Роздори, Синельниківський район, Дніпропетровська область
Роздори — селище міського типу, центр селищної Ради, якій підпорядковані також населені пункти: Гострий Камінь, Запоріжжя-Глудувате, Зелений Гай, Мар’ївка, Нововознесенка, Новоіларіонівське, Писарівка, Пристінь, Радянське, Роздолля. Розташовані по обидва боки річки Нижньої Терси, за 16 км від районного центру — міста Синельникового. Через селище проходить залізнична лінія Дніпропетровськ—Донецьк. Населення — 2407 чоловік.
Навколо селища ще в 1899 році були відкриті поклади каоліну, з інших корисних копалин є гравій, товща шару якого подекуди досягає по річці Нижній Терсі 12 метрів.
У 1778 році надвірний радник М. І. Карабин одержав у дар від Катерини II 6000 десятин землі, на яких були розкидані поодинокі зимівники і хутірки колишніх запорізьких козаків. Тут він заснував села Карабинівку та Роздори, оселивши поряд з вільними козаками своїх кріпаків. Згодом села були об’єднані в слободу Роздори. Головним заняттям її мешканців було землеробство, побічним — дрібне ремесло для власних потреб. «Селяни працюють в полі,— вказувалось в економічних примітках до Генерального межування,— а крім того займаються рукоділлям, прядуть льон, коноплі, вовну, тчуть полотно, сукна, з яких шиють одяг».
Після того, як у 1783 році на Лівобережній Україні було проведено першу ревізію, кріпаками стала більшість жителів села. Напередодні реформи 1861 року у користуванні населення Роздорів було 1284 десятини придатної землі (в середньому на ревізьку душу припадало 3,25 десятини). Але цю землю обробити було дуже важко, бо селяни зовсім не-мали коней, а волів — лише 30. Тимчасом поміщикам і церкві тут належали 4663 десятини придатної землі, величезні пасовища і гурти робочої худоби.
Внаслідок реформи трудівники села були вкрай пограбовані. Більшість із них одержала земельні наділи по десятині на душу. Довелося селянам, як і раніше, гнути спину на поміщицьких ланах і водночас сплачувати викупи за свої мізерні ділянки.
Поміщицьким маєтком у Роздорах управляли прикажчики. Господарство спеціалізувалось на розведенні тонкорунних овець і коней для потреб армії. Чималий прибуток давав винокурний завод, на якому працювали селяни Роздорів. Збагаченню поміщика сприяло і будівництво на його землях залізниці, що почалося в 1881 році. Залізнична вітка Синельникове — Ясинувата, яка з’єднувала Катеринославщину з Донбасом, була прокладена у травні 1884 року. Вона відіграла значну роль у розвитку села. Біля нього була збудована залізнична станція, навколо якої виросли амбари і склади. З станції щорічно відправляли і приймали близько пів-мільйона пудів різноманітних вантажів, здебільшого сільськогосподарської продукції.
На 80-і рр. XIX століття з 23 913 десятин землі, яку мала Роздорська волость, 22 417 десятин належало приватним власникам, здебільшого поміщикам, і тільки 1341 десятина селянським громадам. Малоземелля змушувало селян орендувати поміщицьку землю на кабальних умовах або йти в найми. Влітку наймити працювали 18 і навіть 20 годин. За весь сезон сільськогосподарському робітникові на хазяйських харчах платили від 50 до 120 крб., а робітниці — від 30 до 75 крб. на рік. Чабани і пастухи тулилися в землянках. Справжнім лихом для них були численні інфекційні захворювання, особливо бруцельоз, що передавався через овець.
Жили селяни в хатинах, критих соломою, без підлог, топили печі соломою і бур’яном. Одяг виготовляли самі — з льону, конопель і овечої вовни.
Економічна криза на початку XX століття, що призвела до різкого спаду цін на сільськогосподарські продукти, спричинила масове зубожіння і розорення основної маси трудящого селянства. Тяжко позначилася на житті селян і російсько-японська війна. Під час революції 1905—1907 рр. залізничники станції взяли участь у загальному страйку робітників і службовців Катерининської залізниці. На станції відбувалися збори і мітинги. Був налагоджений зв’язок з страйковим комітетом залізниці. Поліція спробувала вдатися до репресій, але їй чинили організований опір. Група робітників на чолі з залізничником Г. В. Руденком роззброїла урядника і розігнала жандармів.
Події на залізниці мали великий вплив і на трудящих села. Сільський сход, на якому виступив представник Катеринославської Ради робітничих депутатів, прийняв постанову, в якій говорилося про солідарність громади Роздорської волості з повсталими робітниками і подання їм підтримки. Було обрано делегацію селян для встановлення зв’язку з робітниками Луганська, де почалось тоді збройне повстання. Проте, обрана переважно із заможних селян, делегація діяла нерішуче. Лише під тиском громади вона нарешті виїхала в Донбас, але на станції Просяна її перехопили козаки.
А тимчасом, на вимогу поміщиці, в село вступили козаки і взяли маєток під охорону. 6 січня 1906 року почалися арешти. Заарештовано було понад 100 чоловік, у т. ч. і учасників волосного сходу та робітника-залізничника Г. В. Руденка, якого відправили до Павлоградської тюрми. Для втихомирення «бунтівників» у селі розмістили поліцію з приставом і кінними вартовими, на станції постійно чергував жандарм.
Столипінська аграрна реформа прискорила процес класового розшарування на селі. Вже на 1908 рік сільська община остаточно розпалась. З 83 дворів, в користуванні яких було до цього 224,48 десятини землі, вийшли з общини 78 дворів, за якими закріпили 219 десятин. Більшість з них незабаром продали свої наділи або частину їх. В той час, як основна маса селян розорялася, 9 куркульських господарств мали 935,78 десятини землі. На один двір у Роздорах в середньому припадало 2,8 десятини землі, тоді як місцевий поміщик мав близько 5 тисяч, а куркульські господарства — по 104 десятини землі. Злидні примушували бідняків іти в найми до поміщика і куркулів. Почастішали страйки сільськогосподарських робітників, які вимагали збільшення заробітків, поліпшення харчування, відмовлялися працювати вночі. В 1910 році були підпалені поміщицькі стайні та кошари.
Тримати в покорі людей, нещадно їх експлуатувати поміщикові допомагали церковники, які були не лише «ідейними» пособниками багатіїв, а й самі експлуатували селян. Церкві належало 126 десятин землі, а її річні прибутки становили в середньому 3500 карбованців. Жорстоко визискували селян також торгівці — в 1910 році на селі було 10 крамниць, власники яких наживалися за рахунок трудящих.
«Лікувалися» селяни у знахарів або їздили за медичною допомогою в повітове місто Павлоград. В 1906 році в Роздорах було відкрито лікарню, в якій працювали фельдшер і акушерка. Такий медперсонал не міг забезпечити медичним обслуговуванням усе населення (тут жило тоді понад 900 чоловік), і доводилося здебільшого як і раніше, звертатися до знахарів.
У 1884 році в селі відкрили церковнопарафіальну школу. В 1897/1898 навчальному році в ній навчалося 13 хлопчиків і 2 дівчинки.
Перед імперіалістичною війною в 1914 році в однокласному земському училищі з 4 відділеннями і церковнопарафіальній школі навчалося 86 учнів, працювало 2 вчителі. Уже в перший рік війни школу залишила половина дітей. Одні замінили в господарствах узятих на фронт батьків, інші не мали взуття та одягу. Навчались лише діти крамарів, куркулів та службовців станції.
В роки війни більшість селянських господарств, втративши основну робочу силу, зовсім занепали. Посіви зернових скоротилися наполовину. Незасіяні поля поросли бур’яном. Врожайність знизилася до 6—7 цнт з гектара.
Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року і повалення самодержавства викликали хвилю революційного піднесення в селах повіту. Посилилася боротьба селян проти поміщиків. Жителі Роздорської волості на своїй сходці постановили домогтися, щоб оплата за десятину землі, орендованої у місцевого поміщика, не перевищувала 6 крб. Проте губернський комісар, до якого звернувся поміщик із скаргою, скасував це рішення.
Замість волосного правління селяни обрали Раду селянських депутатів, а з її складу — волосний виконавчий комітет. Але у виконком волосної Ради потрапили майже виключно куркулі та крамарі. Очолив його учитель місцевої школи меншовик І. Ф. Председателєв. Сталося це тому, що в селі, крім стариків та інвалідів, лишилися тільки ті, хто міг відкупитися від призову до царської армії.
У жовтні 1917 року есеро-меншовицький волосний виконком скликав мітинг
3 метою схвалити рішення про довір’я Тимчасовому урядові. Та сталася несподіванна для угодовців. На мітингу з яскравою промовою виступив солдат-фронтовик М. А. Панченко. Він доводив селянам, що в Росії є лише одна партія, яка справді бореться за мир, землю і свободу— партія більшовиків на чолі з В. І. Леніним. Селяни більшістю голосів висловили недовір’я Тимчасовому урядові, а співчуваючого партії більшовиків М. А. Панченка обрали до складу волосної Ради і доручили йому очолити земельний комітет. Всупереч розпорядженням волосного виконкому, земельний комітет приступив до розподілу поміщицьких земель.
Особливо активно почала діяти сільська біднота, коли в село надійшли звістки про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. 24 грудня 1917 року з Синельникового на станцію Роздори прибув залізничний состав із загоном червоногвардійців та матросів. У селі тоді ж відбувся мітинг, на якому було проголошено встановлення Радянської влади і обрано ревком. Члени меншовицько-есерівського волосного виконкому склали свої повноваження, але продовжували провокаційну агітацію серед селян. Саме цим і пояснюється той факт, що головою ревкому спершу був обраний заможний селянин А. Мірошник і тільки через місяць — М. А. Панченко. Під керівництвом цього енергійного керівника сільської бідноти протягом двох тижнів закінчився розподіл між селянами поміщицької худоби, сільськогосподарського реманенту, посівного матеріалу, а на початку березня 1918 року почали розподіляти поміщицьку землю.
Коли село захопили німецькі окупанти, багато селян захищали Радянську владу у партизанських загонах. Зокрема у загоні, що діяв у волості, боролися М. А. Панченко, який очолював його, волосний військком І. І. Зимогляд, І. Ю. Недвига, М. О. Подольний і інші. В листопаді 1918 року на станції Роздори партизани захопили німецький ешелон з продовольством і зброєю. Раптовими нападами вони громили також дрібні петлюрівські гарнізони і пости, розташовані в навколишніх селах та хуторах.
В січні 1919 року вся залізнична лінія Синельникове—Чаплине була очищена від петлюрівців регулярними частинами Червоної Армії під командуванням П. Ю. Дибенка та партизансько-повстанськими загонами.
Німецькі окупанти, гетьманці, петлюрівці, каральні загони поміщиків і різні банди пограбували багатьох жителів села. Кращі землі захопили куркулі. Після розгрому петлюрівців довелося знову переглядати землекористування. З поміщицьких економій забирали реманент, худобу і розподіляли серед селян. І цей період мирного радянського будівництва тривав недовго. На початку червня 1919 року в зв’язку з наближенням денікінців трудящі села постачали для Червоної Армії коней, продовольство. Тоді пішли в Червону Армію син пічника Іван Іванов, син робітника вагоноремонтних майстерень М. Діденко, сини селян-бідняків С. Перелига, Данило і Костянтин Педани. Обидва брати загинули в боях за Радянську владу 1 2.
Після загарбання села денікінцями населення допомагало повстансько-партизанським загонам Лозово-Синельниківського району. В листопаді 1919 року повстанці зайняли усі пункти залізничної магістралі між вузловими станціями Синельникове і Лозова. Недалеко від Роздорів вони захопили багато зброї та військового спорядження, в т. ч. 2 гармати і 40 артилерійських снарядів.
Наприкінці 1919 року денікінці, зазнаючи поразок, відступили на Донбас. З січня, після дев’ятимісячної перерви, в Роздорах почав діяти волосний виконавчий комітет. У селах і волості влітку 1920 року були створені комітети незаможних селян. Головою Роздорського волкомнезаму обрали бідняка Ф. Федуна. Але нормальній діяльності радянських та громадських органів заважали безперервні напади на село петлюрівців, махновців та інших банд.
У вересні 1920 року район Синельникового був місцем запеклих боїв з врангелівцями, які рвалися в Донбас. Завдяки вчасно вжитим контрзаходам частини Червоної Армії ліквідували прорив білогвардійців і 23 вересня 1920 року вигнали їх звідти, закривши шлях на Донбас і Катеринослав г.
В перші роки після закінчення громадянської війни становище в селі було дуже тяжким. На фронтах та від інфекційних захворювань і голоду загинула майже четверта частина населення. У неврожайний 1921 рік жителі села не мали найнеобхіднішого.
Волосний комуністичний осередок, створений в лютому 1921 року, очолив боротьбу селян за ліквідацію господарської розрухи. На 1 грудня 1921 року Роздорський партосередок налічував 9 членів партії і 2 кандидати. Він вживав енергійних заходів до налагодження організаційно-партійної і виховної роботи серед селян.
Ще в 1920 році в селі утворилась комсомольська організація, куди входило 9 комсомольців; на травень 1922 року організація зросла до 23 чоловік.
Комуністи, комсомольці, члени волвиконкому, комнезам, численний сільський актив вишукували продовольчі ресурси, організовували громадське харчування. В Роздорській волості, в т. ч. і Роздорах, вони відкрили 7 продовольчих пунктів, які обслуговували 2 тисячі голодуючих 4, а для дітей — дитячий будинок.
Проводилась велика робота по підготовці посівних кампаній: виявлялись насінні ресурси, впорядковувалось землекористування. Із державних фондів селяни одержали 2956 пудів посівного матеріалу.
Швидкій відбудові села сприяв добрий урожай 1922 року. Цього ж року було створено кредитне товариство, через яке держава подала велику допомогу селянам. Сільське споживче товариство відігравало велику роль у зміцненні зв’язків трудящих села з робітниками.
Почала працювати сільська трирічна школа, в якій навчалося спершу 76 учнів. Уже в 1923 році майже всі діти 9—12 років були охоплені навчанням. У розпорядження школи передали колишній будинок волосної управи. Тоді ж організували в селі відділення Центрального інституту праці, в якому за короткий час було підготовлено десятки слюсарів, токарів, ковалів, пічників, штукатурів, теслярів.
З 1925 року в селі працювало 6 пунктів по ліквідації неписьменності, в яких майже все доросле населення навчалося грамоти. Активну участь у ліквідації неписьменності брали місцеві вчителі М. С. Русняк і Й. Л. Гусак.
Навесні 1925 року при школі була створена піонерська організація, яка на першотравневому мітингу присягла бути гідною зміною Комуністичної партії. В цьому ж році школі передали колишній будинок управителя поміщицького маєтку. Розширення шкільного приміщення дало можливість у 1927 році відкрити семирічку.
На 1 січня 1925 року в селі налічувалося 139 селянських дворів з 689 жителями 6. Кількість господарств зросла за рахунок батраків, які одержали від Радянської влади землю і кредит для придбання реманенту. З великих родин виділялися молоді господарі, яким відводили для поселення кращі землі по долинах річок. Так виникли навколишні хутори Вознесенка, Роздолля, Запоріжжя-Глудувате.
Взимку 1928 року на західній околиці Роздорів (в Малих Роздорах) з ініціативи партійної організації селяни-бідняки організували товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ). Назвали його «Бідняк», головою ТСОЗу обрали Г. Т. Соловйова. Тсозівці вчасно відремонтували сільськогосподарський реманент, справилися з весняною сівбою зернових культур і зібрали добрий врожай. Їхні успіхи стали поштовхом до утворення в селі восени 1928 року ТСОЗу «Червоний плугатар», організаторами якого були селяни П. П. Педан, М. Н. Маслак, І. М. Лащенко, а в 1929 році — ТСОЗу «Роздорський»; головою його обрали селянина М. Г. Мариненкаг.
Восени 1929 року на базі ТСОЗів «Бідняк» і «Червоний плугатар» виник колгосп ім. 12-річчя Жовтня. Господарство мало 1953 га землі, в т. ч. ріллі 1631 га, городів — 10 га, сіножатей 18 га, вигонів — 229 га, садів і виноградників — 13 га. На базі ТСОЗу «Роздорський» утворився колгосп «Роздорський», згодом перейменований на колгосп ім. Чубаря.
30 жовтня 1929 року в Роздорах заснували першу в Синельниківському районі МТС. Майже всі її молоді фундатори згодом стали механізаторами; серед них були П. І. Лебідь, Ф. І. Волошин, П. І. Наконечний, Г. М. Мариненко, І. І. Ніколенко, М. Ф. Молчанов, Г. І. Худенко, М. Н. Маслак, Я. А. Нортенко, П. І. Волошин та багато інших. В лютому 1930 року МТС одержала перші 46 тракторів марки «Інтернаціонал», а в 1932 році — перший комбайн «Комунар».
Весняну сівбу 1930 року колгоспи провели успішно, врожай зібрали досить високий. Але розподіляли його за принципом — 10 пудів на їдця, тобто на всіх, хто працював і не працював. Це призвело до того, що різко впав інтерес до праці, до збереження колгоспного майна. Згодом колгоспники відмовилися від зрівнялівки в оплаті праці. Весною 1931 року вони впровадили трудодень з застосуванням відрядної оплати.
Щоб перешкодити колективізації, сільські куркулі зводили наклепи на діяльність артілей, розповсюджували різні провокаційні чутки, а активістам погрожували розправою. Вони пограбували кооперацію і вчинили вбивство активіста Петра Чубура та комсомольця-тракториста В. С. Твердохліба. Заходами Радянської влади, за цілковитою підтримкою трудящих села, було остаточно ліквідовано куркульські господарства. Більшість куркулів було вислано, винних у кримінальних злочинах заарештовано. На осінь 1931 року колективізація в Роздорах в основному завершилась. В колгоспи об’єдналися 164 працездатні колгоспники. В колгоспі «Роздорський» було організовано 3 виробничі бригади. Головою цього колгоспу став колишній селянин М. Г. Мариненко, бригадирами — І. М. Лащенко, А. І. Волошин, О. І. Лебідь, які добре знали працю хлібороба і були вмілими організаторами селян.
Велику роботу серед колгоспників і службовців села проводила сільська Рада, яку очолював тоді комуніст І. М. Коваленко. Секретарем територіальної партійної організації був двадцятип’ятитисячний С. X. Степанов — колишній робітник Синельниківського заводу ім. Комінтерну. Згодом його обрали секретарем партійної організації артілі ім. 12-річчя Жовтня і він багато зробив для зміцнення господарства.
Рішучий перелом у партійно-масовій і організаторсько-виховній роботі на селі стався після створення політвідділу при МТС. Зміцнювалась трудова дисципліна, розгорталося соціалістичне змагання. Труднощі реорганізаційного періоду було подолано.
Про неухильне зростання колгоспного виробництва свідчать основні показники по врожайності та грошові прибутки в колгоспах села за період з 1935 по 1940 рік. Так, у колгоспі ім. 12-річчя Жовтня урожайність зернових з гектара зросла з 13,7 цнт до 17,5 цнт. Колгосп не раз був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У 1940 році на ній були представлені 19 роздорських колгоспників. Серед них голова колгоспу ім. 12-річчя Жовтня І. М. Пурик, удостоєний у 1940 році ордена Леніна, комбайнер Роздорської МТС М. Я. Макаренко, нагороджений медаллю «За трудову відзнаку», доярка Ф. М. Твердохліб, яка за 1938— 1940 рр. домоглася по 2314 кг молока від кожної корови.
Висока культура господарювання дала можливість одержати високі прибутку добре оплачувати працю трудівників села. У 1940 році колгоспники цієї артілі одержали на трудодень по 4,5 кг зерна і по 6 крб. 50 коп. грішми. Неухильно зростав добробут колгоспного селянства. В сільській лікарні-стаціонарі на 25 ліжок і в амбулаторії працювало 16 медичних працівників.
Роздорська семирічна школа, перетворена в 1934 році на середню, до Великої Вітчизняної війни зробила п’ять випусків. У 1940 році тут навчалося 497 учнів та працювало 25 учителів.
При сільському клубі діяли бібліотека, радіовузол. Гуртки художньої самодіяльності брали активну участь у районних оглядах.
Опівдні 22 червня 1941 року Роздори облетіла звістка про віроломний напад фашистської Німеччини на нашу країну. Ввечері в обох колгоспах відбулися мітинги, пізніше — наради комуністів, членів правління, бригадирів, де йшла мова про те, як організовано провести збирання врожаю, швидше доставити його в засіки держави. Всі військовозобов’язані пішли до Червоної Армії. В період Великої Вітчизняної війни майже все доросле чоловіче населення села було в рядах Червоної Армії. Особливо відзначились у боях з німецько-фашистськими загарбниками офіцер військово-повітряних сил М. А. Таран, командир танкового взводу Г. П. Могила, командир стрілецького батальйону А. Я. Чередниченко, І. А. Васильєв, М. Ф. Малий, М. Н. Маслак та інші.
Влітку 1941 року більшість населення села брала участь у спорудженні укріплень на річці Орелі. В глиб країни було евакуйовано сільськогосподарську техніку МТС і тваринницькі ферми колгоспів. Колгоспники-комуністи О. О. Малий та М. П. Медведовська доставили в район Елісти всю худобу.
З 2 жовтня 1941 року до 20 вересня 1943 року село було окуповане німецько-фашистськими загарбниками. Великих втрат зазнало від них населення. В 1942 році за доносом провокатора було заарештовано групу патріотів, залишених для підпільної роботи. Після нелюдських катувань вони були страчені. Загинули начальник станції Роздори X. О. Анніков, директор маслозаводу В. М. Паньовин, начальник пошти М. Д. Кушнір, продавець сільмагу Т. І. Борисенко, колгоспники Я. А. Ткаченко, А. Ф. Волошин, Я. Т. Чубур. Від страшних побоїв помер комсомолець Володимир Перепелиця, який був зв’язаний з Синельниківським комсомольським підпіллям. В концентраційні табори відправлені були вчителі С. І. Ду-бовиченко, М. М. Квітка та юнаки М. Б. Борисенко, Ф. Наконечний, І. Пурик.
В лютому 1943 року на околицях села частини Червоної Армії, що прорвались через лінію фронту, вступили в бій з гітлерівцями. Три дні фашисти бомбили і обстрілювали село.
Рятуючись від бомбардування й обстрілу, жінки і діти зібралися на хуторі Ново-Вознесенці. 23 лютого на хутір вдерлись есесівці. Стариків і юнаків виводили з хат і на очах рідних розстрілювали. Ями і льохи, де були люди, закидали гранатами. Тоді було вбито 37 чоловік мирного населення, переважно жінок, дітей і стариків. Ще понад 7 місяців після цієї кривавої розправи жителі села перебували у фашистському ярмі.
20 вересня 1943 року бійці 333-ї стрілецької дивізії і 25-ї гвардійської Червонопрапорної стрілецької дивізії Південно-Західного фронту, розвиваючи наступ на Синельникове, вибили фашистів з Роздорів. Кореспондент газети «Красная звезда» капітан К. Токарев так описав визволення станції і села:
«…Підійшовши до річки, наші частини зустріли сильний опір противника. Міномети і важкі кулемети вели вогонь з-за річки та з найближчих населених пунктів, особливо зі станції і селища Роздорів.
Вогнем нашої артилерії вогневі точки противника були знищені. Після цього почалась атака піхоти, і німці з боєм залишили Роздори, відійшовши за річку».
Після визволення села поступово почало відроджуватись життя. Налагоджувалося господарство колгоспів, МТС. Труднощі були величезні. Господарство колгоспів повністю пограбували окупанти. Не залишилось тяглової сили. Поля за два роки поросли бур’яном, гірше ніж у роки громадянської війни.
Гітлерівці пограбували майно колгоспів і колгоспників села на суму 4100872 карбованці. Труднощі поглиблювалися ще й тим, що крім жінок, підлітків і стариків в селі нікого не лишилося: чоловіки воювали на фронті, молодь насильно вигнали на фашистську каторгу.
Сільська територіальна партійна організація, яку очолив комуніст К. І. Міщанов, і сільська Рада, головою якої обрали колишнього двадцятий’ятитисячника С. О. Каламбета,— підняли населення на відбудову колгоспного господарства. Жінки, запрягши виснажених корів, орали поля, сіяли вручну, косили сіно на луках, скидали з косарок, вантажили лантухи з зерном, скиртували.
Комуністи організували в колгоспах села соціалістичне змагання за своєчасне виконання сільськогосподарських робіт. Перед у ньому вели дружини фронтовиків Ф. М. Мірошник, М. С. Мала, М. Ф. Твердохліб та багато інших. Завдяки самовідданій праці піднімалися з руїн, зміцнювалися колгоспи. Робітники Роздорської МТС змонтували з брухту та запасних частин, прихованих під час окупації, кілька тракторів і комбайнів: пізніше виділила машини держава. Із східних районів країни колгоспи одержали по півтора-два десятки корів. З цього почалося поступове відродження громадського тваринництва.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни справи в колгоспах пішли на краще. На посади голів колгоспів повернулися господарники довоєнних років І. П. Педан та І. М. Пурик.
Добрий урожай зібрали колгоспники в 1948 році. В 1949 році МТС і колгоспи одержали тракторів, сільськогосподарських машин у 4,5 раза більше, ніж у 1940 році. Посівні площі під зерновими культурами досягли довоєнного рівня.
В 1950 році з ініціативи комуністів, на основі взаємної згоди колгоспників з 4 артілей Роздорської сільради був організований один колгосп «Комуніст», який має 5608 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4730 га орної землі. Центральна садиба колгоспу розмістилась у Роздорах. Після вересневого Пленуму ЦК КПРС (1953 р.) колгосп був укріплений кваліфікованими кадрами. Головою артілі колгоспники обрали М. П. Карлаша, який працює на цій посаді і тепер. Досвідчені колгоспники очолили польові бригади і ферми. Вже в 1955 році в колгоспі з кожного гектара було зібрано по 21,6 цнт зернових, а в 1958— по 23,1 центнера.
Партійна і комсомольська організації, правління колгоспу при підтримці і допомозі виконкому селищної Ради мобілізували колгоспників на розширення і зміцнення артільного господарства.
За період з 1953 по 1966 рік автотракторний парк колгоспу зріс у два рази. Щороку зростала врожайність зернових культур. В 1966 році валовий збір зернових досяг 45 083 цнт проти 23 581 цнт в 1953 році, середня врожайність — 19,4 цнт з гектара проти 15,6 центнера.
На фермах колгоспу утримується 2553 голови великої рогатої худоби проти 1013 у 1953 році, 919 свиней проти 804, 885 овець проти 800 і 5148 штук птиці проти 422 у 1953 році. Поголів’я корів зросло з 321 до 1004.
Більше ніж утроє зросла продуктивність тваринництва. Якщо в 1953 році було одержано на 100 га сільськогосподарських угідь 83 цнт молока, то в 1966 році — 307 цнт, м’яса (в забійній вазі) в 1953 році в тому ж розрахунку по 9,4 цнт, а в 1966 році — по 47,9 цнт. Прибуток колгоспу в 1966 році становив 1,1 млн. карбованців.
Під керівництвом партійної організації в колгоспі широко розгорнулось масове змагання за звання бригад і ударників комуністичної праці. Першим здобув його колектив тракторної бригади, якою керував досвідчений механізатор, комуніст І. І. Ніколенко. Почин механізаторів підхопили всі колгоспники. Нині 8 колективам селища присвоєно це почесне звання.
Із 36 комуністів, що входять до складу колгоспної партійної організації, 30 працюють безпосередньо на виробництві. Добрий приклад у роботі подає член партбюро Марія Твердохліб. Вона — старша птахівниця, соціалістичне зобов’язання 1966 року виконала на 124 проц., одержавши по 148 яєць від курки-несушки при зобов’язанні — 120. Високі показники має ланковий-механізатор Б. П. Лихоліт та багато інших комуністів колгоспу.
За період з 1955 по 1966 рік орденами та медалями Союзу РСР нагороджено 47 колгоспників, серед них двома орденами Леніна — І. М. Пурика, орденом Леніна і орденом Трудового Червоного Прапора — І. І. Ніколенко, орденом Леніна — М. Ф. Лащенка, М. І. Чередниченка, О. С. Бойка. Багатьох сільських трударів занесено до «Книги трудової слави колгоспу».
Більш як 100 жителів Роздорів працюють на державному керамічному заводі (створений ще до війни на базі кустарної цегельні). Рік у рік зростають перевозки вантажів станції Роздори. Тут є також районне відділення «Сільгосптехніка», хлібоприймальний пункт, відділення заготконтори.
З 1957 року Роздори віднесені до категорії селищ міського типу. За післявоєнні роки воно розширилося майже вчетверо. З’явилися тут цілі нові вулиці. Потопають у зелені добротні будинки робітників і колгоспників. Центральні вулиці забруковані, прокладені тротуари. Силами жителів насаджено 3 парки, проведено водопровід. Не тільки всі установи, а й 46 квартир трудящих мають телефонний зв’язок.
У 1966 році було завершено спорудження нового будинку контори колгоспу «Комуніст», приміщення селищної Ради і відділення зв’язку. Збудовано також їдальню, гуртожиток для механізаторів колгоспу, житловий будинок для лікарів. Тільки протягом 1966 року здано в експлуатацію 1720 кв. метрів житлової площі.
У 1966 році кожна четверта сім’я мала телевізор, кожна друга — радіоприймач.
Медичну допомогу мешканцям селища подають 34 медпрацівники, які працюють у двох лікарнях.
У дитячому садку і дитячих яслах виховується 128 дітей. Утримання дітей у колгоспних постійно діючих яслах безплатне.
У 1967 році в Роздорській середній школі навчалося 598 учнів та працювало 35 вчителів і 7 вихователів. З 1947 по 1966 рік цю школу закінчили 1020 учнів. З них здобули вищу освіту 116 чоловік, спеціальну середню — 296 чоловік. Досить значний загін інтелігенції — всього 97 чоловік — бере активну участь у громадському та культурному житті.
В бібліотеках 15 тис. прим, книг, якими користується понад 1000 читачів. При Будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, танцювальний, музичний, драматичний та інші. Регулярно демонструються кінофільми.
Великий Жовтень відкрив жителям Роздорів шлях до заможного життя і активної громадської діяльності. Із 47 депутатів селищної Ради — 30 робітників та колгоспників. Через постійно діючі комісії, сільські і квартальні комітети, товариські суди селищна Рада залучає до активного громадського життя дедалі більше трудівників.
Розквітає економіка і культура селища на річці Терсі, сміливо дивляться в майбутнє його люди.
І. П. ПЕДАН, М. П. ПЯТЕНКО, М. Я. СЛИВКО.