Новоолександрівка, Синельниківський район, Дніпропетровська область
Новоолександрівка — село, центр сільської Ради Синельниківського району. Розташована за 2 км на схід від станції Івківка Придніпровської залізниці, відстань до районного центру — 12 км. Сільраді підпорядковані також населені пункти: Бурханівка, Володимирівське, Гірки, Запорізьке, Надеждине, Панасівка, Петрівське, Третяківка, Троїцьке. Населення — 1193 чоловіка.
Виникнення Новоолександрівки тісно пов’язане з історією колгоспу ім. В. І. Леніна — одного з найстаріших колективних господарств нашої країни.
До Великої Жовтневої соціалістичної революції на безмежних просторах Кулундинського степу на Алтаї було кілька поселень колишніх жителів Катеринославської, Полтавської і Курської губерній, які тікали сюди від безземелля і злиднів. Та й тут не знаходили вони щастя. Кращі землі прибирали до своїх рук куркулі, не вистачало худоби, реманенту. Тільки після встановлення Радянської влади сільська біднота дістала змогу вільно господарювати на своїй землі. Провідною зіркою для неї стали мудрі поради В. І. Леніна про доцільність об’єднання у сільськогосподарські колективи. «Комуни, артільний обробіток, товариства селян,— вказував Ілліч,— ось де порятунок від невигід дрібного господарства, ось у чому засіб піднесення і поліпшення господарства, економії сил і боротьби з куркульством, дармоїдством і експлуатацією».
20 лютого 1920 року, вже після розгрому Колчака, переселенці-бідняки Камишанки, Чернявки, Вячеславки Славгородського повіту Омської губернії з ініціативи комуністів утворили сільськогосподарську артіль «Свобода», яка об’єднала спочатку 28 партизанських сімей. Активними організаторами артілі були О. М. Федоров (обраний згодом секретарем партійної організації), І. Г. Марченко, П. Ф. Коваленко, М. І. Прядко, С. Ю. Демидкін та інші. В лютому 1921 року до артілі приєдналися бідняки сіл Новотроїцького і Верхнього Незамаю. 14 лютого 1921 року відбулися загальні збори членів артілі, на яких було вирішено перевести її на статут комуни. Збори обрали раду комуни на чолі з комуністом Я. В. Жестовським. Син батрака Жестовський разом з родиною в 1908 році переселився з Катеринославщини на Алтай. Ще на військовій службі під час першої світової війни він зблизився з більшовиками. Повернувшись на Алтай, у 1918 році працював заступником голови Славгородського виконкому і завідуючим повітовим земельним відділом, а восени 1920 року Славгородський повітком послав його в село Новотроїцьке для організації сільського ревкому.
Рада комуни «Свобода», очолена Я. В. Жестовським, приступала до роботи в умовах величезних труднощів. Не було ні машин, ні тягла для обробітку землі. Комунари вирішили послати ходаків до В. І. Леніна з проханням допомогти комуні придбати трактор. На загальних зборах членів комуни ходаками обрали М. Г. Полошкова і Я. В. Жестовського. Разом з ними до Москви було відряджено техніка Славгородської електростанції І. П. Ремнякова. У листопаді 1921 року ходаки виїхали в Москву. Тільки в лютому прибули вони до столиці. 2 лютого 1922 року Жестовського запросили в Кремль. Тепло зустрів В. І. Ленін ходака з далекого Алтаю. За розпорядженням вождя комуні було виділено трактор. Вже наступного дня на Ярославському вокзалі І. П. Ремняков хазяйнував біля трактора. Обмерзлу льодом сімдесяти-п’ятисильну трофейну англійську машину вантажили на платформу.
У березні 1922 року посланці комунарів повернулись на станцію Славгород з трактором і рушили 120-кілометровим шляхом по степу до комуни «Свобода». Машина, небачена в цих краях, привернула увагу цілої округи. З усіх кінців степу з’їжджалися люди подивитися на дивного «сталевого коня». Крім трактора з запасними частинами до нього, 10-корпусного плуга, з Москви було ще привезено електромотор на 10 кіловат. У комуні засвітилася лампочка Ілліча. 1 травня 1922 року відбувся багатолюдний мітинг комунарів, у якому взяло участь понад тисячу селян навколишніх сіл. Трибуною для промовців був трактор — подарунок В. І. Леніна.
З часом ряди комунарів помітно зросли. А з України почали надходити листи — родичі й знайомі переселенців писали, як відбудовують вони сільське господарство після громадянської війни. Комунари вирішили послати до Харкова своїх представників, щоб переконатися, чи можна переїхати на Україну комуною. У травні 1923 року Я. В. Жестовський і Д. Д. Пономаренко, за дорученням членів комуни, вирушили в далеку дорогу.
Незабаром вони повідомили комунарів, що Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет дав дозвіл на переселення і виділив для них два колишні поміщицькі маєтки в Павлоградському повіті Катеринославської губернії.
Спочатку для підготовки житла і господарських приміщень на Україну приїхало 40 комунарів. Вони обрали хутір Ямівський на березі річки Нижньої Терси, за 12 км від Синельникового. Вирішено було назвати нове село Новоолександрівкою. В лютому 1924 року, навантаживши у 46 вагонів і на платформи все своє майно, решта комунарів виїхала на батьківщину. В комуні, яку після смерті В. І. Леніна названо його іменем, налічувалося тоді 367 чоловік. В першу ж весну комунари засіяли різними культурами 378 десятин землі та підготували 80 десятин чорного пару. В господарстві, крім трактора, було 58 коней, 4 воли, 12 корів, 7 телят і 82 свині.
На 1925 рік комуна мала понад тисячу десятин землі, 3 трактори, електростанцію, різні майстерні — слюсарну, токарну, столярну, ковальську, пошивочну, необхідну кількість робочої худоби й реманенту. В цей час вона об’єднувала, як доповідав на І Всеукраїнському з’їзді представників колгоспів делегат з’їзду голова комуни Я. В. Жестовський, більше 500 чоловік. Усі питання господарського і культурного життя комунарів вирішувалися загальними зборами і радою комуни. Про організацію праці в комуні, про життя і побут комунарів розповідала у своєму виступі на І Всеукраїнському з’їзді представників колгоспів й одна з перших комунарок М. Й. Галуненко.
В керівництві була зайнята мінімальна кількість людей. На різні роботи в господарстві члени комуни призначалися по черзі, строком на тиждень. На кожну ділянку господарства виділяли відповідального, який керував роботою і звітував про її наслідки.
Приклад у роботі подавали комуністи. У 1924 році партійна організація комуни налічувала 34 чоловіка.
39 юнаків і дівчат об’єднував комсомольський осередок.
Жили комунари у великих громадських будинках. В перші роки з житлом було дуже скрутно, доводилося селити по кілька сімей в одну кімнату.
Вже в 1927 році комуна одержала від Радянської держави 300 тис. крб. кредиту, в селі побудували двоповерхові житлові будинки. Одяг та взуття комунари одержували зі складів. Діти виховувались в яслах та дитбудинку.
Комуністи і комсомольці проводили чималу культурно-масову роботу на селі. В клубі комуни влаштовувались колективні читки газет, журналів; тут можна було послухати лекцію. До роботи в драматичному гуртку залучали навіть літніх комунарів. Керували гуртком М. Т; Кропива, О. М. Кропива, О. М. Прядко. Особливо популярними були вистави колективу «Синьої блузи». Керував «синьоблузниками» К. С. Могильов. З 1926 року в селі почали випускати стінгазету «Комунар», демонструвати кінофільми.
Зразу ж після переїзду з Алтаю комунари відкрили 4-річну школу. Керівником її став учитель, член комуни Ф. В. Кузнецов. У 1925 році для школи виділили окремий будинок. Тоді тут навчалося 80 учнів. Восени 1926 року вона стала семирічкою.
Багато уваги зміцненню комуни та вдосконаленню організації праці в ній приділяли ЦК КП(б)У й Уряд Радянської України. В 1927 році ці питання розглядалися Українським Радянським Урядом; в Харків спеціально виїздив голова комуни. Були впроваджені тверді норми виробітку і чекова система оплати.
В налагодженні господарства та впорядкуванні села велику допомогу комунарам подали робітники Дніпропетровського металургійного заводу ім. Г. І. Петровського, які в 1929 році стали шефами комуни. Вони передали комуні генератор, допомогли електрифікувати село. Комуна мала млин в Синельниковому та орендувала ще два млини в селах Юр’ївці і Чорноглазівці. Комунари побудували цегельний завод, олійницю, силосні споруди, пекарню. В 1930 році на честь свого 10-річчя комуна одержала від держави першу вантажну півторатонну автомашину.
Застосовуючи машинний обробіток землі і чистосортне насіння, дотримуючись правил агротехніки, сумлінно ставлячись до праці, комунари збирали по 60—80 пудів зерна з десятини в той час, як урожай зернових в одноосібних господарствах не перевищував 30 пудів. Зростала і продуктивність великої рогатої худоби: середній надій молока від фуражної корови в 1929—1930 рр. становив близько 2000 кг. Значна увага приділялася в комуні племінному тваринництву. Малопродуктивна худоба замінювалась породистою. Особливо славилася комунівська конеферма, організована й керована майстром племінного конярства А. А. Кузнецовим. У стайнях комуни налічувалося близько ста голів чистокровних орловських рисаків.
Розвинуте багатогалузеве господарство комуни, нова техніка, поліпшення побутових умов і зростання культурних запитів людей — все це викликало появу нових професій: трактористів, електриків, слюсарів, агрономів, лікарів, вчителів, зоотехніків, ветеринарів, садівників, городників, пасічників, кіномеханіків та інших. Ці професії опановували здебільшого самі комунари. Так, першим агрономом комуни став М. А. Топорков, трактористами — Ю. М. Терличенко, Г. Ф. Луцак, Ф. М. Прядко, П. І. Прядко, В. С. Демидкін, Д. М. Ховрич, Д. І. Ховрич. Необтяжені хатньою роботою, велику активність в господарській, громадській та культурно-масовій роботі виявляли жінки. О. Ф. Галуненко, У. Тарасова стали трактористками, шофером — О. І. Дудник.
В 1935 році комуна святкувала свій п’ятнадцятирічний ювілей. Це було велике колективне господарство, яке мало 4000 га землі, 1069 голів худоби, 70 коней-рисаків. В тому році комунари зібрали 9000 цнт зерна. Середній надій молока від фуражної корови становив 2750 кг. На трудодень комунари одержали по 6 кг зерна та 10 крб. грішми. На адресу ювілярів надійшло багато вітальних телеграм, одна з них — від голови Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Г. І. Петровського, який був частим і жаданим гостем комунарів. В день свята комуни в урочистій обстановці в селі відкрито пам’ятник В. І. Леніну. На цьому святі був присутній перший секретар Дніпропетровського обкому партії М. М. Хатаєвич.
З 1937 року комуну переведено на статут сільськогосподарської артілі. Була запроваджена нова система організації і оплати праці. Головною виробничою ланкою в рільництві стала бригада. За нею закріпили землю, машини, реманент, робочу худобу. Основою сталих норм виробітку став трудодень. Перехід на статут сільгоспартілі сприяв також кращому поєднанню громадських і особистих інтересів членів колгоспу. Колгоспникам наділяли присадибну землю. В їх господарствах з’явилася худоба і птиця. Багато членів артілі побудували власні хати.
За успіхи, досягнуті в розвитку соціалістичного сільського господарства, постановою Дніпропетровського облвиконкому та обкому КП(б) України колгосп ім. В. І. Леніна було занесено на обласну Дошку пошани.
У 1940 році колгосп повністю освоїв 3335 га орної землі, на якій працювало 12 тракторів і багато іншої сільськогосподарської техніки. Весняна сівба на ланах колгоспу в 1940 році тривала 10 днів, жнива — 25 днів, здачу хліба державі в кількості 33,5 тис. цнт завершено за 15 днів. Середній врожай становив 20 цнт з га. У просторих фермах колгоспу були побудовані силосні башти, підвісна канатна дорога для подавання кормів і вивезення гною, автопоїлки для худоби.
З 1939 року і до початку Великої Вітчизняної війни за високі досягнення в рільництві і тваринництві колгосп був незмінним учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. На середину 1941 року він мав 705 голів великої рогатої худоби, овець — 505 голів, свиней — 296, коней — 311.
В середньому від кожної фуражної корови тут одержували по 3,5 тис. кг молока.
Учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки була в 1939 році доярка Г. К. Марченко, яка надоїла від кожної корови по 3730 кг молока. Річні доходи колгоспу досягли тоді більш як 3,5 млн. карбованців.
Під керівництвом партійної організації розгорталося соціалістичне змагання. В 1935 році було 50 членів партії. Комсомольська організація колгоспу тоді ж об’єднувала 65 юнаків і дівчат. Багато комуністів і комсомольців села — колишніх комунарів, направили на роботу в інші колективні господарства, висунули на керівні посади в районні та обласні організації. Зокрема, колишній голова ради комуни Я. В. Жестовський в 1927 та 1928 рр. працював головою Юр’ївського, а потім Софіївського райвиконкомів, а пізніше директором радгоспу ім. Будьонного; Д. В. Кузнецова (голову комуни у 1927—1930 рр.) призначили директором Славгородської МТС, комунари І. Т. Стрюк, В. С. Демидкін, Ф. С. Міхно очолили колгоспи сусідніх сіл — (ім. Т. Г. Шевченка, «Червона долина», «Червоний партизан»).
Колгоспники брали активну участь у громадсько-політичному житті села і країни. Серед них було багато депутатів Горської сільської Ради, головою якої працював один з ветеранів комуни ім. В. І. Леніна К. П. Стороженко, а М. І. Прядка, який до 1937 року очолював комуну, обирався депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання. Успіхи новоолександрівських колгоспників були наочним свідченням величезних переваг колективних форм господарювання над дрібними, одноосібними. Колгосп відвідували делегації селян з усіх кінців Радянського Союзу. Довелося правлінню затвердити навіть спеціальну посаду екскурсовода. Колгосп відвідала група комуністів різних країн, слухачів курсів, організованих Виконкомом Комінтерну. Згадують колгоспники й приїзд до артілі письменників і поетів Ф. В. Гладкова, М. С. Голодного, В. П. Катаева, А. І. Шияна та бесіди з ними.
Гостям було на що подивитися. На місці хуторів і напівзруйнованих поміщицьких маєтків тут виросло нове впорядковане село. Колгоспні сім’ї жили у двоповерхових будинках. У кожній квартирі було електричне освітлення, парове опалення, радіо. Працювали їдальня, пекарня, лазня, побутові майстерні, дитячі ясла, пологовий будинок, ощадна каса.
Діти колгоспників навчалися в середній школі та зоотехнікумі, відкритому ще в 1931 році. За десятиріччя (1931—1941 рр.) агрономічну освіту здобули 26 чол., педагогічну — 38, вищу медичну — 22 чол., 85 чол. стали зоотехніками, 24 — ветеринарами.
В Новоолександрівці були зимовий і літній театри, де часто організовувалися концерти, вистави, читалися лекції і доповіді, демонструвалися кінофільми. В 1941 році закінчувалося будівництво нового театру — найбільшого і найкрасивішого в районі. Керівниками хору й танцювального колективу запрошувалися хормейстер і балетмейстер з обласного центру.
Тяжким випробуванням для новоолександрівських хліборобів, як і всього радянського народу, була Велика Вітчизняна війна. Воля, енергія, висока свідомість, великий життєвий досвід, виховані тривалим життям в колективі,— все це допомогло їм побороти труднощі. Наприкінці серпня 1941 року фронт наблизився до села. Вранці 26 серпня секретар партійної організації колгоспу В. Ф. Рожновський, повернувшись з райкому партії, відкрив збори. «Ворог вже близько,— говорив він,— колгоспне добро не можна віддавати загарбникам. Ми повинні негайно вирушити в дорогу». Голова правління Д. В. Кузнецов оголосив складений заздалегідь план евакуації. Вже наступного дня, залишивши рідні хати, на схід вирушили 262 колгоспники, які забрали з собою 458 голів великої рогатої худоби, 150 коней, 432 вівці, 148 свиней, вивезли цінний колгоспний реманент. 3000 кілометрів подолали вони, несучи у своєму серці непохитну віру в неминучу перемогу над фашизмом. Йшли через Дніпропетровську, Донецьку, Ростовську, Астраханську області, переправлялися через Дон, Волгу, Урал, перетинали сипучі піски Західного Казахстану, поки, нарешті, прибули до міста Уральська. Як зіницю ока берегли вони артільне добро, щодня здавали молоко дитячим установам, госпіталям, військовим частинам. В Казахстані відбулася зустріч колгоспників з письменником М. О. Шолоховим, який з сім’єю перебував у тих краях. М. О. Шолохов щиро подружився з ними і, коли прощався, сказав: «Встав би Ленін та подивився! Ніякі орди не поставлять нас на коліна… Оті ваш колектив маленький, але в ньому бачиш силу і міць усієї країни…».
2 жовтня 1941 року Новоолександрівку окупували німецько-фашистські загарбники. Для колгоспників, що не евакуювались, настали чорні дні неволі. Артіль була перетворена на т. зв. «громадське господарство № 80».
Будинки тих жителів села, які евакуювалися, захопили німці-колоністи та куркулі, що підтримували в усьому окупантів. В село приїздив також син поміщика Кнайба, який збирався заволодіти колишнім маєтком свого батька.
23 вересня 1943 року радянські війська визволили Новоолександрівку від німецько-фашистських загарбників. За рідне село бився з ворогом і один з його жителів І. М. Куліш. Ось як розповідала про це спеціальна листівка виїзної редакції газети «Комсомольская правда», що була випущена в 1945 році і присвячувалася 25-річчю колгоспу ім. В. І. Леніна: «Ніч перед боєм була темною і холодною. Йшов дрібний осінній дощ. Ще звечора командир частини віддав наказ піхотному підрозділу атакувати річку Терсу і в районі земель колгоспу ім. В. І. Леніна перерізати залізницю, яка зв’язує Крим з Україною.
В землянці автоматників було особливо пожвавлено. Вони згадували рідні місця, близьких і товаришів.
3 першим промінням сонця вдарили гармати, у фланг противнику зайшли автоматники. Запеклий бій за село тривав дві години. Іван Куліш і Василь Красников одними з перших увірвались на територію колгоспу.
— Бережись, німчура, господар прийшов додому,— крикнув Куліш і почав вибивати німців з горищ і підвалів. Опівдні наші війська вийшли до залізниці, продовжуючи гнати ворога».
На фронтах Великої Вітчизняної війни героїчно боролися з ненависним ворогом 211 колгоспників артілі ім. В. І. Леніна, в т. ч. 27 офіцерів, серед них полковники С. І. Марченко, В. І. Кравченко, І. І. Кравченко, І. Ф. Лобода та інші. 80 новоолександрівців загинули смертю хоробрих.
Після визволення Дніпропетровщини поступово поверталися колгоспники з евакуації в рідні місця. Від квітучого села залишилися страшні руїни. Господарству було заподіяно збитків на суму майже 36 млн. карбованців.
В колгоспному господарстві налічувалося всього 28 голів рогатої худоби (в т. ч. 2 корови), 60 свиней, 239 шт. птиці. Не вистачало тягла, машин. Держава виділила колгоспові позику. Руку братньої допомоги подали трудівникам села колгоспники артілі ім. Жовтневої революції Гуржанського району Грузинської РСР, з якими колгосп ім. В. І. Леніна змагався ще до війни.
У відповідь на заклик Комуністичної партії — в найкоротший строк ліквідувати тяжкі наслідки господарювання німецько-фашистських окупантів — колгоспники села на початку 1944 року з ініціативи комсомольської організації, яку очолювала М. Макущок, передали у фонд відбудови колгоспу 3800 зароблених трудоднів, 17 850 крб., 19 телят, 18 поросят, 250 шт. птиці, 68 цнт насіння. Вони звернулися до хліборобів усієї України з закликом наслідувати їхній приклад. Ця ініціатива була гаряче підтримана колгоспниками всієї Дніпропетровщини, а потім і республіки. Її схвалили Дніпропетровський обком КП (б) України і ЦК ЛКСМУ.
Самовіддано відбудовували хлібороби артілі зруйноване господарство. Вже 1944 рік приніс перші успіхи. В артілі було 4 племінні ферми, птахоферма, пасіка на 200 вуликів, риборозплідник. З евакуації пригнали 370 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 160 корів. Середній удій молока від фуражної корови становив 1150 кг, ферми дали колгоспу прибутку в 250 тис. карбованців.
Ще кращих показників було досягнуто в 1945 році. Під час святкування 25-річчя колгоспу відзначили велику групу рільників, тваринників, механізаторів. У їх числі були доярка О. С. Жестовська, яка від кожної корови своєї групи надоїла по 2000 кг молока, телятниця Г. Ф. Панащенко, що виростила 35 телят при середньому щоденному збільшенні ваги на 720 грамів, пташниця Н. П. Коваленко, яка виконала план розведення птиці на 200 проц. і багато інших. Знатна доярка колгоспу Г. К. Марченко за свою багаторічну роботу здобула щиру повагу і визнання не тільки у своєму колгоспі, а й за його межами. Її обрали депутатом Верховної Ради СРСР 2-го скликання.
Похід за відродження колгоспу очолювала партійна організація, яка налічувала в своїх рядах 29 чоловік. Комуністи працювали на всіх вирішальних ділянках виробництва. Секретарем парторганізації був тоді В. Ф. Рожновський. В 1946 році комуністи запропонували скласти п’ятирічний план відбудови і розвитку артілі. Колгоспники палко підтримали ініціативу партійної організації. З допомогою вчених Дніпропетровського сільськогосподарського інституту такий план було складено. Це була розгорнута програма відбудови й піднесення господарства на базі найновіших досягнень науки. Виконуючи цей план, колгосп домігся значних успіхів. Довоєнну площу орної землі він повинен був освоїти в 1948 році, а розв’язав це завдання на рік раніше. В 1947 році державі було здано 85 тис. пудів зерна, на 5320 пудів більше, ніж у 1940 році. Достроково було завершено поставки молока і виконано план розвитку тваринництва.
В 1952 році грошові прибутки колгоспу зросли в 3,6 раза проти 1949 року (з 674 тис. крб. до 2739 тис. крб.). Значних успіхів досягли тваринники — ферма великої рогатої худоби була нагороджена медаллю Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки колгосп був і в 1954 та 1955 роках. У 1956 році врожай зернових становив тут в середньому 26,7 цнт з га; від фуражної корови було надоєно по 3113 кг молока, від кожної свиноматки одержали по 19,8 поросяти. Грошові прибутки становили 6919 тис. карбованців. На трудодень колгоспники одержали 4,5 кг хліба і 13 крб. грошей. Крім того, їм видавали соняшник, фрукти, мед, а тваринникам — додаткову оплату молоком, м’ясом. Колгосп і свинотоварна ферма були нагороджені медалями Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Кращий комбайнер С. Г. Косожид був удостоєний ордена Леніна, ланкові рільничих бригад — К. П. Смирнова та М. П. Кузьміна — ордена Трудового Червоного Прапора.
Кожен рік колгосп нарощував успіхи. Нині це велике багатогалузеве господарство. Воно має 7538,6 га землі, з якої ріллі 5458,1 га. На полях артілі працює 38 тракторів, 29 комбайнів, 23 автомашини, безліч інших сільськогосподарських машин. На фермах колгоспу — 3583 голови великої рогатої худоби (в т. ч. 1292 корови), багато свиней, овець, курей, велика пасіка. У 1958—1964 рр. урожайність зернових культур тут становила в середньому 20—25 цнт з гектара. Поголів’я великої рогатої худоби збільшилось від 2298 до 3387 голів в 1964 році; виробництво молока — від 213 до 329 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь. Загальні прибутки колгоспу зросли від 915 тис. крб. в 1958 році до 1435 крб. в 1964 році. Славиться артіль зразково поставленим рибним господарством, що дає їй значні прибутки. Розведенням коропів у ставках тут займаються вже давно. Під ставками зайнято 70 га, створено спускні ставки, які обладнані зразковими водоспускними спорудами. В колгоспі є риборозплідник з нерестовою та зимувальною площею.
Партія і уряд високо оцінили самовіддану працю колгоспників. В 1958 році знатні свинарки М. І. Лісовська й О. В. Сєрік були нагороджені орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора — голова колгоспу, депутат Верховної Ради СРСР І. М. Коваленко і доярка Н. П. Сарамуд, орденом «Знак Пошани» — доярки 3. Т. Дудник, Н. І. Куліш, медалями — бригадир К. Є. Коваленко, старший зоотехнік В. Ф. Кузнецова, доярка Н. Ф. Бральчук.
Рішення березневого 1965 року Пленуму ЦК КПРС відкрили широкий простір для розвитку всіх галузей колгоспного виробництва. Новий порядок планування, підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, вагомі матеріальні стимули — все це сприяло піднесенню активності колгоспників, пробудило їх творчу ініціативу. Ширше розгорнулося соціалістичне змагання. Застрільниками його стали ударники комуністичної праці, яких у колгоспі 42 чоловіки.
У 1965 році за несприятливих погодних умов хлібороби села з кожного гектара зібрали по 19,7 цнт зернових. Колгосп достроково виконав план продажу зерна державі. Лише озимої пшениці було відправлено в державні засіки понад 22 тис. цнт. Непогано вродили також гречка, соняшник, цукрові буряки, картопля, фрукти. Колгосп продав державі 8100 тонн соняшнику, 4000 тонн цукрових буряків, 420 тонн різних фруктів.
Тваринники набагато раніше строку виконали річні плани но відтворенню поголів’я худоби і виробництву молока, м’яса, яєць та іншої продукції. На 100 га сільськогосподарських угідь в колгоспі вироблено 418,6 цнт молока, 41,8 цнт — м’яса, в т. ч. свинини — 21 цнт; яєць на 100 га зернових — близько 17 тис. штук.
Одним із важливих резервів підвищення продуктивності тваринництва було поліпшення племінного господарства. В 1965 році артіль мала 622 голови племінної великої рогатої худоби. Створювалося племінне поголів’я також на свинотоварній та птахівничій фермах.
У спіхи в зростанні господарства колгоспу — результат сумлінної праці сільських трудівників. Багато творчої енергії, справді комуністичного ставлення до праці проявила молода комуністка Л. І. Постольник, яка одержала від кожної свиноматки своєї групи по 27,9 поросяти. Її ім’я було занесено на Дошку пошани в числі багатьох славних імен Дніпропетровщини. Високого приплоду домоглись також свинарки Р. Ф. Жестовська, М. І. Лісовська, Н. Д. Панащенко. Комсомолка М. Д. Гречка, одна з перших в артілі тритисячниць, надоїла від кожної корови своєї групи по 3050 кг молока. ЦК комсомолу України преміював її путівкою в одну з кращих кримських здравниць. Чудовими показниками закінчили 1965 рік пташниці О. І. Дудник, О. М. Халепіна і О. Г. Аксютіна. Вони одержали 523,6 тис. яєць при плані 320 тисяч.
Колективу молочно-товарної ферми 4-ї комплексної бригади, що складається переважно з молоді, за забезпечення високої продуктивності худоби одному з перших в районі присуджено звання бригади комуністичної праці та вручено перехідний Червоний прапор. Добре працюють комсомольці комплексно-механізованих ланок. Ланка Анатолія Кононенка за успіхи в соціалістичному змаганні молодих кукурудзоводів області нагороджена Почесною грамотою обкому ЛКСМУ. Зразки високопродуктивної праці подають комсомольські механізатори А. П. Михайлютенко, П. П. Тишковець, М. Ю. Дмитрієв, члени комсомольсько-молодіжної ланки, якою керує А. Т. Панащенко. Високих надоїв молока добивались щороку молоді доярки К. А. Гармаш, Н. І. Федько, Н. Ф. Бральчук, К. П. Савіна.
В 1966 році колгоспники села, успішно перетворюючи в життя накреслення XXIII з’їзду КПРС, добилися нових успіхів у розвитку свого господарства. Значно збільшилось виробництво зерна, продуктів тваринництва, зросли прибутки колгоспу і колгоспників. Валовий збір зерна становив близько 69 тис. цнт (на 11 000 цнт більший від запланованого), середній урожай з га — 25,6 цнт, озимої пшениці — 28 цнт. Найвищий урожай виростила комплексна бригада, очолювана В. О. Машкіним, яка зібрала з гектара пересічно по 26,4 цнт зернових, а озимої пшениці — по 29,3 центнера.
Тваринники колгоспу в тому ж році від кожної фуражної корови одержали по 2475 кг (проти плану 2200 кг) молока; від кожної свиноматки — по 19,9 поросяти, по 431 цнт молока і 42 цнт м’яса в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь.
Перевиконано державний план закупівлі продуктів тваринництва: молока на 120 проц., м’яса — 110 процентів. Грошові прибутки колгоспу становили понад 2 млн. крб., на 378 тис. більше проти минулого року.
17 передовиків колгоспу було нагороджено орденами і медалями, в т. ч. орденом Леніна — ланкового А. П. Кононенка, орденом Трудового Червоного Прапора — бригадира В. О. Машкіна, свинарку Л. І. Постольник та ін. Колгосп було занесено на районну та обласну Дошки пошани. За багаторічні успіхи в розвитку громадського господарства Президія Верховної Ради Української РСР нагородила його Почесною грамотою.
Самовіддано трудились колгоспники села в 1967 році. Вони зібрали з площі 2735 га по 20,8 цнт зерна, в т. ч. озимої пшениці — по 20,9 цнт, проса —по 21,1 цнт, кукурудзи в зерні — по 23 центнера. Значних успіхів досягли і тваринники.
За успіхи у виконанні соціалістичних зобов’язань, взятих на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, колгосп було нагороджено пам’ятним прапором райкому КП України і виконкому районної Ради депутатів трудящих і занесено до районної Книги пошани.
Напередодні 50-річчя Великого Жовтня багато колгоспників артілі ім. В. І. Леніна було відзначено урядовими нагородами. За активну участь у Великій Жовтневій соціалістичній революції і громадянській війні Президія Верховної Ради СРСР нагородила ветеранів колгоспу С. М. Панащенка — орденом Червоної Зірки, С. С. Коваленка медаллю «За відвагу», М. І. Прядка — медаллю «За трудову доблесть».
В авангарді боротьби за піднесення господарства йдуть комуністи. Партійна організація колгоспу налічує 75 чоловік. Активним помічником комуністів є комсомольська організація, що об’єднує у своїх рядах 46 юнаків і дівчат.
В 1965 році в колгоспі створена профспілкова організація. В її складі 125 чоловік. В основному це механізатори, шофери та інші спеціалісти сільського господарства.
Велику організаторську та виховну роботу серед жителів села проводить сільська Рада. Через сільську Раду та її постійні комісії все більше трудівників села включається в громадську роботу, в управління різними галузями господарського і культурного будівництва. На сесіях сільської Ради та засіданнях її виконкому регулярно розглядаються питання про виконання і підсумки соціалістичних зобов’язань колгоспу, заслуховуються звіти голови колгоспу, бригадирів комплексних бригад та завідуючих фермами про стан справ на доручених їм ділянках виробництва, обговорюються питання поліпшення благоустрою села, культурно-побутового обслуговування тощо.
Праця трудівників села високо оплачується. Середньомісячний заробіток тваринників у 1967 році становив 140—150 карбованців. Заможно, культурно живуть селяни. За своїм зовнішнім виглядом село дедалі більше скидається на містечко. На обох берегах великих ставків височать громадські будівлі, добротні будинки колгоспників. За останні роки в селі з’явилися нові красиві вулиці — Ленінська і Жовтнева. Великий парк, садки створюють красиве зелене обрамлення.
Село повністю електрифіковане і радіофіковане. На головних його вулицях діє водопровід, встановлено водорозбірні колонки. Близько 300 сімей трудівників мають телевізори, 40 родин користуються газовими плитками, більш як 100 членів артілі мають мотоцикли. Багато колгоспників щороку відпочивають у здравницях країни, молодь провадить свої відпустки у туристських походах.
Діти колгоспників навчаються в середній школі. Вихованці школи працюють у різних кінцях нашої країни. Інженером залізничного транспорту став 3. В. Євсєєв, заслуженим діячем мистецтв — вихованець школи М. В. Машкін. Інженер-хімік В. В. Гавага працював на будівництві Бхілайського металургійного заводу в Індії. Багато учнів після закінчення школи залишилися в рідному колгоспі. Після шкільної парти сіли за кермо трактора В. Халепін і В. Тарновський, став садівником В. Івашина. Багато недавніх десятикласниць працює на тваринницьких фермах, виховательками в дитячих яслах. Закінчили вузи і повернулись у свою артіль вихованці школи — інженер В. Майборода, зоотехнік В. Віхтюк, економіст О. Рибченко. Вчителями в школі працюють ті, хто виріс і навчався тут: Л. К. Ройко, Н. С. Віхтюк, Ю. І. Галушко, М. І. Медведева, І. Ф. Галуненко.
У селі є клуб, бібліотека. У 1960 році тут відкрито музей історії колгоспу ім. В. І. Леніна. Понад 700 його експонатів відображають великий і героїчний шлях, що пройшла артіль, наочно показують, як з невеликої комуни, заснованої на далекій алтайській землі, вона перетворилась на високорозвинуте багатогалузеве господарство. До ради музею входять переважно ветерани колгоспу та екскурсоводи з числа учнів — членів історико-краєзнавчого гуртка середньої школи. В музеї вже побувало понад 10 тис. чоловік.
Колгоспники передплачують 1830 прим, газет і журналів. Регулярно виходить колгоспна газета «Ленінським шляхом» тиражем в 600 примірників.
Велику роботу по пропаганді політичних та наукових знань серед жителів Новоолександрівки проводить лекторська група районної організації товариства «Знання», яка налічує 21 чоловіка.
У громадсько-політичному житті села значну роль відіграє радіогазета «Колос». Працюють у редколегії активісти села на громадських засадах. їх очолює заступник секретаря парткому 3. Г. Топоркова. «Колос» висвітлює життя первинних партійних і комсомольських організацій, навчання комуністів і колгоспного активу, досвід передовиків колгоспного виробництва. Багато уваги приділяється культурі й побуту, питанням виховання підростаючого покоління.
У лютому 1968 року колгоспу минуло 48 років. З гордістю оглядають колишні комунари і їхні нащадки пройдений шлях. На нові звершення їх запалює немеркнучий образ великого Леніна, 100-річчя з дня народження якого колгоспники села готуються зустріти новими трудовими перемогами.
І. Ф. ГАЛУНЕНКО, І. Г. САЯПИН.