Софіївка, Софіївський район, Дніпропетровська область
Софіївка — селище міського типу, районний центр, центр селищної Ради, якій підпорядковані села Братське, Запорізьке (колишня Ергард-Василівка) та Любимівка. Розташована за 12 км від залізничної станції Девладове (на лінії Дніпропетровськ—Довгинцеве), за 105 км на південний захід від Дніпропетровська та 45 км на північний схід від Кривого Рога. Населення — 8300 чоловік.
Територія нинішньої Софіївки почала заселятись наприкінці XVIII століття. В 1770—1780 рр. Саксаганська воєводська канцелярія за розпорядженням Новоросійської канцелярії вжила заходів до заселення степів між Базавлуком і Саксаганню осілими сімейними людьми х.
Населення цієї місцевості зростало також за рахунок втікачів з Правобережної України та Центральної Росії, які сподівалися врятуватися тут від поміщицького свавілля. Але сподівання ці були марними. Царський уряд щедро роздавав землі генералам, поміщикам, великим чиновникам, і селяни знову потрапляли в поміщицьку кабалу. Наприкінці XVIII століття землі по річці Кам’янці належали царському генералові Дуніну. Між 1791 та 1796 рр. він заснував тут село, назвавши його на честь своєї нареченої Софіївкою. Пізніше він передав його в казну, софіївські селяни стали державними. За даними ревізії 1859 року, в Софіївці було 637 дворів, проживало 4005 чоловік, з них 3934 державних селян і 66 відставних солдатів та членів їх сімей.
За указами 1866—1867 рр. для жителів села було встановлено 2005 наділів, по 7,7 десятини на душу. Цю землю треба було викупити у казни на січень 1887 року, але й на 1902 рік жодної десятини селяни не викупили.
З розвитком капіталізму після реформи 1861 року посилювалась диференціація селянства. Про це свідчать і дані по землекористуванню в Софіївці. В 1886 році Софіївська сільська община об’єднувала 762 двори і 5323 чол. населення. їм належало 15 452 десятини землі (в т. ч. орної —10 767), тобто в середньому припадало по 20,4 десятини на двір, з них орної — 14,1 десятини. Однак десятини ці розподілялись дуже нерівномірно. Кращі землі поступово зосереджувались в руках куркулів. Сільські багатії споруджували також млини, кузні, олійниці, відкривали промислові підприємства. В 1864 році в Софіївці було 95 вітряних млинів, 8 олійниць, 3 кузні К В 1894 році в селі почав працювати механічний завод, який випускав сільськогосподарські знаряддя, переважно букери, плуги тощо. В 1900 році він виробив продукції на суму 92 тис. крб.. Через кілька років стали до ладу паровий млин, дві олійниці, а напередодні імперіалістичної війни — цегельний завод. В 1900 році на цих підприємствах працювало понад 100 чоловік — переважно з софіївських бідняків.
Багато жителів села переселялося в інші райони, особливо на Кубань. Збереглися документи, які свідчать про переселенський рух софіївських селян. Ще в травні 1867 року губернському присутствію повідомлялось, що софіївські селяни великими партіями переселяються на Кубань, а коли влада заборонила громадам видавати документи на переселення, селяни робили це самовільно. Про тяжку долю сільської бідноти свідчить і такий факт. Місцеві жандарми доповідали начальству, що 21 квітня 1881 року в Софіївці селянин, відставний солдат М. Криворуков різко висловився не тільки проти існуючого ладу, а й проти особи царя.
Диференціація і зубожіння селян особливо посилились після столипінської аграрної реформи. Куркульство, що розширило свої наділи, почало виділятися на хутори. Так за 10 км від Софіївки в 1910 році виник хутір Пустопорожній (нині тут село Жовте). Тоді там налічувалося 12 дворів. Куркулі Терещенко, Федорченко, Товстуха, Замбровський та ін. купили ще по 15—20 десятин, а коваль Маложонок 50 десятин. Куркулям виділяли землі в одному місці на відруби. В їхніх господарствах було по 20 і більше пар коней, снопов’язалки, жатки, парові машини, працювало по 10—15 наймитів.
В той же час багато жителів села втрачали свої наділи. Наприклад, селянин С. Степура в 1911 році заборгував куркулеві Коржу і в рахунок боргу віддав свою землю. Такі факти були не поодинокі. Позбавлені землі селяни йшли в найми до місцевих куркулів або до поміщиків сусідніх сіл. З малих років поневірялися в наймах К. Шапран, І. Собко, Ф. Шеремет, Я. Шкура та ін. В маєтку поміщика Гуревича наймитували брати С. І. Мудрий та А. І. Мудрий, у Потоцького — М. Т. Шапран та ін. Під час сівби в поміщицьких економіях чоловікам платили 35—50 коп., а жінкам 25—30 коп., місячна плата чоловіків становила 5—7 крб., а жінок — 3—5 крб., річна плата чоловіків — від 40 до 70 крб., а жінок — від 25 до 35 карбованців.
За рахунок сільських трудівників наживались також торгівці та спекулянти. Щотижня в селі збиралися базари, а кілька разів на рік — великі ярмарки. В 1863 році відбулися 4 ярмарки, куди було привезено товарів на суму 37 тис. крб. В 1900 році в селі торгували 44 крамниці та лавки з річним обігом на суму 433 тис. карбованців.
Напередодні першої світової війни Софіївка була великим селом, яке простягалося на 8 км по балці річки Кам’янки. В центрі його височіли кам’яні будинки місцевих багатіїв, крамниці, склади, церкви, сад з відкритою сценою. А на пагорбах та розлогих ярах стояли приземкуваті хатини. З 2200 наявних на той час житлових приміщень 2070 були глинобитні і лише 130 кам’яних, здебільшого вкритих соломою. В селянських хатах взимку було волого і холодно. В лікарсько-санітарній хроніці Катеринославської губернії за 1913 рік зазначалося, наприклад, що в садибі М. Ващенка всі будови (хата, конюшня, хлів) дуже старі, валькові, вкриті соломою. Стара господиня, її два сини з жінками і 6 дітьми (одинадцять душ) жили в одній невеликій хаті, в ній стояли дві довгі лави, стіл, скриня. Люди спали на печі або на долівці. Садибу не огороджували. Подібними були садиби селян В. Шевченка, Ф. Кульбашного, який жив у старій похилій хаті, вкритій соломою. Під одним дахом з хатою була і стайня. Взимку в кутках хати лежав сніг. В центрі села був невеликий ставок, але влітку він пересихав. Вода в криницях для вжитку не годилася — вона була солоною або з сіркою. Нерідко біля криниць копали глибокі ями, які наповнювали водою для худоби та птиці. Вода в них застоювалася, загнивала, поширювався страшенний сморід. Софіївці мусили купувати питну воду, яку привозили за кілька кілометрів від села бочками.
В тій же хроніці вказувалося, що Софіївка вражала повною відсутністю будь-якого благоустрою. Незважаючи на те, що під час дощів, особливо весною і восени, вулиці перетворювались на суцільну багнюку, село не мало бруку. Огорожі робилися з соломи, змішаної з гноєм, що надавало садибі неохайного вигляду і забруднювало повітря.
Дві невеличкі лазні в Софіївці належали багатіям. Митися було ніде навіть улітку, бо ставок пересихав.
Вкрай незадовільним було медичне обслуговування. На всю волость працювала одна лікарня на 20 ліжок. Тому не випадково серед селян були поширені різні хвороби (дифтерит, малярія та ін.), частими були епідемії.
«При малому складі фельдшерів,— зазначалось у звіті Верхньодніпровської повітової земської управи,— на Софіївській дільниці було дуже важко задовольнити ті вимоги, які під час епідемій ставились. Бували дні, коли всі роз’їжджалися по дільницях і в лікарні залишався один черговий фельдшер або санітарка, яка заміняла на кілька годин фельдшера».
Лише в 1843 році в селі було відкрито церковнопарафіальне училище, в якому навчалося 50 хлопчиків. Дівчаток в училище не допускали. З часом, коли в селі зміцніла куркульська верхівка, якій потрібні більш-менш письменні люди для роботи в крамницях, господарствах, на промислових підприємствах і т. д., були відкриті нові школи. В 1903 році в Софіївці працювало 6 шкіл: 4 земські, одна двокласна та одна церковнопарафіальна. В них навчалося 660 учнів. До софіївських шкіл йшли учні з багатьох сіл — Довгівки, Широкого, Новоюлівки та ін., бо своїх там не було. В 1914 році в Софіївці відкрили також приватну гімназію, де навчалися діти багатіїв.
Класові суперечності на селі вперше найбільш гостро проявилися під час революції 1905—1907 рр. В селі Василівці, що межує з Софіївкою, під впливом селян С. Щербака, К. Колісника та ін., які мали зв’язок з більшовицькими агітаторами, селяни в жовтні 1905 року розгромили економію, панські світлиці, розібрали худобу. Повстанці вступили в сутичку з поліцією, але сили були нерівні. Виступ жорстоко придушили, а його організаторів — С. Щербака, Т. Дорошенка та ін.— було кинуто до в’язниці.
Швидко розвивалися події в самій Софіївці. Це видно з телеграми верхньодніпровського повітового справника від 27 жовтня 1905 року катеринославському губернаторові. В ній говорилося, що «…селяни погрожують громити поміщиків. Очікуються безпорядки в Софіївці. Прошу екстрено прислати солдатів у Софіївку» К .Приводом до заворушення послужив виступ якоїсь артистичної циркової групи на ярмарковій площі. Вона вихваляла царя та російсько-японську війну. Жителі села, які мали зв’язок з катеринославськими та криворізькими робітниками — А. Пінчук, Г. Артеменко, А. Недоруба,— закликали присутніх не слухати циркачів і виступити проти царя. Софіївська біднота та селяни навколишніх сіл, що приїхали на ярмарок, почали громити склади та крамниці багатіїв, куркульські двори, ділити між собою хліб та різні речі.
Властям вдалося швидко придушити заворушення. Призвідники виступу — A. Пінчук та Г. Артеменко — були заарештовані й віддані до суду. Активних учасників революційних подій — А. Недорубу та І. Зубка — вислали з села.
Жорстока розправа не могла вбити в селян прагнення до свободи. Коли відбулася Лютнева буржуазно-демократична революція, трудящі Софіївки вітали падіння самодержавства в Росії. Про події в цей час в Софіївці збереглося дуже мало документів. Все ж деякі з них дають підстави зробити висновок, що тут точилася гостра боротьба між силами революції та контрреволюції, що ленінські ідеї знаходили гарячий відгук у серцях сільських трударів. Ленінську правду селянам несли солдати, які поверталися з фронту, робітники, вихідці з Софіївки, які працювали в Кривому Розі та Катеринославі. Вони розповідали про Леніна та більшовиків, організовували маси на боротьбу за перемогу Радянської влади в Софіївці. Найбільш активними серед них були Я. О. Соляник, Ю. І. Собко, К. П. Шапран. В листопаді 1917 року Я. О. Соляник прибув з фронту і деякий час працював на заводі в Катеринославі. Як робітник, що йшов за більшовиками, він був посланий для роз’яснювальної роботи серед селян. У першій половині грудня під його керівництвом в приміщенні школи відбулися загальні збори жителів села. На зборах виступали Я. Соляник, Г. Артеменко, Б. Домарацький, К. Шапран, які розповіли селянам про декрети Радянського уряду. Тоді ж була обрана Рада селянських депутатів, під керівництвом якої розпочалися революційні перетворення на селі. Головою Ради працював Я. Соляник, крім нього до виконавчого комітету входили К. Шапран та B. Степура.
Під час наступу німецьких окупантів у Софіївці було створено штаб для формування революційних загонів, який очолював В. А. Степура. Зброю штаб одержував з Катеринослава. Багато софіївців стали бійцями Першого катеринославського червоноармійського полку, яким командував Криворучко. Після загарбання Криворіжжя окупаційними військами велика група трудящих села вступила в партизанські загони, якими командували П. М. Кращенко і М. В. Задорожний.
В липні 1918 року в село увірвався каральний загін, який жорстоко розправився з селянами.
«6 липня,— повідомляв губернський староста директорові департаменту в Києві,— каральні загони угорських військ, які прибули в Софіївку Верхньодніпровського повіту, розстріляли місцевих селян: Іллю Семирягу, Тимофія Сопка, Сергія Москаленка, Олексія Ковбасу і Андрія Шокотька як бійців Червоної гвардії».
На боротьбу за владу Рад повстало багато жителів села і влітку 1919 року, коли Софіївку захопили денікінці. Під Харковом хоробро воював з білогвардійцями уродженець села кулеметник П. Б. Домарацький. Під кінець громадянської війни він командував кулеметним взводом.
25 грудня 1919 року в Софіївці після вигнання денікінців було остаточно відновлено Радянську владу. В перші ж дні після визволення утворився ревком. Головою його став Ф. Т. Шеремет, а членами — П. Бірченко, Г. Білий та інші.
Велику роль у зміцненні Радянської влади відіграли комітети незаможних селян. Вони наділяли селян землею, подавали допомогу насінням, реманентом. По 15 десятин одержали незаможники Гордій Куликовський, Терентій Терещенко, Сергій Мудрий та ін. Крім того, їм виділили коней, насіння, лісу, цегли 1 2. 1-й Саксаганський з’їзд Рад, що відбувся в листопаді 1920 року, ухвалив прирізати Софіївці землю за рахунок маєтків Потоцького та інших поміщиків. Софіївські селяни додатково одержали близько 15 тис. десятин землі. З ініціативи комнезаму конфіскувалось майно спекулянтів та куркулів, які виступали проти Радянської влади. Вилучені матеріальні цінності та продовольство віддавалися незаможним селянам. Незаможники утворили також бойовий загін у складі 31 чоловіка, який разом з червоноармійськими частинами громив куркульські банди. В боротьбі з бандами відзначились Я. О. Соляник, Ф. Т. Шеремет та інші незаможники.
Одразу ж після визволення Софіївки від білогвардійців тут було створено партійний осередок, який розгорнув значну організаторську та пропагандистську роботу на селі. Особливо ускладнилися завдання партійної та громадських організацій після створення в 1923 році Софіївського району в складі Криворізького округу. До новоствореного району входили населені пункти, підпорядковані 19 сільрадам.
В лютому 1924 року в Софіївському районі утворилась комсомольська організація, яка спочатку об’єднувала 118 комсомольців. У жовтні 1924 року на І районній комсомольській конференції обрали райком. Комсомольська організація швидко зростала. У лютому 1925 року в районі було вже 8 осередків, що об’єднували 250 юнаків і дівчат. Значна кількість софіївських батраків та бідняків вступила до профспілки Всеробітземлісу.
У відбудові сільського господарства значну роль відіграло створене в селі сільськогосподарське кредитне товариство. Розвивалась також торгівля, відновили роботу млини та деякі промислові підприємства. За даними на 1 січня 1925 року в Софіївці, крім 9 кузень, 46 млинів, 3 олійниць, працював шкіряний завод. Ще в січні 1924 року почалась робота по електрифікації.
Перші кроки на шляху соціалістичної перебудови села були здійснені в 1926 році, коли 12 господарств незаможників об’єднались у ТСОЗ. Головою його обрали П. Сидоренка. Тсозівці об’єднали своє тягло й реманент, збудували стайню та інші господарські приміщення, згодом придбали першого трактора. В 1928 році на основі ТСОЗу був створений колгосп «Червоний степ». Він об’єднував 100 господарств, мав 250 десятин землі. Колгосп, як і ТСОЗ, очолював П. Сидоренко. Пізніше на базі цього колгоспу організовано колгосп «Ленінський шлях».
Вже в перші роки Радянської влади почалась робота по ліквідації неписьменності. В селі були відкриті школа і кілька пунктів лікнепу. Всією цією роботою керувала вчителька-комуністка В. Є. Горєлова. Багато зусиль докладали також вчителі Л. М. Пархоменко, Н. Ф. Дігтярьова, І. В. Романенко, Н. М. Криницька, Р. Ф. Ісай. У 1921 році в Софіївці відкрили робітничо-селянський клуб, бібліотеку-читальню.
Переломним у долі трудящого селянства Софіївки, як і всієї країни, був 1929 рік, коли розгорнулась масова колективізація. В селі тоді виникло багато артілей. Незабаром їх об’єднали в один колгосп — «Велетень». Очолив його М. М. Кіловчук. Однак практика одразу показала недоцільність такого великого господарства, і воно було розукрупнене на 8 колгоспів: ім. 1-го серпня, «Соцштурм», «Прогрес», «Ленінський шлях», «Запорожець», «Путіловець», «Друга п’ятирічка» та ін. Велику допомогу молодим господарствам подала утворена в 1930 році Софіївська машинно-тракторна станція, яка мала 20 тракторів, токарний верстат та інше обладнання. Організаторами колгоспного руху, справжніми колгоспними вожаками були М. М. Кіловчук, П. М. Сидоренко, Р. П. Степура, П. Гладуш, І. К. Філь, І. Кошеленко, Д. Головко, І. С. Кисленко, що працювали головами колгоспів та бригадирами. Першими вступили до колгоспу М. О. Горбенко, М. А. Чигрин, М. Т. Батраченко, М. О. Горб, М. Т. Шапран, С. І. Мудрий, Г. П. Куликовський, Г. Т. Терещенко, П. П. Пінчук, П. Г. Камінський, які особистим прикладом запалювали інших.
Душею колгоспного руху були комуністи. На початку 1933 року з 309 членів партії безпосередньо на виробництві працювало 179 чоловік (або 55,6 процента). Тільки в артілі «Соцштурм» було 20 членів партії, з них 16 працювало в бригадах.
Партійні організації колгоспів домагалися зміцнення трудової дисципліни, кращої організації праці, внаслідок чого досягалися високі виробничі показники. Так, в 1933 році колгосп «Соцштурм» достроково закінчив сівбу, вийшов у число передових. Одним з перших в районі закінчив сівбу також колгосп «Друга п’ятирічка», де партійний осередок зміг згуртувати навколо себе колгоспників.
В 1933 році 20 колгоспів району, у т. ч. і софіївський «Друга п’ятирічка», за успішне господарювання були занесені на обласну Дошку пошани.
«Вони добились успіху тому,— говорилося в листі обкому КП (б) У до колгоспників Софіївського району,— що зуміли швидко, по-більшовицькому перебудувати свою роботу, згуртувати і організувати як слід колгоспний актив і широкі маси колгоспників навколо партії на боротьбу за зміцнення колгоспів, за піднесення сільського господарства». В 1933 році рішенням бюро Софіївського райкому партії були утворені партійні осередки при райфінвідділі, олійниці та млині. Про те, як зміцніла на кінець другої п’ятирічки економіка софіївських колгоспів, переконливо свідчать показники артілі «Соцштурм». Вона мала ферми великої рогатої худоби, вівчарську, свинарську та інші. На кінець 1937 року прибуток артілі досяг 300 000 крб. Подібні приклади характерні і для інших господарств.
Зросла механізація сільськогосподарських робіт. У 1939 році Софіївська МТС мала 72 трактори і 4 автомашини. Механізація сільськогосподарського виробництва дала змогу поліпшити культуру землеробства, підвищити врожайність. Середній урожай озимих в колгоспах села становив 93 пуди з гектара. Надої молока від фуражної корови в 1937 році досягли 1500—1600 кг. Окремі колективи мали рекордні на той час показники. У колгоспі «Друга п’ятирічка» за 1937 і 1938 рр. одержали в середньому кукурудзи по 25,11 цнт з га на площі 131,5 га. Свиноферма цього колгоспу за 1937—1939 рр. виростила по 15,4 поросяти від свиноматки при поголів’ї 32 матки, ферма колгоспу «Соцштурм» — по 20,6 поросяти від свиноматки при поголів’ї 34 матки. Ці колективи були занесені до Почесної книги Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Неподільні фонди софіївських колгоспів за останні роки другої п’ятирічки зросли більш ніж удвоє. Дедалі більше коштів виділялось для будівництва громадських приміщень, тваринницьких ферм. У 1940 році на місці колишнього гирла річки Кам’янки було споруджено великий міжколгоспний став, а поруч — риборозплідник.
У ході соціалістичної перебудови сільського господарства виросли нові люди, що стали гордістю Софіївки. Багато з них брали участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві, були занесені до її Почесної книги. Серед них Є. І. Береза — свинарка колгоспу ім. 1-го серпня, яка в 1938 році виростила в середньому 19,3 поросяти від свиноматки, О. Буряк з колгоспу «Червоноармієць», яка зберегла по 23 поросяти. До Почесної книги були занесені прізвища колгоспників Г. О. Ващенко, Т. Д. Голованя, О. І. Зайченка, С. О. Куліша, Є. О. Назаренко та багатьох інших.
Збільшували випуск продукції цегельно-черепичний завод, маслозавод та інші підприємства села. В 1941 році закінчилося будівництво шосейної дороги Дніпропетровськ—Кривий Ріг, яка пролягала через Софіївку і мала велике значення для піднесення її економіки, поліпшення благоустрою.
Колгоспний лад став основою неухильного піднесення добробуту села. В 1937 році вартість трудодня в колгоспі ім. 1-го серпня становила більше 3 кг хліба і до 1 крб. грішми. Були вжиті заходи, щоб кожен колгоспник мав корову. Колгоспникам села надали 3065 крб. кредиту на придбання корів.
В селі збудували дві пекарні, відкрили хлібні магазини. З пуском двох сільських електростанцій у громадських установах і в багатьох хатах колгоспників спалахнули лампочки Ілліча. В 1940 році почали працювати дитяча консультація, протималярійна станція та інші медичні установи. В 1934 році тут побудували першу в районі середню школу. В ній було 16 класних кімнат, майстерні по дереву й металу, бібліотека з книжковим фондом 10 000 примірників. Того ж року при середній школі відкрили школу для дорослих. Важливою подією в культурному і політичному житті Софіївки та всього району був вихід 20 березня 1931 року першого номера районної газети «Соцштурм». Пізніше вона виходила під назвою «Більшовицька правда». Наприкінці 1936 року було завершено будівництво кінотеатру, в якому демонструвалися перші звукові радянські фільми.
Так на місці старого села, яке відзначалося соціальними контрастами і гострими класовими суперечностями, виросло нове, соціалістичне село з механізованими багатогалузевими колективними господарствами, високим рівнем добробуту та культури трудящих.
В роки Великої Вітчизняної війни софіївці внесли гідний вклад у справу розгрому ворога. Багато жителів села в рядах Червоної Армії брали участь у боях з гітлерівцями. Секретар Софіївського райкому комсомолу О. В. Постний пішов на фронт 20-річним юнаком. Під час форсування Дніпра в 1943 році підрозділ, яким він командував, витримав шалені атаки переважаючих сил ворога, навальною контратакою завдав фашистам удару і забезпечив умови для успішного просування наших військ. За цей бій О. В. Постному було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він загинув смертю хоробрих у боях проти фашистів в Австрії. Звання Героя Радянського Союзу був удостоєний також мешканець Софіївки старший лейтенант М. Г. Карпенко, командир танкового взводу, який загинув у боях за місто Тернопіль. Одна з вулиць Софіївки названа іменем Героя Радянського Союзу Д. А. Зайця, який прославився в 1940 році в боях з білофінською вояччиною. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Д. А. Заєць добровільно пішов на фронт. В 1941 році в боях під Харковом він поліг смертю хоробрих. 54 жителі Софіївки за мужність, виявлену в боях, нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них А. М. Качан, Г. Ф. Соколенко, І. Д. Хистний, М. Н. Шаповалов та інші.
При наближенні лінії фронту частина колгоспників евакуювалася на схід. Протягом трьох місяців група селян у складі Н. Г. Гончаренко, Н. Д. Федіна, Я. П. Добровольського під керівництвом комуністки Домнікії Шкури гнала в глибокий тил худобу.
Тимчасова окупація села німецько-фашистськими загарбниками тривала з 14 серпня 1941 року до 6 лютого 1944 року. Активну підпільну роботу в Софіївці та навколишніх селах проводили багато радянських громадян та окремі патріотичні групи, до складу яких входили В. І. Васильченко, П. К. Лебедин, Ф. І. Левченко, О. У. Пархомець, Я. Соколов, Н. Пузир, О. Ю. Коваленко, В. С. Омельченко, П. Є. Кучма, С. М. Плохой, І. Г. Третяков, В. Кучма, І. Г. Лукашенко, П. Колосов, О. Костенко, М. Корнєв. Вони поширювали листівки з повідомленнями Радянського інформбюро, допомагали партизанам чинити диверсії. Для організації підпільної патріотичної роботи в Софіївці залишався комуніст Д. Журавльов, який загинув від рук поліцаїв.
Понад два місяці точилися бої за Софіївку навесні 1944 року. Селище визволяли 6-а Орловська Червонопрапорна (командир — генерал-майор Гречаний), 353-я Дніпродзержинська (командир — генерал-майор Колчук), 195-а (командир — полковник Сучков), 236-а Дніпропетровська (командир — Герой Радянського Союзу Фесін) стрілецькі дивізії. В цих боях особливо відзначився танкіст сержант Розводов, який гусеницями свого танка роздавив 3 протитанкові гармати і знищив кілька ворожих кулеметів. За цей подвиг Розводова нагородили орденом Червоного Прапора. Не раз ходили в розвідку в глибину ворожої оборони О. К. Владковський та І. Я. Малюк, які до війни жили в сусідньому Криничанському районі і добре знали Софіївку. Розвідники Потьомкін і Якушев, проникнувши в село, виявили, що тут зосереджено 40 німецьких танків. Це допомогло командуванню своєчасно вжити заходів. Всі розвідники були нагороджені орденом Червоного прапора.
На початку квітня відновили роботу райком КП(б) України та райком ЛКСМУ, виконком районної Ради депутатів трудящих, сільська Рада. Вони очолили боротьбу трудящих за відродження села і району. Визволена Софіївка лежала в руїнах. Було зруйновано 560 житлових будинків, 85 громадських приміщень, в т. ч. 6 шкіл, 7 лікарень, Будинок культури, млин, відділення Держбанку тощо.
Після визволення села у двох колгоспах — «Друга п’ятирічка» та ім. 1-го серпня — залишилося всього 10 корів, 13 робочих коней, 58 овець, 25 поросят. В інших господарствах і цього не було. В особистому користуванні колгоспників було всього 48 корів. Гітлерівці настільки зруйнували село, що тут не було можливості розмістити районні установи та МТС. Тому вони тимчасово перебували в селі Новій Хортиці, за 3 км від Софіївки.
В травні 1944 року почала виходити газета «Червоний прапор», орган райкому партії та виконкому районної Ради депутатів трудящих, яка відіграла важливу роль в мобілізації трудівників району на відбудову зруйнованого господарства (пізніше назва газети змінилася на «Колгоспне життя», тепер — «Сільське життя»). Невтомно працювали з людьми секретар райкому партії В. М. Яковлев, голова виконкому А. Л. Коваленко, голова сільради І. Д. Хистний.
Д. Г. Шкура, яка тоді була головою колгоспу «Соцштурм», згадує, що після визволення Софіївки артіль не мала де розмістити тварин. Довелося будувати землянки. На сільськогосподарських роботах як тяглову силу використовували корів колгоспників. Працювали в основному жінки, бо чоловіки були на фронті. Особливо відзначилися в ті тяжкі роки Л. Соляник, Е. Дацимлова, В. Горелова, О. Бугай, Т. Недоруба, П. Степура та ін. Зокрема, Л. Соляник з колгоспу «Соцштурм» зайняла одне з перших місць у змаганні пташниць області і була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
В колгоспі ім. 1-го серпня самовіддано працювали Г. П. Береза, М. А. Горященко, Г. П. Куліш, В. О. Шкура, С. О. Попередченко, О. Табацька, Л. Дзюба, О. Хомуха, А. Кучерявенко. Артіль засіяла 593 га зерновими та бобовими культурами, 60 га технічними, заклала 200 тонн силосу. Колгосп одержав від землеробства 53 235 крб. прибутку, від тваринництва — 4550 крб. Державі було здано 3178 цнт хліба.
В січні 1945 року відбулися звітно-виборні збори Софіївської районної партійної організації, які обговорили підсумки перших кроків у відбудові сільського господарства.
«Наші люди,— говорилося в звітній доповіді райкому партії,— працювали багато. Вони, як радянські патріоти, віддавали й віддають все для завоювання перемоги над ворогом, йдуть на серйозні жертви, відмовляють собі багато в чому, розуміючи, що це необхідно в інтересах Батьківщини, в інтересах їх самих і їхніх дітей».
Після закінчення війни з фронту повернулися чоловіки. Зросла технічна оснащеність колгоспів, збільшилися кредити, що їх подавала держава для відродження сільськогосподарського виробництва. Багато зусиль до відбудови колгоспів доклали комуністи, керівники артілей М. Щербак, М. Степура, Р. Кадченко, Ф. Головань, Б. Дворський, колгоспники Я. Назаренко, Я. Рябенко, І. Петренко, І. Хомуха, Д. Богданов, А. Шапран та інші.
В 1945 році трактористи Софіївської МТС виконали план умовної оранки на 220 проц., заощадивши 15 320 кг пального. На 100—200 проц. перевершили норму бригадири тракторних бригад В. М. Левченко, І. П. Ващенко, А. Д. Карпенко, Ф. Г. Терещенко. Рекордних показників добивалися трактористи І. П. Бувалець, Ф. Г. Романенко, П. П. Горбенко, І. Г. Курбацький.
Поступово колгоспи ставали на ноги. В 1944 році в артілі «Ударник» було посіяно 547 га зернових та бобових і зібрано зерна 4393 цнт, в колгоспі «Соцштурм» з 862 га — 6232 цнт. У 1951 році господарства засіяли відповідно 805 і 1495 га і зібрали 8549 та 14013 цнт зерна.
Того ж року в колгоспі «Ударник» було 203 голови великої рогатої худоби, 204 свині, 220 овець, 1477 штук птиці, в колгоспі «Соцштурм» — 334 голови великої рогатої худоби, 318 свиней і 2999 овець, тоді як у 1944 році ці господарства мали 32 і 45 голів великої рогатої худоби, 18 і 30 коней, 29—11 свиней тощо.
Дбаючи про відбудову та зміцнення колгоспів, партійні і радянські органи багато уваги приділяли відбудові села. У звітних доповідях райкому КП(б) України на районних партійних конференціях не раз розглядалося питання про благоустрій села. Тільки з часу визволення до 1 березня 1945 року райвиконком провів 30 засідань райради і 3 сесії депутатів трудящих, на яких було розглянуто 180 питань, переважно господарських, культурно-освітніх, організаційних та про відбудову райцентру. Велике значення мало здійснення рішень VII сесії районної Ради депутатів трудящих «Про радянське, господарське і культурне будівництво в районі» (березень 1945 року) та VIII сесії районної Ради «Про заходи по реалізації постанови Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У про будівництво житла для колгоспників, виробничих приміщень у колгоспах та культурно-освітніх будівель на селі». Тільки в 1944 році для відбудови громадських приміщень та житлових будинків було витрачено 74 тис. 185 карбованців. Відповідно до рішення уряду УРСР на кошти колгоспів споруджувалися житла для колгоспників. В кожній артілі створювалися будівельні бригади. Протягом 1944—1945 років було відбудовано 330 житлових будинків. В 1945 році відкрились двері Будинку культури, райкому партії, до 1950 року було піднято з руїн приміщення райвиконкому, середньої школи, лікарні.
Відродженню і дальшому розвитку економіки колгоспів села сприяло їх укрупнення, здійснене протягом 1949—1954 років. В 1951 році в Софіївці було 6 колгоспів, у 1953 році — 5, у 1954 році — 4 і. Створилися кращі умови і для розгортання партійно-масової роботи серед колгоспників. Партійна організація колгоспу «Ленінський шлях», яка значно зросла і зміцніла, розставила комуністів на вирішальних ділянках виробництва. Незабаром відставання артілі було подолано, вона стала виходити в число передових. Значного піднесення громадського господарства досягли софіївські колгоспники, виконуючи рішення вересневого (1953 року)Пленуму ЦК КПРС та XX з їзду партії. В колгоспі ім. Жданова за 1953—1955 рр. посівна площа зернових зросла з 1731 до 2060 га, урожайність з 12,6 цнт до 21,6 цнт з га. Прибутки від рослинництва — з 510 012 до 1 407 041 крб., від тваринництва — з 312 733 крб. до 609 280 карбованців.
Особливо відчутних успіхів досягнуто в розвитку тваринництва. Якщо в 1953 році в колгоспі «Ленінський шлях» було 990 голів великої рогатої худоби, то в 1960 році — 1709. Відчутну допомогу в обладнанні ферм подали колгоспникам криворізькі підприємства. Наприклад, колектив рудника ім. XX партз’їзду допоміг колгоспові «Ленінський шлях» збудувати свинарник та силосні споруди. Замість глинобитних ферм колгоспники почали споруджувати просторі шлакоблочні та цегельні приміщення, обладнали станки, кормушки, поїлки, підвісну дорогу. За досягнення високих показників у соціалістичному змаганні на честь 41-ї річниці Великого Жовтня колгосп ім. Жданова (голова Г. О. Чухаленко, секретар партійної організації І. Ф. Шкаран) був занесений на районну Дошку пошани.
Разючі зміни відбулися у Софіївці за роки семирічки (1959—1965) і перші роки нової п’ятирічки. Натхненні рішеннями XXI і XXII з’їздів партії, жовтневого (1964 року) та березневого (1965 року) Пленумів ЦК КПРС, софіївці домоглися дальших успіхів у розвитку сільського господарства. Партійні організації подбали про зміцнення комуністами найважливіших ділянок колгоспного господарства. В колгоспі «Ленінський шлях» близько 80 проц. комуністів стали працювати безпосередньо на виробництві. В колгоспі ім. Жданова відстаючою ділянкою була тваринницька ферма. Партбюро зміцнило кадри тваринників, скотарями поставили членів партії І. Даценко і Г. Манзюка, підібрали сталі кадри доярок. Це дало добрі результати.
Свинар колгоспу «Ленінський шлях» В. Горб виступив ініціатором відгодівлі свиней великими групами і домігся значного щодобового приросту ваги свиней. Багато чудових людей є у колгоспі ім. Жданова. Доярка В. Петренко надоїла від однієї корови 2982 кг молока. Переможцями змагання тут не раз виходили також доярки Л. Шапка, П. Горященко, Н. Хомуха, свинарка О. Буряк, механізатори Г. Шокотько, Г. Саранча.
Звання колективу комуністичної праці в колгоспі «Ленінський шлях» присвоєно ланці Г. Рославця. В 1965 році вона взяла зобов’язання виростити по 35 цнт кукурудзи без затрат ручної праці на площі 140 га і з честю виконала його. Всі члени ланки вчаться у вечірній школі.
Нові економічні заходи партії (сприятливі умови закупки сільськогосподарської продукції, зниження цін на техніку тощо), а також масовий ентузіазм трудящих дали змогу значно поліпшити господарські показники. Це видно на прикладі артілі «Ленінський шлях»: у 1965 році вона успішно виконала завдання по продажу державі усіх видів сільськогосподарської продукції і наступного року мала на своєму рахунку в банку близько 1 млн. крб. заощаджень.
Значного розвитку набула місцева промисловість: стали до ладу завод продовольчих товарів, який випускає продукції на суму 800 тис. крб., і промисловий комбінат з річною продукцією 43 тис. крб. В 1966 році почав діяти хлібозавод, який виробляє 30 тонн хліба на добу. Тепер у селищі працювали 6 промислових підприємств. Після реорганізації МТС тут розмістилися також майстерні районного відділення «Сільгосптехніка». Парк автороти збільшився до 108 автомашин.
З великим піднесенням зустріли трудящі Софіївки XXIII з’їзд КПРС. Розгорнулося змагання на честь з’їзду. За успішне виконання взятих зобов’язань колгоспи «Ленінський шлях» та ім. Жданова занесені до районної Книги пошани. В цій книзі також є імена пташниць колгоспу ім. Жданова — М. І. Москаль, О. Є. Федоряки, доярки колгоспу ім. Калініна Г. Ф. Жилінської, Є. А. Кожушної, Є. Я. Фесич, П. В. Злідніченко та інші. В першому році нової п’ятирічки софіївські колгоспники порадували Батьківщину новими успіхами. Трудівники артілі «Ленінський шлях» зібрали по 23 цнт зернових з га, виробили молока 314 цнт на 100 га, м’яса 35 цнт на 100 га угідь. Грошовий прибуток артілі досяг 1 млн. 114 тис. карбованців. У колгоспі ім. Жданова зібрано по 23,4 цнт зернових на 100 га, вироблено молока 353 цнт, 50 цнт. м’яса. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва 33 колгоспники і спеціалісти сільського господарства нагороджені орденами та медалями.
Незрівнянно зросли заробітки колгоспників. Приміром, в артілі «Ленінський шлях» працює сім’я І. С. Долиненка. В 1967 році вона заробила 4286 крб. На ці гроші придбали меблі, мотоцикл, телевізор, приймач тощо. Родина Ф. Я. Назаренка заробила 4190 крб. грішми. Такі приклади стали характерними для колгоспного життя. Софіївці зберігають в ощадних касах 827 тис. крб. До їх послуг 13 магазинів, 3 їдальні, чайна, 4 буфети, 2 майстерні пошиву одягу, взуттєва майстерня, фото- та телеательє, художня майстерня. Понад 160 трудівників придбали телевізори, 24 — холодильники, 39 —- мотоцикли, 86 —- радіоприймачі тощо.
Тільки за 5 років семирічки на благоустрій Софіївки витрачено 467 590 карбованців. Ще в 1957 році вона була віднесена до категорії селищ міського типу. Селище забудовується дво- та триповерховими домами. За семирічку більш як 200 добротних жител збудовано індивідуальними забудовниками. З’явилися нові вулиці — ім. Зайцева, Піонерська, Шевченківська, Мельнична, Набережна. Лише за останні роки вкрито асфальтом 15 км вулиць. В селищі прокладено водопровід довжиною 3795 км. Значно розширено центральний парк і посаджено новий, який названо комсомольським. В центрі його споруджено пам’ятник В. І. Леніну, а в одному з скверів встановлено пам’ятник учасникам Вітчизняної війни.
Переконливі факти і цифри свідчать про зростання культури селища. Тільки в середній школі навчається 900 дітей, крім того, тут працюють восьмирічна, 3 початкові школи. Вечірню школу відвідують 120 чол. Відкрито також музичну школу, де навчається більше 100 дітей хліборобів та робітників. При школі працюють 10-місячні курси по підготовці кадрів для сільських та колгоспних клубів. Всього в школах селища працюють 74 вчителі. Кращі з них нагороджені значком «Відмінник народної освіти» і грамотами. Серед них О. В. Лінська, О. П. Дербас, К. К. Стодоля, Д. Ф. Богданов, О. Г. Білоусов та ін. Всього в селищі 92 спеціалісти тільки з вищою освітою. Серед них лікарі, агрономи, будівельники.
В липні 1963 року тут завершено будівництво і урочисто відкрито Будинок культури на 500 місць. Це було свято не лише софіївців, але й жителів навколишніх сіл. В 1967 році тут прочитано 28 лекцій, проведено 13 тематичних вечорів. Будинок культури проводить культосвітню роботу безпосередньо в колгоспах. Великий інтерес у мешканців селища викликають зустрічі з вченими Дніпропетровська, вечори запитань і відповідей, усні журнали. При Будинку культури працюють 9 гуртків художньої самодіяльності, в роботі яких беруть участь понад 100 чоловік. У Софіївці 4 бібліотеки. Книжковий фонд районної бібліотеки — 41 тис. примірників. Вона обслуговує 3830 читачів.
54 громадян Софіївки — депутати селищної Ради, в роботі якої дедалі вагомішу роль відіграє залучення колгоспників до здійснення громадських заходів. Зокрема, працюють 18 народних дружин, 4 товариські суди, 5 батьківських комітетів, 8 жіночих Рад, 3 депутатські групи, 10 депутатських постів. 454 жителі селища беруть безпосередню участь в державному управлінні.
У побут радянських людей входять нові обряди та звичаї — видача першого паспорта, комсомольське весілля, свято трудової слави, проводи на пенсію. Урочисто проводиться в селищі «День молоді».
В невпинному розквіті Софіївки, у піднесенні культурного рівня її мешканців видно глибокі процеси, які відбуваються на селі в період будівництва комунізму.
А. В. ДОЛЬЧУК, М. С. ЧЕМЕРИС.