Військове, Солонянський район, Дніпропетровська область
Військове — село, центр сільської Ради Солонянського району, якій підпорядковані населені пункти Микільське-на-Дніпрі, Олексіївка, Звонецьке, Вовніги, Калинівка, Гроза, Петро-Свистунове. Розташоване за 24 км від Солоного та 44 км від Дніпропетровська. Відстань до залізничної станції Привільне — 35 км. Населення 1113 чоловік.
На території, де виникло село Військове та населені пункти Вовніги, Звонецьке і Микільське, знайдені пам’ятки давніх часів: крем’яні вироби середнього палеоліту (понад 40 тисяч років тому), неолітичні поселення та могильник з 130 похованнями (V—IV тисячоліття до н. е.), поселення та поховання доби бронзи (II—І тисячоліття до н. е.) та поселення черняхівської культури (III—VI століття н. е.). Рідкісною пам’яткою початку доби бронзи є Микільський кромлех. В селі Микільському-на-Дніпрі на береговій скелі — частині Дніпровського порогу Ненаситці—збереглася чавунна дошка, встановлена на вшанування пам’яті київського князя Святослава, який, за переказами, загинув тут у 972 році в нерівній битві з печенігами.
Після ліквідації Запорізької Січі на території, де тепер розташоване Військове, почали оселятися колишні запорізькі козаки. Царський уряд також щедро роздавав ці землі поміщикам. В 1780 році І. М. Синельников, перший генерал-губернатор Катеринославського намісництва, одержав у власність Ненаситецький поріг з прилеглими до нього землями на обох берегах Дніпра, заснував тут кілька селищ. Одне з них на честь свого сина Миколи Синельников назвав слободою Миколаївкою (пізніше вона стала називатися Микільською). На землях, які належали дружині Синельникова, виникло село Військове. Воно дістало цю назву тому, що тут селились ті, хто раніше служив у запорізькому війську. В 1794 році в слободі було 58 дворів. В ній проживало 141 чоловік і 134 жінки. Основним заняттям населення було виробництво сільськогосподарських продуктів.
Життя селян було таким тяжким, що рік у рік дедалі більше кріпаків тікало від поміщиків. Посилились селянські виступи. Весною і влітку 1856 року почалося масове стихійне переселення до Перекопу, але цей рух був придушений царськими військами. Терпіли селяни від безземелля і після реформи 1861 року. Вони одержали земельні наділи — в середньому по 1 десятині на ревізьку душу. За даними ва 1898 рік поміщиці Леоновій (правнучці Синельникова) належало 3205 десятин.
Тимчасом із 185 господарств села Військового 178 мали наділи. 121 господарство мало по 1 десятині землі, 53 — від 1 до 3 десятин, 3 — від 3 до 5 десятин і лише 1 господарство мало до 10 десятин землі. Загалом у селян було всього 308,5 десятин землі.
Така кількість землі при відсутності реманенту й худоби була недостатньою навіть для того, щоб прогодувати селянську родину. Із 185 господарств в 54 не було ніякого реманенту, у 84 — нерухомого і лише 47 господарств мали плуг або букер. Селяни мусили купувати або орендувати землю у поміщиків. Крім надільної, вони придбали всім селом ще 270,2 десятини. З розвитком капіталізму дедалі посилювався процес обезземелення селянства. Обтяжена численними платежами і боргами біднота змушена була за безцінь продавати свої ділянки. Значна частина населення Військового займалася рибальством або працювала на сплаві лісу. Дніпровські водоймища належали поміщикам, які здавали їх в оренду підрядчикам, а підрядчик у свою чергу на кабальних умовах здавав ділянки селянам-рибалкам, примушуючи їх віддавати йому рибу за безцінь. Експлуатувала селян і церква, накладаючи на них численні побори. До того ж «святі» отці захопили вздовж Дніпра десятки десятин землі, пасовища і здавали їх в оренду селянам.
Про повне політичне безправ’я жителів села свідчить те, що з 939 чол. в 1884 році лише 154 мали право голосу на сході.
У 1905 році в село часто приїздили робітники, які розповідали селянам про революційні події в країні. Восени т. зв. «аграрна група», створена при Катеринославському комітеті РСДРП, проводила серед селян революційну агітацію і поширювала листівки. Селянську спілку, створену в Солоному в грудні—листопаді цього ж року, підтримували й трудящі найбільших волостей повіту — Покровської та Микільської, куди входило і село Військове. В грудні 1905 року мешканці села Військового разом з селянами Микільського-на-Дніпрі повстали проти визисків поміщиць Леонової та Малами. Вони вчинили самовільну порубку лісу. Але виступ селян було придушено.
Запровадження столипінської реформи спричинило дальше обезземелення селянства. За даними 1908 року, у Військовому на 240 господарств з населенням в 1530 чоловік припадало надільної землі 280 десятин та ще купленої — 310 десятин, тобто всього 590 десятин. Восени 1915 року почастішали випадки відмов селян від сплати поміщикам грошей за орендовані землі.
Щоб запобігти новим сутичкам з селянами, поміщиця Леонова пожертвувала земству 50 тис. крб. і виділила 10 десятин землі на будівництво лікарні у Військовому. В 1907 році в селі було відкрито лікарню на 15 ліжок. В ній працювали 1 лікар, 3 фельдшери і віспоприщеплювач. Вони обслуговували всю Микільську волость, села Федорівну, Августіровку, Кам’яноізобилівку, Мар’ївку, Дмитрово-Михайлівку з населенням в 11 796 чоловік.
Більша частина селян Військового була неписьменною. В 1898 році з 590 чоловіків письменних налічувалось лише 152, а з 543 жінок — всього 4.
В 1902 році в селі Микільському-на-Дніпрі (Микільське на той час було волосним центром, куди входило й Військове) відкрилась початкова школа. Вчилось у ній дуже мало дітей.
Грабіжницька імперіалістична війна ще більше погіршила становище сільської бідноти. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року, з ініціативи катеринославських більшовиків, у Військове приїхала група робітників для агітаційної роботи серед селян. Агітатори у своїх бесідах викривали імперіалістичну політику Тимчасового уряду, доводили масам, що угодовська політика меншовиків та есерів їм ворожа і закликали селян боротися за владу Рад. їм допомагали місцеві активісти.
Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції принесли в село солдати, що повернулися з війни. Селяни розгромили маєток поміщиці Леонової, забрали худобу, інвентар і хліб. У грудні 1917 року у Військовому було створено ревком, який очолив бідняк М. В. Пісоцький. Спираючись на бідноту, ревком приступив до розподілу поміщицької землі та реманенту, наділяючи ними, в першу чергу, малоземельних і безземельних селян.
Окупація села навесні 1918 року австро-німецькими військами перешкодила дальшому розгортанню радянського будівництва.
У роки громадянської війни трудящі Військового брали активну участь у боротьбі за владу Рад. Мешканці села зберегли пам’ять про мужність свого земляка А. Є. Стрільця, який був військовим комісаром. А. Є. Стрілець у 1920 році, коли частини Червоної Армії відступали під вогнем врангелівців, дістав у селян човни і організував переправу червоноармійців через Дніпро, але сам під час цієї операції загинув.
У січні 1920 року у Військовому було остаточно встановлено Радянську владу, а в листопаді цього ж року — обрано сільську Раду, головою якої став П. В. Омельченко 3. Сільська Рада з перших днів своєї діяльності провела новий перерозподіл землі та реманенту між трудящими селянами, сприяла зміцненню господарств селян-бідняків, організувала батрацько-бідняцьку групу, що вела боротьбу з куркулями.
За даними 1925 року, 210 господарств села Військового з населенням в 1369 чол. мали 3138 десятин землі. Соціалістична революція дала селянам ще 2548 десятин землі. Якщо до революції в середньому на господарство припадало по 2,45 десятин, то після революції кожне господарство мало по 14,9 десятин.
Всі ці заходи Радянської влади забезпечували їй міцну підтримку з боку трудящого селянства.
Наприкінці червня 1920 року було утворено комітет незаможних селян, але одразу ж до нього потрапили куркулі і його довелося реорганізувати. Значну роботу по підготовці перевиборів KHС в 1921 році провели комуністи Л. Н. Лижников, Д. К. Ярошенко та безпартійний Ф. С. Оптовець. KHG подав велику допомогу сільській Раді у відбудові господарства, організував бідноту на боротьбу з бандитизмом. Значну увагу приділив він організації суботників для поліпшення санітарного стану села, роботі шкіл, стежив за тим, щоб батьки посилали дітей вчитися, забезпечував школу дровами та шкільним приладдям. В тяжкий 1921 рік КНС провів збір коштів на допомогу голодуючим Поволжя. Щоденно піклувалась про дітей і сільрада, яка, крім централізованих поставок, збирала у селян продукти для дитячих будинків, їдалень. Сільрада разом з КНС забезпечувала паливом лікарню, яку було відновлено в 1922 році.
Діяльність КНС спрямовував Микільський волосний комуністичний осередок, що утворився на початку червня 1921 року. У зв’язку з розгулом бандитизму на території волості він спочатку діяв нелегально. Спершу до нього входили мешканці села Військового — вчителі Д. К. Ярошенко і Л. Н. Лижников, В. Г. Півень (секретар КНС), а також А. 3. Лозовський і Г. С. Хижняк із Микільського. 19 червня 1921 року комуністи Військового створили самостійну організацію, секретарем якої став Л. Н. Лижников. У липні 1921 року вона знову об’єдналася з Микільським комуністичним осередком, секретарем якого було обрано А. 3. Лозовського. Наприкінці серпня 1921 року при партосередку було створено жіночий відділ.
В 1921 році у Військовому утворилося перше колективне господарство. Колишній матрос, селянин Д. І. Кавун згуртував 20 сімей в артіль, яку було названо «Ненаситицьким порогом». Господарство мало лише 40 десятин землі, землю орали волами. Від держави члени артілі одержали грошову позику, насіння та допомогу хлібом. В 1923 році члени артілі одержали родючу землю в балці Сухій Сурі, куди й переселилися їх сім’ї. Створений ними хутір було названо Ненаситцем. На початку 1924 року господарство артілі мало вже 200 десятин землі. Держава знову дала артілі позику в 500 крб., двох селян послали на курси трактористів, виділивши для них трактор «Фордзон». Колгосп «Ненаситецький поріг» під час суцільної колективізації став бригадою колгоспу «Дніпробуд» (село Військове).
В 1921 році у Військовому було створено сільськогосподарську школу. В ній вчились колишні вихованці дитбудинків та діти бідняків 3. У червні 1922 року при цій школі утворився комсомольський осередок, до складу якого ввійшли учні школи І. Андрійченко, О. Цимбал, Л. Олійник; секретарем обрали М. Шурапій. Під керівництвом партійної організації юнаки і дівчата вивчали марксистську літературу, твори В. І. Леніна, влаштовували диспути на політичні теми, проводили атеїстичну пропаганду. Комсомольська організація виступала проти експлуатації куркулями батрацької молоді.
Активну участь брали комсомольці в заготівлі палива для міста, в збиранні коштів до фонду допомоги голодуючим, виявляли справжній героїзм у боротьбі з різними бандами. Широко розгорнули комсомольці і культурно-освітню роботу на селі. При клубі було створено драмгурток. Перед початком вистав читались лекції на політичні і антирелігійні теми. Вплив комсомольської організації Військового поширився і на інші села. Комсомольські осередки було створено у Вовнігах, Микільському-на-Дніпрі, Звонецькому-на-Дніпрі та на Звонецькому хуторі.
На початку 1918 року в селі відкрили загальноосвітню школу. Першими вчителями тут були Д. К. Ярошенко та його дружина. Як і інші педагоги, вони брали участь у проведенні культосвітньої роботи на селі. Газета Катеринославського губвиконкому «Селянська правда» від 21 липня 1920 року в замітці «Учительство прокидається» писала, що «в повітовий партійний комітет більшовиків приходять групи вчителів з проханням дати їм літературу і часописи для ознайомлення з будівництвом Радянської влади».
З 1920 року активну діяльність розгорнула хата-читальня, при ній працювали гуртки: лекторський, літературний та хоровий. З 1923 року розпочалася робота по ліквідації неписьменності, до якої були залучені комсомольці, вчителі, медичні працівники, службовці та учні старших класів. При сільраді створили спеціальну комісію по ліквідації неписьменності. Тоді ж у селі з’явилося пересувне кіно.
З 1924 року у Військовому відкрито санаторій для дітей на 50 місць.
У проведенні колективізації на селі значну роль відіграла сільрада. Вона стежила за раціональним використанням землі колгоспами та індивідуальними господарствами. Члени сільради — М. К. Пісоцький, П. В. Омельченко, А. С. Копиченко — роз’яснювали селянам умови вступу до колгоспу. Переконавшись у перевагах колективного господарювання, селяни в 1927—1928 рр. створили колгосп «Промінь Жовтня», Засновниками його були Г. А. Горбенко, І. Є. Стрілець та П. Є. Стрілець. На базі цього колгоспу в 1929 році утворився великий колгосп «Дніпробуд» (в 1936 році його поділили на 2: ім. Чапаева та «Військове»).
Значну допомогу молодим колгоспам подавала МТС, створена в селі у жовтні 1933 року. Політвідділ при МТС проводив значну роботу з метою організаційно-господарського зміцнення колгоспів, а також по ідейному вихованню мас.
У 1937—1938 рр. колгосп «Військове» зібрав зернових у середньому по 13 цнт з га на площі 854 гектари. Успіхи колгоспного виробництва були відзначені Комітетом Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві. До Почесної книги ВСГВ було занесено свинарську товарну ферму колгоспу «Військове», де тваринники в 1937—1938 рр. в середньому одержали і зберегли по 16,75 поросяти від свиноматки, та ферму артілі ім. Чапаева (тут за цей же час одержали і зберегли по 21,42 поросяти від свиноматки).
Великі зміни сталися у житті селян. Остаточно було ліквідовано неписьменність. Село майже повністю було радіофіковано і електрифіковано. Рік у рік зростав добробут.
Війна порушила це мирне життя. На заклик партії і Радянського уряду багато жителів села пішли захищати із зброєю в руках Радянську Батьківщину.
18 серпня 1941 року Військове було окуповане німецько-фашистськими військами. Гітлерівці з перших днів встановили в селі режим терору і насильства. Вони забрали у колгоспників худобу і зобов’язали всіх мешканців села працювати у т. зв. «громадському» господарстві, за що видавали щодня по 200 грамів ячного або вівсяного борошна. До Німеччини на каторжні роботи було насильно вивезено 147 чоловік, 48 з них загинули у фашистській неволі.
Наприкінці серпня 1941 року група партизанського загону Солонянського району під керівництвом Д. К. Воєводи зробила напад на німецьку частину, розташовану у Військовому, і знищила 2 легкові, 4 вантажні машини і близько 30 німецьких солдат. Ця подія підбадьорила людей. Населення Військового почало чинити опір німецьким окупантам. Комсомольця Г. Степаненка (техніка-нормувальника Військової МТС) у 1941 році фашисти розстріляли за передачу умовних сигналів на протилежний берег Дніпра, де стояли частини Червоної Армії. Селяни відмовлялися виходити на роботу, молодь переховувалась.
Восени 1943 року частини Червоної Армії вийшли до берегів Дніпра і зайняли тут оборону. В ніч на 26 вересня одна стрілецька рота форсувала Дніпро в районі села Військового. Закріпившись на невеликому плацдармі, група, якою командував Т. Г. Кащеєв, тримала оборону. Майже місяць точилися тут бої. 22 жовтня 1943 року о 6 годині радянські війська визволили село від німецько-фашистських окупантів. За мужність і відвагу при обороні плацдарму Т. Г. Кащееву (нині колгоспнику села Урей Мордовської АРСР) було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На місці форсування Дніпра закладено пам’ятну плиту, а в 1967 р. збудовано обеліск Слави.
Чимало жителів Військового відзначено орденами та медалями за участь у Великій вітчизняній війні. Серед них О. І. Черевченко, нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня і медалями, Г. А. Горбенко орденом Слави 3 ступеню, П. Є. Стрілець — кількома медалями, Ф. С. Оптовець (член партії з 1926 року, який воював на фронті з перших днів війни) — орденами Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, орденом Червоної Зірки; відважний розвідник М. О. Черненко — орденом Вітчизняної війни 11-го ступеня та медалями. Пишаються військовчани уславленими земляками, їх подвигами на фронті. Не забуто і тих, хто загинув в боях за Вітчизну. На 4 братських могилах у Військовому встановлено пам’ятники. Жителі любовно доглядають їх.
Окупанти завдали величезної шкоди селу. Вони знищили до 70 проц. будинків. Руїни лишились на місці школи, клубу, лікарні, приміщення МТС, складів заготзерна.
Під керівництвом сільради члени правління відновлених колгоспів ім. Чапаева та «Військове», спираючись на сільський актив, взяли на облік реманент і тяглову силу, що залишилися в селі, і почали підготовку до майбутньої весняної кампанії. Працівники МТС відбудовували приміщення, відремонтували техніку. При МТС були організовані курси трактористів, і кілька чоловік надіслано на курси бригадирів тракторних бригад. В 1945 році в МТС вже було 35 тракторів і 15 комбайнів. Велику роботу серед працівників МТС та колгоспників проводили члени парторганізації МТС, відновленої у січні 1945 року.
На 1 січня 1945 року в колгоспах ім. Чапаева та «Військове» налічувалося 273 двори і 861 колгоспник. Але робочих рук не вистачало, працездатними були лише 341 чол., решту становили діти і старі. Кожний колгосп мав по 2 рільничі і одній городній бригаді. Великої рогатої худоби у двох колгоспах було лише 63 голови, 16 свиней, 13 коней, 21 вівця, 285 штук птиці. Прибутки колгоспів за 1944 рік складали 217 038 крб. Не вистачало кваліфікованих спеціалістів.
Сільрада разом з парторганізацією з перших днів дбали про сім’ї воїнів, про дітей-сиріт, батьки яких загинули на війні, про роботу школи тощо. Мешканці села заготовляли продукти для поранених воїнів, яких лікували в хатах-госпіталях.
В 1950 році колгоспи ім. Чапаева та «Військове» об’єдналися в одне господарство — артіль ім. Чапаева, де було 308 дворів, але працездатних налічувалось лише близько 300 осіб. Робочих рук, як і раніше, не вистачало. За домовленістю з відповідними державними органами, у Військове навесні 1952 року переселилося 50 сімей з Волинської області.
Важливою проблемою було вишукування джерел для одержання постійних прибутків. У 1951 році колгосп посадив сад на площі 37 га, виноградники на 10 га, почав споруджувати зрошувальну систему. На 1 січня 1956 року прибутки колгоспу значно зросли і дорівнювали 2 037 093 крб. Колгосп мав тепер багато різного сільськогосподарського реманенту. На фермах утримувалося 365 голів великої рогатої худоби, 297 свиней, 307 овець, 836 штук птиці, 70 коней та 69 бджолосімей. Було електрифіковано частину виробничих процесів — очищення і сортування зерна, зрошування, водопостачання ферм, силосування та виготовлення кормів. В колгоспі працювало 3 агрономи і один зоотехнік.
В 1958 році колгосп ім. Чапаева об’єднався з колгоспом ім. Калініна села Калинівки. А на початку 1959 року за рішенням Дніпропетровського облвиконкому сільради Микільського-на-Дніпрі та Військового були об’єднані в одну Військову сільську Раду.
В тому ж році на базі МТС у Військовому створилась найбільша в районі колгоспна майстерня капітального ремонту сільськогосподарської техніки. Силами колгоспників у селі Калинівці було прокладено перший у районі водопровід.
Після укрупнення колгосп імені Калініна значно виріс, зміцнів. Зросли його прибутки. Якщо в 1958 році вони становили 0,88 млн. крб., то в 1963 році вже 1 млн. крб., а в 1966 році — 1 млн. 415 тис. 543 карбованці.
За успіхи, досягнуті в 1958 році, голова колгоспу І. А. Дон, доярка О. М. Дідковська, ланкова Я. А. Сміюха одними з перших в районі були нагороджені орденом В. І. Леніна, 14 колгоспників були удостоєні інших урядових нагород. В 1961 році за високі врожаї овочів та кукурудзи Комітет Ради ВДНГ СРСР нагородив колгосп дипломом першого ступеня.
За досягнення в галузі рільництва в 1965 році орденом Леніна було нагороджено П. Я. Оптовця, орденом Червоного Прапора — М. П. Бардашову. Президія Верховної Ради СРСР Указом від 30 квітня 1966 року присвоїла І. Я. Онуфрієнку звання Героя Соціалістичної Праці. Ланкову Я. Ф. Волошину нагородили орденом «Знак Пошани», голову колгоспу В. І. Самойленка та ланкову Я. А. Сміюху — орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани» — комбайнера В. Д. Проценка.
Ще більших успіхів досяг колгосп за роки семирічки і в перші роки шостої п’ятирічки. В 1966 році колгоспники зібрали озимих по 25,2 цнт з га, кукурудзи — по 25,5 цнт, картоплі — по 70,7 цнт з га. З 69 га в середньому було зібрано 276 цнт овочів. Колгосп повністю забезпечений необхідною технікою. На 1 січня 1968 року тут було понад 30 тракторів, 20 комбайнів.
В ювілейному 1967 році врожай зернових в цілому по колгоспу становив понад 25 цнт з га, кукурудзи — 30,6 цнт з га. В першій бригаді, де бригадиром комуніст Аядрюхін, одержано зернових по 28,5 цнт з га, а кукурудзи — по 33,5 центнера.
50-річний ювілей країни колгосп відзначив достроковим виконанням плану продажу хліба. Тільки на державні заготівельні пункти було доставлено 1,5 тис. тонн овочів, 450 тонн картоплі. В середньому урожай городини становить не менше 200—300 цнт з га, а ланка Я. Ф. Волошиної виростила в 1967 році 410 цнт помідорів і 390 цнт капусти з кожного гектара.
За високі виробничі успіхи і кращі показники, досягнуті у змаганні на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, бюро райкому КП України і виконком районної Ради депутатів трудящих нагородили 410 трудівників колгоспу цінними подарунками. На районній Дошці пошани записано ім’я ланкової овочівників Я. Ф. Волошиної. В галереї передовиків району — І. Я. Онуфрієнко — Герой Соціалістичної Праці, бригадир городньої бригади. В 1967 році хлібороби артілі двічі відсилали свої експонати городини на виставки в Київ і Москву.
За успіхи в розвитку тваринництва в 1965 році Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 березня 1966 року орденом Леніна нагороджено Л. Д. Буштрук, яка виростила по 23,2 ділового поросяти від свиноматки, орденом «Знак Пошани» — Л. П. Богдан, яка зберегла по 22 поросят від свиноматки, та зоотехніка колгоспу А. І. Сугаля.
Маяками виробництва серед доярок є Н. Д. Сердюк, яка в 1966 році надоїла 2719 кг від кожної фуражної корови, та Г. П. Омельченко, що добилась надоїв по 2689 кг. В 1967 році з ферми першої бригади було направлено 2 корови-рекордистки на обласну виставку. Одну з них, яка дала в 1966 році 5330 кг молока, відзначили золотою медаллю, другу, що дала 4230 кг — срібною медаллю. Загалом у колгоспі ім. Калініна в 1967 році на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено молока по 540 цнт (в середньому по 2928 кг від кожної корови), по 61,1 цнт м’яса в живій вазі.
З піднесенням колгоспного виробництва зростали і прибутки колгоспників. В 1966 році за кожен трудодень платили по 3 крб. 71 коп. (у новому масштабі цін). З 1959 року колгосп перейшов на грошову оплату. Щомісяця тут платять пенсії на суму 6773 карбованці.
Провідна роль у розвитку колгоспного виробництва належить парторганізації. Велику увагу приділяє вона підвищенню знань і кваліфікації колгоспників. На кожній фермі раз на тиждень проводяться зооветзаняття тваринників, а на фермі № 1 працює школа передового досвіду. В колгоспному клубі села Калинівки створено куток передового досвіду, де представлено цікавий матеріал про новини в колгоспному виробництві, дані про хід соціалістичного змагання, досягнення колгоспників у різних галузях. Підбиваючи підсумки змагання, парторганізація вручає передовим колгоспникам і колективам перехідні Червоні вимпели, прапорці, заносить їх імена на Дошку пошани, нагороджує цінними подарунками тощо.
Більшість комуністів колгоспу трудяться безпосередньо на ланах, на фермах, у майстернях. Партійна організація допомагає правлінню колгоспу у розстановці і доборі кадрів на всіх виробничих ділянках.
Велику увагу парторганізація приділяє також масово-політичній та виховній роботі. В колгоспі працює 3 початкові політшколи і 2 школи основ марксизму-ленінізму. Члени товариства «Знання» виступають перед населенням з лекціями, доповідями. Виходить колгоспна стіннівка «За врожай».
Комсомольська організація об’єднує 39 чоловік. Комсомольсько-молодіжні бригади працюють на тваринницьких і молочно-товарних фермах, 2 комсомольсько-молодіжні ланки вирощують високі врожаї кукурудзи. Всі вони борються за звання колективів комуністичної праці. В 1963 році комсомольці організували штаб комсомольського прожектора, який проводить рейди по перевірці роботи на всіх ділянках колгоспного виробництва. В колгоспі діє також група народного контролю у складі 25 чоловік. На фермах і у бригадах діють 6 постів, які реагують на сигнали трудящих, борються за вдосконалення організації праці.
За останні роки на території колгоспу збудовано приміщення контори колгоспу, 3 клуби, 2 медпункти (в селах Калинівка та Вовніги), 2 будинки спеціалістів, 3 дитячих ясел, 3 школи тощо. В Калинівці ще в 1955 році проведено водопровід. У Військовому встановлено радіовузол, який обслуговує всі населені пункти, підпорядковані сільраді, а восени 1964 року відкрився філіал Дніпропетровського телеательє.
В 1966 році споруджено шосейну дорогу від Військового до Солоного через Петро-Свистунове, Калинівку, а в 1967 році налагоджено регулярне автобусне сполучення між Військовим та Дніпропетровськом.
У колгоспі побудовано типовий польовий табір з червоним кутком, їдальнею, душовою, кузнею, польовою майстернею, гаражем для 18 тракторів і закритим приміщенням для реманенту.
В селі працює лікарня на 50 ліжок, яка має терапевтичне, хірургічне, родильне та кістково-туберкульозне відділення, кабінети — фізіотерапевтичний, рентгенівський, маніпуляційний та лабораторію. 31 медичний працівник з вищою та середньою освітою подають населенню всебічну медичну допомогу. В 1966 році на лікарню було асигновано 75 тис. 500 крб. У 1967 році сільська лікарня за сумлінну і бездоганну роботу нагороджена грамотою райвиконкому та райкому партії з врученням перехідного Червоного прапора; 35 працівників удостоєно звання ударників комуністичної праці.
Замість зруйнованої в роки війни школи виріс новий світлий будинок середньої школи, в якій у 1966 році навчалось 229 учнів і працювало 23 учителі. Силами батьків та учнів споруджено кращі в районі шкільні майстерні. В 1967 році в одній із класних кімнат засновано шкільний музей. Працює також вечірня середня школа, де колгоспники без відриву від виробництва набувають освіту.
Тепер у Військовому 20 спеціалістів з вищою освітою і 46 — з середньою освітою. З’явились нові професії: механізатори широкого профілю, механізатори тваринницьких ферм, машиністи дощувальних установок, вчений-агроном, садівник.
До послуг жителів Військового — клуб на 230 місць, кіноустановка, де з 1966 року почали демонструвати широкоекранні фільми. Книжковий фонд бібліотеки Військового становить 5 тис. 868 книг. Бібліотеку відвідують 800 читачів. При ній працює актив з 29 чоловік. Це вчителі, медпрацівники, учні старших класів. Вони допомагають проводити вечори, влаштовують читацькі конференції, зустрічі із знатними людьми, ветеранами праці тощо. 23 книгоноші розносять книги по будинках, популяризують новинки літератури. За роки семирічки значно зросли асигнування колгоспу на культурно-освітню роботу. В 1966 році вони становили 52 167 карбованців.
В 1962 році, відзначаючи 40-річчя з дня заснування комсомольської організації, в селі Військовому зустрілися 22 місцеві старі комсомольці. Серед них були О. А. Омельянов, П. Є. Стрілець та Г. А. Горбенко, які і зараз проживають у Військовому. Приїхали Михайло Куклін, комсомольський поет Павло Усенко та інші. На святковому засіданні П. М. Усенко згадував бойові епізоди громадянської та Великої Вітчизняної воєн, трудову звитягу років соціалістичного будівництва. Потім він читав свої вірші про комсомол із збірок: «КСМ», «З вогнищ боротьби», «З походів юності». Учасники зустрічі заклали біля середньої школи парк ім. 40-річчя комсомольської організації села.
Велику допомогу комуністам села у вихованні трудящих на революційних, бойових і трудових традиціях подає народний історико-краєзнавчий музей села Калинівки, що підпорядковане Військовій сільскій Раді. Цей музей було відкрито ще в листопаді 1962 року на підставі рішення Солонянського виконкому Ради депутатів трудящих. У музеї представлено близько 120 експонатів. Серед них — кістки мамонта, знайдені на острові Дубовому на Дніпрі в 1957 році, зразки стародавніх кам’яних знарядь (100—40 тисяч років тому), плита, зернотерки (V тисячоліття до н. е.), російські монети XIV—XVII віків, посуд XVI століття. Висвітлено також сучасні досягнення. На стендах вивішено фотографії Героїв Соціалістичної Праці, діаграми господарських успіхів тощо.
В музеї на громадських засадах працюють 3 екскурсоводи. З часу його відкриття до 1967 року музей відвідало 2172 чоловіка. В селі кожна сім’я передплачує газети або журнали. Населення передплачує 637 прим, газет і 474 журнали.
Село Військове — дуже гарне. На березі Дніпра буяють сади. Будинки селян укриті шифером, черепицею або залізом. Велику роботу по благоустрою села та поліпшенню культурно-побутового обслуговування населення здійснює сільська Рада в складі .42 депутатів. В роботі постійно діючих комісій: сільськогосподарської, культурно-побутової, фінансово-бюджетної, соціалістичної законності і торговельної — беруть участь 35 чоловік.
У побут жителів села міцно входять нові радянські звичаї.
Правління артілі разом з партійною організацією та сільською Радою розробили перспективний план на 1966—1970 рр., за яким в результаті розширення зрошувальних ділянок в найближчі 3—5 років колгосп планує підвищити врожайність зернових до 80—90 тис. цнт за рік, збір картоплі — до 250 цнт з га, надоїти по З тис. кг молока на рік від кожної фуражної корови, виробити 600 цнт молока та 55 цнт м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь. Борючися за здійснення намічених планів, колгосп в 1966 році зібрав зернових 53 тис. цнт і одержав у 1967 році на 100 га сільськогосподарських угідь молока — 540 цнт, м’яса — 61,1 центнера.
Гідний вклад у всенародну боротьбу за побудову комунізму в нашій країні вносять трудящі Військового, борючись за підвищення рівня колгоспного виробництва, за дальше покращення життя.
О, Г. ПОЛЮСКЕВИЧ, П. Я. ПУЗИРЕНКО.