Пальмирове, П’ятихатський район, Дніпропетровська область
Пальмирове — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані також села: Веселий Поділ, Дмитрівка, Жовтоолександрівка, Красний Луг, Нововасилівка, Новозалісся, Ровеньки, Садове, Трудолюбівка. Розташоване за 12 км від районного центру у верхів’ї річки Лозуватки. Населення — 598 чоловік.
Засноване село в кінці XVIII — на початку XIX століття. Перші жителі його — переселенці з Чернігівщини, яких купив місцевий поміщик Вишневський, — Негоди, Жукоцькі, Пінчуки, Филимоненки та інші. Працюючи майже весь тиждень на панщині, вони змушені були платити Вишневському ще й всілякі натуральні та грошові податки. Не маючи грошей для сплати податків, селяни займалися ремеслами — теслярством, бондарством, кравецтвом. У 1859 році в селі було 62 двори з населенням 427 чоловік.
Через два роки після проголошення царського маніфесту про скасування кріпосного права у серпні 1863 року між поміщиком і кріпаками Пальмирового укладено уставну грамоту, в якій зазначалась кількість землі, виділеної на викуп для селян, вказувався розмір повинностей і порядок їх виконання. Ціни на надільні землі значно перевищували ринкові. Всього за уставною грамотою селянам було відведено 642 десятини землі.
Після реформи на селі почали зростати окремі куркульські господарства. Диференціація надільного землеволодіння досягла значних розмірів на початку XX століття. Кілька куркульських господарств мали від 40 до 60 десятин власної землі та ще орендували по 50 і більше десятин.
Основну масу населення становили селяни-бідняки. В середньому на бідняцьку сім’ю припадало по 2,5—3 десятини землі, але й ту не було чим обробляти. Були й безземельні. Деякі з селян відходили на довгочасні заробітки в міста або в інші села.
Поряд з землеробством багато господарств, головним чином малоземельних, займалися різними промислами — ткацьким, кравецьким, шевським, теслярським, ковальським. Вони виробляли полотно, сукно, шили одяг, взуття й інше. Найбільше був розвинутий ткацький промисел, ним займалися члени 12 родин. Ремісники збували продукцію на ярмарках Жовтого і Саксагані, деякі задовольняли потреби односельчан.
Селяни були політично безправними, поміщик зберігав тривалий час право опіки над ними. Всі представники влади на селі — урядник, земський начальник, мировий суддя, податковий інспектор разом з поміщиком і куркульською верхівкою — здійснювали нагляд за благонадійністю жителів.
Жили селяни в хатах, збудованих з глини, критих соломою або очеретом, з земляною долівкою, ходили в домотканій одежині. Медичного пункту не було, серед населення спалахували епідемії тифу, холери, віспи, малярії.
Лише в 1906 році було відкрито однокласну церковнопарафіальну школу, яку відвідувало близько 20 дітей. Навчав їх грамоти відставний солдат.
Революційні події 1905—1907 рр. сколихнули селян Пальмирового. Влітку і восени 1905 року вони робили потрави посівів, косили сіно на поміщицьких землях, вимагали від поміщика зменшити ціну за оренду землі.
Столипінська аграрна реформа зміцнила сільську буржуазію і прискорила диференціацію селянства. Три куркулі скористались правом виходу з сільської общини і виділились на хутори, закріпивши за собою 220 десятин общинної землі. Більшість селянських господарств відмовилась вийти з общин.
Перша світова імперіалістична війна згубно вплинула на господарство села. Трудящі поставляли армії хліб, фураж, коней тощо. В перші дні війни близько 50 чоловіків мобілізували до армії. Нестача робочих рук, тягла, скорочення посівних площ призводили до занепаду багатьох господарств бідноти. В селі на 119 дворів з населенням 775 чол. припадало 620 десятин орної землі.
Тільки Велика Жовтнева соціалістична революція дала трудящим селянам жадану землю. З радістю і задоволенням зустріли селяни Ленінські декрети про мир і землю, прийняті на II Всеросійському з’їзді Рад. Про них пальмирівці дізналися з газети «Звезда», а також від колишніх солдат-односельчан, які, роз’яснюючи декрети, закликали підтримати Радянську владу.
На початку січня 1918 року в селі було встановлено Радянську владу, на сході обрано сільську Раду, до складу якої увійшли А. К. Байнарович, О. Поліщук, П. Г. Корнієнко та інші, а також земельну комісію, членами якої були представники від бідноти і середняків — П. Г. Корнієнко, Т. Л. Скотаренко та ін. Земельна комісія проводила роботу під керівництвом Жовтянського волземвідділу. Вона брала на облік поміщицькі і селянські землі, реманент, худобу та ін. Близько 1300 десятин поміщицької землі підлягало розподілу. У Пальмировому наділ на душу становив до 2 десятин.
Та перші революційні перетворення були припинені в березні 1918 року. Протягом 1918—1919 рр. жителі села вели активну боротьбу проти кайзерівських окупантів, військ контрреволюційної Директорії та денікінців. І тільки після розгрому білогвардійських військ у грудні 1919 року в Пальмировому остаточно відновилася Радянська влада. Спочатку було створено ревком, а в лютому 1920 року на сільському сході обрано Раду на чолі з В. Д. Жукоцьким.
У квітні 1920 року в селі створено групу співчуваючих комуністам, до якої увійшли А. Г. Рубан (секретар), Т. Л. Скотаренко, К. А. Слюсар, Д. Д. Іщенко, О. Поліщук, Д. А. Попович, П. Г. Білоус. 1921 року в списках комосередків по Криворізькому повіткому значилося, що у Пальмирівській парторганізації було 3 члени партії.
Комуністи роз’яснювали і проводили в життя закони Радянської влади на селі, піднімали бідноту на боротьбу проти куркульства. В липні 1920 року за їх ініціативою був організований комітет незаможних селян, який очолив П. Г. Білоус. Комнезам розподіляв і перерозподіляв землі та реманент серед найбідніших селян, вживав заходів до збору продрозверстки, забезпечував бідноту хлібом, посівним матеріалом.
Будівництву нового життя в селі перешкоджали куркулі, різні банди. Жертвою куркульського терору став голова сільської Ради В. Д. Жукоцький. У 1920 році страшним смерчем налетіла на село банда Марусі, яка жорстоко розправлялася з борцями за Радянську владу.
Увірвавшись у приміщення сільської Ради, бандити намагались захопити документи і особисті справи комуністів. Вони довго катували О. Поліщука, який мав ключі від сейфу, і розстріляли його.
З упорядкуванням селянського землекористування, згідно закону УРСР від 9 березня 1921 року, за селянами на 205 дворів було закріплено 1798 десятин землі, з них 1350 десятин — поміщицької. В середньому на сім’ю припадало 8—10 десятин землі. На кінець 1926 року посівні площі досягли довоєнного рівня. Незаможники, звільнені від оплати сільськогосподарського податку, одержуючи державні позики, зміцнювали своє господарство. Значно зменшилася кількість безінвентарних і безкорівних господарств. Збільшилась кількість дворів і населення. На 1 січня 1925 року в селі було 205 дворів з населенням 941 чоловік.
Партійна організація села, органи Радянської влади та КНС дбали й про культурне будівництво. Була відкрита початкова школа, для дорослих — школи лікнепу. У 1921 році відкрито хату-читальню, 1923 року побудовано клуб. Важливе місце посідала атеїстична робота.
Значну роботу серед сільської молоді проводили комсомольці, які організували свій осередок на початку 1923 року. До його складу тоді входили І. Д. Полікарпов, Г. К. Якушенко, Г. Г. Жигар, О. Бережний, брати Дмитро і Микола Милославські. Під керівництвом комуністів і комсомольців у 1923 році створено піонерську організацію.
Сільська Рада та партійна організація спрямовували свою роботу також на розвиток різних форм кооперації, на підготовку колективізації сільського господарства. Бідняцькі господарства, які не мали тяглової сили і здавали землю в оренду або відробляли в куркулів за оранку, охоче йшли на об’єднання. У 1926 році в Пальмировому створено машинне товариство, яке об’єднувало до 30 дворів. Це товариство збудувало паровий млин, придбало молотарку, запровадило шестипільну сівозміну, закуповувало кращі сорти насіння кукурудзи, пшениці тощо.
А коли по всій країні розгорнулася масова колективізація, пальмирівська біднота — Г. Г. Жигар, Д. Н. Попович, С. П. Іщенко, І. Д. Жукоцький, І. Деркач та ін.— утворила на початку 1930 року сільськогосподарську артіль х. Головою її одностайно обрали комуніста Г. Г. Жигара. Багато енергії, сили віддав Г. Г. Жигар будівництву нового життя в рідному селі. Колгосп мав 12 старих плугів, 20 дерев’яних борін, сівалку, 13 бричок, 30 коней. Приміщень не вистачало, робоча худоба, інвентар розміщувалися в різних кінцях села. Досвіду керівництва колективним господарством ще не було. Природно, колгоспники зазнавали чималих труднощів.
Крім того, куркулі, які бачили в колгоспах свою загибель, вдавалися до найрізноманітніших підступів. Вони залякували людей, поширювали серед них всілякі наклепи на колгоспний лад, підсипали бите скло в корм худобі, намагалися підпалити приміщення з колгоспним інвентарем, погрожували розправою комуністам, радянським активістам та голові колгоспу Г. Г. Жигарю. Від злочинної куркульської руки загинув активіст села член правління колгоспу голова сільської комісії сприяння хлібозаготівлям А. Деркач. Збори колгоспників одноголосно ухвалили ліквідувати куркульські господарства та вислати з села 12 злісних куркулів разом з сім’ями.
Рік у рік міцніло колгоспне господарство. 1930 року колектив успішно провів весняну сівбу й жнива. Перший колгоспний врожай був значно кращим, ніж в одноосібних господарствах. Кожна колгоспна сім’я одержала тоді на 41 пуд хліба більше, ніж селянська сім’я мала до революції. Це наочно переконувало селян в тому, що єдиний шлях до заможного життя — колгосп. Наступного року майже всі жителі Пальмирового вступили до сільськогосподарської артілі. На 1935 рік до неї входило 202 господарства, кількість членів становила 872 чоловіка. Колгосп мав 2657 га землі.
З великим ентузіазмом працювали люди на усуспільнених ланах, добиваючись високих урожаїв. Зростали свідомість, чуття високого обов’язку колгоспників. Так, коли холодною весною 1934 року створилась на посівах озимини мерзла кора, трудящі не дали загинути посівам. 12 борін і 5 важких котків працювало безперервно, озимі посіви було врятовано. А влітку того ж року, коли врожаєві загрожували засуха і бур’яни, всі колгоспники, від малого до великого, вийшли в поле. Вдень прополювали, вночі поливали посіви. 244 га найбільш слабких посівів одержали дорогоцінну вологу. З кожного га посіву було зібрано по 11 цнт пшениці і ячменю, 15 цнт кукурудзи. На трудодень колгоспники одержали по 4,5 кг зерна, а кожна колгоспна сім’я в середньому — по 15,2 цнт зернових.
Завдяки керівництву партійної організації та самовідданій праці колгоспників артіль стала однією з передових у районі, а згодом в області. У 1934 році господарство достроково виконало свої зобов’язання перед державою, повністю сплатило натуроплату МТС, завершило підготовку до осінньої сівби. Того ж року до Пальмирового приїжджали секретар ЦК КП(б)У П. П. Постишев, секретар Дніпропетровського обкому КП(б) України М. М. Хатаєвич, які високо оцінили працю колгоспників. Двічі побував у селі всеукраїнський староста Г. І. Петровський, який тепло вітав трудівників села і дав цінні поради щодо організації роботи в колгоспі. У 1935 році артіль дістала право послати делегата на II з’їзд колгоспників-ударників. Колгоспники обрали делегатом голову артілі Г. Г. Жигаря.
Напередодні Великої Вітчизняної війни пальмирівський колгосп був економічно розвинутим, багатогалузевим господарством. У 1940 році на його фермах налічувалось більше тисячі голів продуктивної худоби. Колгоспний двір забудовувався добротними господарськими спорудами. За високі показники у сільськогосподарському виробництві (по 20—25 цнт пшениці з га) у 1939, 1940 та 1941 роках артіль була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Соціалістичне змагання і ударництво сприяло не тільки збільшенню продуктивності колгоспного виробництва, вони виховували у трудящих нове ставлення до праці. Майже в кожній сім’ї Пальмирового був ударник праці. На колгоспній Дошці пошани беззмінно значились імена кращих людей села: М. Й. Слюсаря, Н. І. Седлера, Ф. І. Слюсаря, І. Ф. Огнівця, Є. А. Лісової, В. І. Губи, О. А. Шульги та багатьох інших. У 1935 році завідуючий свинофермою А. Й. Огнівець був удостоєний високої урядової нагороди — ордена Трудового Червоного Прапора. Десятки колгоспників-ударників занесено до Почесної книги Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Із зростанням громадського виробництва зростали доходи колгоспників. У 1936 році середній прибуток на колгоспний двір становив 3 тис. крб., на трудодень було видано по 7 кг зерна. У 1940 році кожна колгоспна родина одержала в середньому по 20,4 цнт хліба.
Відбулися помітні зрушення у культурному розвитку села. В 1931 році тут відкрито семирічну школу, першим директором якої був М. А. Щербина. Діти багатьох колгоспників вчилися в технікумах, інститутах. До рідного села повернулися вчителювати після закінчення педінституту В. Ф. Коврига, К. К. Попович, X. К. Попович, Є. І. Якушенко. Було побудовано світлий, просторий клуб, відкрито фельдшерський пункт і колгоспний пологовий будинок.
Пальмирове було повністю електрифіковане. Жителі будували нові будинки, купували велосипеди, швейні машини, патефони, радіоприймачі. У вжитку не стало домотканого одягу, люди одяглись у добротні гарні костюми, пальта.
Життя стало кращим, розширилось коло інтересів колгоспників. Партійна та комсомольська організації провадили серед них велику масово-політичну роботу. Жителі села охоплювались різними формами політичної освіти, перебували у масових громадських організаціях. Про високу інтернаціональну свідомість пальмирівців свідчить той факт, що колгоспна організація МОДР налічувала 280 членів. У 1935 році у фонд МОДРу колгоспники посіяли 2 га пшениці.
Як тільки стало відомо про віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз, трудящі села зібралися на великий мітинг, на якому усі висловились про готовність віддати життя за свободу і незалежність соціалістичної Вітчизни. На фронт пішло багато пальмирівців, чимало вступило до народного ополчення. В селі до збирання врожаю було залучено всіх колгоспників, врожай зібрали в намічений строк.
Окупація Пальмирового фашистськими військами тривала від 13 серпня 1941 до 18 жовтня 1943 року. Гітлерівці забирали у населення все — худобу, хліб, птицю, майно, карали людей за найменший опір. Більше 50 юнаків і дівчат з села вивезли вони на каторгу до Німеччини.
Але ні насильство, ні терор не зламали прагнення до боротьби, віри радянських людей у перемогу над фашизмом. В селі діяла підпільна патріотична група, очолювана офіцером Червоної Армії комуністом В. Ф. Ковригою, залишеним тут за завданням Радянського командування. До цієї групи входили комуністи, голова колгоспу В. М. Пінчук, голова Пальмирівської сільради С. К. Якушенко, бригадир колгоспу Г. П. Негода, колгоспник сільгоспартілі Т. Г. Пінчук та ін. —всього 11 чоловік. Підпільники поширювали повідомлення Радінформбюро, перешкоджали гітлерівцям вивозити хліб, збирали цінні відомості для радянського командування, які передавалися радисткою В. Й. Червоною. Влітку 1942 року всі активні учасники патріотичної групи були заарештовані і по-звірячому закатовані фашистами.
Мужньо билися жителі села на фронтах Вітчизняної війни. 69 чол. з них загинуло в боях з ворогом. За бойові заслуги 46 пальмирівців нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Уродженець Пальмирового Я. Т. Дідок, 19-річний командир зенітно-кулеметної обслуги, в боях на річці Віслі в серпні 1944 року під час повітряного нальоту противника на переправу під ударами ворожих бомб збив два ворожих літаки Ф-190. Відважному зенітнику присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Вже на другий день після визволення Пальмирового від фашистських загарбників трудящі зібралися на збори, на яких визначили перші заходи по відродженню рідного колгоспу. Адже ворог зруйнував громадські будівлі, знищив колгоспний інвентар, вивіз майже всю худобу. Шкода, заподіяна окупантами громадському господарству, обчислювалася у 12 722 тис. карбованців.
Незважаючи на труднощі: не вистачало тягла, реманенту, господарювали здебільшого жінки, старики, підлітки під час весняної сівби і особливо жнив 1944 року, населення виявило велику трудову активність. Так, у жнива колгоспники працювали круглодобово. Кіньми і коровами вивозили на елеватор зерно і здали його державі у півтора раза більше, ніж у довоєнному 1940 році. За успішне виконання сільськогосподарських робіт у 1944 році правління артілі одержало грошову премію 1000 крб. За самовіддану працю 135 пальмирівських колгоспників було нагороджено медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».
Одночасно з відбудовою сільського господарства трудівники села прагнули як можна більше допомогти Діючій армії, фронту. Розташованому в селі польовому госпіталю вони постачали хліб, овочі, фрукти, допомагали в його обладнанні, у створенні найкращих умов для лікування поранених. Учні школи складали бібліотечки для солдатів, допомагали в розшуках рідних. Жителі Пальмирового вносили свої заощадження до фонду оборони країни. Так, колгоспник Д. А. Попович вніс 50 тис. крб., все населення активно передплачувало державні позики.
В авангарді боротьби за відновлення і дальший розвиток потерпілого від війни господарства артілі стали комуністи. В березні 1946 року тут відновлено партійну організацію, яка налічувала тоді 5 комуністів.
Трудівники колгоспу все робили, щоб їхнє господарство знову стало одним з передових у районі, і вони свого добились. У 1949 році колгоспники зібрали зернових по 17,6 цнт з га на площі 1048 га. Це дало можливість не тільки повністю виконати план хлібозаготівлі, але й здати 1056 цнт зерна понад план. Того ж року на тваринницьких фермах було вже близько тисячі голів худоби.
Кожна колгоспна родина одержала на трудодень в середньому по 20,4 цнт зерна. Загальний доход артілі становив у 1949 році 600,5 тис. крб., у 1950 році — 908 тис. крб., у 1951 році — 1084,5 тис. карбованців.
У 1950 році до пальмирівського колгоспу приєдналася сусідня артіль «Шлях до соціалізму» з с. Червоного Луга. Це сприяло дальшому зміцненню матеріально-технічної бази господарства, підвищенню продуктивності праці і збільшенню виробництва сільськогосподарських продуктів.
Під час реорганізації MTС колгосп «Україна» придбав 15 тракторів, 7 комбайнів, багато причіпних машин. На 1 січня 1967 року у машинному парку вже було 18 тракторів, 6 комбайнів, 14 вантажних автомашин, 18 сівалок, 24 культиватори, 3 бурякокомбайни та ін. Тепер всі основні роботи виконувалися за допомогою машин і механізмів. Колгосп одним з перших у районі застосував комплексну механізацію на тваринницьких фермах. Встановлено було автопоїлку, механізовано переробку і подачу кормів.
Велику шефську допомогу в електрифікації артілі подав колектив Дніпродзержинського заводу ім. газети «Правда».
Робітники провели до колгоспу високовольтну лінію електропередачі від станції П’ятихатки, встановили силовий трансформатор. Споживання електроенергії в селі у 1955 році становило 35,5 тис. кіловат-годин, а в 1965 — 274,5 тис. кіловат-годин.
Кілька років підряд артіль була учасницею Виставки досягнень народного господарства СРСР. За високі виробничі показники (урожай пшениці — 22 цнт, кукурудзи — 37 цнт з га, надій молока на кожну фуражну корову — 2 тис. кг) вона нагороджена двома дипломами і трьома медалями, премійована трьома вантажними автомашинами ГАЗ-51. Голова колгоспу Г. Г. Жигар у 1958 році удостоєний високої урядової нагороди — ордена Леніна, а передова телятниця П. І. Жукоцька нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Колгосп «Україна» не раз (у 1953, 1956, 1957, 1958,1960 рр.) був занесений на Дошку пошани району й області, одержував перехідний Червоний прапор РК КП України та виконкому районної Ради депутатів трудящих.
Тепер це велике багатогалузеве господарство з земельною площею 3766 га, у т. ч. орної землі — 2927 га. Поряд з зерновим господарством і тваринництвом розвинуте городництво (20 га), садівництво (69 га), виноградарство (5,8 га). 6 6 зариблених ставків і 26,6 га лісу. Артіль має добрі господарські приміщення: типові корівники, свинарники і пташники, автогаражі та ін. Працюють вальцьовий млин, олійниця, пилорама, механічна майстерня, дві кузні.
В останньому році семирічки колгосп продав державі 110,8 тис. цнт зерна, 304,2 тис. цнт цукрових буряків. На 100 га земельних угідь припадало 46,9 голови рогатої худоби, 43,4 голови свиней, 23,3 голови овець, 138,7 шт. птиці. Грошовий доход господарства становив 642,8 тис. крб. У 1966 році зібрано зерна 38,3 тис. цнт, з одного га — 25,3 цнт. Одержано 12 170 цнт молока, 1334 цнт м’яса, 193,9 тис. штук яєць. Грошовий прибуток колгоспу за 1966 рік досяг понад 0,8 млн. карбованців.
Добру славу заслужили своєю працею механізатори П. Г. Негода, І. П. Жукоцький, В. Ф. Мамон, які протягом багатьох років усі тракторні роботи виконують якісно і високопродуктивно. Майже 30 років водить степовий корабель по колгоспних ланах комбайнер І. П. Жукоцький, за сумлінну працю він нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Значний вклад в здобутки тваринників артілі внесли доярка з 18-річним стажем М. Т. Боронило, свинарка Л. Т. Слюсар, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
В успіхах колгоспу — велика частка праці партійної організації села. Майже всі комуністи зайняті в сфері матеріального виробництві. З 30 членів партії 10 працюють механізаторами, 7 — у тваринництві, 7 — в рільництві. Комуніст з 1938 року Ф. Г. Чапко, один з найстаріших механізаторів, систематично перевиконує виробничі завдання. Заслуженою повагою серед колгоспників користується член КПРС К. І. Седлер, який понад 30 років працює бригадиром тракторної бригади. Член КПРС доярка О. І. Скотаренко завжди з честю виконує підвищені соціалістичні зобов’язання. Комуністи — організатори політично-масової роботи серед трудящих.
Вони випускають бойові листки, радіогазети, на дошках показників висвітлюють підсумки кожного трудового дня, щосуботи на «Днях бригади» перед колгоспниками виступають агітатори.
Велику, увагу партійна організація колгоспу приділяє підготовці і розстановці кадрів. Протягом 1965—1968 рр. 70 чол. закінчили 3-річні агрокурси, 18 чол.— школу механізації сільського господарства. Кожен молодий фахівець проходить підготовку, працюючи на рядових роботах. Потім партійна організація і правління колгоспу направляють його на заочне навчання в технікуми або інститути. Так, бригадир комплексної бригади І. А. Дідок закінчив Ерастівський сільськогосподарський технікум, механік В. Г. Малоок заочно закінчив Нікопольський технікум механізації сільського господарства, зоотехнік колгоспу Микитась — Полтавський сільськогосподарський інститут, завідуючий молочно-товарною фермою Г. І. Якушенко заочно вчиться в Олександрійському зооветеринарному технікумі. Таких чимало.
Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення продуктивності праці та культурно-технічного рівня трудівників зумовили дальше поліпшення добробуту населення, піднесення життєвого рівня колгоспників. Так, середній річний заробіток колгоспної сім’ї становить 2 тис. крб. і близько 16 цнт хліба. Непрацездатні колгоспники — старі або хворі — одержують тепер пенсію, допомогу продуктами. В особистому користуванні колгоспників на 1 січня 1967 року були: 11 легкових автомашин, 23 мотоцикли, понад 20 телевізорів; багато родин мають холодильники, пральні машини. Про зростання купівельної спроможності населення свідчить також невпинне зростання товарообігу сільмагу, він становить близько 10,8 тис. крб. щороку.
Село повністю електрифіковано і радіофіковано, на трьох вулицях проведено водопровід. Працюють лазня, шевська майстерня, сільмаг. З 220 житлових будинків 180 заново збудовані. Це красиві, просторі кам’яні будинки, вкриті шифером і черепицею. Вулиці й шляхи, що ведуть з села, обсаджені фруктовими і декоративними деревами.
Поліпшилась і справа охорони здоров’я трудящих. В селі є фельдшерський пункт, пологовий будинок. Трудящі на кошти колгоспу лікуються і відпочивають в здравницях Криму, Кавказу. Щороку 50 дітей оздоровляється в колгоспному піонерському таборі.
Зріс і духовний світ трудівників. Неписьменних у Пальмировому давно нема. У місцевій школі-восьмирічці навчається понад 200 дітей. При школі є інтернат на 60 місць. До революції в селі не було жодної людини з середньою або вищою освітою. За роки Радянської влади понад 400 чол. здобули середню і вищу освіту, закінчивши середню школу, технікуми, інститути, університети.
Кожна колгоспна сім’я передплачує газети і журнали. В селі працюють дві великі бібліотеки, їх фонд становить 10 210 томів. Майже кожний мешканець є читачем цих бібліотек. Чимало колгоспників мають власні бібліотеки. Так, в особистій бібліотеці І. А. Огнівця налічується 400 томів художньої і політичної літератури, О. М. Титаренка — 350, В. Я. Цьомкала— 300, М. Г. Микитась — 500 томів і т. д.
Своє дозвілля колгоспники проводять у Будинку культури. Тут демонструються кінофільми, працюють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, танцювальний, драматичний, художнього слова, в яких бере участь понад 100 чоловік. Для любителів спорту є стадіон, спортмайданчики.
Сільська Рада вирішує багато актуальних питань, зокрема, з благоустрою, проведення озеленення села, з організації побуту, культури, систематично цікавиться роботою фельдшерських пунктів, шкіл, магазинів тощо. При Раді створено широкий громадський актив. У селі на громадських засадах працюють народна дружина, товариський суд, група сприяння народному контролю.
Так за роки Радянської влади докорінно змінилося соціально-економічне, політичне і культурне життя села Пальмирового.
Г. О. ДОВЖЕНКО, О. О. ОВСЯННІКОВА.