Жовте, П’ятихатський район, Дніпропетровська область
Жовте — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти Зелене та Новоолександрівка. Розташоване на березі річки Жовтої за 18 км від районного центру, на автомагістралі Київ—Дніпропетровськ. Населення — 3827 чоловік.
На території села виявлено і досліджено ще 1881 року скіфський курган IV століття до н. е.
У першій половині XVII століття відставні старшини війська запорізького з родинами і наймитами заснували тут хутори.
19 квітня — 6 травня 1648 року неподалік від Жовтого відбулася битва козаків, керованих Богданом Хмельницьким, з авангардом польсько-шляхетського війська. За переказами штаб Богдана Хмельницького містився у Жовтому, звідси послав він дозір до Кам’яного Затону (тепер с. Дніпровокам’янка), щоб залучити на свій бік реєстрових козаків. Поповнивши свої загони реєстровцями, Хмельницький оточив польське військо і вщент розбив його 3. У 1680 році Жовте було одним з головних хуторів Запорізького Коша. Після скасування Запорізької Січі Жовте стало державною військовою слободою, яка на той час мала 71 двір з 283 мешканцями. У 1823 році її перетворено на військове поселення і поділено на сотні.
Військові поселенці, несучи службу, водночас займалися сільським господарством, рибальством, торгівлею. Жінки пряли льон, коноплі, шерсть, ткали полотно і сукна. Після ліквідації військових поселень жителі Жовтого стали державними селянами. Земля належала державі, яку селяни не мали права без дозволу властей залишати. Вони обкладалися великими грошовими податками (подушна подать, мирські збори тощо), а також натуральними повинностями. Необмежну владу над ними мав волосний старшина. Так, за якусь дрібну провину старшина побив селянина О. Бєліка, потім наказав сторожам «всипати» йому ще 150 різок, оформивши протокол про покарання цього селянина 25 різками.
За указами 1866—1867 років, за селянами Жовтого закріплялись колишні земельні наділи (5,7 десятини на ревізьку душу, яких налічувалось 1445 чол.).
Водночас з розвитком капіталістичних відносин в пореформений період село стає центром місцевої торгівлі. Кожного року відбувались ярмарки, по неділях— базари. Зросла і кількість населення. Так, у 1877 році тут проживало 3314 чол., у 1884 — 4520 чол. Крім селян, в ньому мешкало 89 міщан, 9 чол. духівництва. Кількість орної землі залишалася майже незмінною: у 1864 році — 8236 десятин, у 1900—8590 десятин.
Під тягарем великих податків більшість селянських господарств занепадала і розорювалась. За рахунок їх зростало і зміцнювалось куркульство. Наприкінці XIX століття куркулі мали в селі 2 олійниці, 2 склади реманенту, кілька мануфактурних та бакалійних крамниць. У них було 843,5 десятини землі. Бідняки, що становили третину селян Жовтого, йшли в найми до місцевих багатіїв або на довготривалі заробітки. За даними 1884 року, таких заробітчан в селі налічувалось 27 (24 чоловіки і 3 жінки). Крім того, жовтянські куркулі наймали робітників на ринку праці у Саксагані.
Інтереси багатіїв у селі захищала царська адміністрація в складі волосного старшини, який обирався з куркулів, пристава, урядника, що призначалися повітовою поліцейською владою, податкового інспектора. На сходці право голосу мали лише 576 чоловік.
Серед населення часто спалахували епідемії холери, тифу, віспи та інших інфекційних захворювань. Першу лікарню на 25 ліжок побудовано лише 1903 року, а ще пізніше, в 1911 році — амбулаторію.
Понад три чверті жителів села були неписьменними. У такому великому селі початкову школу відкрили тільки наприкінці 70-х років XIX століття. У ній навчались 60 хлопчиків і одна дівчинка. Напередодні першої світової війни у Жовтому діяли однокласне церковнопарафіальне училище і 2 початкові школи, де навчалося близько 100 дітей. Церква ж існувала тут з 1778 року.
Тяжке економічне становище, політичне безправ’я селян викликали в них обурення й протест. Під час революційних подій 1905—1907 рр. жителі Жовтого робили потрави поміщицьких посівів, вимагали у поміщика Яковлева знизити орендні ціни.
Внаслідок столипінської аграрної реформи ще більше збагатіла заможна верхівка села, яка за безцінь скуповувала у бідноти й прибирала до своїх рук землі. На хутори вийшли 14 родин, за якими закріпили 2667 десятин землі. На 1913 рік 1300 дворів мали 8046 десятин землі. В самій сільській громаді було більше 10 куркульських господарств, які володіли від 40 до 150 десятинами землі кожне. Більшість селянських дворів мала по 3—5 десятин, тому селяни йшли в найми або на заробітки, здебільшого — на шахти, рудники тощо. Класові суперечності на селі ще більше загострювались.
З радістю зустріли селяни повалення самодержавства. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в село повернулися солдати і матроси, які розповідали про створення Рад робітничих і солдатських депутатів. Серед них був і В. С. Мойсеєнко, згодом більшовик, активний учасник боротьби за встановлення Радянської влади на селі.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції у Петрограді підняла селян Жовтого на боротьбу за землю, за політичні права. Складний і затяжний характер мала ця боротьба. Куркулі села створили націоналістичну організацію, розгорнули контрреволюційну агітацію, намагаючись привернути на свій бік середняків.
На початку січня 1918 року в селі було встановлено Радянську владу. З радістю трудове селянство сприйняло на мітингу декрети Радянського уряду про мир і землю. Тут же було обрано делегатів на губернський з’їзд селянських депутатів.
З встановленням Радянської влади одним з найважливіших завдань місцевих органів стало проведення в життя Ленінського декрету про землю. Сільський сход обрав волосний земельний комітет, до якого ввійшли представники від бідноти і середняків. Комітет узяв на облік і розподілив поміщицькі та селянські землі за принципом зрівняльного землекористування. Земельний наділ на душу становив приблизно по 1,5 десятини. Безземельні та малоземельні селяни Жовтого одержали близько 5 тис. поміщицької та куркульської землі. На селянське господарство в середньому припадало від 7 до 12 десятин.
Та перші революційні земельні перетворення на селі було перервано у зв’язку з наступом німецьких окупантів у березні 1918 року, В районі сіл Жовтого й Зеленого відбулися бої катеринославських та кам’янських робітників-червоногвардійців з кайзерівськими військами 1 2. В тяжких умовах окупаційного режиму в травні 1918 року в селі створено більшовицький підпільний осередок, до складу якого входило близько 18 чоловік. Очолив його Д. Д. Іваненко. Підпільники проводили агітаційну роботу серед жителів села, виховували їх у дусі братерської дружби з російськими робітниками і селянами. Для боротьби з окупантами було створено партизанський загін, який очолив Г. В. Потапов. Начальником штабу загону став М. К. Мойсеєнко. Згодом за активну участь у громадянській війні Г. В. Потапова нагородили орденом Леніна.
Радянську владу в селі було відновлено на початку 1919 року. Одержавши землю, безземельні та малоземельні селяни почали готуватися до весняної посівної кампанії. За ініціативою комуністів Д. Д. Іваненка, В. І. Паніна, Г. Д. Солоного та ін. навесні 1919 року біднота Жовтого в кількості 38 чол. об’єдналася в комуну «Зоря свободи», головою якої обрали В. С. Мойсеєнка.
Влітку 1919 року, в зв’язку з наступом армії Денікіна, підняли голову контрреволюційні сили. На село нападали і чинили розбій банди Черниша, Махна, Григор’єва, Марусі, Кравцова та ін. Потім його захопили денікінці. З допомогою буржуазних націоналістів білогвардійці жорстоко розправлялися з комуністами, активними борцями за Радянську владу. Вони розгромили комуну «Зоря свободи», по-звірячому закатували комуністів Д. Д. Іваненка та В. С. Мойсеєнка.
Після розгрому Денікіна в грудні 1919 року в Жовтому остаточно відновлюється Радянська влада. Спочатку тут діяв ревком, а в лютому 1920 року відбулися вибори до волосної Ради селянських та червоноармійських депутатів.
Велику роль в дальшому розгортанні соціалістичної революції на селі, в боротьбі проти куркульства відіграв комітет незаможних селян (КНС), створений тут у липні 1920 року. КНС провів розподіл поміщицької, а згодом і частковий перерозподіл куркульської землі, сільськогосподарського реманенту між безземельними та малоземельними селянами. Він допомагав продорганам правильно нараховувати продрозверстку, примушував куркулів своєчасно здавати хліб державі. Крім того, члени КНС організували допомогу бідноті та сім’ям червоноармійців в обробітку землі тощо.
Внаслідок проведення в життя ленінської земельної політики трудящі Жовтого збільшили своє землекористування у півтора рази. З упорядкуванням землекористування, згідно закону Українського Радянського уряду від 9 березня 1921 року, за 1687 господарствами села було закріплено 12 798 десятин землі.
Після розгрому іноземної воєнної інтервенції і закінчення громадянської війни, з введенням нової економічної політики поступово відбудовується господарство селян, поліпшується їх економічне становище.
Розгортається культурне будівництво. На загальних зборах членів КНС 21 липня 1921 року було ухвалено розібрати церкву і збудувати нову школу 2. Відкривались школи та курси ліквідації неписьменності серед дорослих. У чотирьох жовтянських клубах, хаті-читальні і чотирьох бібліотеках комуністи, вчителі та ін. активісти роз’яснювали селянам політику Комуністичної партії і Радянської держави, читали газети, журнали.
Місцева партійна організація, яка в 1921 році налічувала 6 членів партії і 6 кандидатів у члени партії, залучала трудящих до радянського і господарського будівництва. У 1921 році за ініціативою комуністів у селі створюється перша комсомольська організація. Активну участь у громадському житті Жовтого брали жінки. Вони входили до складу президії КНС. У 1922 році були створені т. зв. делегатські збори, які об’єднували 115 делегаток. Жінки допомагали проводити в життя заходи Радянської влади, ліквідовувати неписьменність, організовували ремонти шкіл тощо. Під час місячника боротьби з безпритульністю вони зібрали 40 пудів хліба.
Розвитку сільськогосподарського виробництва сприяли перші колективні об’єднання — кредитне товариство, що діяло тут у 1922—1925 рр., та машинне, створене у 1928 році в 1-й сотні, яке об’єднувало 7 бідняцьких сімей. На чолі машинного товариства стояв М. І. Сербія. Одержавши позику від кредитного товариства, селяни придбали кілька сільськогосподарських машин. Біднота відразу побачила вигідність об’єднання, стала групуватись навколо машинного товариства, яке пізніше перетворилося у велику сільгоспартіль «Опора РСЧА».
Протягом 1929—1930 рр. у Жовтому було створено 9 колгоспів. Багато енергії та ентузіазму в справі переведення дрібних селянських господарств на рейки великого усуспільненого виробництва виявили комуністи і активісти села М. І. Сербін, H. Г. Мамон, І. Романенко та ін. На території 4-ї сотні в 1928 році організовано сільгоспартілі: «Перше травня», «Червоний оборонець», «Серп», які згодом об’єдналися в колгосп ім. Кірова, за яким закріпили 1661 га землі. В тому ж році колективне господарство «Нове життя» було створено в 3-й сотні (102 господарства— 1536 га землі). Селяни 1-ї сотні об’єдналися в колгосп «Опора РСЧА» (115 дворів — 1230 га землі). У 1929 році в 2-й сотні створилася артіль «Шлях до комуни» (176 господарств — 2181 га землі). Селяни 9-ї сотні об’єдналися в колгосп «Пролетар» (124 двори — 1287 га землі). Колективізація завершилася створенням таких колгоспів: «Молот» (5-а сотня), «Нова спілка» (6-а сотня), ім. Шевченка (7-а сотня), «Міцна праця» (8-а сотня), які об’єднали 645 господарств з 5652 га закріпленої за ними землі.
В передвоєнні роки колгоспи села організаційно й економічно зміцніли. Партійна і комсомольська організація, які в своїх лавах налічували 21 комуніста і 108 комсомольців, організували соціалістичне змагання серед трудівників колгоспних ланів та працівників тваринництва.
Досягнення передовиків села були представлені на Всесоюзній сільськогосподарській виставці. До Почесної книги ВСГВ за 1940 рік занесено 2 колгоспи Жовтого: ім. Шевченка — за високий урожай ячменю та «Нова спілка» — за успіхи, досягнуті в галузі тваринництва, а також 35 колгоспників, бригадирів, механізаторів Зеленської МТС, які обслуговували колгоспи села. Серед них С. М. Береза, I. Ф. Ковпак — з колгоспу ім. Шевченка, які виростили по 31,2 цнт озимої пшениці на кожному з 5 га. У Почесній книзі також було відзначено самовіддану працю членів артілі ім. Кірова Т. Г. Шульги, який систематично виконував норми на різних польових роботах на 150—160 проц., та М. М. Явтушенко, свинарку, яка в 1938— 1939 рр. вирощувала в середньому по 18,7 поросяти на свиноматку.
Зростали артільне багатство і прибутки колгоспників. Колгоспні двори забудовувались добротними господарськими будівлями. Заможним стало життя населення Жовтого.
Поліпшилась і справа охорони здоров’я. В селі були лікарня, амбулаторія, аптека, дитячий садок і ясла.
Підвищилась культура села. Протягом 20—30-х років було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. У 1939 році відбувся перший випуск Жовтянської середньої школи. Напередодні Великої Вітчизняної війни у ній навчалось 1200 дітей, працювало понад 30 учителів.
Велику культурно-масову роботу проводили сільські клуби. Тут відбувалися концерти художньої самодіяльності, демонструвалися кінофільми.
Дізнавшись про віроломний напад фашистської Німеччини на СPCP, жителі Жовтого на мітингу заявили про свою готовність захищати Радянську Вітчизну. В ті дні майже всі чоловіки призовного віку пішли на фронт, залишились жінки, підлітки, люди похилого віку. Всі вони напружено працювали, щоб забезпечити Червону Армію продовольством. Достроково було зібрано врожай пшениці і ін. культур. Партійні та радянські органи організували евакуацію на схід людей, вивезення техніки, худоби зерна тощо.
13 серпня 1941 року село було окуповане. Більше двох років хазяйнували тут фашисти. За час окупації понад 50 громадян було розстріляно, або відправлено в концтабори. На каторжні роботи до гітлерівської Німеччини вивезено 237 юнаків і дівчат.
На території сіл Жовтого та Зеленого діяла підпільна антифашистська група під керівництвом А. І. Лебедя. До неї входило 10 комуністів і 2 комсомольці. Члени групи рятували молодь села від відправки до Німеччини, перешкоджали фашистам у вивезенні зерна, провадили агітаційну роботу серед населення.
З цією групою підтримувала зв’язок інша патріотична група, у складі якої були М. М. Константиненко, А. Ю. Черниш, І. І. Потоцький, Л. О. Бутенко, пресувальник заводу ім. Дзержинського І. В. Лисяк та ін.— всього 20 чоловік. Влітку 1942 року майже всі активні члени групи були заарештовані і по-звірячому замордовані.
13 жовтня 1943 року війська Червоної Армії визволили село від гітлерівців. Війна і тимчасова окупація завдали величезних збитків господарству колгоспів Жовтого. Фашисти знищили всі колгоспні будівлі і машини, спалили велику кількість будинків колгоспників, пограбували майно. Матеріальна шкода, заподіяна окупантами селу, становила за неповними даними 127 589 тис. крб. Не вистачало худоби і техніки. Так, в артілях ім. Шевченка і «Нове життя» не було жодної корови, а в артілях «Опора РСЧА» та ім. Кірова — по дві. В кожному господарстві залишилось по 18—20 плугів. В колгоспах працювали жінки, старі і підлітки.
Комуністи організували трудящих на боротьбу за відродження артілей. У квітні 1944 року створено територіальну партійну організацію, в якій налічувалося 5 членів і 2 кандидати в члени ВКП(б)3. Самовіддана праця колгоспників, допомога з боку держави кредитами, посівним матеріалом, безкорислива допомога братніх республік — все це сприяло швидкій відбудові розореного господарства. Піднімалися з руїн і попелу, набиралися сил артілі Жовтого.
Укрупнення жовтянських колгоспів, що відбулося 1950 року, забезпечило організаційне та економічне зміцнення їх, піднесення рівня сільськогосподарського виробництва. 9 артілей об’єдналися у 3 — ім. Кірова, ім. Леніна та «Перемога». Усі вони були зміцнені спеціалістами і керівними кадрами. У 1953 році до артілі ім. Леніна було направлено агронома М. П. Стороженка, який тепер очолює укрупнене багатогалузеве господарство — колгосп ім. Ульянова. Вживалися заходи щодо підготовки та перепідготовки колгоспних кадрів. Все це дало позитивні наслідки. Уже на кінець 1954 року колгоспи ім. Леніна та ім. Кірова, згодом і «Перемога» вийшли в число передових. В артілі ім. Леніна урожайність зернових становила 26,7 цнт з га. Валовий збір зерна подвоївся порівняно з 1953 роком.
Велику допомогу господарствам села надали шефи — промислові підприємства Кривого Рога. Так, для колгоспу «Перемога» вони виділили 11 400 шт. шлакоблоків, 196 куб. метрів лісоматеріалів, 10 тонн цементу, 10 тис. штук цегли, брали участь у побудові колгоспної механічної майстерні.
У 1957 році артілі ім. Леніна та ім. Кірова об’єдналися у господарство ім. Ульянова. Тепер у селі два великі багатогалузеві господарства, які мають 14 616 га земельних угідь, в т. ч. орної землі — 11 586 га.
Головний напрям у сільськогосподарському виробництві — вирощування зернових, м’ясо-молочне тваринництво, свинарство, вівчарство.
Значно зросла матеріально-технічна база господарств. Вони придбали 66 тракторів, 41 комбайн, 40 автомашин. Усі основні польові роботи повністю механізовані. Середня врожайність зернових культур підвищилась до 27 цнт. У 1966 році в колгоспі ім. Ульянова валовий збір зернових становив 87 464 цнт, в колгоспі «Перемога» — 53 124 цнт. Громадське тваринництво зросло в 2—3 рази. Було побудовано 38 тваринницьких приміщень. На всіх фермах встановлено автопоїлки, механізовано подавання кормів тощо. Тепер на фермах колгоспів 4904 голови великої рогатої худоби, 3893 свині, 2119 — овець, на птахофермах — 11 108 шт. птиці. У 1966 році грошові прибутки становили в колгоспах ім. Ульянова 17 406 тис. крб., «Перемога» — 11 782 тис. карбованців.
У 1967 ювілейному році колгоспники, охоплені великим політичним і трудовим піднесенням, добилися високих врожаїв зернових. В артілі «Перемога» зібрали по 26,1 цнт з га, в артілі ім. Ульянова — 31,8 центнера.
Для забезпечення колгоспів кваліфікованими кадрами в селі діють спеціальні курси трактористів, скотарів, школа передового досвіду, які охоплюють понад 200 чоловік.
За успіхи в розвитку сільського господарства багато колгоспників Жовтого нагороджено орденами і медалями. Доярка колгоспу «Перемога» М. І. Береза за 20 років роботи на фермі виростила близько тисячі телят, надоїла сотні тонн молока. За високі виробничі досягнення Марія Іванівна нагороджена орденом Леніна і трьома медалями. Ордена «Знак Пошани» удостоєні бригадир І. І. Перерва, свинарка К. О. Лисяк та птахівник А. Т. Чемерис. Великою повагою оточені передовики колгоспного виробництва доярка Л. І. Цимбал, механізатор С. Ф. Микитась, тракторист І. О. Соколов, комбайнер П. Д. Чемерис й ін. 15 передовиків одержали золоті і срібні медалі головного комітету ВДНГ СРСР. Урядовими нагородами відзначена праця 149 жінок Жовтянської сільради.
Докорінно змінились життя і побут населення. В післявоєнні роки колгоспники збудували 477 добротних будинків. Село електрифіковано і радіофіковано, є радіовузол на 2 тис. точок, телефон. До послуг трудящих універмаг, магазини готового одягу, господарчих товарів, культмаг, майстерні: швейна, ремонту взуття та ін. В селі ведеться широке побутово-культурне будівництво. Тільки в 1967 році здано 3 магазини, дитячі ясла на 50 місць, двоповерховий будинок середньої школи. На площі перед сільським Будинком культури споруджено пам’ятник В. І. Леніну. Зеленим стає село. За останні роки посаджено близько 60 тис. фруктових і декоративних дерев, споруджено 7 ставків.
Жовтянська лікарня на 50 місць має хірургічне, пологове та інфекційне відділення, амбулаторію, рентгенівську установку, фізіотерапевтичний кабінет, є машина швидкої допомоги. В лікарні працює 5 лікарів, 23 чол. середнього медичного персоналу. 35 років праці віддав трудящим один з. кращих лікарів П’ятихатського району П. Г. Білий. Він зробив понад тисячу операцій, врятував життя багатьом людям. В селі є 6 дитячих ясел і садків.
Великі досягнення має село в розвитку освіти і культури. У середній, восьмирічній і 3 початкових школах навчається 625 учнів і працює 43 вчителі. Є вечірня школа сільської молоді. До 1917 року в Жовтому не було жодної людини з вищою освітою. За роки Радянської влади близько 785 чол. закінчили середню школу, 450 — здобули вищу освіту. На території сільради працює 500 фахівців з вищою і середньою освітою. Майже 20 років працює учителькою Н. О. Плужник. Викладаючи біологію, Н. О. Плужник вміло поєднує навчання з виробництвом, прищеплює молоді любов до сільського господарства. За її ініціативою старшокласники успішно вирощують в колгоспі гібридну кукурудзу. А оранжереї та квітники школи славляться далеко за межами району. Н. О. Плужник нагороджена медаллю ім. А. С. Макаренка, їй присвоєно почесне звання заслуженого вчителя школи УРСР.
В селі працює 4 бібліотеки з книжковим фондом понад 25 тис. книг, 4 клуби. Кожна сім’я передплачує газети і журнали.
Значну роботу серед населення проводить Жовтянська сільська Рада депутатів трудящих, до складу якої входять десятки кращих трудівників. Поряд з вирішенням актуальних питань виробництва, поліпшенням умов праці, побуту населення, культурно-освітньої роботи, медичного обслуговування, сільрада запроваджує нові радянські обряди і свята — урочисту реєстрацію шлюбу, новонароджених, проводи до Радянської Армії тощо.
Значну допомогу сільвиконкому подає молода самодіяльна організація — сільські комітети. Створені у віддалених від сільради населених пунктах, вони мобілізують працездатне населення на участь у масових польових роботах, стежать за порядком в дитячих установах, займаються благоустроєм сіл.
Про зрослу громадсько-політичну активність жителів села свідчить збільшення рядів партійної організації Жовтого, у якій налічується 70 комуністів. Під керівництвом партійної організації трудівники села вносять свою частку в будівництво комуністичного суспільства.
В. К. БРИЗГАЛОВА, П. О. МАХЦЕВИЧ.