Широке, Широківський район, Дніпропетровська область
Широке — селище міського типу, центр селищної Ради, районний центр. Розташоване на лівому березі річки Інгульця, правої притоки Дніпра, за 12 км від залізничної станції Новий Інгулець Придніпровської залізниці, за 176 км від обласного центру. Через селище проходить автомагістраль Кривий Ріг — Інгулецький гірничозбагачувальний комбінат. Населення — 9500 чоловік.
Широке виникло в другій половині XVIII століття як запорізький зимівник, землі якого входили тоді до Інгульської паланки Нової Січі, а з 1775 року — до Новоросійської губернії.
У 1787 році в Широкому було 57 дворів з населенням 189 душ чоловічої статі. Через 5 років тут збудували Покровську церкву.
Наявність вільних земель сприяла швидкому зростанню населення за рахунок селян-кріпаків, які тікали від поміщиків і шукали тут кращої долі. Сюди також переселялися державні селяни з інших густонаселених губерній, особливо з Полтавської та Київської. У 1804 році в Широкому, що входило тоді до Херсонського повіту Херсонської губернії, мешкало вже 644 чоловіка.
За царським указом від 6 грудня 1828 року жителі Широкого були переведені на становище військових поселенців Бузької кавалерійської уланської дивізії. Тут збудували кам’яні казарми, лазарет, магазини, хлібосховища, манежі та стайні. В 1836 році Широке стало волосним центром військових поселень. У 1842 році сюди переведено більш як 200 чол. з Києво-Подільського військового поселення.
На час ліквідації військових поселень (1857 рік) Широке було досить великим селом, жителі якого займалися сільським господарством і торгівлею. За переписом 1859 року, тут налічувалось 414 дворів з населенням 3552 чоловіка. З 1860 року Широке стало іменуватися містечком.
За указами 1866—1867 рр. державні селяни зберегли повністю свої колишні земельні наділи, але оброчні платежі за ці землі було збільшено. У 1887 році в користуванні 868 дворів було 14299 десятин землі, з яких 99 десятин належало церкві. На одну ревізьку душу припадало пересічно 5,3 десятини придатної землі. Землю обробляли селяни примітивними знаряддями, врожаї одержували здебільшого низькі. Так, у 80-х роках в Широкому з десятини збирали в середньому озимого жита 25 пудів, ярої пшениці — 20, ячменю — 20 пудів. 118 найбідніших селянських господарств містечка були безкінними. Куркульські родини, застосовуючи в своїх господарствах сівалки, косарки, молотарки та залізні плуги, вирощували вищі врожаї. В 1886 році в Широкому з’явився паровий млин, який належав також куркулеві.
Щороку тут відбувалося по 4 ярмарки, щотижня були базари. У 1885 році в Широкому був 21 торговельний заклад, а через 10 років їх стало 30. Діяли млин, олійниця, 4 шинки, винний, хлібні та 2 лісові склади, земський склад сільськогосподарських знарядь, що обслуговував Широківську, Криворізьку та Миколаївську волості, головним чином поміщиків та куркулів 3. Розвитку торгівлі сприяло також і географічне положення містечка — на перехресті шляхів на Кривий Ріг та Херсон. Тут була поштова станція, а з 1901 року відкрилося поштово-телеграфне відділення. Швидко зростало населення. У 1887 році в містечку проживало 5211 чол., а через 10 років — 7723 жителі.
В результаті швидкого розвитку Криворізького басейну наприкінці XIX століття та відкриття навколо Широкого рудників бідняки почали найматися туди на постійні або сезонні роботи.
Чимало господарств, не маючи змоги прогодувати сім’ї з своїх мізерних наділів, займалися ремеслами. Так, у 1904 році в містечку було 15 ковалів, 5 бондарів, 9 столярів та теслярів, 25 шевців, 17 кравців, 50 ткачів та 7 лимарів.
Напередодні першої російської буржуазно-демократичної революції в Широкому з 1464 селянських дворів 52,2 проц. становили бідняцькі господарства, що мали від 3 до 7 десятин землі, 13,8 проц.— куркульські, яким належало по 25, 50 і більше десятин, багатії зосередили у своїх руках понад 40 проц. усіх земель Широкого. 452 селянські господарства орендували землю у великих землевласників, 266 дворів не мали робочої худоби, а 178 — будь-якої худоби. Аналогічна картина була і з сільськогосподарськими знаряддями.
Поміщицько-куркульська експлуатація, малоземелля викликали протест з боку селянства, становище якого погіршилось, коли в село повернулось багато жителів, звільнених з роботи на промислових підприємствах внаслідок економічної кризи 1900—1903 років. Під час революції 1905—1907 рр. в містечку проводилась революційна пропаганда криворізькими робітниками, які поширювали тут більшовицькі листівки та закликали підтримати боротьбу пролетаріату проти самодержавства. Активними були виступи селян на підтримку політичного страйку залізничників станції Довгинцеве і гірників Кривбасу, який тривав з 8 по 24 грудня 1905 року. Жителі містечка постачали страйкарям продовольство. Щоб запобігти новим виступам на рудниках і в селах південної частини Криворіжжя, в Широке прибув ескадрон кавалерії 23-го драгунського Вознесенського полку, який стояв тут до 1908 року.
Під час проведення столипінської реформи 849 широківських господарств виділилося з общини, а 37 дворів переселилось на хутори № 1 та № 2. Щоб позбутися невдоволених і частково зменшити гостру потребу в землі, з Широківської волості тільки в 1909 році було переселено до Акмолинської області та Алтайського округу 68 сімей (441 чоловік)1. На нових землях вони потрапили у ще скрутніше становище, тому частина селян, остаточно розорившись, повернулась назад.
Аграрна реформа зміцнила позиції куркулів. Про це свідчить збільшення закупівельними сільськогосподарських знарядь на Широківському земському складі та посилення роботи Широківської станції прокату сільськогосподарських машин, створеної в 1908 році. В селі діяли також кредитне та споживче товариства, що обслуговували куркульство. У 1910 році капіталіст Штеккель заснував пивоварний завод, на якому працювало 46 робітників. Було закінчено і будівництво залізобетонного шосейного мосту через річку Інгулець.
Становище трудового селянства в Широкому дедалі погіршувалось. Так, від 1887 до 1912 року кількість селянських дворів збільшилася з 868 до 1642, населення зросло у 2,3 раза, а загальна площа наділів залишилась незмінною. Розмір селянського наділу на душу зменшився і становив 1,2 десятини. Бідняки, що не мали робочої худоби та сільськогосподарських знарядь, змушені були продавати свої землі. На 1912 рік в Широкому та волості налічувалось 169 безземельних дворів. Розорені селяни батракували у куркулів та економіях поміщиків Ушакова, Добро-вольського та Махорина або поповнювали лави гірників Кривбасу.
У 1867 році в Широкому почала діяти перша земська медична дільниця, до якої входило кілька північних волостей Херсонського повіту з населенням близько 100 тис. чоловік. Таку кількість жителів обслуговував один лікар М. М. Добровольський. В 1885 році відкрили аптеку, а в 1890 році —лікарню на 18 ліжок. В ній працювали лікар, акушерка та 3 дільничні фельдшери. На охорону здоров’я жителів Широкого витрачалися мізерні кошти. Так, у 1914 році на одного жителя витрати становили 63 копійки.
Майже 100 років містечко не мало жодного учбового закладу. Першу земську школу заснувало тут земство в 1867 році, пізніше занадто тісне приміщення її добудували. У 1892 році в ній навчалося 130 учнів (96 хлопчиків та 34 дівчинки). Першими вчителями в Широкому були К. Беззабава та О. Черниженко. В 1895 році в містечку почали діяти ще 2 церковнопарафіальні школи. В роки першої російської революції з ініціативи вчителів у містечку створили вечірню школу для дорослих, але місцеві органи влади невдовзі її заборонили. В 1905 році відкрилась приватна платна бібліотека з невеличким фондом. В той же час тут було 3 церкви та 2 синагоги.
Про потяг жителів до культури свідчить створення в 1911 році робітником С. Ганенком та вчителем І. Чабанцем українського драматичного гуртка, до якого ввійшли 15 юнаків та дівчат. Репетиції п’єси І. К. Тобілевича «Розумний і дурень» проводились по черзі в кожного з учасників гуртка вдома. 22 квітня 1912 року гуртківці показали свій перший спектакль. Глядачі тепло сприйняли його. Так було покладено початок нині широко відомому на Дніпропетровщині Широківському народному театрові.
Перша світова війна поглибила скруту селянських господарств Широкого. За перші 3 роки війни мобілізовано було близько 1150 працездатних чоловіків 3. У селян реквізовували коней і рогату худобу. Вдвоє збільшилися державні податки, скоротилися посівні площі, знизилась урожайність. З армії повертались поранені та покалічені солдати, які розповідали односельчанам про становище на фронті та в країні. Серед жителів поширилися антивоєнні настрої.
Після повалення самодержавства в лютому 1917 року в містечку були ліквідовані царські органи влади і створено волосний т. зв. виконавчий комітет громадських організацій, склад якого був куркульсько-есерівським.
Більшовицька організація Кривого Рога направила в Широке агітаторів, які проводили велику роботу серед жителів, щоб вирвати їх з-під впливу есерів.
Одержавши звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, жителі Широкого розгорнули боротьбу за встановлення Радянської влади, за проведення в життя Ленінського декрету про землю.
У першій половині січня 1918 року в містечку відбулись перші вибори до Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів. До неї обрали переважно представників найбіднішого селянства, середняцтва, а також робітників рудника «Інгулець», які жили в Широкому. Першим головою Широківської Ради став робітник-столяр К. І. Шишка. Створений при Раді земельний відділ розподілив поміщицькі землі, худобу і реманент, селяни одержали по 2 десятини на кожного члена сім’ї.
Наприкінці березня містечко окупували австро-німецькі інтервенти. У перші ж дні вони побили шомполами та нагаями сотні борців за Радянську владу, багатьох було заарештовано, розстріляно. Жителі Широкого на загальній сходці прийняли рішення — не визнавати гетьманської влади. Чимало трудящих вступило до партизанських загонів. В ніч на 15 липня 1918 року поблизу Широкого збройний партизанський загін (14 чол.) вступив у бій з німецькою ротою.
Після того як наприкінці листопада 1918 року австро-німецькі окупанти були вигнані, село захопили війська петлюрівської Директорії. 10 лютого 1919 року петлюрівців розгромили частини 2-ї Української Радянської дивізії. На мітингу, скликаному з приводу відновлення Радянської влади, трудове селянство, робітники і солдати, вітаючи Червону Армію, заявили про готовність зі зброєю виступити проти контрреволюційних банд.
Відразу після визволення утворився волосний ревком. Нормальній діяльності органів Радянської влади перешкоджали куркульські банди, що вчиняли напади на село, грабували населення та вбивали радянських працівників. У травні 1919 року банда в 200 чол., що діяла в районі села, була знешкоджена Криворізьким комуністичним полком.
9 серпня 1919 року Широке захопили денікінці. Грабежі, насильство і масовий терор денікінців тривали до січня 1920 року, коли частини 45-ї стрілецької дивізії під командуванням Й. Е. Якіра вигнали їх звідси. У Широкому була остаточно відновлена Радянська влада. Тимчасовий орган влади — революційний комітет очолив робітник С. К. Лесечко. 18 березня 1920 року відбулися вибори до волосної Ради. Головою вол виконкому став бідняк — один із перших комуністів села С. М. Муравський.
Великий авторитет у трудящих Широкого мав сільський партійний осередок, який утворився на початку 1920 року і спершу об’єднував 3 комуністів і 2 кандидатів у члени партії, а також волосний партійний осередок, до якого входило 10 членів партії та 2 кандидати.
З ініціативи комуністів на селі було організовано у червні 1920 року комітет незаможних селян на чолі з X. Ф. Живилом. KHС разом з волосним виконкомом боровся за зміцнення Радянської влади, забирав у куркулів лишки землі, хліба, худоби, сільськогосподарського реманенту та наділяв землею безземельних і малоземельних селян, здійснював продрозверстку, організовував бідняків на боротьбу з контрреволюційними бандами. У березні 1921 року V з’їзд Рад УРСР нагородив Широківський комітет незаможних селян Червоним прапором.
Остаточно куркульський бандитизм в Широківській волості було ліквідовано за допомогою військових частин 6-ї кавалерійської дивізії у 1922 році.
30 серпня 1920 року до села приїхав з агітпоїздом ім. Леніна голова ВУЦВКу Г. І. Петровський. Він знайомився з діяльністю виконкому волосної Ради та комнезаму, виступив з промовою на мітингу, що відбувся в сільському клубі.
Багато незаможників вирушило тоді на боротьбу проти Врангеля, вступивши в ряди легендарної 51-ї дивізії (комдив В. К. Блюхер), яка проходила через Широке на Каховку. Серед жителів організували збір продуктів, фуражу та одягу для Червоної Армії.
Трудяще селянство з задоволенням сприйняло перехід до нової економічної політики. Так, конференція КНС волості, яка проходила у травні 1921 року в Широкому, у своїй резолюції гаряче вітала заходи Радянської влади, спрямовані на якнайшвидшу відбудову народного господарства. Партійна організація, волвиконком та КНС розгорнули рішучу боротьбу з розрухою. У неврожайний 1921 рік, коли в Широкому голодувало понад 30 проц. населення, було організовано їдальню на 300 чоловік. Для безпритульних дітей відкрили дитячий будинок.
У господарській, масово-політичній та культурній роботі велику допомогу партійному осередку подавали комсомольці Широкого, які восени 1921 року оформили організацію в складі 9 чоловік. Першими комсомольцями села були селянин І. Андрушевич (секретар осередку), робітники Б. Куделя, П. Павличенко, А. Литвиненко, службовець Б. Позіна, учениця С. Рогова та інші. 9 жовтня 1921 року утворився Широківський волосний комсомольський осередок. Першим його секретарем обрали робітника І. С. Лаврентьева. У 1921 році він налічував 15 комсомольців, у 1922 — вже 34.
Комсомольці брали участь в агітаційній роботі, у проведенні виборів до сільської Ради, збирали продподаток, боролися з куркульськими бандами. Двох комсомольців було послано на зміцнення комнезаму села, троє працювали вихователями Широківського дитячого будинку, над яким шефствував комсомольський осередок. У своєму клубі комсомольці створили вечірні курси по ліквідації неписьменності, організували драматичний, хоровий та інші гуртки. При клубі працювала читальня, яка налічувала понад 500 книг. Трудова молодь села охоче відвідувала комсомольський клуб.
З лютого 1923 року Широке стало районним центром, якому були підпорядковані 4 волості: Інгулецька, Миколаївська, Шестернянська та Широківська. Наступного року створено Широківський райком КП(б)У та райком ЛКСМУ. В 1924 році в селі було 1933 господарства, які мали в своєму користуванні 15 043 десятини землі. На 1925 рік посівні площі досягли довоєнного рівня. Багато трудящих одержали постійну роботу на відбудованому руднику «Інгулець». Знову почали працювати. Широківський пивоварний завод, 5 парових млинів, 16 вітряків, 2 олійниці та 10 кузень. Держава виділила кошти на відбудову і реконструкцію цегельно-черепичного заводу. В селі були споживче та сільськогосподарське кредитне товариства. З 1922 року в Широкому проводилося 4 ярмарки щороку. Зростала кількість населення. У 1925 році в селі мешкало 8605 чоловік.
Після XV з’їзду ВКП(б) сільська Рада, комуністи, комсомольці провели велику роботу серед трудівників села по пропаганді ленінських ідей колективізації сільського господарства. Заспівувачем організації колгоспів була біднота. Восени 1929 року почався масовий вступ бідняків і середняків в колгоспи. Утворилося 8 артілей: ім. Чубаря, «Шлях до комуни», «Червоний гірник», «Крок уперед», «Надія», «Перемога», «Новина» та ім. Будьонного Колгоспи обслуговувала Миколо-Козельська машинно-тракторна станція. Куркулів, що вдавалися до терористичних актів, суворо карали. Близько 150 сімей широківських куркулів були вислані за межі України.
Велику допомогу трудовому селянству в організаційно-господарському зміцненні колгоспів подали шефи — робітники Інгулецького рудника ім. Чубаря. Вони направляли в Широке бригади по ремонту сільськогосподарського реманенту, проводили недільники для збирання коштів на придбання трактора для села. Керівники та інженерно-технічні працівники рудника часто виступали з доповідями перед селянами.
Для організаційного зміцнення колгоспів у січні 1930 року в Широке прибули чотири робітники-комуністи з Кривого Рога — В. Марциновський, 3. Кружалов, І. Гнєздовський та М. Дрогаль, які очолили 4 артілі. Вже в 1931 році молоді колгоспи досягли перших успіхів. Колгоспи «Надія» та «Крок уперед» перевиконали плани хлібоздачі. З’явилися перші ударники колгоспних ланів, серед них одна з кращих трудівниць артілі «Надія» М. Півторак. До кінця 1931 року до колгоспів вступило близько 90 проц. селянських дворів Широкого.
Життя рік у рік ставало заможнішим, зростала політична і трудова активність мешканців. В 1936 році в обговоренні проекту Конституції CPСP взяли участь з Широкого та району 13 073 чоловіка. Понад 100 пропозицій внесли колгоспники до нього. 9 листопада 1936 року в Широкому відбувся II районний з’їзд Рад, який обговорював проект Конституції СPСP.
За роки перших п’ятирічок колективні господарства села економічно зміцніли. Помітно збільшилась кількість машин в артільному виробництві, підвищились врожаї зернових культур і овочів. Так, у 1937—1940 рр. колгоспи збирали в середньому з гектара зернових по 15,5 цнт, соняшнику — 11,88 цнт, цукрових буряків — 379 цнт. Господарства добилися значного підвищення продуктивності тваринництва, особливо збільшення надоїв молока.
У колгоспі ім. Чубаря валовий прибуток господарства становив у 1937 році 133 тис. крб., в 1938 — 202 тис. крб., в 1939 — 377 тис. крб., а в 1940 році — 382 тис. крб. На трудодень колгоспники Широкого одержували в середньому по 4,7 кг хліба та по 2 крб. 60 коп. грішми.
За успіхи, досягнуті в розвитку сільського господарства, кращі артілі й колгоспники Широкого були учасниками ВСГВ: у 1939 році — колгоспники «Крок вперед» і «Шлях до комуни», в 1940 році — артілі ім. Будьонного (голова Г. Т. Алхімов), «Надія» (головам. П. Горбач), свинар колгоспу «Перемога» А. І. Киричок, ланкова артілі «Крок вперед» М. Н. Манірко, свинарка колгоспу «Надія» Є. Г. Мороз та інші. Учасниками виставки на 1941 рік були затверджені колгоспи «Червоний гірник», «Надія», ім. Чубаря, а також велика група майстрів колгоспного виробництва: голова колгоспу «Червоний гірник» В. Г. Марциновський, ланкова артілі «Надія» О. П. Таран, завідуючий свинофермою колгоспу «Шлях до комуни» М. О. Курило, бригадир колгоспу ім. Будьонного Л. П. Шишка та інші.
Напередодні Великої Вітчизняної війни Широке перетворилось на заможне, впорядковане, культурне село. У 1936 році в ньому жило 13 650 чоловік. Тут з’явилося багато кам’яних критих черепицею будинків. Райцентр повністю електрифікували та радіофікували. Зросла кооперативна та державна торгівля — було побудовано 2 універсальні магазини міського типу, а також книжковий магазин.
У 1938 році Широке було віднесено до категорії селищ міського типу. В селищі працювали амбулаторія, лікарня, аптека. Великий авторитет мав лікар А. М. Павервит.
Неписьменність відійшла в минуле. Крім 4 початкових шкіл, тут були середня школа, зооветеринарний технікум. Культурно-освітню роботу серед трудівників селища проводили клуб, 2 бібліотеки і 8 хат-читалень. У 1936 році відкрився районний Будинок дітей колгоспників. На гастролі в Широке не раз приїздили Херсонський та Дніпропетровський українські драматичні театри. Драматичний колектив клубу під керівництвом С. Н. Ганенка ставив п’єси відомих радянських авторів.
З січня 1936 року в селі почала виходити районна газета «Прапор Леніна».
У перший день нападу німецько-фашистських орд на нашу країну в обстановці патріотичного піднесення відбувся багатолюдний мітинг трудящих Широкого, на якому секретар РК КП(б)У Г. М. Потураєв, бригадир тракторної бригади орденоносець Д. І. Буйвол та інші закликали жителів мобілізувати всі сили на відсіч ворогу. Мітинги відбулися також у колгоспах, на підприємствах та учбових закладах селища. В ці дні до Червоної Армії було мобілізовано близько 1200 чоловік.
Усього на фронтах Великої Вітчизняної війни воювало 1350 широківців, багато з них загинуло у боях за Вітчизну. Тільки орденами нагороджено 320 воїнів-широківців.
У 1941 році, коли лінія фронту наблизилась до Широкого, населення взяло активну участь в спорудженні оборонних рубежів.
16 серпня 1941 року вороги захопили Широке. Гітлерівці грабували колгоспи і жителів селища. Хліб, худобу, птицю відправляли до Німеччини. За роки окупації Широкого і району загинули від рук окупантів 1827 жителів, в т. ч. 358 дітей та підлітків; фашисти вивезли на каторгу до Німеччини 2490 юнаків, та дівчат, де з ними поводились, як з рабами. Так, В. Шишка писала батькам у Широке: «…Живемо «добре». Суп варять з капустою, а замість м’яса кидають черви… Українців, що носять «ОСТ», не лікують, говорять — «ви не маєте права хворіти». В листі В. Костика читаємо: «за три місяці ледве не здох… Побили так, що ні сісти, ні лягти… Мої руки прикуті ланцюгом до рук Грицька та Сергійка…»
Протягом вересня—жовтня 1941 року комуністи, на чолі з Г. М. Седнєвим, вчителем історії ремісничого училища рудника «Інгулець», створили на території Широківського та суміжних з ним Казанківського та Володимирівського районів Миколаївської області кілька партизанських груп, що складалися з 43 чол. Наприкінці 1941 року вони об’єдналися. В організації широківської групи брали участь агроном П. М. Погрібний, завгосп Широківського зооветтехнікуму Д. І. Доценко, зоотехнік комсомолець А. Є. Банков, інспектор районної ощадної каси I. С. Басенко, робітник А. Ф. Нагорний, колгоспник О. П. Будник та інші. Партизани проводили велику патріотичну роботу серед населення. Вони мали 3 радіоприймачі, ротатор та 2 друкарські машинки. Підпільники розмножували і поширювали зведення Радінформбюро, у своїх відозвах, листівках закликали жителів району боротися з окупантами, вселяли впевненість у неминучій перемозі над ворогом.
У грудні 1942 року був створений об’єднаний Широківський партизанський загін, до якого увійшли 7 партизанських груп Широківського району, 2 групи Казанківського та 3 — Володимирівського районів. Усього в загоні налічувалося 129 партизанів. Загін очолив Г. М. Седнєв.
Ядром партизанського загону були комуністи — 10 членів партії та 6 кандидатів1 2 і комсомольці (понад 20 чоловік).
В зв’язку з тим, що загін дислокувався у степовому краї, партизани діяли здебільшого дрібними групами вночі, а вдень переховувались у старих штольнях, підвалах, на горищах. У лютому 1943 року загін Седнєва завдав дошкульних ударів ворожим гарнізонам у селах Миколаївці, Троїцькому та Сафоновому, знищивши багато фашистів і захопивши трофеї.
У вересні 1943 року загін встановив зв’язок із військовою частиною особливого призначення. 1-го жовтня цього року в районі Широкого висадилась десантна група бійців Червоної Армії на чолі з комуністом П. К. Дремлюгою. Разом з нею партизани провели багато бойових операцій. 24—25 жовтня 1943 року група партизанів — 26 чоловік — на чолі з Г. М. Седнєвим і 6 парашутистів вчинили напад на німецький гарнізон у Рахманівці. Внаслідок дводенного бою було знищено 75 гітлерівців, 5 автомашин. Партизани захопили трофеї — 2 автомашини, 2 кулемети, 46 гвинтівок, багато боєприпасів. У цьому бою особливо відзначився П. К. Дремлюга. Проти широківських партизанів кинули великий загін карателів. Патріотам довелось відступити до Рахманівських каменоломень, під час штурму яких загинув як герой П. К. Дремлюга.
10 грудня 1943 року фашистам вдалося схопити тяжко пораненого командира загону Г. М. Седнєва. Після жорстоких катувань вони розстріляли безстрашного комуніста. На початку 1944 року активізували також боротьбу партизанські групи П. М. Погрібного, Д. І. Доценка, А. Ф. Нагорного, А. Є. Банкова. Наприкінці лютого того ж року вони подали допомогу наступаючим частинам Червоної Армії у визволенні Широкого і Широківського району.
29 лютого 1944 року після запеклих боїв 35-а і 57-а стрілецькі дивізії 3-го Українського фронту вступили в Широке. Першими до селища ввійшли розвідники 102-го гвардійського полку на чолі з старшим лейтенантом Кудрявцевим. Жителі селища радо вітали своїх визволителів. При відступі фашисти замінували всі шляхи до селища. Неоціниму допомогу нашим розвідникам подав старий житель Широкого Г. І. Помпик, який провів їх через мінне поле і вказав місце, де були закладені міни. Його нагородили медаллю «За відвагу».
В боях за визволення селища загинули 280 солдатів і офіцерів Червоної Армії. Вони поховані в братській могилі в центрі селища, на якій встановлано пам’ятник.
З перших же днів визволення відновили свою діяльність Широківський райком КП України (перший секретар М. П. Куляба), райвиконком (голова Ф. І. Калюжний), виконком селищної Ради (голова Д. І. Доценко), райком ЛКСМУ. Через тиждень після вигнання окупантів у Широкому було 11 комуністів. Розпочалась велика робота по відродженню господарства селища. Відступаючи, гітлерівці зірвали залізобетонний шосейний міст через Інгулець, зруйнували пивоварний та цегельний заводи, пограбували та зруйнували лікарню, школу, клуб, кінотеатр, бібліотеку та інше. За неповними даними окупанти завдали селищу збитків на суму близько 100 млн. карбованців.
Вже в березні 1944 року відкрилися школа, лікарня, аптека, магазини. Розпочали роботу промартіль «Перекоп» та райспоживспілка. В квітні випустили свою продукцію цегельний завод, райхарчкомбінат, кравецька майстерня та райпромкомбінат.
Навесні 1944 року були відроджені всі 8 артілей селища, але колгоспники змогли засіяти лише 60 проц. площ порівняно з довоєнним роком.
Влітку 1945 року до мирної праці почали повертатися демобілізовані воїни, які активно включилися у відбудову. З поверненням фронтовиків були зміцнені колгоспи, підприємства та установи райцентру кадрами. Так, головою колгоспу «Надія» був обраний комуніст-фронтовик М. П. Горбач, який працював на цій посаді ще до війни. Фронтовики поповнили ряди партійних організацій колгоспів.
В роки четвертої п’ятирічки усі артілі Широкого відновили довоєнні посівні площі. Серйозних успіхів домоглися господарства у відродженні громадського тваринництва. У селищі розгорнулось велике будівництво.
Було капітально відремонтовано близько 120 будинків колгоспників і зведено 167 нових житлових будинків, багато господарських приміщень.
Після укрупнення на землях широківських артілей у 1950 році було створено колгосп ім. Фрунзе, за яким закріпили 4619,9 га землі.
Господарство спеціалізувалось на вирощуванні зернових, розвитку м’ясо-молочного тваринництва, свинарства. Укрупнення сприяло організаційно-господарському зміцненню артілі, підвищенню врожайності, зміцненню тваринницької бази. Так, кількість великої рогатої худоби зросла на 1750 голів (у т. ч. 390 корів), свиней — на 4700, коней — на 122 порівняно з 1950 роком. Після реорганізації МТС колгосп ім. Фрунзе придбав понад 20 тракторів, 7 зернових комбайнів, 14 автомашин та багато іншої техніки.
Велику увагу розвиткові всіх галузей колгоспного виробництва приділяли партійна організація об’єднаного колгоспу, яка налічувала у 1951 році в своїх рядах 10 комуністів, правління колгоспу (голова О. Я. Копертех) та селищна Рада (голова — комуніст М. П. Горбач). На сесіях селищної Ради депутатів трудящих обговорювались питання про стан тваринництва, заготівлю кормів, підготовку тваринницьких ферм до зими тощо.
За роки семирічки значно зміцніла економічна база артілі. Вона має 38 тракторів, 14 комбайнів, понад 20 автомашин і багато іншої техніки. Артіль забезпечена кваліфікованими кадрами: тут працюють 2 агрономи з вищою освітою, 10 спеціалістів із середньою і 95 механізаторів. У 1965 році артіль придбала 11 дощувальних установок, які зрошують 720 га землі. Завдяки цьому навіть у засушливі роки хлібороби збирають високі врожаї зернових культур. Так, у 1967 році колгосп зібрав по 21,2 цнт з га на всій площі посіву.
Зростають і прибутки артілі. У 1967 році валовий прибуток господарства становив 755,3 тис. крб. Підвищилась продуктивність праці, вагомішим став трудодень колгоспників. У ювілейному 1967 році колгосп ім. Фрунзе перевиконав план продажу державі хліба, молока.
Велику допомогу колгоспу ім. Фрунзе подають шефи — колектив тресту «Кривбасзалізобетон». Тільки в 1966 році вони провели високовольтну лінію на польові стани.
Широкий попит у трудящих Дніпропетровської області має продукція Широківського заводу продовольчих товарів, створеного на базі колишнього райхарчкомбінату в 1959 році. Щороку збільшується випуск вина, овочевих консервів, олії та інших товарів, поліпшується їх якість.
У місцевому райміжколгоспбуді працюють 188 робітників, інженерно-технічних працівників і службовців. Силами цієї організації споруджено і відремонтовано десятки приміщень райцентру та колгоспу ім. Фрунзе.
Рік у рік збільшує випуск продукції колектив Широківського пивоварного заводу. Завод реконструйовано, він має найновіше обладнання. Тут виробляється більш ніж 500 тис. декалітрів пива на рік, у 20 разів більше, ніж в 1913 році.
Систематично перевиконують виробничі плани Широківський цех Криворізького ремонтно-монтажного комбінату торговельної техніки, Широківська інкубаційно-птахівнича станція (що діє з 1935 року). Працюють у селищі також комбінати комунальних підприємств та побутового обслуговування.
Переможці соціалістичного змагання в ювілейному році занесені на районну Дошку пошани. Це — Широківський пивоварний завод (директор заводу М. В. Зінченко, секретар парторганізації М. М. Ігнатченко), тракторист колгоспу ім. Фрунзе А. І. Ведмицький, маляр Широківського «Міжколгоспбуду» І. М. Решотка й ін. Про великі успіхи трудящих Широкого та району свідчить рішення комітету Виставки досягнень народного господарства CPСP затвердити район, учасником ВДНГ на 1967 рік та нагородження його Дипломом 2-го ступеня.
Невпинно зростає добробут населення Широкого, підвищується його культурний рівень, поліпшується побут. Телевізори, холодильники, пральні машини — все це вже не новина у квартирах робітників, службовців та колгоспників селища. У 1967 році вони мали 65 власних легкових автомобілів і близько 500 мотоциклів. За 1965—1967 рр. збудовано школу на 720 місць, комбінат побутового обслуговування та дитячий комбінат на 120 місць, універмаг, 2 кафе, 4-поверховий адміністративний будинок, спортивний зал.
У селищі добре налагоджена кооперативна торгівля. Зростає товарообіг. В 1967 році він становив 4 млн. карбованців.
Поліпшуються житлові умови трудящих Широкого. За післявоєнні роки зведено 720 добротних будинків.
Рік у рік збільшуються витрати на охорону здоров’я. У 1966 році вони становили 217,9 тис. крб. У поліклініці, лікарні на 50 ліжок, аптеці, жіночій та дитячій консультаціях працює 17 лікарів і 97 медпрацівників з середньою освітою.
У двох середніх (одна з яких — робітничої молоді) та двох восьмирічних школах селища навчається 2 тис. учнів і працює 137 учителів, з них понад 100 з вищою освітою. Педагоги К. Т. Батожок, Н. Г. Голуб, М. Л. Миценко та інші заслужили своєю працею особливу пошану.
За післявоєнні роки в Широкому закінчили середню школу 1050 чоловік. 270 жителів селища здобули вищу або середню спеціальну освіту. Колишніми випускниками широківських шкіл є народна артистка УРСР Н. П. Доценко, яка працює у Львівському театрі ім. Заньковецької, народний артист УРСР І. Г. Кобринський — головний режисер Дніпропетровського обласного театру ім. Т. Г. Шевченка, лауреат Державної премії.
У Широкому є кінотеатр. Будинок культури, при якому діє багато гуртків художньої самодіяльності. Славиться своєю майстерністю драматичний колектив, якому в 1964 році колегією Міністерства культури УРСР було присвоєно звання самодіяльного народного театру. Колектив з успіхом виступає не тільки в Широкому і багатьох селах району, але і в обласному центрі. Найбільший успіх мають у глядачів самодіяльні актори — вчитель Д. Книга, працівниця дитячих ясел А. Фоміна, працівник райспоживспілки М. Т. Швець, працівник районного Будинку культури Л. Книга, яка протягом 20 років на клубній сцені зіграла понад 50 ролей класичного та радянського репертуару.
Люблять трудівники селища книгу. Тут працюють районна, дитяча, 3 шкільні бібліотеки, а також бібліотеки при райкомі партії та в колгоспі ім. Фрунзе. В усіх бібліотеках налічується близько 66 тис. прим, політичної, сільськогосподарської, художньої та іншої літератури. Майже в кожному будинку є радіо, а понад 900 сімей мають телевізори. Про високу політичну активність і культуру жителів селища свідчить і те, що на кожну тисячу населення передплачується 950 прим, газет і журналів.
Керівну роль в усіх галузях життя селища відіграють первинні парторганізації, у яких налічується 294 комуністи. Партійні організації приділяють велику увагу масово-політичній роботі серед населення. Так, в мережі партійно-політичної освіти працює 5 шкіл основ марксизму-ленінізму, 3 політшколи, 6 теоретичних семінарів, 7 гуртків по вивченню історії КПРС. В них навчається близько 400 чоловік, в т. ч. 206 комуністів. Найбільш активну участь в лекційній роботі беруть вчителі А. М. Крамаренко та інші. Добре працює агітколектив колгоспу ім. Фрунзе, де кращими агітаторами є комуністи В. М. Михайленко, М. Ф. Волков, Г. В. Деникіна та інші.
У складі Широківської Ради депутатів трудящих 93 депутати, з них 30 робітників, 45 службовців, 18 колгоспників. Депутати — пенсіонер Л. Л. Добровольський, помічник санітарного лікаря санстанції А. К. Кращенко, домогосподарка О. Н. Адаменко та інші — беруть активну участь у роботі комісій Ради. Багато сил і енергії віддають громадській роботі старі комуністи, тепер пенсіонери Й. М. Журба, М. П. Горбач, яких не раз обирали до Ради. В центрі уваги виконкому виробниче і культурне життя селища. Багато зроблено по благоустрою. Лише в 1967 році прокладено 4 км тротуарів, 6,5 км водопроводу, освітлено центральні вулиці, збудовано готель на 100 місць, лазне-пральний комбінат тощо.
Своїми досягненнями у зміцненні економіки селища, дальшому піднесенні матеріального добробуту і культурного рівня трудящі Широкого завдячують Комуністичній партії, Радянській владі.
М. Я. ДИШЛОВ.