Великоолександрівка, Васильківський район, Дніпропетровська область
Великоолександрівка (до 1964 року — Олександрівка) — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані також населені пункти Воскресенівка, Нововоскресенівка, Первомайське, Преображенське. Розташована на правому березі річки Вовчої, за 17 км від залізничної станції Роздори Придніпровської залізниці і за 26 км від Васильківки. Через село проходить шосейна дорога Васильківка—Павлоград. Населення — 2677 чоловік.
В селі Преображенському досліджено поселення часів пізньої бронзи (II—І тисячоліття до н. е.)1.
На місці сучасної Великоолександрівки на початку XVIII століття був зимівник запорізького старшини Олександра Шпака, який за розпорядженням Азовської губернської канцелярії в 1776 році було перетворено на військову слободу Олександрівку. Родючі землі, багата на рибу річка, чумацькі шляхи, що проходили через село, приваблювали сюди нових поселенців. Число жителів Олександрівки швидко зростало. У 1791 році тут проживав 691 чоловік. Вони займалися хліборобством, тваринництвом і рибальством.
У 1857 році населення слободи було віднесено до розряду державних селян. Вони сплачували великі грошові і натуральні податки. їх становище погіршувалося сваволею місцевих органів влади. Реформа 1861 року і укази 1866—1867 рр. про поземельний устрій державних селян не поліпшили життя мешканців Олександрівки. Біднота розорювалася і потрапляла в кабалу до поміщиків та куркулів. Все це призводило до загострення класової боротьби. Селяни разом з робітниками дедалі активніше виступали проти самодержавства і поміщиків. Під час революції 1905— 1907 рр. чутка про барикадні бої в Катеринославі дійшла до Олександрівки.
В селі поширювалися листівки і прокламації Катеринославського комітету РСДРП, які закликали до боротьби проти самодержавства. Селяни збиралися на мітинги, де з революційними промовами виступали більшовики — члени Павлоградської соціал-демократичної організації О. Абрамов і Г. Теліщев. Політична свідомість селян Олександрівки швидко зростала. Вони висували вимоги землі і політичних свобод — загального виборчого права і скликання Установчих зборів.
Після поразки першої російської революції самодержавство піддало жорстоким репресіям робітничий клас і селянство. Поряд з цим, намагаючись створити собі опору на селі в особі куркульства, царизм став на шлях аграрної реформи. В Олександрівці сільські глитаї, що виділялись на хутори і відруби, одержали кращі землі. Так, у 1907—1910 рр. тут виникли хутори Вишневий, Дмитренків, Очеретуватий, Бровки, Вовківський та інші. Селяни-бідняки змушені були за безцінь продавати свої наділи і йти на заробітки. Частина олександрівських селян переселилась на Саратовщину, де в Озинському повіті виникло село Новоолександрівка.
У 1913 році населення Олександрівки становило 8757 чоловік. Тут було 10 млинів — 8 вітряків і 2 водяні млини, які виробляли продукцію для власних потреб і на ринок. Хліб вивозився в Павлоград, Васильківку та інші навколишні населені пункти 2. В селі були розміщені волосне правління, земська поштова станція.
Медичне обслуговування населення було незадовільне. В селі діяв лише медпункт. Від різних хвороб щороку помирало багато людей.
Переважна більшість населення Олександрівки була неписьменною. Лише в 1894 році тут почала працювати церковнопарафіальна школа, в якій навчалося 87 дітей 3. У 1911 році відкрилися 2 земські початкові школи, в яких навчалися 125 дітей і працювали 9 учителів 4. На утримання і ремонт шкіл відпускалися мізерні суми. Шкільні приміщення були надзвичайно тісні і мало пристосовані до навчання. Переважна більшість учителів не мала необхідної педагогічної освіти. До того ж ці школи не могли охопити всіх дітей. Значна частина їх лишалася поза школою.
В роки імперіалістичної війни ще більше погіршилося становище селян Олександрівки. Багатьох з них відірвали від сімей і погнали на фронт. Невдоволення селян буржуазно-поміщицьким ладом зростало.
Звістка про перемогу Лютневої революції і повалення царизму дійшла до Олександрівки на початку березня. Для роз’яснення подій, що сталися, Павлоградський більшовицький комітет послав у село і волость агітаторів Г. П. Новика, І. М. Тимченка, Ф. П. Зигало та інших.
Посланці більшовицької партії проводили сільські сходи, організовували демонстрації. Виступаючи перед олександрівцями, вони викривали контрреволюційний характер Тимчасового уряду, зрадництво угодовської політики меншовиків і есерів. Селяни ухвалювали резолюції, в яких вітали петроградських робітників. Основна маса селян Олександрівки переконувалась у тому, що тільки в союзі з робітничим класом вони зможуть розв’язати земельне питання і підтримали програму більшовиків, яка відповідала їх інтересам. Трудящі Олександрівки палко вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. П. Л. Перепелиця (уродженець села) брав участь у Жовтневому повстанні в Петрограді.
5 січня 1918 року було створено волосний революційний комітет на чолі з представником Павлоградського повітового комітету більшовиків І. М. Тимченком, членами його були Ф. П. Зигало, М. О. Пінчук, Я. К. Волобой. Волревком почав розподіл поміщицьких і куркульських земель між безземельними і малоземельними селянами, запроваджував у життя радянські закони, подавав допомогу сім’ям червоноармійців, реквізував хліб у куркулів.
Проте у квітні 1918 року село окупували австро-німецькі загарбники, яких закликала на Україну буржуазно-націоналістична Центральна рада. З ними повернулись місцеві поміщики і куркулі.
Під час окупації волревком перейшов на нелегальне становище. Він організував партизанський загін, який об’єднався з павлоградськими. У вересні 1918 року в районі села Богуслава партизани завдали поразки бригаді австро-німецьких військ, яка йшла до Павлограда. Було взято в полон 700 чоловік. В цьому бою відзначилися олександрівці І. М.Тимченко, І. М. Ємець, А. С. Подольний, І. М. Панченко та інші.
У листопаді 1918 року Червона Армія визволила Олександрівку. Незважаючи на перешкоди, що їх чинили куркулі, новостворений волревком проводив розподіл земель між селянами, але в червні 1919 року село захопили денікінці. Вони встановили тут жорстокий режим, що супроводжувався кривавим розгулом і грабунками. Денікінці забирали у селян худобу, коней, продовольство.
Населення піднялося на боротьбу проти денікінців. Жителі Олександрівки К. С. Кузьменко, С. С. Ємець, А. Г. Сухоніс, П. Л. Перепелиця, І. М. Тимченко, Ф. П. Зигало та інші входили до складу 2-го Павлоградського повстанського загону. Діючи в тилу ворога, партизани знищували ворожі гарнізони, вчиняли диверсії на залізниці. Внаслідок вдалих диверсійних актів денікінці були змушені скоротити рух поїздів на перегоні Улянівка — Чаплине. Дії партизанів у тилу ворога сприяли наступові 13-ї радянської армії, яка 30 грудня 1919 року визволила село.
У селі остаточно встановилась Радянська влада. В лютому 1920 року було проведено вибори до волосного виконкому. Головою його став І. М. Тимченко. В березні 1920 року в Олександрівці відбулися вибори до сільської Ради 1 2. У січні 1920 року в селі виник партійний осередок, який об’єднав 2 членів партії 3. Члени осередку та виконавчого комітету, переборюючи опір куркульства, вживали заходів до здійснення продовольчої і земельної політики Радянської влади. В серпні в Олександрівці організували КНС, число членів якого рік у рік зростало. Якщо в 1920 році в його складі налічувалось 20 чол., то на 1 травня 1925 року їх кількість зросла до 130.
У вересні 1920 року відбулась перша конференція КНС Павлоградського повіту. Делегатом від Олександрівки і волості обрали Д. Сорокотягу. Конференція зобов’язала комітети незаможних селян взяти активну участь у проведенні заходів Радянської влади на селі: організувати облік лишків землі усіх багатіїв, допомагати здійснювати продрозверстку та інше.
Виконуючи рішення конференції, КНС Олександрівки під керівництвом парт-осередку включився в активну боротьбу з куркульством. Він провів також подвірний облік продуктів і негайно реквізував лишки. Для дітей загиблих червоноармійців було створено дитячий будинок 5.
Вірним помічником партійного осередку була комсомольська організація. Вона виникла у 1921 році і налічувала спочатку 7 членів 6. В числі перших комсомольців були Г. Мовчан, С. М. Кравченко, А. Г. Шаптала та ін. Комсомольці проводили велику масово-політичну роботу, роз’яснювали населенню заходи Радянської влади в питаннях переходу до нових, соціалістичних форм господарювання, допомагали організовувати школи лікнепу.
Комуністи, комсомольці та незаможники стали ініціаторами переходу до соціалістичного господарювання. Наприкінці 1923 року на базі колишньої економії поміщика Бурхановського було засновано сільськогосподарську артіль ім. Фрунзе. Головою її обрали І. А. Кохановського. Господарство артілі невпинно зростало, підвищувався її авторитет серед бідняків і середняків. Велику увагу приділяли колгоспові Васильківський райком партії та виконком районної Ради депутатів трудящих, які допомагали трудівникам села вирішувати конкретні питання колгоспного будівництва, проводили масово-політичну роботу серед населення.
В авангарді здійснення всіх господарських і культурних заходів в Олександрів-ці були комуністи. Партійний осередок на цей час складався з 7 членів г. Всі вони підвищували свій ідейно-політичний рівень у школі партійної освіти, яка функціонувала в селі.
Успіхи артілі ім. Фрунзе наочно переконували селян Олександрівки в перевагах колективних форм господарювання. У 1927 році на селі було створено колгосп ім. Ворошилова. Першим головою його став І. С. Кузьменко. Наприкінці 1927 року артілі ім. Фрунзе та ім. Ворошилова об’єдналися в комуну «Червоний прапор», головою якої обрали П. Л. Перепелицю. В 1929 році до комуни вступила майже третина жителів Олександрівки. Незабаром у селі було створено 3 сільськогосподарські артілі.
Перехід на соціалістичний шлях розвитку в сільському господарстві відбувався в~умовах загострення класової боротьби. Куркулі чинили запеклий опір заходам Радянської влади, намагаючись будь-що зірвати колективізацію. Вони проводили шалену антиколгоспну агітацію, вдавалися до шкідництва, проникали в колгоспи, щоб розвалити їх зсередини, а також вдавалися до терору. На зборах артілі «Червона зоря» в листопаді 1930 року колгоспники з гнівом засудили підривну роботу куркулів і прийняли рішення про конфіскацію їх майна 2.
Долаючи всі перешкоди, колгоспи розвивалися і міцніли. Трудівники села докладали всіх сил, щоб достроково виконати взяті на себе зобов’язання. Завдяки сумлінній праці колгоспників артіль «Червоний прапор» у 1932—1933 рр. була занесена на обласну Дошку пошани. Першими ударниками тут були ланковий Г. Г. Шкурка, тракторист Г. Т. Заєць та інші. Добрих показників домоглися трудівники колгоспу ім. 8 Березня, які своєчасно і в стислі строки зібрали високий урожай зернових.
Великих успіхів добилися й трудівники артілі ім. Крупської. В 1939—1940 рр. врожай зернових тут становив 18,5 цнт з га проти 13,5 у 1927—1928 рр. За високі показники в розвитку сільськогосподарського виробництва колгосп було занесено до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Ланкового О. Г. Недвигу та агротехніка К. Т. Петриченка нагородили малими срібними медалями виставки, а імена тваринників П. К. Фесенко, X. Л. Молокова, С. М. Гулая були вписані в Книгу пошани.
Змінився і зовнішній вигляд Олександрівки. Замість критих соломою хатин колгоспники споруджували нові добротні будинки. В 1939—1940 рр. в селі були збудовані лікарня, амбулаторія, аптека, 3 школи, сільський клуб.
Партійна і комсомольська організації приділяли велику увагу ліквідації неписьменності і малописьменності серед населення, підвищенню його культурного рівня. При школах утворились осередки соцвиху, викладачами в яких були вчителі і комсомольці-культармійці. За роки довоєнних п’ятирічок неписьменність і мало-письменність були в основному ліквідовані. У сільському клубі і хаті-читальні проводилися лекції, концерти, демонструвалися кінофільми.
Віроломний напад гітлерівської Німеччини перервав мирну працю радянських людей. Колгоспники Олександрівки, як і весь радянський народ, стали на захист рідної Батьківщини. Значна частина колгоспників пішла в ряди Червоної Армії. Ті, що залишилися в тилу, працювали з великим напруженням, щоб забезпечити радянських воїнів продовольством. Коли до села наблизився фронт, частину колгоспного майна і худоби було евакуйовано у східні райони країни.
У жовтні 1941 року німецько-фашистські загарбники захопили Олександрівку.
З перших днів окупації населення розгорнуло боротьбу проти ненависного ворога. Олександрівці саботували постачання німецькій армії продовольства, рятували радянських військовополонених. У місцевих жителів К. П. Шарамка та М. О. Заєць були явочні квартири партизанського загону, очолюваного В. В. Бабичем.
Піонери Ваня Гусак і Олекса Джужа згуртували навколо себе молодь і вчиняли диверсії. Біля станції Відрадна юні месники розібрали колію, внаслідок чого ворожий ешелон з боєприпасами пішов під укіс. Через кілька днів вони вчинили велику аварію під Роздорами. Фашисти обшукали все село, вдерлися в хату, де жив Ваня, і побили його матір. Дізнавшись про це, хлопці вирушили до лінії фронту, але під селом Богуславом натрапили на каральний загін. Олексу скосила ворожа куля, а Ваню, якого було поранено, схопили гітлерівці. Його кілька днів катували, вимагаючи виказати партизанів, але юного героя не зламали тортури: він загинув, але фашисти нічого не дізнались.
Пам’ять про юних героїв живе в серцях великоолександрівців. Ім’я Вані Гусака присвоєно піонерській дружині Великоолександрівської середньої школи, а ім’я Олекси Джужі — одному з загонів цієї дружини. В школі відкрито музей, встановлено меморіальну дошку і бюст нескореного піонера (скульптор С. І. Духовенко).
Понад 1 тис. жителів брали участь у Великій Вітчизняній війні. З них 418 не повернулися додому. В центрі села їм споруджено пам’ятник.
18 вересня 1943 року частини 59-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням Г. П. Карамишева визволили Олександрівку 3. Попіл і руїни залишили в селі німецько-фашистські загарбники. Вони спалили школу, млин, сільмаг, клуб, 48 будинків, 4 колгоспні ферми, вигнали 300 голів худоби. Матеріальні збитки, завдані окупантами, становили близько 3,2 млн. крб. Відчувалась велика нестача робочих рук, будівельних матеріалів, сільськогосподарського інвентаря, насіння, худоби. Весною 1944 року в трьох колгоспах Олександрівки було лише 32 корови та 74 воли.
Трудящі села під керівництвом партійної організації приступили до відбудови народного господарства. Комуністи і комсомольці брали найактивнішу участь у проведенні сільськогосподарських робіт, ремонті інвентаря, створенні насіннєвих фондів і підготовці до сівби. Повернулися евакуйовані у східні райони країни колгоспне майно і худоба. Велику допомогу трудівникам села у відбудові колгоспів подавала держава, яка виділила їм насіння і довгострокові кредити.
Внаслідок самовідданої праці колгоспників валовий збір зерна у 1949 році зріс порівняно з 1945 роком удвоє, а неподільні фонди — в 2,5 раза. До 1949 року кожен колгосп уже мав по 3 тваринницькі ферми та одній птахофермі.
Важливою віхою на шляху зміцнення колгоспів було їх укрупнення. В 1950 році до складу колгоспу ім. Карла Маркса ввійшли колгоспи «Червоний прапор», ім. Крупської та частина колгоспу ім. 8 Березня. Це прискорило економічне зростання господарств, відкрило простір для розвитку всіх галузей сільськогосподарського виробництва. За період з 1950 по 1958 рік урожайність зернових культур у колгоспі ім. Карла Маркса зросла з 14,2 до 20,8 цнт з гектара. Збільшилось поголів’я худоби. Про зміцнення економіки колгоспу свідчать також його грошові прибутки. Якщо в 1951 році вони становили 1447 тис. крб., то в 1958 році — 13,9 млн. крб. Це дало можливість збільшити натуральну і грошову оплату трудодня, розгорнути в широких масштабах капітальне будівництво. За цей період у колгоспах села було збудовано 8 корівників, 8 стаєнь, 5 телятників, 5 свинарників, млин та 19 інших сільськогосподарських приміщень.
За високі показники в роботі чимало передовиків колгоспу було відзначено урядовими нагородами. Чабан В. І. Євтушенко удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, голова колгоспу І. В. Герман, свинарка О. Ф. Синьогіна та чабан А. Є. Перепелиця нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.
Ще більших успіхів досяг колгосп ім. Карла Маркса (з 1964 року — колгосп ім. Мічуріна) у 1959—1967 рр. Після реорганізації МТС він придбав трактори, комбайни, автомашини, молотарки та іншу сільськогосподарську техніку. В 1967 році в колгоспі налічувалося 40 тракторів, 20 комбайнів, 38 автомашин.
Славний ювілей 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції трудівники Великоолександрівки відзначили новими досягненнями. План продажу хліба державі в 1967 році було виконано на 112,5 проц. Перевиконано план заготівель соняшнику, овочів, фруктів. Значних успіхів досягли тваринники. На фермах артілі налічується 3712 голів великої рогатої худоби, 3700 овець, понад 100 тис. штук птиці.
Велика заслуга в цьому партійної організації села, яка об’єднує 48 комуністів. Вона постійно дбає про правильну розстановку кадрів, направляючи комуністів на найвідповідальніші ділянки. Більшість з них працює безпосередньо на виробництві. Так, 15 членів партії є механізаторами, 14 — тваринниками і 8 — рільниками.
В артілі багато передовиків, майстрів своєї справи. Це — бригадир тракторної бригади І. Я. Ту рій, ланковий І. Я. Чубка, комбайнер М. В. Казиміров, доярка Н. В. Козельська та інші. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва 17 передовиків артілі нагороджені орденами і медалями. Доярці Н. В. Козельській присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Орденом Леніна нагороджено механізатора І. А. Ольховика, орденом Трудового Червоного Прапора — тракториста О. П. Сухоноса і доярку К. П. Богач, яка була делегатом XV з’їзду ВЛКСМ.
Значну роботу серед населення проводить Великоолександрівська сільська Рада, яка налічує 40 депутатів. До її складу обирають передовиків колгоспного виробництва та кращих представників інтелігенції. При Раді створені постійно діючі комісії, групи сприяння народному контролю, народна дружина та інші громадські організації.
На сесіях, засіданнях виконкому Ради і постійних комісій вирішуються питання господарського і культурного життя, побутового обслуговування населення, виконання державних планів, роботи шкіл тощо. Депутати систематично звітують перед виборцями про свою роботу, дбають про розвиток громадського господарства, впорядкування села, поліпшення культурно-побутових умов життя трудящих.
Розгортається житлове будівництво. З 830 будинків, у яких живуть трудівники села, більшість нові. У 1963—1967 рр. за допомогою колгоспу тут було споруджено 312 житлових будинків, 2 початкові школи, клуб, дитячий комбінат, Будинок культури, готель, побутовий комбінат, універмаг. Щороку справляють новосілля 40—50 сімей. Село повністю радіофіковано і електрифіковано. У селі працюють продовольчий, промтоварний, господарський магазини та лотки в кожній бригаді.
Разом із поліпшенням добробуту колгоспників зростає їх купівельна спроможність. Товарооборот торговельної мережі в 1967 році зріс удвоє порівняно з 1960 роком. Значно збільшився продаж одягу, взуття, тканин і товарів культурно-побутового призначення. Тільки в 1967 році трудівникам села було продано таких товарів на 996,6 тис. крб. В особистій власності олександрівців 5 легкових автомобілів, 300 мотоциклів, понад 400 телевізорів. У багатьох будинках газові плитки, холодильники, пральні машини, красиві меблі та інші речі сучасного побуту.
У селі є лікарня, амбулаторія та аптека, де працюють 2 лікарі, 4 фельдшери і 2 акушерки. Лікарня і амбулаторія мають усе необхідне обладнання і медикаменти для подання швидкої і кваліфікованої медичної допомоги. Тільки медпрацівники у 1967 році прочитали 10 лекцій і провели 14 бесід, на яких були присутні 1500 чоловік.
У 1967 році у Великоолександрівці були середня, восьмирічна та 2 початкові школи, де навчалося понад 500 дітей і працювало 39 вчителів. Школи мають майстерні, лабораторії, при середній школі створено клуб старшокласників, у якому проводяться тематичні вечори, диспути, колективні перегляди кінофільмів. За роки Радянської влади сільську середню школу закінчили понад 700 чол., 200 з них закінчили вузи і технікуми. У 1967 році понад 20 великоолександрівців навчалося у вузах, технікумах і училищах. За сумлінну працю у справі виховання і освіти підростаючого покоління директора середньої школи І. І. Годунова було нагороджено орденом «Знак Пошани». Це висока оцінка праці всього педагогічного колективу.
Своє дозвілля жителі Великоолександрівки проводять у Будинку культури. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, танцювальний та інші. За велику роботу, проведену по підготовці до Декади української літератури та мистецтва в Москві, хоровий колектив клубу у 1959 році було нагороджено Похвальною грамотою. Добре працюють також драматичний і танцювальний гуртки. В 1960 році за спектакль п’єси А. В. Софронова «Куховарка», поставлений на сцені дніпропетровського Будинку народної творчості, драмгурток було нагороджено Дипломом 2-го ступеня.
В Будинку культури регулярно демонструються кінофільми, проводяться тематичні і циклові лекції на різні теми, вечори трудової слави, відзначаються дні новатора. Регулярно транслюється радіогазета «Голос Великоолександрівки», що популяризує досвід передовиків виробництва, розповідає про сільські новини. За високі показники у проведенні культурно-освітньої роботи серед сільського населення Дніпропетровське обласне управління культури нагородило великоолександрівський Будинок культури дипломом і присвоїло йому звання колективу відмінної праці.
До послуг трудящих Велико-Олександрівки — бібліотека, в якій налічується близько 7 тис. книжок. Тут проводяться читацькі конференції, диспути, бесіди про новинки літератури. У кожній бригаді створено книгопересувки за виробничим профілем. Періодично діють пересувки на тракторних станах. Бібліотеці присвоєно звання колективу відмінної праці. Населення передплачує 3588 прим, періодичної преси, кожна сім’я одержує журнал і газету.
Значного розвитку у Великоолександрівці набув спорт. Первинна організація добровільного товариства «Колгоспник» об’єднувала в 1967 році понад 530 юнаків та дівчат. 93 з них склали норми спортсменів-розрядників, понад 40 стали громадськими інструкторами. Любителі спорту беруть участь у районних і обласних змаганнях. У 1964 році колгоспна футбольна команда завоювала друге місце на зональних змаганнях у Верхньодніпровську, а волейбольні команди — перші місця. Не раз стрільці, велосипедисти, легкоатлети колгоспу здобували призові місця в районі. Досягненню цих успіхів сприяє наявність у селі міцної спортивної бази. Тут є стадіон, баскетбольний та волейбольний майданчики. В розгортанні спортивної роботи велику допомогу подає правління колгоспу. В січні 1966 року районна рада добровільного спортивного товариства вручила колективу фізкультурників села Диплом 2-го ступеня, перехідний кубок з футболу, а 14 кращим спортсменам — грамоти.
Керуючись рішеннями XXIII з’їзду КПРС, трудящі Великоолександрівки спрямовують усі свої сили на дальше збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, на розвиток усіх галузей господарства і культури, виконання завдань комуністичного будівництва.
Л. О. ДОРОШЕНКО, І. М. ОСТАПЕНКО.
Lisova
| #
Дуже дякую за такий цiкавий розбiр становленя радянської влади бiля Днiпра!
Пiдкажiть, будьласка, яким матерiалом Ви користувалися??
I, якщо можете — книги або статтi — що завгодно! — де можно ще детальнiше ознайомитись з цим перiодом???
Reply