Васильківка, Васильківський район, Дніпропетровська область
Васильківка — селище міського типу (з 1957 року), центр Васильківського І району і Васильківської селищної Ради, якій підпорядковані села: Бондареве, Вовчанське, Зоря, Іванівка, Красне, Крутий Яр, Манвелівка, Петриківка, Улянівка та робітниче селище Правда. Розташована на річці Вовчій (басейн Дніпра), за 95 км від Дніпропетровська. Селище перетинає Придніпровська залізниця, неподалік знаходиться залізнична станція Улянівка. Населення — понад 14,5 тис. чоловік.
В околицях Васильківки розташовані кургани кочовиків-половців (XI—XIII століття).
Назва селища походить від урочища Васильківки на річці Вовчій, де на початку XVIII століття був запорізький зимівник. Після переселення сюди групи козаків його перетворили на військову слободу Васильківку. У 1781 році в ній жило близько 750 чоловік. Напередодні реформи 1861 року слободу населяли державні селяни.
Вигідне розташування Васильківки, через яку проходив битий запорізький шлях, що вів на Кальміус, Маріуполь і Бердянськ, сприяло швидкому її розвитку. Якщо у 1801 році населення слободи становило 1,2 тис. чоловік, то у 1859 році воно збільшилося до 4,3 тис. чоловік. Основним заняттям жителів було хліборобство, тваринництво і ремесла. Сіяли переважно яру пшеницю, жито і ячмінь.
За указами 1866—1867 рр. про поземельний устрій державних селян вони одержали ті наділи, якими користувались до реформи. Наприкінці XIX століття посилився процес диференціації селян, загострилася класова боротьба.
Революція 1905—1907 рр. знайшла широкий відгук і у Васильківці. В селі поширювались листівки, відбувалися мітинги. Організаторами селянських виступів були робітники Чаплинського залізничного вузла. На мітингах виступали робітники-залізничники і місцеві вчителі — О. Д. Моздолевський, Г. М. Друзенко та ін., які закликали селян до боротьби проти самодержавства, за землю і волю. В 1906 році О. Д. Моздолевського, Г. М. Друзенка та кількох революційно настроєних селян було заарештовано.
Під час столипінської реформи кращі землі жителів Васильківки загарбали сільські багатії. Вони скуповували за дешеву ціну наділи бідняків і засновували хутори. Так виникли хутори Новоіванівський, Шевякіна, Новоолександрівський. 110 куркульських господарств Васильківки мали від 34 до 118 десятин землі кожне, тоді як на 1780 бідняцьких і середняцьких господарств припадало по 3—5 десятин. Бідняки, що розорювались, змушені були йти на заробітки.
Побудова залізниці поблизу села дала значний поштовх його розвитку. В 1914 році населення перевищило 12 тис. чоловік. У селі з’явилися крамниці. З 1901 року почав діяти паровий млин, який належав місцевому багатію Киршу. На ньому щороку перероблялося продукції на суму 12 тис. карбованців.
У 1914 році у Васильківці відкрили лікарню на 11 ліжок, де працював один лікар і кілька чол. середнього медичного персоналу.
В селі було 2 церковнопарафіальні і 4 земські школи, в яких навчалося 420 дітей. Значна частина дітей, в основному селян-трударів, лишалася неписьменною.
З початком першої світової імперіалістичної війни майже всіх чоловіків села мобілізували в армію і відправили на фронт. У населення реквізовували коней і продовольство. Різко скоротилися посівні площі. Все це погіршило і без того тяжке становище селян. Вони відмовлялися здавати продукти, бойкотували трудову повинність, що була запроваджена у зв’язку з війною.
Зростали антивоєнні настрої і серед солдатів, які не хотіли проливати свою кров за інтереси експлуататорських класів. Про це, зокрема, свідчить лист жителя Васильківки В. Волоса, який був на румунському фронті. «Солдати, сидячи в окопах,— писав він,— тільки й думають про мир. Чекають того дня, коли в окопах, містах і селах пролунає велике слово мир».
Звістка про повалення ненависного народові самодержавства дійшла до Васильківки на початку березня 1917 року. Солдати І. К. Шевцов, І. Т. Заїка, М. Г. Скороход та інші, що повернулися додому, поширювали більшовицькі лозунги. Вони й очолили боротьбу селян за мир і землю.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні розгорнулася боротьба за встановлення Радянської влади. 26 грудня 1917 року до Васильківки прибув представник Катеринославського комітету більшовиків С. Пащенко. Одночасно туди приїхали агітатори від Центральної ради. У селі відбувся сход. Буржуазно-націоналістичні підголоски докладали всіх зусиль, щоб залучити селян на свій бік. Але їх зігнали з трибуни і надали слово С. Пащенку, який викрив контрреволюційний характер Центральної ради. Основна маса селян пішла за більшовиками і підтримала їх програму.
В січні 1918 року у Васильківці відбулись вибори до Ради селянських і солдатських депутатів. До її складу були обрані бідняки І. Т. Заїка, М. М. Кулібаба, К. Магала та інші. Рада зосередила у своїх руках всю владу у волостіх, взяла на облік поміщицькі, церковні і куркульські землі і почала розподіляти їх між бідняками.
Проте селянам Васильківки, як і мільйонам трудящих інших міст і сіл України, не вдалося приступити до мирної праці. В квітні 1918 року село окупували австро-німецькі війська. З ними повернулись і старі хазяї. Підпільний революційний комітет очолив палкий пропагандист і організатор, вчитель Ф. Ю. Радіонов.
Ревком організував партизанський загін, який розгорнув активну боротьбу проти окупантів і петлюрівців. У листопаді 1918 року Червона Армія визволила село. Відновив роботу волосний революційний комітет.
У січні 1919 року у Васильківці виник перший партійний осередок, який об’єднав 6 більшовиків. До нього ввійшли І. К. Шевцов, Р. Є. Могутов, І. М. Фролов та інші.
Переборюючи опір куркульства, вони разом з ревкомом здійснювали продовольчу та земельну політику Радянської влади. Комуністи організували в селі збір продуктів для Червоної Армії. Було зібрано 133 пуди борошна, 14 пудів зерна, 80 пудів картоплі. Обоз із цими продуктами П. Коваленко і М. Трегуб відправили червоноармійцям.
Перейшовши в наступ, війська Денікіна наприкінці травня 1919 року підійшли до станції Гришине. Тут точилися тяжкі бої з ворогом. Селяни Васильківки 2 червня 1919 року послали на допомогу 7-й радянській дивізії загін з 65 чоловік.
16 червня 1919 року у село вдерлися денікінці. Вони відібрали у селян землю, вчинили жорстоку розправу над радянськими активістами.
Трудівники села чинили рішучий опір білогвардійцям. Вони створили партизанський загін- На початку липня 1919 року біля Васильківки партизани пустили під укіс ворожий ешелон з військовим спорядженням, захопивши близько тисячі снарядів, 40 тис. патронів та кулеметних стрічок та ін. Дії партизанів у тилу ворога сприяли успішному наступу Червоної Армії. 30 грудня 1919 року її частини визволили Васильківку від білогвардійців в. В селі остаточно встановилась Радянська влада.
З лютого 1920 року були проведені вибори волосного виконавчого комітету, головою якого став М. Г. Скороход, в березні — сільської Ради, до складу якої ввійшли представники сільської бідноти. Очолив її Шевченко.
Васильківська Рада провела велику роботу по запровадженню в життя виданого Всеукрревкомом закону про землю від 5 лютого 1920 року. Вона взяла активну участь у поділі поміщицької і куркульської землі між безземельними і малоземельними селянами, забезпеченні їх насінням і реманентом.
Значну допомогу Раді в залученні селян до соціалістичного будівництва подав комітет незаможних селян. Першим головою його став А. Д. Горілик. На початку серпня 1920 року у Васильківці відбулося засідання волосних КНС, де було прийнято рішення про конфіскацію лишків хліба у куркулів і передачу їх бідноті. Частину відібраних цінностей передали у фонд страйкуючих робітників капіталістичних країн. Комнезамівці брали активну участь у громадській роботі. У 1924 році з 250 комнезамівців ІЗ були членами сільради, 40 — сільгоспкооперації, 25 — споживчого товариства і 30 працювали в хатах-читальнях.
У 1923 році в зв’язку з введенням нового адміністративного поділу і утворенням районів Васильківка стала центром району. Відразу ж почали працювати районні партійні і радянські органи. Під керівництвом районного комітету КП(б)У розгорнула роботу партійна організація, яка складалася з 26 комуністів. Вона щотижня влаштовувала мітинги трудящих, на яких обговорювалися всі важливі політичні питання. Значну увагу комуністи села приділяли пропаганді сільськогосподарських знань. У 1924 році з їх ініціативи було створено показове поле з шестипільною зерновою сівозміною, влаштовано сільськогосподарську виставку і проведено тритижневі курси з питань сільського господарства.
Вірним помічником партійної організації став комсомольський осередок, утворений в липні 1923 року. У районі налічувалось 15 комсомольців, а в селі — 73. Васильківські комсомольці розгорнули роботу серед молоді села. Своїми силами вони відремонтували клуб, де проводились лекції і концерти. З їх ініціативи було організовано 12 супряжних груп для обробітку землі та збирання врожаю. Комсомольська організація допомагала створювати осередки в селах району, куди вона посилала своїх представників. Так, організаторами комсомольських осередків були васильківці І. А. Гаркуша — у Воскресенівці, С. І. Наумов — в Олександрівці, П. К. Хижняк та А. В. Лихацький — на станції Улянівка. Лихацького обрали секретарем комсомольського осередку Улянівки.
В листопаді 1923 року у Васильківці, з ініціативи партійної організації, було створене сільськогосподарське кредитне товариство, що відіграло значну роль у поступовому залученні селян до колективного господарювання. Товариство складалося з 261 чоловіка, переважно незаможників. Воно постачало трудящим селянам знаряддя виробництва і предмети широкого вжитку. Так, у 1924 році при посередництві кооперативу ними було закуплено машин, будівельних матеріалів та інших товарів на суму 17,3 тис. крб. Товариство проводило також кредитні операції, видаючи в кредит грошову позику, насіння, реманент. Кредити розподілялися за класовим принципом — між бідняками і середняками.
Того ж року було створено споживче товариство. На 1 січня 1925 року воно налічувало 286 членів. Споживча кооперація охопила понад 13 проц. дорослого населення району. Товарообіг товариства на 1 січня 1925 року становив 24,7 тис. карбованців.
Засновниками першої в селі комуни ім. Шевченка в 1925 році були бідняки П. Л. Глухенький і П. Г. Григоренко. А через три роки тут виникла перша сільськогосподарська артіль «Червоний колос». Головою її був І. Т. Заїка. Незважаючи на нестачу тягла і реманенту, колгоспники зібрали добрий врожай. За зданий державі хліб артіль одержала три сівалки, чотири косарки та необхідний кредит грошима.
Господарські успіхи комуни й колгоспу справили великий вплив на васильківців. У 1929 році тут було створено артілі «Піонер», ім. Будьонного, ім. Ворошилова, ім. Леніна. В 1930 році всі ці артілі і комуна об’єднались у 4 великі колгоспи — «Заповіт Леніна», ім. Будьонного, ім. Ворошилова та ім. Леніна.
Вже в перші роки свого існування колгоспи досягли значних успіхів. Так, колгосп «Заповіт Леніна» в 1930 році вдвоє перевиконав план хлібоздачі державі. У грудні 1933 року до Москви виїхала делегація від колгоспів Дніпропетровщини, яка рапортувала ЦК ВКП(б) про досягнуті успіхи та передала «Червону книгу» з списком кращих колгоспів області, серед яких були і Васильківські колгоспи.
У наступні роки відбувалося дальше економічне і організаційне зміцнення колгоспів Васильківки. Зростала врожайність сільськогосподарських культур, підвищувалась продуктивність тваринництва, запроваджувалась механізація трудомістких процесів. В колгоспах було збудовано багато господарських приміщень. З розвитком громадського господарства значно збільшилася оплата праці колгоспників. У 1940 році колгоспники району і Васильківки одержали в середньому на трудодень по 3 кг хліба і по 2 крб. 50 коп. грішми, а в передових господарствах — по 5—8 кг і 6— 10 крб. Поліпшувався добробут колгоспників. Краще стало з медичним обслуговуванням населення. В 1940 році в селі були лікарня на 50 місць, поліклініка та амбулаторія.
За роки Радянської влади докорінно змінилося культурне обличчя Васильківки. Місцеві партійні і радянські органи велику увагу приділяли ліквідації неписьменності серед населення. Вже наприкінці 30-х років ця проблема була повністю вирішена. Напередодні Великої Вітчизняної війни тут працювали 2 середні, 3 семирічні і 5 початкових шкіл, які мали добру матеріальну базу. Навчально-виховна робота проводилась на високому рівні. Уряд гідно оцінив заслуги вчителів: у 1940 році В. І. Вільхівську нагородили орденом Леніна, а Н. М. Котову — орденом Трудового Червоного Прапора.
До послуг трудящих села було кілька клубів: центральний, у колгоспах ім. Ворошилова, ім. Леніна та ім. Будьонного. В них регулярно демонструвалися кінофільми, читалися лекції, працювали гуртки: драматичний, танцювальний, народних інструментів, художнього читання, хоровий.
На всю область лунала слава про хор центрального клубу, який у 1938 році на огляді художньої самодіяльності у Дніпропетровську зайняв одне з перших місць і був премійований цінним подарунком. У селі була бібліотека, видавалась районна газета «Ленінець».
У грізні роки Великої Вітчизняної війни населення Васильківки разом з усім радянським народом стало на захист своєї Вітчизни. Багато васильківців пішло до лав Червоної Армії. З наближенням фронту було проведено евакуацію населення.
Для боротьби з ворожими диверсійними групами і парашутистами було створено винищувальний батальйон, на базі якого у вересні 1941 року Васильківський райком партії організував партизанський загін у складі 45 чоловік. Переважну більшість партизанів становили комуністи. Командиром партизанського загону було призначено голову райспоживспілки В. В. Бабича, комісаром — завідуючого райторгвідділом К. В. Колота, начальником штабу — завідуючого військвідділом райкому партії X. І. Фоміна.
Загін мав зв’язок з частинами Червоної Армії, які діяли в районі Васильківки, і всіляко допомагав їм. Партизани знищили телефонно-телеграфну лінію, вели розвідку. Стежачи за рухом ворожих військ, В. В. Бабич і К. В. Колот обстріляли ворожий мотоцикл з чотирма фашистами. Мотоцикліст був убитий, а трьох гітлерівців (серед них одного офіцера) взяли в полон і передали в штаб військової частини.
18 жовтня 1941 року Васильківку захопили фашисти. Але населення піднялося на боротьбу проти жорстокого окупаційного режиму. В селі було створено підпільну організацію, якою керував штаб партизанського загону. Вона проводила значну масово-політичну і диверсійну роботу. За наказом штабу партизанам вдалося влаштуватись у різні місцеві установи. Члени штабу писали тексти листівок, відозв, а члени організації їх поширювали. Партизанам допомагала О. Ф. Головко. Вона залучила до цього трьох своїх дітей, найстаршому з яких йшов одинадцятий рік. В усіх громадських місцях села постійно з’являлися листівки. Фашисти та їх підручні — поліцаї збилися з ніг, шукаючи патріотів. Оскільки листівки були написані дитячою рукою, вони почали перевіряти почерки всіх дітей. Натрапивши на слід членів штабу, гітлерівці захопили їх. Через деякий час вони заарештували багатьох партизанів, у т. ч. і О. Ф. Головко. 29 березня 1942 року всіх їх розстріляли.
За мужність і відвагу командир партизанського загону В. В. Бабич, комісар К. В. Колот і зв’язкова О. Ф. Головко у 1946 році були посмертно нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Медаль «Партизанові Великої Вітчизняної війни» 2-го ступеня одержала також зв’язкова загону М. Є. Денисенко (Перцова).
Багато васильківців боролися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. Чимало з них удостоєні високих урядових нагород. За хоробрість і мужність, виявлені в боях під Сталінградом, високе звання Героя Радянського Союзу було присвоєно М. Є. Гаркуші. Він відзначився також при форсуванні Дніпра та визволенні
Станіслава і загинув у бою під Будапештом. Поховали його у Станіславі. Ім’ям героя названо одну з центральних вулиць цього міста, школу-інтернат № 2, учні якої з любов’ю доглядають за могилою воїна, вони добре знають його життя і бойовий шлях.
З першого дня війни боровся з гітлерівськими загарбниками мешканець Васильківки Ф. І. Гаркуша, який командував взводом розвідників. За бойові подвиги під час форсування Дніпра він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Після війни хоробрий воїн повернувся до села, де працює і тепер. Два ордени Леніна, три ордени Червоної Зірки, шість медалей і Золота Зірка Героя Радянського Союзу прикрашають груди уродженця Васильківки льотчика Г. І. Ге-ся, який тепер живе в Москві.
17 вересня 1943 року частини Радянської Армії визволили Васильківку. З перших днів визволення трудівники села під керівництвом партійних і радянських органів приступили до відбудови зруйнованого господарства.
Фашистські варвари завдали колгоспам села величезних збитків, які становили 14,7 млн. крб. Тільки в колгоспі ім. Леніна було зруйновано і пошкоджено будівель на суму 32,7 тис. крб., пограбовано і знищено сільськогосподарської техніки на 100 тис. карбованців.
Відразу ж відновив свою роботу райком КП(б)У. 20 вересня він провів нараду партійного і господарського активу, на якій були схвалені конкретні завдання по відбудові господарства, налагодженню транспорту тощо 1. Відновили роботу Ради. Для проведення осінньої сівби у колгоспи, радгоспи, МТС району райком партії відрядив 25 комуністів.
Незважаючи на нестачу тяглової сили і необхідного сільськогосподарського реманенту, в 1943 році в районі засіяли 22164 га озимини і 4260 га зорали на зяб. Колгоспи Васильківки здали цього року у фонд Червоної Армії 1669 тонн зерна, 1561 тонну картоплі і 479 тонн соняшнику. За велику допомогу, подану пораненим бійцям і командирам, які лікувались у госпіталях, Васильківський район нагородили грамотою Військради 3-ї гвардійської армії. Комсомольці створили молодіжну бригаду для відбудови моста через Вовчу. 120 молодих патріотів під керівництвом М. Корнієнко, працюючи вдень і вночі, за 12 діб відбудували його.
На початку 1944 року в районі відновили роботу 55 колгоспів і радгосп № 626, в т. ч. всі колгоспи Васильківки. їх обслуговували Улянівська МТС, яка повернулася з евакуації і повністю зберегла свій тракторний парк, а також створені на її базі і поновлені новою технікою Просянська і Павловська МТС. Були вжиті заходи, спрямовані на підвищення кваліфікації керівних колгоспних кадрів. За рішенням райкому партії були організовані курси підвищення кваліфікації голів колгоспів, бригадирів рільничих та городніх бригад і п’ятимісячні курси комбайнерів.
Все це дало змогу провести в 1944 році сівбу на належному агротехнічному рівні і в стислі строки. Колгоспи і МТС району, включившись у всесоюзне соціалістичне змагання, закінчили сівбу за 19 днів. Переможцем у республіканському змаганні стала Улянівська МТС, якій було присуджено перехідний Червоний прапор Наркомзему УРСР. Серед механізаторів МТС особливо відзначилися І. О. Шкурко, Я. X. Подольний та інші.
Успішно було проведено і збирання врожаю. Незважаючи на нестачу робочої сили і тягла, колгоспники вчасно виконали всі сільськогосподарські роботи, з особливим ентузіазмом трудилися жінки і молодь.
Найбільший урожай в районі зібрав Васильківський колгосп «Заповіт Леніна»: озимої пшениці — по 18 цнт, жита — по 17, ячменю — по 14,5 цнт з га. Самовіддано працювали колгоспниці В. Коваленко, Т. Шевцова, А. Боярчук, В. Война. Комсомольці Н. Семиліт, А. Хитрик, М. Голуб, Ф. Токар виконували норми на 150—200 процентів.
Відроджувалося тваринництво. На 1 липня 1944 року в колгоспах Васильківки було повністю укомплектовано по 3 ферми. Колгосп «Заповіт Леніна» виконав державний план розвитку тваринництва.
Велику допомогу у відбудові зруйнованого війною господарства подали трудівникам села Радянська держава, трудящі братніх республік. Держава виділила довгострокові кредити. Братні республіки Радянського Союзу надіслали насіння, худобу, реманент. З РРФСР, Казахської, Таджицької та Узбецької республік колгоспи одержали 446 коней, 104 910 пудів продовольства, фуражу та насіння г. Все це дало можливість до 1948 року в основному завершити відбудову господарства. У 1949 році колгоспники добились нових успіхів у сільськогосподарському виробництві. Того ж року валовий збір зерна порівняно з 1944 роком подвоївся, а неподільні фонди колгоспів зросли втроє.
У 1950 році було проведено укрупнення колгоспів. До колгоспу ім. Леніна приєднали артілі ім. Петровського та ім. Будьонного, а колгосп ім. Ворошилова злився з радгоспом № 626 (село Манвелівка). Укрупнення колгоспу ім. Леніна сприяло дальшому розвитку його економіки, поліпшенню добробуту колгоспників. Значну роль у зміцненні артілі відіграла Улянівська МТС, механізатори якої систематично перевиконували плани польових робіт. З 1947 року МТС за рішенням уряду була визнана показовою. З усіх кінців України і всього Радянського Союзу сюди приїздили механізатори вивчати передовий досвід праці. Кілька разів МТС виходила переможцем у всесоюзному соціалістичному змаганні і утримувала перехідний Червоний прапор 2. В 1958 році МТС була реорганізована в PTC, на базі якої в 1961 році утворилось районне відділення «Сільгосптехніка».
Завдяки самовідданій праці колгоспників, які успішно здійснювали рішення партії та уряду, в артілі ім. Леніна з кожним роком підвищувалась урожайність основних сільськогосподарських культур, зростала продуктивність тваринництва. Протягом 1950—1958 рр. врожайність зернових зросла тут з 13,8 до 19,7 цнт з га. Поголів’я великої рогатої худоби збільшилося в 2,5 раза. Після реорганізації МТС колгосп придбав трактори, комбайни, автомашини, молотарки та ін. машини. В 1967 році у його господарстві налічувалося 37 тракторів, 23 автомашини, 12 комбайнів тощо.
Велику організаторську і виховну роботу провадила партійна організація колгоспу, яка в 1967 році об’єднувала понад 50 комуністів. В усіх бригадах і автогаражі було створено партійні групи. Комуністи очолювали всі провідні ділянки колгоспного виробництва. Заслужений авторитет серед колгоспників заслужив комуніст ланковий М. Я. Бондаренко. Його ланка зібрала з площі 60 га по 275 цнт буряків з га, замість 6800 цнт за планом продала державі 11 тис. цнт. Ланка комуніста І. Д. Ляшка вирощувала кукурудзу без затрат ручної праці, в результаті чого собівартість центнера кукурудзи тут була вдвоє нижчою, ніж в цілому по колгоспу.
В колгоспі виросли чудові кадри, ударники комуністичної праці. За сумлінну працю завідуюча тваринницькою фермою Р. І. Жмур була удостоєна високої урядової нагороди — ордена Леніна. Нагородами відзначені також комбайнер О. О. Здор, трактористи І. В. Босенко, Т. С. Омельченко та інші.
Завдяки високим виробничим показникам прибуток колгоспу ім. Леніна невпинно зростає. В 1966 році він збільшився у п’ять разів порівняно з 1953 роком і становив 2 млн. крб. Це дало можливість виділити понад 269 тис. крб. на будівництво. Останніми роками в колгоспі споруджено 12 тваринницьких приміщень олійницю, механізовано гноєчищення, підготовку і доставку кормів для худоби.
Велику допомогу колгоспам селища і району подає Васильківська міжколгоспна будівельна організація, створена в березні 1957 року. Тут розробляються кам’яні кар’єри, є цегельний завод, столярний цех, кузня, слюсарна й токарна майстерні, в яких працюють 368 робітників. Висока технічна оснащеність, механізація трудомістких процесів будівництва — все це сприяє невпинному зростанню продуктивності праці. В 1967 році будівельна організація виконала будівельно-монтажних робіт на 1 млн. карбованців.
Докорінно змінився зовнішній вигляд Васильківки. У 1957 році її віднесено до категорії селищ міського типу. Прокладено асфальтовані шляхи, тротуари, прокладено водопровід. Селище потопає в зелені. Лише в 1967 році робітники, колгоспники і службовці спорудили 279 добротних світлих будинків. До послуг населення пошта, телеграф, телефонна станція, радіовузол, побутовий комбінат, телеательє.
В 1967 році у Васильківці працювало 35 торговельних установ, серед яких є сучасні магазини міського типу. З кожним роком підвищується купівельна спроможність населення. Якщо товарооборот торговельної сітки в 1962 році становив 4649 тис. крб., то в 1967 році він зріс до 7230 тис. крб. Значно збільшився продаж одягу, взуття, тканин, а також товарів культурно-побутового вжитку. Тільки в 1967 році у селищі було продано 872 телевізори, 149 холодильників, 2030 велосипедів, 13 піаніно.
У 7 медичних закладах Васильківки трудяться 29 лікарів і 102 працівники середнього медичного персоналу. Тут є районна лікарня на 210 ліжок, поліклініка, жіноча і дитяча консультації, аптека та інші медико-лікувальні заклади. Тільки в 1966 році Васильківська Рада витратила на охорону здоров’я 358 тис. карбованців.
Понад 2 тис. дітей трудящих селища навчаються в трьох середніх, двох восьмирічних та п’яти початкових школах, дитячій музичній школі, де працюють 153 вчителі. Серед них 16 відмінників народної освіти, а вчительці О. Я. Барчуковій присвоєно почесне звання заслуженого вчителя школи УРСР. Уродженцем Васильківки був український радянський економіст, ректор Київського інституту народного господарства професор П. В. Кривень (1902—1965).
До послуг васильківців — районні Будинок культури та бібліотеки для дорослих і дітей, зимовий, літній кінотеатри. Крім районних культурноосвітніх установ, селище обслуговують п’ять колгоспних клубів і чотири бібліотеки. Книжковий фонд бібліотек зростає рік у рік. В 1967 році він збільшився порівняно з 1965 роком на 18 тис. примірників. У бібліотеках проводяться читацькі конференції, диспути, бесіди про новини літератури.
У селищі регулярно демонструються кінофільми. При районному Будинку культури і сільських клубах працюють гуртки художньої самодіяльності: хорові, драматичні, танцювальні, музичні та інші. Будинок культури приділяє багато уваги
пропаганді передового досвіду і сільськогосподарських знань. Тут читаються тематичні і циклові лекції, проводяться дні новатора, вечори трудової слави. У 1967 році під час жнив колектив Будинку культури працював безпосередньо на польових станах.
У складі Васильківської селищної Ради 120 депутатів. При ній створено 7 постійно діючих комісій: сільськогосподарську, культурно-освітню, комунального господарства, благоустрою, охорони здоров’я та інші. Депутатські пости та групи працюють у колгоспі ім. Леніна, в радгоспі «626», а також на підприємствах і в організаціях селища.
Селищна Рада приділяє велику увагу питанням дальшого розвитку господарства, дбає про впорядкування селища, поліпшення побутового обслуговування населення.
Трудящі Васильківки гідно зустріли 50-річчя Великого Жовтня, ознаменувавши цю дату новими трудовими успіхами. Вони самовіддано працюють, втілюючи в життя великі накреслення партії.
І. М. ОСТАПЕНКО, В. М. ОХОТНИК, В. М. ШТЕЙН.