Жовтневе, Софіївський район, Дніпропетровська область
Жовтневе — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані ще 16 сіл: Базавлучок, Ботвине, Калашники, Констянтинівка, Леніна, Мар’ївка, Нововасилівка, Новоолексіївка, Новоподільське, Павлівна, Петропавлівка, Піддубне, Садове, Тернуватка, Українка, Явдохівка. Розташоване в південно-західній (правобережній) частині області, за 18 км від районного центру — смт Софіївки. Найближча залізнична станція — Павлопілля — за 10 км від села. Населення — 1531 чоловік.
Жовтневе — одне з наймолодших сіл Дніпропетровщини. Виникло воно вже після Великої Жовтневої соціалістичної революції, в середині 20-х років. Під час відбудови зруйнованого війною господарства, коли частина міського населення була безробітною, Комуністична партія та Радянський уряд закликали робітників і кустарів, що не мали роботи в містах, переселитися в райони з родючими землями.
Сучасне село Жовтневе було засноване наприкінці 1924 року переселенцями з Вінниці, Вітебська, Житомира і Проскурова. Переселення тривало у 1925 і 1926 роках та частково в наступні роки. Склад переселенців був багатонаціональним. Серед них були євреї (58 проц.), українці (26 проц.), білоруси і німці (Ібпроц.). Заохочуючи переселенців, Радянський уряд надавав їм податкові пільги та дешевий кредит для придбання сільськогосподарського інвентаря і худоби та на зведення житлових будинків. Одержали таку допомогу і жителі молодого села. Завдяки цьому село було правильно сплановане і швидко, за 2—3 роки, побудоване.
Село, що налічувало спочатку понад 30 дворів, назвали Чемеринським — на честь білоруського революціонера В. С. Чемеринського, який загинув у роки громадянської війни. Пізніше назва села змінювалась кілька разів. З 1961 року, за бажанням жителів, його перейменували на Жовтневе.
В перші роки існування села його жителі вели одноосібне господарство, займалися кустарними ремеслами. Недавнім вихідцям з міст довелося переборювати значні труднощі. Частина з них не мала робочої худоби, плугів, сівалок, майже всім бракувало належного досвіду ведення сільськогосподарських робіт.
Доводилося об’єднуватися в супряги та групи, щоб спільно обробляти землю. А в 1926 році в селі виникли 4 товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи), які об’єднали 36 господарств. Пізніше було організоване сільськогосподарське товариство, що мало 5 тракторів, 2 молотарки та жатки.
Ініціаторами виховання у селян чуття колективізму були комуністи. Партійна організація в селі утворилась у 1928 році. їй активно допомагала сільська комсомольська організація, що оформилася в 1926 році. Першим секретарем партійного осередку був А. Я. Соболевський, а комсомольського — Б. Ю. Якубовський.
У 1929 році, коли в країні почалася суцільна колективізація бідняки та середняки Жовтневого об’єднались у 3 невеликих колгоспи. Того ж року колгоспи злилися в одне господарство. Об’єднаний колгосп був названий «УЧХ» («Український Червоний Хрест»). Першим головою його колгоспники обрали М. А. Длугача. Спочатку в колгоспі було 52 господарства селян. Далі він зростав за рахунок нових переселенців.
На господарський розвиток колгоспу великий вплив мала МТС, організована у 1930 році, яка обслуговувала його сільськогосподарською технікою. Разом з працівниками політвідділу МТС партійна і комсомольська організації села з перших днів спрямували діяльність колгоспників на організаційно-господарське зміцнення артілі. Головна увага приділялась розвитку землеробства, тваринництва і виноградарства, які були провідними галузями господарства. Уже в 1933 році колгосп села брав участь у зльоті передових колективів Дніпропетровської області. Правління колгоспу, очолюване комуністами, з активною участю всіх колгоспників, спрямувало зусилля на те, щоб якомога більше давати країні сільськогосподарської продукції. За рахунок освоєння нових земель посівні площі артілі за 1929—1941 роки збільшились з 900 до 2500 га. За цей час такі основні економічні показники колгоспу, як валовий збір зерна і валовий прибуток, зросли в 4 рази. Артіль мала З тваринницькі ферми: молочну, вівчарську і свинарську. В 1939 році вона брала участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. За досягнення в розвитку виноградарства і свинарства її було занесено до Почесної книги виставки. В цій же книзі були відзначені заступник голови колгоспу Н. І. Брегер, тракторист О. Д. Зеленський, який у 1938 році на тракторі «У-2» обробив 907 га землі, бригадир тракторної бригади комуніст Т. О. Голота, що на тракторі ХТЗ домігся виробітку 1152 га за рік і був нагороджений орденом «Знак Пошани». Колгоспники пишалися й іншими передовиками сільського господарства. Так, бригада Й. Г. Хайтмана щорічно збирала високий урожай винограду, свинар Ю. Є. Флейшман протягом 1937—1939 років одержував більше ніж по 16 поросят від свиноматки.
До 1930 року Жовтневе адміністративно входило до складу Софіївського району, в 1930 році воно стало центром новоствореного району. Перетворення села на районний центр на той час мало важливе значення для його економічного, політичного і культурного розвитку. Районний комітет партії, очолюваний Я. Л. Смілянським, і виконавчий комітет районної Ради депутатів трудящих, першим головою якого був І. П. Жеребчевський, подавали велику допомогу колгоспникам.
Регулярне проведення районних зборів партійного активу, зльотів передовиків сільського господарства сприяло зростанню трудової та громадської активності жителів села. Кращі з них поповнювали ряди ленінської партії. В 1932 році районна партійна організація об’єднувала 33 комуністи і 5 кандидатів у члени партії; в 1938 році вона налічувала вже 122 комуністи і 87 кандидатів у члени партії. Значна частина їх працювала у Жовтневому.
У 1934 році почала виходити районна газета «Прапор перемоги», яка широко висвітлювала економічне, політичне та культурне життя колгоспного села.
Багато уваги піднесенню економіки і культури Жовтневого приділяли Дніпропетровський обком партії та обласна Рада депутатів трудящих. Часто відвідував село секретар обкому партії М. М. Хатаєвич. Влітку 1935 року він був присутній на п’ятирічному ювілеї районного центру. На це свято прибули також представники трудящих США — негритянська делегація.
В міру того, як міцнів колгосп, за рахунок його прибутків та коштів, що відпускали місцеві радянські органи, в Жовтневому здійснювалось велике господарське, житлове і культурно-побутове будівництво. У 1930 році були зведені перші господарські та адміністративні споруди колгоспу. Через рік у селі виросли нові будинки — приміщення райкому партії, райвиконкому, районного відділення Держбанку та пошти. В 1932 році побудовано олійницю і млин, у 1936 році — швейний цех, в 1937 році — завершено будівництво трикотажної фабрики.
В 1939 році в Жовтневому проживало 950 чоловік. Переважна більшість їх працювала в колгоспі. Чимала частка в загальній кількості населення належала робітникам та службовцям.
В 1934 році село було електрифіковане та радіофіковане. В кожному будинку засвітилась лампочка Ілліча. Електрика прийшла і в господарство колгоспу, полегшила працю людей. За три роки після цього на вулиці Леніна почав діяти водопровід (довжиною в 1 км).
Завдяки піклуванню партійних і радянських органів у 1936 році в Жовтневому була збудована лікарня. Вона обслуговувала не лише жителів села, а й усієї Жовтневої дільниці. Відкрились також дитячі ясла та дитсадок.
У 1930 році в селі почала діяти початкова школа, в якій навчалось 103 учні і працювало 4 вчителі. У 1935 році було збудовано приміщення для семирічної школи. Через 3 роки школа стала середньою. В ній працювало 30 вчителів, які навчали 438 учнів — дітей жителів Жовтневого та сусідніх сіл. Вони доклали багато зусиль, щоб ліквідувати неписьменність серед дорослих, підвищувати культурний рівень трудівників села. У 1935 році в Жовтневому було споруджено районний Будинок культури. При ньому працювало кілька гуртків художньої самодіяльності, учасники яких систематично виступали перед жителями з концертами. Агіткультбригада, створена гуртківцями, обслуговувала також усі села району. Добре працювала районна бібліотека, якою завідувала комуністка М. А. Толчинська.
У роки Великої Вітчизняної війни більшість дорослого чоловічого населення села і навіть група жінок героїчно боролися з гітлерівськими загарбниками на фронті. Смертю хоробрих загинули Н. Ф. Немировський, Д. Г. Шрайфель, Н. М. Мороз, Ю. Є. Флейшман та багато інших воїнів з Жовтневого. З чотирма урядовими нагородами повернувся з війни офіцер Радянської Армії С. П. Алексаха. Зараз він працює вчителем математики в Жовтневій середній школі. Орденами та медалями СРСР нагороджені також В. Н. Кузнецов, Л. К. Глевенко, І. П. Петренко, Ю. С. Чалий, С. І. Василець, М. А. Мороз, І. В. Нечипоренко та інші.
Трудящі, що лишились у селі, з перших днів війни допомагали країні ударною працею. Так, наприклад, токар Жовтневої МТС П. С. Гажемон виконував змінні норми на 220 процентів. Колгоспники прагнули якнайшвидше зібрати багатий урожай. Жінки замінили чоловіків, які пішли на фронт. Так, замість С. П. Андруха працювала трактористкою О. І. Пархомець. Комбайнерів М. С. Балху і М. В. Шила замінили жінки С. Л. Мер і К. П. Тру.
Коли фронт наблизився до села, почалась евакуація районних установ, державного і громадського майна та колгоспників у тилові райони СРСР. Однак закінчити її не вдалося. 16 серпня 1941 року Жовтневе було захоплене гітлерівськими загарбниками. Фашисти назвали село Фрізендорфом. Вони знущались над людьми, примушували їх будувати дороги та укріплення, виконувати іншу непосильну роботу. За відмову штрафували, били, розстрілювали.
У квітні 1942 року поблизу сусіднього села Новопавлівки загинуло понад 450 радянських громадян, переважно жителів Жовтневого та інших навколишніх сіл. Серед розстріляних — люди похилого віку, жінки й діти. Всього по Сталінському (Жовтневому) району за час окупації було закатовано і розстріляно 3911 чоловік.
Фашисти грабували населення, відбираючи всю рогату худобу, свиней, домашню птицю, меблі й одяг. Чимало жителів села відправили до концентраційних таборів; 228 чол., тобто майже четверту частину довоєнної кількості населення Жовтневого, насильно було вигнано в німецьке рабство 4. На час визволення залишалось тільки 15 проц. мешканців села.
Від німецько-фашистських загарбників Жовтневе визволено 2 лютого 1944 року військами 3-го Українського фронту. В боях за село смертю хоробрих загинуло 26 воїнів Червоної Армії. Тут вони й поховані. Це капітан П. І. Староблевський, старший лейтенант В. Т. Ушков, капітан Решетников та інші.
Справді героїчних зусиль доклали трудящі, щоб відбудувати своє село. За час окупації були повністю зруйновані трикотажна фабрика, високовольтна лінія, громадські будівлі колгоспу, приміщення МТС, Держбанку, універмаг. Збитки, заподіяні окупантами, становили 3,08 млн. крб. Навесні 1944 року в колгоспі працювало лише 86 чоловік: 28 жінок, 39 підлітків та 19 старих. Зруйновані були тваринницькі ферми та інші господарські будівлі. Не вистачало найнеобхіднішої сільськогосподарської техніки, інвентаря.
Переборюючи труднощі, весною 1944 року колгоспники засіяли 365 га зерновими і бобовими культурами, 23 га — соняшником, обробили артільний сад та виноградник. Того ж року вони зібрали по 11,5 цнт зернових та по 7,7 цнт соняшнику з гектара. На трудодень одержали по 1,3 кг зерна та по 1,4 крб. грішми.
В авангарді відбудови йшли ветерани колгоспного руху Т. О. Голота, Є. С. Зайцева, А. І. Федько, С. С. Ткач. 60-річна колгоспниця Є. С. Зайцева на загальних зборах членів артілі заявила: «Я буду працювати від світанку до ночі, а від молодих не відстану, бо знаю, що й моя праця допоможе колгоспу впоратися з тими завданнями, які ставлять перед нами партія і уряд». За успішне завершення весняної сівби в 1946 році колгосп «Комсомолець», головою його у той час працював Т. О. Голота, був занесений на районну Дошку пошани.
У відбудові сільського господарства активну участь брала молодь. Правління колгоспу не раз виносило за це подяку учням Жовтневої середньої школи. Робота комсомольської організації по відбудові колгоспів (її секретарем тоді був В. І. Ванжа) у травні 1946 року відзначена перехідним Червоним прапором.
На кінець четвертої п’ятирічки колгосп «Комсомолець», якому з 1949 року присвоєно ім’я Г. М. Димитрова, за виробничими показниками досяг довоєнного рівня. У 1950 році він був одним з основних експонентів районної сільськогосподарської виставки. На цій виставці демонструвалися досягнення артілі в розвитку зернового господарства, тваринництва, виноградарства та садівництва. За успіхи в механізації землеробства та перемогу в змаганні з сусідніми — Лошкарівською й Незабудинською — МТС на виставці також була представлена Жовтнева машинно-тракторна станція.
Ще більше зміцнів колгосп у наступні роки. В 1953 році його валова продукція порівняно з довоєнним рівнем зросла в 1,5 раза. Підвищенню матеріальної заінтересованості колгоспників в результатах їх праці, кращому використанню техніки і кадрів сприяло здійснення рішень вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС. В 1957 році колгосп виконав план розвитку зернового господарства на 112 проц., тваринництва — на 107,3 процента. Внаслідок реорганізації МТС у 1958 році він придбав 10 тракторів, 6 комбайнів, 12 сівалок, 20 плугів та іншу сільськогосподарську техніку. Це значно поліпшило механізацію виробничих процесів. Наступного року до колгоспу ім. Димитрова було приєднано сусідній колгосп «Україна». Укрупнена артіль має 8335 гектарів землі, неподільний фонд її у 1959 році становив 1,07 млн. карбованців.
В багатогалузевій економіці артілі основними стали зернове і молочне господарство. Допоміжну роль відіграють городництво, виноградарство, садівництво. Більшість робіт — сівбу, обробіток та збирання зернових, кукурудзи, соняшнику — механізовано. Під час збирання зернових здійснюється подрібнення соломи. Механізовано також процеси навантаження та розкидання хімічних і місцевих добрив. Проводиться механічне доїння корів.
У бригадах колгоспу працюють десятки передовиків, які своєю сумлінною працею вносять вагомий вклад у зміцнення громадського господарства. Тракторист Д. Д. Жванко виконав річне завдання виробітку на трактор на 185 проц., К. К. Кузьмич — на 140 проц., О. Н. Комісар — на 120 процентів. Зразки високопродуктивної праці показали також механізатори В. О. Недоснований, І. С. Семенов та інші.
За роки семирічки валовий доход господарства збільшився в 1,5 раза і становив у 1965 році 1352,6 тис. крб., а в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь у 1960 році — 10 380 крб., в 1963 році — 12 680 крб., в 1965 році — 16 400 крб. Систематично підвищувався чистий прибуток колгоспу. Тільки за 1963—1965 роки він зріс із 0,73 млн. крб. до 1,1 млн. крб., тобто в 1,5 раза. За цей час неподільні фонди колгоспу зросли з 1430,8 тис. крб. до 1862,6 тис. крб. В роки семирічки цей економічний показник діяльності колгоспу збільшився в 1,7 раза.
Завдяки зміцненню громадського господарства досягнуто значних успіхів у підвищенні оплати праці колгоспників. З 1963 року правління колгоспу перейшло до щомісячної грошової оплати трудодня. Місячний заробіток колгоспника в середньому становив у 1963 році 60 крб., а в 1965 році — 72 карбованці.
Керуючись рішеннями березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС, партійна організація і правління колгоспу спільно з усіма колгоспниками розробили реальні заходи по інтенсифікації артільного господарства. Головна увага працівників села була спрямована на підвищення врожайності сільськогосподарських культур і піднесення продуктивності тваринництва.
Вже в 1965 році розпочався перегляд структури посівних площ колгоспу. Провідне місце в зерновому господарстві артілі було відведено озимій пшениці. В перші роки нової п’ятирічки під озимою пшеницею мало бути 2000 га, тобто близько 25 проц. земельних угідь колгоспу.
Для збільшення валового збору зерна колгосп запланував впровадити високоврожайний сорт «Миронівська-808», поліпшити агротехніку обробітку землі. Рік у рік колгосп збільшує внесення у грунт різних добрив, розширює площі зрошувальних земель. В 1954 році тут зрошувалось 17 га земель, в 1965 році — вже 32 га, завдяки чому розширилось городництво, збільшилось виробництво овочів.
Дальший істотний крок у піднесенні економіки колгоспу зроблено в новій п’ятирічці. Керуючись рішеннями XXIII з’їзду КПРС, колгоспники борються за те, щоб у 1970 році довести врожай пшениці не менш як до 27 цнт, ячменю — до 25, вівса — до 22, соняшнику — до 20, кукурудзи — до 35, цукрових буряків — 250 цнт з гектара та значно збільшити виробництво молока, м’яса, овочів, фруктів.
Підсумки двох перших років п’ятирічки переконують, що з цими завданнями вони успішно справляться. В 1966 році середня врожайність зернових становила 22,5 цнт, у т. ч. пшениці — 24 цнт з гектара. На 100 га земельних угідь було одержано по 415,7 цнт молока (на 20 проц. більше, ніж в 1965 році). Загальний доход колгоспу в 1966 році досяг 1667,3 тис. крб. проти 1100,0 тис. крб. у 1965 році, тобто зріс більш ніж в 1,5 раза. За досягнуті успіхи 14 передовиків сільського господарства Жовтневого в 1966 році були нагороджені орденами і медалями Союзу РСР. Серед них І. В. Плескач, М. К. Мажара, О. М. Комісар, Є. М. Литовченко, Г. А. Семенова та інші хлібороби і тваринники.
Великими трудовими успіхами відзначили колгоспники Жовтневого другий рік п’ятирічки — рік 50-річчя Радянської влади. Вони досягли високого врожаю зернових, особливо озимої пшениці, якої було зібрано по 25,6 цнт з га на всій площі посіву. На 100 га угідь вироблено молока по 385,6 цнт, м’яса — по 42,6 цнт. Валовий доход колгоспу в 1967 році збільшився на 166 тис. крб. і становив 1833,4 тис. крб., а в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь — 20 516 карбованців.
Щороку колгосп збільшує витрати на індивідуальну оплату праці членів артілі. Середньомісячна заробітна плата шоферів у 1966—1967 рр. зросла з 124 до 142 крб., трактористів — з 127 до 144 крб., інших колгоспників на 1966 рік вона становила 96 карбованців.
На основі господарських успіхів у післявоєнний період відбулися разючі зміни в культурі і побуті села. Створено всі необхідні умови для широкого задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб населення.
Про добробут сільських жителів яскраво свідчить збільшення їх вкладів у ощадну касу, підвищення купівельної спроможності. Сума вкладів трудящих Жовтневого в 1965 році становила 436,1 тис. крб., а в 1966 році — 550,1 тис. крб., в 1967 році — 1192,8 тис. крб. У кожній сім’ї є велосипеди і радіоприймачі, 4 — мають легкові автомашини, 75 — мотоцикли. В 1965 році магазини села продали культурно-побутових товарів на суму 208 тис. крб., в 1966 році — на суму 220 тис. карбованців.
В 1967 році в селі збудовано два нових магазини — «1000 дрібниць» і «Книги». Товарообіг Жовтневого споживчого товариства в цьому році становив 634 тис. крб., а сума проданих на одну душу населення різних товарів майже подвоїлась у порівнянні з попереднім роком.
В будівництві багатьох господарських і культурно-побутових приміщень колгоспникам Жовтневого подають допомогу шефи — робітники і службовці ремонтного управління № 2 Кривого Рога. В 1965 році вони допомогли завершити будівництво двох нових будинків культури в третій і четвертій бригадах колгоспу ім. Димитрова. У 1966 році збудовано клуб на 250 місць у другій бригаді колгоспу.
Вже давно зникли сліди руйнувань, завданих німецько-фашистськими окупантами. Жителі села живуть у добре впорядкованих будинках. У 1957—1958 роках було введено в дію новий водопровід довжиною 8 км. Тепер село повністю забезпечене водою. Частина вулиць має тверде покриття. В 1966 році довжина доріг з твердим покриттям на вулицях села збільшилася ще на 4 кілометри. В цьому році розпочалась газифікація села: одержали газ перші 20 комунальних квартир.
У 1959 році почалося будівництво шосейного шляху, що тепер зв’язує Софіївку з Жовтневим. З 1965 року Жовтневе має також , регулярне автобусне сполучення з Дніпропетровськом та Кривим Рогом.
Ще з довоєнного часу в селі діє дільнична лікарня на 75 ліжок. Після війни вона була не тільки відбудована, а й розширена. Зараз лікарня має хірургічне, терапевтичне, гінекологічне, пологове і дитяче відділення, які обслуговують населення 4 укрупнених колгоспів Софіївського району. В 1966 році в Жовтневому споруджено пологовий будинок. Крім того, на території дільниці розташовані 10 фельдшерських пунктів та 2 колгоспних пологових будинки. На медичне обслуговування населення щорічно витрачаються великі кошти: в 1959 році — 108,2 тис. крб., в 1966 році — 121 тис. крб., в 1967 році — 142,3 тис. карбованців.
У лікарні працює 7 лікарів з вищою освітою та 38 медичних працівників з середньою спеціальною освітою. Головний лікар І. П. Петренко працює тут з 1946 року. Комуніст, чудовий терапевт, він заслужив глибоку повагу трудящих. Члени партійної організації лікарні не раз обирали його своїм секретарем. Зараз 1. П. Петренко — секретар територіальної партійної організації Жовтневого, депутат сільської Ради. Напередодні 50-річного ювілею Жовтня він нагороджений медаллю «За трудову доблесть».
Створені добрі умови для виховання дітей дошкільного віку.
У вихованні молоді села велику роль відіграє середня школа, де навчається близько 600 учнів з Жовтневого та навколишніх сіл. Відкрито також школу-інтернат, розраховану більш як на 200 учнів. Багато випускників школи працюють у колгоспі, на промислових підприємствах, продовжують освіту у вузах. За роки Радянської влади 66 вихованців школи здобули вищу, а понад 200 — середню спеціальну освіту.
В обох школах зараз працює 60 вчителів. Багато з них є справжніми майстрами своєї справи. Такими, зокрема, є вчителі середньої школи В. Г. Котюжинський, П. ІО. Кошман та інші. Вони не тільки домагаються відмінних успіхів у навчанні й вихованні учнів, а й проводять велику масово-політичну роботу серед жителів села. За успіхи, досягнуті в навчально-виховній та політико-масовій роботі, вчителька П. Ю. Кошман в 1965 році нагороджена значком «Відмінник народної освіти». Цією нагородою в 1967 році відзначено також учителів Г. Г. Глущенка, В. Г. Котюжинського та Є. Я. Шевченко.
В Будинку культури урочисто відзначаються свята, проводяться літературні диспути, вечори запитань та відповідей, читаються лекції на політичні, економічні та природничо-наукові теми, регулярно демонструються кінофільми. Тут працюють гуртки — хоровий, вокальний, художнього слова, драматичний і танцювальнийг які охоплюють понад 100 жителів села. Гуртківці не лише виступають з концертами перед населенням Жовтневого, а й беруть участь в обласних оглядах художньої самодіяльності.
Часто виступають перед жителями села артисти з Кривого Рога, Дніпропетровська, Одеси і Києва.
Однією з кращих у районі є сільська бібліотека. В книжковому фонді бібліотеки в 1967 році налічувалось 29 390 прим, книг, а читачів було 1200.
В 1965 році жителі Жовтневого передплачували 1030 прим, журналів та 1373 прим, центральних, республіканських, обласних і районних газет, а в 1966 році —г 1299 прим, журналів та 1492 прим, газет. В середньому кожен дорослий житель села передплачує по 3 газети і журнали. Колгоспна партійна організація видає багатотиражну газету «Вперед».
В селі працює лекторська група товариства «Знання», яку очолює директор школи комуніст Л. К. Глевенко. В 1967 році в її складі було 35 спеціалістів різних галузей знань, в тому числі 16 комуністів. Діяли секції: сільськогосподарська, педагогічна, медична, суспільно-політична та науково-популярна. В 1966 році відкрито народний університет для батьків.
У складі Жовтневої сільської Ради депутатів трудящих — 57 депутатів, серед яких передовики сільського господарства і культури, кращі люди села, здатні кваліфіковано розв’язувати поставлені перед Радою державні завдання. Депутати об’єднані в 6 постійних комісій (сільськогосподарську, культурно-побутову, соціалістичної законності тощо). Комісії спираються на актив, який налічує 150 чоловік. Активну участь у громадській роботі беруть М. А. Толчинська, Я. М. Бесараб, І. Г. Чуприна та інші комуністи.
Життя породжує нові обряди. Один з них — урочисті проводи на пенсію ветеранів праці. Після закінчення жнив влаштовується свято врожаю.
В сучасному житті села багато зримих рис комунізму. Вони — у високому моральному і освітньому рівні трудівників села, в їх натхненній комуністичній праці, в самовідданій боротьбі за створення матеріально-технічної бази комунізму.
Я. Л. ВАРГАТЮК, Я. Я. КОЛОМІЕЦЬ, Л. О. ПРИХОДЬКО.