку та інший реманент.
У 1930 році на базі ТСОЗу в селі створено чотири сільськогосподарські артілі; через рік вони об’єдналися в одне велике колективне господарство — «Дніпрельстан», що мало близько 6 тис. га землі. В 1933 році після його розукрупнення в селі знову стало 4 колгоспи. Керівниками їх були: І. А. Петрик, П. І. Головко, М. К. Зіненко.
Рік у рік економічно та організаційно зміцнювалися колгоспи.
В останні 10 передвоєнних років їх оснащено новою сільськогосподарською технікою. За високі показники в розвитку тваринництва колгосп ім. Орджонікідзе в 1939—40 рр. був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Жінку-механізатора П. П. Марченко — нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Першими механізаторами в селі були: П. Ковальов, Г. Заболотний, С. Павлюк, І. Марченко. Значну допомогу колгоспам подавала заснована в 1933 році Великомихайлівська машинно-тракторна станція, яка тоді одержала від держави 45 тракторів, 2 комбайни «Комунар», дві вантажні автомашини та кілька верстатів. У 1940 році 80—85 проц. всіх робіт у землеробстві села виконувалось машинами. З кожним роком поліпшувався добробут колгоспників. Частина села була електрифікована і радіофікована.
Ще в 1936 році в селі відкрито дільничну лікарню з стаціонаром на 25 ліжок. Через рік побудовано пологовий будинок, у трьох колгоспних бригадах діяли фельдшерські пункти. Якщо в 1921 році в селі був один лікар, фельдшер і акушерка, то в 1940 році — 3 лікарі, 3 фельдшери і 2 акушерки, з них 4 чол. мали вищу освіту.
Підвищувалась і культура села. Протягом 20—30-х рр. завдяки наполегливій праці культармійців, серед яких головна роль належала вчителям, ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. У 1920 році в селі була одна школа, що утримувалась на громадські кошти, через 4 роки — дві трудові і одна неповно-середня школи, де навчалось 409 дітей. Напередодні війни в початковій, неповно-середній і середній школах навчалося 746 дітей та працювали 32 вчителі. 1940 року відбувся перший випуск десятикласників.
Працювали 4 бібліотеки при колгоспних клубах. Вони налічували понад 3 тис. книг. В клубах проводились лекції, бесіди, збори, читки газет, журналів. При сільбуді, відкритому в 1924 році, та чотирьох колгоспних клубах, побудованих у 1940 році, працювали драматичні, музичні і хорові колективи, які часто виступали перед трудящими з спектаклями та концертами. Демонструвалися кінофільми.
Коли на Радянську країну напали гітлерівські загарбники, на заклик партії більшість чоловіків села пішла до лав Червоної Армії захищати Батьківщину. На колгоспних ланах їх замінили жінки й літні колгоспники. При наближенні фронту під керівництвом партійних організацій було евакуйовано до глибокого тилу колгоспне майно, худобу, техніку МТС. Виїхала на схід і частина населення Великомихайлівки.
За рішенням Покровського райкому партії в селі для організації боротьби проти німецько-фашистських загарбників залишено підпільну групу, яку очолювали В. Л. Фа-лій та І. І. Лютий. До неї входили комуністи А. П. Штепенко, І. Г. Омельченко, В. П. Лопатка, кілька безпартійних. Зброя підпільників була захована під підлогою будинку І. Г. Омельченка, який жив у Великомихайлівському лісництві. 13 жовтня 1941 року фашисти окупували Великомихайлівку. Натрапивши на слід підпільників, вони заарештували їх і 21 листопада після жорстоких катувань стратили.
Незважаючи на жорстокі репресії і переслідування, жителі села робили все можливе для розгрому ненависного ворога. Жінки П. М. Северина, Ф. П. Турчина, О. С. Больбат та інші переховували й лікували поранених бійців Червоної Армії, багатьом допомогли вирватися з фашистського полону та перейти лінію фронту. За мужність і патріотизм, виявлені при врятуванні військовополонених, Радянський уряд нагородив їх медалями «За бойові заслуги».
14 вересня 1943 року частини 346-ї стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Д. І. Станкевського визволили Великомихайлівку від окупантів. Згарища й руїни лишили загарбники в селі. Вони спалили всі громадські будівлі і тваринницькі приміщення колгоспів, МТС, зруйнували школу, сільську бібліотеку, клуб, аптеку, пологовий будинок тощо. Збитки, завдані колгоспам, становили 45,5 млн., населенню — 6,7 млн. карбованців. Фашисти вивезли на каторгу до Німеччини 275 чоловік.
Партійна організація села очолила патріотичний рух трудящих за відбудову і розвиток народного господарства.
З попелу і руїн піднімались колгоспи. Не вистачало робочих рук. Весь тягар лягав на плечі жінок, які працювали з великим напруженням сил. Їм допомагали підлітки і старі. Навесні 1944 року в колгоспах Великомихайлівки налічувалось лише 11 коней, 5 жаток; молотарок та автомашин не було зовсім. МТС в листопаді 1943 року мала тільки 2 трактори та 2 комбайни.
Загальні збори колгоспників всіх артілей села підтримали заклик ланкової колгоспу «Друга п’ятирічка» Харківської області Ганни Батової про розгортання соціалістичного змагання між ланками, бригадами, колгоспами в боротьбі за високий урожай. Переможцями змагання в 1945 році виступили молодіжна ланка К. Десятирик, бригада № 1, очолювана В. Зіненком — з колгоспу «Ударник», ланка О. Гриненко з артілі «Червоний прапор» та інші.
Завдяки самовідданій праці колгоспників поступово відроджувалося громадське господарство. Надходила допомога від трудящих братніх республік. Ще в 1945 році Великомихайлівська МТС одержала 48 тракторів, 9 комбайнів, 25 молотильних агрегатів та інших сільськогосподарських машин. Серед механізаторів, які вносили свій вагомий вклад у боротьбу за відродження артілей, сумлінною працею відзначились В. Чемерис, П. Василенко, А. Горбенко, жінки К. Клименко, П. Марченко і Т. Хорунжа.
У дальшому зростанні господарств важливу роль відіграло їх об’єднання у дві сільськогосподарські артілі ім. Орджонікідзе та «Росія». На ланах обох колгоспів працювало 97 тракторів, 32 комбайни, 32 автомашини. Для підготовки трактористів у колгоспі ім. Орджонікідзе організовано курси, які стали філіалом училища механізації в Покровському. На початок семирічки урожайність зернових культур в колгоспах становила 20 цнт з га. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва в 1966 році нагороджено 6 передовиків. Серед них орденом «Знак Пошани» — голову колгоспу ім. Орджонікідзе М. А. Толкунова.
Тепер прибутки колгоспів зросли у 3 рази проти 1950 року, що дало можливість широко розгорнути капітальне будівництво. За останні роки колгоспи спорудили 65 громадських будівель, два клуби, школу та інше.
Велику допомогу колгоспникам подають шефи—робітники тресту «Дніпросталь-конструкція». Вони проклали водопровід на території двох бригад колгоспу ім. Орджонікідзе, допомогли спорудити понад двадцять тваринницьких та культурно-побутових приміщень. Тільки за останні 7 років в селі збудовано більше 100 житлових будинків під шифером і черепицею. У центрі села — приміщення Великомихайлівського відділення «Сільгосптехніка».
Через річку Вовчу збудовано міст, а на березі річки, в Дібрівському лісі — будинок відпочинку, який влітку стає районним піонерським табором. Село повністю радіофіковане і електрифіковане.
У Великомихайлівці працює 8 магазинів системи споживчої кооперації. Значно збільшився продаж одягу, взуття, тканин, а також товарів культурно-побутового вжитку. Мешканці придбали 63 мотоцикли, 70 телевізорів, 260 радіоприймачів.
Медичну допомогу населенню подають чотири лікарі і 8 фельдшерів. Сільська лікарня на 25 ліжок має рентгенапаратуру та інше сучасне обладнання, що дає повну можливість лікувати хворих і подавати невідкладну допомогу на місці. Медичні працівники проводять значну санітарно-профілактичну роботу серед населення, поширюють медичні знання і підвищують санітарну культуру широких мас. У своїй роботі вони спираються на актив колгоспників, що працюють в раді сприяння при лікарні, а також на комісію охорони здоров’я при сільській Раді.
За роки Радянської влади Великомихайлівка стала селом суцільної письменності. 515 учнів середньої школи навчають 32 вчителі. Багато трудівників села продовжують свою освіту у вечірніх класах. За активну громадсько-корисну і педагогічну роботу нагороджено орденами вчителів — І. Ф. та С. Ю. Гавриленків, М. С. Самуху. Заслужену повагу серед населення мають вчителі О. Л. Лапко та Г. А. Андрущенко. В селі працює 45 чоловік з вищою освітою, 25 навчаються у вузах заочно.
Значну культурно-освітню роботу серед населення проводить два сільські і два колгоспні клуби, Палац культури, побудований колгоспом «Росія». Вони мають стаціонарні кіноустановки, літературні та музичні гуртки, в яких бере участь понад 100 чол. молоді села.
В сільській та клубних бібліотеках понад 25 тис. книг. Тут часто проводяться читацькі конференції, диспути на літературні теми та інші заходи. Кожна сім’я в селі передплачує журнали і газети. Сільська лекторська група, що налічує 43 чол. представників інтелігенції та передовиків виробництва, систематично організовує читання лекцій, проведення тематичних вечорів.
З кожним днем все більше входять в життя села нові обряди — свята врожаю,, урочиста реєстрація шлюбів, проводи до Радянської Армії тощо.
Великий вплив на виховання підростаючого покоління має організована в середній школі кімната бойової і трудової слави, в якій зосереджено особисті речі, фронтові газети, листи і спогади воїнів 346-ї стрілецької дивізії та її командира генерал-майора Д. І. Станкевського, що визволили село від німецько-фашистських загарбників. Тут зібрано також матеріали про уродженця села Героя Радянського Союзу О. П. Штепенка, видатного льотчика, штурмана полярної авіації. Під час перельотів до США в роки Великої Вітчизняної війни він виконував спеціальні доручення Радянського уряду до президента Рузвельта. Тривалий час у післявоєнний період О. П. Штепенко знову працював в Арктиці. Нині він на пенсії, живе у Москві. Часто приїздить до свого рідного села, зустрічається з земляками.
У досягнутих успіхах економіки і культури села велика заслуга 6 партійних організацій, що об’єднують 104 комуністи. Члени КПРС очолюють найбільш відповідальні ділянки виробництва — працюють бригадирами, завідуючими фермами, ланковими. Велику допомогу партійним організаціям подають 213 комсомольців, серед яких багато працює доярками, трактористами, шоферами, токарями, слюсарями. Багато комуністів і комсомольців обрано до складу сільської Ради депутатів трудящих.
Проводячи в життя рішення березневого (1965) Пленуму ЦК КПРС, сільська Рада особливу увагу звернула на господарську діяльність колгоспів. Значну допомогу тваринникам подають створені на фермах депутатські пости. Вони контролюють виконання соціалістичних зобов’язань, знайомлять маси колгоспників з досвідом передовиків. У роботі сільської Ради активну участь бере громадськість села. Так, наприклад, вуличний комітет проводить роботу по благоустрою села та підтриманню зразкового санітарного порядку в дворах колгоспників. Активістами політико-масової роботи серед населення є депутати сільради — К. А. Коритіна, В. В. Табала, І. Ф. Романець та інші.
Трудящі Великомихайлівки домагаються нових здобутків у побудові комунізму.
М. В. БОЙКО, І. М. ОСТАПЕНКО, М. С. САМУХА.