Солоне, Солонянський район, Дніпропетровська область
Солоне — селище міського типу, центр Солонянського району. Розташоване на південному заході за 38 км від Дніпропетровська та 10 км на схід від залізничної станції Привільне. На відстані 7 км від Солоного проходить автотраса Дніпропетровськ—Запоріжжя. Населення—3,2 тис. чол. Солонянській селищній Раді підпорядковані також населені пункти Аполлонівка, Вишневе, Гончарка, Дніпрельстан, Дніпровське, Дніпро-Михайлівське, Кам’яне, Новоселівка, Сергіївна, Червонокам’яне, Чувилине.
Перші оселі на місці сучасного селища виникли ще в III тисячолітті до нашої ери. Рештки поселень і курганні могильники ямної культури доби міді-бронзи збереглися на околицях села до нашого часу.
Наприкінці XVII століття за 2,5 км на схід від сучасного селища виникло поселення Новоселівка, засноване кріпаками-втікачами. Незабаром поміщик Енгельгардт, якому належали землі на південь від Катеринослава, прислав сюди ревізора. Селяни Новоселівки знову потрапили в поміщицьку кабалу.
На початку XVIII століття кріпаків з Новоселівки переселили на землі по річці Солоненькій. Нове поселення дістало назву Енгельгардтівка. За даними ревізії 1782 року Енгельгардтові належало тут 6 тис. десятин землі.
В 80-х рр. XVIII століття ці землі стали власністю генерал-лейтенанта Й. Хорвата. Село було названо Солоненьким. На той час тут жило 485 чоловік. В 1799 році його купив поміщик Неверовський.
За переписом 1858 року, в Солоненькому налічувалось 724 чоловіка, які займалися хліборобством та скотарством. Поміщикові належало 5247 десятин землі. Селяни ж мали по 1—2 десятині на господарство. Реформа 1861 року не виправдала їхніх сподівань. Тільки 386 чоловік одержали земельні наділи, в середньому по 1,1 десятині на душу. Як і до реформи, в Солоненькому панували злидні і безправ’я. Наприкінці XIX століття сільській громаді села, яке стало називатися Солоним, належало 1785,5 десятин землі, з них 1378,5 десятин — купленої. 123 господарства були бідняцько-середняцькими, 25 проц. з них — безтяглові, 19 проц. — безкорівні. 60 мали по 10—20 десятин, 15— понад 20 десятин. В той же час, коли бідніша частина населення задихалася від безземелля і малоземелля, поміщикам-колоністам Абраму і Герману Бергманам, які придбали землі в Солоному після реформи, належало майже 4,5 тис. десятин землі.
Сільська ж біднота змушена була орендувати землі у багатіїв на кабальних умовах. Не маючи чим заплатити за обробіток поля, селяни віддавали свої жалюгідні наділи за борги, а самі йшли на далекі заробітки або в найми до тих же поміщиків і куркулів. На їх економічному становищі позначались також часті неврожаї, стихійні лиха та епідемії. Тяжке злиденне життя селян штовхало їх на боротьбу проти поміщиків та царської адміністрації.
На початку XX століття в Катеринославі відбувалися страйки, революційні виступи робітників, що мали безпосередній вплив на зростання політичної свідомості населення навколишніх сіл. Напередодні 1905 року в Солоному, з ініціативи жителя цього села В. О. Строменка, був організований підпільний гурток, до складу якого ввійшли селяни Г. Н. Бабенко, П. Н. Бабенко, Д. Я. Бондаренко, П. А. Колодченко, М. П. Московка, Є. Ф. Моцний та ін. Вони збиралися на таємні сходки в селі Петровському (за 15 км на захід від Солоного). Як згадує учасник цього гуртка М. П. Московка, на ці сходки приїздив з Катеринослава Г. І. Петровський, який тоді працював на Брянському заводі. Він проводив з членами групи наради. До революційної роботи залучалося дедалі більше селян волості. З Катеринослава члени групи одержували друковані листівки, а потім поширювали їх по селах.
Кривава розправа царизму з петербурзькими робітниками 9 січня 1905 року викликала обурення у селян Солоного і сприяла швидкому зростанню їх політичної активності. З ініціативи учасників підпільного гуртка, на будинку Солонянської волосної управи в січні 1905 року вивісили прапор з лозунгом — «Земля— селянам, фабрики і заводи — робітникам». В ніч на 15 травня по вулицях і дворах Солоного було розкидано десятки прокламацій Катеринославського комітету РСДРП: «До селян», «До всього народу», «До всіх запасних», «Правда про війну» та інші. Вранці селяни підбирали прокламації, збирались групами, разом читали та обговорювали їх.
Восени 1905 року з ініціативи народницької та ліберальної інтелігенції Катеринославського повіту в селі було організовано Селянську спілку, до якої записалося 200 чоловік. 27 листопада відбувся І з’їзд делегатів цієї спілки, на який прибуло до 500 уповноважених від різних волостей. З’їзд прийняв постанову про встановлення плати сільськогосподарським робітникам за надурочну працю, поліпшення їх житлових умов, харчування тощо. Наприкінці 1905 року Селянська спілка об’єднувала до 1000 чоловік 5. Але відбивала вона головним чином інтереси куркульства.
Революційні настрої селян Солоного занепокоїли поміщика і він звернувся до уряду з проханням надіслати сюди козаків. У січні 1906 року до села прибула козача сотня. Селяни, «озброївшись» вилами, косами, лопатами і старими рушницями, вирушили до волосного центру. Карателі зажадали від селян, щоб вони виказали «зачинщиків» і склали зброю. Але селяни відмовилися зробити це, і тоді козаки відкрили вогонь по людях.
Жителі навколишніх сіл, дізнавшись про прибуття карателів, протягом дня зібралися до Солоного. Наступного дня козаки вдалися до артилерії. Було вбито одного і поранено шість чоловік, пошкоджено 10 дворів. Будинки активних учасників виступу було зруйновано. Командуючий Одеським військовим округом барон Каульбарс телеграфував міністрові внутрішніх справ Росії, що після втихомирення селян Солоного було заарештовано 8 чоловік, в тому числі В. О. Строменка. Але й після цього в економії Бергмана поширювалися листівки.
Значна частина жителів села, яка перебувала під впливом Селянської спілки, ще вірила в Державну думу. В червні 1906 року вони звернулись до Думи з листом, у якому сповіщали про січневі події на селі, про приїзд у село козачої сотні, яка загрожувала знищити Солоне, і просили Думу захистити їх. «Погляди і надії наші тепер,— зазначалось у листі,— звернуті до народних представників. Вимагайте для народу землі і волі, а всім, хто потерпів,— амністії. Ми всі як один чоловік у повіті (настрій селян нам відомо) всіма силами і засобами підтримуємо Думу. Немає більше сил терпіти нестатки і насильство».
Проте сподівання селян поліпшити своє становище завдяки втручанню Думи були марними. Після поразки революції 1905—-1907 рр. багато жителів Солоного, внаслідок насильницького проведення столипінської реформи, лишилися зовсім без землі.
Напередодні першої світової війни в Солоному було 274 двори. Кількість населення становила 1830 чоловік. 10 селянських господарств займалися кустарно-ремісничими промислами: бричковим, ковальським, кравецьким, шевським, столярним, ткацьким. На промислових підприємствах працювали тільки 19 чоловік.
Низькі врожаї погіршували і без того тяжке становище селян. Так, у 1912 році у Солонянській волості було зібрано в середньому з одної десятини селянської землі 40 пудів озимої пшениці і 46,7 — ярової та 133,3 пуда кукурудзи.
Селяни терпіли від злиднів, темряви, епідемій. У Солонянській лікарні, яка обслуговувала 4 волості з населенням 26 474 чоловік, працювали лікар, 2 фельдшери, і акушерка.
Більшість жителів села була неписьменною. З 762 чоловіків знали грамоту всього 252, з 692 жінок — тільки 2. В 1914 році в Солоному працювало 2 однокласні сільські училища. З 103 учнів у 1914/15 навчальному році їх закінчили тільки 8 чоловік, решта залишила школу через скрутні матеріальні умови.
Докорінні зміни в житті трудівників Солоного сталися після Великої Жовтневої соціалістичної революції. На початку 1918 року тут було встановлено Радянську владу. Солонянський волосний ревком відразу ж приступив до розподілу поміщицької землі і майна між трудящими селянами.
Окупація села 18 квітня 1918 року австро-німецькими військами перешкодила дальшому розгортанню радянського будівництва. Окупанти жорстоко розправилися з тими жителями села, хто боровся за владу Рад. Вони зігнали селян до економії, 7 чоловік розстріляли, а інших покарали різками. Після цієї розправи багато селян пішло до партизанських загонів. Влітку цього ж року поблизу села сталася збройна сутичка селян з німецьким загоном.
Після вигнання австро-німецьких окупантів та військ Директорії на початку 1919 року в Солоному було відновлено Радянську владу. Але зміцненню її і налагодженню мирного життя тривалий час перешкоджали напади різних банд.
Протягом усього періоду громадянської війни трудівники села подавали допомогу Червоній Армії. Тільки влітку 1920 року вони відправили для неї 2000 пудів зерна, 150 пудів м’яса, 10 пудів сала. В селі збирали продукти для хворих червоноармійців, які перебували в Солонянській лікарні.
Після остаточного встановлення Радянської влади в Солоному трудящі активно взялися будувати нове життя. В серпні 1920 року був утворений комітет незаможних селян, який об’єднав 123 незаможників. Організатором і першим головою КНС став П. М. Бабенко. Солонянська сільська Рада разом з КНС провели перерозподіл наявної землі між безземельними та малоземельними селянами, які одержали понад 3,5 тис. десятин. Члени комнезаму допомагали органам влади в подоланні куркульського саботажу, у виконанні продрозверстки. Влітку 1920 року в селі було створено сільськогосподарську артіль, до складу якої ввійшло 13 сімей. Значну допомогу селянам подавав створений у селі радгосп.
У червні 1921 року в Солоному відбувся волосний з’їзд комітетів незаможних селян, на якому розглядалися питання про товарообмін і кооперацію, про боротьбу із спекуляцією.
Активну роботу по відбудові зруйнованого господарства проводила профспілкова організація, створена на загальних зборах робітників та службовців села 29 березня 1921 року. В грудні 1922 року в селі було організовано партосередок, на чолі з М. І. Марковським. До його складу в січні 1923 року входило 3 члени партії та два кандидати. Бойовими помічниками парторганізації у проведенні господарсько-політичних кампаній та налагодженні культурно-освітньої роботи на селі виступали комсомольці. Комсомольський осередок, утворений у 1922 році, в листопаді цього ж року налічував 17 комсомольців.
Велику політико-виховну роботу серед селян Солоного організувала хата-читальня. Під керівництвом Катеринославського повітового комітету тут були створені курси політграмоти, на яких читались лекції на сільськогосподарські, антирелігійні теми, влаштовувалися читки газет і журналів. їх відвідували 519 чоловік, серед них 19 комуністів і кандидатів у члени партії, 5 робітниць з жінвідділу, комсомольці, члени профосередку, а також учні школи-семирічки, селяни. Як відзначалося в політдоповіді Катеринославського повіткому, багато селян (до 200 чоловік) з власної ініціативи відвідували курси, слухали лекції, брали найактивнішу участь у бесідах.
Влітку 1923 року, коли пролетаріат усього світу тяжко переживав хворобу В. І. Леніна, в Солоному, яке з 1923 року стало районним центром, скликали районну селянську безпартійну конференцію. На ній обговорювались питання про згуртування бідноти навколо партії і Радянського уряду. В телеграмі на ім’я В. І. Леніна учасники конференції писали: «…ми, безпартійні селяни Солонянського району, Катеринославської округи і губернії, розглянувши ряд питань, переконалися, що тривожний момент усунуто і поспішаємо сказати тобі, наш дорогий Ілліч, що ми вже викоренили думку бути чи не бути. Ми ждемо тебе, як капітана на корабель, ми впевнені, що скоро побачимо тебе на капітанській рубці».
Політику більшовицької партії та Радянського уряду палко підтримали делегати районної безпартійної конференції, що відбулася в Солоному 24—25 лютого 1924 року. Заслухавши доповідь «Ленін і селянство», делегати відзначили великі заслуги В. І. Леніна у створенні СРСР і об’єднанні пролетаріату всього світу. В резолюції з цього питання було зазначено, що лозунг В. І. Леніна про тісний зв’язок робітників і селян буде втілюватись у життя безпартійним селянством.
Делегати конференції прийняли рішення про об’єднання всіх незаможних селян у колективні господарства, відзначивши, що «тільки колективна форма господарства врятує незаможне селянство від повного розорення».
В 1924 році в Солоному було створено сільськогосподарську артіль «Всесвітній червоний промінь», 2 сільськогосподарські кредитні товариства.
Партійна організація села доклала багато зусиль, щоб зміцнити ці паростки соціалізму. Тоді в організації було 8 членів та 12 кандидатів партії. У відкритих партійних зборах брали активну участь від 50 до 200 безпартійних. Вірними помічниками партійної організації були комсомольці. В 1924—25 рр. солонянський комсомольський осередок налічував 20 чоловік. Секретарем його був П. Є. Моцний (тепер професор Дніпропетровського державного університету, доктор біологічних наук). Комсомольці Г. Задорожний, О. Співаченко, В. Бабенко (Рудзіна) та ін. допомагали комуністам проводити роз’яснювальну роботу серед населення про необхідність і вигоди переходу на шлях колективного господарювання. Товариство Червоного Хреста, яке було організовано у Солоному, придбало трактор і давало його біднякам в оренду за невелику плату. На ці гроші утримувались дитячі ясла, подавалась допомога тубдиспансеру, було відкрито кінотеатр.
Селянські маси поступово переконувались у перевагах колективного господарювання. В 1927 році в Солоному з ініціативи комнезаму створюється товариство спільного обробітку землі під назвою «Шлях до соціалізму», головою якого обрали сільську активістку комуністку Ф. О. Бабенко. В 1929 році члени товариства «Шлях до соціалізму» прийняли рішення про організацію на його базі сільськогосподарської артілі. Першим головою колгоспу «Шлях до соціалізму» став С. П. Яременко, який керував ним до 1954 року. В 1930 році було організовано ще два колгоспи — «Червоне село» та «Червоний колос».
Успіхи колективізації викликали шалену лють куркулів, які почали проводити серед колгоспників контрреволюційну агітацію, спрямовану на зрив колгоспного будівництва. Але ці антинародні дії не могли затримати розвиток колгоспів, побудову нового життя на селі.
Багато зробили для організації і зміцнення колгоспів у Солоному активісти М. П. Бабенко, С. П. Яременко, П. Т. Яременко, Ф. О. Бабенко, О. В. Петренко, Л. Д. Лозицький та багато інших. Важливу роль в розгортанні колгоспного руху відіграли також 25-тисячники — І. П. Приймак, Д. Ф. Гринь, що прибули в Солоне у 1930 році. Колгоспники артілі «Шлях до соціалізму» підтримували зв’язок з колективом Харківського тракторного заводу. Робітники ремонтували сільськогосподарський реманент та виготовляли нескладні деталі до машин. На знак дружби з цим робітничим колективом колгоспні збори прийняли рішення назвати свій колгосп ім. ХТЗ.
Вагому роль в перебудові сільського господарства в Солоному відіграла Привільнянська МТС, утворена на початку 30-х років.
Поступово міцніла економіка колгоспів. Колгоспники артілі ім. ХТЗ в 1933 році одержали першу квитанцію про здачу державі хліба. У боротьбу за першу квитанцію, як за справу честі, включились й трудівники інших артілей. 13 липня перше зерно було здано державі. Колгоспники брали активну участь у передплаті на позику «2-ї п’ятирічки».
В 1938 році за досягнення в розвитку зернового господарства та тваринництва артілі ім. ХТЗ та «Червоний колос» стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Вівцеферма колгоспу ім. ХТЗ в 1937—1938 роках одержала в середньому від 100 вівцематок 135 ягнят, колгоспу «Червоний колос» — 123,6 ягняти. Свиноферма колгоспу ім. ХТЗ за два роки в середньому одержала і зберегла по 17,5 поросяти від кожної свиноматки.
Учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в 1938—1939 рр. були 26 кращих працівників колгоспів Солоного. Серед них П. М. Грива — чабан колгоспу ім. ХТЗ, Я. Л. Костенко — старший чабан колгоспу «Червоний колос», Ф. М. Масько — свинарка колгоспу ім. ХТЗ, Л. І. Маєвська — доярка колгоспу ім. ХТЗ, М. О. Московка — зоотехнік колгоспу ім. ХТЗ та інші.
Успішне виконання перших п’ятирічок забезпечило дальший розвиток колгоспного виробництва, підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих села. Спорудження гідроелектростанції на Дніпрі дало можливість у 30-х рр. електрифікувати колгоспи й будинки колгоспників у Солоному. В 1938 році закінчилось будівництво автостради Дніпропетровськ—Запоріжжя, яка зв’язала Солоне з двома великими промисловими центрами.
Багато уваги приділялось охороні здоров’я трудящих. В селі працювали лікарня, амбулаторія, пологовий будинок.
Великі зрушення сталися в галузі освіти і культури. Одразу ж після закінчення громадянської війни місцеві органи влади розгорнули роботу по ліквідації неписьменності. В 1925—1926 рр. діяли школи лікнепу, в яких навчалося 450 чоловік. У селі була семирічна школа (напередодні Великої Вітчизняної війни її реорганізували на десятирічну). Всі діти шкільного віку були охоплені навчанням. При районному Будинку культури на 500 місць працювала бібліотека для дорослих і дітей.
Село було повністю радіофікованим. Виходила районна газета «Більшовик Солонянщини» (в 1941 році тираж її досяг 3000 примірників).
Та на перешкоді мирного життя солонянців стала війна. 18 серпня 1941 року село захопили гітлерівці. З перших днів окупації почалися знущання з мирного населення. 107 чоловік вивезли до Німеччини на каторжні роботи. 9 лютого 1942 року в Солоне зігнали з усього району євреїв і всіх розстріляли. У колгоспників відбирали хліб, корів і птицю.
Для боротьби з фашистами, ще до окупації села, за рішенням обласного комітету партії в Солонянському районі було створено партизанський загін, який діяв під керівництвом першого секретаря Солонянського райкому КП(б) України К. Р. Волобуєва; комісаром загону призначили секретаря райкому С. Д. Голуба, начальником штабу —теж працівника райкому Д. К. Воєводу. До складу загону входили працівники райкому (С. І. Охріменко, П. В. Трайдук, Д. І. Усенко), районних установ (Р. К. Мірошниченко, Г. А. Козодой, С. Д. Залужний), колгоспник М. І. Яременко, голова колгоспу «Червоний колос» К. Я. Терентьєв та ін. У серпні 1941 року Д. К. Воєвода з групою партизанів переправились через Дніпро і знищили 2 легкові і 4 вантажні автомашини, близько 30 фашистських солдатів і офіцерів. У вересні 1941 року партизанський загін у районі між селами Вовнігами і Військовим брав участь у розвідувальних боях. У цьому ж місяці було виділено оперативну групу під керівництвом Д. І. Усенка для висадження в повітря двох залізничних мостів. Але її учасників виявили і розстріляли. У жовтні 1941 року партизанський загін влився до регулярної частини Червоної Армії.
В 1941—1943 рр. у Солоному діяла підпільна група під керівництвом офіцера Червоної Армії М. Ю. Чукмарьова. В березні 1943 року 15 чоловік, в тому числі Чукмарьов, були розстріляні біля села3.
Багато жителів Солоного відзначились на фронтах Великої Вітчизняної війни. Сотні бійців нагороджені орденами та медалями, серед них М. П. Волощенко, В. І. Турченко, Г. І. Кирейко, Г. М. Масько, П. С. Голуб, М. М. Горб та інші. Високе звання Героя Гадянського Союзу було присвоєно В. П. Юбкіну, уродженцю села Аполлонівки Солонянської селищної Гади.
26 жовтня 1943 року частини Червоної Армії визволили Солоне від німецько-фашистських загарбників 4. Через кілька днів відновили роботу райком партії, райком комсомолу та райвиконком. Під їх керівництвом солонянці приступили до відбудови зруйнованого господарства. За період окупації гітлерівці пограбували колгоспне майно на суму 25 млн. крб. Вони зруйнували 3 будинки середньої школи, бібліотеку, Будинок культури, приміщення лікарні, редакцію районної газети, млин, лазню. Незважаючи на відсутність сільськогосподарських машин і тягла, в 1944 році було оброблено і засіяно більшу частину колгоспних земель.
За роки першої післявоєнної п’ятирічки колгоспи села за основними показниками досягли довоєнного рівня. В 1953 році всі вони об’єдналися в один колгосп «Година». Це дало можливість краще використовувати матеріальні ресурси. Велике значення для дальшого піднесення колгоспного виробництва мали рішення вересневого Пленуму ЦК КПГС (1953 року). В 1955 році колгосп зібрав добрий урожай зернових культур, значно збільшилась продуктивність тваринництва. Грошові прибутки його досягли понад 3,5 млн. крб. Економічне зміцнення колгоспу дало можливість перейти в 1959 році на грошову оплату, що забезпечило гарантовані заробітки, підвищення продуктивності праці, зміцнення трудової дисципліни. Вартість людинодня в 1964 році становила 2 крб. 55 копійок.
Значні зміни в житті села та колгоспу відбулися за роки семирічки. В 1964 році колгосп «Родина» мав 31 трактор, 7 зернових, 5 силосозбиральних, 1 бурякозбиральний, 8 кукурудзозбиральних комбайнів, 17 автомашин. Наявність потужної техніки дала змогу повністю механізувати роботу на ланах та фермах. В колгоспному виробництві застосовують також авіацію, яка щороку підживлює мінеральними добривами значну частину озимого та ярового клину. Врожай озимої пшениці в 1964 році становив 16,1 цнт з га, кукурудзи — 26 ц з га, на 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено м’яса в живій вазі — 84,3 цнт, надоєно молока від однієї корови по 2507 кг. По 3300 кг молока від кожної корови надоїла передова доярка колгоспу, депутат Солонянської селищної Ради депутатів трудящих Ф. А. Чекун. Грошові прибутки колгоспу досягли 1032 041 карбованця.
Зростання прибутків дало змогу колгоспу збудувати 11 тваринницьких приміщень, гараж для автомашин, майстерню, 2 комори, бригадний клуб, 2 початкові школи, приміщення контори колгоспу.
Вирішальна роль в успіхах колгоспу належить партійній організації. В 1953 році в ній було 5 комуністів, а в 1964 році налічувалось вже 42 члени партії і 4 кандидати в члени КПРС. 86 проц. комуністів працювало безпосередньо на виробництві. Комуністи М. П. Волощенко, С. С. Зіненко, М. М. Костенко, І. П. Макієвський очолили рільничі, городні бригади та ферми. Тракторними бригадами керували комуністи М. І. Середа та І. Т. Гуслистий. Комсомольська організація колгоспу на цей час об’єднувала 45 членів ВЛКСМ. Сумлінно працювали комсомольці-трактористи А. М. Носенко, С. І. Чорноус та інші.
Наприкінці 1964 року на базі колгоспу було створено птахофабрику, яка входить в систему міжобласного спеціалізованого тресту «Дніпропетровськптахопром». Фабрика має 3 виробничі відділення з загальною земельною площею — 5131 га. Господарство спеціалізується на цілорічному інтенсивному вирощуванні качок без водоймищ. Успішно розвивається виробництво м’яса та молока, збільшується поголів’я великої рогатої худоби та свиней, збирають тут непогані врожаї сільськогосподарських культур. Семисотенний колектив птахофабрики, який очолює Герой Соціалістичної Праці Ф. М. Полторацький, вже в першому році свого існування досяг значних успіхів у розвитку господарства. Плани продажу державі усіх видів рослинницької і тваринницької продукції в 1965 році — останньому році семирічки — були виконані достроково. На заготівельні пункти відправлено майже півтори тисячі тонн зерна, 5290 цнт м’яса, 8593 цнт молока, 110 тис. голів птиці, одержано 1 млн. 100 тис. яєць. В магазини Дніпропетровська відправлено 2000 цнт пташиного м’яса. Значно знижено порівняно з плановим завданням собівартість сільськогосподарської продукції. Зросла продуктивність праці. Це дало змогу одержати 312 тис. крб. чистого прибутку.
Добре працювали в 1965 році тваринники.
Підхопивши заклик доярок колгоспу «Прогрес» Солонянського району, вони розгорнули соціалістичне змагання за надій від кожної фуражної корови по 3200 кг молока, а надоїли по 3310 кг молока. Переможцями в соціалістичному змаганні стали депутат селищної Ради Ф. А. Чекун, яка надоїла по 4010 кг молока від кожної корови, Г. В. Кіприч — 3820 кг, М. Й. Ляпчук — 3780 кг молока.
За успішне виконання соціалістичних зобов’язань бригадир тваринників комуніст І. П. Макієвський і доярка Г. В. Кіприч Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР нагороджені орденами «Знак Пошани». Ордена «Знак Пошани» удостоєний механік другого відділка І. Т. Гуслистий. Відділок, в якому працює комуніст Гуслистий, у 1965 році виростив врожай соняшнику на площі 300 га по 20 цнт з га.
Сумлінно трудиться комбайнер А. І. Гармаш. В останньому році семирічки він скосив комбайном СК-3 584 га хлібів і змолотив 8571 цнт зерна. 489 га хлібів зібрав комбайнер третього відділка О. Грінчук. Систематично перевиконує норми виробітку на 150—200 проц. комуніст О. В. Любченко.
Повагою всього колективу користується О. М. Солона, комуніст, депутат селищної Ради, член партійного комітету птахофабрики. В 1965 році О. М. Солона одержала від кожної качки-несушки по 175 яєць, а загалом — майже півмільйона штук. За високі успіхи, досягнуті у соціалістичному змаганні, вона нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Все своє життя віддав справі піднесення громадського господарства С. І. Супруненко. І хоч вже прийшов час піти на заслужений відпочинок, невтомні руки Супруненка міцно тримають молот. Він часто розповідає молоді про те, як за роки Радянської влади зросло Солоне, згадує, як провели сільські активісти конференцію безпартійних в 1923 році, як мріяли про сотні сталевих коней, колективні господарства, електрику, бруковані шляхи, і мрії їхні здійснилися.
На кінець 1970 року господарство птахофабрики зобов’язалося щороку виробляти 1050 тонн м’яса, 1200 тонн молока, 4 млн. штук яєць. До 25 цнт з га озимої пшениці, 36 цнт зерна кукурудзи збиратимуть механізатори фабрики.
Партійна організація птахофабрики налічує в своєму складі 58 комуністів. Немає такої виробничої ділянки, де б не працювали комуністи. Значний вклад у виконання поставлених завдань вносить комсомольська організація, у складі якої 27 юнаків і дівчат.
Великими успіхами відзначив колектив птахофабрики 50-річчя Великого Жовтня. На площі 2615 га зібрано зернових по 26 цнт з кожного гектара, в т. ч. озимої пшениці з площі 677 га по 29,7 цнт. Перевиконано план 1967 року і по виробництву продукції тваринництва; молока надоєно 14 026 цнт при плані 10 800 цнт, м’яса в живій вазі вироблено 7867 цнт при плані 4636 цнт, яєць — 3025 тис. штук при плані 1440 тис. штук.
В значній мірі зросла продуктивність тваринництва, цьому великою мірою сприяла спеціалізація господарств району. Якщо в 1963 році в колгоспі «Родина» було вирощено молодняка качок 42,8 тис. штук, то в 1966 році майже 135 тис. штук. Загальна вага проданої державі продукції зросла з 14,4 до 174 тонн. Собівартість одного цнт качиного м’яса зменшилася з 144 до 96,7 карбованця.
Невпізнанним стало за роки Радянської влади Солоне. В березні 1960 року воно стало селищем міського типу. З року в рік зростає добробут його жителів. Протягом семирічки в селищі побудовано 156 житлових будинків. Виросли нові вулиці: Польова, Виконкомівська, Бригадна. Забудовується вулиця ім. Гагаріна. Лише за останні 3 роки тут зведено 9 триповерхових та двоповерхових житлових будинків площею 3692 квадратних метри з центральним опаленням і водопроводом. На благоустрій селища витрачено понад 400 тис. крб. Закінчено спорудження готелю на 100 місць, двох приміщень комбінату побутового обслуговування, відділення зв’язку, 3-х адміністративних будинків. Прокладено центральний водопровід. Заасфальтовано вулиці Театральну, ім. Гагаріна. В 1964 році закінчено спорудження ставка в центрі селища.
Електрика, радіо, телебачення міцно ввійшли в побут мешканців селища. За останні 5 років населення придбало 5 легкових автомашин, десятки мотоциклів, сотні радіол, телевізорів, радіоприймачів, велосипедів, мотопедів, пральних машин, холодильників.
В Солоному працюють поліклініка та лікарня на 100 ліжок. Медичні заклади обладнані найновішим устаткуванням. Населення обслуговують 20 лікарів і 58 працівників з середньою медичною освітою.
В 1965 році в селі збудували дитячий комбінат на 140 місць. У дитячих садках і яслах Солоного виховується 225 дітей.
В загальноосвітній середній політехнічній школі, початковій, вечірній середній школі робітничої молоді та районній заочній школі працюють 44 вчителі, 1800 чол. здобувають в них освіту.
В 1963 році було побудовано нове приміщення середньої школи. В ній 13 світлих класних кімнат, добре обладнані навчальні кабінети: фізичний, біологічний, хімічний, майстерні. Кабінет технічних засобів устаткований кіноустановкою, телевізором, апаратом для звукозапису, радіолою, епідіаскопом. В школі навчається 750 учнів. В ній працюють відмінники народної освіти — Г. Ф. Гребенюк, Т. І. Ткаченко, В. І. Турченко. За багатолітню і бездоганну роботу удостоєні ордена «Знак Пошани» вчительки В. Г. Рузина та Н. Я. Гаркуша.
За післявоєнний період у Солоному середню освіту здобуло понад 900 чоловік. Багато з них продовжують навчання у вищих і спеціальних учбових закладах. Лише в 1966 році до вищих учбових закладів вступило 25 випускників школи. За останні роки 16 чоловік стали агрономами і зоотехніками, 17 — інженерами, 25 — вчителями, 11 — лікарями.
В селищі є районний Будинок культури, Будинок піонерів, дитяча музична школа, кінотеатр «Весна». У музичній школі по класах фортепіано, скрипки і баяна навчається 80 чоловік. При Будинку культури працюють 5 гуртків художньої самодіяльності. Агітбригада Будинку систематично обслуговує колгоспи району. В її репертуарі пісні, які прославляють доярок-тритисячниць колгоспу «Прогрес», ланкового з колгоспу «Перемога» П. Д. Малого.
Охоче відвідують трудящі вечори запитань та відповідей, лекції, традиційні свята «Серпа та молота», «Дні вручення паспортів», вогники, КВН та інші заходи Будинку культури. Змістовним був у лютому 1966 року вогник на тему: «Перемагали в боях, переможемо в праці», на якому були присутні старий комуніст І. К. Дерновий, перший у районі голова колгоспу у селі Сурсько-Михайлівці М. Г. Журавель, учасник визволення Солоного від фашистських загарбників А. Є. Толмачов, учасниця Вітчизняної війни колишня медсестра Г. І. Каплан, учасник партизанського руху на Солонянщині П. В. Трайдук, кавалер трьох орденів Слави М. В. Гаркуша. Всі вони виступили з спогадами про Велику Вітчизняну війну. Про трудові досягнення розповіли голова колгоспу ім. Петровського М. М. Кубишка, зачинатель руху за тритисячні надої знатна доярка колгоспу «Прогрес» К. О. Митрофанова та секретар райкому КП України В. П. Денищенко. За заявками гостей учасники художньої самодіяльності виконали улюблені пісні, танці.
Районні бібліотеки — дитяча та для дорослих — налічують 38 тисяч книг. Обидві бібліотеки обслуговують 3000 чоловік. Вони проводять читацькі конференції, тематичні літературні вечори, обговорення нових книг, знайомлять читачів з бібліографічними оглядами.
В 1967 році в селищі передплачено 4247 прим, журналів і газет.
Велику увагу економічному і культурному розвитку Солоного, всього Солонянського району приділяють Солонянський райком КП України (перший секретар І. О. Радченко) та районна Рада депутатів трудящих, які повсякденно займаються питаннями вивчення і поширення кращого досвіду передових господарств. 33 жителі Солоного — депутати Солонянської селищної Ради. В селищі створено 17 вуличних та квартальних комітетів, до яких входить 109 чоловік. Комітети проводять значну роботу по благоустрою, озелененню вулиць, парків. В 1964—1965 рр. з їх ініціативи було посаджено 2157 декоративних дерев, 350 трояндових кущів та чагарників, 2354 фруктових дерева.
Рік у рік зростає добробут трудящих. Все для людини і в ім’я людини — ось принцип діяльності Комуністичної партії Радянського Союзу, який яскраво відчутний в житті нового Солоного.
Г. Я. ВОЛОЩЕНКО, Я. І. СТАНКЕВИЧ, Ю. М. ТЕЛІЧЕНКО.