Лихівка, П’ятихатський район, Дніпропетровська область
Лихівка — селище міського типу (з 1957 р.), центр Лихівської селищної Ради. Розташована на річці Омельнику, за 27 км на північний захід від залізничної станції Вільні Хутори і за 20 км на південний схід від пристані на Дніпрі Мишурин Ріг. Лихівській селищній Раді підпорядковано ще 5 населених пунктів: Веселий Кут, Комунарівка, Красні Луки, Степове, Чапаєвка. Відстань до районного центру — 50 км. Населення — 6 тис. чоловік.
На території сучасного -селища жили люди ще в добу бронзи. В курганах було знайдено кремінні, бронзові знаряддя та посуд т. зв. зрубної культури XV—IX століття до н. е.
Як свідчать писемні джерела, близько 1740 року тут виникло одне з давніх запорізьких поселень. Спершу воно називалось слободою Омельником — за місцем розташування. Запорізька старшина мала на річці Омельнику свої кутки, зимівники, хутори з багатьма землянками і мазанками. В архівних матеріалах Самарського монастиря зазначено, що військова старшина мала на річці Омельнику хутори «з кількома десятками родичів, знайомих, наймитів і хлопців».
На початку 1750 року до слободи переїхало кілька сімей з полтавського Омельника та Кобеляк. У 1754 році тут відкрили церкву. Слобода розрослася, згодом її назвали Лихівкою.
Про походження цієї назви є багато легенд. Найбільш поширена така. У давнину береги Омельника були крутими, високими, а долина — густо порослою дібровами. Посеред річки, де тепер центр селища, був піщаний острів. Тут оселився кріпак-втікач, що став вільним козаком. Прозивали його Лихим, чи Лихачем. Козак Лихий (за писемним свідченням — запорожець Лишевський) приймав до себе тих, хто тікав від кріпацтва. Втікачі знаходили притулок в густих дібровах, глибоких байраках, осідали на ніким не зайнятих землях.
До 1764 року Лихівка входила до складу Кодацької паланки. З ліквідацією козацького устрою слобода була оголошена державною і ввійшла до складу Єлисаветградської провінції Новоросійської губернії спочатку як 4-а рота Єлисаветградського пікінерського полку, а потім під назвою 6-ї роти; близько 1772 року вона згадується як 12-а рота того ж полку.
До 1780 року населення слободи збільшилося вчетверо, головним чином за рахунок втікачів з українських земель, що перебували під владою Польщі. 1787 року в Лихівці було вже 300 дворів, налічувалось 655 осіб чоловічої статі. Кращі землі належали військовій старшині, місцевим багатіям та церкві. Церква мала 120 десятин присадибної, орної землі та сіножатей. Так було протягом усієї дореволюційної історії села.
Ще задовго до реформи 1861 року Лихівка стала значним торговельним центром. Вже в 1828 році тут відбувалося 4 ярмарки. На перший з них приїхало до 2 тис. чол., товарів було привезено на 20 тис. крб. Торгували хлібом, худобою тощо. Пізніше в Лихівці щороку 6 серпня відбувався т. зв. Преображенський ярмарок. Наприклад, у 1857 році привіз товарів на цей ярмарок оцінювався в 32 795 крб. Проведення ярмарків сприяло економічному зміцненню села. Зростала кількість населення. Так, у 1863 році тут було 380 дворів і налічувалось 2692 мешканці.
За указами 1866—1867 рр., селяни Лихівки повинні були викупити у держави закріплені за ними земельні наділи. 1280 ревізьких душ одержали по 5,9 десятини. З 1 січня 1887 року вони перейшли на викуп. У 1884 році до Лихівської общини було приписано 3467 чол., з них дворян — 35, духівництва — 25, купців — 8, міщан — 216, решта — селяни. З усього населення право голосу на сільському сході мали тільки 500 чоловік.
Реформа 1861 року сприяла розвитку капіталізму в сільському господарстві. Посилилась експлуатація основної маси селянства багатіями села.
В. І. Ленін у своїй праці «Розвиток капіталізму в Росії» саме на прикладі Верхньодніпровського повіту, до складу якого входила й Лихівка, показав темпи застосування поліпшених знарядь і машин у землеробстві. «За звітом Катеринославської губ. земської управи за 1895 р.,— писав В. І. Ленін,— „поширення поліпшених землеробських знарядь в губернії йде дуже швидкими кроками». Наприклад, у Верхньодніпровському повіті налічувалось:
1894 | 1895 | ||
Плугів, букерів і запашників | у власників | 5 220 | 6 752 |
у селян | 27 271 | 30 112 | |
Кінних молотарок | у власників | 131 | 290 |
у селян | 671 | 838 |
Поліпшені знаряддя і машини застосовували і лихівські багатії. Збіднілі селяни, шукаючи заробітку, кидали село. Так, у 1884 році 83 жителі Лихівки (серед них 4 жінки) ходили на заробітки в Херсонську губернію та інші місця.
У 1902 році в Лихівці налічувалось 975 дворів з населенням 5743 чол. Кількість землі не змінилася — 7434,9 десятини, але розподілялась вона нерівномірно. Більшість селян лишалась малоземельною і безземельною.
Тому цілком закономірно, що під впливом революційних подій у Катеринославі, Кам’янському, Кривому Розі, Веселих Тернах влітку 1905 року сталися заворушення і в Лихівській волості.
28 червня 1905 року губернатор доповідав департаменту поліції, що в першій половині травня цього року в маєтках дворянина Харченка і вдови дійсного статського радника Шубіної-Поздєєвої селяни Лихівки кількістю близько 80 чол. провадили самовільну потраву і на вимогу об’їжджчиків економії не робити цього відповідали погрозами. Призвідниками цих виступів були С. Чорнобривець та М. Перець. Лихівський селянин G. Ф. Лан брав участь у розгромі економії купця Рибки.
У жовтні 1905 року верхньодніпровський повітовий справник, повідомляючи катеринославського губернатора про спільний виступ рудокопів і селян у Веселих Тернах та інших населених пунктах, зажадав, щоб сюди негайно послали солдатів:
«Передбачаються заворушення в Саксагані, Софіївці, Божедарівці, Лихівці, інших селах»,— телеграфував він.
Для придушення селянських виступів до Лихівки прибув з Верхньодніпровська загін козаків. Жителів зігнали до волосної управи і примусили стояти на колінах у снігу весь час, поки били нагаями найактивніших учасників революційних подій: С. Чорнобривця, М. С. Носача, К. І. Самійленка, О. І. Андрієнка, Є. І. Дігтяря та інших. Багатьох кинули у в’язницю.
Проведення столипінської аграрної реформи призвело до ще глибшого класового розшарування на селі. У 1908 році в Лихівці уже налічувалось понад тисячу дворів з загальною кількістю населення 6784 чоловіка. Більшість селян, які не мали можливості орендувати землю (орендна плата становила 25—30 крб. за десятину), йшли на весну, літо і осінь з села шукати заробітку. Інші наймалися до місцевих поміщиків.
Адміністративна влада у селі на той час зосереджена була у волосній управі з старшиною, писарем, приставом по рекрутському набору. Охорона поміщицьких маєтків та церковної власності в Лихівці покладалась на урядників і стражників, яких тут було 18—20 чоловік.
Однак революційні настрої в селі наростали. Про це свідчить рапорт начальника катеринославського губернського жандармського управління від 1 серпня 1908 року, в якому намічався маршрут для майбутнього об’їзду губернатора. У числі сіл, де траплялися випадки «порушення порядку», називалась і Лихівка. В своєму донесенні земський начальник 6-ї дільниці Верхньодніпровського повіту від 9 серпня 1909 року відзначав, що в селі, очевидно, існує революційний гурток, який слід ліквідувати.
Жахлива експлуатація, злидні, темрява — ось доля трудового населення дореволюційної Лихівки. Перший фельдшерський пункт тут виник десь в останній чверті XIX століття. В цьому пункті працював один фельдшер, що обслуговував хворих усіх навколишніх сіл. У 1910 році у селі відкрили амбулаторію, але протягом тривалого часу в ній не було лікаря. Тільки в 1913 році збудували стаціонарну лікарню на 10 ліжок. Лихівська лікарська дільниця обслуговувала 28 населених пунктів Лихівської, Краснокутської, Миколаївської, Мишуринрізької волостей з населенням в 21 710 чоловік. Лікування було платним. Так, за один лікарський огляд треба було платити 16,4 коп. Один рецепт коштував 6,1 копійки.
Більшість жителів села була неписьменною. Першу школу тут відкрили в 1848 році. Навіть в офіційних документах зазначалося, що вона містилась у будинку «досить старезному і непоказному». У 1862 році Лихівське церковнопарафіальне училище відвідувало 37 дітей, з них тільки 2 дівчинки. На все село був один учитель. А в 1877/78 навчальному році на 3014 жителів села навчалося в школі всього 50 хлопчиків і 2 дівчинки. У 1881 році побудували приміщення для нового міністерського однокласного училища. В січні 1895 року тут навчалося всього 56 хлопчиків і 11 дівчаток. Наступного року було відкрито церковнопарафіальну трикласну школу. Школи не могли охопити усіх дітей шкільного віку. Тому властям довелося відкривати нові школи або будувати нові приміщення замість старих, непридатних. У 1906 році замість старого будинку школи, що згорів під час пожежі 1904 року, був зведений новий. Заняття в цьому приміщенні розпочалися тільки через 5 років. Відразу після революції 1905—1907 рр. у сторожці старої церкви почала працювати трирічна школа для дівчат.
Напередодні першої світової імперіалістичної війни в Лихівці, де на той час жило 7366 чол., працювало 3 церковнопарафіальні школи з 3-ма відділеннями (чоловіче, жіноче, змішане), двокласна і однокласна земські школи. 1914 року в селі було відкрито т. зв. вищу початкову школу на 9 волостей — Лихівську, Мишу-ринрізьку, Краснокутську, Миколаївську, Попельнастівську, Байдаківську, Куцеволівську, Успенську, Троїцьку. До неї приймали дітей віком від 10 до 13 років, що пройшли курс однокласної школи. Після її закінчення можна було вступати до 5-го класу загальноосвітніх середніх учбових закладів, склавши екзамен з іноземної або стародавньої мови.
Село не мало жодної бібліотеки, тільки одиниці з числа багатих мешканців передплачували газети.
В роки першої світової війни, за наближеними даними, в царську армію з села було мобілізовано більш як 600 чоловіків. Бідняцькі господарства ще більш занепадали. Не вистачало робочих рук. Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року населення Лихівки дедалі більше включалось у політичну боротьбу. Але спершу владу в селі захопили прибічники Тимчасового уряду. Громадський комітет очолив есер Білявський, який працював у місцевому комерційному банку.
Після перемоги Жовтневого збройного повстання та І Всеукраїнського з’їзду Рад в селі посилюється боротьба за встановлення Радянської влади. В січні 1918 року на сільському сході було обрано трьох делегатів — О. П. Петренка, С. X. Борця і І. Л. Мороза на губернський з’їзд Рад селянських депутатів, який відбувся у Катеринославі 28—31 січня 1918 року. На з’їзді лихівські делегати приєдналися до більшовиків. Вони схвалили прийняту з’їздом резолюцію: «Хай живе влада селян, робочих і солдат! Влада Рад у волості, в повіті, в губернії, в усій Україні, в усій Росії, в усьому світі».
Повернувшись додому, делегати скликали загальні збори жителів, де розповіли про роботу з’їзду. Виконуючи його рішення, селяни в січні 1918 року обрали першу Раду робітничих, селянських та солдатських депутатів у складі 72 чол. на чолі з О. П. Петренком (нині пенсіонер, проживає в Лихівці). Так у Лихівці було встановлено Радянську владу. Рада направила у навколишні поміщицькі маєтки своїх уповноважених Д. О. Білецького, Ф. К. Біленка, І. І. Романовського, Т. П. Заломія і інших для обліку і збереження майна та інвентаря від пограбування. Багато депутатів першої Лихівської Ради живі й тепер. Серед них Н. Школа, М. Т. Самарець (Лихівка), С. X. Борець (П’ятихатки), І. Л. Мороз (х. Цвілий Холодіївської сільради), П. Д. Носач (Божедарівські хутори).
При Раді був організований земельний відділ, який брав на облік поміщицькі, церковні та куркульські землі. Відділ визначив норму земельного наділу для безземельних і малоземельних селян. На душу населення припадало до 2 десятин.
Вже на початку січня в селі створили бойову дружину, до якої входили Д. І. Короткий, С. Д. Чуприна, Г. Н. Третяк та багато інших. Коли австро-німецькі війська в березні 1918 року окупували Катеринославщину, активісти села пішли до партизанського загону, що базувався у Чернечому лісі, за 10 км від села.
За опір окупаційному режиму, як доповідав катеринославський губернський староста департаментові державної варти, з жителів Лихівки було стягнуто контрибуцію в сумі 15 тис. крб. 3. У червні 1918 року в Лихівку ввійшов великий каральний загін німецьких військ. Окупанти поставили в центрі села шибеницю і почали розправлятися з прихильниками Радянської влади. До їх рук потрапили керівник бойової дружини Д. О. Білецький, Ф. К. Біленко, І. І. Романовський, Т. П. Заломій, А. П. Деркач та ін.— всього 25 чоловік. Кати вивезли їх до Мишуриного Рога і там, у дніпровських плавнях, розстріляли.
Наприкінці 1918 року, коли німецьких окупантів вигнали з України, в селі було відновлено Радянську владу. Тіла загиблих активних борців за Радянську владу були перевезені в Лихівку і поховані в центрі села в братській могилі.
Активно боролися трудящі села і проти Директорії та куркульсько-націоналістичних банд, які її підтримували.
Саме в Лихівці Верхньодніпровська повстанська бригада розгромила банду петлюрівського отамана Котика. Тут відбувся запеклий бій, в якому загинув член військової ради бригади Косенко. Петлюрівська банда була знищена, а самого отамана Котика партизани захопили в полон і за рішенням військової ради бригади розстріляли.
Трудящі села гаряче підтримували Радянську владу, постачали Червоній Армії все необхідне. Так, на зборах у червні 1919 року селяни ухвалили «… підтримувати народну Червону Армію, що бореться з запеклими ворогами революції та свободи, завойованої кров’ю трудового класу». Вирішено було виділяти хліб, інші харчові продукти та фураж. Крім того, збори постановили накласти на сільську буржуазію контрибуцію на користь Червоної Армії.
Багато жителів села влилось до лав радянських військ, коли влітку 1919 року на територію Катеринославщини посунули денікінці. У грудні 1919 року в Лихівці остаточно утверджується Радянська влада. В першій половині квітня 1920 року у Верхньодніпровську відбувся повітовий з’їзд Рад, на якому були присутні і представники Лихівки. З’їзд схвалив земельну і продовольчу політику Радянської влади. За допомогою комуністів Верхньодніпровська в селі були відновлені органи Радянської влади.
Відновив свою діяльність комуністичний осередок, створений ще в 1919 році. Першими комуністами села були Д. Савич, І. Жуган, X. Тройка, М. Деркач, М. Дігтяр, М. Чуйка, А. І. Гетьманський.
До складу лихівського партосередку в грудні 1920 року входили 6 членів партії та 1 кандидат. Секретарем був Мирон Дігтяр. Комуністи провадили значну агітаційно-масову та організаторську роботу серед трудящих Лихівки. На мітингах, зборах, в бесідах вони роз’яснювали політику Комуністичної партії у земельному, продовольчому і національному питаннях.
Біднота Лихівки гаряче відгукнулася на постанову ВУЦВКу про організацію комітетів незаможних селян. 7 липня 1920 року на загальних зборах було створено КНС, куди увійшло 105 чоловік. Незаможне селянство, організувавшись у комітет, відразу ж подало допомогу продовольчим органам у заготівлі продуктів.
Здійснюючи ленінську земельну політику, комнезам розподілив і перерозподілив поміщицькі й куркульські землі та сільськогосподарський реманент серед безземельних і малоземельних жителів. Селяни одержали давно жадану землю — майже 7 тис. десятин. Згідно з законом УРСР від 1-го березня 1921 року за населенням Лихівки було на 9 років закріплено 121 376 десятин землі, проти 5640 десятин у 1914 році.
Велику увагу приділяли Рада і партосередок ліквідації неписьменності. Про це свідчить, зокрема, те, що у жовтні 1920 року на засіданні Лихівського волосного виконкому ухвалили організувати при виконкомі відділ народної освіти і відкрити п’ять шкіл для дорослих, малописьменних і неписьменних. Комуністи організували перші в селі бібліотеку та дві хати-читальні.
Важливого значення надавала партійна організація піднесенню політичної свідомості жінок. Передові селянки брали активну участь у проведенні таких заходів як «Тиждень сприяння допомоги пораненому червоноармійцеві», «Тиждень допомоги фронту» тощо.
Партійна організація очолила боротьбу жителів Лихівки проти куркулів, за подолання розрухи, керувала діяльністю КНС. З кожним роком зростав авторитет комуністів. У 1922 році в селі вже діяв волосний партійний комітет із 12 чоловік. До Лихівського волвиконкому входило 10 комуністів.
Комуністи проводили велику виховну роботу серед молоді, залучаючи кращих її представників до комсомолу і партії. Комсомольський осередок у Лихівці створено в 1922 році. Першим його секретарем був А. Карпенко. При Лихівській вищій початковій школі комсомольська організація існувала з 1925 року, а в 1927 році оформилася сільська територіальна організація, активними членами якої були І. Маяк (загинув від рук українських буржуазних націоналістів у Львівській області в 1948 році), П. Буряк, Г. Андрієнко, М. Одновол, В. Шиндиль та інші.
Тривала робота по піднесенню культурного рівня трудящих. У 1923 році при Лихівській сільській Раді створили комісію по ліквідації неписьменності. Очолювала її Д. Я. Настека. Активно працювали вчителі Н. М. Заїкіна, О. Г. Носач та інші. У школі були створені групи першого і другого ступеня. У групі першого ступеня навчалися неписьменні, у другій — малописьменні.
У 1925 році в селі працювали бібліотека, хата-читальня, клуб, сільбуд, школи.
Під керівництвом партійної організації, з допомогою комсомолу та численного активу проводилась велика робота по залученню селян до колективного господарювання. Перший колектив «Свобода» у селі був організований з 15 господарств ще в 1921 році, а в 1924 році в ньому працювало 72 чол., з них дорослих — 26, решта — підлітки. Цей колектив мав 150 десятин землі, 20 коней, 12 корів, 5 плугів, 2 букери і молотарку. В 1924 році засновано другий колектив «Поміч». Організаторами іншого товариства — «Почин»—у 1928 році були М. Писаревський (голова), М. Січовий, Ф. Меркулов. У 1929—1930 рр. створюються нові колгоспи. На 1931 рік в селі повністю завершено колективізацію одноосібних селянських господарств. Лихівка стала районним центром, населення якого на 1 січня 1932 року становило 7203 чоловіка. У 1933 році тут було 5 колективних господарств: «Червоний шлях», «Червоний боєць», ім. Войкова, «Червоний прапор», «Почин».
Для подання артілям практичної допомоги технікою в 1932 році засновано МТС. Лихівська МТС обслуговувала 16 колгоспів і мала в своєму машинному парку 22 трактори марки ХТЗ, 20 корпусних плугів, 10 букерів, 3 культиватори, 4 сівалки, 20 лобогрійок, 8 молотарок, 11 борін. Уже через 3 роки тут було 42 трактори марки ХТЗ, 42 — тракторних плуги, 14 — тракторних сівалок та інший інвентар. Роботу МТС спрямовував партосередок, у складі якого було 11 членів партії і 5 кандидатів.
Напередодні Великої Вітчизняної війни лихівські колгоспи нагромадили чималий досвід громадського господарювання, добились високої продуктивності праці. Артілі ім. Войкова і «Червоний шлях» стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Наступного року до Книги пошани виставки були занесені також товарні ферми колгоспів «Почин» та «Червоний боєць».
Значні зміни сталися в житті і побуті трудівників села. Підвищився добробут населення. Достаток прийшов в кожну колгоспну сім’ю. Споруджувалися нові будинки. Центр села радіофікували і електрифікували. В селі працювала стаціонарна лікарня, амбулаторія, обладнані сучасним медичним устаткуванням.
Усі діти шкільного віку вчилися. У 1934 році сільську семирічну школу реорганізували у середню. Крім неї, перед війною в селі було ще 4 школи: семирічна і 3 початкові.
Коли мирне життя радянського народу було порушене розбійницькою навалою фашистської Німеччини, жителі села гаряче відгукнулися на заклик партії захищати Вітчизну. На фронт пішло понад 1400 чол. 23 червня 1941 року в селі відбувся мітинг, на якому партійна організація закликала населення жити й працювати за законом воєнного часу, допомагати Червоній Армії.
Під керівництвом комуністів колгоспники Лихівки швидко і організовано зібрали урожай. Були залучені всі колгоспники, члени сімей робітників, службовців, учні, студенти, які приїхали з дніпропетровських вузів. Люди працювали від зорі до заходу сонця. Зерно вивозили день і ніч, безперервно. Зобов’язання перед державою було своєчасно виконано. А коли нависла загроза окупації, радянські й партійні органи евакуювали на схід техніку, худобу, зерно. А те, що лишилося, колгоспники ховали в землю або знищували, щоб не дісталося ворогові.
З 17 серпня 1941 року по 17 жовтня 1943 року село було окуповано німецькими загарбниками.
З перших же днів свого «хазяйнування» на селі фашисти кинули до концтаборів сільських комуністів, що не встигли евакуюватися: Н. Царенко, Д. Галацька, І. Пастухова та інших. Близько 400 мешканців села гітлерівці силоміць погнали в рабство до фашистської Німеччини.
Але ні насильство, ні терор не зламали волю радянських людей. Час від часу в селі з’являлися листівки, в яких повідомлялося про події на фронтах, зведення Радянського інформбюро. Їх поширював учитель-комуніст Г. М. Кривуля, якого потім фашисти схопили і стратили.
Багато жителів Лихівки самовіддано воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед них І. П. Шаров, П. X. Мороз (підполковники у відставці), В. К. Свистун і І. О. Брага (майори у відставці), полковник О. Г. Михальков. Живе і працює в Москві генерал-майор у відставці О. К. Одновол, а генерал-майор І. Г. Борець і тепер у лавах Радянської Армії.
Указом Президії Верховної Ради СРСР 23-річному жителю Лихівки комуністові В. Г. Солдатенку за виявлену ним хоробрість під час форсування Дніпра у вересні 1943 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Відразу після визволення села від фашистських окупантів у Лихівці відновлюється діяльність сільської Ради, а згодом партійної та комсомольської організацій. Територіальна партійна організація, яка об’єднувала членів партії усіх лихівських колгоспів, очолила боротьбу колгоспників за відбудову зруйнованого господарства. Матеріальна шкода, заподіяна німецько-фашистськими загарбниками господарствам 5 колгоспів, становила 46 337 тис. крб., а особистим господарствам колгоспників — 29422 тис. крб. Сільськогосподарська техніка була знищена. Не вистачало робочих рук. Так, в артілі «Червоний боєць» у 1944 році працювали 14 чоловіків, 184 жінки, 27 підлітків. А в колгоспі «Почин» — 8 чоловіків, 167 жінок і 88 підлітків. Таке ж становище було і в інших колгоспах.
Велику допомогу артільним господарствам подавала Лихівська МТС. Через рік після визволення від фашистських загарбників, у жовтні 1944 року, вона обслуговувала 31 колгосп; в ній налічувались 25 тракторів, 21 комбайн і 5 автомашин.
Вже в 1944 році у 5 колгоспах було зібрано близько 38,5 тис. цнт зернових та бобових культур. З них здано державі 17 936 цнт, у фонд Червоної Армії — 5884 центнера.
Самовіддано працювали трудящі. Вже у 1946 році посівні площі становили 81 проц. довоєнних, а в 1947 році — 97 проц. Держава забезпечила колгоспи насінням, фуражем, зерном. Тільки в другому кварталі 1947 року вони одержали близько 300 цнт зерна.
Відбудовувати господарства колгоспникам допомагали робітники промислових підприємств. Так, влітку 1949 року 70 робітників Дніпродзержинська взяли участь у збиранні врожаю. А коли розпочалось будівництво машинобудівного заводу в Дніпропетровську, колгоспи Лихівки направили туди 12 чоловік.
Ентузіазм колгоспників, допомога з боку держави кредитами, насінням, братерська підтримка робітничого класу — все це сприяло успішній відбудові зруйнованого господарства. Артілі економічно міцніли. У 1950 році артілі «Почин», «Червоний шлях» та «Червоний боєць» об’єдналися в колгосп ім. Суворова. Господарства «Червоний прапор» і ім. Войкова утворили колгосп ім. Кутузова, який згодом було перетворено на радгосп «Комунар».
Укрупнення значно зміцнило матеріально-технічну базу господарств, сприяло підвищенню продуктивності праці і збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції.
Нині колгосп ім. Суворова має 5312 га землі, з них 3558 га орної. Для ведення господарства на сучасному рівні тут є різноманітна техніка та сільськогосподарський реманент: 20 тракторів, 16 вантажних автомашин, 14 комбайнів, 14 тракторних причепів тощо. В артілі 2 молочно-товарні ферми, 2 свиноферми, птахоферма. На молочно-товарних фермах споруджено типові корівники, де основні роботи механізовано, встановлено доїльні агрегати. У 1967 році колгосп ім. Суворова досяг значних успіхів у розвитку всіх галузей сільськогосподарського виробництва. Валовий збір зерна при середній урожайності 22,6 цнт становив понад 43 тис. цнт. На 100 га сільськогосподарських угідь одержано 229 цнт молока, 47,5 цнт м’яса, 7 тис. яєць. Річний доход колгоспу у 1967 році становив 829,8 тис. крб. проти 779 тис. крб. в 1966 році.
В артілі виросли люди, своєю працею добре відомі в районі. Доярка К. Я. Тараненко нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Шанують тут ветеранів тваринництва—Є. Віденко, О. Святодух, М. Дігтяр, яка працює на фермі вже 20 років, з них дояркою — 17. Щорічно від своєї групи корів вона надоює понад 30 тис. кг молока, на її рахунку понад 1,5 млн. кг продукції. Понад 20 років працює комбайнером С. С. Петруша.
На території Лихівки розміщене відділення «Сільгосптехніка», яке, крім артілі ім. Суворова, обслуговує ще 5 колгоспів. Відділення постачає колгоспам матеріально-технічні засоби виробничого призначення. У ньому налічується 118 робітників, 18 інженерно-технічних працівників. Зросло технічне оснащення колгоспів зони Лихівського відділення «Сільгосптехніка». На колгоспних полях тепер працює 400 тракторів у переведенні на 15-сильні. Проти 1932 року забезпеченість технікою зросла більш ніж у 14 разів (МТС мала 28 тракторів).
У селищі розміщені відділки радгоспу «Комунар» — Лихівський і Кутузовський.
В 1959 році в селі став до ладу державний млин, який має круп’яний, олійницький і борошномельний цехи. У новому триповерховому будинку працює масло-сир-завод. У Лихівці розташована міжколгоспна інкубаторна станція.
За роки Радянської влади не тільки якісно змінилася економіка Лихівки, відбулися разючі зміни в побуті і культурному житті населення. В 1962 році через селище проведено високовольтну лінію, і відтоді електрика широко ввійшла у виробництво, в побут колгоспників. За післявоєнні роки в селі споруджено понад 400 нових житлових будинків. Кожен будинок радіофікований. Шосейна дорога, будівництво якої закінчено в 1963 році, з’єднала селище з Вільногірськом, а через нього з Пятихатками, Верхньодніпровськом, Дніпродзержинськом. Центр Лихівки заасфальтовано, прокладено водопровід. Через річку Омельник споруджено залізобетонний міст.
У селищі десять магазинів. Розширюється громадське харчування.
Над річкою Омельником розміщена Лихівська дільнична лікарня на 100 ліжок. Вона має відділення: терапевтичне, педіатричне, пологове, гінекологічне, інфекційних захворювань, хірургічне. У 1965 році збудовано нове приміщення хірургічного відділення. В лікарні працюють 17 лікарів з вищою освітою та 58 медичних працівників з середньою освітою.
Чималих успіхів досягнуто в розвитку народної освіти і культури. Тепер в Лихівці є 5 загальноосвітніх шкіл: середня, 2 восьмирічні і 2 початкові. Працює вечірня середня школа. В них навчається 820 чоловік. Велика робота учителів по вихованню підростаючого покоління відзначена урядом. Орденами Радянського Союзу нагороджені Д. Я. Настека, К. Т. Лісняк та Є. К. Малежик. В середній школі працював заслужений учитель школи УРСР А. Я. Гончаренко (помер у 1963 році).
Вже 12 років працює Лихівська музична школа, в якій щороку понад 100 дітей хліборобів здобувають музичну освіту по класу фортепіано, баяна та народних інструментів. За останні 6 років 8 випускників школи закінчили вищі та середні музичні учбові заклади.
Переважна більшість лихівської інтелігенції закінчила місцеву середню школу. Це хірург М. Я. Зінченко, інженер І. Ю. Лисенко, учителі Т. П. Живага, В. А. Добровольський, агроном Ю. Я. Тараненко та інші.
За роки Радянської влади близько 200 жителів Лихівки здобули вищу освіту. Серед них 67 вчителів, 22 інженери, 16 лікарів, 2 юристи, 2 наукових працівники, 2 артисти, 8 музикантів та інші. Всього в селищі 45 спеціалістів з вищою освітою та 442 з середньою.
У Лихівці в родині ветлікаря народився О. А. Гроссгейм (6.III.1888 — 4.XII. 1948), російський радянський ботанік, академік Академії Наук СРСР, лауреат Державної премії, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Праці О. А. Гроссгейма присвячені флорі і географії вищих рослин Кавказу та систематиці рослин.
З кожним днем зростає потяг населення до знань. В селищі широко провадиться агітаційна і масово-політична робота. При первинних партійних організаціях Лихівки створено агітколективи і первинні організації товариства «Знання». Агітатори, лектори щосуботи на всіх виробничих ділянках виступають перед трудящими. При середній школі працює університет педагогічних знань для батьків.
До послуг населення — дві сільські бібліотеки, що налічують більше 17 тис. книг. Бібліотеки є в п’яти школах, при відділенні «Сільгосптехніка», Комунарівській птахофабриці. Багато колгоспників, робітників і службовців мають свої власні бібліотечки.
В селищі діє Будинок культури, а на території колгоспу ім. Суворова — сільський клуб. При Будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності: драматичний, хоровий, вокальний, танцювальний, ансамбль бандуристів. У них беруть участь близько 100 чоловік.
Урочисто відзначаються в селі нові свята — одержання першого паспорта, комсомольського квитка.
Велику роль в житті трудящих відіграє селищна Рада. Вона вирішує важливі виробничі, політичні, культурні питання, займається справами поліпшення побуту. Однією з дійових нових форм залучення трудящих до роботи місцевої Ради є сільські і квартальні комітети. Вони надають виконкому селищної Ради всебічну допомогу в мобілізації населення на виконання сільськогосподарських робіт, у здійсненні наказів виборців, роз’ясненні рішень партії і уряду. В Лихівці створено 3 сільських комітети. До їх складу ввійшли найбільш авторитетні люди. Кожний із семи членів комітету має певну ділянку роботи. Розпочали вони свою діяльність з благоустрою, організували очищення вулиць, скверів, провели кампанію по озелененню.
В селищі споруджено пам’ятник В. 1. Леніну. Щороку 22 квітня, в день народження вождя, юні ленінці на урочистій лінійці приймають у свої лави жовтенят. На площі біля пам’ятника вони дають клятву високо нести в житті прапор Ілліча.
Заможним і духовно багатим життям живуть трудящі Лихівки.
І. А. МОРОЗ.