Томаківка, Томаківський район, Дніпропетровська область
Томаківка — селище міського типу, центр однойменного району. Розташована на місці злиття двох річок Томаківки та Кисличуватої, за 95 км на південний захід від Дніпропетровська і за 5 км від найближчої залізничної станції Мирова. На відстані 16 км від селища проходить автомагістраль Дніпропетровськ—Нікополь. Населення — 7,3 тис. чоловік.
На території селища по течії річки Томаківки збереглося кілька курганів доби бронзи (III—І тис. до н. е.) та скіфського часу. Під час археологічних розкопок, проведених ще у 1861 році, в одному з курганів знайдено різні коштовні речі: золоті бляшки, уламки грецького посуду, зброю.
Томаківка — старовинне запорізьке займище. Воно дістало цю назву від річки Томаківки. В 1740 році тут оселилися родини тих служивих, які за розпорядженням царського уряду працювали на Хортицькій верфі і при Хортицькій таможні. У 1777 році Томаківка стала державною слободою. За переписом 1782 року тут проживало 93 чоловіка.
У зв’язку з тим, що в 1789 році у Верхній Хортиці оселилися іноземні колоністи, частина її жителів переселилася до Томаківки на правах казенних селян. Кількість населення слободи помітно зростала за рахунок селян-втікачів з Правобережної та Лівобережної України, з центральних губерній Росії. У 1808 році 205 її жителів виселилися на хутори за 18 км від Томаківки. За даними перепису 1859 року, в селі налічувалось 583 господарства і 6214 жителів. Крім землеробства, вони займалися кустарницькими промислами, працювали в поміщицьких економіях, на цегельних заводах, жінки пряли льон і вовну, ткали полотно і сукна, головним чином на продаж. Щороку тут відбувалося 5 ярмарків, на які приїздили селяни з навколишніх сіл, купці з Нікополя та Катеринослава. В 1857 році на т. зв. Проводський ярмарок в Томаківці було привезено різних товарів на суму 22,3 тис. карбованців.
Становище жителів Томаківки мало чим відрізнялося від становища кріпаків навколишніх сіл. З року в рік зростали недоїмки, частину яких селяни могли виплатити тільки в особливо урожайні роки.
Згідно з указами про земельний устрій державних селян, виданих царським урядом у 1866—1867 рр., мешканці села одержали по 6,8 десятини землі на одну ревізьку душу з правом викупу. Та великі викупні платежі, відсутність реманенту і коштів на його придбання позбавляли більшість селян можливості господарювати. За переписом 1882 року в Томаківці було 1231 господарство, з них 377 не мали робочої худоби, 407 — корів, а 221 — будь-якої худоби. Селяни-бідняки змушені були йти в кабалу до поміщиків і куркулів.
Зубожіле селянство висловлювало незадоволення своїм становищем та існуючим ладом. У липні 1880 року в Томаківці було проведено дізнання у справі селянина Миколи Вітовського, який обвинувачувався «в неодноразовому виголошенні сміливих і образливих слів проти імператора…». Висловлюючись з приводу невдалого замаху на Олександра II, Вітовський заявив, що «якби я вистрілив, то він (цар) не підвівся б».
У 80-х рр. XIX століття центр виробництва зерна перемістився в степові райони України і сюди великими масами стали переселятися селяни з інших місць країни. Томаківка опинилася на шляху кількох торговельних трактів, що сприяло швидкому зростанню економіки села та його населення. У 1898 році тут налічувалося вже 1618 господарств і 10 643 жителі.
Розвиток капіталізму у пореформений період ще більше посилив соціальну диференціацію селянства. Наприкінці XIX століття сільській громаді належало 18 787 десятин. Наділ 409 господарств не перебільшував 5 десятин, в 795 господарствах він становив 5-10 десятин, в 289 — 10-25 десятин, в 75 — 15-25 десятин, а в 37 — більше 25 десятин. 13 господарств були безземельними. Через нестачу землі 579 селянських господарств орендували землю у поміщиків. 321 — зовсім не мало реманенту, у 139 — не було худоби, в 525 — робочої. Без продажу своєї робочої сили 459 родин не могли забезпечити собі навіть напівголодного існування.
З проникненням капіталізму в село виникають невеликі промислові підприємства, розвивається торгівля. В 1898 році в Томаківці працювало 63 промислових і 28 торговельних підприємств. Серед них — цегельні і гончарні заводи Фокіна і Сотникова, торговельні підприємства Смолякова, Маєрсона, Нюсіна тощо. На цегельних і гончарних заводах панувала капіталістична експлуатація, робочий день тривав 12—14 годин. Підприємці платили робітникам мізерну плату. Робітник-формувальник за 1 тис. цеглин одержував 1 крб. на день, а робітники інших професій — значно менше. Всі роботи виконувалися вручну.
Постійні злидні, жорстока експлуатація, що панувала як на підприємствах, так і в економіях поміщиків та куркульських господарствах, викликали загальне невдоволення з боку жителів села. Під впливом революційних подій у країні в грудні 1905 року в Томаківці виник селянський комітет, який заявив про свою солідарність
з Всеросійською селянською спілкою. Керував тим комітетом місцевий вчитель І. Т. Колодяжний. На своїх зборах члени спілки обговорювали питання про те, щоб не сплачувати податків, приймали рішення не давати урядові солдат, висували вимоги про передачу селянам поміщицької землі.
5 грудня 1905 року в Томаківці відбувся з’їзд селянської спілки Катеринославського повіту, на якому член повітового комітету спілки доводив необхідність передачі поміщицьких земель до рук селян 1 2. Після з’їзду селяни зібралися на сходку і почали вимагати від земського начальника розподілу поміщицьких земель. Та викликані стражники розігнали селян. Тоді томаківці стали на шлях більш рішучих дій. Вони виступили проти розміщення в їх селі козацької півсотні, зривали об’яви про оголошення воєнного стану, чинили опір представникам влади, які приїжджали до села. Наприкінці грудня катеринославський повітовий справник доповідав губернатору, що посланий ним в Томаківку стражник Голуб повернувся назад і повідомив, що проїхати туди неможливо, бо томаківські селяни «всіх приїжджаючих до них чинів поліції б’ють…». Далі в тому донесенні говорилося про те, що в Томаківці відбувся мітинг, на який зібралося багато селян. Коли серед його учасників поширилася чутка про наближення до села загону козаків, вони перебралися в село Олександрівку. Селяни виставили дозорного, який повинен був, побачивши козаків, вдарити на сполох, щоб селяни, згуртувавшись і озброївшись, могли дати відсіч козакам.
В січні 1906 року в Томаківку прибув каральний загін. Козаки зігнали жителів села в церковну загорожу і вчинили над ними жорстоку розправу. Керівників селянської спілки І. Колодяжного, С. Твердохліба, В. Коваленка, І. Бершацького заарештували і відправили до Катеринославської в’язниці.
Але томаківці не припинили боротьби. Вони й далі збиралися нелегально на сходки, якими керували Д. Кіленко, Ю. Дмитриченко, Л. Череп, Й. Хрипко, 3. Сіромашенко. Учасником і організатором тих сходок був житель сусіднього села Чумаків В. Коляда, демобілізований моряк з броненосця «Потьомкін». Жандарми схопили його й забили до смерті під час допиту в Томаківці. Селянство ставало дедалі надійнішим союзником пролетаріату в боротьбі за повалення царизму.
Столипінська аграрна реформа ще більше погіршила становище малоземельних селян. Куркулі, виділившись з общини на хутори, захопили найкращі землі, біднякам залишилися найгірші і найбільш віддалені від села. Не маючи змоги прогодувати свої сім’ї з виділених наділів, селяни-бідняки вимушені були найматися до куркулів і поміщиків або шукати заробітків на заводах і фабриках. У наймах, в куркулів працювали не тільки дорослі члени бідняцьких сімей, а й підлітки які жорстоко експлуатувалися. Про це свідчить такий факт: доведений тяжкою працею і знущаннями куркуля до відчаю, 13-річний наймит Пантелеймон Свисенко втік від свого гнобителя, підпаливши його.
Селянська біднота страждала не тільки від малоземелля, експлуатації, тяжкої праці, постійного недоїдання, а й від безлічі хвороб, які були частими гостями в її домівках. Лікарська дільниця, відкрита в селі у 1872 році, обслуговувала 18 населених пунктів 5 волостей. В 1892 році побудовано лікарню на 12 ліжок, в якій працювало 2 лікарі і 5 фельдшерів. Вони обслуговували 35 438 чол. населення.
Злидні, антисанітарні побутові умови, поганий стан медичного обслуговування призводили до частих епідемій, різних інфекційних захворювань. В 1912 році на селі спалахнула епідемія черевного тифу, яка продовжувалась в 1913— 1914 рр. і розповсюдилась на сусідні волості.
Не кращим був і стан освіти та культури населення. Наприкінці XIX століття серед чоловіків вміли читати та писати тільки 23,3 проц., серед жінок — 1,9 проц. У двох церковно-парафіальних та земській школах навчалося 478 дітей. Решта 1180 хлопчиків і дівчаток не мали змоги відвідувати школи. У 1913 році в Томаківці працювало 16 шкіл, але розміщені вони були в непристосованих до занять приміщеннях. Санітарний лікар Катеринославського повіту А. І. Пижов у звіті за 1912 рік повідомляв, що Томаківська школа № 11 глинобитна, стеля прогнулася і підперта стовпами, земляна підлога в ямах, вікна маленькі.
Перша світова війна принесла трудящим нові страждання і горе. Позбавлені годувальників, які були мобілізовані до армії, господарства селян-бідняків зовсім занепали. Посіви зернових скоротилися майже наполовину. Різко впала врожайність. Незасіяні поля заростали бур’янами. Багато сімей голодувало. Ось чому звістка про повалення царизму сколихнула селян. З травня 1917 року в Томаківці створено сільський і волосний комітети «Селянської спілки», керовані українськими есерами. На одному із сходів під тиском сільської бідноти було прийнято рішення про вигнання з села священика Андріащенка, який оббирав селян.
Нові шляхи для перебудови життя трудящого селянства відкрила Велика Жовтнева соціалістична революція. В грудні 1917 року в Томаківці створено революційний комітет. 4 січня 1918 року він прийняв рішення про конфіскацію землі поміщиків і церкви, про розподіл її серед селян за кількістю їдців. На початку лютого 1918 року в селі обрано Раду селянських депутатів у складі 20 чоловік. Першим заходом Ради було рішення про ліквідацію волосного земства і про передачу їй усіх справ.
У квітні 1918 року Томаківку захопили австро-німецькі війська. Окупанти реквізували у населення зерно, худобу, вантажили їх у вагони і відправляли до Німеччини. Вони заборонили молоти зерно на парових і вітряних млинах, залишивши населення без хліба.
Радянську владу в селі було відновлено на початку лютого 1919 року після вигнання петлюрівців. 8 лютого тут відбулися вибори до волосної Ради селянських депутатів, до складу якої увійшло 50 чоловік. Головою виконкому Ради обрано комуніста Д. П. Кіленка, секретарем—П. Я. Рябоволенка.
Влітку село захопили денікінці. Наприкінці 1919 року частини Червоної Армії визволили Томаківку від білогвардійських банд, а в січні 1920 року відновив свою роботу волвиконком. 16 травня за його ініціативою були скликані загальні збори селян Томаківки, які одностайно схвалили рішення про забезпечення Червоної Армії всім необхідним. Разом з сільським і волосним комітетами незаможних селян, створеними в серпні 1920 року х, волвиконком дбав про виконання продрозверстки, вилучав продовольчі лишки у куркулів, провів «тиждень допомоги фронту».
У жовтні 1920 року в районі села відбулися бої з врангелівцями. Червоні кіннотники, в рядах яких були добровольці з Томаківки, хоробро билися з білогвардійцями. В пам’ять про ці події поблизу села встановлено монумент.
Після розгрому інтервентів і внутрішньої контрреволюції всю роботу в селі по відбудові господарства, зруйнованого окупантами і білогвардійцями, спрямовував комуністичний осередок. В січні 1922 року він об’єднував 12 членів і 5 кандидатів у члени партії 3. Комуністи були активними борцями за проведення всіх заходів Радянської влади. При допомозі партосередку в селі створено їдальню для голодуючих, проведено кампанію по вилученню церковних цінностей і передано їх до фонду допомоги голодуючим. Комуністи регулярно проводили мітинги і збори селян, організовували для них лекції. Працювала школа політграмоти.
З ініціативи партосередку в липні 1921 року в селі створено комсомольський осередок, до складу якого входили П. Білан, А. Будний, Ю. Дуденко, М. Ляшенко, П. Яременко, О. Бараненко, І. Тимченко, Д. Шевченко, В. Максименко, А. Кобцев та інші. Комсомольці працювали в бригадах по виконанню плану продподатку, організовували суботники по заготівлі палива для дитячого будинку. В голодний 1922 рік вони зібрали 55 пудів зерна для бійців 1-го Кінного корпусу.
Того ж року в Томаківці створено центральний селянський клуб ім. Карла Маркса, при якому працювали драматична, художня, музична та хорова секції. Комсомольці проводили антирелігійну роботу серед жителів села, влаштовували диспути на атеїстичні теми. Вони організували виступи художньої самодіяльності і виручку в 3200 крб. внесли на обладнання електростанції.
Важливу роль у відбудові народного господарства і в боротьбі з куркульством відіграв комітет незаможних селян. КНС при допомозі органів Радянської влади відібрав у куркулів лишки землі, реманенту і розподілив їх між бідняками села. В березні 1925 року збори членів КНС Томаківки прийняли рішення про створення в селі піонерської організації. В рішенні записано: «…всі діти членів КНС повинні бути в колективі юних ленінців, і це буде кращим пам’ятником Володимиру Іллічу…».
Широко залучалися до громадського життя й жінки. У вересні 1921 року при волвиконкомі було створено жіночий відділ. Під його керівництвом жінки-активістки провели кілька суботників, створили дитячий будинок, організували спектакль, кошти від якого передали на потреби цього будинку. 29 грудня 1922 року за участю жіночого відділу та комсомольської організації відкрито школу ліквідації неписьменності (лікнеп), ткальну школу і прядильну майстерню. Жінки організували збір подарунків для бійців 1-го Кінного корпусу, які допомагали томаківцям у налагодженні господарського життя.
В 1923 році Томаківка стала районним центром. Під керівництвом районної партійної організації трудящі взяли активну участь у соціалістичній перебудові села. В 1926—1927 рр. виникли перші колгоспи. Частина селян — бідняків і середняків — об’єдналася в артіль «Землероб», першим головою якої став старий більшовик С. Біленко, після нього — М. Третяк. Активними організаторами артілі були також М. Ткаченко, Ф. Колодяжний, Г. Ляшенко. В грудні 1926 року в Томаківці створено колгосп «Наслідки Жовтня», в лютому 1927 року — колгосп «Запорожець», в 1930 році — колгоспи «Ланковий», «Комунар», «Перемога», «Авангард», «Соціалістичний шлях».
В перші роки свого існування колгоспам довелося долати багато труднощів економічного та організаційного характеру. Всіляко шкодили колгоспному будівництву куркулі. Подолавши ці труднощі, колгоспи села рік у рік домагалися високих виробничих показників у землеробстві і тваринництві. В 1940 році на колгоспних ланах Томаківського району працювало 200 тракторів, 118 комбайнів, 155 автомашин.
За досягнуті успіхи колгосп «Ланковий» та його свиноферму було занесено до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Успішно справлялися з виконанням державних планів і промислові підприємства районного центру (цегельний завод, промислова артіль «Ударник», маслозавод, електромлин та інші).
Відбулися зміни і в побуті жителів села, їм було забезпечено висококваліфіковану медичну допомогу. До послуг трудящих були магазини, дитячі садки та ясла, кінотеатр, Будинок культури. Всі діти шкільного віку були охоплені навчанням у школах. В 1940 році в Томаківці і районі працювало 66 шкіл, в яких навчалося 9209 учнів, 55 клубів, один піонерський клуб та 44 червоних кутки. 140 бібліотек мали книжковий фонд, що становив понад 50 тис. примірників.
У роки Великої Вітчизняної війни багато жителів села зі зброєю в руках боролися з ненависним фашизмом. Жінки і підлітки не покладаючи рук працювали, щоб забезпечити армію продуктами харчування. З наближенням ворога частину сільськогосподарського реманенту й худоби колгоспів евакуювали до східних районів країни. За рішенням райкому партії було створено партизанський загін у складі 54 чоловік. Базувалися партизани у плавнях. Після висадження в повітря Дніпрогесу води озера ім. Леніна затопили плавні. Більшість бійців перейшла лінію фронту і влилася до лав Діючої армії, решта — лишилася для боротьби на окупованій ворогом території.
18 серпня 1941 року німецькі фашисти окупували Томаківку. Вони почали встановлення «нового порядку» з масових грабежів, розстрілів, катувань, знущань над радянськими людьми. У вересні 1941 року фашисти зігнали населення на будівництво мосту. Нагаями і прикладами підганяли вони людей. Старого колгоспника С. П. Губенка, який хотів допомогти своїй дружині, що впала під тягарем важкої балки, гітлерівський унтер-офіцер заколов багнетом.
Окупантам вдалося заарештувати 11 партизанів. Двох з них — П. С. Орлова і М. І. Руденка — закатували, Д. М. Шевцова — розстріляли. Доля інших 8 невідома. Був заарештований і директор цегельного заводу член ВКП(б) Ф. А. Губкін, якого райком партії залишив в тилу ворога для підпільної роботи. Гітлерівці за роки окупації розстріляли 176 громадян з Томаківки та інших сіл району. Незважаючи на жорстокі розправи та переслідування, радянські люди всіляко саботували накази і розпорядження окупаційних властей. Начальник нікопольської поліції повідомляв: «З 1225 чоловік, зібраних поліцією і жандармами в Томаківці, вдалося відправити до Німеччини лише 700 чоловік, решта втекла».
30 грудня 1943 року частини Червоної Армії у складі підрозділів 82-ї гвардійської стрілецької дивізії 8-ї гвардійської армії, 53-го окремого мотоциклетного і 3-го окремого гвардійського мотоциклетного полків визволили Томаківку від німецько-фашистської нечисті.
Трудящі Томаківки з великим ентузіазмом приступили до відбудови господарства, зруйнованого і пограбованого окупантами, які завдали селу збитків на 100 млн. крб. Самовіддану працю томаківців очолила відновлена 28 травня 1944 року сільська партійна організація у складі 6 чоловік. Секретарем її була О. Ф. Колодяжна. Незважаючи на нестачу машин і робочих рук, повну відсутність худоби, колгоспники вже весною 1944 року засіяли великі площі зерновими культурами. Поступово відроджувалося тваринництво. На кінець 1944 року на фермах 7 колгоспів села було 26 корів, 109 свиней, 11 овець та 986 штук птиці.
Особливо тяжким для колгоспників був перший післявоєнний рік. Колгоспи перевиконали плани посіву зернових, але через засуху урожай був мізерним, з кожного га зібрали по 2—3 цнт пшениці та інших зернових. Почався падіж худоби. Наступного року економіка колгоспів дещо зміцніла. Завдяки енергії і праці радянських людей село поступово підіймалося з руїн, будувалися нові будинки і господарські приміщення.
Важливу роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспів, в розвитку їх економіки відіграли заходи Комуністичної партії та Радянського уряду, спрямовані на піднесення сільськогосподарського виробництва. Після об’єднання 7 колгоспів у два господарства — колгосп «Перше травня» і колгосп’ «Ленінський шлях» — збільшились їх посівні площі, підвищилась врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тваринництва.
Йдучи назустріч 40-річчю Великого Жовтня, Томаківський район включився в змагання з Федорівським районом Саратовської області. Делегація Федорівського району, яка відвідала Томаківку в 1957 році, відмітила економічне і культурне піднесення колгоспів. Наступного року делегація томаківців в свою чергу відвідала федорівців і докладно ознайомилась з їхнім досвідом.
Особливо зміцніли колгоспи селища 5 за роки семирічки. У 1966 році обидва колгоспи, за якими було закріплено 23 тис. га землі, мали 50 автомашин, 19 зернових комбайнів, багато тракторів та іншої техніки. Колгоспники села зібрали в середньому 21,7 цнт зернових з га. На кожні 100 га сільськогосподарських угідь в колгоспі «Перше травня» було одержано 98 цнт молока, 61,5 цнт м’яса, 14 207 штук яєць; в колгоспі «Ленінський шлях» відповідно — 232 цнт молока, 56,1 цнт м’яса. Грошові прибутки обох артілей у 1966 році становили понад 4 млн. карбованців.
За успіхи, досягнуті в розвитку колгоспного виробництва, 26 передовиків сільського господарства селища нагороджено орденами і медалями Союзу РСР. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено першого секретаря Томаківського райкому КП України М. М. Кузьменка, комбайнера Д. Ф. Журавля, тваринниць К. Г. Похиленко і М. Ф. Чубенко з колгоспу «Ленінський шлях», орденом «Знак Пошани» — тракториста колгоспу «Перше травня» Г. Я. Мисюру і доярку з колгоспу «Ленінський шлях» 3. П. Левандовську.
Ставши на трудову вахту на честь 50-річчя Радянської влади, робітники промислових підприємств селища 10-місячний план випуску валової продукції виконали на 103,8 проц., завдання по підвищенню продуктивності праці — на 103,4 прощ Колгоспники артілей «Ленінський шлях» та «Перше травня» зібрали по 22,8 та 20,4 цнт зернових з одного га. До дня ювілейної дати вони продали державі 12 608 цнт м’яса, 2098 цнт молока, 681 тис. штук яєць, значно перевиконали планові завдання і взяті зобов’язання.
Першість у соціалістичному змаганні по виробництву і продажу державі сільськогосподарської продукції в господарствах району в 1967 році завоювали механізатори з Томаківки Г. Я.Мисюра, В. Ф. Тюпа, М. М. Мизин, О. І. Колісник. Доярка К. Г. Похиленко надоїла по 3338 кг молока на кожну фуражну корову, 3. П. Левандовська — по 3250 кг, свинарка М. М. Вітренко одержала по 20 ділових поросят від закріплених за нею 17 свиноматок, О. П. Радутна — по 18,9 ділових поросяти.
Самовіддано трудяться працівники відділення «Сільгосптехніка», забезпечуючи ремонт колгоспного машинного парку. Безпосередньо в колгоспах проводяться роботи по обладнанню підвісних доріг на фермах, механізації подрібнення грубих кормів, доїння корів тощо. В колгоспі «Перше травня» об’єднання «Сільгосптехніка» будує високовольтну лінію довжиною 8,4 км, а також устаткування для чотирьох трансформаторних підстанцій; в обох колгоспах — типові польові стани.
З 1960 року колективи промислових підприємств міст Марганця і Орджонікідзе здійснюють шефство над колгоспами селища. За участю шефів механізовано тваринницькі ферми і побудовано водопровід. Для надання допомоги партійним і комсомольським організаціям колгоспів приїжджають лекторські групи, агітбригади, колективи художньої самодіяльності.
Провідна роль у розвитку економіки колгоспів належить партійним організаціям. В центрі уваги комуністів артілі «Перше травня» (43 члени КПРС) — питання поліпшення структури посівних площ і підвищення агротехніки, механізації ферм, спеціалізації виробництва тощо. На відповідальних ділянках колгоспного виробництва працюють і всі комуністи колгоспу «Ленінський шлях» (73 члени КПРС). Молочно-тваринницька ферма, очолювана М. Ф. Петровською, тримає першість у районі. Тридцять три роки працює механізатором член КПРС М. М. Мизин. Очолювана ним бригада завжди попереду.
Чимало славних трудових справ на рахунку томаківських комсомольців. 49 комсомольців з колгоспу «Перше травня» і 107 з колгоспу «Ленінський шлях» самовіддано працюють на ланах і фермах. Комсомольці-механізатори Євген та Георгій Ляшенки, Д. Журавель, Є. Кузьма і Л. Колодяжний входять до складу трьох комсомольсько-молодіжних агрегатів і ведуть перед у змаганні.
Разом із зміцненням економіки підвищується матеріальний і культурний рівень трудящих. За останні 12 років в селищі збудовано 39 комунальних будинків загальною площею 4203 кв. м. Протягом 1961—1966 рр. споруджено 500 нових індивідуальних будинків, кінотеатр «Україна» на 450 місць, Будинок культури, автовокзал. Побудовано дитячий комбінат, гуртожиток для учнів політехнічної школи, готель, перукарню та інше. Селище повністю електрифіковано і радіофіковано. Більшість комунальних квартир газифіковано.
До послуг населення понад 20 спеціалізованих торговельних магазинів і ларків. За перевиконання плану товарообігу в 1967 році томаківській райспоживспілці вручено перехідний Червоний прапор облспоживспілки.
Жителі Томаківки придбали у власне користування 21 легковий автомобіль, 293 мотоцикли, понад 500 телевізорів.
В селищі працює лікарня на 145 ліжок, вона має хірургічне, терапевтичне, дитяче, інфекційне та пологове відділення. Хворих обслуговують 24 лікарі і 62 працівники середнього медичного персоналу. Головного лікаря А. І. Дулінова за заслуги в галузі охорони здоров’я нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Діти колгоспників, робітників і службовців Томаківки навчаються у 8 початкових, восьмирічній і середній школах, заняття проводять 77 учителів, 36 з них — з вищою освітою. Всі школи мають добре обладнані кабінети і лабораторії. Так, у середній школі є 7 учбових кабінетів і лабораторій, бібліотека з книжковим фондом понад 11 тис. прим., дослідницьке поле площею 10 га, фруктовий сад, 2 трактори та необхідний сільськогосподарський реманент, що використовується з навчальною метою.
Про невпинний розвиток культури села свідчить і те, що кожна сім’я тут передплачує газети і журнали. При районному Будинку культури працюють хоровий, танцювальний, драматичний та інші гуртки художньої самодіяльності. Популярні тут районні бібліотеки для дорослих і дітей, що налічують 27 107 книжок, кінотеатр, піонерський клуб. У селищі діють два народних університети: сільськогосподарських та правових знань. До читання лекцій залучаються передовики виробництва, вчителі, а також викладачі Дніпропетровського сільськогосподарського інституту.
Комсомольські організації колгоспів і шкіл виступили ініціаторами корисних і цікавих справ. Так, комсомольці колгоспу «Ленінський шлях» на честь 50-річчя Жовтня посадили в селі 800 дерев, провели кілька вечорів-зустрічей з героями, учасниками громадянської і Великої Вітчизняної воєн, ветеранами праці.
У здійсненні широкої програми розвитку господарства, благоустрою і культури важливу роль відіграє селищна Рада депутатів трудящих, до складу якої входять 90 чоловік, та її постійно діючі комісії з великим активом виборців.
Нове піднесення панує серед трудівників селища після XXIII з’їзду КПРС. Не покладаючи рук, працюють вони над виконанням накреслень партії, завдань п’ятирічного плану щодо дальшого розвитку економіки і культури країни.
В. Ф. ВОЛКОВ, Г. Й. УМАНСЬКА, Г. Г. ШЕСТОПАЛОВ.