П’ятихатки, П’ятихатський район, Дніпропетровська область
П’ятихатки — місто районного підпорядкування, міській Раді якого підпорядковане селище Зоря Комунізму, з 1938 року — районний центр, важливий залізничний вузол Придніпровської залізниці. Розташовані за 90 км від Дніпропетровська. Через П’ятихатки проходять автобусні лінії: Дніпропетровськ — Кременчук, Кривий Ріг—Київ, Дніпропетровськ — Київ, Кривий Ріг — Черкаси, Жовті Води — Олександрія та ін. Населення — 20,5 тис. чоловік.
Виникнення П’ятихаток пов’язане з будівництвом Катерининської залізниці, зокрема її Саксаганської дільниці, що мала стати другим шляхом для вивозу залізної руди з Кривбасу на металургійні заводи Півдня. У 1886 році тут, в степу, розпочалося будівництво вузлової станції, поблизу якої брати Потабашні збудували перші п’ять хат. Звідси і пішла назва населеного пункту та залізничної станції — П’ятихатки. За короткий час П’ятихатки стали однією з найбільших вузлових станцій Катерининської залізниці. Вже в 1903 році за добу вона пропускала майже 1800 вагонів. При вузлі було паровозне депо. У пристанційному селищі налічувалось близько 50 дворів. Населення не поривало з хліборобством. З розвитком вузла збільшувалась кількість робітників-залізничників. Ними ставали не тільки мешканці П’ятихаток, а й багатьох навколишніх сіл.
Під час першої російської революції 1905—1907 рр. п’ятихатські робітники-залізничники виявили класову солідарність з робітниками Петербурга, Москви, Катеринослава та інших промислових центрів, виступаючи разом з ними проти самодержавства. У грудні 1905 року залізничники застрайкували, створили свій Розпорядчий страйковий комітет, підпорядкований Центральному страйковому розпорядчому комітетові в Катеринославі.
На 1914 рік в селищі проживало 560 чоловік. Працювали невеличкі приватні майстерні — кравецька і швацька. За медичною допомогою населення зверталося в лікарню села Жовтого або Саксагані.
Більшість мешканців селища була неписьменною. В 1914 році тут діяла початкова залізнична школа, однокласна церковнопарафіяльна і початкова сільськогосподарська школи. Прагнучи до освіти і культури, робітники та службовці вузла організували в 1908 році самодіяльний драматичний гурток, який згодом перетворився в т. зв. народний театр. Ініціатором створення його був пенсіонер машиніст Т. П. Яремчук, який керував хором та драматичним гуртком з 20 чоловік. Приміщення театру було збудовано з дощок. На сцені його ставилися українські п’єси, виконувалися народні пісні. На виручені кошти від вистав було створено бібліотеку. Під час першої світової війни театр розпався.
Звістка про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції сколихнула П’ятихатки. Залізничники, керовані більшовицькими організаціями Кривого Рога та Катеринослава, створили спочатку «стрічкові» профспілки (профспілки за професіями), а потім організували єдиний профспілковий комітет залізничників, який вимагав встановлення 8-годинного робочого дня, дбав про охорону праці, збереження залізничного майна.
У вересні 1917 року в П’ятихатках виникла більшовицька організація, яка спершу налічувала 3 комуністи — робітників вузла. Очолив її слюсар паровозного депо С. Ю. Зябров. Більшовики розгорнули роботу серед робітників, особливу увагу вони приділяли формуванню загону Червоної гвардії. Перший червоногвардійський загін, створений у жовтні 1917 року, налічував 8 чол. До нього входили С. Ф. Мороз, В. П. Бурилов, І. П. Радіоз, В. Г. Крамаренко, Б. Є. Климбергта інші. А через три місяці він налічував 45 червоногвардійців. Озброїтись залізничникам допомогли катеринославські робітники, серед іншої зброї вони надіслали кулемет «Максим». Велику роботу серед робітників вузла проводив колишній токар петроградського Адміралтейського заводу більшовик К. К. Сіркен, який став командиром штабу червоногвардійського загону.
Після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді п’ятихатські залізничники за участю представників Катеринославського більшовицького комітету 29 листопада 1917 року створили революційний комітет на чолі з машиністом Л. С. Мадеєм. Влада на вузлі в основному зосередилася в руках ревкому. Комендантом станції було призначено машиніста С. Ф. Мороза. Але в північній частині вузла ще деякий час трималися контрреволюційні гайдамацькі війська. Тільки після того, як 10 січня 1918 року червоногвардійські загони, наступаючи з Катеринослава на Знам’янку, зайняли п’ятихатський залізничний вузол, влада повністю перейшла до рук ревкому.
Спираючись на червоногвардійський загін, революційний комітет організував боротьбу залізничників вузла проти гайдамаків та інших контрреволюційних банд. Він роззброював білокозачі частини, які пробивалися на Дон, охороняв усі важливі залізничні об’єкти, підтримував революційний порядок на станції тощо. Коли нависла загроза окупації П’ятихаток австро-німецькими військами, загін влився в ряди Червоної Армії.
1 квітня 1918 року П’ятихатки були окуповані австро-німецькими військами. Залишені для підпільної роботи комуністи очолили боротьбу залізничників проти окупантів. Зокрема, велику роботу проводив учитель-більшовик Ф. І. Гагарін. Він організував на вузлі вечірню школу, де підпільники зустрічалися з робітниками. Під керівництвом Ф. І. Гагаріна та ін. комуністів залізничники завдали чималої шкоди ворогові. Вони затримували подачу на лінію паровозів, вагонів, руйнували топки тощо. Ф. І. Гагаріна окупанти розстріляли. Ім’ям активного борця за Радянську владу названо одну з кращих вулиць міста.
5 лютого 1919 року ще до приходу регулярних частин Червоної Армії партизанські загони зайняли станцію П’ятихатки, розгромивши залишки частин петлюрівських військ. На вузлі була відновлена Радянська влада, створено ревком. Залізничникам довелося вести рішучу боротьбу з різними бандами, які не раз захоплювали станцію. На початку травня 1919 року тут орудували банди Григор’єва і Махна. 23 травня 1919 року Червона Армія вигнала з П’ятихаток григор’євців. Їх відступ був панічним і поспішним, було відбито багато військового майна, харчів, гармат, кілька бронепоїздів.
У липні 1919 року в районі Верхівцеве — П’ятихатки частини Червоної Армії вели запеклі бої з денікінцями. В одному з них 26 липня був смертельно поранений героїчний командир бронепоїзда ім. Худякова А. Г. Железняков, який наступного дня помер у П’ятихатках.
У серпні денікінці захопили станцію і селище. Партизанський загін, що діяв у цьому районі, завдавав ворогові відчутних ударів. Так, у вересні 1919 року партизани напали на станцію П’ятихатки і знищили понад 20 денікінських офіцерів.
У січні 1920 року війська Червоної Армії визволили селище від білогвардійців. 13 червня 1920 року відбулися загальні збори трудящих робітничого селища, які обрали волосну Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. До складу її увійшло 11 комуністів і 7 безпартійних. Ці збори закликали населення приступити до мирного будівництва, а також усі свої сили віддати на підтримку Червоної Армії, яка захищає інтереси робітників і біднішого селянства, і по першому заклику Радянської влади влитися в її ряди.
Розпочалася велика робота по ліквідації розрухи. Партійна організація, яка у 1921 році налічувала в своїх рядах 28 комуністів, приділяла багато уваги відбудові залізничного вузла, відродженню народного господарства, культурно-побутовим питанням.
Вірним помічником комуністів П’ятихаток став комсомол. Перший комсомольський осередок створено тут у 1920 році на залізничному вузлі. Одним з його організаторів був В. П. Бурилов — робітник паровозного депо, активний учасник громадянської війни. Повернувшись з госпіталю, Бурилов згуртував робітничу молодь. Секретарем першої комсомольської організації обрали учня реального училища В. І. Вельміна. Комсомольці вели боротьбу з бандами, були бійцями продовольчих загонів, проводили масово-політичну роботу серед молоді, створили на вузлі клуб. Діяльності комсомольського осередку перешкоджала місцева націоналістична «Юнацька спілка», яка вела підривну роботу на залізничному вузлі. Комсомольці добилися розпуску спілки.
Криворізький окружком КОМУ в своєму звіті губкомові комсомолу в травні 1923 року відзначав активну роботу Пятихатського транспортного осередку.
Завдяки зусиллям партійної та інших громадських організацій, героїчній праці трудящих, у Пятихатках поступово здійснювались соціально-економічні перетворення, відроджувалось транспортне господарство. На 1925 рік тут працювало три млини, два шкіряні заводи, дві кузні. Відкрились торговельні заклади, були створені споживче товариство та сільськогосподарський кооператив.
Успішний розвиток економіки селища, поліпшення умов життя і праці призвели до збільшення кількості населення. У 1925 році тут налічувалось 4727 жителів. Переважна більшість працюючих була зайнята на транспорті та у промисловому виробництві. З 1923 року селище стало центром новоутвореного П’ятихатського району Криворізької округи.
Партійні і радянські органи багато уваги приділяли розвитку народної освіти і культури. В селищі відкрили семирічну школу, а також дві профшколи, навчання в яких провадилось рідною мовою. У липні 1923 року в залізничній школі № 23 (нині № 4) вперше було створено піонерський осередок «Юний Спартак». Розгорнулася робота по ліквідації неписьменності та малописьменності. Вчителі і молодь організували школу грамоти. На вузлі і підприємствах також були відкриті школи, курси лікнепу.
Створювались культосвітні установи — бібліотека, самодіяльний театр, клуб залізничників. Крім того, на кошти трудящих було збудовано клуб, у якому працювали гуртки політичних знань, військовий, жіночий, сільськогосподарський, проводилась значна культурно-освітня робота.
У роки довоєнних п’ятирічок у П’ятихатках було побудовано ряд нових промислових підприємств. Ще у 1928 році завершено спорудження елеватора, виробнича потужність якого становила 30 тонн за годину. Стали випускати продукцію маслозавод, державний млин. В результаті кооперування кустарів у місті було створено крупні промислові артілі: «Червоний хімік», «Кустар», «Комунар», «Спартак» та інші. Так, артіль «Червоний хімік» за рік виробляла різної промислової продукції на 450 тис. крб. Діяли райпромкомбінат і райхарчоторг.
Значну роль у соціалістичній перебудові сільського господарства району відіграло створення у грудні 1930 року Пятихатської машинно-тракторної станції. Спершу в ній було 30 тракторів. При МТС організували курси трактористів. Весною 1931 року трактори на колгоспні поля вивели перші механізатори району П. П. Никоза, I. X. Кислий та інші.
Обласна і районна партійні організації приділяли особливу увагу реконструкції залізничного вузла. Не раз розглядав питання про роботу станції, паровозного депо та інших об’єктів вузла обком КП(б)У. У грудні 1936 року ним були накреслені заходи для посилення партійної роботи в депо, організації стахановських вахт, поліпшення водопостачання станції, а також кращого забезпечення робітників депо промисловими товарами.
Беручи активну участь у соціалістичному змаганні, залізничники виконали план за травень 1936 року на 133,7 проц., за червень — на 130,1 проц., за липень — на 119 проц. Поліпшилися виробничі показники паровозного депо. Збільшився вантажообіг залізничної станції, поліпшилась організація руху пасажирських поїздів.
Активними учасниками кривоносівського руху на вузлі були машиністи паровозів Г. Ф. Волков, В. К. Приходько, Я. С. Герасимов, М. В. Повстанський та ін. Насамперед вони збільшили вантажну норму поїздів з 1800 до 3000 тонн, тобто майже в 2 рази, та довели їх швидкість з 27 до 37 км за годину. У 1940 році машиніст М. В. Повстанський був нагороджений Наркоматом шляхів сполучення СРСР іменним годинником і Наркоматом чорної металургії СРСР — нагрудним значком «Відмінник соціалістичного змагання чорної металургії». Згодом машиністи В. К. Приходько і Я. С. Герасимов за свою самовіддану працю на залізниці були нагороджені орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора.
За роки соціалістичного будівництва в Пятихатках значно зросла кількість робітників, відбулися великі зміни в їх культурному і технічному рівні, зросла їх політична і громадська активність.
Наслідки великої організаторської та виховної роботи комуністів серед робітників-залізничників особливо виявились у грізні дні Великої Вітчизняної війни. З перших днів війни партійна організація розгорнула роботу по мобілізації сил трудящих міста на захист Батьківщини. 110 добровольців вступили до місцевого винищувального батальйону.
Коли нависла загроза окупації, райком КП(б) України створив штаб по евакуації устаткування залізничного вузла, елеватора і населення міста в глиб країни. Головою цього штабу було затверджено М. М. Федющенка — секретаря парткому вузла. Штаб забезпечив організовану евакуацію залізничного вузла. При виконанні цього державного і партійного доручення загинув від ворожої кулі голова штабу комуніст М. М. Федющенко, який останнім залишав вузол уже в той час, як німецько-фашистські війська почали обстрілювати його. Захопили місто гітлерівці 13 серпня 1941 року. Від рук окупантів загинуло 546 чол. мирного населення.
Боротьбу трудящих проти фашистів очолила підпільна партійна організація. В районі Пятихаток, а також області діяв партизанський загін під керівництвом секретаря райкому КП(б) України М. С. Шмалька в кількості 25 чоловік.
Восени 1942 року народні месники активізували свої дії. Це змушений був визнати начальник СС у своєму таємному донесенні. Там же повідомлялося, що населення міста виявляє незадоволення окупантами, нелегально слухає радянські радіопередачі, переховує військовополонених і партизан, що лише надзвичайні заходи німецьких військових властей дозволили запобігти збройному нападові партизан на п’ятихатську комендатуру. Люди вірили у неминучу перемогу і робили усе для якнайшвидшого розгрому ворога.
У вирішальному бою 19 жовтня 1943 року війська 37-ї армії 2-го Українського фронту, а саме 41-а окрема танкова бригада, якою командував полковник Ф. П. Васецький, визволила Пятихатки від гітлерівських загарбників.
Хоробро билися за місто підрозділи танкістів і піхотинців Г. Т. Овсійка, М. К. Коломійця, жителя міста В. Ф. Бистрого. Мужність і героїзм при форсуванні Дніпра проявив уродженець села Саївки цього ж району, житель міста вчитель Я. П. Вергун. Очолюваний ним танковий підрозділ першим переправився через Дніпро і утримував на правому березі плацдарм до підходу радянських військ. Цей підрозділ перерізав шлях до відступу фашистським військам. За успішне здійснення операції при форсуванні річки Шпрее майор Я. П. Вергун був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
У боротьбі з фашистськими загарбниками відзначилось багато жителів Пятихаток. Так, учениця залізничної середньої школи комсомолка Л. Гречко воювала у складі партизанського загону «За Батьківщину», що діяв на Кіровоградщині. За мужність і відвагу Л. Гречко нагороджена орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. Активну участь у виданні нелегальної літератури — газет, листівок, повідомлень Радінформбюро тощо — в партизанському з’єднанні, яким командував секретар підпільного Ровенського обкому КП(б) України В. А. Бегма, брала учениця цієї ж школи В. Д. Євсєєва. За проявлений героїзм при форсуванні річки Шпрее у 1945 році був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу п’ятихатський залізничник П. Г. Клименко.
Після визволення міста швидко відновили свою роботу партійні та радянські органи. Так, вже на початку листопада діяли райком партії, виконкоми районної і міської Рад депутатів трудящих, первинні партійні організації вузла й інших підприємств. Зокрема, партійний комітет вузла було створено в складі секретаря Л. М. Шаповалова і членів парткому Г. В. Білого, Д. М. Низького, П. Д. Грищенка та ін.
На 1 червня 1944 року партком вузла об’єднував 7 первинних парторганізацій, в яких налічувалось 95 комуністів. На цей час у місті було 15 первинних парторганізацій, які й очолили відбудову.
Відступаючи під ударами радянських військ, ворог зруйнував важливі об’єкти залізничного вузла, промислові і комунальні підприємства. Загальна сума збитків, заподіяних місту окупантами, становила 21,5 млн. крб.. Переборюючи всілякі труднощі, викликані війною, робітники, залізничники, все населення не шкодували сил для відродження свого міста.
Партія і уряд приділяли особливу увагу відбудові П’ятихатського залізничного вузла через його стратегічне значення в дальшому розгортанні наступальних операцій військ 2-го Українського фронту. Зразу після визволення міста сюди прибули член Політбюро ЦК ВКП(б) А. І. Мікоян і секретар ЦК КП(б)У Д. С. Коротченко, які організували допомогу залізничникам з боку радянських державних органів і військових частин 2-го Українського фронту. Відбудову вузла спершу доводилось здійснювати у складних прифронтових умовах. Крім того, потрібно було наново перешити залізничну колію. Протягом листопада 1943 року партком вузла організував 7 масових виходів залізничників на роботу по відбудові залізничної колії, в яких: взяло участь 4373 чоловіки. Вже менш ніж через місяць після визволення на станцію П’ятихатки прибув перший поїзд, а в грудні 1943 року на вузлі розгорнувся рух за швидкісне формування поїздів. У фронтових умовах колектив паровозного депо власними силами, без затрати державних коштів і фондових матеріалів, відбудував 24 стійла, відремонтував фронтовим частинам Червоної Армії 589 автомашин, 24 гармати, 20 танків.
Розгорнувши соціалістичне змагання напередодні 27-ї річниці Великого Жовтня, п’ятихатські залізничники виконали річний план ремонту колії на 320 проц., вагонів — на 128 проц. За самовіддану працю по відбудові вузла і відправці поїздів за графіком у 1944 році Міністерство шляхів сполучення СРСР нагородило 63 чол. значками «Відмінник-відбудовець», «Відмінник-паровозник», «Відмінник-вагонник», «Відмінник-ленінець».
Успішно відбудовувалися промислові підприємства та комунальне господарство міста. Вже на кінець 1944 року стали до ладу райпромкомбінат, легкопромкомбінат, харчокомбінат, артілі «Комунар», «Червона зірка», ім. Шевченка, «Спартак», «Червоний хімік». Того ж року почала працювати швейна фабрика, яка згодом стала одним з найбільших промислових підприємств міста.
Міська Рада депутатів трудящих систематично дбала про благоустрій, впорядкування території міста. Виконком міськради організував недільники по відбудові залізничної колії, будівництву міського клубу, наданню допомоги родинам воїнів Червоної Армії тощо. На сесіях міськради розглядалися питання розвитку місцевої промисловості, комунального господарства, шкіл, лікарень. Вже до кінця 1944 року в місті було відновлено роботу всіх шкіл, бібліотек, клубів, медичних закладів. У 1949 році на вузлі було відкрито нову лікарню, корпус середньої школи № 2, збудовано клуб залізничників і бібліотеку. Значно розширилося житлове будівництво.
В боротьбі за виконання четвертого п’ятирічного плану трудящі міста виявили велику активність. Так, паровозники виконали у 1946 році план загального пробігу паровозів на 115 проц., у наступному році — на 131 проц. А колектив вагонного депо вийшов переможцем у всесоюзному соціалістичному змаганні, зайнявши в III кварталі 1950 року перше місце в СРСР, за що йому було присуджено перехідний Червоний прапор Міністерства шляхів сполучення СРСР і ВЦРПС. Великих успіхів у всесоюзному змаганні домігся колектив 21-ї дистанції колії, який був удостоєний перехідного Червоного прапора.
Позитивно позначилося на роботі вузла завершення його технічної реконструкції. У 1956 році автоматизували централізацію управління стрілками і сигналами, що дало можливість запобігати аваріям. Протягом 1959—1963 рр. електрифіковано дільниці залізниці П’ятихатки—Верхівцеве, П’ятихатки—Довгинцеве, П’ятихатки—Стикова. Внаслідок здійснення електрифікації та технічної реконструкції вузла підвищилися виробничі показники локомотивного депо та інших об’єктів.
Вагонообіг з 1946 по 1964 рік збільшився майже в 6 разів.
Збільшилася також вагова норма поїздів. Якщо в 1946 році найбільш потужні паровози вели состави у 1500 тонн, то з переходом на електротягу їх вага досягла 3600 тонн. Змагаючись в роки семирічки за краще використання нової техніки, п’ятихатські залізничники добилися значних успіхів у використанні електровозів. Замість 40—50 хвилин простою електровоза на вузлі по нормі вони довели простої до 25—27 хвилин. Станція стала приймати і відправляти щоденно понад 20 пасажирських і приміських поїздів.
Тепер на вузлі працюють тепловозно-електровозне і вагонне депо, де основні виробничі процеси електрифіковано і механізовано. Тут зайнято понад 2500 робітників і службовців.
Борючись за технічну реконструкцію вузла, залізничники показали зразки високопродуктивної праці. У 1959 році за бездоганну і безаварійну роботу черговий по вагонному парку М. П. Майко нагороджений орденом Леніна. Одним з передовиків станції є складач поїздів Н. Є. Капінус, який систематично перевиконує норми виробітку. Заслуженою повагою користується і почесний залізничник-машиніст І. Д. Низький. Це один з найстаріших і найдосвідченіших машиністів депо. Він очолює раду громадських інспекторів по безпеці руху поїздів. За багаторічну і бездоганну роботу 31 залізничник станції нагороджений орденом Леніна.
Пятихатські залізничники зробили гідний вклад у виконання семирічного плану. Зокрема, колектив вагонного депо вийшов переможцем всесоюзного соціалістичного змагання. 1965 року йому .було присуджено перехідний Червоний прапор Міністерства шляхів СРСР і ЦК профспілки залізничників та першу грошову премію. А переможцеві в соціалістичному змаганні на честь XXIII з’їзду КПРС — колективу локомотивного депо — за успішне виконання виробничих планів і передз’їздівських зобов’язань, за високопродуктивну і безаварійну роботу передано на вічне зберігання перехідний Червоний прапор управління Придніпровської залізниці і Дорпрофспілки, його відзначено в Книзі пошани залізниці.
Серед промислових підприємств міста найбільшими є швейна фабрика, на якій щороку виготовляють продукції на суму близько 8 млн. крб.— вироби її йдуть у різні кінці нашої країни; ремонтний завод; елеватор з новою потоковою лінією, продуктивність якої — 450 тонн зерна на добу. Працює у П’ятихатках промисловий комбінат по виробництву цегли, черепиці, шлакоблоків, столярних виробів тощо; завод продовольчих товарів, що виробляє борошно, олію, крупу, кондитерські вироби, безалкогольні напої; хлібозавод, маслозавод. У місті також діють відділення «Сільгосптехніки», «Міжколгоспбуду».
Наявність вузлової станції дає можливість значній частині населення працювати на заводах і рудниках інших міст. Понад 4 тис. п’ятихатців працюють у Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Кривому Розі, Жовтих Водах.
Серед робітників і службовців міста шириться змагання за комуністичну працю. На 1 січня 1968 року почесне звання комуністичних виборювали 153 колективи, бригади, зміни, в яких налічується 3012 чоловік. Присвоєно звання колективів комуністичної праці 82 бригадам, цехам і змінам. Тільки в 1966 році за високі трудові показники орденами і медалями нагороджено 35 чоловік.
Трудівники П’ятихаток надають чималу допомогу підшефним колгоспам в електрифікації та механізації ферм і токів, ремонті техніки, будівництві, створенні зрошувальних систем, збиранні врожаю тощо. Так, робітники локомотивного депо виготовили в 1964 році два вагони для тракторних бригад колгоспу ім. Енгельса, механізували тваринницькі ферми. Колгоспам ім. Карла Маркса та ім. Чкалова залізничники зробили 12 котлів для кормозапарників та парового опалення.
Рік у рік підвищується роль Ради депутатів трудящих в громадському житті міста. У складі міськради 70 депутатів і 244 активісти постійних комісій: фінансово-бюджетної, торгівлі і громадського харчування, охорони здоров’я, культурно-освітньої, побутової, житлово-комунальної, благоустрою і шляхового будівництва, соціалістичної законності та охорони громадського порядку. При міськраді працює широкий радянський актив: 30 вуличних і квартальних комітетів, 50 товариських судів.
У П’ятихатках здійснюється значне будівництво комунальних і культурних об’єктів. Відкрито нову залізничну лікарню на 150 ліжок, кінотеатр на 400 місць, приміщення восьмирічної школи № 2, двоповерховий корпус середньої школи № 1 початкову школу. У 1964 році здано міську лікарню, готель. Збудовано велике приміщення районного відділу зв’язку, де тепер розташовані пошта, телеграф, автоматична телефонна станція.
З кожним роком поліпшуються умови життя трудящих, зростає їх добробут. Житловий фонд міста становить більш як 190,5 тис. кв. метрів. Тільки за 1967 рік здано в експлуатацію 1373 кв. метри житлової площі. Вулиці міста здебільшого заасфальтовані або вимощені бруківкою, мають зелене насадження, добре освітлення. Діє водопровід, споруджується каналізаційна система.
Торгівлю у місті здійснюють змішторг, райспоживспілка, відділ робітничого постачання залізниці. Найбільш розгалужену сітку магазинів має змішторг, йому підпорядковані основні магазини продовольчих і промислових товарів, а також ряд спеціалізованих магазинів. У 1960 році райспоживспілка збудувала і здала в експлуатацію двоповерховий універмаг. До послуг трудящих — також спеціалізований господарський магазин, культмаг, магазин м’ясо-молочних продуктів. У місті 5 великих підприємств громадського харчування, в т. ч. 2 ресторани, їдальня тощо.
Зростають державні асигнування на охорону здоров’я трудящих. У місті функціонують 2 лікарні, 2 поліклініки, 5 медично-фельдшерських пунктів. При кожній школі є медичні кабінети. У медичних закладах працює понад 60 чол. із спеціальною освітою. Благородна і самовіддана праця заступника головного лікаря районної лікарні Г. Ю. Коротич відзначена урядом — її нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Значних успіхів досягнуто в розвитку народної освіти та культури. Тут працюють 4 середні загальноосвітні школи, восьмирічна, дві вечірні робітничої молоді та заочна школа, в яких навчається близько 5 тис. учнів. Є музична школа.
Педагогічний колектив міста — 230 чол., переважна більшість яких з вищою освітою. У п’ятихатських школах працюють заслужені вчителі школи Української PСP С. К. Андрусенко, І. І. Романець, А. С. Рапота, М. Т. Гаража. Завідуючий районним відділом народної освіти В. М. Пономаренко нагороджений орденом Леніна.
Велику роль у комуністичному вихованні трудящих відіграють культосвітні заклади. В місті є районний Будинок культури. Його самодіяльні колективи — естрадний оркестр і хор — відомі далеко за межами міста і району. При Палаці культури залізничників працюють хоровий, драматичний, художнього слова, танцювальний, акробатичний гуртки, створено духовий оркестр.
У клубах, палацах культури, школах, червоних кутках систематично проводяться вечори трудової слави, проводи робітників та службовців на пенсію, вечори повноліття, комсомольські весілля, проводи допризовників в ряди Радянської Армії тощо. У місті діють бібліотеки — районна, дитяча та залізничного вузла. Кожна сім’я передплачує газети і журнали.
Таке сучасне Пятихаток, які за роки Радянської влади з невеличкого селища залізничників перетворились на соціалістичне місто.
І. П. БОГОДИСТ, І. І. ШЕВЧЕНКО.