Чаплине, Васильківський район, Дніпропетровська область
Чаплине — селище міського типу, центр селищної Ради, якій підпорядковані також села Журавлинка, Касаеве, Петрикове, Рівне. Розташоване за 18 км від районного центру. Залізнична станція на межі Придніпровської і Донецької залізниць. Чаплине має регулярний автобусний зв’язок з Васильківкою, Покровським та ін. населеними пунктами. Населення — 8,7 тис. чоловік.
Назва селища походить від невеличкої річки Чаплини, яка протікає поблизу нього. Засноване Чаплине під час будівництва Катерининської залізниці (1881 — 1884 рр.), яка зв’язала Донецький кам’яновугільний і Криворізький залізорудний басейни. З квітня 1896 року почалося будівництво нової одноколійної лінії на східній дільниці залізниці від станції Чаплине до міста Бердянська, а в грудні 1898 року залізнична колія Чаплине — Бердянськ довжиною 208 км була здана в експлуатацію. За 1909 рік по ній перевезли понад 26 тис. вагонів хліба та інших продуктів. Станція ж Чаплине в середньому приймала і відправляла щороку близько 1,5 млн. пудів вантажів.
З відкриттям залізничної вітки до Бердянська Чаплине було перетворене на залізничний вузол. З станції Улянівка сюди перевели служби шляху і зв’язку, а також депо. В селищі, що розросталося біля станції, проживали стрілочники, кочегари, зчіплювачі вагонів, кондуктори та інший робочий люд. Кількість убогих мазанок і дерев’яних хатин збільшилась тут, коли у 1896 році бельгійське акціонерне товариство розпочало будівництво заводу «Кераміка», де в 1900 році вже працювало близько 500 робітників.
Тяжкими були умови життя і праці робітників залізниці та заводу. Працювати доводилось понад 12 годин, а заробітна плата була мізерною. До 1913 року школи в селищі не було, діти робітників їздили в школу за 18 км на станцію Улянівка.
Ненависть до самодержавства ще більше посилилась внаслідок поразки царизму в російсько-японській війні. Назрівали буремні події першої російської революції. Ідеї революційної соціал-демократії знаходили все більше послідовників серед робітників залізниці. У січні 1905 року в Чаплиному тимчасово жили брат В. І. Леніна — Д. І. Ульянов з дружиною А. І. Нещеретовою у її батьків 2. Згідно з наказом Київського жандармського управління над Д. І. Ульяновим було встановлено жандармський нагляд. Подружжя намагалось якомога швидше включитися в революційну боротьбу. Дізнавшись про криваву розправу царських сатрапів над петербурзькими робітниками 9 січня 1905 року, вони виїхали з Чаплиного без дозволу властей. Це викликало розгубленість поліції Олександрівського повіту і вона терміново сповістила начальника катеринославського жандармського управління про те, що Д. І. Ульянов з дружиною 27 січня о 10 годині вечора поїздом № 3 без дозволу виїхали з ст. Чаплине Катерининської залізниці. Щоб притупити пильність поліції, Д. І. Ульянов з дружиною прибув спочатку не в саму столицю, а в Сабліно під Петербургом, де в той час проживали його мати і сестра.
Під впливом класових боїв російського пролетаріату залізничники Чаплиного взяли активну участь у першій російській буржуазно-демократичній революції. 8 грудня 1905 року почався загальний страйк працівників Катерининської залізниці. Робітники і службовці Чаплиного на зборах того ж дня обрали страйковий комітет на чолі з Н. А. Челпановим.
Під безпосереднім керівництвом Катеринославського та Гришинського страйкових комітетів і за допомогою сформованої бойової дружини чаплинські залізничники роззброїли місцеву поліцію, а також солдатів, що прибули на станцію. При цьому, як зазначав бахмутський повітовий справник в телеграмі катеринославському губернатору, солдати на станціях Чаплине, Гришине і Авдіївка навіть не чинили опору бойовим робітничим дружинам.
Разом з представниками страйкового комітету станції Гришине чаплинський комітет розгорнув агітаційну роботу серед робітників заводу «Кераміка», закликаючи їх до спільних дій проти самодержавства. Така ж робота проводилась серед селян навколишніх хуторів і сіл. Страйковий комітет закликав селян захоплювати поміщицькі землі, розподіляти поміщицьке майно, озброюватись. Для придбання зброї був організований збір коштів серед трудящих.
Царські війська жорстоко придушили страйк залізничників, десятки робітників станції було кинуто до в’язниці.
У період нового промислового піднесення у зв’язку з пожвавленням виробництва в основних галузях промисловості країни зросли перевозки і через станцію Чаплине. Саме селище розросталось. Збільшилась кількість населення. В 1913 році тут відкрився перший учбовий заклад — залізничне училище.
В роки першої світової війни Чаплине було важливим вузлом комунікацій. Через станцію щоденно відправляли на фронт десятки ешелонів з солдатами. Між залізничниками і революційно настроєними солдатами-фронтовиками встановлювались тісні зв’язки, які сприяли зростанню політичної свідомості робітників.
Після повалення самодержавства в березні 1917 року в Чаплиному було створено Раду робітничих депутатів. До складу Ради увійшли революційно настроєні робітники вузла: Г. М. Єфанов, К. Г. Бутенко, А. М. Васильєв, К. В. Жмурко, І. Я. Зинякін та ін.— всього 10 чоловік. Під їх керівництвом була роззброєна поліція, на важливих ділянках залізниці встановлений робітничий контроль 4. Згодом Рада організувала загін Червоної гвардії.
Трудящі Чаплиного з радістю зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В кінці грудня 1917 року влада у селищі перейшла до Ради робітничих депутатів, яка, втілюючи в життя декрети Радянського уряду, а також заходи, накреслені президією Катеринославської Ради, здійснила велику роботу по налагодженню діяльності залізниці, забезпеченню продовольством робітників, організації боротьби з спекулянтами і контрреволюційними елементами. При Раді був створений продовольчий комітет, до якого ввійшли І. Стрельніков, Г. Єфанов, К. Жмурко.
На початку квітня 1918 року залізничний вузол і селище були окуповані австро-німецькими інтервентами. У липні 1918 року трудящі Чаплинського вузла взяли активну участь у всеукраїнському загальному страйку залізничників. На чолі страйкуючих стояв комітет у складі монтера Д. М. Третяка, Д. О. Климкіна, X. П. Ключникова.
Страйк тривав більше місяця. Учасники його вимагали негайного звільнення всіх залізничників, заарештованих за політичні переконання, введення 8-годинного робочого дня, запровадження статуту професійної спілки і висували ряд економічних вимог. Члени страйкового комітету поширювали листівки і відозви Катеринославської більшовицької організації та Центрального військово-революційного комітету.
Залізничники всіляко допомагали радянським військам громити австро-німецьких окупантів, гетьманців і петлюрівців. У результаті спільних дій частин Червоної Армії і партизанських загонів петлюрівці були вибиті з селища і станції. Щоб утримати Чаплине, сюди в розпорядження командуючого окремої групи військ Харківського напрямку П. Ю. Дибенка було послано додатково артилерійський і піхотний підрозділи.
Після поразки австро-німецьких інтервентів та вигнання петлюрівців у Чаплиному відновлюється Радянська влада. До складу революційного комітету ввійшли А. М. Васильєв, О. М. Єфанов та К. В. Жмурко. Робота ревкому проходила під безпосереднім керівництвом створеного в січні 1919 року чаплинського партійного осередку з 5 чоловік 3. Першим секретарем парторганізації став О. М. Єфанов, а членами — К. В. Жмурко, А. М. Васильєв, Д. М. Третяк, Г. М. Єфанов. За ініціативою більшовиків чаплинські робітники і залізничники відправили на допомогу голодуючому пролетаріату Петрограда 2 поїзди з зерном та борошном. Коли постала загроза захоплення Чаплиного денікінцями (червень 1919 року), ревком і партосередок організували евакуацію залізничників, цінних вантажів і устаткування вузла. Евакуація проходила під прикриттям бронепоїздів «Ворошилов», «Грозний» і «Освободитель». В кровопролитному бою за Чаплине 14—15 червня 1919 року віддали своє життя 98 бійців Червоної Армії. Вони поховані в братській могилі на вулиці Столбовій.
Тимчасове панування білогвардійців супроводжувалося кривавим розгулом і грабунками. В катівнях таганрозької тюрми були замордовані жителі Чаплиного І. Я. Зинякін, Я. Ф. Ващенко, Я. М. Поляков та ін. На репресії трудящі селища відповідали масовим вступом у партизани. Був організований кавалерійський загін з 70 чол., який мав 6 кулеметів 4 5. Діючи в тилу ворога, разом з навколишніми повстанськими загонами чаплинські партизани знищували ворожі гарнізони, пускали під укіс ешелони з живою силою й технікою ворога. В результаті успішних дій повстанців був дезорганізований рух на лінії Пологи—Чаплине.
30 грудня 1919 року 410-й стрілецький полк 46-ї дивізії після короткочасного бою визволив Чаплине від денікінців, де захопив великі трофеї б. Після розгрому Денікіна та вигнання врангелівських військ залізничники Чаплиного гаряче відгукнулись на заклик партії і уряду повести рішучу боротьбу з розрухою на залізничному транспорті. Під керівництвом комуністів робітники в стислі строки закінчили ремонт паровозів і рухомого складу.
Одночасно з відбудовою господарства жителям Чаплиного доводилося відбивати численні напади махновських та інших банд. У боротьбі з махновцями загинули голова чаплинської ЧК комуніст А. М. Васильєв і член чаплинського партосередку К. В. Жмурко.
Партійна організація селища, ряди якої рік у рік зростали (на 1925 рік в ній налічувалось 29 чол.), багато працювала з жінками й молоддю, залучаючи їх до активної громадської та господарської діяльності. Міцною опорою комуністів стала комсомольська організація, яка оформилась 2 вересня 1921 року 6. Першим її секретарем був Г. В. Прилипко. Через 2 роки в організації було 25 юнаків і дівчат.
Розповсюдження комсомольцями книг, журналів і газет, широка агітаційна і пропагандистська робота сприяли політичному вихованню населення. Велику роль в боротьбі за розв’язання виробничих завдань відігравала місцева преса. З квітня 1922 року стала виходити газета «Красний маяк» — орган партійної і профспілкової організацій станції.
Багато було зроблено в справі ліквідації неписьменності: працювали спеціальні школи, лікнепи. До 1926 року в Чаплиному і навколишніх селах письменними було 90 проц. всього населення А.
В роки довоєнних п’ятирічок залізничники Чаплиного добилися значних успіхів у реконструкції шляхового господарства депо, екіпірувальних обладнань і водопостачання. Паровозний парк поповнився новими системами паровозів. За ініціативою комуністів були запроваджені нові методи організації праці, які забезпечили чітку роботу вузла, звели до мінімуму простої транзитних поїздів.
Партійна організація провела велику роботу по пропаганді нових методів праці серед робітників і службовців станції. Стрілочник і скрутчик, описувач і технічний конторник, поїзний майстер і оглядач, головний кондуктор і машиніст по-новому організовували свою працю. В березні 1937 року зміна чергового по станції І. Є. Фесуна обробила транзитний поїзд за рекордно короткий час — 12 хвилин. Зміна диспетчера А. П. Труша скоротила протяжність такої операції до 10 хвилин. Чаплинський швидкісний метод обробки поїздів був схвалений Наркоматом шляхів сполучення і впроваджений по всій сітці залізничного транспорту СРСР.
Продуктивність праці залізничників у 1939 році зросла проти 1938 року на 14 проц., в 1940 році ще на 2 проценти.
Змінилось і обличчя селища — з 1938 воно віднесене до категорії селищ міського типу. Збільшився житловий фонд. Діяли 4 медичні установи. У передвоєнний час тут працювали середня школа, бібліотека, клуб, у якому регулярно демонструвались кінофільми, працювали гуртки художньої самодіяльності. Частими гостями в Чаплиному були театральні колективи Дніпропетровська та інших міст.
22 червня 1941 року робітники станції працювали, як завжди, чітко і злагоджено. В цей день було відправлено 10 швидкісних поїздів. Дізнавшись про напад фашистської Німеччини на Радянський Союз, партійна організація почала перебудовувати всю роботу вузла на воєнний лад. Залізничники стали на бойову і трудову вахту, подаючи діяльну допомогу фронту. Люди працювали, не рахуючись з часом. Так, 3 серпня під час всесоюзного недільника на чаплинську дистанцію шляху вийшло 532 чол., які відремонтували кілометр шляху, замінили два стрілочних переводи, зібрали 38 тонн металобрухту.
3 наближенням фронту з чаплинського вузла було евакуйовано в глиб країни все цінне майно і обладнання. Залишили обжиті місця багато сімей залізничників. Для підпільної роботи на час окупації були виділені і залишені спеціальні групи людей.
4 жовтня 1941 року Чаплине окупували німецькі загарбники. Фашисти жорстоко розправлялися з мирними жителями, знищували матеріальні цінності. Вони розстріляли 12 чол., на каторжні роботи до Німеччини було вивезено 141 чоловік.
Під час окупації житель Чаплиного А. Ф. Третяк брав активну участь у Васильківському партизанському загоні. Підпільник П. Г. Суханов за допомогою своїх товаришів поширював зведення Радінформбюро, виводив з ладу засоби зв’язку.
Багато жителів Чаплиного захищало Батьківщину на фронтах Великої Вітчизняної війни. У боях за Крим загинув М. О. Задорожний, якому посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На його честь названо одну з вулиць селища.
В ніч на 10 вересня 1943 року бійці 39-ї танкової бригади визволили Чаплине — першу станцію Придніпровської залізниці — від гітлерівців.
Відступаючи з селища і станції, німецькі загарбники підірвали вокзал, школу, 6 багатоквартирних будинків, водокачку, електростанцію, паровози і вагонне депо, вузол зв’язку, зруйнували всі стики рейок і стрілочні переводи. Фашистські варвари завдали тільки мешканцям селища матеріальних збитків на суму 4568,4 тис. карбованців 1 2.
Слідом за частинами Червоної Армії — 23 вересня — на станцію прибула оперативна група управління Придніпровської залізниці, яка терміново приступила до організації відбудови зруйнованої лінії. Щоб прискорити відновлення дільниці шляху Лозова—Павлоград—Синельникове—Чаплине, партійними і радянськими органами Дніпропетровська було мобілізовано 12 тис. чоловік.
Разом з кадровими робітниками-залізничниками на відбудові залізниці, не покладаючи рук, по 18—20 годин на добу, працювали члени їх сімей, колгоспники навколишніх сіл. За ініціативою шляхового майстра І. С. Абрамовського домогосподарки і шляховики розбирали зруйновані стрілки, із придатних деталей складали нові, укладаючи їх в полотно. 8 жовтня 1943 року, на 7 днів раніше встановленого строку, залізнична колія Чаплине—Синельникове—Мечетна стала до ладу. До початку 1944 року залізничний вузол Чаплине вже безперебійно виконував заявки фронту по перевезенню вантажів.
Невдовзі було відремонтовано депо і майстерні, насосну і водонапірну башти. Всього в 1944 році на роботи по відновленню станційного господарства було вкладено 59 455 карбованців.
Одночасно відбудовувалися й інші підприємства селища, культурно-побутові установи.
Значного розвитку Чаплине досягло в роки післявоєнних п’ятирічок. На залізничній станції було автоматизовано і модернізовано важливі вузли та агрегати, вдосконалено технологію виробництва. Протягом 1949—1950 рр. було механізовано прибирання шлаку, запроваджено газопресову зварку вагонних деталей і ін. Впровадження 8 маршрутно-контрольних обладнань і механізмів на лінії Чаплине—Бердянськ підвищило безпеку руху поїздів.
У співдружності з ученими Дніпропетровського транспортного інституту залізничники розробили заходи для заміни подвійної тяги підштовхуванням з ходу на дільниці Синельникове—Чаплине. Введення радіозв’язку між черговим по станції та машиністами прискорило виконання маневрових робіт по формуванню поїздів і подачі вагонів під навантаження і розвантаження. За 1950 рік на станції Чаплине план прийому і здачі навантажених поїздів був перевиконаний відповідно на 107 і 126 процентів.
Серед трудящих великого розмаху набуло соціалістичне змагання, рух за раціоналізацію і винахідництво, високу продуктивність праці. Важливу роль в цій справі відіграв обмін передовими методами праці. 1947 року у Чаплиному знатний коваль-ресорщик вагонного депо станції Лосиноостровська Ярославської дороги Куликов організував школу майстрів передових соціалістичних методів праці. Ковалі-ресорщики вагонного депо, працюючи за методом Куликова, збільшили за зміну виробництво ресор з 5—7 до 20—25 штук. Розгорнулося змагання між змінами і бригадами за зменшення простоїв транзитних поїздів на 30—40 хвилин проти норми. Удосконалюючи свій власний швидкісний метод, в лютому 1949 року колектив станції обробив 249 поїздів та заощадив державі 10 тис. вагоно-годин, або 22,5 тис. карбованців. Перед у змаганні вів колектив зміни комуніста І. Є. Фесуна, ударно працювали слюсар-автоматник П. А. Степаненко, перевиконуючи норми на 250 проц., бригада П4-6 А. К. Корниленка, добиваючись поліпшення стану колії. За чистотою робочого місця і культурою виробництва депо Чаплине займало одне з перших місць на Придніпровській залізниці.
Дійовою формою розвитку творчої активності трудящих, а також виявлення резервів виробництва і усунення «вузьких» місць були технічні конкурси і огляди. Так, під час технічного огляду у 1950 році залізничники впровадили 150 пропозицій з економічним ефектом в 339,1 тис. карбованців.
Партійна організація вузла приділяла велику увагу поліпшенню якісних показників роботи, рентабельності виробництва. З цією метою до 1954 року всі залізничні служби Чаплиного були переведені на господарський розрахунок, в результаті чого зменшилися витрати палива, збільшився прибуток станції. У 1954 році він становив 458 тис. крб. проти 21 тис. у 1949 році *. Почин залізничників Чаплиного почав широко впроваджуватися, на господарський розрахунок перейшли інші дільниці Придніпровської залізниці.
Партія і уряд високо оцінили трудовий подвиг робітників. Орденом Леніна був нагороджений диспетчер Чаплинського паливного складу О. Н. Солодилов, орденом Трудового Червоного Прапора — машиністи-інструктори паровозного депо І. І. Коваленко і В. М. Гончар, начальник відділу прийому О. Т. Фесенко та інші.
З кожним роком зростала технічна оснащеність вузла. У 1958 році стала до ладу тяглова підстанція, в 1959 — цех по випуску шлакоблоків, експериментальний цех в паровозному депо. Було переведено на електротягу ділянку магістралі П’ятихатки—Чаплине—Ясинувата. Нова техніка, висока кваліфікація трудівників станції сприяли успішному виконанню семирічного плану. В останньому році семирічки план навантаження вагонів був виконаний на 214,6 проц., розвантаження — на 107,3, вантажообігу — на 108,2 процента.
Натхненно працюють залізничники в новій п’ятирічці. У 1966 році добовий вагонообіг становив 7373 вагони, тобто у 1,6 раза більше порівняно з 1960 роком. Ініціаторами всіх корисних справ у Чаплиному виступають партійні організації, яких тут 15. Успішно бореться за комуністичну працю, вишукуючи резерви виробництва, бригада експериментального цеху депо, яку очолює комуніст К. А. Трусов. Тільки в 1966 році 8 раціоналізаторів з бригади внесли 6 колективних рацпропозицій економічною ефективністю в тисячу карбованців. У тому ж році бригада достроково виконала план і взяті на честь 50-річчя Великого Жовтня зобов’язання, за що була удостоєна високого звання — комуністичної.
У селищі працюють також такі підприємства, як шляховий експериментальний капроновий цех, організація по електрифікації сіл та колгоспів «Сільенерго», метеорологічна станція, млин та маслоробня колгоспу «Маяк». На околиці Чаплиного розташований лісорозсадник, який займає 151 га території.
Величезні зрушення відбулися в культурі і побуті населення Чаплиного. Швидкими темпами розгортається житлове будівництво. За післявоєнний період тут було збудовано близько 710 будинків. У роки семирічки побудували нове красиве приміщення відділу зв’язку, де міститься телеграф, телефон, ощадна каса. З 1967 року функціонує залізничні автоматичні телеграфна та телефонна станція на 300 номерів.
До послуг населення — широка мережа побутових закладів, 9 магазинів повністю задовольняють потреби в промислових та продовольчих товарах. За 1959— 1966 роки товарообіг їх зріс з 1 млн. до 2 млн. 50 тис. карбованців.
Значно полегшило домашню працю жінок відкриття в Чаплиному дитячого садка та ясел, 2 їдалень. У відділенні районного побутового комбінату є шевська і швейна майстерні, фотоательє, перукарня, майстерня по ремонту годинників. Змінюється також зовнішній вигляд селища, поліпшується благоустрій. Збудовано перехідний міст через залізничні колії. Заасфальтовано й озеленено багато вулиць.
У Чаплиному діють залізнична і селищна поліклініки, амбулаторія, пологовий будинок на 10 місць, дитяча консультація. Всього в лікувальних закладах працює 64 медичні працівники, з яких 9 мають вищу і 55 — середню освіту. 27 років тому приїхала працювати рядовим лікарем до Чаплинської лікарні А. В. Забєліна. Людяністю, скромністю і працьовитістю вона завоювала авторитет і повагу односельчан. Тепер А. В. Забєліна — головний лікар залізничної лікарні, депутат районної Ради.
У Чаплиному працюють початкова, восьмирічна і середня школи, школа робітничої молоді, у яких навчається 1465 чол. З 77 вчителів 52 мають вищу освіту, причому 24 з них є випускниками чаплинських шкіл. Після Великої Вітчизняної війни в школах селища здобули середню освіту 1959 чол. і неповну середню — 3344. Всебічному розвиткові дітей сприяють створені при школах 4 майстерні, 4 учбові кабінети, піонерські кімнати, спортивні зали та майданчики.
З культурно-освітніх установ в селищі є клуб, літній кінотеатр на 750 місць, дві бібліотеки тощо. Фонди партійної і залізничної бібліотек налічують 30,8 тис. книг. Потяг людей до знань виявляється також в збільшенні числа передплатників на журнали та газети. В 1967 році населення передплатило 3470 прим, газет і 2260 — журналів.
Усі ці господарські і культурні досягнення є результатом великих зусиль багатьох поколінь. Ось чому трудящій Чаплиного шанують пам’ять своїх земляків, які віддали життя за владу Рад. У січні 1967 року в селищі відбулася урочиста церемонія відкриття меморіальної дошки активному борцю за встановлення Радянської влади на Чаплинському вузлі К. В. Жмурку. Слідопити місцевої школи з дружини ім. Володі Дубініна, які вивчають історію революційної боротьби в селищі, розповіли присутнім про героїчний життєвий шлях К. В. Жмурка. Жителі Чаплиного піклуються про впорядкування могил загиблих, встановлення їм пам’ятників. На околиці селища відкрито монумент 98 борцям, які загинули за владу Рад 14 червня 1919 року.
Рік у рік зростає авторитет селищної Ради депутатів трудящих. У 1967 році жителі Чаплиного обрали до її складу кращих своїх представників: старшого машиніста маневрового паровозу Ф. Піддубного, головного лікаря залізничної лікарні А. В. Забєліну, майстра хлібопекарні Т. Задорожну та інших. На громадських засадах при підтримці всього населення різні комісії Ради проводять велику творчу роботу.
Радянська влада створила всі необхідні умови для розвитку творчих здібностей трудящих, їх морального і духовного росту. Колишні вихідці з бідняцьких сімей робітників та селян стали висококваліфікованими майстрами, техніками, інженерами, вчителями, лікарями. Завдяки їх невтомній праці і розквітло селище Чаплине.
М. С. КІБЕЦЬ, Д. С. ШЕЛЕСТ, В. П. ЮБКІН.