Верхівцеве, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область
Верхівцеве — місто районного підпорядкування. Розташоване на правому березі Дніпра за 72 км від Дніпропетровська і за 30 км від Верхньодніпровська. Великий залізничний вузол на шляху з Криворіжжя в Донбас. Зв’язане шосейними дорогами з Дніпропетровськом і Дніпродзержинськом. Верхівцевській міській Раді підпорядковані селище Соколівка та село Широке. Населення — 14,4 тис. чоловік.
На території сучасного міста виявлено поселення і могильник доби бронзи (II—І тисячоліття до н. е.), а також курганні поховання кочівників XI—XIII століть з кам’яними бабами.
Історія Верхівцевого тісно пов’язана з будівництвом наприкінці XIX століття залізниці Донбас — Криворіжжя. У 1884 році на дільниці Катеринослав — Долинська було споруджено залізничну станцію, навколо якої виріс населений пункт. Станція дістала свою назву від села Любомирівки, розташованого недалеко від неї. В грудні 1898 року, після закінчення будівництва Саксаганської колії (Любомирівка — Колачевське), вона стала залізничним вузлом і з 1 січня 1904 року перейменована на Верхівцеве (на честь першого начальника Катерининської залізниці інженера О. А. Верхівцева). Крім вокзалу, тут в 1903 році було паровозне депо, склад матеріальної служби, контора начальника 9-ї дільниці колії, медичний пункт, однокласна залізнична школа.
Станція рік у рік розширювалася, зростав її вантажооборот. Кількість населення збільшувалася в основному за рахунок жителів навколишніх сіл Козинки, Іванівни, Любомирівки та інших. Терплячи від малоземелля і голоду, селяни йшли працювати тимчасово на залізницю. З часом вони залишали свої розорені господарства і переходили туди на постійну роботу.
Робочий день залізничників тривав 12—14 годин. Працювали вони вручну. Основними знаряддями праці були лом, лопата, кирка, підбійка, ручна дрезина. Не було ніякої охорони праці. Середньорічна оплата робітників залізниці у 1885 році становила 262 крб., в 1893 році — 266 крб., в 1899 році — 333 крб. Проте її ледве вистачало у зв’язку з значним підвищенням цін на речі першої потреби і продукти харчування. В 1899 році порівняно з 1860 роком ціна пуда житнього борошна зросла на 81 проц., пшеничного — відповідно на 73 проц., а ціни на м’ясо — у 2—2,5 раза. Крім того, адміністрація станції широко застосовувала систему штрафів. Не кращими були й житлово-побутові умови залізничників. Постійні і сезонні робітники станції жили в мазанках і сирих землянках, збудованих на ділянках землі, орендованої у поміщиків.
Нещадна капіталістична експлуатація, політичне безправ’я і національний гніт — все це викликало протест й обурення робітників. Під впливом діяльності катеринославського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» зростала політична свідомість залізничників Верхівцевого. Залізничники часто бували в Катеринославі і встановили там зв’язки з революційно настроєними робітниками. Вони почали поширювати в селищі марксистську літературу, прокламації, де говорилося про невідкладні потреби робітників, про необхідність організованої боротьби проти капіталістів та царського самодержавства.
В роки першої російської буржуазно-демократичної революції залізничники станції продемонстрували свою революційну солідарність з усім пролетаріатом Росії. Вони взяли активну участь у всеросійському жовтневому політичному страйку. 12 жовтня 1905 року страйкували робітники паровозного депо станції. Довідавшись про грудневе збройне повстання в Москві, залізничники Верхівцевого 8 грудня 1905 року розпочали загальний політичний страйк, який тривав до 24 грудня. Боротьбою залізничників керував Верхівцевський розпорядчий страйковий комітет, що був підпорядкований Катеринославському Центральному розпорядчому страйковому комітету. Верхівцевський страйковий комітет очолили рахівник П. В. Стефановський і вагар М. Ф. Станішевський. До його складу ввійшли слюсарі паровозного депо Ю. Д. Биков і Т. X. Спиридонов, машиніст М. І. Зимін, телеграфіст К. Г. Мудрак та інші.
Виступаючи на мітингах, М. Ф. Станішевський у своїх промовах закликав до повалення існуючого ладу в Росії. Страйковий комітет усунув адміністрацію станції, взяв під контроль всі перевезення, рухомий склад та залізничний телеграф. Члени страйкового комітету слюсарі депо Ю. Д. Биков і Т. X. Спиридонов керували службою руху і тяги, віддавали розпорядження по прийому і відправці тільки поїздів з делегатами робітничих організацій. Верхівцевський страйковий комітет встановив телеграфний зв’язок через станцію Тритузна з робітниками Дніпровського металургійного заводу в Кам’янському. 18 грудня 1905 року залізничники Верхівцевого направили спеціальним поїздом своїх делегатів для участі у спільній нараді з страйковим комітетом заводу.
Після поразки революції 1905—1907 рр. царський уряд розправився з учасниками революційних подій на станції Верхівцеве. Всіх членів Верхівцевського страйкового комітету було заарештовано, а потім взято під особливий нагляд поліції.
В 1910 році в Росії почалося промислове піднесення, пожвавився розвиток основних галузей промисловості. Зросло виробництво металу на заводах Катеринослава, збільшився видобуток залізної руди у Кривому Розі, що позначилось на перевезенні вантажів через Верхівцеве. В 1913 році вантажооборот цієї станції становив 1990 тис. пудів 1 2. Станція значно розширилась. Вона мала 13 колій і 13 паровозів, які транспортували товарні ешелони на дільницях Верхівцеве—Довгинцеве, Верхівцеве—П’ятихатки. Проте економічне становище робітників не поліпшилося. Ще більше погіршало воно, коли почалася перша світова імперіалістична війна. За дорученням Катеринославської більшовицької організації в 1915 році робітники паровозного депо машиніст О. Д. Пархоменко та слюсар С. Я. Никифоров провадили роз’яснювальну роботу серед залізничників, викриваючи антинародний грабіжницький характер війни, закликали їх до боротьби проти самодержавства.
Звістка про Лютневу буржуазно-демократичну революцію і повалення царського самодержавства дійшла до жителів Верхівцевого на початку березня 1917 року. На мітингу залізничники вирішили здійснювати контроль за рухом поїздів. Профспілкова організація паровозного депо в складі 30 чоловік, створена в цьому ж місяці на чолі з машиністом О. С. Демченком, взяла під свій нагляд роботу депо і адміністрації станції.
Трудящі Верхівцевого палко вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, створення Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним, історичні декрети про мир і землю.
Радянську владу у Верхівцевому було встановлено в січні 1918 року. 7 січня гайдамаки й «вільні козаки» намагались оточити на станції червоногвардійські загони, що рухалися на Криворіжжя. Але червоногвардійці з допомогою залізничників зламали їх опір. У районі Верхівцевого зосередилося також багато ешелонів козаків, що пробивалися на Дон до контрреволюційного війська генерала Каледіна. їм було запропоновано здати зброю. Частина з них виконала цю вимогу, а інші відмовились. 20 січня 1918 року сталася збройна сутичка, козаки не витримали натиску червоногвардійців і відступили до Верхньодніпровська.
В лютому 1918 року на станції було створено революційний комітет у складі машиністів О. Д. Пархоменка і О. С. Демченка, слюсаря депо С. Я. Никифорова, оглядача вагонів Я. П. Викова. Головою ревкому став О. Д. Пархоменко. Ревком прийняв рішення про заснування на колишніх поміщицьких землях колективного господарства, в якому об’єдналися робітники станції та бідняки сіл Козинки і Іванівни. Члени колективу провели весняно-польові роботи, але врожай зібрати їм не вдалося. 1 квітня 1918 року Верхівцеве окупували австро-німецькі війська. Вони відібрали землю у селян і робітників і повернули її колишнім власникам.
Для боротьби з німецькими загарбниками та їх прихвоснями — українськими буржуазними націоналістами — Верхівцевський ревком, що пішов у підпілля, на початку травня 1918 року створив бойову дружину. До її складу ввійшли, крім членів ревкому, технік паровозного депо М. В. Іваньков, слюсарі Д. Л. Смирнов і М. Н. Васильченко, начальник депо Н. С. Шнирьов та інші. Вони проводили агітаційну роботу серед залізничників Верхівцевого і селян навколишніх сіл, закликаючи їх до боротьби проти окупантів, перешкоджали вивезенню награбованого майна та продовольчих товарів з України в Німеччину. Відчутних ударів німецьким загарбникам завдав партизанський загін, очолений комуністом О. В. Попругою.
Наприкінці грудня 1918 року Радянську владу у Верхівцевому було відновлено. Під керівництвом ревкому почалась відбудова залізничної колії, налагоджувалась робота паровозного депо, служби руху. На початку квітня 1919 року було створено сільськогосподарську комуну «Дружна сім’я», до якої вступили залізничники і селяни навколишніх сіл.
У другій половині травня 1919 року станцію захопили банди отамана Григор’єва. 20 травня 1919 року частини Червоної Армії вигнали їх з Верхівцевого. Запеклі бої з білогвардійцями точилися тут влітку 1919 року. На початку липня у Верхівцеве вдерлися денікінці. Перейшовши в наступ, радянські війська 11 липня 1919 року з боєм очистили станцію від ворога, захопили 3 паровози.
На Південний фронт Радянський уряд направив кращі частини Червоної Армії, бойову техніку, в т. ч. бронепоїзд ім. Худякова, яким командував герой громадянської війни матрос А. Г. Железняков. Бронепоїзд вів бої в районі станції Запоріжжя (тепер станція Баглій), недалеко від Катеринослава, допомагаючи частинам Червоної Армії громити ворога. 26 липня 1919 року денікінці обхідним маневром захопили станцію Верхівцеве, відрізавши бронепоїзд від його бази на станції Ерастівка (тепер станція Желєзнякове). За наказом А. Г. Желєзнякова бронепоїзд прорвався на станцію Верхівцеве і розігнав денікінців.
В цьому бою А. Г. Железняков був смертельно поранений. Поховано його на Ваганьківському кладовищі в Москві. Залізничники Верхівцевого встановили на будинку вокзалу меморіальну дошку з написом: «Тут 26 липня 1919 року загинув у бою з білогвардійцями герой громадянської війни А. Г. Железняков — матрос-партизан Железняк».
У 1966 році в привокзальному парку йому споруджено пам’ятник. Іменем героя названо одну з вулиць міста та середню школу № 2.
Наприкінці грудня 1919 року частини Червоної Армії вигнали денікінців з Верхівцевого.
Революційний комітет, що вийшов з підпілля, вживав енергійних заходів для налагодження зруйнованого господарства, для забезпечення безперебійного руху поїздів. У лютому 1920 року на станції було створено партійний осередок. В січні 1921 року до його складу входило 5 комуністів: Д. В. Зибін (секретар), Г. В. Купцов, Г. І. Шевцов, О. М. Данилін, С. А. Гришаков Ч
Партійний осередок і ревком проводили значну масово-політичну роботу серед населення. У квітні 1920 року в період підготовки до виборів у селищну Раду на станції було створено агітпункт. Відбувались масові мітинги, на яких з доповідями виступали комуністи. В жовтні 1921 року партосередок скликав 4 мітинги і провів 2 концерти-мітинги. У квітні 1920 року було обрано Верхівцевську селищну Раду робітничих депутатів, першим головою якої став стрілочник І. М. Макаров. Селищна Рада приділяла багато уваги відбудові господарства станції і селища, створенню культурних установ. У червні 1920 року вона ухвалила рішення організувати робітничий клуб силами робітників і молоді.
З ініціативи комуністів у квітні 1921 року був створений комсомольський осередок, який спочатку налічував 7 чоловік. У липні 1922 року тут було 10 комсомольців, а на 1 березня 1923 року — 28. Активну участь у роботі комсомольської організації брали робітники Т. О. Панасенко, К. М. Левченко, О. П. Терпиловський, А. М. Левченко, І. І. Бухвостов, П. В. Швець, А. 3. Фещенко та інші. Комсомольці працювали на відбудові паровозного депо, ремонтували залізничні колії, проводили боротьбу із спекуляцією. В залізничному клубі вони організовували лекції, бесіди, спектаклі для населення. Тільки в листопаді 1922 року комсомольці поставили 2 спектаклі, прочитали 6 лекцій, випустили стінну газету.
Органам Радянської влади доводилося працювати в тяжких умовах. Серйозною перешкодою на шляху радянського будівництва був бандитизм. Крім махновців, тут безчинствували банди Милашки, Живодера та ін. В березні 1920 року на станції було створено збройний загін з комуністів і комсомольців — службу охорони станції від нападів бандитів. В лютому 1921 року командиром батальйону особливого призначення транспортної надзвичайної комісії по боротьбі з бандитизмом на Катерининській залізниці призначено робітника станції комуніста з 1918 року О. В. Попругу. Батальйон стояв на станції Верхівцеве, мав бронепоїзд і загін бійців у кількості 450 чоловік. В 1921 році він ліквідував банди на лінії Катеринослав—Знаменівка. За участь у боях з контрреволюційними військами на Уралі, під Царициним і на інших фронтах О. В. Попругу нагороджено орденом Червоного Прапора. Одна з вулиць міста нині носить його ім’я.
Після закінчення громадянської війни, переборюючи великі труднощі, верхівцевські залізничники під керівництвом партосередку і селищної Ради приступили до налагодження роботи залізничного вузла. Трудящі гаряче відгукнулися на заклик В. І. Леніна з революційною енергією приступити до відбудови транспорту. В березні 1921 року вони брали участь у загальноукраїнському суботнику залізничників. Поступово налагоджувалась робота залізничного вузла, збільшувався його вантажооборот. У 1922 році він становив 600 тис. пудів. На кінець 1924 року було відбудовано паровозне депо, електростанцію, телеграфну лінію. Робітники депо власними силами здійснили ремонт усіх маневрових паровозів. У 1925 році станція Верхівцеве працювала на рівні довоєнного часу.
В роки відбудови народного господарства сталися зміни також і в культурному житті селища. З ініціативи партосередку та селищної Ради в жовтні 1921 року було проведено тиждень по ліквідації неписьменності серед дорослого населення, створено школу лікнепу. Почали працювати початкова школа, яка охопила навчанням усіх дітей шкільного віку, медичний пункт, клуб залізничників, дитячі ясла. В цьому ж році на станції було відкрито школу телеграфістів, у якій навчалось 20 чоловік.
В ході будівництва нового життя міцніла і зростала Верхівцевська партійна організація, ширилися її зв’язки з масами. Після ленінського призову значно зросла кількість комуністів у селищі. Якщо в жовтні 1923 року партійний осередок налічував 8 комуністів, то в червні 1925 року — 36 членів і кандидатів партії.
Велику увагу приділяв партосередок роботі серед жінок. Часто проводились жіночі делегатські збори, на яких обговорювались важливі політичні і господарські питання. Жінки-активістки брали участь в роботі каси взаємодопомоги, робітничого клубу, в проведенні голосних читок газет серед жінок. В 1925 році жіночий відділ при партосередку станції Верхівцеве налічував 40 чоловік. Для населення селища тільки за період з 15 жовтня 1924 року по 15 березня 1925 року партосередок провів 37 доповідей і бесід, на яких були присутні 3050 чоловік. В 1925 році робітники і службовці селища передплачували 1983 прим. газет.
Керуючись ленінським кооперативним планом, партосередок станції допоміг організувати в селі Козинці споживче товариство, а на станції — транспортну споживчу спілку. Залізничники подавали селянам значну допомогу: ремонтували сільськогосподарський реманент, брали участь у посівних кампаніях, виступали з лекціями і бесідами, концертами художньої самодіяльності.
Розширила свою діяльність профспілкова організація залізничників, яка в 1925 році об’єднувала 309 чоловік. Вона підтримала ініціативу робітників і службовців по впровадженню кращих методів праці на залізничному вузлі, поліпшила роботу бібліотеки, робітничого клубу. В гуртках робітничого клубу брали участь 130 чоловік.
Значно зріс і комсомольський осередок. Якщо у 1924 році він об’єднував 37 чоловік, то в 1928 році в його рядах було вже 120 членів комсомолу. Профспілкова і комсомольська організації залучали молодь до спортивної роботи. Ще в 1926 році на станції було організовано першу футбольну команду. На початку 1930 року з ініціативи комсомольського осередку при клубі створено агітбригаду «Синя блуза» з 10 чоловік. До складу її входили машиніст паровоза М. 3. Фещенко, завідуюча дитячим садком В. А. Наріжна, вчителька В. І. Дмитренко та інші. Керівником «Синьої блузи» став комсомолець П. Є. Бекетов (пізніше він завідував залізничним клубом). Синьоблузники в невеликих театралізованих сценках, піснях, частівках викривали недоліки в роботі бригад залізничного вузла, критикували прогульників, бракоробів, ледарів.
Прискорення розвитку гірничорудної промисловості Кривбасу та металургійної промисловості Придніпров’я і Донбасу в роки соціалістичної індустріалізації країни поставили нові вимоги перед залізничниками Верхівцевого. Значно поповнився паровозний парк. У 1927—1928 рр. до паровозного депо було прокладено водопровідну лінію, а в 1930 році вступив до дії водопровід Верхньодніпровськ— Верхівцеве, який дав станції і населенню дніпровську воду. Для забезпечення металургійних заводів Півдня різними сортами криворізької руди залізничники і будівельники селища в стислі строки збудували механізовану сортувальну гірку, спорудили залізничні парки для прийняття та відправки поїздів, рудосортувальну станцію. Урочисте відкриття сортувальної гірки відбулося 1 травня 1931 року. Почали працювати також лабораторія, диспетчерська та контора рудорозподілу.
Важливе значення для поліпшення роботи залізничного вузла мало розв’язання проблеми енергопостачання. В 1933 році стала до ладу потужна електростанція, що забезпечила електроенергією не тільки служби залізничної станції, а й житлові будинки робітників.
Збільшення вантажообороту вимагало перебудови старого локомотивного депо, яке перестало забезпечувати потреби в екіпіровці та ремонті паровозів і створення вагонного депо. У 1935 році було споруджено нові локомотивне і вагонне депо.
На станції впроваджувались передові стахановські методи роботи. Широко застосовувався метод підформування поїздів одночасно з розпуском їх з сортувальної гірки, що давало можливість зразу формувати 2—3 поїзди. Простій вагонів під час навантаження став на 2 години меншим за норму. Приклади сумлінної праці показували комуністи Д. Л. Смирнов, К. К. Шкляр, О. О. Попельнюк. В 1936 році на станції налічувалось 162 стахановці та 129 ударників. Машиністи Верхівцевського паровозного депо широко наслідували метод П. Ф. Кривоноса. Кращими машиністами паровозів, переможцями соціалістичного змагання були А. X. Бекетов, Є. X. Бекетов, Ф. Ф. Шликін, М. Т. Халиченко, О. Д. Останець.
Включившись у змагання на честь XVIII Всесоюзної партійної конференції, робітники станції 17 лютого 1941 року відправили 73 поїзди, що значно перевищувало встановлене завдання. За вчасне відправлення вантажних поїздів працівникам станції видали премію — 1500 крб. У квітні 1941 року колектив станції відправив 1865 поїздів, з них швидкісним методом оброблено 3102. Ініціатором швидкісної обробки поїздів був складач механізованої гірки Г. В. Дяченко. За день він формував по 18 і більше поїздів. Цей метод наслідували всі складачі станції.
Зміцнювалися зв’язки залізничників з населенням навколишніх сіл. В 1930 році вони подали велику допомогу селянам села Козинки в організації колгоспу ім. 8-го Березня (тепер колгосп ім. Горького). В 1931 році у Верхівцевому було створено машинно-тракторну станцію. Партком при МТС на 1 січня 1932 року об’єднував 5 партійних осередків, у яких налічувалось 79 комуністів. Машинно-тракторна станція обслуговувала 21 колгосп Верхньодніпровського, Щорського, Криничанського районів і мала в своєму розпорядженні 57 тракторів. Для подання допомоги колгоспам у збиранні врожаю і проведенні політичної роботи серед колгоспників політвідділ Верхівцевської МТС влітку 1933 року організував т. зв. «культполіткомбайн», до якого увійшли учасники клубної художньої самодіяльності, комсомольці, редакція багатотиражної газети «Сигнал», вчителі, медичні працівники. Разом з колгоспниками вони трудилися в полі. Після роботи виступали з концертами синьоблузники. Культполіткомбайн випускав свою газету і бойові листки.
Рік у рік зростало селище залізничників. Напередодні війни тут працювало 11 магазинів і кіосків, майстерні побутового обслуговування, пошта, телеграф. В центрі було насаджено парк. Набагато зросло і населення селища. Якщо в 1923 році у Верхівцевому налічувалось 690 чоловік, то напередодні Великої Вітчизняної війни тут мешкало 10 тис. чоловік. Селищна Рада постійно піклувалася про охорону здоров’я населення. У Верхівцевому діяли залізнична і селищна лікарні, в яких працювали кваліфіковані лікарі. Було споруджено нові приміщення пологового будинку, дитячого садка та ясел.
Широкого розмаху набрала освіта і культура. Повністю було ліквідовано неписьменність. В селищі працювали 2 середні школи, де навчалось 1100 учнів. Відкрився Будинок піонерів. Діяли клуб залізничників і клуб рудорозподільної станції, 2 бібліотеки. На 1 січня 1940 року книжковий фонд бібліотеки клубу залізничників налічував 10,2 тис. примірників. У 1941 році в драматичному, хоровому, танцювальному та інших гуртках клубу залізничників брало участь 128 чоловік.
В роки Великої Вітчизняної війни трудящі Верхівцевого, як і весь радянський народ, зі зброєю в руках захищали здобутки Великого Жовтня. До лав Червоної Армії в перші дні війни пішло 1500 чоловік.
Залізничники станції, перевівши рух поїздів на воєнний графік, забезпечували безперебійну роботу транспорту. Понад 100 жителів Верхівцевого вступили у винищувальний батальйон, сформований під керівництвом голови селищної Ради комуніста М. К. Василини і секретаря партійної організації селища В. Р. Сінька. Батальйон організував охорону станції і селища від раптового нападу ворожих парашутистів і диверсантів.
Коли лінія фронту наблизилась до Верхівцевого, у східні райони країни було евакуйовано весь рухомий склад станції, виведено з ладу засоби зв’язку і стрілочні переводи. Устаткування механізованої гірки, верстати, майно вивезли на станцію Пєтухово Омської залізниці, матеріали шляхового господарства в 37 вагонах — на станцію Сальськ, устаткування зв’язку — до Саратова.
12 серпня 1941 року Верхівцеве окупували німецько-фашистські загарбники. Гітлерівці жорстоко розправлялися з населенням, особливо з комуністами і радянським активом. Але жителі Верхівцевого не скорилися ворогові. В селищі поширювались листівки і зведення Радінформбюро. В 1941 році колишні учні середньої школи, що закінчили 9 класів, комсомольці П. Чорний, В. Гапоненко, О. Чорний таємно слухали радіопередачі з Москви. За це вони були заарештовані і вивезені гітлерівцями. У червні 1942 року оглядач вагонів І. Т. Борсук влаштував втечу великої кількості юнаків і дівчат, яких окупанти силоміць направили в рабство до Німеччини. Гітлерівці схопили І. Т. Борсука і розстріляли.
У вересні 1942 року на станції Верхівцеве було створено підпільно-патріотичну групу «Набат», яку очолив комуніст Д. І. Троян. До складу групи входили робітники станції — комсомольці В. М. Загорулько, В. С. Гудожник, С. Ю. Тютюнник, В. А. Цимбал, вчитель І. М. Зуб та інші. Група встановила зв’язок з Крюківською підпільною організацією на Полтавщині та партизанським загоном, що зосереджувався в Чорному лісі. В період 1942—1943 рр. підпільники вели антифашистську агітацію серед населення, поширювали зведення Радянського інформбюро, листівки з закликами до боротьби проти німецьких окупантів. Після визволення селища члени групи влилися в частини Червоної Армії.
Жителі Верхівцевого воювали проти ворога на багатьох фронтах Великої Вітчизняної війни. За героїзм і мужність, виявлені під час форсування Дніпра, звання Героя Радянського Союзу присвоєно А. І. Кудреватовому. 158 уродженців селища нагороджено орденами Союзу РСР, 559 чоловік — медалями, медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні» — 1328 чоловік.
23 жовтня 1943 року частини 73-ї гвардійської стрілецької дивізії (командир — полковник С. А. Козак) 7-ї гвардійської армії і 14-ї гвардійської стрілецької дивізії (командир — полковник Г. П. Слатов) 57-ї армії визволили Верхівцеве від німецько-фашистських окупантів. Трудящі міста свято шанують пам’ять про тих, хто загинув у боях за Верхівцеве. Братські могили у міському парку та пристанційному сквері завжди уквітчані, за ними любовно доглядають залізничники та учні шкіл.
За час тимчасової окупації німецько-фашистські загарбники завдали великої шкоди селищу. Вони зруйнували будівлі вагонного і паровозного депо, складів матеріальної служби, автоконтрольного пункту, телеграфну лінію і місцевий телефонний зв’язок, багато житлових будинків, пограбували бібліотеки, школи, знищили багаторічні деревонасадження. Загальні матеріальні збитки, завдані окупантами станції Верхівцеве, становили 10 102 600 крб. Багато юнаків і дівчат фашисти відправили на примусові роботи до Німеччини, до таборів смерті, звідки повернулись одиниці. До цього часу збереглися номери в’язнів Освенцімського табору смерті на руках учителів В. П. Перцевої і А. П. Дришлюк.
З перших днів визволення Верхівцевого партійна, профспілкова і комсомольська організації приділяли велику увагу відбудові господарства селища. Залізничники забезпечили безперебійну роботу залізничного вузла. За короткий час було проведено ремонт залізничної колії, телеграфного і телефонного зв’язку, відбудовано паровозне і вагонне депо, службові приміщення тощо. Лише в січні 1944 року з станції відправили 8 поїздів з відремонтованими паровозами і вагонами, середньодобова переробка становила 439 вагонів. В цей час на залізничному вузлі працювало 327 чоловік. У січні 1944 року на станції було 96 стахановців і 137 ударників. Почали працювати лікарня, магазини, їдальня, пошта, майстерні побутового призначення, залізничний клуб, бібліотека. В 1944 році відновили роботу школи. Для відбудови дитячого садка на станції держава виділила 18 тис. крб. Населення збирало кошти у фонд Червоної Армії на побудову танкової колони «Радянська Україна» (на 1944 рік їх загальна сума становила 450 тис. крб.), відправляли на фронт бійцям теплі речі і подарунки.
В 1946 році залізничники відбудували механізовану сортувальну гірку. Потужність вагонопотоків на ній у 1947 році зросла вдвоє порівняно з довоєнним часом. На 10-й дистанції колії було впроваджено передові методи ремонту стрілочних переводів, шпал. В 1946 році на дистанції колії налічувалось 212 стахановців і 105 ударників.
В мобілізації трудящих на відбудову і дальший розвиток залізничного вузла і міського господарства важливе значення мало посилення масово-політичної роботи. При партійній організації Верхівцевського залізничного вузла в 1948 році було створено лекторську групу у складі 17 чол., а в 1950 році — партійний кабінет, який допомагав пропагандистам і агітаторам проводити масово-політичну роботу серед залізничників і трудящих міста.
З переведенням Придніпровської залізниці на електричну тягу в 1950 році здійснено електрифікацію і реконструкцію станції Верхівцеве. Паровози замінили електровозами і тепловозами. Сортувальну механізовану гірку переобладнано. Впровадження механізації та автоматизації дало можливість прискорити формування поїздів, в результаті чого значно зросло просування вантажів. Якщо в 1953 році середньодобовий вагонопотік становив 9717 вагонів, то в 1963 році — 21 785 вагонів. У зв’язку з технічною реконструкцією станції, появою нових видів тяги з’явилось і багато нових професій: машиністи електровозів, енергетики, радіомеханіки, механіки зв’язку, централізації та блокування й інші. Було вжито заходів до механізації і автоматизації трудомістких процесів у вагонному депо. Для потокового ремонту вагонів застосовувалися козлові і мостові крани, електродомкрати, механізовані гайковерти, пневматичні дрелі тощо. Широко впроваджувалася механізація у складальному і колісному цехах, автоконтрольному пункті. Завдяки цьому зросла культура виробництва, підвищилась продуктивність праці.
Робітники станції наполегливо боролись за виконання взятих на себе соціалістичних зобов’язань, вносили раціоналізаторські пропозиції і домагались високих виробничих показників. Партійна і профспілкова організації залізничного вузла всіляко підтримували нові цінні починання. Багато послідовників мав складач поїздів комуніст А. І. Ковбаса. За впровадження передових методів формування поїздів в 1959 році він був нагороджений орденом Леніна. В 1961 році диспетчер Г. Я. Білик і черговий по станції А. К. Чередниченко запропонували свій метод швидкісного формування і відправлення поїздів подвійної ваги. Протягом цього року з станції вирушило 745 поїздів подвійної ваги, завдяки чому було зекономлено майже 100 тис. крб. А в 1963 році, застосовуючи цей метод, колектив станції відправив 1872 поїзди подвійної ваги, що дало змогу додатково перевезти 5616 тис. тонн вантажів.
На 10-й дистанції колії широко застосовувалися колійні, рихтувальні, рейко-різні верстати, гідравлічні домкрати, маятникові пилки та інші механізми. Тільки одна щебнеочищувальна машина, яка проходить за годину 800—1000 метрів залізничного полотна, замінила 1200 людино-днів ручної праці. Робітники станції внесли чимало цінних пропозицій щодо удосконалення механізмів та приладів. На всіх залізницях Радянського Союзу використовується для навантаження рейок на залізничні платформи і розвантаження з них механізм, сконструйований начальником дистанції В. С. Баєвим і бригадиром Т. Є. Костогризом. Систематично перевиконували виробничі завдання оглядач вагонів комуніст Д. Д. Рибалко, слюсap-втоматник А. Ф. Плеханов, слюсар автоконтрольного пункту Т. І. Онипсенко.
Напередодні XXI з’їзду КПРС у Верхівцевому, як і у всій країні, розгорнувся рух за комуністичну працю. В 1961 році звання колективу комуністичної праці було присвоєно бригаді складачів поїздів, очолюваній комуністом А. І. Ковбасою, шляховій бригаді 10-ї дистанції колії (бригадир А. Т. Макаренко) та іншим. Всього в 1961 році за звання колективів і ударників комуністичної праці на залізничному вузлі і підприємствах міста змагалось 485 чоловік. В грудні 1965 року за високі показники в роботі по перевезенню вантажів звання підприємства комуністичної праці було присвоєно всьому колективу станції Верхівцеве.
Під керівництвом партійних організацій трудящі залізничного вузла і підприємств, успішно виконавши завдання семирічного плану, внесли гідний вклад у побудову матеріально-технічної бази комунізму в нашій країні.
В 1965 році порівняно з 1959 роком вагонооборот станції Верхівцеве зріс в 1,8 раза. За досягнуті успіхи у виконанні семирічного плану перевезень Указом Президії Верховної Ради СPСP від 4 серпня 1966 року 10 працівників станції Верхівцеве було нагороджено орденами і медалями СРСР; ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно старшого інженера дільниці енергопостачання
Я. А. Бордюга, чергового по станції Г. I. Кузьмина, ордена «Знак Пошани» — складача поїздів О. І. Овчаренка, майстра вагонного депо М. О. Козиря, начальника станції М. П. Саплахіді.
3 великим трудовим піднесенням трудящі Верхівцевого розгорнули боротьбу за виконання рішень XXIII з’їзду КПРС. У 1966 році в місті стало до ладу нове підприємство — рейковозварювальний поїзд № 39 Придніпровської залізниці потужністю 300 км колії на рік. Колектив станції Верхівцеве в цьому році виконав план відправки вагонів на 105,3 проц., план формування поїздів — на 110.9 проц. Робітники станції сформували і відправили багато важковагових поїздів, якими перевезено понад план 7 млн. тонн вантажів. Значних успіхів в роботі досягли працівники 3-ї дільниці енергопостачання Придніпровської залізниці. Вони повністю виконали графік ремонту тяглових підстанцій, контактної сітки, ліній електропередач високих та низьких напруг. У 1966 році порівняно з 1965 роком переробка електроенергії становила 106,7 процента.
На залізничному вузлі і підприємствах міста широкого розмаху набрало соціалістичне змагання на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції і 50-річчя Української РСР. Партійні, профспілкові і комсомольські організації спрямовували зусилля трудящих на дострокове виконання виробничих планів і на підвищення продуктивності праці. Профспілкова організація станції Верхівцеве, що об’єднувала в 1967 році у своєму складі 571 чоловіка, систематично обговорювала хід соціалістичного змагання на зборах бригад і змін. Місцевий комітет профспілки підбивав підсумки цього змагання за кожний місяць і квартал. Все це сприяло тому, що колектив станції в 1967 році виконав план відправки поїздів на 105,5 проц., сформував 2931 поїзд подвійної ваги, зекономив 63,3 тис. крб. За досягнуті виробничі успіхи зміні диспетчера П. В. Єрофеєва було присвоєно звання зміни ім. 50-річчя Великого Жовтня. Достроково завершили план 1967 року працівники 3-ї дільниці енергопостачання Придніпровської залізниці. Раціоналізатори внесли чимало пропозицій, що дало загальний економічний ефект 25 680 крб. В 1967 році на дільниці було 5 бригад, 16 колективів і 164 ударники комуністичної праці.
За роки Радянської влади колишнє невеличке селище при станції перетворилося на місто. 30 жовтня 1956 року рішенням Дніпропетровського облвиконкому воно було віднесено до категорії міст районного підпорядкування. Тільки за післявоєнні роки тут побудовано 2 тис. житлових будинків. На початок 1968 року житловий фонд Верхівцевого становив 1 млн. 96 тис. кв. м. Споруджено нові квартали житлових будинків з центральним опаленням, водопроводом, каналізацією. Працюють пошта, телеграф, широко розгалужена телефонна мережа, радіовузол.
Зріс добробут населення. На 1 січня 1968 року в особистому користуванні жителів міста було 27 легкових автомашин, 511 мотоциклів, 3115 велосипедів, 1127 телевізорів, 3800 радіоприймачів. Торгівля здійснюється через мережу промтоварних, продовольчих магазинів, міський ринок. Працюють 35 торговельних точок.
В місті є дві лікарні на 100 місць, пологовий будинок, пункти швидкої медичної допомоги, які мають спеціально обладнані автомашини. Населення обслуговують 34 лікарі та 116 чоловік середнього медичного персоналу. На 1 січня 1968 року в дитячих установах міста виховувалось 250 дітей.
Докорінні зміни відбулися в галузі народної освіти і культури. У дореволюційному Верхівцевому була тільки початкова залізнична школа. Тепер тут працюють 2 загальноосвітні середні школи, восьмирічна і початкова школи, вечірня середня школа робітничої молоді, в яких навчається 2257 чоловік. У 1959 році побудовано Будинок піонерів із залом для глядачів на 260 місць. Відкрито філіал музичної школи. В школах міста працює 120 вчителів. Багато вміння і енергії віддала справі виховання молодого покоління вчителька хімії середньої школи № 1 А. С. Добрик. За бездоганну педагогічну роботу А. С. Добрик 30 вересня 1966 року нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, 17 червня 1968 року їй присвоєно почесне звання заслуженого вчителя школи Української РСР. Партійні і комсомольські організації шкіл використовують різноманітні форми роботи по вихованню молоді на революційних і трудових традиціях. При школі № 2 створено історико-революційний музей, де учнями зібрано значний документальний матеріал про героя громадянської війни А. Г. Желєзнякова.
За роки Радянської влади майже 3 тис. жителів Верхівцевого здобули вищу освіту і працюють в різних галузях народного господарства. Серед них — С. М. Бухало — доктор економічних наук, І. Г. Кульбачний — доктор технічних наук, А. Чулюк-Заграй — соліст Київського театру опери та балету, А. Т. Чабаненко— адмірал, П. С. Єременко — контр-адмірал та інші.
До послуг населення міста — широкоекранний кінотеатр «Зоря» на 300 місць, клуб залізничників із залом для глядачів на 400 місць, при якому є гуртки художньої самодіяльності: драматичний, хоровий, танцювальний, вокальний, художнього читання; духовий та естрадний оркестри. У 1967 році тут працювало 9 колективів художньої самодіяльності, в роботі яких брало участь 280 чоловік. Є 3 бібліотеки, що налічують понад 50 тис. книг. Книжковий фонд найбільшої з них — бібліотеки залізничного клубу — зріс з 4,3 тис. прим, у 1947 році до 26 тис. прим, у 1967 році. В 1967 році мешканці міста передплачували 12 500 прим, газет та 4300 прим, журналів.
Члени міського відділення товариства «Знання», яке об’єднує 6 первинних організацій, читають для трудящих лекції на політичні, науково-популярні, медичні та інші теми. На підприємствах і в установах міста в 1967/68 навчальному році працювало 20 шкіл основ марксизму-ленінізму, в яких навчалось 377 комуністів, в початкових політшколах підвищували свій ідейно-політичний рівень 338 чоловік. На громадських засадах працюють університети технічного прогресу, культури та мистецтва.
Міцно входять в життя нові традиції — урочисті проводи в Радянську Армію, урочисте вручення паспортів тощо.
Досягнення в розвитку економіки і культури міста стали можливими завдяки повсякденній і наполегливій роботі трудящих, очолюваних партійними організаціями. На 1 січня 1968 року вони об’єднували 478 комуністів, профспілкові організації — 3240 чол., комсомольські — 723 чоловіки.
Багато уваги впорядкуванню міста і масово-політичній роботі серед населення приділяє Верхівцевська міська Рада депутатів трудящих, у складі якої 53 депутати. При міській Раді працює 8 постійних комісій, 27 квартальних комітетів, 24 товариських суди, 15 народних дружин по охороні громадського порядку. З кожним роком дедалі більше жителів міста залучається до громадсько-політичної роботи.
Натхненні рішенням XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України, трудящі Верхівцевого разом з усім радянським народом наполегливо борються за дострокове виконання завдань п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР на 1966—1970 рр., вносять свій гідний вклад у побудову комуністичного суспільства в нашій країні.
П. Г. АВІЛОВ, І. К. ВОРОПАЙ, В. В. СІНЬКО